День коли пала Шіганшіна.(розділ 1)

Ервін з полегшенням зіхнув коли побачив знайому фігуру у сині спідниці. Вона вижила.
Весь у пилюці, капітан відчував втому, м’язи боліли чим нагадували про те, яким пекельним був день. Тільки повернувшись з вилазки, йому прийшлось знов зустрітися із титанами, але в цей раз у живонаселеному місті. Сміт навчився холоднокровно сприймати смерть своїх побратимів, навчився не приймати близько до сердця розірвані тіла і хруст кісток який іздають розвідники коли їх їдять титани, але він вперше бачив як з’їдають дітей.
Почувши що стіна пала він одразу кинувся на допомогу, попутно керуючи декількома загінами одразу. Вони рятували усіх, та коли пала ще одна стіна це здавалося кінцем. За п’ять років його служби Сміт ніколи не зустрічався з такими титанами, які зламали двое воріт. Як же люди мало знають про цих чудовиськ…
Ервін забув про Шаю. Він допомагав незнайомим людям, витягував з-під завалів, іноди, якщо була можливість, з щелепи титанів або елементарно допомагав дійти до порту. Тільки коли евакуація була закінчена, точніше останній корабль покинув порт, Ервін помчався до вже зруйнованого дому і не знайшов дівчину. Вона тільки місяць назад оселилася у його холостяцькому будинку, і вже її немає.
Сміт надивився на що спроможні титани і тому не мав надії що Шая вижила, та ось зараз вона стоїть за столом і допомагає розливати суп для прибувших біженців. Дівчина дивиться у вже майже пусту кастрюлю і відміряє порцію, після чого протягує літні жінці тарілку. В ці темряві її очі як і його трохи світилися, Ервін замітив подряпини на її лігтях, та бруд на підборідді. Сам він виглядав не краще.
Ще місяць назад він не знав що робити з цим дівчиськом, адже він розвідник. До дому приходить піздно у ввечері і уходить до світанку, а ще часті експедиції за стіну які можуть тривати більше місяця. Ось чому Сміт не заводив сім’ю. Але він її рідний дядько, він обіцяв брату подбати про неї коли той разом з дружиною помирали від чуми. Та тоді дівчинку забрала до себе її бабця по материнські лінії, а Ервін Сміт з полегшенням пішов у розвідники. І ось її опекунка теж померла, а дівчина самостійно знайшла його через стільки років. Сумніватися що вона його племінниця не прийшлось, адже ті самі блакитні очі, ті самі скули, пухкі губи, Шая була копією його брата. Лише волося не біляве, а кольору теплого шоколаду як у покіної матері.
Ервін прийняв дівчину у себе. Вона не стала тягарем, іноди даже чоловік забував що тепер з ним хтось живе. Змінилося лише те, що тепер в домі було чисто і в вечері його чекала смачна їжа.
Це все не могло їх зблизити за такий короткий термін, та й Сміт не вмів показувати відчуття, адже стільки років вчився були відстороненим. Однак зараз дивлячись як Шая скидує фартух і замітивши його біжить на зустріч сердце забилося сильніше.
– Ти живий.
Дівчина зупинилась на відстані однієї руки і з таким самим серьйозним поглядом як у самого Ервіна звертається до нього. Нащо Сміт тільки киває і відчуває сором за, те що не побіг одразу шукати племінницю, та все це тут же забувається адже вона робить ще один крок і обіймає його. Тепло чужого тіла приємно гріє і Ервін обіймає у відповідь.
– Як тобі вдалося вибратись? – Дівчина відстороняється, і Ервін відчуває різкий, неприємний холод там, де до цього його обнімала Шая.
– Монкі був вдома і тому швидко доставив мене до порту. Я приплила ще на першому кораблі. – Разказує дівчина, і Ервін в думках дякує сусіду, місцевому поліцейському.
Ервін киває і накинувши свою куртку на хрупкі, дівочі плечи потянув племінницю за собою в їх новий дім який виділила держава. Здається це була перша розмова яка тривала більше однієї хвилини.
– Ервіне, – Шая перекидує густу косу на ліве плече і одягає куртку, яка більше на розміри два так точно. – це не з-за сьогодняшнего. Я дійсно довго міркувала.
Чоловік думає, що вона не хоче з ним жити і збирається переїхати до одного зі своїх ухажерів, яких він частенько підлавлював у вікон, та він помиляється.
– В наступному році я буду поступати у вйськовий корпус, щоб піти у розвідку.
Ервін зупиняється, він вглядується в обличчя дівчини, та та як зазвичай дивиться тим самим упертим поглядом як у самого Ервіна, вона даже так само груди випятила у перед, готуючись захищати своє рішення.
– Я обіцяв подбати про тебе. – Егоістично з боку Ервіна цим маніпулювати, та він дійсно хоче зтримати слово яке дав брату.
– Пф! я можу і сама про себе подбати. – Хмурить свої брові дівчина і йде у перед.
– Ти ще дитина. Ти не розумієш що таке титани і як важко їх вбивати.
– Ервіне, ніхто нічого не знає про титанів, та скільки у нас часу до того, як паде наступна стіна?- вона трохи прикрикує, та тут же замовкає.
Сміт згадує як так само уперто поводився у її віці, і як пішов у розвідку коли, ще жива мати, зі сльозами благала не робити цього. Пройшло вже майже десять років і він жодного разу не пожалів про свій вибір. Є люди які створені для такої роботи, наприклад той хлопець, якого він витягнув з підземного міста. У нього немає цілі, є тільки шлях. Він вміє вбивати, вміє прораховувати різики. Та дівчата рідко стають гарними розвідницями, рідко доживають до тридцяти. Ервін дивиться зверху в низ на племінницю і розуміє що, вона схожа не на його брата, а на нього самого від чого тяжко зітхає. Легше буде домовитися зі стіною, ніж з нею.
– Шая – дівчина повертає голову, звівши брови, вона готується захищати своє рішення. – Це не така романтична робота, як про неї співають у корчмах.
– Я йду не заради романтики. Я хочу допомогти людству вижити.
– Я не буду допомагати тобі, але й заборонити не можу. – Каже відверто чоловік і зупиняється біля потрібного дому. – Ти ж розумієш що тобі прийдетья жити у казармі, важко тренеруватися і якщо буде потрібним віддати життя? Назад дороги немає.
– Я стану найкращою, і твоя допомога мені не потрібна.