День, коли зникла сорочка

Частина перша: Злочин.

Великі двері, встановлені тут ще при совєтах, відчинились, і до зали забігла невеликого зросту дівчина з довгим світлим волоссям. Вона когось вишукувала, пролізаючи між рядами людей. 

– Тетяно, – хтось схопив дівчину за руку, – все майже розпочалось, а ти запізнюєшся.

Таня з полегшення зітхнула: “Знайшла!”. Дівчина вмостилась біля друзів, і вони змовницьки зашепотіли. Темрява і гомін залу оберігали їх від викриття, але діти старались говорити так тихо, що ледве чули один одного.

Враз гамір залу стих, заграла знайома музика, і на сцену вийшли двоє вродливих гарно вбраних чоловіків, вітаючи своїх глядачів. Аудиторія спалахнула оплесками і оваціями.

– Пора, – Тетяна схвильовано озирнулась до подруги, почувши її оклик. Мар’ям сиділа справа від неї, застигши у напруженій позі, ніби у будь-який момент готова зірватись з місця. Чорні пасма опустились на обличчя, але, й попри це, й попри темряву у залі, її очі виблискували чортиками.

– Катю, Олеже, Віто, відверніть Антона, – звернулась Мар’ям до решти їх компанії. Друзі кивнули. – Ну а ми в цей час, – дівчина перевела свій погляд на Таню, – зробимо все інше.

Троє підлітків встали зі своїх крісел і тихенько, намагаючись нікого не відволікати, почали прокрадатись в сторону, де стояв оператор.

Мар’ям і Таня теж вирішили не гаяти часу і не поспішаючи почали просуватись в протилежному напрямку, ховаючись у темряві від сторонніх очей.

Нарешті ряди глядачів закінчились, і дівчата опинились біля дверей, що ведуть за куліси. Озирнувшись і упевнившись, що їх ніхто не бачить, Мар’ям відчинила двері, пропускаючи подругу вперед. 

– Моє серце ладне вистрибнути з грудей, – прошепотіла брюнетка.

– В тебе теж? – здивовано вимовила Тетяна. Вона і не думала, що її завжди впевнена рішуча товаришка може почуватися так само стривожено.

– Але я так рада, що ми це затіяли. Тільки уяви, побачимо їх гримерну!

– Я теж рада, – дівчата всміхнулись одна одній, ледве втримавши в собі вихор емоцій, який з тривоги вже більше переростав у нетерпіння.

Нарешті потрібні двері опинились перед очима, і подруги зупинились, щоб перевести дух. Треба було діяти швидко і рішуче, тому Мар’ям вирішила ще раз узгодити план.

– Ти зроби декілька фотографій, а я тим часом пошукаю, що з їхніх речей можна взяти для нашого плану.

– Добре, тоді да… – слова обірвались на півслові, коли у коридорі почулись чиїсь кроки. Таня відчула, як серце закалатало з подвійною швидкістю, ноги затремтіли, а до горла підступив ком.

– Хай йому! – брюнетка рішуче відчинила двері та підштовхнула розгублену подругу в кімнату, – доведеться тобі впоратись самій, а я подбаю, щоб сюди не зайшли, – двері різко зачинились.

Тетяна так і стояла перед зачиненими дверима, не в змозі поворухнутись. Звук кроків у коридорі ставав все ближче. Пролунали голоси, і дівчина, стрепенувшись, притиснулась вухом до дверей. 

– Перепрошую, – Мар’ям вирішила, що треба йти на штурм першою, коли побачила Колю, який крокував з телефоном в руках і не помічаючи нічого навкруги.

– Що ти тут робиш? Все в порядку? – чоловік зупинився і здивовано глянув на дівчину, явно не очікуючи на цю зустріч.

– Мені стало погано, я шукала туалет і, здається, заблукала, – брюнетка затулила долонею рота, імітуючи, що стримує блювотні позиви.

– Не хвилюйся, я тебе проведу. У тебе є вода? Якщо ні, то я схожу до сцени, у нас там стоять пляшки для подібних випадків.

– Дякую, – пробурмотіла в долоню дівчини. Вже за хвилини коридор знову став пустим.

Зрозумівши, що загроза минула, Таня почала діяти. Спочатку вона вирішила зробити декілька знімків гримерної, щоб показати друзям, разом з тим, це був зручний спосіб оглянутись навкруги. Гримерна була охайною, тут не відчувалось жодного поспіху чи переживань, які очікуєш побачити перед виступом, речі ніби зайняли належні їм місця. Але особливо на цьому фоні виділялись речі Спартака. Абсолютно чорні речі були рівненько складені, куточок до куточка. Яскравою плямою цього натюрморту залишилась лише чашка з Капхедом. Дівчина пирснула від сміху: “Невже він усюди її тягне з собою? А каже, що не сентиментальний”. Коли потрібні фотографії були зроблені, залишилась ще одна справа – захопити з собою якусь з Женіних речей. Таня обережно почала передивлятись все наявне майно, і тут їй затамувало подих. За штанями на вішаку висіла Женіна чорна сорочка, вона була прикрашена вишитим орнаментом, головним елементом якого були золоті колоски. Це була та сама сорочка, яку кілька днів тому вони побачили на ньому в його інстаграмі, і яку захоплено обговорювали. Таня обережно помацала пальцями рукав – тканина була м’якою і приємною на дотик. Дуже кортіло обгорнутись у неї по самі вуха, але на то не було часу.

Таня акуратно склала сорочку і поклала собі до сумки. Руки тремтіли від хвилювання, бо до голови приходило розуміння, що треба повертатись назад, але цього разу поряд немає вірної подруги. Дівчина покрокувала до дверей, але тут кімната похитнулась, і раптом підлога опинилась біля самісіньких очей.

– Ай-яй-яй, – дівчина тихо йойкнула від болю. 

Біля ніг лежав чорний шнур, через який вона перечепилась, а навкруги розсипався вміст її сумки. Попри цю неприємну подію, голова і кінцівки залишились неушкодженими, і дівчина швидко підвелась. Зібравши все розсипане майно, і не забувши про сорочку, вона миттю вискочила за двері, навіть не переконавшись, що шлях вільний.

Зал сміявся, коли Таня пробиралась до свого ряду. Вся компанія вже сиділа на місцях, очікуючи її. Мар’ям час від часу сьорбала воду із пластикової пляшки. Як тільки Таня опинилась на своєму сидінні, подруга перевела свій погляд на неї й вигнула брову, ніби промовляючи: “Ну як?”.

– Все вийшло, і ти навіть не уявляєш, що саме я знайшла, – поспішила відзвітувати Таня. 

Губи Мар’ям розтяглись в посмішці:

– Я знала, що ти впораєшся, – прошепотіла дівчина, стискаючи Тетяну в обіймах.

Запис подкасту йшов, ніби нічого не трапилось, і дівчата, забувши про всі свої переживання, занурились у це дійство.

 

Частина друга: Зникла сорочка.

Сьогоднішній ранок був тихим, не прозвучало ще ні однієї тривоги. Сонце виблискувало промінням, незважаючи на те, що попереду очікувався ще майже місяць зими. Женя подумки відмітив свої спостереження і підсумував, що день розпочався найліпшим чином. Але найкраще ще попереду: сніданок зі Спартаком, запис подкасту і запланований на вечір перегляд фільму усією командою. Чоловік солодко потягнувся, розминаючи затерплі м’язи та, підвівшись у ліжку, взяв ноутбук. Всі необхідні нотатки для запису подкаст терапії були заготовлені, але Янович вважав, що ніколи не буде зайвим знову їх переглянути й, при потребі, відредагувати.

Через стіну, яка розділяла номер готелю і ванну кімнату, доносився шум води. Ці звуки привносили затишок і були ще одним плюсом цього ранку. Невдовзі шум води стих, і в кімнату зайшов чоловік міцної статури, тіло якого було вкрито татуюванням. Його стегна були огорнуті типовим білим готельним рушником, а меншим рушником він сушив своє світле волосся.

– Прокинувся нарешті, соня, – чоловік лукаво посміхнувся, звертаючись до Жені.

– І тобі доброго ранку, Спартак.

– Ти знову взявся за редактуру своїх нотаток? – Спартак почав вилазити на ліжко заглядаючи у ноутбук.

– По-перше, не підглядай. А по-друге, відчепись, ти весь мокрий, – сміючись запротестував Женя, коли холодні бризки води торкнулись його шкіри.

– Та то я ще й не починав чіплятись, – зауважив блондин і потерся вологою щокою об плече Яновича.

– Тут і не посперечаєшся, – Женя лагідно усміхнувся: схоже сьогодні гарний настрій зранку був не тільки у нього.

Коли Женя нарешті закінчив з коригуванням записів і ранковими процедурами, а Спартак доопрацював чергову главу своєї книги, чоловіки вибрались у місто на сніданок. 

Вони сиділи у маленькому затишному кафе, яке їм порекомендували неодмінно відвідати. Спартак сидів навпроти, як завжди в чорному, як завжди чарівний, і щось замальовував у своєму блокноті. Коли принесли каву, він відірвався від свого заняття, зауваживши, що каву тут готують досить добре, і знов повернувся до справи.

Страви були смачними, тож за їжею і бесідами час пролетів непомітно. Чоловіки розрахувались, взяли рюкзаки й відправились на запис подкасту.

Все було готово, світло виставлено, звук налагоджений, зала заповнена. До початку подкасту лишались хвилини. Женя стряхнув пилинку з нових штанів, які йому подарував Спартак, застібнув жилетку та обережно розвісив змінний одяг.

– Ну, я готовий, ходімо, – звернувся він до напарника.

Заграла така вже рідна мелодія, і чоловіки вийшли до зали, вітаючи публіку. Женя привітно махав до глядачів. Скільки б часу не пройшло, але приємна схвильованість і зніяковілість ніколи не зникала. Янович не міг повірити, що весь цей натовп прийшов слухати двох хлопців, які просто спілкуються між собою, дивина та й годі. 

– Спартак, – розпочав Женя, коли всі вітання були виказані, – знаєш, що цікавого я нещодавно про тебе вичитав? – дивлячись з інтригою, хлопець перевів погляд зі Спартака до зали.

– А ну? – з посмішкою запитав Суббота.

– Виявилось, ти екстрасенс, який знімався у серіалі “Слідство ведуть екстрасенси”.

– Яка маячня, – засміявся Спартак.

– Але я б хотів додати, – продовжив Янович, – що, як на мене, ти не екстраСЕНС, ти екстраСЕКС, – промовив хлопець роблячи акцент на кожній букві.

По залі прокотився сміх. Спартак стримуючи усмішку,  захитав головою, оцінивши жарт. 

– Так от, сьогодні я бажаю розпочати з такого питання: які фізіологічні і соціальні фактори впливають на те, що ми вважаємо сексуальним, а що ні? І чи завжди це пов’язано з біологічною потребою розмножуватись? – підсумував Женя серйозним голосом.

Психотерапевт в черговий раз здивувався тому, як його напарник вміє закручувати вступ до запитань, і почав відповідати. Подкаст йшов своїм звичаєм. 

Закінчивши запис і сфотографувавшись з усіма охочими, втомлені, але задоволені чоловіки повернулись до гримерної. Попереду чекав відпочинок.

– Трясця, якого біса, – почулось незадоволене бурмотіння, – якщо це хтось з вас вирішив пожартувати, я це точно запам’ятаю. 

– Жень, що таке? – Спартак з Антоном, які щось обговорювали між собою, обернулись до друга. Похмурий Янович стояв в одних штанях і чекав на пояснення.

– Моя сорочка! – світлі брови Спартака поповзли наверх, виказуючи нерозуміння. – Чорна, з колосками, я сьогодні в ній був, ну, Спартачок, – в голосі і жестах Жені читалось обурення.

– Аааа, – нарешті простягнув блондин. То що з нею?

– Вона зникла.

 

Частина третя: Слідство веде Спартак Суббота.

Спартак дивився на засмученого Женю, який з оголеним торсом сидів на стільці. Усмішка, яка не сходила весь день з губ його напарника, змінилась похмурою гримасою. Очевидно, що ні Спартак, ні Антон не мали ніяких мотивів і часу для того, щоб пожартувати таким чином над Яновичем. Залишився ще Коля, але всі троє погодились на тому, що і четвертий член їх команди не став би цього робити. Ставало дедалі очевидним, що сорочка була викрадена.

Відчинились двері, і до приміщення зайшов Коля. Не помітивши розгубленого стану своїх товаришів, він радісно оголосив:

– Женя, Спартак, схоже, пройшла ваша слава. Нашим глядачам настільки набридли ваші писки, що одну дівчину аж почало нудити. Мені довелось вести її до вбиральні, бідненька.

– Коли й де це було? – миттєво обізвався Спартак.

– Десь на початку подкасту, зустрів її тут в коридорі, коли вона шукала туалет.

От і зачіпка! Це точно не могло бути випадковістю. Суббота миттєво почав оглядати кімнату, сподіваючись знайти хоч щось. Коля спантеличено озирався, нарешті помітивши, що щось було не так.

– Точно, хлопці, перевірте і свої речі, можливо у вас щось теж зникло, – відреагував на дії Спартака Женя.

– Не думаю, що це було пограбування з метою наживи, то ж не варто переживати, – психотерапевт продовжував оглядати кімнату. – Припущу, це були твої прихильники, яким було важливо взяти саме щось з твоїх речей.

– Як оті, з маячінням?

– Хтозна…

– Ох, халепа, не готувало мене життя до таких пригод.

Врешті-решт, пошуки увінчались успіхом, і Спартак витяг з-під дивану полароїдну фотографію. З картинки до нього посміхалась світловолоса дівчинка років п’ятнадцяти. На руках вона тримала пухнастого білого кота з рудою плямою на мордочці, що  нагадувала за формою серце.

– Коль, поглянь, це та дівчина, яку ти бачив? – разом з Колею до Спартака підійшла вся команда, бажаючи поглянути на ймовірного злодія.

– Ні, та була з чорнявим волоссям.

– Боже, це ж ще дитина, – обурливо вигукнув Женя. – Ні, знаєте, це мені буде наукою, що треба зачиняти двері на ключ і не думати, що навкруги тільки гарні люди.

Спартак пригорнув Женю до себе, щоб підтримати та заспокоїти. Він розумів, що це лише діти й вчиняти галас через сорочку не хотілось. Але і залишати все як є не було кращим варіантом: відчуття справедливості не дозволяло. Спартак заплющив очі та потер перенісся. Це ж його аудиторія, зона, де він має контроль над ситуацією, і як можна сподіватись зробити суспільство навколо краще, якщо твої  глядачі втручаються у приватний простір і викрадають речі. В голові зазвучав голос Наруто: “Як я можу стати Хокаге, коли не можу врятувати навіть свого друга?”. Спартак всміхнувся: треба діяти.

– Так, Женька, не переживай, якщо тут хоч щось можна зробити, ми зробимо, – Суббота притягнув хлопця ще ближче і поцілував у лоб.

– Дякую, – зітхнув Янович, радий, що є кому пожалітись.

– До речі, – Антон задумливо дивився у стелю, – до мене теж підходили якісь підлітки. Здається, їх було троє. Питали, чи можна подивитись, як я знімаю. Я пояснив, що це буде заважати, вони не наполягали й пішли на місця.

– То у нас тут ціла злочинна банда, – діло ставало цікавішим.

Спартак вирішив зайти в чат міста, де вони сьогодні виступали. Учасники чату писали, що вирішили після подкасту посидіти у кафе, познайомитись і обговорити сьогоднішній запис. Ймовірність зустріти крадіїв сорочки була невеликою, але варто спробувати. І тут в поле зору блондина потрапила маленька біла мордочка з рудою плямою у формі серця, яка круглими оченятами дивилась з аватарки біля чергового повідомлення. “Напишіть адресу кафе, ми скоро підійдемо” – промовляв котячий писок.

Суббота стрімко вхопив за руку Яновича, який знову одягнув свій “парадний” костюм, і вибіг із гримерної. Женя не став нічого питати та просто слідував туди, куди його тягнули сильні руки Спартака.

 

Розділ четвертий: Справу закрито.

Хлопці забігли в кафе і зупинились, намагаючись перевести дух. Деякі гості неприязно оглянули дивних відвідувачів, а стурбована офіціантка вже побігла назустріч. Женя першим побачив розшукуваних:

– Он вони, біля протилежної стіни.

– Ми до тієї великої компанії зі зсунутими столами. Меню не знадобиться, не турбуйтесь, – ввічливо пояснив офіціантці Спартак.

Компанія біля стіни весело гомоніла, не помічаючи, як до неї підійшли двоє чоловіків. На одному зі стільців сиділа дівчинка із фотографії, навколо неї сиділи її друзі.

– Перепрошую, що втручаюсь, – зненацька стіл охопила тиша, і багато приголомшених поглядів відгукнулись  на знайомий голос. 

Не даючи можливості здивованій компанії хоч якось відреагувати на цю дивну подію, Спартак простягнув руку долонею вперед і, обернувшись до Тетяни, продовжив:

– Не могли б ви й ваші друзі вийти з нами на вулицю? Є розмова, це не займе багато часу.

– А може краще ви до нас? Я думаю, всі будуть раді, якщо ви приєднаєтесь, – Мар’ям всміхнулась, відповідаючи замість переляканої подруги.

– Ні, – тоном, якому неможливо було заперечити, відповів Спартак.

Мар’ям одразу зніяковіла і встала зі свого місця, а разом з нею і решта її компанії. Коли двоє чоловіків і купка підлітків відходили у напрямку дверей, стіл охопив здивований шепіт.

– Здається, це твоє, – Спартак протягнув Тані фотокартку, і дівчина тремтячими руками взяла і притягнула її до себе.

– Дякую.

– Слухайте, – зітхнувши, почав Янович, – я, авжеж, все можу зрозуміти, але прокрадатись залаштунки й борсатись у чужих речах з метою крадіжки – це точно не те, чим варто займатись.

– Вибачте нам! – миттю вигукнула Мар’ям. – Це була моя ідея, це я їх вмовила. Можете заявити на мене у поліцію, і сорочку я зараз поверну.

– Ні, це ж я хто її взяла, – вступилась за подругу світловолоса дівчина. Її голос тремтів, а очі почали наповнюватись сльозами.

– Ми теж допомагали, пробачте, – приєдналась решта дітлахів.

Всі п’ятеро пекли раків, стояли, не сміючи дивитись в очі своїм викривачам. Таня опанувавши себе, занурила руку у сумку і, діставши сорочку, простягнула Жені. Чоловік швидко схопив пропажу і притис до грудей.

Нарешті злочин було розкрито, але до закриття справи залишався один останній крок – прояснити мотив.

– Ми не будемо робити заяву у поліцію чи зв’язуватись з вашими батьками. Я бачу, що вам дійсно соромно за свій вчинок, – спокійно розпочав Спартак. – Не знаю, чого саме ви намагались досягти, але крадіжка і втручання в чужий приватний простір, в принципі, не є чимось нормальним, і це точно не те, що ми очікуємо від наших глядачів.

– Насправді, ми не хотіли красти, ми думали повернути сорочку назад, разом із подарунком, це був лише привід, щоб ви погодились з нами зустрітись, – з кожним словом лице Тетяни сильніше червоніло, а голос ставав тихше.

– Боже, – не стримавши емоцій, Женя обтер лице долонями. Спартак же подумки всміхнувся: “Абсолютно безглуздий план, але вражала наполегливість до його втілення”.

– Вам би взяти свою енергію і в якесь гарне русло її залучити, – трохи з сумом додав Женя.

– Гаразд, ходімо, – Спартак погладив Женю по спині й вони, розвернувшись, почали віддалятись.

Компанія підлітків залишилась стояти на місці, не розуміючи, що їм треба роботи. Кожен подумав, що, можливо, варто було віддати Жені подарунок, але ніхто, навіть Мар’ям, на це не наважився.

 

Спартак і Женя лежали на ліжку у своєму номері. Не дивлячись на цю дивну ситуацію, яка як сніг на голову звалилась у їхнє життя, перегляд фільму разом з другою частиною команди таки стався. День завершився згідно з планом. 

– Я досі не вірю, що ця історія відбулася у реальності, а ми з тобою не у якомусь дурнуватому ситкомі, – сказав Женя, вмощуючись зручніше у теплих обіймах Спартака.

– Я, авжеж, не виправдовую і не схвалюю таку поведінку, але, чесно кажучи, це  трошечки було весело, – всміхнувся блондин, по-лисячи щурячи очі.

– Ну ти й покидьок, – Женя несильно пхнув Спартака ліктем у ребра, – зізнавайся, тобі сподобалось дивитись на мої страждання? Чи може рятувати мене? Може у тебе в стосунках зі мною якась схема почала розвиватись?

Спартак на такі звинувачення тільки розсміявся, потріпав Женю по волоссю і, нарешті, вмостився для сну. День, коли зникла сорочка, дійшов кінця.