День Засновників

Ліна пообіцяла Керолайн, що прийде на День Засновників і побачить святковий парад і залишиться також на вечірній святковий салют. Ліна і сама була не проти відвідати захід. У Містик Фоллс так рідко щось траплялося, що подібне свято було вже чимось помпезним і вартим уваги.

Весь день Ліна насолоджувалася святом. Вона влаштувала справжню фотосесію для Керолайн і Тайлера, потім до них підійшов сфотографуватися і Метт і, звісно, Ліна також була на багатьох кадрах. Коли вона фотографувалася з Керолайн, то бідолашному Тайлеру, скоріше за все, довелося зробити тисячу кадрів. Їй подобалося ось так безтурботно проводити час і просто веселитися, як і всі підлітки.

Вдень Ліна помітила дещо дивне, як їй здалося. Елейна стояла в компанії незнайомого Ліні чоловіка у брючному костюмі. Виглядав він дуже елегантно. Пара про щось розмовляла. Якщо Елейна виглядала схвильованою і щось емоційно говорила незнайомцю, то він був дуже спокійним і втіленням впевненості. Ліна не розуміла, що спільного могло бути у Елейни і цього чоловіка. Хоча, як виявилося, Ліна зовсім не знала Елейну.

Ближче до вечора у маєтку Локвудів був влаштований імпровізований бал в пам’ять про перший День Засновників. Керолайн наполягла, що Ліна має виглядати відповідно, тож дівчина за допомогою подруги обрала для балу пишну світло-блакитну сукню з білим мереживом на рукавах та краю спідниці. Деякі пари вже танцювали під старовинну музику. Ліна стала трохи віддалік і просто спостерігала за парами.

– Потанцюємо? – знову цей голос, який Ліна вже могла впізнати серед купи інших голосів.

Деймон стояв навпроти неї з протягнутою рукою і посміхався їй. Дівчина завагалася, закусивши нижню губу і, зрештою, протягнула йому свою руку. Він повів її в центр кімнати.

Коли рука Деймона лягла на її талію, а іншою він стиснув її руку, для Ліни ніби земля пішла з-під ніг. Він вів її в танці так впевнено, ніби він був професійним танцюристом.

Якийсь час Ліна не наважувала подивитися йому в очі і єдине, що робила – молилася, щоб зараз її щоки були не надто червоними, щоб він не почув її прискорене серцебиття і взагалі, щоб вона не знепритомніла в його руках. Зрештою, вона поглянула йому в очі і в неї подих перехопило. Його блакитні очі нагадували їй хвилі океану. Цей погляд манив її і Ліна вже знала, що не зможе чинити опору. Більше за все на світі вона хотіла поцілувати Деймона. І їй було б начхати на те, що всі присутні це побачили б, що він старший за неї і взагалі на все. От тільки вона не була певна, що він їй відповів би.

– Ти ж сам родом з Містик Фоллс, я правильно розумію? – вирішила розрядити обстановку Ліна.

– Так, просто переїхав з міста декілька років тому, багато подорожував, – Деймон ще дужче обійняв Ліну за талію і наблизив її до себе. – До речі, ми так і не представилися один одному. Думаю, це не дуже добре, – посміхнувся їй Деймон, – Я – Деймон Сальваторе.

– Ліна Міллер, – чарівно посміхнулася дівчина. – То ти вже бував на Дні Засновників? – Ліні здавалося, що між ними зовсім не лишилося відстані їй катастрофічно не вистачало повітря. Враз їй здалася страшенно незручною ця мила сукня, а може це Деймон так впливав на неї.

– Був одного разу, – підтвердив Деймон. – Таке враження, що років сто тому. То був не найкращий день і мені не подобалося це свято, до сьогодні.

Після цих слів музика затихла і пари почали розходитися, а Ліна з Деймоном дивилися один одному у вічі. Він ніби гіпнотизував її, такий бажаний і небезпечний, а Ліна була певна, що він зараз її поцілує. Він дивився то їй в очі, то на губи, а потім трохи нахилився, майже торкаючись її губ у німому питанні. Ліна трохи відкрила свої губи, запрошуючи його. Аж раптом роздався голос Керол Локвуд, яка запрошувала всіх на площу для продовження святкувань. Момент був втрачений, тим паче Ліна побачила, що до Деймона іде Стефан, тому просто сказала:

– Дякую за танець, Деймоне, – після цих слів дівчина поспішила піти.

– Ще побачимося, Ліно, – прошепотів він їй услід.

День пролетів так непомітно і ось вже настав вечір і все місто очікувало святкового салюту. Компанія вирішила піти в Містик-гриль, щоб зігрітися і дочекатися салюту там. Несподівано до них підійшов батько Тайлера – мер Річард Локвуд і заговорив до сина:

– Тайлере, будь ласка, їдь додому і візьми своїх друзів.

Ліна стривожилася, адже мер Локвуд виглядав дуже нервовим. Всі знали про його запальний характер, але зараз він виглядав особливо збентеженим і нервовим. Керолайн, Метт і Ліна розгублено перезирнулися між собою.

– Чому? Що відбувається? – озвучив Метт питання, які були у всієї компанії.

– Я не можу пояснити, але ви маєте поїхати додому, – сказав мер і додав: – Це важливо.

– Добре, ми поїдемо, – відповіла за всіх Ліна.

Вона розуміла, що щось відбувається. Мер був дуже схвильованим і якщо він так каже, то їм дійсно краще поїхати. Не біда, якщо вони пропустять салют.

Ліну підтримала Керолайн, а потім і Метт.

– Я залишив машину вдома, – сказав Тайлер.

– У мене є машина, поїдемо на моїй, – подивилася на друзів Кер і всі разом кивнули.

Друзі сіли в машину. Керолайн була за кермом, Ліна сиділа біля неї на передньому сидінні, а хлопці позаду. Через деякий час Керолайн розгублено запитала:

– Що це за звук?

– Що? – не зрозумів Метт.

– Я нічого не чую, – схвильовано сказала Ліна.

– Так, я теж це чую, – схопився за голову Тайлер.

Не встигла Ліна зрозуміти, що відбувається, як Керолайн також схопилася за голову і відпустила кермо. Машину почало зносити з дороги і Ліна спробувала вхопитися за кермо і вирівняти авто, але не вийшло. На великій швидкості авто в’їхало в огорожу.

Далі все, що пам’ятала Ліна – суцільна темрява.