3. Вбивче мистецтво

Макс стояв перед вікном свого маєтку і розглядав Червоний Ліс, коли двері в мисливський зал відчинились і в них зайшов Телбот Граймс.

— Все готово? — спитав Макс.

— Готово! — подумав Телбот.

Хоча Телбот втратив здатність розмовляти після своєї мутації, Макс прочитав його думки.

— В тій таблетці, яку ти дав, криється неймовірний потенціал. Навіть найменша доза викликає надприродні ефекти!

— Справді? — здивувався Макс. — У нас, в Україні, анальгін — це простий засіб від головного болю, який є у кожній аптеці. Зізнаюся, я пожартував, коли запропонував додати його до нектару виразника.

— З цього жарту почалось велике відкриття. Анальгін нейтралізує мутагенні властивості нектару і, одночасно, посилює його стимуляційні властивості. Ти станеш сильнішим, ніж будь-який інший служитель Сутності!

Тремтячою рукою хімік витягнув з сумки на поясі шприц, наповнений яскравою помаранчевою рідиною, і простягнув його Максу. Історик взяв шприц і насторожено його оглянув.

— А як щодо побічних ефектів?

— Жодного. Я знову схопив здоровила з капканами і випробував на ньому сироватку. Він голими руками зніс стіну лабораторії і вирушив на чергове випробування, під час якого відірвав одному нещасному голову. Можливо, треба було зменшити дозу солдатського симулятора…

— Що?!

— Окрім анальгіну, я додав стандартну дозу мого стимулятора, розробленого для найманців Ост-Індійської компанії…

— Того самого, від якого оскаженілі солдати вирізали села і розвішували трупи на деревах?!

— Це просто солдатські байки! Жодних цьому доказів немає!

«Можливо, й так, але з тобою, Телботе, треба бути обережним.» — подумав Макс. — «Я прекрасно знаю, до чого можуть призвести твої суперечливі рішення. З іншого боку, якщо мені знесе дах — більше, ніж зазвичай — то я лише виграю. Лють дозволить краще насолодитися ультранасильством, коли я розриватиму нікчем голими руками!»

— Ну, великому хіміку видніше! — усміхнувся Макс. — Отже, коли ти налагодиш серіне виробництво нової сироватки?

— Та хоч зараз, але послуга за послугу. Відправся на покинутий цвинтар і принеси зразок чорної крові Художниці. Я впевнений, що вона має цінні властивості, які допоможуть в моїй роботі.

— А чому?..

— Тому, що мене чекає робота! В останньому випробуванні я успішно приніс в жертву всіх нещасних і Сутність подарувала мені новий врожай виразника! Звичайно, я міг би пізніше сам знайти Художницю, але тут є чудова можливість провести польове випробування нової сироватки.

— А на собі ти її перевіряв?

— Так. Через мутації вона на мене не діє, а от на тебе… Ще й як!

«Вчора ти збирав блювоту чумної жриці, а сьогодні хочеш кров біснуватої Художниці? Ти зовсім здурів!» — подумав Макс, проте з незворушним обличчям кивнув.

— Я згоден. А тепер мені треба підготуватися!

Телбот розвернувся і пішов з залу. Макс дивився йому вслід, поки згорблена, вкрита пухлинами спина хіміка не зникла за дверима. Історик ще раз поглянув на шприц в своїй руці і запхав його в кишеню, після чого підійшов до стіни, на якій висіла його колекція вогнепальної зброї. Погляд Макса зупинився на карабіні Маузера, який висів на стіні.

«Сподіваюся, Сутність не проти гри не за правилами…» — подумав Макс.

— Не проти. — прошепотіла Сутність. — Розважайся на повну!

Макс усміхнувся, взяв зі стіни гвинтівку і зарядив її. Після цього він підійшов до шафи з підношеннями і витягнув шматок каменю із зображенням воронячого ока. Історик поглянув на поличку з трофеями — головами вбитих ним вцілілих у банках з формаліном — і прошепотів:

— Нехай почнеться насильство!

***

Теплий вітер викликав посмішку на обличчі Макса, доповнюючи краєвид старовинних склепів. В душі Історика прокинулось бажання обшукати гробниці на предмет цінностей, проте він пам’ятав: десь поблизу розгулює скажена Художниця, яка спробує його вбити, як тільки побачить. Макс зняв карабін із запобіжника і, обережно крадучись, підійшов до височенного мавзолею на краю цвинтаря. Він глянув через вікно і побачив лише зграю ворон, які кружляли буля вершини мавзолею. Історик зайшов в приміщення і обережно глянув за книжкові полиці, які стояли посеред мавзолею. Нікого не помітивши, він спохмурнів і пішов до сходів, які вели на другий поверх. Кинувши швидкий погляд на книжкові полиці та книжки, які ширяли прямо в повітрі, Макс вийшов на балкон, де також нікого не було. Він подивився на свіжу картину, яка все ще стояла на мольберті — намальована чорною тушшю ворона з широко розкритим дзьобом на фоні сонця. Як досвідчений знавець цінностей, Макс відразу оцінив майстерність Художниці, проте відвернув погляд від ворони, яка наче сверлила його поглядом надзвичайно достовірного намальованого ока.

Історик повільно закрокував балконом, оглядаючи пейзаж цвинтаря. Дійшовши до краю і нікого не помітивши, він зрозумів — Художниці немає вдома.

«Мабуть, пішла робити криваві шедеври з чотирьох нікчем.» — подумав Макс. — «Що ж, я нікуди не поспішаю. Чим би мені зайнятися?..»

— В мене для тебе подарунок, друже. — задоволено прошепотіла Сутність. — Цілься ретельно!

***

— Ха-ха! Думали, що зможете втекти від мене, нікчеми?! — закричав Макс, коли останній вцілілий з п’ятої групи впав з простреленою головою. — Давай ще!

— Схоже, новачки для тебе, наче риба в бочці. — відгукнулась Сутність. — Треба підключати стару гвардію!

***

— Якого біса?.. — прошепотіла Клодет Морелль, дивлячись на закривавлений пісок в себе під ногами. Погляд дівчини ковзнув вище і засік труп з діркою в грудях.

— Його застрелили. — сказав старий солдат Білл Овербек, який з’явився поруч. — Схоже, тут розгулює вбивця з вогнепальною зброєю.

Білл обережно перевернув тіло і оглянув рану.

— Стріляли згори…

Він поглянув на височенний мавзолей і відразу кинувся до Клодет.

— Лягай!!! — крикнув солдат і повалив дівчину на землю. Відразу ж пролунав постріл і куля збурила пісок за півметра від них.