Двоє “друзів”

(В фанфіку використовуються японські імена персонажей: Еш-Сатоши,Місті-Касумі,Брок-Такеші)

Еш сидів у класі граючись із своїм Пікачу.Жовтий мишонок весело перестрибував з парти на стілець і на коліна Сатоши,розмахуючи енергійно своїм хвостом-блискавкою.Через пару хвилин Гері сидячий неподалік загарчав:”Слухай,Еш заспокій свого Пікачу.У мене від нього вже голова болить,вклади його в покебол чи ще щось”.Слова Оука перервали усмішку на обличчі Кетчума,він нахмурив брови та доволі гучно промовив:”Гері,ти сам чудово знаєш,що мій Пікачу не любить перебувати в покеболі.Навіщо ти забороняєш покемону бути покемоном?”.”Для тебе містер Оук,-жартівливо відказав хлопець-,Та ти просто не вмієш покемонів тренувати”.Еш встав і підійшов до нього:”Хочеш перевіремо?Викликаю тебе на поке битву,сьогодні після уроків”.Гері погодився,після чого зариготав від розгніваного обличчя Сатоши.Широка посмішка сяяла на його обличчі,злегка прикритого його колючим коричневим чубчиком.
В цей момент до кімнати забігла Місті.Пікачу радісно запіщав,дівчина погладила його по голівці.Після чого встала біля Еша та застрибнула на парту,сідаючи на неї. Касумі розмахувала своїми довгими ногами,їх довжину підкреслювали її короткі сині шорти з жовтими лампасами,на тілі її жовту майку прикривала така ж синя зіпка з жовтими лампасами.Вона усміхнулась і спиталась,підправляючи своє руде волосся:”Еш,знаєш що професор Оук збирається нас сьогодні відвести на екскурсію в гори неподалік і розповізти про кліфері?”.В хлопця заблищали очі:”Оо,кліфері це ті пухкенькі рожеві покемони?Які ще з луною та космосом пов’язані?”.Касумі підтвердила слова Еша.Гері поки слухав їх,згадав як дідусь розповідав йому про кліфері та про екскурсію:”Точно.Тоді якщо сьогодні їдемо до кліфері,давай тоді замість битви поб’ємося об заклад хто перший його спіймає?”.Місті прикрила очі однією рукою та змучено сказала:”Еш,ти…Що ви знов не поділили?”.”Та я!Та він!Та цей пихатий зануда сам все почав!Чого він лізить до мого Пікачу?”-вимовив Еш.Після ще однієї невеличкої словесної сутички, вони побились об заклад,що той хто перший спіймає кліфері,отримає від програвшого пачку чипсів.Дівчина лише зітхнула від їх суперечок і змагань і сіла за парту.Скоро повинен був початись урок.

***

В небі летали Піджі,розсікаючи вітер,вони дзвінко співали.Діти стояли в черзі біля автобусу.Гері повернувся до Еша та промовив:”Пам’ятаєш про наш заклад?”.Сатоши посміхнувся,сказавши що в жодному разі не програє йому.Гері сміючись зайшов до автобусу.”Тобі не набридло постійно з ним сперечатись?”-запитала Місті та роздратовано підняла одну бров.Вони сіли разом у автобусі.В салоні було доволі спекотно.Було відчуття наче діти варяться разом в одній великій металевій посудині.Кетчум зняв кепку та почав махати нею біля обличчя наче веєром,паралельно розповідаючи про зарозумілість свого “друга”.Дівчина змучалась слухати постійні скарги Еша та відвернулась у вікно.Їй хотілось покласти на край вікна руку,але воно неприємно почало обпікати лікоть,тому вона одразу його прибрала.Відчувся запах пота.Останнім до автобусу зайшов вчитель Оук.Він попросив водія включити кондиціонер і сів неподалік від нього.Стало легше,але духота все одно заважала думати.Еш і Місті їхали мовчки.Їх думки злиплялись в одну незрозумілу масу,наче танули на сонці.Певно якби вони заговорили,слова б їх теж розплавились.
Коли вони приїхали Сатоши вибіг з автобусу,глибоко вдихаючи свіже повітря, він облегшено розслабив тіло й поклав руки на бедра,насолоджуючись запахом лісу.Пікачу поряд із ним задоволено замурликав.”Еш!Ти відстаєш!”- крикнула Місті,махаючи другові рукою.Хлопець подивився на віддалені силуети дітей та вчителя,що вже почали йти до печери.Кетчум побіг за ними,задівши по дорозі щось коричневе та округле.Пікачу потягнув штанину тренера,намагаючись звернути його увагу.Але юнак не зупинився.Позаду було чути якесь обурене гудіння…”Чого тормозиш,невдахо?Боїшся програти?”-насмішливо промовив Гері,дивлячись на свого суперника.Кетчум обурено надув щоки та проігнорував слова хлопця.Миша забіг на плече Кетчума й повернувся назад,Сатоши подивився на свого покемона й запитав:”Пікачу щось не так?”.Миша уважно дивився на дорогу позаду них,намагаючись щось чи когось побачити.Еш глянув за ним,але на стежці покритій деінде зеленою травичкою та дрібними білими квітами нічого не було.Забувши про це,Еш пішов далі.
Скоро вони дісталися великого обриву покритого кам’яними виступами.Знизу знаходився вхід до печери,який виглядав як велика дира в нікуди.Вчитель Оак дістав із своєї сірої трохи пошарпаної сумки на плече ліхтарик і посвітив у печеру.В печері за одним великим каменем ховався еканс.Фіолетова змія повзала по землі,дивлячись на дітей спокійними й трохи змученими жовтими очима.Деякі учні трохи напряглись при виді змії,але Еканс просто проповз повз них.
Пікачу схвильовано промурчав в вухо Еша,юнак почав обіймати покемона та втішати,подумавши що він боїться темряви в печері.Після чого дістав із кишені ліхтарик і пійшов за вчителем.Миша намагався показати тренерові щось,але той був зусереджений на розповіді професора Оука про Кліфері.
“Мене трохи напрягають печери”,-сказала Місті,похмуро оглянувши стіни та стелю.Еш подивився на натіки мінералів на стелі та вигукнув:”Гей!Дивись на стелі сталагміт!”.”Це не сталагміт,це сталактит”,-невідома рука приземлилась на плече Сатоши.Той здивовано повернувся,побачивши перед собою Брока.На його загорілому обличчі сяяла привітлива усмішка.Він був одягнутий в коричневий светр із малюнком Онікса,чорні штани та сірі чоботи.В цьому одязі він виглядав дорослішим за свій вік.”Вибач,якщо налякав,-сказав лідер кам’яної зали оглянувши Еша та Місті-,Я готую проект про печерних покемонів,а ви на екскурсії тут?”.Діти підтвердили його слова,пізніше Брок привітався з професором Оаком і кількома іншими дітьми з класу Еша та Місті.Далі трійця йшла розмовляючи одне з одним про покемонів.Гері що йшов попереду біля свого дідуся,подивився на Еша та зупинився,чекаючи поки Кетчум підійде до нього.Хлопець прошепотів і нагадав Кетчуму про їх заклад.І Еш дзвінко та впевнено відповів,що чудово пам’ятає та обов’язково переможе Гері.Після чого той взяв Сатоши за руку та відвів за поворот.
-Гей!Куди ти мене ведеш!Ми зараз відстанемо від інших.
-Кліфері частіше мешкають у темніших і тихіших місцях.Я чув що десь тут є прохід у якому їх найчастіше бачили.
-Й навіщо ти мені його показуєш?
-Бо ти-бовдур,який без мене й не подумав би про пошуки Кліфері.А так змагання зовсім не цікаве…
-Я сподіваюсь ми не заблукаємо тут.Гей!Сам ти бовдур.Ти такий надмінний…
Промовив Еш,після чого оглянув простір у печері,шукаючи Кліфері.Але він не бачив жодних покемонів крім кількох зубатів,що літали під стелею та якогось геодуда в іншому кінці кімнати.”Слухай,у тебе є якийсь покемон із атакою флеш?В цій печері нічого не видно.”-запитав Сатоши.Він помітив,що загубив свого ліхтарика.Після чого Оук випустив із покеболу Граулета та попросив його слабко використати вогняну атаку,аби освітити печеру.Рудий пухнастий собака відкрив рота та випустив невелике полум’я у себе в роті.Тепле слабке світло розлилося по кімнаті,багряні плями гралися із камінням,в цьому світлі Кетчум помітив легку посмішку на обличчі Гері.Після цього Сатоши повторив за Гері,діставши свого Чармандера.
Вони прогулювались печерою,ретельно дивлячись у кожен її куточок.Раптом Гері радісно вигукнув,побачивши за каменем рожеву шорстку кліфері.Ледве не одночасно з ним Сатоши крикнув від болю-Діглет вистрибнув із землі та вдарив хлопця в коліно.Через крик Еша кліфері втік.Гері розлючено зиркнув на свого супутника.Еш схопився за коліно,заскигливши від болю.Він знов почув обурене гудіння,подібне до того що було на вулиці перед печерою.Пікачу потягнув за штанину Еша та запищав.”То на нього ти хотів звернути мою увагу?”-запитав у Пікачу Сатоши,після чого миша закивав.Хлопець зрозумів що все то гудіння перед печерою та невідома коричнева округлість на яку він наступив на вулиці-був Діглет.Еш вирішив вибачитись перед Діглетом.Але той знову вдарив хлопця.Кетчум впав від удару та вирішив почати битву з диким Діглетом.Він встав і подивився на Пікачу з впененою усмішкою:”Пікачу!Я обираю тебе!”.Покемон рішуче встав і напружив лапи,готуючись до битви.
Почалась битва,Діглет використовував кілька разів товчки.На щастя вони не були ефективними проти Пікачу,але й електричні атаки проти Діглета не мали сильного ефекту.Кетчум і Пікачу вирішили використати швидку атаку.Ця стратегія була кращою,через якийсь час вони перемогли.Діглет почервонів від злості та зник під землею.Хлопець обійняв свого покемона,радіючи перемозі.Почулися саркастичні хлопки Гері.Він плескав,дивлячись роздратовано на Еша.
-Чудово!Ти відлякнув Кліфері й витратив наш час на бійку з Діглетом.Фіг ми тепер спіймаємо Кліфері.
-Гері,як ж душно.
-Сам ти душний!
-Хто б казав…
Всередині в Еша все горіло від гніву,як ж Гері бісить його.Оук завжди такий бундючний та високодумний.Навіщо він взагалі до нього чепляється?Вони продовжили йти углиб печери.Хлопці роздивлялись кожен темний куточок,дратівливо зиркаючи один на одного час від часу.Раптом вони почули крики професора Оука та інших позаду,йшовши вперед вони повернулись і різко впали з обриву.Він був достатньо високим щоб вони подряпали коліна та заблукали.”Дідько!Що нам тепер робити?”-розлючено питався Еш,тримаючи в руках Чармандера та Пікачу на плечах.Покемони схоже були змучені від пошуків Кліфері.В цей час Гері дивився чи не поранився його Граулет.Після чого повернувся до Еша й промовив:”Якщо ми вже зайшли так далеко,то ми просто повинні знайти Кліфері.Чи ти боїшся?”.Після чого тихо засміявся,Еш обурено надув губки та сказав:”Нічого я не боюсь!Ти сам боїшся,але хочеш мене виставити трусом,аби не йти далі”.У відповідь Гері лише засміявся.Вони продовжили йти по печері в невідомому напрямку.Раніше вони хоча б знали куди повертатись,а тепер вони просто йдуть в нікуди.Вони оба хвилюються через це,але в жодному разі не зізнаються в цьому.Крокуючи по кімнаті,вони почули дивний звук.Тренери зупинились і їх покемони припинили створювати вогонь для освітлення.Вони стояли в темряві,прислухавшись до звуків.Різко зі стіни вискочив Сендшрю та врізався в Еша.Покемон весь був у землі,бо шлях до печери прокопав власноруч.Еш здивовано та болісно крикнув,впавши на землю.Сендшрю потоптався на місці та скрутився в м’ячик,наїхавши на хлопця знову.Той застогнав від болю та вимовив:”Сквіртл!Я обираю тебе!”.З покекульки вийшов Сквіртл.Світло-блакитний черепашонок усміхнувся своєму тренерові,після чого глянув на супротивника.Почалась битва.Першою атакою черепахи була водяна гармата,яка ефективно влучила в броненосця.Так як Сендшрю слабкий проти води,він ледве стояв на ногах.Проте він зміг подряпати Сквіртла.Але битва закінчилась ще однією водяною гарматою,після якої дикий покемон втік вглиб печери з програшом.”Чудово Сквіртл!А тепер повертайся!”-радісно сказав Еш і простягнув поке кульку до черпахи,той повернувся в неї.”Так,чудово!Ти знову витратив наш час на битву з диким покемоном”,-саркастично посміхнувся Оук.”Ти сам бачив,що він перший напав.Я хоч щось зробив за цей час поки ми тут блукаємо”,-відповів Сатоши.Гері закатив очі та продовжив йти далі,шукаючи Кліфері.
-Гері,не думаєш що інші шукають нас?
-Пам’ятаєш перед тим як впасти сюди,ми щось чули?Думаю нас вже шукають.-,хлопець хотів знов покепкувати з Еша,але на цей раз відповів серйозно.
-Але ж ми не зупинемось,поки не спіймаємо Кліфері?
-Звісно що ні.
Гері посміхнувся,дивлячись на Еша.Кутки губ Сатоши теж піднялись.Вони прагнули довести один одному свою силу та майстерність,навіщо?Вони самі не знають.Але думаючи про зустріч із рожевим пухнастим покемоном із кучерявим чубом та таким ж хвостом змушує очі хлопців блищати від радощів.Вони пришвидшили темп.
Пройшовши ще якусь частину печери вони побачили помаранчеві клешні визираючі зза каменю.Це був Парас,він виглянув і підняв на тренерів невинний світлий погляд своїх блакитних очей.Від краба пахло грибами,мохом і страхом,він злегка трусився,дивлячись на людей.”Який милий!”-вигукнув Еш і опустився до землі аби ближче розглянути покемона.Той завмер від страху та кліпнув на Сатоши очима.”Не бійся,Парас!Я тобі не зашкоджу,дивись”,-вимовив Кетчум і повільно простягнув руку вперед аби погладити малого.Той весь зжався,відчувши на собі руку хлопця.Еш гладив поміж грибів на маківці Параса.Краб почав труситись від страху.Й в ітозі він цапнув клешнею тренера за руку.Сатоши завизжав від болю та затрусив рукою,через що налякав Параса ще більше.Юнак встав і почав голосно та болісно стогнати.Покемон бігав у паніці та знов схопився за хлопця.Почувши ще один крик Еша,Гері роздратовано прикрив очі рукою та опустив голову,змучено зітхнувши.Пікачу й Чармандер стояли поряд із Ешем і Парасом,шоковано зиркаючи на них.Крики Кетчума,на диво,розізлили боягузливого краба.Еш стих і розгублено подивився на Параса,той знов вщепнув Кетчума та затримався в нього на нозі.Сатоши знов закричав від болю.Оак змучався дивитись на болесні звивання друга та покликав свого Граулета.Пес підійшов до юнака та оглянув Еша,Параса,Пікачу та Чармандера поряд із ним.Еш продовжував пищати від болю.”Граулет!Використай укус!”-собака злегка зжав зуби на шкірі краба.Покемон випустив оглушаючі спори вбік собаки,той ухилився та відкрив щелепу для наступної атаки.Гері злегка всміхнувся й сказав:”Випусти вогняне ікло!”.Собака напружив м’язи та випустив велику палаючу іскру в сторону Параса.Той змучено впав і втік із програшом.
Сатоши сидів на землі та потирав поранене місце.Побачивши втечу краба,він глянув угору на Гері.Його Граулет гордо дивився вдаль печери,а Оак опустив погляд на Сатоши та простягнув йому руку.Його коричневе колюче волосся звисало над його очима,злегка скриваючи його теплий і строгий водночас погляд.”Ти як?”-спитав Оак,оглянувши зніг догори Сатоши.”Все добре!”-радісно відповів Еш,змахуючи пил з одягу.Оак всміхнувся й вимовив:”Це було кумедно”.Кетчум ніяково усміхнувся,після чого Гері підбадьорливо обійняв його.”Продовжимо пошуки Кліфері”,-сказав Оак і взяв за руку Еша,повівши його вглиб печери.Вони продовжили йти,роздивляючись кожен куток печери.
Скоро вони дісталися тупіку.Там вони зупинились і Еш спитався:”Ну й що робитимемо далі?”.В цей час погляд Оака пробіг по кожному сантиметру кімнати та зупинився на одному камені.Хлопець підійшов до нього та дістав звідти Кліфері.Покемон глипнув на хлопців і звільнився з рук Оака.До нього підійшов Пікачу та вони привітались.”Він неймовірний!”- вимовив Сатоши,його очі заблищали,дивлячись на них двох.Гері погодився й запитав:”Хто буде ловити Кліфері?”.Еш напрягся та сказав,що Кліфері повинен бути в його команді,бо Пікачу вже встиг із ним подружитись.Оак невдоволено зиркнув на друга.Після чого запропонував вирішити це питання в битві.
Кетчум погодився та викликав Пікачу для битви.Гері обрав Граулета.Собака вистрілив палаюче ікло в мишу.Жовтому вдалося ухилитись,але вогонь трохи задів його тіло.Пікачу використав електро шок,який влучно потрапив у пса.Надалі вони обмінювались вогняними та електричними атаками,Граулет інколи кусав Пікачу,а Пікачу інколи використовував швидку атаку.Згодом битва перервалась.Світ ліхтаря пробився крізь слабку темряву печери,яку ледве освітлювало полум’я Чармандера та Граулета.До хлопців підйшли Місті та Брок.Місті схопила за вухо Еша та потягнула його до себе.Вона викрикнула.
-Еш!Ти такий дурень.Що ви взагалі тут робите?!
-Ай!Боляче
Пискнув Еш.Пікачу та Граулет завмерли та дивились на дітей із здивованими очима.Брок дивився на Кетчума та Оака з рочарованим та схвильованим поглядом.
-Навіщо ви вдвох пішли так далеко?Всі хвилюються за вас.
-Та ми…Та він…Та я просто…
Еш не може підібрати слів.
-Ми побились об заклад,хто перший спіймає Кліфері.Проте через незграбність і тупість Еша ми витратили на це набагато більше часу ніж хотілось би.
-Що ти верзеш?Ти сам нічого не зробив!Я єдиний хто насправді намагався спіймати Кліфері,а ти байдики бив і мудрогелика з себе корчив.Я спіймаю Кліфері й переможу тебе!
Місті потягнула сильніше за вухо Еша.
-Нікого ти не переможеш!Ми зараз повернемось назад і вийдемо з печери.
Сказала Місті.Після чого діти почули заливистий сміх позаду.Це Кліфері кепкувала з тренерів,рожева істота показала їм язика,посміхнулась і радісно пострибала далі в печеру.
-Відпусти мене!Це мій шанс спіймати її!
Місті міцно схопила комір Еша у відповідь на його слова.Той лиш змучено зітхнув і здався.Він зрозумів,що супротивитись їм нема сенсу.Брок глянув на інших і суворо сказав.
-Треба повертатись.У вас двох будуть великі проблеми через те що відійшли від класу та нікого не попередили.Професор Оак ледь не посивів від страху.
-Він і так сивий.
Посміявся Гері.Ешові закортіло щось уїдливе відповісти,але він лиш усміхнувся,почувши жарт Гері.Ешові подобався сміх Гері,але й дратував водночас.Тоді він був занадто змучений щоб щось сказати.Діти почали йти до виходу з печери.Граулет і Чармандер повернулись до покекульок.Брок освітлював шлях з печери своїм ліхтарем.Брок і Місті спочатку сварили Еша та Гері.Слухаючи їх,Сатоши спіймав себе на думці,що він радий що опинився в такий ситуації з Гері.Оак постійно віджартовувався від Брока з Місті.Але після цього вони почали запитувати про те,що сталося з Кетчумом і Оаком.Ті двоє розповідали одну історію,звинувачуючи в невдачах один одного.Касумі та Такеші лиш інколи хихікали від суперечок хлопців.
-І потім ,коли я майже переміг Еша,прийшли ви.
-Не бреши!Де ти там мене переміг.Мій Пікачу легко впорався б із твоїм Граулетом,якби нас не перервали.
-Як?Твій пухнастий милий миша ледь стояв на ногах!Дураку зрозуміло,що ви б програли.
Посміявся Гері,після чого отримав удар електро шоком від Пікачу.Струм вразив і Еша,хлопці впали з кудлатим від електричного удару волоссям і болісно застогнали.Брок і Місті ледь стримували сміх,але допомогли хлопцям встати.
-Вам би тільки посміятись…
Сумно та обурено вимовив Еш.Скоро вони вийшли з печери.Тепле й слабке сонячне світло розлилося в очах тренерів.Неподалік обпершись об дерево, стояв професор Оак,стурбовано ступивши погляд на землю.Як тільки він побачив дітей,він ринувся до них і схвильовано та розлючено водночас спитався в них.
-Де ви були?Чому?Навіщо?Боже мій,я так хвилювався!А якщо б з вами щось сталось?!
Гері дивився вгору на нього з невеликим соромом в очах,проте Ешові було настільки соромно,що він не міг глянути на професора.Після всіх пояснень чоловік дуже змучено та разочаровано зітхнув,сказавши.
-Діти…Інтерес у покемонах це звісно добре…Але навіщо було змагатись у цьому та ставити своє життя під загрозу?Ви не попередили мене,нічого не сказали.Взагалі ми бачили Кліфері в іншій частині печери,але через вас екскурсію треба було швидше закінчити.Чому ви не могли просто мені все розповісти?
-Пробач,діду.Ми просто…
-Я нічого не хочу слухати.Йдемо додому.Добре що Брок і Місті знайшли вас,не уявляю що могло б з вами статись.
Гері роздратовано глянув у сторону.Вони вирушили до дороги.Сатоши сумно дивився вниз,крокуючи до автобусу,а Пікачу приобійняв його шию,сидячи в нього на плечах і втішаючи його.Місті підійшла до друга та поклала руку йому на плече.
-Все буде добре,я впевнена професор Оак скоро заспокоїться.Але ви справді лиха накоїли…Думаю вам варто перед ним вибачитись.
-Так,але…- Еш хотів підібрати якісь слова та виправдатись,але він глянув на неї журбливо та вимовив – Гадаю ти права.
Вони продовжили йти мовчки.Коли вони дісталися автобусу,діти сіли на свої місця та почали активно обговорювати екскурсію,але не головні герої,вони їхали мовчки.Кожен із них обдумував події цього дня.Скоро Еш побачив,що Гері ,який сидів спереду, повернувся до нього.”Я б переміг”-прошепотів Оак.Сатоши насупив брови та відповів:”Ні,я б…Хоча яка різниця вже?”.Гері змучено зітхнув і поглянув у вікно.Проте коли інші учні почали жартувати про двох хлопців,які вдвох загубились у печері та провели день наодинці,Гері почервонів і злобно попросив тих дітей стулитись.У відповідь він почув сміх однокласників.Сатоши не чув цього,зусереджено вдивляючись у дерева та покемонів що виднілися у вікні автобусу.
Коли клас приїхав до школи,Гері та Еш чекали біля автобусу,поки вчитель Оук попрощається із усіма іншими дітьми,які спокійно підуть додому.А двоє хлопців повинні були ще вислухати лекцію діда,про те що треба бути чемними та відповідальними.Вони знали що він був правий,але все одно очікування їх дратувало.На диво,коли Оак повернувся до них,у його голосі не було гніву,хвилювання чи тяжкості.Він посміхнувся та запитав.
-Як далеко ви б зайшли?
-Допоки не спіймали б Кліфері…А чому ти запитуєш,діду?-,здивовано глипнув очима Гері.
-Ви знаєте,що не змогли б його у будь якому разі спіймати?
-Що?Як це?Невже ви настільки в нас не вірите?-,сумно запитав Сатоши.
-Цей Кліфері мій!Я знав де ви були,я знав що ви робите.Мій Кліфері постійно був із вами,але я хотів перевірити як далеко ви зайдете в своїх суперечках і змаганнях.
-Навіщо?!-,здивувались хлопці.
-Можливо ми переборщили в кінці трохи,коли вас знайшли.Але ми просто хотіли,щоб ви надалі попереджали нас про подібне та не наражали себе на небезпеку.
-Ми?
-Брок і Місті знали про все теж.
-Якийсь дешевий сюжетний поворот-,Гері закатив очі від безглуздості цієї ситуації.Хлопці заспокоїлись,знаючи що все було підставним.
-Тоді ,професоре,чи можу я погладити вашого Кліфері?-,радісно спитався Сатоши.У відповідь Оак викликав свого покемона,до якого ринувся Кетчум із обіймами.
-Чи були Діглет,Сендшрю та Парас підставними?-,запитав Гері.
-Ні,вони були справжні.До речі,ви чудово впорались у битвах із ними.
Професо Оук був задоволений своєю повчальною сценкою для дітей.Гері ,дізнавшись усю правду,пішов додому,він сильно змучався за цей день.А Еш після обіймів із Кліфері теж пішов додому в піднятому настрої.Він був радий зустріти Кліфері,побитись із дикими покемонами та провести час разом із Гері.