Два фільтра до Славського.

Знову ти залишила мене і я зосталась одна.
Але ми зустрінемося в наступному житті.

                                                Глава 1. Лісова бестія.

В якийсь момент ти починаєш думати, що твоє життя – то суцільне пекло з твоїми персональними демонами-думками, але для цього і була створена професія психологів для полегшення буденного життя від різних негативних життєвих ситуацій. Інколи такі ситуації можна було вирішити за допомогою спеціаліста, який тобі пропише ліки або просто проведе тобі сеанс по твоїй чудовій світлій голівці і покаже, що таргани твої і зовсім не такі небезпечні, якими їх ти вважала, а навіть навпаки – вони бувають корисними. Але коли ці таргани не хочуть становитися в рядок і робити свою роботу на «excellent», то тут вже потрібне лікування з професіоналом та терапія, щоб ці шкідники не створили нових проблем в твоєму житті і ти не розгрібала поповнення цих малюків в своїй маківці.

Але в мене була трошки інакша проблема. На жаль, просто так звернутися до спеціаліста я не можу по одній простій причині – цей тарган заключив зі мною давненько контракт. Так, так, я розумію, що то трошки дивно чути, але духи і потойбіччя реальні. В них є своє розуміння світу, свої правила та звичаї, звісно ж вони дуже відрізняються від людського життя і проблемою якраз є і це. Чому? Тому що як прикро не казати, але мій тарган не зовсім розуміє що люди зазвичай роблять, а також не розуміє чому так не можна і як взагалі можна, і це трагедія! Особисто для мене. Кожен раз пояснювати звичайні для тебе речі стає трохи… нестерпним. Особливо коли ти пояснюєш одне й те саме по декілька разів.

І навіть зараз мені складно пояснити цій нахабі що не можна просто піти і попросити незнайомих людей дати гроші на транспорт, бо це в нашому менталітеті не прийнято. В якийсь момент сварка в голові перетворилась в сварку не в голові і деякі люди оберталися на мене як на навіжену, а в мене просто вже не вистачало аргументів, щоб заткнути свого особистого ката. Мені в якийсь момент здалося, що вона спеціально мене дратує, щоб знову у влучний момент зайняти місце в моєму тілі і трошки побешкетувати, а це було вже не в перший раз. Не знаю, яке життя я проживаю, але точно розумію що пожаліла про цей контракт вже не вперше. І вона це знає.

Після довгого робочого дня в мене і так нещадно боліла голова, а тут ще й ця приліпала, котра знає, що в мене не так багато сил з нею сперечатись. Ми завжди не можемо знайти компроміс, особливо коли це стосується правил пристойності і поведінки в людному місці. Нам в перші дні було взагалі тяжко знайти якусь спільну мову, але час дає свої переваги і хоч зараз ми не маємо міцної дружби, але вже не хочемо знищити один одного як то було через неділю зустрічі.

– Так, я тобі вже усе сказала. Ми НЕ будемо просити у незнайомих людей гроші на проїзд і, до речі, чому ти мені не нагадала про чайові в кав’ярні? Ми би змогли на них спокійно доїхати і ще й залишилося б на пиво, – в моєму голосі було чутно наскільки роздратованою я була із-за цієї ситуації.

– Ми про це говорили, ти сама не захотіла їх брати, але я не винна, що ти забула транспортну картку на роботі, – відмахнулася від жінки Йанде, дивлячись кудись вдалечінь. – От бісова калюжа… попереду багато безіменних. Будь обачливою, інакше прив’яжуться до тебе як папір до дупи і будемо довго від них відбиватись.

Це стало для нас вже традицією коли лісовичка захищала мене від інших духів, але я знаю що вона просто не хотіла ділитися мною з іншими, бо, якщо чесно, – то магічних створінь бачить дуже невеличкий процент, хоча в житті ви точно стикувалися з відьмою або відьмаком. Але в нашій спеціалізації є своя кваліфікація і це не просто відьми та чаклуни. Про безіменних – це зазвичай ті духи, котрі раніше були людьми, але вони померли не своє смертю: самогубство, втоплення, вбивство і список ще довгий. Головна проблема для нас – це щоб вони не відчули хто я така, бо інакше будуть скиглити про допомогу, а це як мінімум недоречно в людному місці і, до того ж, це треба повністю дізнаватися їх історію, щоб закінчити їх шлях тут і відправити до миру духів. А в мене немає ні сил, ні бажання це робити, для мене погано може закінчитися така зухвала витівка.

Тому, в першу чергу щоб мене не відчули смертні духи, я накапала трохи лавандової олії на свій оберіг Магури і розтерла пальцями по всій поверхності, а після зашепотіла  чарівні слова-закляття:

– Оберіг Магури, захисти нас від злих духів, зачини ти їм двері і не показуй мене як провидицю крізь мир людський, зроби як я сказала для захисту мого та лісової віряви. Буде так як відьма скаже.

Відчувши в амулеті легке тремтіння, ми обидві зрозуміли що оберіг прийняв наказ і тепер нас лише хвилювало як за півгодини знайти гроші та звалити з метро якомога далі. Ми згадали, що на однієї з карт була скарбничка з невеличкою сумою грошей, але цього достатньо щоб доїхати до дому. Швидкими рухами гроші опинились на картці і за допомогою програми білет був куплений, тому через десять хвилин ми вдвох вже сиділи в метро і їхали у сторону дому, де було тепле ліжко, смачна домашня їжа і ненагодований пацюк.

Через півгодини ключ повертався в свердловині і вже через десять хвилин я змогла прийняти душ. Ой боже, як чудово після тяжкого робочого дня поплюскатись у воді! Але довго мені відпочити не дали і буквально мою тушу вибили з тіла, а наступне що я бачила перед собою  – хитру посмішку на своєму ж лиці. В цьому була вся Йанде. У нас був договір з нею, що якщо ця мадам допомагає мені на роботі, то в неї є можливість трошки побути стервозною занозою в моїй чарівній дупці і походити в моєму тілі декілька годин. Видно вирішила скористуватися моментом коли я не відчую ніякого напруження, щоб так нахабно витулити і бути правою. Стерво.

– Тільки нагодуй Йольфа, не забудь, бо я потім за себе не ручаюсь, він же не я і терпіти не може, – втомливо відповіла я на її дурний випад.

– Мава, сонячний мій камінчик, не хвилюйся, нароблю максимально великий безлад, але про нього не забуду, – задоволено відповіла вірява, закинув руки на бортики ванни.

Мені лише залишилося важко зітхнути і піти в свій ліс, де мене назначили одною з головних відьом для нагляду. Цей ліс був чудернацький, але він був же як рідний для мене, бо в перший раз з ним я познайомилась приблизно десять років тому назад. За десять років багато що тут відбулося, хоча лісничка каже, що десять років не так багато для нагляду за лісом. Її дім був в іншому місті і вона сумувала трохи за ним, то мені точно було відомо. Особливо коли вона розповідала з теплотою про свої дерева та місцевих жителів, що тільки й хотіли покращити умови життя в лісі. Але із-за нашого контракту вона не може туди повернутись, бо поки він є дійсний, вона не може бачити своїх рідних місцевих. Лажа повна.

Мені прийшло сповіщення стерв’ятником. Розгорнув лист, я знов важко зітхнула і зрозуміла, що тут в мене теж багато роботи і вона нікуди не дінеться. Треба знайти інших чаклунок-сусідок, тому що то не діло – вони ніяк зі мною не контактують і надто багато із-за їх лісів проблема, особливо з Чорним. Там завівся некромант і багато його експериментів доходять і до інших, але до мене чомусь більше за все. Попередити цю дамочку треба точно, бо інакше Лісовик може зробити зауваження, а ще гірше – вона ризикує отримати покарання від самого Господаря Лісу. Надіславши вісточку сусідці, я запланувала розгрібати проблеми місцевих духів і, що дивно, вони самі прибігли на моє прохання без якихось проблем. Це трошки насторожувало, але через декілька хвилин стала зрозуміла поведінка лісових істот: переді мною стояли Песиголовці. Голови псів, рослі, зі шкірою медведя, одне око посередині лоба і величезні заточені роги під вбивства невинних, а також одна нога та одна рука у кожного і тому ходять ці істоти незвично для людського ока.

Тепер зрозуміло чому так швидко всі місцеві збіглися до мене і зараз не маю вибору, окрім захистити їх від цих злих духів. Говорити з ними нема про що, вони все одно хочуть лише одного – крові, але я не можу їм дати це, а от дати опір – взагалі без проблем. Хоч це для мене складно, але іншого виходу немає і мене вимусили просто викликати Зевану – покровительницю  звірів і мисливців. Вона щиро відгукнулася на мій поклик і з’явилася між мною і цими істотами за личані секунди. Виглядала вона як молода дівчина в вбрані чоловічому, бо сама Богиня не була згодна поступатися у чомусь чоловікам, особливо в мисливстві. Сиділа вона на своєму скакуну вірному, а поряд з нею сиділи два вовки, що оберігали її від інших істот.

Зрозуміло було для всіх, що зараз буде бійня, але, на диво, Песиголовці повернули голову одночасно в ліву сторону і в один момент почали бігти в сусідній ліс. Ми з Зеваною не зрозуміли в чому річ, але просто так залишати цього не хотіли і тому Богиня вирішила сама вбити потвор з віддаленою поміччю в моєму лиці. Перша ціль була захист населення лісу, друга – вбити злого духа, щоб він не кошмарив інші лісі.

З моєю маленькою допомогою і великими зусиллями покровительниці нам вдалося обірвати життя Песоголовцям, але мені ще треба було зрозуміти звідки вони в мене взялися. Треба було покращити захисний бар’єр, але на сьогодні мені вистачить нових відчуттів. Тому, подякувавши Богині, я пішла зі спокійною душею відпочивати і якраз гляну чи не зробила щось погане моя лісова чудачка.

Вдома мене чекав ще один недобрий сюрприз за сьогодні. Йанде в моєму тілі викарбовувала на шкірі гострим ножем для жертвоприношення різні малюнки більш схожими на чарівні символи для захисту худоби. Такий жарт від неї був не перший, що вже мене не обурювало, але точно не тішило, бо завтра хоч і вихідний, але такі глибокі рани не пройдуть за день другий і тому треба буде їх ховати. Невдоволено зиркнув на цю бешкетницю, я лише могла недобре дивитися на неї, бо розуміла, що нічого вдіяти зараз їй не можу, а от потім – без проблем. Доведеться знову показати їй, на що я здатна і чому не треба мене лютувати. Але головне для мене зараз був пацюк, бо ця лісничка мала його покормити і, на моє здивування, вона не тільки його покормила, а ще й помила його клітку та змінила наповнювач. Напевно знала, що я захочу після її витівки покарати якомога сильніше, але ця деталь трохи послабить її покарання. Дякую їй і за це, хоча вона майже нічого і не робить по дому, а от витрачає гроші і їсть як за десятьох, що мене не радувало. Минулого місяця майже вся зарплата пішла на неї та на магічні інструменти: в першу чергу свічки, масла, коштовності, обереги та одежа для неї. В нас дуже різні смаки на одяг, що інколи буває проблемою, бо коли ця мадам хоче після роботи піти на рок-концерт, то вона не хоче виглядати звичайно, ні, вона хоче виглядати як панк. Тому в якийсь момент на роботі в мене з’явився запасний комплект її одягу, щоб в такому випадку не сваритись, а просто перевдягнутися і піти на концерт.

Буквально через пару хвилин я почула її голос і в ту же мить опинилася в своєму улюбленому кріслі, з ножем в руках і заляпаною домашньою футболкою. А, точно, ще й нестерпна біль в області лівого плеча. Стиснув міцніш зуби, мені хотілося гаркнути на цю бешкетницю, але поряд зі мною її вже не було. Викликали до суду. Знову. Повністю що там відбувається вірява мені не каже, але, здається, то справді важливо, якщо її саму туди забирають так швидко. Зітхнувши, я піднялась на ноги і пішла до ванної, щоб обробити новий можливо майбутній шрам. Що дивно, Йанде знала як треба різати, щоб і боляче було, але до шрамів рідко коли доходило, надто рідко. Обробивши на швидку руку рану, мені закортіло скоріше опинитися у ліжку, тому через десять хвилин я вже лежала на свій подушці і була вкрита ковдрою. Завтра новий важкий день.

***

Наступного дня мені не хотілося прокидатися, бо тіло ломило так, ніби мене побили топорищем. Побив явно із насолодою якийсь садист, хоча одна садистка в мене є, але на неї не грішила. Це опустошення після виклику покровительниці мисливців так сказувалося на мені і, що дивно, символ захисту худоби чомусь допоміг і було не настільки складно рухатись як зазвичай після тяжкої ночі у лісі. Напевно що вірява прекрасно знала, що там у лісі, але в голові було лише одне запитання – звідки. Надто багато думок зранку! Спочатку треба встати, а потім вже буду думати що до чого.

Піднявши своє тяжке тільце, я потягнула його до туалету, а потім вже до ванної кімнати, щоб почистити зубки, бо в роті наче як коти насцяли і зверху ще доповнив аромат пацюк із ворсою. Мда, дивлячись на себе зараз, розумію чому зранку до мене ця лісовичка не приходить: волосся в повному хаосі, купа кундилів, лице опухле, під очима немов темні камні сховала і шкіра бліда як білий гриб. Що ж поробиш, якщо в мене на сонце алергія? Добре що хоч вуста нормального кольору, бо думаю на роботі і так вважають мене трошки ходячою мертвою.

Звичайні ванні процедури не зайняли багато часу і через п’ятнадцять хвилин вже була випита склянка прохолодної води. Добре що зараз можна замовити воду через інтернет-магазин, так як в нас нема нормальної питної води в радіусі кілометру, а тягати ні ця мадам, ні я не погодились. Не встигла я дійти до своєї кімнати, так з’явилась та, про котру щойно згадувала.

– Добрий ранок, Мава! Що ти, вже прокинулась? Давай тоді до діла, бо в мене такі цікаві новини, – з грайливим тоном патякала Лісова Господарка.

– Щоб Морена тебе наказала! Що ж ти так лякаєш! Що сталося? Ти знову щось зробила? Чого тебе в суд вчора викликали? – брякнула я у відповідь, не очікувавши різкого появлення. Вона точно намагається мене вбити!

– Ти вчора розбиралась з Песоголвцями, вірно? Ці тварюки не з лісів, вони вийшли з-під контролю у одної особи, тому прийдеться тобі, як героїні-захисниці своїх сусідок, їхати та розбиратися з тим заклиначем, – різко кинула вона мені умови, чим шокувала.

Тобто вчора це не був навіть хтось з Чорного лісу, а просто якийсь бовдур приніс цих жахливих істот до мене і вирішив провести експеримент, не злякавшись кари відьми, котра є на захисті цього лісу. Що ж, прокинулась я майже одразу після такої новини, але їхати не підготувавши не хотілося. Тому, трохи засмутив цим фактором Йанде, я спочатку вирішила спочатку дізнатися з ким маю справу і яку кару для нього зробити. Але в першу чергу мене турбувала їжа, бо без неї мені ніяк не хотілося думати конструктивно.

Моя трапеза, на диво, була спокійною і навіть цікавою, бо Господарка Лісу ділилась зі мною вчорашнім викликом і для мене диво стало те, що саме Морена сказала про непрошених гостей. І, до речі, Богиня Смерті не була задовільна витівкою цього смертного. Звісно після цього я замислилася наскільки серйозною буде проблемою змусити заклинача не робити так без зайвої бійки, але внутрішня інтуїція підказує мені, що просто так це все не закінчиться і тому мені доведеться скористатися допомогою віряви в цьому випадку. Мені не хочеться впасти лицем у багнюку перед нашою покровительницею, тому її наказ має бути виконан бездоганно. Головне для мене було те, скільки часу я маю на підготовку і лісовичка порадувала мене: п’ять днів, щоб знайти невідому особу і підготуватися до найгіршого варіанту.

В мене сьогодні був в планах спокійний вихідний. Сподіваюсь, що буде змога кудись діти цю бешкетницю подалі і відпочити в самотності, бо в минулі вихідні вона зробила мені сюрприз у вигляді алкогольного отруєння. Ненавиджу чистити шлунок, це неприємно. Отже, зібравшись трохи з думками, я ліниво прибирала за собою і слухала монолог Йанде на фоні: то вона розкаже про вчорашніх безіменних, то згадає про місцевого алхіміка з Потойбіччя, то знов робить спробу зайняти місце в моєму тілі.

– Мава, в сраку тобі ромашку, ти мене слухаєш взагалі? – невдоволено гаркнула на мене діва.

– Та що ти від мене хочеш?! Дай мені хоча б ОДИН спокійний вихідний!

– Буде колись, там, в іншому світі. Тебе тричі вже спитала про наш бар! Підемо сьогодні туди? Мені дуже кортить випити і обіцяю не доводити до отруєння як в минулий раз.

– …, – моє мовчання можна було зрозуміти і так. Їй вірити – себе губити. Місяці півтори назад вона теж багато чого обіцяла, але ж вона хитра лисиця і знає як обійти обіцянку.

– Ну Мава, ну я справді не буду до гріха доводити! Ми неділю не вживали алкоголю, ти навіть не давала мені нормально покурити цигарки і тушила на половині, – намагалась знову договоритись зі мною вірява.

– …згодна. Але щоб завтра мені погано не було, зрозуміло? Якщо обіцянка буде порушена, то ти не думай, що я не знайду на тебе управу, все зрозуміло? – пригрозила я, по суті, нічим Господарці Лісу. Сміх та й годі, вона могутніша, хитріша та мудріша за мене, тому навряд чи мене якось врятує цей договір від наслідків.

На цьому ми і розійшлись: вона пішла до мого лісу вивчати сліди Песиголовців і питати у місцевих якісь подробиці, а я вдягалась на прогулянку, бо сидіти вдома для мене було неможливо. З самого дитинства мене тягнуло на вулицю або до природи, подалі від людських лиць та цивілізації. Мені не вистачало свободи, яку люди втрачали з кожному роком разом з розвитком технологій, не вистачало природи в густо населеному місті, де замість зелені ти бачиш тільки сірі дороги, схожі один на одного машини та багатоповерхівки різного відтінку сірого. Хоча мій улюблений колір був сірим. Для всіх цей колір був чимось сумним, бо асоціативно похмурі дні з дощем викликали у людей тільки негативні емоції, але щодо мене – для мене похмура погода з туманом завжди щось рідне до серця. В такий день мені кортить завжди опинитися в лісі, там де Вартова. Ми, люди, забули про те, як природа нас вирощувала з диких тварин до цивілізованого людства і надто невдячні до неньки. Тому колись це або зміниться, або ми доведемо природу до кінця нашого існування.

Постоявши перед шафою пару хвилин, мені вдалося обрати одяг на сьогодні. Початок літа був не таким теплим, тому вибір впав на звичайну чорну футболку, джинси mom з високою посадкою та кожанку. Хвилин десять зайняло перевдягнутись із піжами в обрані речі, на ноги я начепила дві різні шкарпетки: одна шкарпетка з квітами, а інша з написом fuck off. Це вже була традиція вдягати різні шкарпетки і за це мене ще в дитинстві сварила мати, але, як бачите, все одно роблю так. Переді мною був ще один вибір: обрати берці білого та чорного кольору або взути краще класичні кеди конверси і, трохи повагавшись, все ж таки обрала першу пару.

Я була готова виходить в люди. Остання перевірка, що в квартирі усе в нормі і у пацюка все є, і можна було спокійно виходити.