*Два слова з нічого*

Рік,

Ще рік,

За ним наступний

Нічого не змінюється,

Не зникає.

А вона пам’ятає.

До найменшої дрібнички пам’ятає.

Біль. Страх

Пики, огидні пики

Після кожного сну чи спогаду

Її кидав холодний піт,

Руки тряслися.

Вона згадувала кожен день,

Як благала відпустити

На колінах обдертих, тих “людей”.

Бога не існує.

Бога нема.

Якщо і керує цим світом хтось,

То тільки вбивчі крики.

Вбитих, зґвалтованих

Відлуння голосів чиїх навічно закарбували обдерті стіни підвалів.

Після пережитого того літа тоді,

Її змордував Світ словами:

“Знала куди йшла!”;”Повія”; “Сама винна”; “Я б їм доплатив”; “А відео є? Покажеш де я б глянув?”; “Я б на її місці не йшла туди”…

Крики, заляпані кров’ю стіни,

“Я не хотіла, мене там вбили вони..”

Хтось хотів нажитись на горі,

Добити без того ранину дівчину.

Виставивши мовби на вітрину,

З виродками, що змусили пролити її сльозу.