Давній знайомий

“Неприємний тип. Аж мурашки по тілу пробігли. Треба швидше свого чоловіка знайти, і забиратися звідсіля”.

Сон абсолютно не мінявся. Це і далі продовжував бути темний “світ”, а інтер’єру я не бачив, та думаю на краще.

Тут було зовсім тихо, жодних звуків окрім свого дихання не чув.

– БІНХЕ!!! ЛО БІНХЕ!!! ДЕ ТИ Є??? – продовжував я викрикувати, мені тут ніхто б не нашкодив, — ТВІЙ ЧОЛОВІК ПРИЙШОВ ТЕБЕ ЗАБРАТИ ТА ПОГОВОРИТИ!!!

– Та чого ти так горланиш, аж мене ти від сну пробудив! – раптово пролунав голос, він був злим та від нього віяло злістю, я знаю власника цього голосу. Повернувшись до нього я побачив старого дідугана, який нічим не вирізнявся.

– Мен Мо. Як давно ми з вами не бачилися? Ви й далі продовжуєте жити у снах? – з невдоволенням проговорив я ці слова. Він часто дошкуляв нам з Бінхе в минулому, і приносив чимало проблем.

– Учителю Шень, й справді давно не бачилися. Бачу у вас якісь проблеми, цікаво що ж трапилося? – в його голосі чулась нотка сарказму.

“Як же ж він мене бісить. Цей старий демон знову щось придумав, чи в мене параноя. Хоча думаю це вже треба як звичне сприймати, особливо згадуючи основний сюжет.”

– Хох, великий демон Мен Мо, справді цікавиться моїми справами, яка ж честь. Ну як ви могли почути, ми з моїм* Бінхе граємо “хованки”, і я його шукаю.

– Великий майстре Шень, як же ж я смію, та все ж ви так голосно кричали. Думаю ви з Ло Бінхе довго у хованки граєте!

Це й справді був словесний бій, кожне наступне слово несло все більші й більші насмішки над кожним.

– Дякую за вашу увагу та я мушу йти, думаю у вас доволі багато справ тут. – потрібно було як найшвидше звідсіля йти, а то можуть появитися ще більші проблеми.

– Ну що ж, раз ви мене покидаєте бажаю вам удачі, але на неї сильно не надійтеся, — ці слова ранили дуже сильно, вдача, я вже давно про неї забув. Єдине що справді допомагало, це нескінченна кількість зусиль.

– Якщо ви закінчили, то я буду йти. До речі, вдача мені ніколи не допомагала. – ці слова були настільки холодно сказані, і погляд яким я дивився на демона був холодним. Він часто забувався, через те що мій чоловік Володар Царства демонів, не варто забувати що я — великий заклинач, і моє ім’я відоме не через чоловіка.

– Знаєте що, ви ніколи не мали бути його вчителем, і через те що він з вами, всі знають слабке місце Володаря. Та я бачу, що ви не забуваєтеся, тому дам вам підказку, він завжди біля вас, та завжди оберігає.

“Ха? Що цей демон верзе, хоча так і справді було, але використовувати спосіб я не бажав.”

– Не верзіть дурниць, і займайтеся своїми справами! – я відвернувся, і почав задумуватися, що час йти звідсіля.