Гірка правда

  Ми у відповіді за тих, кого приручили.

  Якщо у тебе все погано – не хвилюйся – це не назавжди. А якщо все добре – то знай, що це не надовго. Я тримав щастя в своїх руках, але воно вислизнуло від мене, як пісок між пальців.

  З того моменту Гаррі Стайлс пропав з мого життя. Тобто він був, але участі в моєму існуванні не приймав. Ні тобі «Доброго ранку, Луі, ні гарного дня, ні цілую». Ну на рахунок останнього я перебільшую, але решту він теж не казав. Я майже не бачив його. А коли бачив, то більшість часу він спав. В основному, ми і пересікалися хіба що в ліжку.

  Коли я прокинувся на наступний день, Гаррі вже не було. Я знайшов записку: «Я поїхав на пари. Сніданок на столі. Напрасований одяг на стільці. В 14.30 у тебе тренування. Буду пізно. Не чекай».

  Я виконав всі справи по розкладу, ввечері дивився фільми сам, учився та грав на приставці. Хотів дочекатися кучерявого, але прокинувся в своїй міні-спальні на підлозі, вкритий ковдрою. Його знову не було. Записка – сніданок- одяг – тренування – вечір в самотності – відсутність Стайлса. Так тягнулися мої будні. До них я ще додавав алкоголь, щоб хоч якось заспокоїти нерви.

  До мене приходили хлопці, щоб не залишати в самотності. Я впевнений, що це Гаррі попросив їх. Я запитував, де шлялася ця кучерява мошонка. Але у відповідь отримував: «Ну знаєш, кінець року. Сесія – звіти, і все таке». Я розумів, що ситуація кричала мені своєю ясністю, але я в упор дивився на неї і відмовлявся знімати рожеві окуляри. А як відомо, вони розбиваються склом всередину.

  Замість однієї няньки, у мене з’явилося цілих три. Хлопці по черзі ходили зі мною на тренування. Зейн відвозив на пари, Хоран – грав увідеоігри, а Ліам базікав про серіали. Іноді ( майже кожного дня) вони залишалися на ніч. Зейн спав на дивані у вітальні, а Найл та Пейн в моїй міні-спальні. Ми натягали туди ще більше ковдр, подушок та пледів, адже на вулиці вже була зима, а застудужені нирки нікому не потрібні. Мої друзі з усіх сил намагалися відволікти мене, і я розумів, що таким чином вони відводили увагу від найголовнішого. Зима була не тільки за вікном…

  Спочатку Гаррі приходив у дві-три години ночі. А останнім часом все рідше ночував вдома. Коли виявлялося, що постіль з його сторони не пом’ята, я з усіх сил тримався, щоб не заплакати, чесно. Здогадки рвали з середини, але я так сильно намагався в них не вірити. Я помітив, що він почав пити. Характерний запах, силует, що хитається в темній кімнаті, не давали в цьому сумніватися.

  В ті рідкісні моменти, коли нам все-таки вдавалося пересіктися, я намагався вивідати хоч якусь інформацію, але нормальної відповіді так і не отримав. Тому я полишив ці спроби, розуміючи, що тиснучи на нього, зроблю ще гірше. Хлопці теж щось приховували.

  І я почав божеволіти, згадуючи кожну мить разом. Що я зробив не так? Почав роздумувати про кожне його слово і рух, але, звичайно ж, це нічого мені абсолютно не дало. Страшнішим за все був сам Гаррі. Я не впізнавав його. Було відчуття, що я беру участь в фільмі «Підміна». Виглядав він так само, але нічого спільного з моїм милим та маленьким хлопчиком, не мав. З цього ангельського створіння виповз злий та мовчазний чоловік. Він став таким різким і грубим. І мені здавалося, що  життя моє стало схоже на триллер.

  Я ж, в свою чергу, все частіше став думати про повернення до наркотиків, але лікував це бажання алкоголем і думками, що сенс мого життя заключається в зелених очах, милих ямочках і у відповіді, що взагалі зараз відбувається. Але я не міг його підвести. Не міг зрадити. Мені страшно навіть подумати, що побачу розчарування в його очах.

  Звичайно, мене тягнуло до нього невідомою силою. Я тримав себе в руках. Мої поцілунки та дотики не потрібні йому – це і дурню ясно. Але серцю, як кажуть, не накажеш. І я задовольнявся малим – мріями і ласками самого себе за зачиненими дверьми ванної.

 Одного вечору Стайлс здивував мене своєю присутністю. Перше, що я помітив, коли зайшов на кухню – коротке волосся. Він стояв спиною до мене, дивився у вікно на нічне місто. В одній руці цигарка, а в іншій келих віскі.

– Ти підстригся?

– Хіба не видно? – жорстоко, дуже. Ніби переді мною стояла зовсім інша людина, із зовнішністю Гаррі та чужою душею.

  Я підійшов до нього і торкнувся волосся. Його спина напружилася, а рука стисла келих ще сильніше.

– Навіщо?

– Набридли ці дитячі лохми, – вилиці натягнуті, губи стиснуті.

– Мені подобалися твої кучеряшки.

– Знаю.

– Для чого тоді підстриг?

– Я не ясно виражаюся? Захотів – прибрав. Не все в цьому світі крутиться навколо тебе, Томлінсон.

  Блядь, та хто ти такий? Інопланетяни вкрали мого Гаррі і повернули оце? Він намагається піти, я хапаю його за руку. Він дуже злий.

– Хаз, що відбувається?

– Я не Хазза, і не малий. Мене звати ГА-РОЛЬД. І я не розумію, що ти від мене хочеш?

  Тебе. Завжди і всюди. Я просто хочу тебе. І ти бляха знаєш це. Навіщо вставляєш ножа мені в груди і провертаєш його раз за разом. Якого чорта тут відбувається? Я просто хочу знати відповідь, Господи. Мені вже нічого не хочеться, лише зрозуміти, що я роблю не так. Він вивертає руку та йде.

  Лягаю на ліжко та дивлюся на його спину. Довго. На очі навертаються сльози. Я ковтаю їх назад.

– Ха… Гарольд. У нас все нормально?

  Тишина. Ти бовдур? Яке нормально? Та ви заговорили рази три за увесь час. Звичайно, що все зовсім не нормально. Я б сказав, що все катастрофічно не нормально.

– Ти хочеш, щоб я з’їхав?

– Я не хочу, щоб ти йшов, але, якщо ти так вирішиш, я прийму твій вибір.

  Прекрасно. Ну і що мені тепер робити? Він не проти, щоб я пішов, але не хоче цього. Це прикол? Чи мені потрібно розгадати логічну загадку, і потім я отримаю бонус? Коли моє життя пішло по одному місці? Ох, так. Коли я покохав цього кучерявого пиздюка.

  Я дивно ставлюся до релігії. Моя віра в Бога то зростає, то спадає, то я шлю його нахуй. Але, коли людина втрачає останню надію, що йому залишається як не молитися? І я молився кожен день. Подумки просив Бога дати мені відповідь. Мені нічого не було потрібно. Мені потрібна була ясність. Я абсолютно не знав, що робити далі.

  Мій психоз ріс з геометричною прогресією. Я, як скажений, постійно повторював: «що я зробив не так?». Я так багато думав про це, що постійно випадав з розмови. Я довбав хлопців запитанням, на що вони пожимали плечами і відповідали, що самі хотіли б знати.

  Я став діставати Гаррі, через що ми постійно сварилися. Один раз він навіть врізав мені. Якось вночі, коли я знову розглядав спину п’яного Стайлса, на тумбочці почав вібрувати його телефон. Гаррі не реагував. Скоріш за все, він заснув. Мучаючи себе сумнівами, я все ж тихо встав і підійшов до його сторони ліжка.

  Чесно, я ніколи такого не робив і не розумів людей, що рискають в гаджетах коханих. Але, якщо в найближчий час, я не зрозумію, що відбувається, то можна пакувати речі і сміливо відправлятися в психіатричну лікарню.

  Мобільний був заблокований. Я ввів кілька паролів. «Спробуйте через десять хвилин». Сука! На дисплеї можна було прочитати вхідне повідомлення від Ніка, але сам зміст видно не було. Нік – це той підарок з пабу? Видно, йому туго доходить, раз він присилає смс посеред ночі. Та ладно тобі, Луі. Може вони просто знайомі? Отож, всі знайомі переписуються в блядських три години ночі.

  Намагаюся заспокоїти себе. Серце вистрибує, б’є у висках. Так, у ревності до Гаррі мене трохи заносило. Я це знаю. Він говорив, що йому це не подобається. Але я не можу нічого з собою вдіяти. Мене хапають за руку.

– Що, по-твоєму, ти тільки що робив?

– Пробач, я не мав цього робити.

– Мені набридло все це, – він підіймається та йде на мене, – Ти дістав мене. Припини цю херню, Луі, – чеканить кожне слово та штовхає мене. Хапаю його та тисну до стіни.

– А мені набридли твої таємниці. Ти можеш пояснити, що відбувається.

– Я не знаю, що ти від мене хочеш, – цідить через зуби.

– Знаєш, – тисну до стіни всім тілом і м’яко цілую шию, зразу проникаючи рукою в боксери. Він збуджений, але для нього це не аргумент. Так як через секунду я падаю на підлогу, від сильного удару в челюсть.

– Тримай свої руки при собі, Томлінсон. Наступного разу буде гірше.

  В цей день я зрозумів, що втратив Гаррі. Він пішов спати у вітальню, і з цього моменту ми більше не спали в спільному ліжку. Здавалося, що у нас взагалі більше нічого спільного не залишилося. Наше спілкування стало мінімальним. І, видимо Бог почув мої молитви – через два дні я отримав відповідь. Але потім я став молитися, щоб забути її. В той день я пожалкував, що не подох від ломки.

  Підслуховувати не можна. Підслуховувати – погано. Але, коли це стосується сенсу твого існування, така справа стає необхідністю.

  Я повернувся додому, як зазвичай. В цей час мій дім завжди бум пустим. При вході я одразу помітив черевики Гаррі та ще чиїсь. На секунду моє серце рухнуло в п’яти. Я поглянув на вішалку з куртками. Хух… Це всього лише Найл. Мене здивувала їх присутність в такий час. Але, може, в них лише зйомка? Я підійшов до трохи відчинених дверей, краєм ока побачив Стайлса та Хорана, що сиділи на долівці студії. Вони… пили? Я вже хотів зайти, як почув голос Найла.

– Чому ти не хочеш бути з ним?

– Чесно кажучи, на це купа причин.

– Наприклад?

– Довго розповідати. Все і не перерахуєш.

– Чого-чого, а часу у нас вистачає.

  Голоси вже добряче п’яні. Я чую дзвін келихів. І свідомість верещить, щоб я йшов подалі, але я продовжую триматися за ручку і приставляю вухо.

– Я познайомився з Луі, коли йому було чотири.

Ох, так вони будуть говорити про мене. А вечір обіцяє бути цікавим.

– Ми були друзями – кращими друзями. Але в якийсь момент я зрозумів, що кохаю його. Я всіма способами намагався показати це, але він робив вигляд, що не помічає. Знайомив мене зі своїми дівчатами і розповідав про секс з ними.

Все, що ми робили – це говорили про нього. Про його інтереси, його захоплення, його дівчат, його бажання і любов. І коли він привів Елеанор і сказав, що на цей раз дійсно закохався, я не зміг. Я б не витримав. Дивитися, як він щасливий з кимось іншим – це було занадто. Тому я і поїхав.

– Ти так і не зізнався йому?

– Чому ж, сказав. Ми були на вечірці, трохи випили. Він сидів у мене на руках, курив і розповідав, яка ж класна в ліжку Ель. Я просто сказав, що люблю його. Він посміявся, похлопав по голові, сказав, що теж любить і продовжив розповідати про неї.

  Намагаюся згадати вечірку. Нічого. Я тисячу разів сидів у нього на колінах, курив і розповідав про дівок. Перелопачую всі види пам’яті. Так! В той вечір я вперше спробував траву. Ель не пішла зі мною, і я напився в хлам. Гаррі увесь вечір тягав мене на собі. Я пам’ятаю ці оченята, це «я люблю тебе». Але він постійне це казав. Звідки ж я міг знати, що саме в цей раз, він хотів мені по справжньому зізнатися в коханні, а не просто як друг. Упираюся лобом в двері. Який же я баран.

– Твою мать. Він так і не зрозумів?

– Як виявилося, ні. В Лондоні я постійно намагався зв’язатися з ним, але він не хотів спілкуватися. Він вважав, що я зрадив його. Я плакав, дуже. Кожного дня. З ранку до ночі. І коли він подзвонив мені, то просто послав. У мене був нервовий зрив. Я потрапив до лікарні. Я ледве тримався на пігулках. Вкинувся у навчання і почав цікавитися фотографією, пообіцявши собі, що ніколи до нього не повернуся. Мама і фото витягнули мене з цього стану. І тільки я відчув себе нормальною людиною…

– Зателефонував Зейн.

– Так. Подзвонив Зейн.

  Я сповз по стіні. Як же я ненавиджу себе. Скільки пережила ця людина через мене. Ну невже не можна було розплющити очиська і помітити його? Мій бідний хлопчик. Мені хотілося гладити його серце і пообіцяти всьому світові, що я зроблю все, лиш би він забув ті сльози. Я вкрию його від усіх негод і уб’ю будь-кого, хто посміє не так дихнути в його сторону. Я буду оберігати його душу, як ікону.

  Хочу вилікувати всі його душевні рани, жити в його обіймах і цілувати до тих пір, поки він не зрозуміє, що найпотрібніший, найкоханіший, найкращий. Хочу любити так, щоб навіть думки не спадало, що є почуття сильніше. Я залікую кожну тріщинку його душі і перекрию всі погані спогади.

– Чому він вирішив, що саме ти зможеш допомогти Луі?

 Обличчя Гаррі розрізає крива усмішка, він робить два великих ковтки прямо з пляшки.

– Розумієш, Найл. З дня нашого знайомства моя особистість перестала існувати. Я був лише додатком до Томлінсона. Вдвох ми жили одне життя – його життя. Ми робили лише те, що він хотів, йшли туди, куди хотів він, дивилися лише те, що подобалося йому. Він ніколи не запитував, чого хотілося мені. Існували тільки його інтереси. А я став для нього нянькою з чотирьох років.

– Ти намагався сказати йому?

– Він нікого не чує. Коли я пропонував подивитися інший фільм, він дивився на мене, як на дурну дитину. Він завжди вважав мене маленьким та недостатньо розумним. Він все одно ставив свій фільм. Коли я говорив, що мені потрібно кудись йти, він ображався так сильно, ніби я вбив його собаку.

  Кожного дня йому потрібні були мотивуючі речі, розповіді про те, що він красивий, розумний, сексуальний, «у тебе все вийде, Луі, я завжди поряд, Луі, не засмучуйся, вона ше локті кусатиме, що втратила такого, як ти». Я п’єдестал для нього, на котрому він так впевнено стояв, і як тільки я впустив його, він впав. Мені прийшлося знову повернутися і згрібати його заново, створювати його особистість і підвищувати самооцінку, знову стати нянькою і ставати в позу, яка потрібна йому. Ця людина не може існувати сама. Йому потрібен слуга.

  Я спустився по стіні. Так ось, якої він думки про мене. Кожне його слово було правдою, від чого ставало ще гірше. В горлі стояв комок. Як я міг не помічати всього цього? Невже я настільки егоїстичний? Як я міг так поводитися? Все справді було так, як розповідав Гаррі. Все його життя заключалося в поклонінні мені. Тепер ясно, чому він не хоче бути зі мною. Йому просто набридло носитися зі мною, як з дитям.

– Але зараз все не так. Він любить тебе.

– Найл, він не вміє кохати. За 12 років, що я його знаю, він ні разу не запитав, як мої справи, чого я хочу або що відчуваю. Тільки його почуття та хотілки мають значення. Як він може кохати мене, якщо нічого не знає про мене. Він не знає, що мені подобається, чим я цікавлюся, він не знає, що я ненавиджу той футбол і відеоігри, що люблю класику та книги.

  Блядь, може, я і справді нічого не знаю про нього. Розумію, що цей хлопець на підлозі студії майже чужий мені. Я не знав його. Це був не мій маленький Хазза. Але саме цього хлопця я так палко кохаю. Це ж не проблема. Я можу годинами слухати його. Тепер буду запитувати про все на світі. Сьогодні ж посаджу його і влаштую бліц-питання.

– Хазза, але ти ж любиш його, – так, Найле, ти читаєш мої думки.

– Я повернувся сюди не через це. Мені не потрібна сім’я з Луі. Я хотів допомогти йому, поставити на ноги, витягнути з депресії. Любов – це коли хочуть разом виховувати дитину. А симпатія, пристрасть, інтерес – це не те.

  Я не хочу відносин з Луі. Я не хочу знову жити його життям. Це як підписати смертний приговор самому собі. Мені прийдеться думати та робити все за двох. Він – велика дитина. А найгірше, що він вимагає, щоб йому віддавалися повністю – і нічого не пропонує взамін. Мене лякає його егоїстичність. Я не хочу відносин в одні ворота.

  Я хочу людину, з якою ми будемо нарівні. З котрою ми вдвох зможемо побудувати все з нуля, на котрого я зможу покластися у будь-якій ситуації, а не хвилюватися кожну секунду про те, що він натворив цього разу. Мені потрібно, щоб мене поважали та рахувалися зі мною. Луї – не моя людина. Мені потрібен хтось зовсім інакший.

– Як Нік?

– Так, як він.

– Так ви зустрічаєтесь?

– Скоріш так чим ні.

  Я стояв на колінах та бився головою в стінку. Я молив Бога, щоб Гаррі замовк. Але той не вгамовувався.

–  А оці приступи агресії. А ревність. Це не адекватно.

– Але ж все це раніше не заважало кохати його.

Я не хотів чути відповідь, але вже знав її.

– Так, я більше просто не кохаю його.

  Більше я не чув ні слова. Не витримав – вилетів з квартири кулею. Ноги самі бігли, поки я не впав на коліна і не завив  посеред вулиці. Я молив Бога, щоб той прибрав цю біль з грудей. Але Бог був глухим до мене.

   10….9….8….7… Наркотик б’є у голову, і я запиваю його доброю порцією алкоголю. Він правий, до чорта правий. Кожне слово просякнуте чесністю. Але та чесність зараз мені ніяк не була потрібною. Я знав з самого початку. Знав завжди, що ніколи не зможу бути вартим його.

  Сніг змітав дороги. А я сидів на лавці посеред парку і глушив коньяк. На вулиці глупа ніч, і я поняття не маю, котра зараз година. Цікаво, якби у мене був телефон, був би на ньому хоча б один пропущений? Чи Гаррі навіть не помітив моєї відсутності. Він і не повинен. І так для мене було зроблено надто багато.

  Що мені далі робити? Залишатися в його квартирі не мало сенсу. Чекати доки він сам вижене мене – надто принизливо. Продовжувати отруювати життя Стайлсу мені не хотілося. Добиватися його кохання? Смішно. Не вміння готувати, не дієта, ні косметика не допоможуть, якщо людина тебе просто не кохає. Навіть, якщо я буду запитувати, як він себе почуває кожні п’ять хвилин – нічого не виправити. Почуття або є або нема. Третього не існує. Подаруй людині цілий всесвіт і він цього не помітить.

  Єдине рішення, що до мене прийшло – це залишитися в університеті, ходити на тренування і посміхатися наперекір всьому. Мені хотілося, щоб він бачив – все, що він вклав у мене, має свої плоди. Всі прожиті для мене роки були не даремними. А ще не хотілося ще більше падати в його очах. Мені було так соромно за себе.

  Треба відпустити його. Але, як це зробити, якщо увесь твій світ заключається в цих смарагдах? Здається, що сенс існування всього живого лежить в його руках. Але йому це все живе не потрібно.

  Звичайно ж, в першу чергу я побіг до мосту. Я вже уявляв, як моє тіло парить в повітрі, пробиває лід і погружається в крижану воду. Але тоді я уявив мокрі оченята Гаррі і те, як він винуватить себе. Я відійшов. Ні, я хочу, щоб мій коханий був щасливий, нехай і без мене. Він заслуговує на це, як ніхто інший. Цим я тільки підтверджую його слова про мою слабкість та егоїзм.

  Я знав – жити тепер нема для чого. Але вирішив, що повинен терпіти. Може, в перше в житті. Подумати не про себе, а про когось іншого. Декого важливого, ніж я сам. Я маю жити для нього. Щоб всі його старання не втонули в цій річці. Буду діяти старим способом – пити, коли стане зовсім нестерпно. Якщо і це не подіє, буду приймати наркотики (по троху, щоб ніхто не помітив) – тільки в таємниці від Гаррі. Померти від них мені не страшно, страшно померти від нехватки Гаррі.

  Для переїзду, бухла та наркотиків мені потрібні були гроші. А, як відомо, у мене вони відсутні. Тому, на наступний день я влаштувався в дизайнерську фірму кур’єром. Вона знаходилася не далеко від дому, і я міг відпрацьовувати там вечорами, щоб не збивати графік навчання та тренувань. Це був ідеальний варіант. Фірма робила шмотки, які мені дуже подобалися, а ще був вільний графік, себто я міг працювати скільки захочу, щоб не пересікатися зі Стайлсом.

  Я взяв у борг трохи грошей у Зейна і купив ще одну дозу. Так життя здавалося не таким нестерпним. Та пробачать мене, всі, хто в мене так вірив. Але кращі ліки від розбитого серця – робота та опіум. Я старався посміхатися, як можна більше, щоб ніхто не дай Боже не подумав, що я кожного дня хочу втопитися.

  Я сходив на пари, потім в басейн, віпрацював зміну, і повернувшись додому, побачив, як він спить на дивані. Я простягнув руку, але швидко відсторонився, нагадав собі, що він не хоче, що б я торкався його. Для чого? Все одно вже нічого не змінити. Всю ніч я плакав і тільки під ранок зміг відрубитися.

– Сонька, вставай, – Хазза? Він будить мене? Це сон чи я нарешті в раю? – Прокидайся, геюга.

  Ні. Це всього лише Малик. Звичайно, мені ж не могла так посміхнутися вдача, щоб ранком мене розбудив коханий.

Ми сидимо в машині біля кампусу.

– Луі, у тебе все нормально? – тривожно заглядає в очі Зейн.

– Так, я влаштувався на роботу, – хвастаюся з великою награною посмішкою.

– Та ладно! І що тепер ти не будеш брати в борг, і я не зможу забрати тебе в сексуальне рабство?

– Ні, пакистанець, не можеш.

– Ти молодець. Я гордий за тебе, чувак. А як…? Що з…? – він навіть боїться назвати його ім’я.

– Все по старому. Ми не розмовляємо, – хмурюся.

– Мені жаль, бро. Ти ж знаєш, що двері мого дому для тебе завжди відчинені, – жаліє мене друг.

– Знаю. І взагалі, дякую тобі за все. А як твої справи?

Брюнет дивиться на мене, немов на літаючу тарілку.

– В якому сенсі?

– Ну як ти? Як ТВОЇ справи?

– Чому ти запитуєш? – прикладає руку до лоба.

– Я що не можу запитати, як мій кращий друг?

– Розуміється, можеш. Просто ти ніколи… У мене все добре. Так….Все добре.

– А дівчина у тебе є чи подобається хтось?

– Та якого хуя, Луі? Ти обдовбався? – хапає обличчя та розглядає зіниці. – Чому ти так дивно себе поводиш?

– Мені треба обнюхатися, щоб запитати про твоє особисте життя?

– Окей, – Малик в оціпенінні випучує очі. Шукає в чому підвох. – Ну ти ж знаєш, що я трахаю все, що рухається.

– Це нічого спільного з почуттями не має.

– Так, але.. Добре. Є одна дівчина.

– І як її звати?

– Мері.

– Я хочу, щоб ти познайомив мене з Мері.

– Для чого? – задає, здавалося б, логічне запитання.

– Тому що мені цікаво, чим живуть мої друзі.

– Ти сьогодні пиздець, який дивний, чувак.

– І я люблю тебе, брате. Гарного дня, – театрально цілую в щоку і на виході показую фак. Він навіть не посміхнувся, ще перебуваючи в шоці.

  Прокидатися від відчуття, що на тебе хтось дивиться вже стало звичкою. Розплющую очі, оглядаю кімнату. Мені дуже страшно. Лячно навіть опустити ногу на холодну підлогу, пробираючись до вимикача. Різко вмикаю світло – нікого. Мені лише здалося. Таке буває. Це всього лише нічний кошмар, Луі, або щось типу того.

  Лягаю знову в ліжко, натягуючи ковдру до самого носа. По хребту неприємний холод. Мені моторошно. Я починаю скиглити. Тихий плач через пару хвилин стає риданням. В спальню вбігає Зейн.

– Що сталося?

– Хазза, Ха—зза.

– Що Хазза? – хапає долонями за обличчя, хоче заспокоїти, але все стає ще гірше.

– Де він? Де він, Зейн? Де мій Гаррі? – зломлену шепчу через ридання.

Він цілує мене в лоб і притискає до себе.

– Де він Зейн? Де він блядь? – я кричу і він тисне до себе сильніше.

– Його нема. Давай я принесу заспокійливих. Або хочеш віскі? – пакистанець вмикає турботливу матусю. – Давай по скляночці?

  Я ствердно хитаю головою. Ходжу по всьому дому, заглядаючи в кожну кімнату. Його нема. Найл та Ліам сплять, обіймаючись в міні-спальні. Я помітив, що вони ночують тільки тоді, коли Стайлса нема. То він приставив до мене няглядачів. Ох, боги, як благородно.

Зачиняюся в ванній, не можу привести себе в норму. Я знаю, що в змозі. 10…9…8…7….

– Заспокоївся? – Малик не помічає дію порошку, думаючи, що просте умивання в змозі зняти той стрес, що приносить Стайлс кожного дня своєю єбучою відсутністю.

– Давай спати, – забираю келих в Зейна, випиваючи одним ковтком. Пакистанець лягає поряд і тягнеться, щоб обійняти. – Не треба.

  Наступної ночі я прокидаюся з тими ж відчуттями. Трясця твоїй матері: тільки нічних кошмарів мені не вистачало. Вмикаю світло і бачу … Стайлса. Він стоїть, обпершись об шафу, з склянкою в руці, явно під хорошим градусом.

– Я хочу пофотографувати тебе, – голос хриплий і повільний. Це все так дивно.

– Ти п’яний, – відвертаюсь і вимикаю лампу.

– Я кращий фотограф в цьому місті. Я в змозі це зробити навіть при ядерному вибуху.

– Як самонадіяно.

  Він знову вмикає світло і стягує з мене ковдру. Сідаю, стискаючи переносицю. Хто цей пацан? Що він робить в тілі Гаррі? І куди потрібно подавати заявку про викрадення людської душі?

– Навіщо тобі це?

– Мені потрібні різні люди для проекту.

Встаю і починаю одягатися.

– Це не потрібно, – допиває келих та виходить.

Мені трохи не по собі, не знаю в яку позу стати.

– Ну і що я маю робити?

– Будь собою.

  Будь собою. Що це означає? Наче це так легко уявити, що його та цих камер немає. Він кидає мені пачку цигарок та запальничку.

– Можу налити віскі, якщо це допоможе.

  Закурюю і хитаю головою. Він робить пару кадрів і підносить для мене склянку. Ковтаю.

– Це що еротика? Чому я голий?

  Загадково посміхається і відходить. Я роблю декілька поз, намагаюся виглядати розкішно. У мене слабо виходить, він сміється. Бере фотоапарат поменше, стає впритул між ногами, дивлюся наверх. Фотик клацає. Веде пальцем по нижній губі. Що він намагається зняти? Що там можна побачити? Мої зіниці розміром з галактику? Це і так ясно. Я ж дивлюся на нього. Присідає та гладить стегна. Дивлюся в об’єктив.

– Що ти робиш? – шепочу.

– Тссс, не заважай мені, – піднімається рукою до боксерок і, м’яко кажучи, я дивуюся. Піднімаюся, щоб допомогти йому, і труси опиняються на підлозі. Він проводить вверх-вниз по органу і не перестає фотографувати моє обличчя. Закидаю голову та стогну. Ще пару рухів він ставить камеру на місце.

– Це все. Дякую.

  ЩОООО? Та він знущається. Так, я покидьок і все таке. Але ж теж людина з почуттями, а не його лялька. Настигаю його біля дверей.

– Ти ж не серйозно? – повертаю до себе.

– Ми завершили, Луі. Дякую, – обгинає мене.

– Якого хуя Гаррі? Я не збираюся бути твоєю сучкою.

– Ні? – вигинає брови і розпливається в єхидній усмішці. Хто цей чувак?

  Він сильно штовхає мене в стіну – боляче вдаряюся лопатками. Підхвачує під ноги – хапаюся за нього, вирячивши беньки. Він під наркотою, чи що? Віддайте мені мого малючка. Цей хлопець лякає мене. Стягує з себе штани, продовжуючи в’їдливо посміхатися. Плює на руку. Він же не збирається?…

  А ні збирається, так як я відчуваю, що до мого анусу приставляють щось тверде. Все це він супроводжує кривавим поглядом і усмішкою. Мені якось моторошно від нього. Але моєму організму все рівно на розум, тому що збудження рве на тисячі шматків.

– Так ти моя сучка, Луі?

– Ні.

  Поштовх. Блядь. Як же це боляче. Я знав, що одразу не буде приємно. Але не настільки ж. Наче в зад вставили ніж, а не член. Впиваюся нігтями в плечі, кричу. Ненавиджу його в цю секунду. І себе. Намагаюся вирватися, але він тисне на мене всім тілом ще сильніше.

– Так що?

– Ні.

  Поштовх. Йобана хата. Та кому взагалі це може подобатися? Де всі ці відомі точки, що приносять неземне задоволення. Мене ніби порвали заживо, про яку частину насолоди мова?

– Так все ж?

– Ні.

  І він починає штовхатися. У мене там все горить. З очей брижчать сльози. Ніколи в житті я більше не підпишуся на це. І про це я стільки мріяв? Мені стає нестерпно. Я стискаю пальці на ньому з усієї сили.

– Гаррі, мені боляче, – сльози градом.

  Він піднімає хмільні очі, і я бачу в них щось знайоме, рідне. Видно, що в ньому щось ламається. Він повільно опускає мої ноги. Брови хмуряться. Він десь в собі, опускає голову. Я стою голий перед виходом.

– Відійди, – голос сухий і пустий, наче з нього висмоктали все життя.

– Ні, – кладу руку на червону щоку.

– Відійди, по-доброму, – не піднімаючи очей, наче нашкодивший кіт.

– Давай закінчимо…. Будь ласка.

 Піднімає винуваті оченята, і я бачу його тут. Мого милого, маленького, коханого Гаррі.

– Я стільки мріяв про це,  не хочу, щоб все завершилося ось так.

  Я не можу жити без його дотиків. Нехай мені буде бридко, боляче, нестерпно. Але я не знаю, чи зможу бути коли-небудь ближче до нього, ніж зараз. Він сідає на долівку на тому ж місці, протягуючи руки, не піднімаючи голови. Сідаю на його ноги, обіймаючи своїми. Він ніжно цілує шию, ключиці, гладить спину і стегна. Я трохи розслабляюся у його лагідних руках, які роздвигають половинки і я повільно опускаюсь вниз на орган.

  Мені дуже боляче. Але тільки зараз я розумію, що  займаюся сексом з Гаррі Стайлсом, з коханим. Намагаюся ввібрати в себе кожну дрібничку, кожну деталь, кожен подих і рух цього моменту, розтаяти в ньому. Я розумію, що це остання можливість. Більше це ніколи не повториться.

– Поцілуй мене, – мені потрібен ідеальний перший-останній раз з ним. – Поцілуй мене, Хазза, будь ласка.

   10…9…..8…..7….і я тону, як і хотів. Біль стихає, і я починаю повільно рухатися. Ми не розриваємо поцілунків.  Мені хочеться кричати йому в обличчя, як сильно я кохаю його. Коли він опускає руку на член, біль зникає повністю, і змінюється насолодою. Рухи стають поривчатими і різкими, і я скиглю йому в губи. Він міцно тримає мене за спину, а другою рукою рухає між ніг. Я нарешті відчуваю ту точку і відкидаю голову назад, стогну, як дівка. А Гаррі виціловує всі місця, куди тільки може дотягнутися.

  Він зупиняється і я лякаюся. Він що передумав посеред процесу? Це прикол такий? Опускаю голову. Мені страшно, від того, що я можу побачити в його очах. Але я не можу розібрати його погляд. Він такий теплий та лагідний. А може, я сам собі так вигадав? Він кладе великі долоні на моє обличчя та неймовірно ніжно цілує.

  Мені хочеться розревітися від цього жесту. Я в душі не єбу, що він означає, але любов до цього створіння заповнює мене з ніг до голови. Я готовий молитися на нього. Ялюблютебелюблютебелюблю, – крутиться в голові, але замість слів, я беру його прекрасне обличчя в долоні і відповідаю на поцілунок ще ніжніше. Хочу вкласти в цей поцілунок всі ті закохані слова, що стільки рвали мої губи невисказаністю. Ми рухаємо губами повільно. Він відкидається і знову дивиться на мене. Господи, ну скажи хоч слово. Ну хоча б очами. Не стримуй погляд. Я нахиляюся до нього та торкаюся вустами лоба, носа, ямочок, щок, вилиць. Відхиляюся і дивлюся на його реакцію. Розумію, що ми спілкуємося поглядами, але я не можу прочитати його слова. Єдине, що я можу зрозуміти – це те, що переді мною мої ангельські оченяти і мій Хазза, а не той монстр, якого я бачив замість нього останнім часом.

 Це було ніжно, дуже. Не скажу, що я захлинувся в насолоді від сексу, але від самого Гаррі так точно. Ми сиділи в тій же позі, і я міцно обіймав його. Я боявся відпустити руки, бо боявся, що втрачу його назавжди. Знав, що прощаюся з ним. Мені здавалося, що коли я опущу руки – моє життя скінчиться. Точніше, мені прийдеться ще тягати це тіло, але живого в ньому нічого не буде. Гаррі забере все живе з собою.

– Лу…

– Так, я знаю, зараз.

  Він гладив мою спину, цілував шию. Від цього мені ставало ще гірше. Секс, симпатія, інтерес – це не кохання. Крутилися його жорстокі слова в моїй запаленій голові.

– Лу. Пора спати.

  Він акуратно підняв мене і встав сам. Ми вишли мовчечки і розбрелися по різним кімнатам. Мрії збуваються – тільки не так, як ми собі уявляємо.

  Прокидаюся від шуму. На підлозі лежить купа одягу, дорожня торба, і над всім цим сидить кучерявий.

– Ти кудись їдеш? – гублюся.

– Не твоя справа, – грубо, жорстоко, беззаперечно.

– Куди?

– По роботі, – починає складати речі.

– І коли повернешся? – паніка починає набирати обороти.

– Це що допит? – він навіть ні разу не поглянув на мене.

– Ні, але післязавтра Різдво.

– Я не бовдур. Я знаю, коли Різдво і твій день народження.

– Так чому ти їдеш? У нас же плани.

– Є речі важливіші дурних вечірок. Не все заключається в них, якщо ти не знав.

– Вчора ти так не думав.

Піднімає на мене такий жорстокий погляд, що в мене відчуття, ніби він розстрілює ним.

– На рахунок вчора. Я не хотів цього. Був п’яний.

 Ну нііі. Ти не будеш цим відмазуватися. Ти хотів мене, і бухло тут ні до чого. Я так сильно дратуюся. Підбігаю і хапаю за комір футболки.

– Для чого ти це робиш? Ти хотів. Сам приперся посеред ночі, а тепер звалюєш все на алкоголь.

– Так я хотів, – ріже своїм пустим поглядом. – Але не тебе. Ти просто потрапив під руку.

  Навіщо? Для чого він продовжує розбивати моє серце знову і знову? Що я йому зробив? Знає ж, що я дихати без нього не можу. Стайлс просто знущається. Хапаю за шкибарки та пригводжую до стіни. Мене розриває і я кричу йому в обличчя.

– Та що з тобою блядь не так? Чому ти так себе  поводиш?

– Не розумію, про що ти, – спокійно, ніби ми про погоду розмовляємо. Упираюсь в лоба та шепочу.

– Хто ти? Поверни мого Гаррі.

– Не неси хуйню, Томлінсон, – відштовхує і продовжує збирати сумки. Дивлюся на нього зверху-вниз.

– Я ненавиджу тебе.

Завмирає.

– Це взаємно.