Фанфіки українською мовою
    Фандом: Політика
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    – Що ти тут робиш?

    – Сиджу.

    – Це я бачу, але чому мені ніхто не сказав, що ти тут? – двері акуратно гупають за спиною.

    – Я просив не переривати твоїх важливих справ аби не доводилось змінювати графік під мене.

    – Анджею, не роби так. Ми завжди раді тебе бачити, але…

    – Тобі, – на стіл падає прозорий пакет із ретельно замотаними бутербродами.

    – Перепрошую..?

    – Повторювати не буду.

    Єрмак проходить вглиб кабінету і зацікавлено розглядає згорток вже зблизька.

    – Ти серйозно прийшов до мене з сандвічами?

    – Так, я так.

    З Анджеєм важко сперечатися.

    І завжди так було.

    Спочатку здавалось, що причиною цьому є мовний бар’єр – їхня англійська була офіційно-діловою і непридатною для побутових конфліктів між коханцями. Пізніше, коли Анджей призвичаївся до їхнього «чорт забирай» і сам змусив звикнути до «мasz w dupie robaki», він зрозумів, що справа геть не в цьому.

    Просто Анджей такий.

    Він не любить багато говорити чи щось з’ясовувати і доволі гарячковий у своїх рішеннях: доведеться сорок п’ять хвилин їхати чи сім годин летіти – він буде поруч, коли закортить.

    То ж приріканням немає місця і, попри здивування, доводиться покірно йти до чайника.

    – Я сподіваюсь ти мені зараз скажеш істинну причину свого візиту. – поляк у відповідь хитро щуриться і стріляє очима в сторону згортка, який продовжує сиротливо лежати на стільниці. – Та ти жартуєш…

    Дуда не витримує і сухо сміється,  що в пустому просторому кабінеті під шумом працюючого чайника походить радше на крякіт качки. Він сміється гучно і лунко, наче ця історія і справді веселить його. Наче він задумав чудесний розіграш і тепер потішався своєю бешкетністю. Поки Єрмак снує кабінетом в пошуках чашок і чаю, Анджей трохи відкидається на кріслі й починає хитатись.

    В кімнаті лунає скрип.

    – Зламаєш мені крісло – буде додатковий запит на гуманітарну допомогу, – хмикає Андрій, розливаючи по горнятах окріп. Дуда встигає помітити, що третя чашка хоч і поки порожня, та все ж стоїть на столі поруч.

    – Для тебе все, що хочеш, любий.

    Анджей весело гойдається на його м’якому шкіряному кріслі, а самому доводиться вмощуватися на дерев’яний стілець.

    Андрій слухняно береться за розгортування бутербродів. Золотистий хліб, який, очевидно, підсмажений і до транспортування передбачався хрумким, здавалось ще пахне пекарнею, а криво нарізана ковбаса і смішить, і розчулює водночас.

    – Почекай, то ти справді віз мені бутерброди..? – озвучуючи питання він продовжує зачаровано тупитися в сандвіч в руках, наче ця скиба хліба повинна йому відповісти. Ніби оця криво порізана ковбаса переконає його у власній справжності, а рвані і вже відверто втомлені листки салату скажуть йому: «Так, Андрію, ми бутерброд для тебе. І Президент Польщі й справді зробив це для тебе».

    – А що тебе так дивує? – на диво це каже не бутербродний помідор, а Анджей, який підводиться з його крісла в голові столу і сідає на стілець навпроти, беручи до рук чашку.

    – А й справді, що це я? Просто нарізав ковбаси й погнав у плацкартному вагоні через дві країни. Що ж тут…

    Він намагається згадати коли востаннє їв щось не з ресторану.

    Життя в Офісі було схожим на гуртожиток і вони, хоч і не були студентами, та все ж стали дюжиною чоловіків, які змушені були ділити спільний простір та вчились влаштовувати свій побут. Банкова перетворилася на дім і дедалі частіше президентські радники починали говорити про прання штор чи розпивання червоного напівсухого після важкого робочого дня. З усіх побутових питань, кулінарія стала найменш проблемною: усе можна замовити. А що не можна було замовити, бо в перші кілька днів ні доставки, ні ресторани не працювали як слід, те можна компенсувати «мівіною» і сосискою. А Тимошенко навіть навчив їх розбивати до цієї мішанини яйце.

    З часом питання їжі й зовсім перестало бути питанням: вона просто з’являлась. І Єрмак був надто навантажений роботою та наявними й потенційними проблемами, щоб ще й обтяжувати себе додатковими клопотами.

    Є їжа і час поїсти – чудесно.

    Немає їжі – теж добре.

    Немає часу – не гірше.

    Але зараз розуміння того, що знайшлась людина, яка любовно складала для нього сандвічі, змушувало виділятись слину в паранормальній кількості.

    В животі прозвучало зрадливе бурчання.

    Дуда, ховаючи посмішку в чашці, робить ковток, а тоді неочікувано обурено заперечує:

    – Я їхав в СВ.

    От власне Анджей якраз такий. Єрмак і досі не знає чи поляк завжди таким був, чи понабирався тієї пустотливої легкості від Вови, але сьогодні доводилось мати справу з обома чоловіками здатними на що завгодно.

    Андрій з осміхом киває і береться їсти. Кусає смішно, чавкає і очі закатує.

    Відверто кажучи, це не найкраща їжа з тих, що йому доводилось їсти, але поки він жує Анджей грайливо стукає черевиком по його кросівку. Під столом вони торкаються колінами і в голові кружляє думка про те, що польська кухня варта всіх лаврів світу.

    Принаймні ця польська кухня.

    Ковтнувши, береться за чай.

    – Що ж, мені з вами пощастило, – схвально оцінює частування, але думає не лише про нього.

    Цим коротким “пощастило” дякує за увагу. За турботу. За те, що його помічають і дають можливість бути вразливим. За те, що заради нього долають відстані та докладають зусилля. Дякує за те, що на нього дивляться і помічають, що схуд. Дякує, бо комусь на цю худобу не байдуже. Дякує за те, що ця небайдужість підштовхує до дій і комусь справді хочеться йому допомогти.

    Він кусає бутерброд, але в стравоході його панацея.

    – Як і нам з тобою, – смикає губами поляк, весело підморгуючи.

    Єрмак продовжує жадібно жувати сандвіч, активно сьорбає чай і місцями, здається, пропускає рідкісні стогони.

    Думається, що в якомусь з попередніх життів він був дуже хорошою людиною, раз в цьому переродженні йому так пощастило.

    Єві райське яблуко явно не видавалось таким смачним як цей польський жест уваги.

     

    – Андрій, тут, короче, – Зеленський влітає в кабінет тайфуном і двері за ним голосно грюкають від протягу. – То поки я там, ти тут з Єрмаком і бутербродами… – фиркає він Дуді.

     

    Анджей сміється.

     

    В кабінеті чутно клацання замка.

     

     

    2 Коментаря

    1. Sep 25, '22 at 14:00

      Ваші фанфіки просто неймовірні! З Вами можна десь поспілкуватись?

       
      1. @Oscar MartinezSep 28, '22 at 12:03

        Молюсь і вірю, що Ви не акк якогось чувака з ОП, бо я в тюрьму не
        очу.

        Лінка на чат авторів: https://t.me/+1rq8MP_BMJIyOTgy
        тут і левова частка ар
        івни
        .
        “всі тут” як то кажуть))0)

         
    Note