Фанфіки українською мовою
    Фандом: Bangtan Boys (BTS)
    Персонажі: Jeon Jung-kook
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Сонячний, літній ранок і чудовий настрій супроводжували тебе у перший робочий день у новий офіс. Легке хвилювання розганяло кров та обіцяло, що цей день буде особливим. Так воно й сталось. Новий колектив виявився приємним та дружелюбним, день пролетів непомітно у приємних робочих клопотах та вивченні особливостей нової посади. По закінченню дня, попрощавшись з колегами ти відправилась додому. Підспівуючи пісні у навушниках ти прямувала прогрітою літнім сонцем вулицею, аж раптом серед перехожих з’явилось знайоме обличчя. З’явилось і проминуло залишивши по собі дивне відчуття дежавю.  «Де я могла його бачити?» – виринуло десь у голові. Жахлива пам’ять на обличчя опиралась будь-яким спробам згадати незнайомця. Серед робочих буднів обличчя хлопця загубилось у повсякденні, коли вже по дорозі на роботу, він з’явився на твоєму шляху знов. Цього разу ти вирішила не давати поблажку власній пам’яті – пронизливі карі очі, неслухняні завитки волосся та якийсь ледь вловимий ореол чогось незвичного, нестандартного. В турботах робочого дня пам’ять знов і знов намагалась вислизнути, але міцно вчепившись у неї ти намагалась використати кожну вільну хвилину, щоб згадати незнайомця. І ввечері знов зустрівши його на дорозі тебе осінило – це був хлопець з книжкового де ти купувала усі свої книги. Але позаяк книги є твоєю пристрастю, то на хлопця, що продавав їх звертала увагу лише на стільки на скільки цього вимагала ввічливість. А тепер посеред вулиці, коли книги не конкурували з ним за твою увагу, нарешті була змога його побачити. «Бінго!» – подумки сказала ти собі і в той же момент відчула сором, через те, що за своєю пристрастю до книжок не помічала живу людину.

    Наступної зустрічі ти вже легенько кивнула книгарю, даючи зрозуміти, що впізнала його, він посміхнувся і кивнув у відповідь. На душі стало несподівано тепло від усвідомлення, що він теж тебе впізнав. Ці вітання і посмішки тривали деякий час. Розгледівши хлопця виявилось, що він має приємну зовнішність – мужня, хоч і худорлява статура, впевнена хода, відкрита посмішка. Цікавість не давала спокою і в обідню перерву ти раптово опинилась на порозі книжкового магазину. При вигляді хлопця за склом вітрини на обличчі неконтрольовано з’явилась посмішка, він обслуговував клієнта, а ти привітавшись попрямувала до полиць очікуючи коли він звільниться. І тепер зрозуміла чому не помічала його раніше. Він ніби наповнював своєю енергією все приміщення, був одночасно усюди і ніде. Складалось враження ніби він знає кожну книгу «в лице» і зміст кожної також. Він був ніби правитель у власному королівстві, чи то навіть місцеве божество.

    – Добрий день ближче, – сказала ти коли покупець відправився до виходу. Хлопець усміхнувся і привітався у відповідь. Було трохи ніяково чіплятись до незнайомої людини з запитаннями, але його доброзичливий вираз обличчя надав тобі хоробрості.

    – Ми з Вами постійно зустрічаємось і вітаємось по дорозі на роботу, а я навіть імені Вашого не знаю.

    – Чон Чонгук, – промовив хлопець не перестаючи посміхатись. Приємний низький голос пестив вуха та відлунював десь всередині в районі діафрагми.

    Ти якраз планувала придбати трилогію «Володар перстнів» тому розмова зайшла за ці книги. Та час обідньої перерви стікав і дізнавшись вартість потрібних книг ви попрощались. Повертаючись додому ти сподівалась побачити Чонгука та цього разу його не було. Подумавши, що ви могли розминутись ти попрямувала додому передбачаючи наступну зустріч та придбання улюблених книг.

    _______________________________________________________________

    За кілька днів ти знов з’явилась у книжковому.

    – А я за «Володарем Перстнів»

    Чонгук просяяв і попрямував до полиць з жанром фентезі.  Взявши трилогію він повернувся до сканера штрих-кодів і завершивши розрахунок запитав змовницьким тоном: «А Ви знаєте, що в мене є?» Повернувшись до полиць він витяг товстезну книгу і простягнув її тобі, хитро всміхаючись. «Сільмарилліон»  ляг приємною вагою у твої руки. Багато зустрічалось згадок про цю книгу, але читати тобі її не доводилось. Поки ти гортала сторінки Чонгук почав свою розповідь про зміст книги, про те що надихало Толкіна, про його біографію, про сім’ю.  Він був справжнім фанатом, що  вміщав у голові неймовірну кількість інформації. Ти слухала його затамувавши подих. Чон не просто сипав фактами, він аналізував їх, робив власні висновки висував припущення. Здавалось що в його мозку одночасно обертається мільйон коліщаток, як у величезному годиннику. Від цієї розповіді неможливо було відірватись. Він саме розказував як читав Володаря перстнів в оригіналі, аж раптом ніби ненароком, додав що трохи володіє ельфійською і повів розповідь про те як саме Толкін винайшов цю мову і працював над нею. Ти відчула легке тремтіння в колінах і в цей момент усвідомила – ось, що мають на увазі коли кажуть, що найсексуальніша частина чоловічого тіла – це мозок. Чонгук буз найрозумнішим з усіх кого ти знала, приємне тепло розлилось по тілу, а кінчики пальців почали злегка затерпати. У голові майнула думка: «Візьми мене прямо тут». Спіймавши себе на такому ти прийшла до тями. Сховавши очі, щоб Чон не зміг здогадатись що щось не так, ти подякувала за цікаву розповідь та пославшись на закінчення обідньої перерви, попрощалась. По дорозі додому ти подумки присоромила себе за вульгарні думки в сторону майже незнайомої людини. Однак наступного ранку коли вітаючись на вулиці він не лише кивнув, а ще й сказав «Привіт», широко усміхаючись – по твоїй шкірі побігли мурашки, а звук його голосу знов зрезонував з діафрагмою.

    Ти почала з’являтись у книжковому частіше, не завжди для того щоб придбати книги, а просто щоб побачити Чонгука ти трохи поговорити з ним. В один з таких днів він випадково проговорився який у нього нік у Kakao. Звичайно ж ти знайшла його і додала в друзі того ж дня. Відтоді між вами розпочалась переписка. Спілкуватись з Чонгуком було дуже приємно, він розповідав про книги які читав, чи хоче прочитати, розповідав цікаві історії з свого життя. Та ніколи не забувався у монологах, він завжди цікавився твоєю думкою і давав можливість її висловити. Тобі здавалось, що прослизнув дуже ніжний та взаємний промінчик зацікавленості одне одним, але Чон часто наголошував – підтримання дружнього спілкування з клієнтами – це його робота. Проте твоє бажання подружитись від цього не зменшувалось. В результаті своєї спостережливості, з часом, Чон буквально міг читати твої думки як одну з своїх книг. Це тебе дуже лякало, адже ці думки не були настільки цнотливими, як тобі б хотілось.

    _______________________________________________________________

    В котре завітавши до магазину у пошуках нової книги, ти потрапила на годину-пік – людей у книжковому було незвично багато. Тому привітавшись ти попрямувала до полиць, залишивши Чонгука виконувати його роботу. Переглядаючи книги ти й не помітила як покупці розійшлись та раптово відчула, що хтось стоїть за спиною.

    – Щось обрали? – пролунав голос Чона, майже біля самого вуха. Цей момент ніби застиг у бурштині – сонячне світло заливало усе приміщення, хлопець стояв позаду не торкаючись тебе, однак настільки близько, що ти відчувала тепло його тіла і потік повітря лоскотав твою шию кожен раз коли він робив видих. Ти відчула як рум’янець заливає обличчя, а серце гупало так голосно, що його можна було б почути з іншого кінця магазину. Глибоко вдихнувши ти постаралась навести лад в голові та розвернувшись простягнула вибрану книгу. Він опустив погляд на обкладинку і здивовано поцікавився чи я бачила фільм знятий по цій книзі, продовжуючи розмову Чон взяв книгу злегка торкнувшись твоїх пальців. Це був його перший дотик і твій другий слоу-моушн момент на сьогодні. «Лад в думках» зазнав краху і удаваний спокій розлетівся немов картковий будиночок. Ідучи за Чонгуком до сканера ти молилась щоб він не підняв на тебе очей і не надав значення неприродньо яскравому рум’янцю, здавалось, що обличчя палало мов сонце на світанку після того як «…вночі пролилась кров». Далеко від магазину відійти не вдалось – коліна зрадницьки тремтіли, а ноги підгинались. Довелось присісти на лавку біля фонтану і спробувати відновити душевну рівновагу. Та підступна пам’ять тіла, звела нанівець усі спроби, підіймаючи спогад про тепло його тіла і дихання. Ось так легко й просто, хлопець, що робив свою роботу, змусив твою шкіру вкритись мурахами навіть не підозрюючи про це. Довелось повторити мантру «Він просто робить свою роботу» декілька раз перш ніж до тебе повернувся контроль над власним тілом.

    _______________________________________________________________

    Восени колеги зібрались на корпоратив у ресторані неподалік офісу. Бажання йти е було зовсім. Але Чонгук був на роботі в цей день і можна було завітати до нього перед вечіркою та пройтись з ним після закриття. Відкинувши ніяковість і переконуючи себе, що це просто «по дорозі» ти сміливо зайшла у книжковий.

    – Доброго вечора, – здивовано підняв брови Чон.

    – Доброго. Ви йдете додому сьогодні? Можна я пройдусь з Вами трохи, колеги влаштували свято у ресторані недалеко, якраз нам буде по дорозі.

    – Дооообрее, – спантеличено потягнув він. – Але мій робочий день ще не закінчився.

    – Ну я, здається, зарано прийшла, тому можу Вас зачекати.

    Твоя «нахабність» вразила його, повернувшись до комп’ютера Чонгук поринув у завершення справ. Знову у магазині були лише ви двоє. Походжаючи вздовж полиць ти зауважила як затишно було знаходитись біля нього навіть не розмовляючи. Більшість людей відчувають ніяковість коли западає мовчанка, але Чона це не стосувалось. Ти поглянула на його широку спину що затуляла екран комп’ютера, закортіло підійти і обійняти його ззаду, полоскотавши його своїм диханням так само як це робив він, хоч і не навмисно. Та це був занадто інтимний жест, а ви не були настільки близькі. Немов відчувши твій погляд хлопець розвернувся: «Я закінчив, зможемо вийти через 10 хвилин». На кілька секунд ти зависла розглядаючи його, зовсім забувши, що хороші дівчатка так не витріщаються на хлопців. Погляд зупинився на підвісі в нього на шиї, ти його бачила не вперше:

    – Що це? – показавши поглядом на кулон, запитала ти.

    – Це не дуже весела історія, – він торкнувся пальцями кістяного кулона і замовк.

    – Можна? – ти простягнула руку.

    – Так, – він підійшов ближче дозволяючи торкнутись підвіса, – це від однієї моєї подруги…

    Чонгук розповідав історію свого кулона, а ти намагалась зрозуміти його почуття до людини про яку він говорив. Погладжуючи кулон, що лежав на пальцях ти бачила як неспокійно здіймаються його груди та легенько торкаючись їх тильною стороною долоні відчувала тихий відзвук його серцебиття. Ти зловила третій ефект слоу-моушна – вага кулону, що все ще зберігав тепло його тіла; голос, що заповнював простір порожнього книжкового; запах книг та осінні сутінки, що перетворювались у темну ніч буквально на очах. Та все скінчилось. Він замовк – ти відпустила кулон і ви обоє зазбирались на вихід. Хоча тобі хотілось залишитись там і попри чатуючи вічка камер спостереження, потягнути за шнурок на якому висів кулон і ставши навшпиньки, вкрасти такий бажаний для тебе поцілунок. Завдяки осінній темряві, цього разу, вдалось приховати твій рум’янець. Дійшовши до ресторану за приємною розмовою ви попрощались…. і так, час проведений з Чоном був найцікавішою частиною того вечора.

    _______________________________________________________________

    Якось колега мав відвідати друзів у іншій частині міста, оскільки вам було по дорозі, він запропонував піти разом після роботи. Нічого не передбачало біди. Минувши яскраво освітлений центр міста ви розійшлись на перехресті. Згодом ти отримала повідомлення від Чонгука: «А що це Ви не вітаєтесь?» Розхвилювавшись, що через колегу не змогла поговорити з Чоном ти почала розпитувати де він тебе бачив і чому сам не привітався першим. Він виправдався тим, що в сутінках не одразу впізнав тебе та й не захотів втручатись у побачення.

    – Варто було б взяли Вашого хлопця за руку – зауважив він.

    І тут тебе пересмикнуло.

    – По-перше – це був мій колега, а не хлопець і нам просто було по дорозі. По-друге, що це за зауваження? Такі речі можуть мені говорити лише друзі, а Ви постійно твердите, що Ви просто робите свою роботу. Визначтеся вже чи Ви мені друг чи продавець?

    Сльози навернулись на очі, бо ж єдиний кого б ти хотіла тримати за руку був Чонгук. А його зауваження підозріло «пахло» ревнощами. Беручи до уваги його гострий розум він не міг не усвідомити як це виглядало, а також мав здогадатись, що ти теж відчуєш цей «запах».

    – Дурень, бовдур, – сварила ти його подумки, – сам весь час відсторонюється і аж раптом заревнував і роздає непрошені рекомендації стосовно побачень! Запросив би мене на побачення сам і демонстрував би як, на його думку, це має відбуватись!

    Серце розривалось від почуттів образи та безпомічності, тільки під ранок сльози припинили текти  очей і сон подарував тобі полегшення забуттям. Того ж дня Чон надіслав повідомлення з вибаченнями. Та переписка припинилась і те відчуття тепла та зв’язку між вами зникло.

    – Що ж, він обрав свою сторону – не друга, але продавця книг – подумала ти, намагаючись заспокоїти власне серце. Звичайно ж ти відвідувала книжковий ще не раз та Чон більше ніколи не наближався і не торкався до тебе навіть випадково. Ти сумувала за ним, за його ясним розумом і гострим язиком, лише йому вдавалось перемогти тебе у саркастичних перепалках. Без спілкування з ним стало надзвичайно нудно. Та з другого боку між вами ніколи не було ніяких стосунків крім «продавець-покупець» і тужити за тим чого ніколи не було – це нерозумно. Тому, прийнявши рішення, що так буде краще, ти почала купляти книги в іншому магазині і уникати вулиці де знаходився його магазин. Проте, час від часу, ноги самі виносили тебе до нього і тоді доводилось змінювати маршрут або проходити повз намагаючись не дивлячись у сторону де міг бути Чонгук.

    Згодом він переїхав, а ти змінила роботу і ви перестали бачитись.  Кілька місяців ти взагалі його не бачила, аж раптом зустріла у супермаркеті. Він очевидно зайнявся спортом, фігура помітно додала в м’язах, волосся відросло і вже не спадало на очі, замість цього він носив невеличкий хвостик на потилиці на кшталт такого, як показують у фільмах про самураїв. Ти постаралась себе переконати, що такі зміни спричинила дівчина і одночасно й пораділа, й позаздрила. Він похвалився новими книгами у книжковому і порадив їх придбати – П – професіоналізм.

    Ти занурилась у роботу намагаючись не думати, а головне не відчувати. І це спрацювало. Працюючи без перерв і вихідних, думати про щось крім роботи було важко.

    _______________________________________________________________

    Минула осінь, пухнаста біла зима опустилась на місто, зробивши його незвично тихим і затишним.

    Зима завжди тебе радувала. Вкрита білим снігом земля нагадувала чисту сторінку – сторінку з якої можна все почати наново. А ще… Чонгук теж любив зиму… Хай би йому грець! Життя потроху прийшло в норму – ти змінила роботу, з’явився час для відпочинку та зустрічей з друзями. Навіть на побачення змусила себе сходити кілька разів. Правда один з залицяльників доволі грубо висміяв твою любов до книг, зауваживши що три книги – це як мінімум річний запас. Після подібних зауважень тобі більше не хотілось з ним бачитись. Одна справа люди які просто не полюбляють читати, такі були серед твоїх друзів. Але насміхатись і зневажати чиюсь любов до книг – це вже… це негарно.

    Отож чудова зима подарувала можливість не лише насолоджуватись читанням книг, а й покататись на ковзанах. Так прямуючи ввечері з ковзанки тебе покликав знайомий голос. Серед зимової казки цей голос здався теж якимось казковим, нереальним. На кілька секунд тебе затягло у спогади, аж раптом хтось торкнув тебе за руку.

    – Привіт, – усміхнені очі Чонгука дивились прямо на тебе.

    Струснувши головою ти спробувала прогнати видіння, але хлопець не зник.

    – Привіт, – ти опустила погляд на руку яку він тримав та спробувала забрати її, Чон не відпустив.

    – Чому гуляєте так пізно на самоті?

    Ти мовчала намагаючись зберегти спокій і визначити чого тобі хочеться більше, вдарити його чи обійняти.

    – Ваші руки замерзли. Я проведу додому? Нам по дорозі, – він засунув твою руку у свою кишеню і м’яко потягнув тебе за собою.

    Ти ніби опинилась у вакуумі, єдиним звуком був хрускіт снігу піж вашими ногами. Чонгук перебирав твої пальці у своїй кишені роблячи вигляд що нічого не відбувається, та коли ти легенько стиснула його руку у відповідь, він усміхнувся самими лише кутиками губ.

    – Я знаю затишне місце де можна гарно провести час і поговорити. Не складете мені компанію завтра ввечері? Поговоримо…

    «А дідько тебе забирай»,- пронеслось у голові: «нам абсолютно точно треба ПОГОВОРИТИ, а надто про ось цю Вашу дивну поведінку і про режим «сніжинка» ввімкнений до цього моменту. Закортіло відповісти максимально уїдливо та саркастично, та він погладжував твою руку так заспокійливо і ніби вибачаючись. І ти утрималась від коментарів. Тому у відповідь він почув лише коротке: «Добре».

    Добравшись до під’їзду він все ще не відпускав твою руку і раптом підняв її до губ і поцілував фалангу одного з пальців, ти здригнулась, він поцілував другий палець, потім третій, потім підняв на тебе очі. Напевно вираз обличчя був дуже неоднозначний, тому що Чон розсміявся. Серед вкритої снігом ночі цей сміх звучав неприродньо. Зрештою ви попрощались домовившись зустрітись завтра.

    Востаннє глянувши в дзеркало ти, задоволена відображенням вирушила на зустріч з Чонгуком.

    Ви домовились зустріти у книжковому по закінченню робочого дня, та підійшовши до дверей ти побачила, що всередині ще є клієнти. Зупинившись перед вітриною ти замислилась – сяйнуло миттєве бажання розвернутись і дати драпака, не озираючись і назавжди викреслити це місце та цього хлопця з пам’яті. Та в грудях неприємно засаднило в знак протесту. Сумніватись довше не довелось, бо Чон помітив тебе крізь скло і легким рухом голови запросив у середину.

    – Привіт, я скоро закінчу, зачекай мене там, будь ласка, – усміхнувся він, коли за клієнтом зачинились двері. Знову ви опинились вдвох у його царстві книг. Ти вмостилась на стільчику в глибині магазину і закривши очі намагалась вгамувати шабаш, який влаштували думки у голові. Раптом чиясь рука торкнулась твого обличчя забираючи неслухняне пасмо та ховаючи його за вушко. Миттєво відкривши очі ти побачила обличчя Чонгука, що схилився над тобою.

    – Ідемо, я маю дещо пояснити.

    Скинувши брови, ти не стримала саркастичного тону: «О, так, ДЕЩО маєте пояснити». Чон закусив губу і подав руки, допомагаючи тобі встати.

    Кафе було затишне і, як не дивно, заповнене книгами. Відвівши тебе до найвіддаленішого столика він повернувся щоб зробити замовлення. В інших обставинах тебе б засмутило, що твоїми побажаннями не поцікавились, але наразі ти ладна була пити киплячу олію лиш би почати цю розмову, або закінчити, або з’ясувати хоч щось конкретніше. Повернувшись Чон вмостився поруч і спробував спіймати твою руку. Але цього разу ти її відсмикнула.

    – Я чекаю пояснень, – нетерпляче промовила ти.

    – Ну, напевно, моя поведінка була трохи дивною для Вас.

    – Напевно? А що це було вчора і сьогодні?

    Хлопець поглянув на тебе з-під лоба:

    -Будь ласка, – він знов потягнувся до твоєї руки.

    – Ви знаєте, що минуле залишає важкі спогади і не завжди їх можна позбутись повністю. Ми говорили про це колись. І коли нові люди викликають в нас сильні емоції, це насторожує, а люди зазвичай уникають стресових ситуацій.

    – І щоб уникнути стресу для себе, обов’язково завдати його комусь іншому?

    – Ні, звичайно ж ні, – Чонгук уникав дивитись тобі в очі та почав «грати» з твоїми пальцями так само як вчора в парку, – я не знав… не хотів визнати… але коли я побачив Вас з тим колегою, то спіймав напад ревнощів, який здивував мене самого. Така втрата контролю спантеличила мене і змусила почуватись дискомфортно. А Ви самі запропонували мені варіант, як уникнути цього в подальшому – тому я відсторонився щоб віднайти контроль над власними почуттями, які так несподіване мене підвели.

    – І як успіхи? – трохи уїдливо поцікавилась ти.

    Він завмер стиснувши губи: «Не дуже…» Чонгук підвів свої темні очі, у напівосвітленому закутку вони стали майже чорними. Мовчазний докір читався у погляді.

    –  Добре, добре, я слухаю далі… без коментарів.

    – Ваше замовлення, – офіціантка підпливла сяючи посмішкою і поставила чайничок і чашки на стіл.

    – Дякую, – відпустивши твою руку він заходився наводити лад з чаєм, майже не глянувши на неї.

    Зате ти отримала короткий та вельми однозначний погляд «пристрелилабтебеякбимогла».

    – Твоя подруга? – запитала ти, коли дівчина пішла.

    – Частково, – Чон посунув чашку з ароматним напоєм до тебе, – зараз не про неї. Отож проваливши спробу обдурити себе і не досягши успіху у відстороненні я вирішив, що найефективніше буде поговорити й прояснити ситуацію. Тому, – він глянув прямо тобі в очі, – я прошу пробачення за хвилювання й дискомфорт які я спричинив. І… Ви мені дуже подобаєтесь дуже сильно, тому я пропоную Вам стати моєю дівчиною.

    Добре, що в цей момент твоя чашка знаходилась над столом, тому вона не розбилась, а просто голосно дзвякнула об блюдце. Це був неочікуваний поворот. Максимум, на що ти сподівалась – це  прояснення ситуації та на дружнє перемир’я. Варіанти відповіді варіювались від «О, так, так! Беззаперечно ТАК!» до «What the f*ck is this?» Ти уважно подивилась на Чонгука, чорні очі вичікувально зазирали прямісінько в душу. Його тонкі довгі пальці нервово погладжували бильця крісла, видаючи приховане хвилювання.

    – Я подумаю, – прошепотіла ти відводячи погляд та ховаючи посмішку за чашкою чаю.

    _______________________________________________________________

    Гей! Ти куди? – Чонгук побіг за тобою сміючись з того, як ти «оленем» стрибала по сніговим заметам, – Стій! Бо зловлю і помщуся!

    Він безперечно зловить, бо проти його довгих ніг у тебе не було шансів, але спробувати варто. У відповідь на погрози помстою у нього полетів сніжок. Прискорившись, хлопець наздогнав тебе і повали прямо у сніг: «Попалася!»

    Ти спробувала вирватись здійнявши у повітря хмару сніжинок, що вже було знайшли свій спокій на землі. Але він міцно схопив тебе притиснувши усім тілом.

    – Відпууустиии, – ти знов спробувала звільнитись з залізної хватки.

    – Ні! – обличчя Чона наблизилось до твого. Знов ці очі, темніші за безодню немов би затягували тебе у вир. На його віях осіли сніжинки – це виглядало так мило, ти задивилась на його обличчя.

    – Я кохаю тебе.

    – Щооо? – від подиву ти відкрила рота, чим він і скористався обпікши твої губи гарячим диханням, його язик ковзнув у середину в пошуках твого, Чон легенько прикусив твою нижню губу, не стримавшись, ти заплющила очі і застогнала. Розірвавши поцілунок він уважно подивився на тебе.

    – Який солодкий звук, – хлопець провів пальцем по твоїм губам.

    Замість відповіді ти висунула кінчик язика і лизнула його палець. Червоні, від морозу, щоки Чонгука спалахнули яскравіше, пар від дихання став густіше. Він поцілував твій носик, потім брову, потім щоку, а тоді вп’явся жадібним нетерплячим поцілунком у губи, поцілунки ставали глибше, наполегливіше, ти обняла його руками притягуючи ближче, тіло тремтіло від насолоди, але раптом він випростався:

    – Вставай! – Чонгук простягнув тобі руки.

    – Що сталось? – спершись на лікті, ти запитально глянула на хлопця.

    – На снігу холодно)! Ідемо додому. – квапливо поцілувавши тебе він потягнув тебе в сторону будинку.

     

    3 Коментаря

    1. Aug 30, '23 at 18:58

      Дуже гарна і мила історія. Велике дякую автору❤❤

       
    2. Nov 19, '22 at 18:52

      Мій перший фанфік українською. Дякую)

       
      1. @ЛесяDec 4, '22 at 05:50

        Для мене теж перший) Рада, що Вам сподобалось.