Губами

Їм дійсно була потрібна втеча, тут і зараз, серед по-літньому ніжної природи навколо Гоґвортсу, якої ще не торкнулася осінь. Поки йдуть заняття. Бо питання, що нависло над ними вимагало приватності.

–          Я кохаю тебе Парваті, але це все зіпсує. Розумієш? Початок стосунків- це кінець стосунків. Так завжди, люди зустрічаються- розходяться і стають одне для одного ніким. Як з усіма тими придурками, які розбивали мені серце. Я не хочу, що б з нами сталось те саме. І ти не те саме. Ти заслуговуєш на більше. Саме завдяки тобі, я є тою, ким є зараз. Я не хочу тебе втратити. Може це прозвучить безглуздо, але я пропоную тобі, дещо більше. Залишилося друзями?

Після хвилини мовчання, яка повисла над ними, як крихітна вічність.

-Гаразд Лавандо, але ми мусимо заприсягтися.

– в чому ж?

– поки це у нас не минеться, жодна не заводитиме, собі стосунків.

-Гаразд.

                                     ***

А все почалося  з поцілунку ( хоч і не з першого), з неочікуваного, але бажаного. Тоді Парваті була різкою, хтивою та ненаситною забираючи усе, що можна було за цю мить, поки її  не відштовхнули: запах, смак, тепло, дотики; достатньо що б, знепритомніти в порожній ґрифіндорьскій вітальні. Але це було довше, розливаючись хвилями. А коли завершилось, Лаванда обхопила її руками.

–          Зараз, ти втечеш і ми знов удаватимемо, ніби нічого не було. А мені це не потрібно.

І тоді все різко впало та похололо. На них чекала серйозна розмова.

                                      ***

Розрив з Роном, для Лаванди був найболючішим з усіх її колишніх. Вона дозволяла, собі плакати, щораз, як лишалась на одинці. Не рахуючи Парваті. Вона завжди була поряд. Зараз нагода була найліпша. Зима, субота. Всі грали в сніжки на дворі. Лаванда знов дала собі волю. На кріслі біля каміну. Парваті зрідка підбадьорювала, якимсь приємним словом, чи брала за руку, чи обіймала але здебільшого вона була відстороненою, ніби відсутньою, дозволяючи подрузі виплакати усе. Коли істерика стихла вона нахилилась над кріслом і…

Перший поцілунок, трапився різко, і не зрозуміло. Парваті тоді втекла, і подруги ще довго удавали ніби нічого не трапилось.

                                    ***

Через два тижні, після нововведень в їх дружбі все вляглось. Вони знов могли ходити за руці та вважатися «бесті»,  без зайвих думок, як тоді до Рона, але зараз це було набагато приємніше.

Краєм ока в заспаній жіночій спальні можна було помітити сову, що билася об вікно. Помітити і відвернутись, що б знов зануритись у свій підручник з Числомагії.

-Парваті

-Ммм?

– Мені прийшов мій бальзам, і я хочу спробувати, як він буде на губах, ти ж не проти?

-Та ні, — і вона дозволила намазати собі губи.

І вони знов цілуватись під новим приводом. Хоч помада дійсно мала цікавий смак. Мультифрукт, з якого чомусь найсильніше виділялася вишня. І було в цьому, щось від старих часів, коли Лаванда вчила її фарбуватись.

У туж мит до того, як вона стала маленькою вічністю прозвучало:

–          Я обожнюю, коли ти з розпущеним волоссям.

                               ***

Повернулись і дівочі посиденьки з віщуванням. Але ніхто вже не шукав, нареченого в своєму примарному майбутньому, сидячи опівночі з картами.  Вони ніби оминали це страшне слово «стосунки».

–          Чому ти так рідко розпускаєш волосся? Тобі так гарно — скала Лаванда заправляючи чорне волосся за вухо.

Ця мить була теплою, від потріскування каміну, та ніжностей та пестощів Лаванди, в яких вона так часто втрачала контроль.  Мовчана ніби скоротило відстань між ними. Пальці переплелися, рухаючись в спільному темпі.

–          Знаєш, ніби нічого не змінилося, і одночасно змінилось так багато тип ми все це робили і раніше. Ну гаразд, все окрім поцілунків, але тепер все інакше…

–          Як ?

–          Прекрасно

Присвячується моїй любій Vereti/Лаурі, коли я побачила твій канал я одразу зрозуміла, що хочу написати про жіноче кохання, тому свій перший фемслеш я присвячую тобі.