Гріх

Ти сутужно дишеш у каюті, важко поранений. Наставниця як завжди зробила все можливе, аби врятувати нашого захисника, а я як завжди нічого. В мені ятрить терпке почуття прикрості, через що я вкотре стискаю губи, коли бачу тебе в невимовних муках болю. Усе моє тіло відгукується щемливим тремтінням на кожне твоє тяжке зітхання, і я ледь стримую сльози, аби не показати, що мені до біса шкода від того, як ти вчергове жертвуєш своїм тілом задля нашого захисту. Я не знаю, що у тебе робиться в голові, але дозволяю собі тимчасову егоїстичну злість. Ти сам собі кат, і я не знаю чи є хтось жорстокіший за тебе. Чому ми так схожі?

Я прошу у Шірке наглянути за тобою. Вона втомлена та, здається, сповнена впертої жаги постійно бути біля тебе. Я навіть трохи заздрю, вона має право бути так довго поруч з тобою, адже здатна приносити користь. Та хай там як, а Івалера вмовляє її піти спати до Каски в каюту. Я ж залишаюся з обіцянкою скоро повернутися.

Здається, тобі трохи легше. Дужі груди нарешті ритмічно здіймаються в спокійному диханні. Твоє ненасуплене мирне обличчя видається навіть трохи неприродним, і я мовчки стою над ним, зачаровано споглядаючи. Раптом ти змінюєшся на лиці, немов від страшного сновидіння, і мені нічого більше не спадає на думку, як впевнено та не без остраху торкнутися його. Усе затихає, окрім мого ошаленілого серцебиття, що начебто злилося в голові зі звуками нічної тиші та розсіченого кораблем моря. Тимчасовий острах проходить, і я відвертіше проводжу долонею по щоці. Ти міцно спиш, зморений денною баталією.

Заспокоївшись, я сідаю поряд, щоб ще раз обробити твої рани, впевнена у міцності твого сну. Я не хочу тебе тривожити, але мушу дотримуватися проміжків лікування, аби скоріше загоїлися порізи на твоєму тілі. І щойно я ледь торкаюся твого тіла, ти міцно хапаєш мене за руку, рефлекторно й боляче стискаючи її. Від жаху аж збивається дихання, я з переляком дивлюсь на тебе, немов упіймана на злочині. Гострий, рішучий та сповнений сили погляд пронизує мене, і я відчуваю легке тремтіння в руках та лоскіт в животі. Певно, ти побачив лише наляканий вираз обличчя люди, не здатної хоч якось протидіяти тобі, і тому відпускаєш мене. Тяжке зітхання сходить з твоїх уст і приносить полегшення нам обом. “Вибач”, – кажеш ти, відсторонено дивлячись уверх. “Ні, це ти вибач, що розбудила тебе. Я лише хотіла…” – твоє різке поривання встати змушує мене затнутися і почати благально просити не рушити вже й так порушений спокій твого втомленого тіла. Та ти знову міцно хапаєш мене й роздратовано кажеш: “Припини жаліти мене, Фарнезе”. Наснага, якою було сповнене твоє безжалісне стискання, змусила мене почервоніти й переосмислити сказане. Після мого скрикування ти відпускаєш мене й пронизливо дивишся у сльозливі очі. Здається, ти добрішаєш, а тому неквапливо торкаєшся мого гарячого лиця та мовиш: “Не роби так більше”. Я не витримую й починаю плакати, ледь здатна щось відповісти, тож замість слів я притуляюся до твоєї долоні ближче та злегка трусь. “Це не так, Ґатсе”, – тихо зривається з моїх уст. – “Я просто…”. Ти не даєш мені договорити те, що я й так не змогла б сказати. Ти знаєш про мою слабкість та біль перед тобою, і ось нарешті зважуєшся цим скористатись. Швидке поривання застигає в неквапливому поцілунку. Твоя рука все ще зі мною, я намагаюся запам’ятовувати кожну мить, та щодовше ти торкаєшся мене, тим швидше я втрачаю здатність ясно мислити. Ти цілуєш одразу пристрасно, наче до біса довго стримувався. Палке поривання миттєво розпалює в мені жагучу гріховну хіть. Я намагаюся відкинути всі чужорідні думки, і ти допомагаєш мені з цим, поступово схиляючи на ліжко. Воно збіса незручне, тож ти підводишся й стаєш наді мною.

Я бачу твоє кремезне, незнищенне, титанічне тіло, обвите моїми бинтами. Ти стоїш і пильно дивишся мені у вічі, вишукуючи сумнів, якого там майже не залишилося. Що б ти там не запримітив, а воно миттєво тоне в твоїх руках, якими ти стискаєш мої стегна. Різким пориванням ти здіймаєш мене, і я притуляюся всім тілом до твого нелюдського єства, чіпляюся за нього, обіймаю ногами, впиваюся й єднаюсь як можу. Твоє гаряче дихання обпікає мою шию, ти міцно тримаєш мене, але я все рівно чогось боюся. Тремтливими руками я занурююся в жорстке волосся, вдихаю твій масний запах і відчуваю, як мене пронизує спокуслива слабкість. Я обм’якаю в твоїх руках.

Ти садиш мене на стіл і різким рухом здираєш штани. Здається, ти їх порвав. Я навмисне дивлюся на тебе жалісливими жертовними очима, принадно обігруючи свою слабкість перед тобою, яка й так ненаграна. Мені стає смішно з думки, що колись я хотіла тебе вбити. Мимовільний усміх на моєму обличчі ти стираєш мазким вульгарним поцілунком. Я ж нетерпляче відповідаю взаємністю. Відчуваю як холодний метал впивається в бедро, а права рука сковзить між стегон. Раптом ти вирішуєш оголити мої груди, і тому різко здираєш сорочку. Ґудзики брязкають і котяться по підлозі, не здатні заглушити зойк.

Невтолимий і голодний, я відчуваю як ти стримуєшся і борешся зі своєю інфернальною ненаситністю та жагою. Ти торкаєшся мене, хаотично перебираєш руками тут і там, тяжко дишеш в шкіру, стискаєш, а потім лагідно цілуєш, зупиняєшся на мить і зрештою припадаєш до моїх грудей, знищуючи відстань і совість. Я чую цей нечіткий голос, він пробудився від твоїх переживань. Я чую як він наростає, як він шипить і дорікає, набираючи святенницького тону. Він засуджує мене, він…

Нестримний стогін зривається з моїх уст. Достатньо голосний аби привернути увагу, і все через те, що ти кусаєшся. Я обіймаю твою голову, що так солодко припала до моєї душі і зажмурююсь від сорому та насолоди. Трепет проходить по всьому тілу, я ніби божеволію. Схаменутися допомагає твій небачених розмірів меч, що ти дістаєш просто зараз. Певно, від здивуванння, я завмираю з розкритим ротом, а ти на це лиш насмішливо посміхаєшся. Не думала, що ти колись-таки справді мене розрубаєш.

Ти піднімаєш мене зі столу і притуляєш до стіни. Я міцно тримаюсь за твої кремезні плечі, в які ж з силою впиваюся від болю, коли ти роздираєш мене зсередини. Тяжке зітхання й плач неконтрольовано пронизують наш з тобою простір, і ти поблажливо завмираєш, аби я якось звикла. Схиливши голову, я подумки картаю себе, поки ти не починаєш цілувати моє обличчя. Тобі, мабуть, пораненому, важко непорушно тримати мене, то ж ти злегка підкидаєш мене вверх і міцніше хапаєш. Я ж підводжу голову і схлипую. Ти бачиш моє заплакане лице і насуплені брови. Ти ніби кидаєш мені виклик, і я приймаю його, після чого ти починаєш рухатися.

З цього моменту світ змінюється. А точніше, моє сприйняття його. Він стає таким байдужим і непотрібним, бо все необхідне просто зараз пронизує мене й викохує до втрати свідомості. Ти бачиш мій нечіткий розпливчастий погляд, по-дурному прикутий до дверей, а за тим цілуєш в губи, жадібно привертаючи увагу, чи то поблажливо приводячи в себе. Збите дихання, аритмічне серцебиття, хаотичне зітхання та хтивий стогін відлунням звучать у абсолютно пустій голові. Я лише прагну цілковито поглинути тебе, прийняти цей до біса великий член, насолодитися тобою та твоїми дотиками. Ще ніколи ти не був так близько до мене. Тож, я в довірі до твоїх жилавих рук, могучих грудей, тривкої спини дозволяю робити з собою все що завгодно. І ти робиш. Ти набираєш оскаженілий темп, ти вдавлюєш мене у цю дерев’яну низьку стіну, ти доводиш мене до екстазу від чого я думаю, що це неправильно. “Ґатсе!” – тільки й зривається з мене. І у відповідь ти з небувалою злістю граєш з усією знаною тобі пристрастю. Я хапаюся за тебе, я кожного разу заново перебираю руками і чіпляюся за ці павутинні бинти на твоїй спині. Я власним тілом відчуваю рельєф твого стану і роблю висновок, що ти бог.

Ти знову саджаєш мене на стіл і, спираючись, збавляєш темп. Я не хочу віддалятися, я хочу безкінечно відчувати жар цього гріха. Але все має свій кінець і причину для екзекуції. Ти обдаровуєш мене гарячим сіменем, кінчивши на живіт. Я миттєво починаю думати наскільки ж сильно завинила перед Каскою. Мабуть, я більше не зможу безсоромно дивитись у її невинні очі. Але наостанок ти рукою притуляєш мою голову і цілуєш в лоб, байдуже сприймаючи факт того, що завтра всі дивитимуться на нас як на грішників. Усі, крім Каски.