Горітиму

У цьому фанфіку Женя – здібний хлопець, дипломований бухгалтер, але який страждає від самотності, одного разу потрапив до лікарні через спробу накласти на себе руки. Після зустрічі зі Спартаком Субботою він став його колегою, головним помічником у фінансових питаннях.

Насолоджуйтесь.

Спартак віддалявся, і Женя це відчував. До горла підступив ком і шлунок болісно звело від розуміння, що довіра, яка зв’язувала їх колись, незворотньо стерта. Людина, що колись була Женею Яновичем, зараз вмирала; це було страшенно боляче.

Насамперед, він був вражений рішенням Спартака відвернутися від усього, що в них було, він просто не розумів, у чому його вина, а пізніше, не знайшовши відповіді на запитання, найкращим рішенням вирішив проаналізувати свої вчинки і зрозуміти, де був не правий.

Він так і не зміг покинути їх роботу у відділку, останньою відчайдушною спробою доводячи Спартаку, наскільки важливою людиною в його житті він є.

Женя був наляканий. Так страшно йому було лише вмирати від самотності у порожній квартирі в Києві; бачачи перед собою чотири стіни день у день, він не був певен, що виживе. А коли прокинувся в лікарні з перев’язаними руками, майже втратив здатність говорити від паніки, що накотила, вважаючи, що ніколи більше не знайде сенсу в існуванні. Тоді він і подумати не міг, що розпач, ненависть до власного життя і небагато зусиль приведуть його на роботу до одного з найуспішніших психотерапевтів.

Женя вважав, що його рішення завжди були обдуманими, але коли він почав втрачати сім’ю, в ідеї розсудливості він засумнівався; ідея впала крахом, коли він втратив Спартака.

Коли Спартак ледь пережив чергове інтерв’ю з дурними питаннями про його брехню, справжнє ім’я та дипломи, Женя був упевнений, що все буде гаразд, нехай руки Спартака майже опускалися і зморшок навколо очей побільшало, він буквально фізично відчував, що все буде по-іншому, але тепер гарний зорепад метеоритами, що горять, обвалювався на Женю.

Тепер чим ближче намагався він бути до улюбленого психотерапевта, тим сильніше той віддалявся. Так багато було втрачено, і Женя не розумів, де він помилився. Якась величезна частина його руйнувалася під впливом факторів, яких він сам не бачив, але боявся, що незабаром вони його знищать.

Женя не помітив, коли з ним почалися зміни, від чого він став блідим і виснаженим. До півночі додому він не повертався і відчував, що зраджує себе, але обставини змушували розриватися між власним здоров’ям і одним єдиним Спартаком. Яким було його здивування, коли він виявив себе, безцільно проводячим третій день за роботою.

— Ми всі раді бачити Спартака на роботі, але він не здається щасливим, — подруга сиділа з Женею в кафе біля дороги, — що з ним трапилося?

Вперше Женя помітив, як почали впадати щоки в Спартака після того, коли пережив — ледве пережив — черговий стрес через безпеку на роботі і повністю оговтався.

Зверху розкинулося свинцеве небо, знизу — брудний асфальт. Вікна хмарочосів у центрі міста все ще зяяли чорними провалами. Женя зі Спартаком добиралися на роботу на світанку. А після прибуття Женя злякався від паніки, що накотила — колеги один за одним налетіли з питаннями і страхом у голосі від того, що інтернет взірвався новинами про брехню та шахрайство Спартака. Ніхто не зміг дати відповіді ні за годину, ні за тиждень.

Спартак запевнив Женю, що займеться цією ситуацією сам, і Женя упіймав себе на думці, що ненавидить, коли Спартак бере все на себе і йде один.

Він передивився всі п’ять годин розслідування, потім перебирав у пам’яті все, що казав йому сам Спартак, але так нічого для себе й не виявив — все, що він знав про друга, розповідав йому сам Спартак.

А через кілька днів на черговому інтерв’ю, яке стосується співпраці з поліцією та розслідуваннь, журналіст підступно повернув тему розмови і поставив Жені це питання:

— Як Ви вважаєте, що стало причиної такої брехні та чи знаєте Ви справжнє ім’я Спартака?

Женя завмер, і коли відповіді від нього не було, хвиля питань нахлинула, і він буквально не бачив решти світу за купою мікрофонів, що журналісти пхали йому в обличчя. Женя побачив перед собою двох хлопців із преси, що люблять доводити до сліз питаннями про “справжню дружбу та довіру”.

Відповідати щось було пізно, спалахи камер засліплювали, і чудовиська у ділових костюмах вже завтра розмістять статтю про те, що «ніхто не дає коментарів».

Вони буквально притулили лезо провокаційних питань до його шиї, і Женя готовий був відчувати палаючі сльози на щоках, та за мить відчув, як голоси затихли, а журналісти розійшлися. Спартак сильною рукою взяв його за передпліччя та повів до виходу.

Скрипнули сходи, коли Спартак опустився на них. Женя глянув на друга. Сигарета в руках Спартака, що поступово тліла, обпалила тремтячі пальці.

Стоп. З яких пір Спартак курить?

Його подруга — одна з тих небагатьох людей, з якими Женя міг говорити про все на світі. Шлях, який вони пройшли разом, ще з інституту, був показником непохитної відданості один одному.

— Я не уявляю, — в голосі чулася приреченість, сухий плач застряг у горлі. — У мене таке почуття, ніби я втрачаю щось дуже важливе.

***

Коли краплі ранкової роси зібралися на клумбі на задньому дворі, Спартак уже був на роботі. Кар’єра і далі розвивалася гармонійно, і людині, яка відновлює сили, не обов’язково було зриватися з місця і приїжджати, але його метою була виключно спроба повернутися в часі назад і дати Жені зрозуміти — він до кінця своїх днів турбуватиметься про нього.

Якби він тільки знав, що станеться вночі, то не залишав би Женю ні на хвилину. Зайшовши до лабораторії зі свіжозвареною кавою, де працював Женя, він виявив акуратно підписаний аркуш паперу. Серце пропустив удар, і Спартак завмер.

“Бережи себе. Успіхів».

Склянки полетіли на підлогу.

Спартак зі страхом зазначив, як усередині щось із хрускотом зламалося, обірвалося, стерлося. Він, забувши про розлитий напій, зірвався з місця. Спартак відчув себе спустошеним і знесиленим, коли в голову почали пробиратися думки про лікарню і ті ж порізані руки Жені, якого він зустрів рік тому і в якого — чорт забирай — так сильно закохався.

Побоювання втратити Женю підтвердились. Той стояв біля ліфта і збирався залишити назавжди все, що колись створив.

— Женька, — горло Спартака звело в нудоті та страху.

Перший рік на роботі для Жені пройшов у жаху. Гора обов’язків, що звалилася на нього, вбивала, не було час на банальний ланч, а думка про те, що він може підвести людину, що простягла йому руку допомоги, рухала Женею щоразу, коли він хотів здатися.

Найважче довелося Спартаку, все ж таки зобов’язання захищати хлопця, якого він справді вирвав з рук смерті, вимотало його.

Іноді Жені здавалося, що більшого прояву турботи Спартак вже не виявить, але іноді він робив особливі речі, і Женя розумів, як помилявся. Ці спроби здавались йому натяками на ніжне ставлення, але якби він знав, що зробить Спартак на благо його самопочуття, ніколи б з ним не зв’язувався.

У холі стояла тиша, і коли Спартак прийшов запитати, чи не підкинути його додому, Женя попросив:

— Я їду один додому. Скинь мені на пошту останні звіти по розслідуванням.

Слова гулом відбилися в голові Спартака, а руки тремтіли. Він все одно колись мав дізнатися.

— Спартак? — Женя потягнувся до нього, поки він перебував у ступорі й підбирав слова. — В чому справа?

— Ти знаєш… — він зволікав, він зненавидів себе за брехню Жені — дурну брехню — про те, як він навчався у Франції, про те, що зараз його кар’єра процвітає, коли боявся відкрити правду, забувши, що ця людина була майже єдиною, хто приймав його, а тепер завдяки дурниці напевно його втратить. У грудях розлилося нудотне відчуття втрати, розум став затуманеним. — Жень… Я написав заяву на звільнення тиждень тому. Ти більше не працюватимеш на мене.

Розум Жені поглинув шум, з яким неможливо було впоратися. Тривога, що раніше стукала в череп, тепер поступилася місцем болісному кошмару.

— Навіщо, Спартак?

— На тебе звалилося дуже багато роботи, і я боявся, що це вб’є тебе.

Він мазнув рукою по його плечу і розтер набряки від сидячої роботи. Його дії були дбайливими, плавними, чим він немов вибачався за створення ілюзії. Спартак марив ідеєю безпеки Жені настільки, що сам привів його до гіркого розчарування. Але та неосяжна кількість роботи, що доводилося виконувати Жені день у день, працюючи з ним на два проєкти, призвела до катастрофічної втрати ваги та небажання жити.

Женя, знесилений і спантеличений, сів на підлогу, ноги тремтіли, руки змокли, і перед очима потемнів майже весь світ. Спартак опустився поряд з ним, і в його очах побачив океани.

— Женька…

— Не треба, — він бачив, як сильно змінився зовнішній вигляд Спартака, як він жалібно поглядом вибачався, ні до чого було змушувати його вимовляти це вголос.

— Ти поїдеш зі мною додому? — голос зірвався, і останні слова потонули у сльозах.

Женя присягався, сльози Спартака він бачив уперше, і від цього стало так палко боляче, але ситуація стала ще гіршою, коли він побачив, що Спартак майже задихався від страху його втратити.

— Так, — відповів і міцно стиснув долоню Спартака. — Ми можемо працювати лише над Подкаст Терапією.

І Спартак зрозумів, що він має на увазі. Він дав собі німу обіцянку, що як тільки Женя почуватиметься краще, вони могли б приділяти увагу лише одному проєкту, розвиваючи його надалі.

Спартак усміхнувся власним думкам і припустив, що обов’язково поділиться ними з Женею як тільки тому стане краще.