гортензії та клематіси

Є щось неймовірно чуттєве і справжнє в питаннях, якими просто підтримуєш бесіду, щоб вона продовжувалась і продовжувалась,

жила і жила.

«Тобі подобаються сирні кульки?», «хто тобі подобався в школі?», «якого розміру в тебе каблучки?»…

І падає листя так тихо, падає листя і кожен наступний листочок падає тихіше від попереднього.

Птахи збирають валізи для відбуття на південь, а ми навпаки, ховаємо валізи у чи на шафи, виносимо їх в гараж або на балкон.

Білочки шукають останні горішки і в лапках несуть їх у схованки; з ними ми схожі, ми теж в наших лапках-долонях тримаємо горішки,

задумливо крутимо,

якщо звісно трапиться.

Є щось неймовірно чуттєве і справжнє в питаннях, які ставиш для того, щоб не згасла розпочата бесіда, вони раптом стають надважливим,

якимось інтимними.

«Якого кольору має бути холодильник?», «скільки молока має бути у каві?», «в тебе в саду ростуть гортензії чи клематіси?»…

Мені було важко зізнатись їй, насправді, що ні, я ніколи не вирощував у себе в саду ані гортензії, ані, тим паче, клематіси.

Для мене, моєї землі, себто землі в моєму саду, це екзотичні рослини. Можливо, я навіть їх ніколи не бачив, не впевнений.

Вона була вражена, навіть в цьому пориві торкнулась моєї руки (швидко прибрала пальці, засоромившись), і сказала:

«пішли я тобі покажу? Це мої улюблені квіти. Хочеш знати, як вони виглядають?».

Звісно я хотів, я звісно хотів, зізнатись –

в той момент я більше всього на світі хотів знати, які в неї улюблені квіти та як вони виглядають.

Осінні прогулянки зазвичай ведуть до саду, всі шляхи восени ведуть в сади. І в тих садах нічого вже не росте,

нічого, окрім кохання. Тільки воно здатне вирости в осінньому саду.

Є щось неймовірно чуттєве і справжнє в питаннях, якими просто підтримуєш бесіду, які ставиш тому, що не хочеш, ні в якому разі не хочеш,

щоб вона завершилась.

В ці моменти ти зазвичай питаєш найважливіше.