Горнятко знов стає цілим.

Спершись на стіл попереком та руками я спостерігала за роботою Ганнібала. Він сидів в кріслі, схиливши голову ближче до рани. Ловкими рухами йому вдається витягувати нитки, які почали зростатися разом зі шкірою.
– Змушен визначити, що робота Вілла майстерна. – Припіднявши на мить очі каже Ганнібал. – В тебе залишиться лише маленька смуга на згадку.
– А ще нові пластикові вікна, Ай! – Лектор нахиляється і цілує шкіру навколо порізу, ззадоволений вдих сам по собі виривається з грудей. – Докторе, ще трохи таких лікувальних поцілунків і я невтримаюсь, візьмусь за Ваше здоров’я!
– Я не буду проти. – Посмішка, та потемнівший погляд від хтивих думок нагадують як було добре пару місяців назад на цьому самому столі.- Майже все.
Дивлюсь як обережно Лектор заліплює пластирем рану, та пригладивши нехоча прибирає руки від мого тіла.
– Отже ту потвору вже поховали?
– Так, Вілл зробив гарну інсталяцію у музеї. Правда, ніхто крім нас не оцінив цього. – Складаючи інструменти в саквояж розповідає мені подробиці Ганнібал, а я не кваплюсь прикритися сорочкою.
– До речі по це. В лікарських записах у Сем Паркер інший резус крові, ніж в мене. Чи можна з цим щось зробити? – Кусаю губу коли Лектор повертається до мене і очима бігає по обличчю, а потім по шрамам на тілі.
– Для тебе що завгодно.
– Тоді допоможеш одягнутися? – Поцілунки Лектора змінились, тепер він наче боявся що я зникну, з такою обережністю торкався губ, але я так давно не була поруч з ним, що сама накидуюсь наче голодна.
– Мені більше подобається тебе роздягати. – Шепотки, торкаючись лобом мого лоба, та прикривши очі каже він і я відчуваю наскільки складно йому тримати себе в руках.
– Мені теж. Я так скучила за тобою. – Від однієї його присутності мене накриває збудження, та за нами стільки очей слідкує…
Легко зжавши через тканину штанів член, та потерши рукою я вже подумала, що він так само як і я захоче різикнути.
– Бачу тобі дійсно вже краще, – Згадувати, як я ледве вистояла на наступний же день три пари зі зламаними ребрами та вспоротою раною зовсім не хочеться. Прийшовши тоді до дому, я вилила з правої туфлі калюжу крові, і досі та рана не могла нормально загоїтися. Але тепер це лише спогади. – Я буду чекати тебе на вечерю.
По-Лекторовськи він одарює мене поцілунками у шию, якою я досі не можу нормально поворохнути від болю у всьому тілі. Він прибирає мою руку зі штанів і уткнувшись носом в шию важко дихає. Нам обом складно зупинитися.
Ця подія дала мені новий кут для перегляду наших стосунків. Коли він з’явився в ночі у мене дома, з переляканими очима, та з всіма можливими ліками, а я скрізь біль та отупіння від знеболювальних намагалася його випхати до дому, що б не давати зайвих зачипок ФБР, зрозуміла що ми варті одне одного. Таку турботу зрозуміємо тільки ми.
– А як же Алана? Вона ж повернулась у місто.
– Блум почала вчитися стріляти, і знов ходити до психолога. То ж навряд вона різикне появитися у мене дома.
– Але якщо, все ж такі вона нас потурбує, я її вб’ю.
Така домовленість викликає посмішку у обох і Лектор нарешті допомагає з гудзиками на сорочці та корсетом, який фіксував мої ребра і притупляв біль. Ми прощаваємось і я прямую у двір попутно викликаючи таксі. Ті хто ще не покинув Університет бажають гарних вихідних і я з ними погоджуюсь щиро посміхаючись, до поки вже на останніх сходинках не помічаю Джека з Віллом.
Щось обговорюючи вони зупинилися у підніжжя. За цей місяць що я не бачила Кроуфорда він схуд, та зморшки в’їлися навколо очей ще сильніше. А от Вілл, який був такий і залишився: замітивши мене зжав сильніше щелепу та відвернувся.
– Агенте Кроуфорд, Вілл. – Вітаюсь спускаючись по слизьким сходинкам, які присипали сіллю. – Невже по мене?
– Добрий день, пані Паркер. – Киває чоловік, і з натянутою посмішкою відповідає. – Ми шукаємо доктора Лектора. – Кожен рух Джека каже про його недовіру до мене, але я вже давно перестала його боятись.
– Яка несподіванка. – Виходить не дуже ласкаво і Вілл у відповідь обдарив мене поблажливим поглядом. Наче два тижня тому не намагався вбити, і не шукав куди я зникла з його будинку, а коли взнав не відчитував як школярку за це.
– Ти як одна з тих декоративних собак, якій багато чого дозволяють господарі і вона починає гавкати на більших за себе собак, не думаючи про наслідки. – Кроуфорд лише роздмухує свої ніздрі, а я спустившись до чоловіків розтягую губи у посмішці. Тепер дивлюсь на Вілла знизу вверх.
– А мені ти схожий на мисливську гончу. – Він ковтає слину, і його щелепа ходить ходуном. – Кастровану, мисливську гончу. – Уточнюю і майже прохожу повз, та зупиняюсь зовсім близько і піднімаю погляд – Може тому, ти не можеш нічого зі мною зробити?
В цю мить, мої ребра наче погоджуючись із Віллом про наслідки, починають нити від різких кроків.
Я відчуваю як ми повертаємось на початок, або як сказав би Лектор горнятко знов стає цілим.

Вечір.
Ще раз на останок глянувши у маленьке дзеркальце, чи не розмазалась темно-малинова помада, та давши пару купюр на чай таксисту виходжу біля будинку Лектора. В перше за довгий час сніг не падав і не було поривів вітру. Але поки я доходжу до будинку щоки та ніс червоніють від морозу.
– Трохи спізнилась – Журить мене Ганнібал, та майже одразу забуває це і допомагая зняти пальто цілує.
– Таксі в таку пору важко викликати. – Виправдовуюсь, та можна було цього і не робити.
Відступивши на крок назад, Лектор потемнівшими зіницями оглядує молочно-рожеву, шовкову сукню. Без непотрібних застібок, вона легко знімається, чому й вибір мій пав саме на неї.
– Ти така гарна…
Від того як він це каже стає спекотно, і Лектор недає відповісти: веде у вітальню, де посадивши у крісло склонився, що б допомогти зняти чорні шкіряні чоботи. Він тільки зараз через бокові розрізи на сукні помічає чорні панчохи, та невтримавшись проводить рукою вверх до стегна, а потім стягує один за одним. Нові, маленькі порізи на ногах Ганнібал намагається сцілити поцілунками, чим викликає тихі стони, які я намагалась подавити.
– Олень ще допікається у духовці… – Тепер виправдовується він, і я знаю що спеціально так вченив.
– Тоді почнемо з десерту. – Притягнувши до себе за сорочку пропоную йому і цілую. Від збудження ми клацаєм зубами і ненароком, то й діло кусаємо одне одного, а потім вилизуємо рани, нагадуючи цим тварин.
Його ледве помітна щетина шкрябає шкіру навколо губ, і це повертає до реальності. Підвівшись, Ганнібал йде до свого робочого стола і щось дістає з шухлядки. Звівши брови і важко дихаючи я невдоволенна, що він прервав таку пекельно-солодку мить, та й у Лектора самого, ще трохи і штани репнуть.
– Сьогодні, я хочу що б ти повністю віддалась почуттям.
Він розгортає чорну пов’язку на очі, та підходить ближче. Без корсету, вдається швидше ніж зазвичай піднятись з крісла. Знаючи, який Ганнібал вмілий коханець, я одягаю пов’язку, а він допомагає зафіксувати. Авансом отримую ще один поцілунок, а після хапаю ротом повітря, коли Лектор підхоплює мене на руки. Я очікувала біль, та він продумав це, тримаючи за правий бік та притримуючи під коліна я лише відчувала як колихається навколо мене повітря. Пам’ять підказувала де приблизно ми знаходимось, це був новий рівень довіри. Адже якби Лектор захотів то замість своєї спальні спустив би мене у підвал. Та весь шлях до другого поверху я була впевнена, що він так не поступить, не зі мною.
Мої очікування підтвержуються, коли Ганнібал обережно ставить мене на м’якгий килим, і обійнявши позаду допомагає пройти всередину.
– Буде прикро якщо олень згорить, поки ми тут. – Прикусивши губу нагадую про вечерю і отримавши поцілунок у шиї жадібно вбираю повітря у легені.
– Я його поставив у духовку, коли почув твоє таксі. – Безсоромно зізнається, і я ахаю від награнного обурення.
Він сдвигає бретелі сукні, і вона, легко сковзнувши по тілу падає до моїх ніг. З Лектором все складніше. Я розтібую гудзик за гудзиком на сорочці. Без підборів виходить дотягнутися лише до кадика, звідки торкаючись губами, та кінчиком носу згадую який Ганнібал на смак. В ці тиші, брязканьє реміня гулом лунає з усіх боків. Не давши закінчити начате, він відійшов від мене і тут же шкірою пробігли мурахи.
Відчуття загострилися, Лектор наче акула зробив коло навколо мене, а потім заправивши біляве пасмо за вухо торкнувся пальцями шиї. Спеціально розтягуючи ласку, він провів ними по підборіддю, а потім схопивши за щоки поцілував. Тепер не травмуючи і так опухлі губи, а солодко. Настільки що на кінчиках пальців приємно закололо. Поклавши долоньки на його поперек, та скользнувши вгору я відчулла наскільки тіло чоловіка стало гарячим. Ослабивши хватку, Лектор на останок клацнув зубами по підборіддю, і гучно видихнув повітря.
Наче перевіряючи чи не зламає, Ганнібал провів рукою по великому синцю на ребрах, який тепер нагадував квітку, своїми синьо-жовтими переливами, та блідо-рожевою серцевиною, куди попав ріг. Він різко притягує до себе, я майже впала на ліжко і тут же втягнула повітря, ховаючи стогін болю від таких махінацій. Руками вивчивши де знаходиться Лектор, сідаю зверху і тут же дві руки лягають на стегна відвигаючи трохи назад, а потім турботливо допомагають обхопити член. Припіднявшись ковтаю слину і коли його кінець торкається моєї плоті, Ганнібал різко тягне вниз, від чого новий вдих виривається на ззовні.
Він припіднімається на лігтях, та прокладає вологу доріжку, від яремної впадинки до грудей. Я чую як він важко дихає з кожним моїм рухом, і скользнувши руками від пупа вверх хочу торкнутися обличчя, та він перехватує долоньки і цілує. Щетина не так болюче колить шкіру на руках.
Обережні похитування стегнами переходять у більш ритмічні, наче мало часу і якщо зараз не пришвидчитись ця солодка істома закінчиться. Лектор гучно вдихнувши повітря валиться на ліжко і тепер зручніше елозити, вигинатися дослухаючись до своїх відчуттів. Завдяки пов’язці, це дійсно виходить, замість спостереження за обличчям Ганнібала, я углиблююсь в ту біль яка була на початку, а потім змінилась приємними толчками, та хтивими звуками. А замість емоцій на обличчі, зауважую наскільки сильно він стискає стегна, і тоді вже то прискорююсь, то сповільняюсь.
Коли глибокі вдохи змінюються на стогін, Ганнібал тягнеться руками вверх, і вигнувши спину на зустрічь відчуваю як долоні обхватують груди. Стає не стерпно від насолоди. Занадто швидкі рухи, які приносять біль в грудні клітині, але не помічаю цієї болі. Знов відчувши як Лектор провів великими пальцями по соскам вскрикую, і насолода накриває все тіло. Він не дає припіднятись ще раз, міцно вхопившись в стегна і сам звіриним, грудним риком дає знати що все.
Схиляюсь вперед, думаючи вже впасти на груди Ганнібала, та біль нагадує про себе, і замість цього лягаю поруч, не в силах поворухнутися. Пройде декілька хвилин, або більше як Лектор припідніметься на лігтях і знов схопивши за щоки поцілує, не забувши легко куснути в кінці за підборіддя та встане з ліжка.
– Ще не все. – Чую у самого вуха коли тягнуся до пов’язки, що б нарешті побачити ззадоволенне обличчя Ганнібала.
Він падає зверху і швидко входить. Ще відчувачи вібрації всередні, його повшовхи швидко збуджують знов. Нетерплячи, грубі, з глухим риком над вухом, а потім Лектор накриває губами сосок, втягуючи в себе. Здавлено ахаю і вигінаю спину на зустріч, невзмозі витримати стільки почуттів. Руками тримаюсь за його передплеччя, хапаючи повітря наче риба, а потім нова хвиля ззадоволення накриває. Все тіло тремтить, намагаюсь зупинити Ганнібала, та він починає ще сильніше штовхатись, не помічаючи як мої руки вперились в його грудь, а стогін більше схожий на мольбу. Та все ж такі він зупиняється і падає зверху, на мить забувшись, а потім перекотується поруч.
До поки тіло не покидає тремтіння я не знімаю пов’язку. Так добре нам ще не було.