Горе вампір.

Вродливий юнак з чорним волоссям летів через вулиці, спотикаючись об каміння. Його блакитні очі були наповнені жахом, поки ноги без перерв рушали в напрямку хати. Рожевий светр пасував до джинсів та білих кросівок. Коли він згадував про силует, який його переслідує, то шкірою проходить несподіваний струм, а щелепа сохне від спраги. Думки хотіли як найскоріше дістатися хати, та забути це все як нелюдський сон. Але той силует продовжував. Він неначе плавав в повітрі, швидко зіставляє за собою шлях. Він здавався чорнесеньким, та лише бурштинові очі сяяли в позбавленого світла монстра. Його очі все більше наповнювалися, а люттю, наближаючись до своєї поживи. Врешті решт, Кевін все ж таки дістався кінця. Тупик. Цегляна стіна темних палітр не давала куди бігти далі. Погляд збентежено бігав по цеглах, шукаючи вихід, але все марно. Все ж таки, він проковтнув неприємний комік в горлі та повернувся обличчям до “хижака”. С тіні вийшов той силует. В нього з губ виглядали білі ікла, а м’язи на кінчиках рота грайливо були спрямовані вгору, очі блищали бурштином, а чорне, як дим від цигарок. Руки були за спиною, а ноги повільно прямували до жертви. Сяйво місяця блищало над ними, створюючи блік синього відтінку. Мляві рухи убік Кевіна зводили з глузду працівника “Клубу цукерок”. Вампір все йшов та йшов, поки не став впритул до здобичі. Сам блакитноокий тремтів та у себе в голові благав прокинутися, але ні. Ікла жадібно вчепилися в горло, всмоктуючи в себе всю кров, яку тільки могли. Кевін жалюгідно застогнав, що подобалося вампіру. Ці 3 хвилини здавалися вічними. Довгими та останніми.
– Прошу… Досить… – бормотав блакитноокий. Вампір розплющив очі, беземоційно підвів погляд на здобич. При виді на його обличчя, яке от-от заплаче, щось в ньому зрушилось. Ця противна жаль змусила відсторонитися та дати друге життя Кевіну. Сам чорноволосий запитально подивився на свого монстра. Той лише розлючено щось шикнув собі під носа, повертаючись спиною до працівника “Клуба цукерок”. Його понад усе смішив той факт, що вампір просто так його з першого прохання. Той вже йшов, поки Кевін наважився поставити запитання.
– Всі вампіри такі добрі? – це речення луною обійшло весь тупик. Вампір лише зупинився та вирішив відповісти на це запитання.
– Ні. – після цього, він одразу перетворився в кажана, який вже улетів на своїх чорних крилах, які гармонійно рухалися в повітрі. В нього в думках крутилися лише декілька запитань. ” – Навіщо ти його випустив, дурне!? Ти і так не їв тижнями, так ще й даєш так просто втекти жертві! Точніше, сам втікаєш від жертви! Ох… Стребер, ти – горе вампір.“.