Гонщики Рокпорта

Велике місто Рокпорт, яке знаходиться на набережній теплого Нефритового моря. Воно закохує величезними шосе, маленькими вуличками з незліченною кількістю поворотів, які стають значною проблемою гонщиків під час виконання парі або перегонів. Так-так, окрім того, що це чудове місто для відпочинку біля моря, воно  кишить спортивними машинами, які щодня мчаться одна перед одного, щоб зайняти вище місце в так званому “Чорному списку”, де зібрані усі лихачі цих доріг. Чим вище місце ти посідаєш в ньому, тим частіше про тебе жужжать в кожному куточку, і тим серйозніше за тебе бореться не тільки патрульна і міська поліція, а й федеральна. Люди в поліцейських костюмах до почервоніння обличчя ненавидять усіх гонщиків, тому завжди сидять нащурені та при найменшому натяку на якісь нелегальні перегони завжди з‘являються в центрі подій, аби спіймати порушників закону. Щоправда, їх легко обвести навколо пальця: декілька поворотів на малі вулички і все, поліцейські стають сліпими кошенятами,та протягом деякого часу, як ні в чому не бувало, продовжують патрулювання міста, поки ти можеш продовжувати творити усе недозволене на дорогах Рокспорта.
Розмова йтиме про життя одного із цих дорожніх лихачів, який під час виконання одного парі все ж таки не зміг викрутитися з пастки поліції та із захопленими автомобілями й був арештований. Все ж таки цей етап був успішно завершений, бо справа була виграна завдяки успішному адвокату, який (незрозуміло навіщо) погодився взяти цю справу і захистити свого клієнта.

Ось вони, два чоловіки приблизно одного зросту виходять із зали суду, де ще декілька хвилин тому доля одного з представників так званого “чорного списку” була вкрита пеленою таємниць. Здебільшого гонщик носив спортивні штани найрізноманітніших кольорів або широкі джинси, задля комфорту;  футболки з шиєю або майки, які відносно прилягали до його підтягнутого тіла. Русе і пухнасте волосся було зібране у високу ґульку, втім по боках воно було зістрижене. Його гострі риси обличчя чудово поєднувалися з орлиним носом, густими бровами та серйозним виразом обличчя. Тримаючи свої руки в кишенях джинсів певну частину дороги йшов по коридору мовчки, при цьому періодично позиркуючи на свого супроводжуючого його нового адвоката, завдяки якому все пройшло, як по маслу, і він зміг вийти з цього триклятого місця. Адвокат був майже такого ж зросту, як і Остап, всього лиш на декілька сантиметрів поступаючись. Світле кучеряве волосся, в намаганнях причесатись, густі брови та кирпатий носик. Очі його зелені неначе гіпнотизували та викликали асоціації  з безмежними лісами, сповненими довгими стежками, кришталево чистими потічками та співами пташок. Пасував йому і діловий костюм з гольфом темно-синього кольору, а лаковані туфлі завершували образ.
В руці він тримає шкіряний портфель з важливими паперами про всіх  своїх клієнтів. За кілометр видно, що йде знатна людина, в якої немає часу на якісь там пустощі.

Як тільки вони вийшли з приміщення суду Остап вдихнув порівняно свіже повітря. Дійсно, в приміщенні було доволі спекотно і купка людей тільки погіршувала цю ситуацію. Але це вже в минулому, тому що тепер вони на вулиці можуть розслабитися. Спершись об стіну будівлі він витягнув руки з кишень і схрестив їх на своїх грудях, після чого промовив:
– Що ж, все оплачено до судового засідання. Вдячний за вашу працю, пане Мілене.
Чоловік навпроти нього мовчки кивнув, промовивши:
— На сьогодні ми закінчили, тому можете бути вільні.
– На сьогодні? – припіднявши брову запитав гонщик.
— Так. Я впевнений, що ви ще неодноразово потрапите в подібні ситуації, тому що поліція ретельно працює над покаранням осіб типу вас,– куточки уст взлетіли догори
—А,–засунувши одну руку в кишеню своїх штанів Остап зіперся об стовп і не змінюючи виразу обличчя спостерігав за своїм співрозмовником,—Ну цього разу мені просто не пощастило, застряг. Але буду відвертим, поліція тут нікчемна, тому я впевнений, що далі без подібних проколів.
— Побачимо з часом, пане, побачимо з часом.
Остап зміряв його настирливим поглядом і доволі різко запитав:

– І часто ви маєте справу з подібними лихачами?
—Вперше,–зітхнув адвокат.
–Справді?
—Так. Зазвичай з вами ніхто не розбирається: конфіскують авто і в залежності від кількості порушень саджають за ґрати.
– Чому ж ви тоді за це взялися, пане Мілене?,–підняв голову Остап.
— В мене свої очікування від справи з вами,– стримана посмішка ледь не торкнулася його блідих уст.
—Отримаєте від цього свою певну вигоду?,–продовжив гонщик.
— Слідуючи концепції – так, але всюди і завжди не завадить терплячість.
—Зрозуміло,–Остап зачаровано поглянув на небо і певне задумався про своє. Аж раптом хлопець поспішно спитав:
— Хочеш трішки пожити гонитвенним життям?
—Перепрошую? – здивувався Мілен, поправляючи краватку.
—Хочеш пожити подіями, які переживають Рокпортовські лихачі?,– знову він склав руки в кишені і підійшовши до Мілена терпляче чекав на відповідь. В його погляді не було насмішки чи хитрощів. Наче дійсно відповідь була важливою.

Світловолисий задумався. Почав зважувати «усі за і проти» цієї божевільної ідеї. Здавалося б, що і думати не варто над подібними безглуздими пропозиціями. Він же сам прекрасно розуміє ризики та наслідки.
А з іншого боку,  це чудова можливість досконально вивчити схему роботи нелегальних перегонів, дізнатися про їхні особливості з професійної точки зору. А ще він – людина, яка давненько не відчувала адреналін в крові, звичних судових засідань тепер було замало.
Оцінивши пропозицію Мілен почухав потилицю.
—Окей, я згоден,–спокійно промовив адвокат, і хоч був він не багатослівним, у голові  оберталися, притираючись один до одного, сталеві вали й щербаті шестерні.
—Чудово, тоді нам саме час вирушати.

Позаду них почулося грізно наростаюче ричання автомобільного мотора, і вже за секунду після цього різкий свист шин при тормозінні. Перед ними зупинився чорний автомобіль марки Ламборджіні з наглим , яскравим принтом чорної змії з відкритою пащекою, наставляючої свої ікла на інших гонщиків, які хотіли потягатися з цією крихіткою. Вона, звісно, викликала повагу й у свого власника.
Ось тоноване вікно опустилося і з нього висунула голову  дівчина з русявим каре. Вона мала більш лагідні риси обличчя, аніж Остапа, тим не менш, від неї без слів неначе доносилося: “краще не жартуй зі мною, крихітко”. Одягнена в білу майку і коричневі ділові штани.  Дівчина зміряла парубків грізним поглядом і холодним голосом звернулася до гонщика.
—Він з тобою?,–перевела вона погляд на Мілена.
–Так, він зі мною.
– Тоді сідайте. Часу не так багато, як хотілося б.
Мовчки погодившись кивком Остап гепнувся на переднє сидіння. Мілен знизивши плечима сів на задній ряд автомобіля, після чого вони з характерним свистом і димком зрушили з місця і понеслись по шосе, обганяючи спокійно їхавші по своїм справам машини цивільних.