Головний страх Тоні Старка

Головний страх Тоні Старка.

Опис:

*пропущена сцена після повернення Тоні на Землі. Після розмови і переданого реактора Стіву, Тоні лежить під крапельницею.

Таблоїди думали, що головний страх Тоні Старка – це смерть. Що ж, думав Тоні, лежачи під крапельницею після космосу, вони не так далеко відійшли від правди. Головним страхом Тоні Старка була безпорадність.

Присвята:

Тим рокам, коли в мене горіло серце від думки, що я піду на новий фільм про Месників.

А тепер їх більше нема.

———————————————————————————————————-

Таблоїди думали, що головний страх Тоні Старка – це смерть. Що ж, думав Тоні, лежачи під крапельницею після космосу, вони не так далеко відійшли від правди.

Головним страхом Тоні Старка була безпорадність. Не сама смерть, що була скоріше полегшенням, а саме безпорадність, коли ти нічого не можеш зробити самостійно, коли ти не можеш принести жодної користі й навіть сам встати не можеш. Коли треба постійно допомогу приймати, тому що і вибору нема. Коли треба терпіти співчутливі та жаліючі погляди на собі.

Він хотів побритись і навіть встати не міг самостійно. Сміх та й годі, ось він, великий Тоні Старк, лежить, худющий, прикритий ковдрою, не здатний не те що гори звернути, а навіть стягнути з себе перину.

Двері десь неподалік відчинились. Тоні повернув голову на подушці, вдивляючись втомленими очима в слабо сяюче світло. Через скляні двері практично нічого не було чутно, але він почув акуратні кроки. Побачив Стіва Роджерса, що, весь такий пом’ятий, потягнувся у вітальні. Він потер обличчя широкими долонями і підійшов до вікна. Тоні було смішно за ним спостерігати. Ще трохи гніву залишалось десь під ребрами, але нічого поганого більше. Тоні уже втомився відчувати щось, він вже просто втомився.

Стів широко позіхнув, непристойно не прикриваючи рот рукою і Тоні захотілось засміятись, бо Роджерс був схожим на великого пса – задоволеного, золотистого, і так і хочеться по щоках погладити. Поки Тоні посилено напружувався, нарешті розуміючи, що щит – як фрізбі – викликає доволі очевидні асоціації з собачим родом, Стів з напівзакритими очима поплівся в сторону столу, підбираючи залишки цитрусових. Кислий сік бризнув йому на губи і він зажмурився від яскравого смаку, в цю мить прокидаючись, задоволено посміхаючись.

Тоні був на міліметр від того, щоб розсміятись.

Стів відчув щось і підняв погляд з чарівних половинок мандаринки на скляні двері. Він не очікував побачити нічого, окрім зосередження всієї своєї провини в одній сплячій людині, але наткнувся на свідомий погляд зі смішинками. Стів завмер. Він завмер прямо там, біля столу, тримаючи в руках шкірку від апельсина, що повільно заповнювала кімнату дуже смачним яскравим запахом. На ньому – типова фланелева сорочка, теплі спортивні штани і майже зникли слід від подушки на щоці. Він – збірка кліше про ідеального чоловіка і збірка жалю в блакитних очах. Тоні хоче сміятись, але не може. Він продовжує дивитись на Стіва й одними вустами промовляє:

— Я піздец як хочу побритись.

Стів нахмурюється – його суперсолдатський слух не впускає і літери в поганому слові і йому хочеться звично зупинити Тоні, але зараз це видавалось неправильним. Ніби вони вже не в тому періоді життя, ніби вже не та глава, не та сторінка, та навіть книга не та вже. Усе закінчилось.

— Дозволь допомогти, – голосно каже Стів, не переживаючи про те, що когось розбудить. Він стоїть там, напружено стискаючи шкурку і відчуваючи, як крапельки соку покривають пальці. Він кривиться – скоро будуть липкими.

Тоні хотілось фиркнути та на останніх хвилях агресії промовити щось з всесвітньою образою, що містило детальну геолокацію, куди Стів може собі свою допомогу запхати, але він дійсно втомився. Від сварок, від м’якого світла на кухні від дратівливої крапельниці. Втомився бути втомленим.

Тож він просто киває і Стів відразу робить кров, ніби уже був готовим, стояв на низькому старті, очікуючи дозволу.

Підходить все ближче, м’яко пересуваючись по кімнаті та на ходу закидує шкурки в смітник. Тоні все ж фиркає – ні, щоб підійти, і викинути по-людськи, треба кидати м’ячик зі шкірки через всю кузню, звісно, вибиваючи триочковий. Позер.

Стів чує фиркання і тільки широко посміхається, радіючи, що викликав якусь реакцію зі сторони Тоні. Щось  живе і колись звичне, що здавалось таким сюром в таких обставинах. Заходить і зупиняється біля Тоні, не наважуючись простягнути руки, не знаючи, чи отримає ще один реактор у простягнуту долоню і погляд, від якого хотілось  звернутись в клубок і замовкнути. Але Тоні мовчить, тільки намагаючись швидко сісти. Він хоче жваво стягнути з себе ковдру, але він настільки гидотно слабкий, що рука відразу  падає. Стів мовчить – тільки робить. Акуратно підіймає руку і дістає з-під неї ковдру. Він стягує її до ніг, потім акуратно витягуючи їх і підтягуючи до краю ліжка. У Стіва стиснуті вуста  і зведені брови – йому не подобається – страшно – бачити такого Тоні Старка. Такого худого і втомленого.

Ніби щось, що тримало весь світ на своїх плечах за мить зменшилось, стало тонким і крихким, диви, зараз розіб’ється.

Тоні вдячний Стіву за те, що той не хапає його нахабно, не несе на руках у ванну, як принцесу. Він вдячний за те, що Стів знає, вірить у те, що Старк піде сам – з підтримкою, звісно, але зможе. Тоні зараз найменше потрібна жалість і  співчуття. Він встиг цим нажертись самостійно, тоді, на кораблі.

Так що Стів просто допомагає Тоні підідвинутись до краю ліжка і м’яко тримаючи за руки, допомагає встати на ноги. Він трохи сиплим голосом просить Тоні триматись за нього і другою рукою хапає крапельницю, що тонкою прозорою трубочкою-ниточкою зв’язувала Старка. Незвично.

Тоні спирається на його плече, при кожному кроці напираючи на його руку всією вагою – він так мало важить зараз, що Стів майже не відчуває його максимальні зусилля.  Це важко – йти. Дратує катетер в вені, що трохи криво приклеєний клейкою стрічкою і вона чіпляється за халат. Будь-яка дрібниця здавалась дратівливою, окрім – чудо – тихого Стіва Роджерса. Добре, що він мовчав, напевне. Тоні не виніс би й слова.

Вони довго, дійсно довго йдуть до ванної, виділяючи на кожен крок ледь не хвилину, але це того вартувало. Стів нікуди не спішив і не рвався уперед – Тоні вів, просто трохи спираючись на Капітана, приймаючи ту дурну «протягнуту руку допомоги». Такий стан справ не давав себе відчути себе нікчемою.

Вони не кажуть ані слова. На фоні не грає музика, не чутно і звуку, окрім важких кроків і легкого скрипу крапельниці. Але тиша не дратує – вона ніби полегшує тягар на шиї у Тоні. Тягар у вигляді половини населення Землі.

М е р т в и й тягар.

— Бритвою чи машинкою? – питає Слів, і Тоні на секунду здригається, настільки незвичним зараз здавався чийсь голос.

— Бритва.

— Невже набридли машини, Старк?

— Боюсь у тебе викликати комплекс неповноцінності, Роджерс.

Стів сміється – якщо Тоні буянить і знущається, отже все буде в нормі. Щось типу обов’язкової умови успіху – іронічні коментарі Старка. Доволі непогано.

Він підводить Тоні до вмивальників і той спирається на мармур, відчуваючи під долонями прохолоду каменю і рідкі крапельки води. Біля рук відразу з’являється бритва і піна, і Стів знову підхоплює Тоні під талію, притримуючи.

Журкоче вода – тепла, м’яко зігріває пальці. Тоні акуратно миє руки, дратуючись зі своїх тремтячих пальців і ніякових рухів. Йому неприємно розуміти, який він зараз слабкий, і які  величезні зусилля він докладає, щоб тримати руки прямими.

— Я може тобі ще чимось допомогти? – питає Стів без краплі жалю чи знущання. Так, ніби вони були на полі бою і Стів прикривав його спину. Тоні подобається таке ставлення.

— Зніми кришку з піни.

Стів киває і швидко знімає кришку з металевої банки. Він трясе нею довгими сильними рухами, і простягає її до руки Тоні, видавлюючи гірку піни. Той дивиться на неї і каже:

— Мені раптово захотілось ванну з піною і пелюстками троянд.

— Тоді почекай, щоб я їх зірвав.

Тони хмикає і з зусиллями розмащує піну по обличчю. Він трохи бруднить халат, але спеціально не звертає на це уваги, як і Стів. Це заспокоювало, ніби так і мало бути.

Поряд запрацював ще один кран.

— Не милуватись ж мені тим, як ти бриєшся, так хоч зуби помию, – відповідає на непоставлене питання Стів і дістає зі своєї шафки зубну щітку. Вона у нього в кольорах прапора Америки і з маленькими зірочками збоку.

— Серйозно?

— Це Наталя подарувала, я нічого не можу вдіяти.

— Дивно, що щітка не з українським прапором.

— Нею я користуюсь на свята.

Тони хихоче і виглядає потішно, весь в піні і з широкою посмішкою. У нього втомлені очі, і видно через халат ребра, але йому стало трохи краще.

Стів посміхається у відповідь, починаючи чистити зуби.

Так вони й стоять у тиші. Стів спокійно чистить зуби, але Тоні знає, що той на три тисячі відсотків напружений і готовий підхопити його, щойно він покаже ознаки втоми. Стегно Стіва торкається стегна Тоні і це дивним чином заспокоює, як і розуміння того, що поряд є підтримка. Тоні спокійно і повільно підіймає бритву і починає позбуватись ненависної щетини, залишаючи тільки фірмову борідку. Він робить це дуже довго, притримуючи праву руку лівою, але робить і навіть не ріжеться. Стів поряд закінчує ополіскувати рот і це схоже на сімейну ідилію, якою вона буває після трудових буднів. Картину трохи псувала крапельниця і близький до зомлівання стан Тоні, та все ж.

Картина залишалась картиною, на яку хотілось дивитись.

Тоні був радий тому, що цей міжнародний злочинець зараз був поряд з ним і був готовий його підхопити. Не дивлячись на Сибір, в голові все ще залишилась думка, тверда установка:

Ти можеш падати, він тебе зловить.