говори зі мною німецькою

Говори зі мною німецькою,

щоб я не зрозумів жодного слова, щоб мені не було боляче. Головне не мовчи. Мовчанням можна пригнічувати, мовчанням можна вбивати, мовчанням можна навіть спалити. Все йде до завершення та відмовляються бігти стрілки по циферблату; тягнуть час. Ти мій рейхканцлер, мій фюрер, мій улюблений німець –

німкеня.

Ти добре володієш німецькою, тому шепочу, до тебе звертаючись:

«говори зі мною німецькою».

Говори зі мною незнайомою мені мовою, щоб було не так боляче. Говори, я дуже хочу не розуміти тебе. Я хочу не зрозуміти ані слова з того, що ти скажеш мені німецькою. На жаль слова – це лише формальність насправді. Я все зрозумів із твоїх очей. Коли бачу тебе десь у холлі, фойє, на вулиці, будь де – все немов би зникає; все зникає – я бачу твої карі очі.

І розумію, у чому сенс страшних слів:

То є абсурд, брехня: череп, скелет, коса. Прийде смерть, в неї буде твій блиск в очах. Прийде смерть та зі мною буде

говорити німецькою.

В неї буде твій голос. Вона буде читати Гете, дивлячись разом зі мною у вікно третього поверху.

Я дивлюсь, як ти перебираєш свої тонкі пальці один за одним; час від часу хрустиш ними. Гнучкі, музикальні пальці. Теплі руки. Маленькі долоні, на яких чітко можна побачити всі лінії. Не клади свою долоню поряд з моєю, будь ласка. Надто помітно, що наші лінії життя ніколи не перетнуться.

Тонкими пальцями граєшся з червоним волоссям. Я, здається, все віддав би, щоб його торкнутися ще раз. Та віддав би у два рази більше, щоб ти не йшла зовсім: щоб подивилася зі мною серію якогось дурного мультсеріалу, щоб мене ще раз обійняла, щоб ще раз…

Ти опустила очі. Волосся спадає на обличчя, волосся спадає на плечі. Ти опустила очі. Ти така гарна.

Така гарна.

Говори зі мною німецькою,

щоб я не зрозумів жодного слова, щоб мені не було боляче. Але ти йдеш мовча. І, на відміну від німецької мови, я розумію мовчання надто добре.

Надто добре.