Гнильчак

Бета:Rin Okita

Я не можу точно визначити, коли помер мій наречений.

Я майже впевнений, що це сталося після того, як я знайшов зуби в його тумбочці, але до того, як ця штука вилізла з його тіла, що розкололося на моїх очах, наче гнилий плід.

Він був виснажений, коли я забрав його з аеропорту. Я тоді думав, що він просто втомився від конференції та п’ятигодинного польоту. Він згадав, що, можливо, помилився, що почувається трохи «збитим з пантелику».

Перед сном, поки я закінчував роботу за кухонним столом, ми поговорили про майбутнє весілля та про те, як ми плануємо незабаром взяти відпустку, щоб просто провести час разом удома й не турбуватися ні про що інше. Врешті-решт йому довелося заснути раніше, він був просто так виснажений. Він на мить притулив своє чоло до мого, перш ніж поцілувати на добраніч.

Аарон метався всю першу ніч.

У мене було безсоння тож я не спав, а він стогнав усю ніч і бурмотів собі під ніс. Зрештою він підвівся і втупився в простір на кухні, зігнувшись від болю. Я також не міг заснути, тому ми сіли разом, і я зробив йому гарячого чаю. Наступного ранку його не було у ліжку. Він написав мені записку, що вирішив раніше піти на роботу, щоб потрапити на прийом до лікаря після обіду. Я помітив дивний запах у спальні, коли він пішов того ранку. Я не міг знайти джерело, поки не перевірив його бік ліжка – простирадла були маслянисті, коричневі й пахли нудотно-солодко.

Аарон сказав, що лікар був спантеличений, але взяв кров і призначив аналізи. Він виглядав слабким, коли ми разом дивилися телевізор, він кривився, намагаючись боротися з болем і знайти зручне положення.

Наступна ніч була ще більш неспокійною. Крім того, що Аарон здригався, він у якийсь момент підкотився до мого обличчя, дихаючи смердючим диханням лише за декілька дюймів від мене. Я затамував подих і був змушений відкотитися від нього. Інакше мене б знудило.

Він і я, ми обидва втратили здоровий сон протягом наступних кількох днів.

Одного разу я зазирнув у тумбочку, коли знову виправ простирадла, але все одно не міг знайти джерело запаху. Я не знав, чого очікувати, але був здивований, виявивши кілька зубів, вирваних з коренями. Але сморвд ішов не від них.

Скільки б разів Аарон не приймав душ, запах слідував за ним – ми почали прати речі щодня. Коли ми виходили з дому в тепло літнього сонця, краплі коричневого поту котилися по його обличчю.

Запах був схожий на давнього непроханого гостя, з яким ми обидва були добре знайомі, він заповнював будинок і просочувався в стіни та тканину. Що б ми не робили, та ніщо не могло його зменшити чи позбутися. Нарешті до мене дійшло, що нагадував запах від Аарона. Він пахнув, як минулого року десь у гаражі тхнув здохлий, напівзогнилий щур. Від нього пахло смертю.

Наречений так захворів, що мусив пропустити тиждень роботи.

Я зателефонував його колезі й другові Хорхе і запитав, чи не трапилося щось незвичайне на конференції. Може, Аарон їв щось незвичайне чи сидів поруч із кимось хворим у літаку? Хорхе відповів, що більше ніхто не хворів, і що вони їли майже однакову їжу, за винятком останнього вечора. Він повідомив, що був якийсь солодкуватий десерт із чорним соусом, якого не було в меню, але його подавали присутнім. Аарон куштував страву, Хорхе ні. Того дня одна із зустрічей Хорхе тривала довго, і страва була настільки популярною, що вони вибігли й не дозволили Аарону взяти для нього другу страву – люди буквально божеволіли від неї.

Тим часом стан Аарона продовжував погіршуватися. Йому було так боляче, що він ледве міг встати з ліжка. Він відмовлявся їсти, а його шкіра виглядала майже в’ялою. Він не дозволив мені відвезти його до лікарні, адже був переконаний, що майже все пережив.

Гадаю, в певному сенсі так…

До кінця того жахливого тижня стан Аарона, як не дивно, почав значно покращуватися. Запах теж змінився – він пахнув не так смертю, а більше зіпсованими фруктами. Наречений був сповнений сил і сказав, що біль зник. Міг навіть встати з ліжка і знову нормально харчуватися.

Часом Аарон усе ще марив та іноді говорив речі, які не мали сенсу – в якийсь момент він засміявся, а потім нахилився й прошепотів мені на вухо: «Він пішов, пішов весь, до останнього шматочка». Але загалом я спостерігав значне покращення.

Проте здавалося, що чим краще Аарону ставало, тим більше він змінювався. Його колишні лагідні посмішки стали нагадувати самовдоволені оскали, наче він був єдиним учасником найкращого жарту в світі. Його губи розтягувалися неприродно широко. Вкупі зі значною відсутністю зубів це виглядало моторошно. У якийсь момент я дражнив його, запитуючи, що він знає, чого я не знаю.

«Ти скоро побачиш, коли я буду готовий». Аарон усміхнувся своїми почорнілими яснами, його голос звучав волого і гортанно, відколи він одужав, наче його продирали через горловину, яка більше не була призначена для людської мови.

Тієї ночі він притулив своє чоло до мого, але замість наших звичайних побажань прошепотів: «Я буду дивитися, як вони з’їдять тебе зсередини та ззовні».

Аарон так швидко змінився. Він став жорстоким і агресивним, що було відхиленням від його звичайного доброго і люблячого характеру. Він часто насміхався наді мною запалими очима, коли я називав його ім’я – ніби він знущався з мене. Його почуття гумору, здавалося, зникло разом із хворобою. Його ніби підмінили на агресивну і злопам’ятну копію, котра шкірилася сухими потрісканими губами. Раніше Аарон був терплячим і милим, але тепер навіть у простій розмові або на питання про його здоров’я відповідав мені лише поблажливо, зверхньо чи невдоволено.

Останнього вечора перед тим, як піти, він приготував нам десерт. Страва виявилася чудовою, я ніколи не бачив нічого подібного, але це нагадало мені десерт, який Хорхе описав на конференції, від якого Аарон захворів. Я обережно відмовився їсти, і це призвело до його шаленої люті – він кинувся на мене. На щастя, рідина, що тепер постійно витікала з пор його рук робила їх слизькими. Я вислизнув із його хватки й зачинився у ванній.

Гадаю, що це був момент, хоча я тоді не до кінця розумів, що мого нареченого справді немає.

Наступного дня на роботі я планував залишитися з матір’ю, нічого Аарону не сказавши. Повернувшись додому, я акуратно спакував валізу й завантажив її в машину. Я планував піти, коли він засне. Тоді я трохи подумав, чи не намагався Аарон мене отруїти, і вирішив після цього більше не їсти вдома.

Того останнього вечора, за вечерею, ми сиділи мовчки, поки він їв, а я ліниво колупав їжу в тарілці виделкою. Жуючи тим, що залишилося від його зубів, Аарон пильно дивився на мене, жадібно облизуючи губи почорнілим язиком.

Він зробив паузу, щоб потягнутися пальцями до рота. Поклав корінний зуб на стіл між нами. Він не порушував зорового контакту, продовжуючи повільно висмикувати зуб за зубом, що залишилися, і класти їх на стіл. Усміхнувшись – і це було ще більше тривожно, бо останній зуб у нього випав – він кивнув на мене головою, ніби змушуючи запитати про щось. Коли ми дивилися один на одного, я помітив, що краї білків його очей набули неприємного коричнюватого відтінку.

Було боляче бачити його таким. Це було схоже на те, ніби хтось інший взяв тіло Аарона на божевільний тест-драйв, а перед тим, як повернути, зіпсував до невпізнаності.

Я планував піти того вечора, коли він ляже спати, але він так і не пішов. Натомість наречений босоніж крокував туди-сюди, залишаючи жирні сліди на дерев’яній підлозі, видаючи при цьому слабкий хлюпаючий звук. Я насторожено дивився на нього, коли сів з книжкою на колінах. Я не збирався заплющувати очі чи повертатися до нього спиною.

Нарешті, рано вранці, коли тільки-тільки почали гаснути зорі, Аарон обернувся до мене. Та бридка гнила посмішка на його обличчі була помітна в приглушеному місячному світлі. Він почав рухатися хаотично, напружуючись і роблячи дивні повторювані рухи. Остання подоба того, що було моїм люблячим нареченим – його шкіра – почала танути, як цигарковий папір під дощем.

Я вирвався з ліжка й повільно відступив до дверей, коли стало помітно щось нове, відмінне, коли танули останні залишки шкіри. Його обличчя було оповите смердючим коричневим серпанком, який виходив з нього, і я не міг змусити себе придивитися уважніше. Того тижня я побачив достатньо жахливих речей, яких вистачило на все життя, і проблиски його трохи людської, але спотвореної анатомії, яку я таки вловив, не залишили в мене бажання побачити більше.

Я грюкнув за собою дверима нашої спальні, але з-під одвірка почала сочитися смердюча рідина. Я біг сходами вниз,перестрибуючи кілька сходинок за раз, і мокрі кроки повільно йшли в моєму напрямку, коли я схопив свою сумку та ключі. Коли я, босий та в піжамі біг до машини, він глузливо крикнув тим глибоким, мокрим голосом: «Фарі, ти не хочеш побачити, ким я став?»

Не можу перестати думати про те, що Хорхе сказав про чорнуватий солодкий десерт, який був настільки популярним на конференції, що повністю закінчився. Я постійно думаю про учасників, які були там з усього світу, які їли ту страву, і мені цікаво, що з ними сталося.

Сьогодні я побачив слизькі коричневі сліди на парковці маминої квартири. Занадто малі, щоб бути Аароновими.

Ви коли-небудь зустрічали гниляків? Бо якщо ні, то, гадаю, дуже скоро їх побачите.