Глава XV

Блаз зайшов у печеру. Багаття ледь горіло і все поринуло в приємну напівтемряву. На лежанці батьків, в оточенні трьох чорних вовченят, неспокійно спав Жеже. Блазіус мимоволі посміхнувся. Втома стрімко накривала, але сіроокий вовк не міг зімкнути очей. Він переживав і не міг заснути. Як там Нені з Аароном? Куди дівся їх батько і чи знайде його татусь? Одразу ж, як тільки впав на лежанку, молодий вовк більше всього бажав, якнайшвидше заснути, але нав’язливі думки кружляли навколо нього. Блаз невдоволено гаркнув, піднявся і вийшов із печери. Він сів у підніжжя скелі і став роздивлятися зоряне небо. Він так часто дивився в нього, що міг з точністю визначити, де знаходиться, лише подивившись вгору.

Його самотність розвіяв омега, який непомітно підкрався. Він пахнув мелісою. Мабуть, саме через це, Блаз не відразу його помітив, запах цієї рослини завжди забивав ніс.

Омега боязно визирнув із-за кущів і підійшов до Блаза. Молодий вовк здивовано на нього подивився, але нічого не сказав. Омега поправив яскраве блакитне волосся і тихо спитав:

– Як Жеже? – його голос був тихим і невиразним. Блазіус насупився.

– Спить. А ти хто? – спитав Блаз скалячись.

– О, я Зенон. Так вже сталося, що вчора я познайомився з Жеже ну й ми…

– Так це був не Хом?! – занадто голосно викрикнув Блазіус, перебиваючи омегу.

– Е… ні, – Зенон розгублено закліпав, – він же не може мати дітей, яка з нього користь?

– Хіба це найважливіше? Ну й що з того, що він не може мати дітей? Я думав, що вони кохають один одного.

– Усі знають, що вони друзі, – невдоволено фиркнув омега. – Це ти щось собі придумав, дурний альфа.

– В будь-якому випадку Жеже спить і тобі немає сенсу стирчати тут, – буркнув Блаз. Він був приголомшений розмовою з омегою і не хотів у це вірити. Як так?! Блазіус із самого дитинства вірив, що Хома і Жеже пов’язують почуття набагато більші аніж просто дружба. Він навіть свій перший гін провів разом з ним! З людиною, яку він кохає! Так думав Блаз, але усі його переконання розбилися вщент. Він мріяв, що коли-небуть зустріне того, хто назавжди забере його серце, будь то хоч людина, хоч перевертень! Навіть, якби його коханий виявився русалом, він був би згоден і на це. І рівнявся він на Жеже та Хома…

Блазіус важко зітхнув і протяжно завив. Омега злякано смикнувся, але не втік.

– Чому виєш? Тебе щось не влаштовує чи я щось не так сказав? – поцікавився омега.

– Не звертай уваги, – пробурчав Блаз. – Йди додому, нема чого тут робити. Я передам Жеже, що ти приходив.

– Дякую! – омега широко посміхнувся і, перекинувшись вовком, побіг в бік табору своєї зграї.

Тим часом, все ще страшно розлючений Фархад, сидів десь у незрозумілих хащах і жбурляв каміння. Скрізь завісу люті він почув тоненький запах свого омеги. Він одразу схопився.

– Олівер? – Фархад примружив єдине око, але нікого не побачив. Хтось раптово поклав руку йому на плече і вовк злякано смикнувся.

– Ох, здається ти старішаєш, – посміхнувся Олівер, – навіть мене не можеш помітити. А якби я був кровожерливим монстром, щоб ти тоді робив?

– Усе веселишся? – гаркнув Фархад. – Може поясниш, що взагалі відбувається?

– Просто, твої діти виросли, ось і все, – сказав омега і легенько посміхнувся. – Не варто так різко реагувати на їх промахи. Вони все життя живуть на волі, на відміну від тебе і для них цілком нормально знайти когось, хто буде зігрівати їх холодними ночами. Звісно, когось, окрім батьків. Це ти зустрів мене і одразу закохався до безтями, а вони зараз у пошуках. У пошуках того, з ким в майбутньому захочуть створити сім’ю.

– Але ж Блаз не такий, – невпевнено заперечив альфа.

– Фархад, він так вирішив і це його право. Якщо один твій син так вирішив, це ще не значить, що інші п’ятеро повинні поводити себе так само.

– Хочеш сказати, що і наші три маленьких вовчати будуть такими самими нестерпними?

– Саме це я й хочу сказати. З Нені я поговорив і впевнений, що він у надійних руках. Залишилося тільки дізнатися у Жеже, хто ж його обранець на даному етапі життя.

– У Нені хтось старший, так? Це помітно по його поведінці.

– Який ти, виявляється, здогадливий! – Олівер засміявся і обійняв Фархада. – Так, він старший за нього і набагато мудріший. Не варто лізти у їх відносини. Вони обидва вирішать, що для них краще.

Фархад сильніше пригорнув до себе омегу і вдихнув його запах. Олівер щасливо посміхнувся, слухаючи стук серця коханого вовка.

– Давай зробимо це, – прошепотів Олівер. Фархад скосив погляд.

– Прямо тут?

– Так, прямо тут, – омега посміхнувся і ніжно поцілував вовка. Він поглиблював свій поцілунок, хазяйнуючи у роті Фархада, як заманеться. Перевертень не витримав таких тортур і повалив омегу на землю, погладжуючи усе його тіло великими, шорсткими долонями.

Найпершим прокинуся Рись. Він почав несамовито вгризатися в Жерара, який міцно спав, обіймаючи Хасана. Маленький Лінчі від самого народження надмірно захищав єдиного омегу в сім’ї. Найдивнішим було те, що Олівер не бачив у цьому нічого поганого, а ось старші брати спостерігали за ним з кожним днем все уважніше. Звісно, в такому ніжному віці ще рано робити якісь висновки, але іноді, в його очах сяяла неприкрита агресія, яка, мабуть, дісталася йому від батька Олівера, який у далекому минулому кинув нещасну дитину і його матір вмирати. На щастя, все обійшлося, але своїх батьків Олівер майже не пам’ятав.

Жеже прокинувся і легенько пхнув Рись. Той оскалився і знову почав на нього нападати. Жерар був голодним, але втамував жагу свого малого брата до бійок. Коли Хасан був у безпеці, Лінчі заспокоївся і почав грайливо гризти омегу за вушка.

Блазіус почув шурхіт у печері й заглянув туди. Батьки до сих пір не повернулися, і він трохи хвилювався, але втішав себе тим, що вони знайшлися і тепер просто насолоджуються один одним. Як завжди, Блаз був дуже здогадливим.

У печері, Жеже марно намагався позбутися набридливого Лінчі. Той бігав за ним і намагався вкусити за п’ятку. Хасан і Маріно спокійно лежали на лежанці батьків, періодично позіхаючи.

– Як ти? – спитав Блаз. Жерар почав готувати сніданок. Блазіус застав його сидячи навпочіпки біля багаття.

– Не знаю. Дивне відчуття у грудях. І мурашки бігають по шкірі кожного разу, як подумаю, що мені прийдеться все розповісти батькам.

– Коли ти заснув приходив омега зі зграї блакитних вовків. Це правда, що ти спав з ним?

– О, дідько, так, – видихнув Жерар, намагаючись позбутися Лінчі. Вовча все ніяк не заспокоювалося.

– Ось як, – остаточно розчарувавшись відповів Блаз.

– Але я не піду до нього. Він… скористався ситуацією.

– Замість того, щоб звинувачувати когось потрібно, для початку, думати мізками, а не членом, – сказав незнайомий голос біля печери. Молоді вовки одразу схопилися і загородили собою вовчат. Біля входу стояв ніхто інший, як Аарон, що хизувався своїм тілом із слідами минулої бурхливої ночі. Не встигли брати схаменутися, як почули страшенне гарчання. Аарон смикнувся і миттю перекинувся у вовка, зникаючи із поля зору.

Брати злякано переглянулися, але не спішили виходити з печери. Вони ще довго чули гарчання. Зовсім поруч. Їм здавалося, що пекло розверзалося на землі. Ніколи у своєму житті вони не чули відлуння настільки лютої бійки. Закінчилося все так само швидко й раптово, як і почалося. Жалісливий писк оглушив усе навколо. І тоді, брати вже не витерпіли і вибігли на вулицю. Картина, що постала перед ними, була страшною і лякаючою.

Фархад і Аарон, усі в крові, все ще у подобі вовків, стояли один навпроти одного. Здавалося, вони зробили перерву, щоб перевести дихання, але біля них, під найближчим деревом лежав бурий вовк. «Нені!» – відразу ж подумали брати. Вони хотіли кинутися до нього, але їх зупинила залізна хватка татуся. Ще ніколи вони не бачили його таким злим.

– Фархад, – голос Олівера відлунював сталевими нотами, – я все бачив. Я бачив усе до єдиного! Якого дідька?! Невже ти не можеш відрізнити свого власного сина від супрерника?! Фархад! Да нехай би в тебе не було й обох очей, ти мав вловити його запах! Навіть я, будучи людиною відчуваю його! Фархад!!!

Олівера трясло від гніву і раптового потрясіння. Мільйон думок роїлися в його голові намагаючись розколоти йому череп своїм нестримним потоком. Брати затремтіли від страху і Блаз, не роздумуючи, побіг до брата, що не рухаючись лежав під деревом. Жеже залишився з татом і вчасно встиг підхопити його. Тіло Олівера обм’якло, але він одразу прийшов до тями, відчувши дотик сильних рук сина.

Блазіус присів біля Сінінена і тремтячою рукою провів по його шерсті. Вовче тіло одразу змінилося людською подобою і тепер під деревом лежав, згорнувшись у клубочок, юнак. Блазу здавалося, він навіть не дихав.

– Нені, – тихо покликав Блазіус, прибираючи довге волосся з його обличчя. Сонячний промінь освітив обличчя Сінінена і той насупився, начебто хотів чхнути. Нені відкрив розгублені, блакитні очі.

– Живий… – тихо видихнув Аарон, який вже встиг перекинутися в людину. Рани на його тілі були неглибокими, а тому, навіть не дивлячись на Фархада, він кинувся до коханого вовчати.

– Відійди від нього! – гаркнув Фархад, витираючи кров з обличчя. – Не смій до нього наближатися!

– Але ж не я жбурнув його наче паршиве кошеня, – скривився Аарон. Нені вже встиг сісти, тримаючись рукою за голову.

– Це було боляче, – сказав Нені і розгублено посміхнувся.

– Потрібно покликати лікаря, – твердо сказав Блаз і одразу ж перекинувся вовком, зникаючи у кущах.

– Я з ним, – сказав Аарон, але Сінінен міцно схопив його за руку.

– Не треба, залишся зі мною, – тихо прошепотів Нені. Аарон ніжно провів по його щоці і  невагомо торкнувся губами його лоба. Фархад від подібного впав у ступор. Олівер, нарешті, взяв себе в руки і підійшов до сина.

– Аарон, якого дідька ти тут робиш? – суворо спитав омега. Він був блідий, наче полотно. Жерар залишився біля входу в печеру, тому що на шум збіглися зацікавлені вовчата. Він стусанами відправляв їх назад, але ті не слухалися і поверталися.

– Татко, – тихо сказав Нені, – це я винен.

– Я не тебе питав, – різко відповів Олівер. – Аарон?

– Я зараз же піду, – тихо сказав альфа і низько вклонився, віддаляючись. Серед присутніх тільки Олівер знав, що таким чином альфа показує свою повагу. Він робив це так, як робили люди.

– Ти занадто довго був за межами резервації. І це зманило тебе, – сказав Олівер. – Я не хочу, щоб мій син страждав через тебе. Я не хочу, щоб хтось із моєї сім’ї страждав через тебе! Ти ж сам казав, що…

Раптом Олівер затремтів. Із його очей полилися сльози. Він захитав головою, різко розвернувся та пішов, не дивлячись куди.

– І не потрібно мене шукати! – голос омеги, що зривався, різав вуха. – Я хочу побути один!

Фархад хотів зупинити його, але Олівер, відчувши на собі чужий дотик, розлючено вирвався і побіг, не розбираючи дороги.

– Залиш його, – сказав Аарон. – Адже він любить тебе і свою сім’ю. Він повернеться. Дай йому трохи часу.

Фархад різко розвернувся і схопив плямистого альфу за шию, стискаючи з усіх сил.

– Якщо я ще раз тебе тут побачу, я випущу твої нутрощі назовні! – прогарчав Фархад і відпустив Аарона. Той навіть не зробив вигляд, що йому боляче. Дуже багато всього йому прийшлося пережити. Його суперниками були вовки, на волосок від смерті. Билися вони відчайдушно і страшно. Не дивлячись на це, Аарон все одно вигравав. Він був кращим. Злякати його було не можливо. Він не боявся. Він не знав, що таке страх. Мабуть, саме це і було його єдиним недоліком.

– Я б не зарікався, – відповів Аарон, посміхаючись. Фархад розлючено глянув на нього одним єдиним оком, налитим кров’ю і зник у печері.

– Тобі варто залишитися тут і почекати лікаря, – тихо сказав Аарон, Сідаючи біля Нені.

– Ні, я не залишуся тут, – захитав головою молодий вовк, – я не хочу. Він мене тільки що мало не вбив! Мене тільки що, мало не вбив власний батько, а татусь взагалі пішов хтозна куди! Хто мене тепер захистить?! Хто, Аарон?!

– Ти сам повинен навчитися себе захищати, – сказав плямистий альфа і пригорнув до себе тремтячого Сінінена. Увесь цей час він стримував свої емоції в собі і, коли нікого більше навколо не залишилось, він, нарешті, дозволив собі випустити усе накопичене назовні. Він так і просидів з Аароном до приходу лікаря.

Фархад чув ті слова сина. Руки альфи  тремтіли. Він чітко пам’ятав, як перед очима мелькнула біла шерсть, але зімкнулися його щелепи не на нозі Аарона. Незрозуміло яким чином, Нені захистив його собою і натрапив на гострі ікла батька. Не пам’ятаючи себе від люті, Фархад дійсно жбурнув його, як кошеня. Альфа розлючено загарчав і стукнув кулаком в стіну. Він ледь не вбив власного сина!

Олівер отямився, коли його ноги звело судомою від втоми. Він, завиваючи від болю, опустився біля стовбура дерева. Сльози не переставали текти по його щокам. Сьогоднішнє потрясіння було для нього останньою краплею. Він вже давно почував себе просто жахливо, а сьогодні все просто звалилося, як сніг на голову. Він спробував знову піднятися на ноги, але усі його спроби закінчувалися нічим. Олівер ось так просидів до самого вечора, поки його не помітив один із блакитних вовків. Гарний, витончений омега не поспішаючи прогулювався по лісу, коли натрапив на розбитого горем чоловіка.

– Ох! Що з вами трапилося? – незнайомий омега занепокоєно схилився над Олівером.

– Я… я змерз, – зовсім тихо сказав Олівер, витираючи сльози. Його почервонілі очі витріщилися на незнайомця.

– Ви людина? Тоді я віднесу вас до нашого лікаря, – омега прибрав довге темно-блакитне волосся наперед і наказав людині забратися йому на спину. Оліверу здалося, що для незнайомого омеги він здавався пушинкою, адже той, дійшовши до табору, навіть не захекався і поклав його на кушетку у величезному курені вже знайомого Оліверу лікаря.

– Олівер? Що сталося? – лікар одразу підскочив до людини. Обличчя блакитного вовка злегка змінилося. Олівер помітив, що з минулого разу зморшок на приємному обличчі вовка стало трохи більше.

– Не питай. Дай мені просто відпочити, – байдуже відповів Олівер і закутався у ковдру, повертаючись до лікаря спиною. Останній важко зітхнув і пішов. Трохи пізніше він приніс Оліверу теплий чай.

На наступний ранок Олівер таки повернувся додому. Трохи кульгаючи, але в цілому, його стан покращився. Зустріли його три чорних чортеняти, які неслися йому на зустріч. Малих лякала така довга відсутність татуся, але тепер вони знов раділи. Омега пригорнув до себе одразу трьох, зариваючись в їх м’яку шерсть. Наближалася середина осені, ночі ставали все холодніше, а вовки кудлатіше.

За трьома вовченятами з’явилися два старших брати. Вони, не ховаючи радості, кинулися до татуся, стискаючи його у міцних обіймах.

– А Нені? – з надією спитав Олівер. Брати переглянулися.

– Він пішов з Аароном, – сказав Блаз. – Ми не стали його зупиняти.

– Усе правильно, це його вибір, – трохи засмутившись відповів омега. – А Фархад де?

– На полюванні. Напевно зганяє свою злість на жертві, – на цей раз відповів Жерар. – Тато, мені треба з тобою поговорити.

– Говори, – Олівер повільно пошкандибав у бік печери, тримаючи на руках свого улюбленого омегу. Вовченя увесь цей час вилизувало обличчя татуся.

– Ну, я хотів обговорити це наодинці, – трохи зніяковів Жерар. Блаз зневажливо фиркнув.

– Добре, тільки я хочу поїсти, – відповів Олівер і всівся біля багаття. Він прикрив очі і глибоко зітхнув. Він вдома. Він знову в порядку і щасливий. Усе добре. Єдине, чого йому хотілося, це побачити Сінінена, але в той же час, він поважав рішення сина і не давав волю своїм нетривалим бажанням.

По обіді повернувся Фархад. Він був радий побачити Олівера, але той все ще був на нього злий, тому навіть не нагородив його поглядом.

Ближче до вечора, Олівер почув розповідь Жерара і трохи розвеселився. Було смішно усвідомлювати, що його син, здавалося в майбутньому, мудрий альфа, попався на гачок молоденьких омег, які напоїли його одурманливим чаєм. Почувши історію Жеже, Олівер скуйовдив волосся на його дурній голові й пішов у хорошому настрої, спати.

Олівер пірнув під шкіри до свого альфи і тихенько ткнувся носом в його шию. Фархад полегшено зітхнув і пригорнув свого дорогоцінного омегу до себе. Альфу все ще не залишали нищівні думки, але близькість і тепло тіла коханого трохи його заспокоїли.