ГЛАВА VI: Несподіванка, на якій усе закінчилося

З того дня, як Стьопа повернувся з поїздки зі своїми друзями, минуло трохи більше, ніж три тижні. Це був чудовий час, тому що через чотири дні після повернення він з мамою поїхав за кордон на море. Ця поїздка дозволила йому побути на самоті зі своїми емоціями, які тепер була можливість ретельно обдумати і зробити якийсь висновок. 

Якщо бути вкрай чесним, то Стьопа визначився лише з одним питанням — відтепер він не відчуває до Антона нічого. Коли вони з мамою вже покинули аеропорт і гуляли рідним містом, то натрапили на Тошу та Ксюшу. Це була мила і коротка розмова, проте протягом неї стала помітною одна річ — метеликів більше не було. Була радість через зустріч з хорошим другом з яким не бачилися й не комунікували тривалий час, була цікавість щодо його життя, але метелики просто зникли. Стьопа не зрозумів, з чим це було пов’язано, — можливо з тим, що він просто його відпустив і забув. Але йому тепер було легше, що хоча б одна дилема в його житті вирішена.

Але Федя ще залишив деякі питання. Їм не доводилося бачитися з моменту його повернення, а пройшло вже п’ять днів. Вони не переписувалися, лише Стьопа поцікавився в Антона, як його справи. Виявилося, що той здав на права. Все. Більше нічого нового з ним не трапилось, а літо проводить як і зазвичай — сидить удома, час від часу виходить погуляти з Мілою. Про емоційний стан запитати не наважився. 

Стьопа також розповів Жорі про його пропозицію щодо стосунків до Феді, на яку він відмовив. Його кращий друг поспівчував йому і вибачився. Тепер той вважає, що його задумка пішла не за планом. 

Загалом, справи у Стьопи чудові.

У теплий сонячний день, йому закортіло погуляти. Усі друзі, які в нього є, сказали, що вже мають плани, але його це не засмутило — наодинці теж можна цікаво погуляти. Він прогулювався вулицями і спостерігав за людьми, які живуть своїм життям, але не очікував побачити когось із знайомих. Його думки були пусті. 

І варто було Стьопі глянути на одну із лавочок довкола, як удалині побачив декого, хто дуже нагадав йому одну людину. Той хлопець мав чорне волосся з білим меліруванням, білу футболку та чорні шорти. Із особливостей — біла переноска для кішки, яку ця особа тримала на колінах. Можна було б розпізнати того, про кого він подумав, подивившись на обличчя, але це було складно зробити через позу цього хлопця — він обличчям уткнувся в руки, які були на переносці, чим і ховав себе. 

Стьопа слабо вірив, що це саме Федя. У нього така особистість, що без приводу він не вийде погуляти, а в такій позі не сидітиме точно, навіть якщо сумно. Хоча, можливо він його погано знає? Або все настільки погано?

Погляд Стьопи продовжував триматися на тому загадковому хлопці з котячою переноскою. Варто йому підняти голову і глянути кудись у бік — бінго! Це дійсно Федя. Проте якийсь дуже засмучений. Біля нього лежала сумка, яка точно належала йому, оскільки Стьопа її вже неодноразово бачив. Його друг, здавалося, нікого навколо себе не помічає, лише кішку, з якою він грався руками. 

Про існування кішки Стьопа знав давно — знає, що це біла кішка з чорною мордою і якимось «викрутасним» ім’ям, яке він не запам’ятав, а особисто не питав. А ще йому було точно відомо, що Федя не любить зайвий раз її витягувати з дому, лише в крайніх випадках. 

Довгий час він вагався — чи варто йому підійти і запитати що сталось, чи залишити його у спокої? Скоріш за все, якщо нікого немає поруч, то його другу хочеться побути на самоті. А раптом ні? 

«Якщо я до нього всього просто підійду, то планета не вибухне», — подумав Стьопа і підійшов. 

Варто йому було всього лиш сісти поруч, як Федя повернувся до нього, зробивши обличчя спокійнішим. Порушнику чужої самотності це здалося скоріше актом небажання показувати свій сум, ніж щирою радістю його бачити.

— Привіт. — привітався Федя.

— Привіт. Як ти?

— Стабільно. А ти?

— Бачу, що краще, ніж ти. Що сталося?

Обличчя Феді повернулося до того стану, в якому воно було до того, як побачив Стьопу. Спочатку він відвернувся і про щось подумав, потім повернувся знову. Після таких декількох секунд мовчання, все ж таки заговорив:

— Мама дізналася про зраду батька.

***

Це сталося тоді, коли Федя повернувся зі своїх справ додому. Те, що щось не так, він зрозумів у той момент, коли зупинився біля вхідних дверей і збирався їх відчинити. А саме: мама кричала на батька.

Вона експресивна людина, тому її крики знає кожен, хто знає її. Цю здатність вийти з себе може побачити будь-хто, але є один виняток — її чоловік, тобто батько Феді. Тут не йдеться мова про те, що вони ніколи не сварились, але за всі 21 рік їхнього шлюбу ніхто, включаючи їхніх дітей, не бачив, щоб вона істерично кричала на нього. Грубий тон та відповідні слова використовувала, бувало маніпулювала, але верещати — ні.

І ось тут Федя чує це. Ніяких чужих голосів чутно не було, тому й зрозумів, що саме батьки сваряться. Не думаючи, він залетів у квартиру, пройшов по коридору на кухню і побачив маму з розкуйовдженим виглядом, наляканого батька, а в кутку… Його коханця. Саме помітивши останнього Федя одразу зрозумів, що сталося: мама повернулась додому раніше сказаного і спіймала їх на гарячому. 

Ніхто не помітив, що у квартирі щойно стало на одного більше, тому молодший син продовжив підглядати. 

— Ну от скажи, Вово, просто скажи, чим я перестала тебе влаштовувати? Я постаріла і стала негарна? Чи може я замало часу тобі приділяю? Тобі щось у ліжку не подобається? Що не так? — кричала вона. — Я заради тебе віддала найкращі роки свого життя. Я кинула університет, щоб ми разом могли виховувати Сергійка, я народила тобі трьох синів. Деякі жінки й одного народити не можуть! Я присвятила нашому спільному життю весь свій час, просто щоб ти у висновку трахав молодих хлопців?

У хід пішли виправдання його батька:

— Для мене секс із хлопцями нічого не значить! Просто в мене є деякі потреби, які я можу виконати лише з ними, але вони не замінять мені того, що зробила для мене ти. — тим часом згідно з інформацією від третіх осіб Федя знав, що він обіцяв Максиму (коханцю) розвестись. — З ними не можна побудувати сім’ю чи народити дитину, зате все це ми зробили з тобою. Невже через якусь фізичну розрядку ти забудеш про всі роки, що ми з тобою разом?

— А невже ти, заради п’яти хвилин задоволення, готовий забити на нашу сім’ю?

Батько не встиг нічого відповісти, тому що його жінка переключила увагу на Максима. 

— Скільки часу це продовжується?

Бідний хлопець був безконтактно зажатий до стіни й боявся не так дихнути перед ними. Скоріш за все, йому було боляче і страшно через те, що, здавалось би, один із них клявся в коханні, а у висновку, опинився викинутим напризволяще. 

— Два роки. — тихо пробурмотів він.

— Хтось про це знає? — ось тут дупця у Феді піджалась…

— Ніхто. —… і розжалась.

— Не бреши мені! — крикнула мама. — Не можна ховати цього стільки часу, щоб у висновку я ні про що не дізналась!

— Лізо, не кричи на нього, про це справді ніхто не знав. — втрутився батько.

— Мовчи! — крикнула вона йому і повернулась до попередньої жертви: — Ще раз питаю, хто про це знав? 

Максим мовчав підозріло довго. І з кожною секундою, що минала, Феді ставало дедалі страшніше. Його стану взагалі не позаздриш: мало того, що сім’я, яку він з усіх сил намагався втримати, розвалюється, ще й про його «витівку» стане відомо. 

— Кажи! — ще раз крикнула мама і зарядила по ньому дамською сумочкою. 

Напевне вийшло боляче, оскільки після цього вилетіло:

— Федір! Федір знав! Я переводив йому кошти, щоб він мене не видав. Вже як півроку. — саме після цього Максим зі згаданим Федею зустрілися поглядами.

У хаті тиша повисла настільки різко, що у вухах аж загуділо. У молодшого сина в шлунку занило від страху.

— Не вздумай наклепувати на мого сина! Ти думаєш я повірю в цю маячню?

— Що виховали, те й отримали! — «Слабо тебе мама сумкою йобнула», — Я винен, що ви його серйозно не сприймаєте, і він заробляє кошти таким способом? Вам би, панянко, над своїми материнськими здібностями подумати. 

— Не тобі, сопля нікчемна, щодо моїх материнських здібностей хвилюватись! Ти брешеш. 

У відповідь на що Максим витягнув телефон, щось там знайшов, і дав їй. Скоріш за все, це був їхній чат. Мама його взяла й почала читати. Федя більше й більше чув пульс у вухах, горло остаточно пересохло. Її обличчя ставало дедалі червонішим і в один момент:

— Де цей..? — зібралась кричати мама, аж тут різко затихла.

Її сину знадобилось занадто багато часу, щоб зрозуміти, що вона дивиться прямо на нього. Після усвідомлення йому здалося, що всередині він декілька разів помер. 

Ой, ця тишина була нестерпно довгою. Федя не знав, що казати; мама не знала, що казати. Усі в цій кімнаті різко замовкли. Він відчув дивний присмак у роті. Йому здалося, що це ще один якийсь прояв стресу, але згодом прийшло розуміння, що від сильного закушування губи, звідти пішла кров. 

***

— А що далі було? — запитав Стьопа, варто було Феді перервати історію. Вони гуляли по вулиці, поки один з них опустив голову.

— Багато чого, чесно кажучи. Спочатку я виправдовувався, потім почав висловлювати все, що мене тривожило. Я кричав настільки галасно, що навіть Максим почав мене заспокоювати. Там виявилося, що Антон увесь цей час ховався, він теж намагався мене втихомирити. Під кінець я взяв кішку, вимкнув телефон і просто звалив. Не хочу їх бачити.

Стьопа співчутливо глянув на нього. Йому навіть важко було поставити себе на його місце, тому що в нього лише мама, а рідного батька він бачити не хоче. Але було зрозуміло, що щоб вивести на крик таку людину як Федя, це треба постаратися. Неочікувано той зашипів і схопився за губу. Стьопа відразу поліз дивитись що сталося.

Федя закусив рану на губі, що ледве загоїлася. Тому вона знову закровоточила. Друг обережно тримав його за обличчя і оглядав місце укусу. 

— Пішли в аптеку. Хутенько.

Вони придбали всі необхідні засоби й зупинились біля будівлі. Постраждалий і сам чудово впорався б із раною, проте Стьопа все одно рвався допомогти. Він взяв Федю за підборіддя, немов готуючись до поцілунку, й притиснув марлю до губи. На щастя, крові було небагато. Потім були проведені усякі маніпуляції з водою, антисептиком, а під кінець на губу приклали холодну бляшанку з газованим напоєм. 

— Дякую. — ніжно посміхнувся Федя. — З яких це пір ти вмієш обробляти рани?

— Просто я тут на днях згадував, як ти промивав мені коліна після того, як я їх подер, от я і вирішив з нудьги погуглити. Не думав, що це так скоро стане в нагоді. — Стьопа глянув на нього ще раз. Йому щось сподобалось у цьому процесі, але важко було зрозуміти що саме. Просто з цієї атмосфери, яка сформувалася між ними, поки Стьопа зустрів Федю, вислухав його переживання, допоміг йому з губою, а зараз просто був поруч була такою приємною, що йому взагалі не хотілося її зупиняти. — Куди піти плануєш?

— Я не думав про це якось. Насправді хочеться будь-куди, аби не додому. — Феді теж подобалась його компанія.

— Чудово, я якраз хотів з кимось провести час. Може киці твоїй щось потрібно?

Той глянув у білу переноску, поговорив, напевно, телепатичною мовою зі своїм улюбленцем і зробив висновок:

— Вона переживає, а я навіть ласощів ніяких не взяв. Треба купити. 

Вони зайшли до зоомагазину. Федя чудово знав, що йому потрібно та що він шукає, тому провели вони там недовго. Стьопа лиш ходив за ним хвостиком з переноскою і спостерігав за його діями.

— Потримай, будь-ласка. — витягнув власник кішки своє велике пухнасте чудо й протягнув другу, той з радістю взяв її на ручки. А сам почав розпаковувати смаколик і підніс її улюбленцю. 

— Як її звуть?

— Саміра. — відповів Федя, поки дивився на неї. Він і сам не помічає, як добрішає його обличчя, коли він дивиться на свою тваринку. Такий настрій в нього стається ще й потайки від його друга, коли вони разом.

— Гарне ім’я. — хіхікнув Стьопа. — А яка порода? Нагадує сіамську, але вона якась дуже пухнаста.

— Реґдол. Їй вже скоро два рочки виповниться. Поки ще думаю, з ким святкуватиму. 

— Я би прийшов. Такому пупсику не шкода віддати всі скарби світу. 

— Тоді заздалегідь запишу тебе в список запрошених.  — посміхнувся Федя у відповідь. 

З розмов про Саміру вони перейшли й на інші теми. Розмова ця була дуже довгою, і в ході неї ці двоє встигли погуляти де тільки завгодно. Парочка, відверто кажучи, захопилась настільки, що коли їм стало цікаво, а котра година, то обидва помітили сонце, що почало заходити й пофарбувало небо в коралові відтінки. 

Але Феді, як би це пояснити, з сім’єю не хотілося бачитися взагалі. Коли він повернеться додому, то його знову чекатиме неприємна розмова, хоча й навряд чи з криками. А йому в компанії Стьопи нарешті стало легше. То нащо повертатись? 

— Мені не хочеться додому. — коротко прокоментував він свої почуття.

— У мене вдома до наступного дня буде пусто. Можеш хоч з ночівлею залишитись, я тобі свій одяг позичу. 

— Добре, дякую. 

Через пару десятків хвилин вони вже знаходились у квартирі Стьопи. Першою на ознайомлення випустили Саміру. Варто їй було нарешті доторкнутись лапами землі, як вона почала бігати по просторій квартирі й обнюхувати нову локацію. 

Квартира була величезна. Не більше, ніж у Феді, звісно, але для двох людей, які дуже часто її покидають, місця було дуже багато. Вона наповнена салатовими та білими кольорами, усюди була рослинність. Може це й прозвучить дивно, але гість від цієї квартири очікував чогось експресивнішого, бо тут живе така людина, як Стьопа. Федя щиро не розумів, як у такому легкому та спокійному просторі могло вирости таке «чудо», бо таке могла створити лише людина натхненна та впорядкована.

— Можна до вас третім жити? — захоплено сказав він, оглядаючись. 

— Та на здоров’я. Можеш хоч завтра з валізами приїжджати. — хіхікаючи відповів Стьопа, поки допомагав Феді розбиратися з речами. — Тільки шуму не роби, бо мама його не любить. Хоча щодо цього я в тобі не сумніваюся.  — ага, отже інтер’єром керувала мама. А ще, синочок явно не в неї вдався. — Пішли до мене в спальню поки, я переодягнуся заодно.

Федя неочікувано запитав:

— На першому побаченні і вже в спальню? 

По кімнаті розлетівся гучний сміх, що супроводився реплікою:

— Ну а що такого? Усі ж свої. 

Кімната Стьопи знаходилася доволі далеко від маминої, зате буквально навпроти кухні. Двері усюди були білі й великі, при тому що її мешканці середнього зросту. 

Власник кімнати вже було взявся за ручку, щоб увійти, а потім на мить зупинився:

— Федюш, не втрачай свідомість тільки, гаразд?

— Я вже морально підготувався, не переймайся. 

Двері відчинилися й гість, з тихим острахом, зайшов у кімнату. Вона була доволі великою і просторою. Як виявилося, тут є безлад, проте він не дуже псує атмосферу в ній. Посередині стіни розміщене велике двомісне ліжко з білосніжною постіллю. Зліва балкон, через який дуже гарно пробираються промені сонця і створюють гарне природне світло довкола.

Неподалік ліжка стоїть білий диван, завалений речами. Робочий стіл біля стіни зі сторони дверей теж не дуже впорядкований, але насправді, Федя очікував чогось гіршого. Та й до того ж, усю його увагу забрав величезний стелаж із книжками, що займав усю стіну. 

— Скажу відразу, — почав Стьопа, помітивши захоплений погляд друга, — це все моє. Частину я вже прочитав, іншу частину збираюсь прочитати. 

— Я був дуже упередженим щодо тебе. — хіхікнув Федя.

— Ну, читання книжок не завжди ознака інтелігентності. Мені деякі друзі бувало не вірили, що я в школі літературу любив, тому що вони мене пам’ятали як людину, що випадково влаштувала пожежу в аквапарку. — обидва посміялися над цим.

За декілька хвилин власник квартири переодягнувся в домашній одяг. Вони розмістилися на дивані й увімкнули фільм на телевізорі та продовжили весело проводити час. 

— До речі, повертаючись до теми літератури. Ця штука звела мене з моєю колишньою. — помітивши зацікавлений погляд, Стьопа продовжив: — Її батьки тиснули на неї через оцінки,. Література, мова, ось ця гуманітарщина, були її слабким місцем, зате в неї добре математика виходила. У мене ж навпаки. Я, як людина, що намагалася привернути її увагу до себе, прошарив, що цим можна скористатися. Через деякий час взаємодопомоги ми почали зустрічатись. Це було ще й вигідно, бо вона була старостою і не палила мене, коли я щось наробив.

— Мені б такий типаж, як у тебе. А то я в усяких дебілів закохуюсь, які ще й у фігню мене затянуть.

— Ти це так кажеш, наче сам нікого не затягнув.

— Тобто? Коли таке було?

— Подумай добренько. — широко посміхнувся Стьопа. — Збоченець. Хто запропонував це зробити?

Тепер Федя второпав.

— Ти перший це запропонував продовжити, я всього лиш погодився.

— За ніч до цього ти сам вирішив мене трахнути. А потім сам відмовлявся зізнаватись.

— Я був п’яним. А коньяк в мене перед цим залив теж ти. А ще ти перший до мене зайшов.

— Мене Жора туди пнув.

— Так все одно не я ж. І, до речі, за усі три рази, коли в нас був секс, я запропонував лише один раз.

— Якби в тебе була можливість просити в мене про це, то ти цим би скористався, я впевнений.

— Це нічого не змінює.

— Змінює.

— Не змінює.

— Змінює. 

— Не змінює, кажу.

— Змінює, блять. — і Стьопа кинув у нього чипсину.

Тоді Федя зарядив у нього подушкою, а потім вона ж прилетіла в нього. Вони почали кидатися усім м’яким, що потрапить під руку. Потім ще й почали бігати по кімнаті. Застрибували на ліжко, на диван.

Потім перейшли до жорстокішої тактики — почали подушками битися. При цьому по квартирі лунав сміх. Федя схопив Стьопу і повалив на ліжко, але цей хитрун використав заборонену тактиту — виставив ноги вперед і не дозволяв наблизитись близько.

— Дивись як Саміра мило позіхає. — раптом сказав той, що намагається атакувати, дивлячись у бік кішки. 

І його друг повівся. А потім в його смагляве обличчя, без зволікань, прилетіла подушка і битва не на життя, а на смерть, продовжилася. 

***

На годиннику вже одинадцята година вечора. Після ігор вони сходили в душ (не разом). Стьопа зробив це за денним розкладом, а Федя просто не любить бути спітнілим. Перший дав другому одну зі своїх піжам і тепер наш Незворушний і Строгий був у мішкуватих сорочці й штанах із кроликами. Треба зауважити, що йому не дуже подобається носити чужий одяг, але коли мова заходить про його коханого, то з’являється декілька винятків. 

— Тримай. — дав Стьопа ковдру, але без подушки. Перше, про що подумав Федя — напевно, йому треба буде взяти її на дивані, їх там багато. 

Він вже почав стелитися, як тут його друг зупинив його:

— Стривай, а зі мною на ліжко лягти не хочеш? Там зручніше.

— Я не хочу тебе тіснити, мені й на дивані нормально буде.

— Кого ти тіснити збираєшся? На ньому в комфорті поміститься п’ять людей. Не соромся і лягай.

— А якщо..

— Лягай, кажу.

Ну, якщо чесно, то скромність це єдине, що Федю зупиняло, тому піддався на вмовляння. 

— Дитино, ти йдеш до мене? — запитав він у Саміри, що стояла біля ліжка. Та нявкнула і стрибнула до нього.

Він і не помітив, як з короткого, але суттєвого проміжку часу з кашею різних негативних емоцій, йому пощастило настільки швидко і з чистої випадковості переміститися в приємне середовище, де вони зараз лежать на одному ліжку й дивляться телевізор з вимкненим світлом. З його пам’яті вже вилетіла сварка з батьками і думки про те, що буде завтра. Про це Федя згадав лише зараз. Як і те, що його телефон весь цей час був на беззвучному і, скоріш за все, йому телефонували. А знаючи характер мами й Антона, не менше сорока разів.

Проте якраз після цієї думки зателефонували на чужий телефон.

— Алло? — сказав Стьопа та почав слухати, що йому говорять. А потім повернувся до друга поряд, прикриваючи мікрофон і пошепки говорячи: — Мені казати Антону, що ти в мене?

— Можеш казати.

Він ще декілька хвилин послухав, що йому кажуть, а потім протягнув телефон. Федя, навіть розуміючи, що йому нічого не загрожує, все одно з пересторогою взяв телефон.

— Господи помилуй, я вже подумав, що з тобою щось сталось!.— долунав дуже стурбований голос його брата. — Ми вже й Сергія до твоїх пошуків підключили. Хто ж знав, що ти зі Стьопою!

Взагалі його подив не є неочікуваним. Взагалі-то, ще мало хто в курсі, що вони вже давненько так помирилися. Якщо навіть і врахувати той факт, що Антон в курсі про почуття Феді, то це все одно виглядало б дивно. Чому не Міла чи Жора в першу чергу? Або Сергій, що живе окремо?

— Вибач, я вимкнув телефон і забув про це. Стьопу я випадково зустрів, але зі мною все в порядку. 

— Гаразд. Головне, що все добре. Коли за тобою заїхати?

— Завтра вранці найкраще всього. 

У трубці повисло мовчання. Не важко здогадатись, що Тоша здивувався цьому.

— Завтра? Чому не сьогодні?

— Мені ще треба час заспокоїтись. Бувай і на добраніч. 

Федя просто хотів поспати зі Стьопою в одному ліжку, насправді ж він вже давно заспокоївся. Він поклав трубку і повернув телефон власнику. Тепер його точно нічого не турбує і вони разом можуть спокійно лежати й насолоджуватись вечором. Не дивлячись на те, що Федя така людина, якій необхідна повна тиша і темрява, через декілька хвилин він уже умиротворено сопів під тихий шум телевізора біля Стьопи з Самірою під боком.

***

Його сон неочікувано перервався посеред ночі. У кімнаті вже була темрява і йому здалося, що його друг теж вже спить. Він повернув голову, щоб глянути, але його там не виявилося й з’явилося легке занепокоєння. Проте воно шкидко зникло, варто було глянути на балкон. У світлі вуличних ліхтарів можна було розгледіти силует хлопця середнього зросту, в якого було щось у руках.

Вгледівшись, стало зрозуміло, що в руках у нього Саміра, яка спокійно реагувала на його обійми й навіть відхиляла голівку, коли їй чухали шию. «Саві вона ніколи не давала себе брати на ручки», — подумав Федя, з посмішкою спостерігаючи за тими двома. Стьопа щось бурмотів їй, напевно яка вона мила й хорошенька або щось подібне. Але потім увагу переключили на нього:

— Я тебе розбудив? 

— Ні. Зовсім ні. Я сам прокинувся. Тобі там не холодно?

— Трошки, але це не страшно. 

Федя відразу піднявся:

— Я можу тобі щось тепле принести в такому разі

Стьопа зітхнув, розуміючи, що від нього з піклуванням не відстануть і він відповів:

— У шафі на третій поличці є халат мій жовтий. 

Його друг знайшов те, про що йому сказали й зайшов на балкон. Тоді Саміру опустили на землю.

— А ти чому сюди вийшов, а не спиш?

— Я весь день терпів бажання курити, бо знаю, що ти цього не любиш. Ось і вирішив вийти, поки ти спав. Але прийшла Самірка і я цього так і не зробив ще.

Тоді він помітив електронку в смаглявій руці. «…бо знаю, що ти цього не любиш», — повторив у думках Федя. Якби той був здатний червоніти від ніяковіння, то зробив би це. Аби перебити думки, він взяв до рук халат і допоміг його одягнути.

— Тоді я точно до тебе переїду. Палити шкідливо взагалі-то, навіть якщо це електронки.

Стьопа спостерігав, як Федя взяв пояс від халату й почав зав’язувати в бантик, який йому здався доволі гарним: «Цікаво, а існує річ, яку ти робиш не ідеально?». Він вийшов трохи повернутим набік і автор творіння явно це не оцінив і вирішив виправити ситуацію. Він обхопив пояс на талії та почав його переміщувати в правильну сторону.

Поки той був повністю зосередженим на тому клятому поясі, у Стьопи аж дух перехопило. Вони знаходилися настільки близько, що ледве не обіймалися. Дуже дивно, що в такий момент він подумав саме про обійми.

Нарешті бантик опинився рівно посередині й душа перфекціоніста була задоволена. Коли Федя закінчив, то думки звільнились від зосередження. І тоді він підняв голову. Їхні обличчя опинилися занадто близько, від цього вони аж відсахнулися.

Вони витріщились один на одного, як придурки, й мовчали. Ніякі слова в голову не йшли. Навіть Стьопі, який мав талант переводити все в жарт. Його власна реакція здивувала: «Ну близько й близько, чому я на це так реагую?». Але в ньому палали емоції, назву яким він дати не міг. Вони не були приємні чи погані, вони були просто емоціями й викликали відповідну реакцію. Але їх було занадто багато, щоб сказати, що це щось повсякденне. 

— Вибач. — єдине, що зміг сказати Федя. В ньому палало зніяковіння.

— Ти в будь-яких ситуаціях вибачаєшся? — награно хіхікнув Стьопа.

Відповіді не дали. Вони продовжили мовчати. І що далі це продовжувалось, то далі в Стьопі наростало щось. Щось у животі. Щось знайоме й давно придушене. Щось, що колись робило боляче й заважало, але не зараз. То були метелики. А також схвилювання, захоплення, бажати бути поруч, прив’язаність, ну і якщо спускатись нижче, то збудження від простого знаходження з Федею в одному просторі. Все це повернулося, немов старий друг, з яким давно не бачилися. 

«Може саме час спробувати знову?», — подумав Стьопа після усвідомлення.

— Підемо спати?

— Ти ж курити хотів?

— Якось іншим разом.

Поки Федя думав, що зіпсував йому настрій, у того в голові панував план. Але йому ще треба наважитись. 

І ось, вони лежали в ліжку. Кожен зайнятий своїми думками. Тиша тиснула на обох, а гостю навіть шуму хотілося, щоб очистити думки, але попросити увімкнути телевізор не наважувався. Стьопа вийшов з кімнати, але не пояснив куди й чому. Федя вже встиг подумати, що можливо його другу погано від того, що сталось, але ніяк не міг здогадатись, що в того, взагалі-то, закоханість відродилась, а пішов тому, що хотів зібратись з емоціями.

Він послідував за ним, щоб поговорити. Про що поговорити? Гарне запитання. Йому самому не було відомо. 

Федя потягнувся, щоб відчинити двері, аж тут це зробили за нього. Стьопа дивився на нього. Він на Стьопу. 

— Куди ходив? — виражаючи удаваний тон цікавості, що ховав справжні емоції, запитав той.

Його об’єкт бажання не відповідав, у нього було своє в голові. Руки пітніли, серце билося, а очі витріщилися на бліде від природи обличчя. 

Минула секунда.

Стьопа втягнув його в довгий поцілунок. Потім додав руки на талію. Феді знадобився час, щоб усвідомити, що взагалі відбувається. Не відчуваючи ніякої відповіді, ініціатор закінчив поцілунок, думаючи, що даремно це зробив. Аж раптом побачив зарум’яніле обличчя й зніяковілий погляд. Десь вище згадувалося, що Федя не червоніє? Він так теж думав до цього моменту.

— Наче ж не вперше це робимо. — тихо й ніжно пожартував Стьопа, але відповіді не почув. Тіло в його руках тремтіло. — Мені зупинитись?

Голова навпроти трохи нахилилась, а потім послідувало вертіння головою. Тоді бліде підборіддя взяли смагляві пальці, й губи повернулись у поцілунок.

Декілька хвилин. Федя вже лежав на подушках, поки Стьопа нахилився над ним і цілував. Другий відчув дежавю, варто їм було почати, і не важко здогадатись чому. У повні губи впивались активно і швидко, не даючи взяти ініціативу, хоча спроби були. Він перебирав чорно-біле волосся пальцями, аж тут його схопили за талію і спробували перевернути, але Стьопа швидко вчинив спротив, залишивши все на місці. 

На обличчі Феді читалась розгубленість — він розраховував, що буде зверху. Шкода тільки, що в його партнера інші плани. Наче знущаючись, той єхидно запитав:

— Де в тебе чутливі місця?

— Спина. — він і не дуже був проти такого положення обставин. — І грубіше, будь-ласка.

Стьопа продовжив поцілунок, відчуваючи, як його обіймають чужі руки, а потім вони ж схопили краї його піжами і зняли її. Він зробив те ж саме і з Федею. Йому дуже кортіло роздивитись, тому він увімкнув лампу на тумбочці. Його очам постало гладеньке худе тіло зі світлою шкірою. 

Федю перевернули на живіт. Стьопа провів обома руками по гладкій шкірі, спускаючись від лопаток, до шраму, а потім не посоромився облапати сідниці. Від фантазій про те, що він з цим вишуканим і доглянутим тілом робитиме, аж облизнувся. До того ж, його долало схвилювання — над дівчиною він вже домінував, а от над чоловіком — ні.

Руки обхопили тулуб, а губи доторкнулися до шиї. Поцілунки у швидкому темпі залишалися по довжині хребта, поки долоні лізли, куди не треба. Хоча власник цих місць від доторків прогинався, тому, напевно, треба.

«Я ж просто поночувати залишився», — подумав Федя, а сам глибоко дихав від дій над його тілом і прикушував зігнутий палець, щоб не кусати губу. Щоразу як руки його коханого гладили через тканину трусів його пах, його тілу хотілося притиснутися до тієї руки, але Стьопа, паразит, повертався до його дупці. Легенько стискав її разом з тулубом від чого той лише глибше видихав.

Поцілунки зупинилися на попереку, а потім з нього зняли штани. Стьопа припідняв його зад і Федя цьому був трохи здивований, оскільки ще не був готовий. А потім його шльопнули, що відгукнулось збудженням у члені. Шкіру, що трошки припікала, погладили через тканину, заспокоюючи, а потім знову вдарили. До Стьопи дійшов глухий, але різкий, видих і він зрозумів, що можна продовжувати.

Знову удар — Федя стиснув пальцями подушку і зажмурив очі. Що сильніше палала шкіра, то сильніше він збуджувався. Ще один — його спина прогнулася. Потім ще один. Його шльопали з невеликими перервами й з правильною силою, що викликало лише більшу реакцію в члені.

Далі Стьопа спустив його труси. Зад був поголеним і коли він легенько стиснув одну половинку, то ще й виявилася гладкою на дотик. Послідував новий удар та звук плескання й шкіра покрилася червоним відтінком.

Тіло Феді нагадало Стьопі чистий цнотливий лист, який так і кортить опорочити. Жертва задоволення після серії ударів відчув зуби на сідницях, а після цього тривале всмоктування шкіри. Стьопа глянув на багряний засос, що вийшов, і йому захотілося ще. Нова плямка на «полотні», опинилася вже з іншого боку. З кожним новим ніжним укусом засосами почали вкриватися поперек і стегна.

Федю перевернули на спину. Глянувши, як його бездоганно доглянуте тіло зараз починає опинятися спаплюженим пристрасними слідами, він блаженно відкинув голову й глибоко зітхнув. Його пальці легенько стиснули кучеряві пасма.

Стьопа глянув на результат своєї творчості. Його збуджував уже сам той факт, що він уперше бачить свого (якщо його ще можна так назвати) друга голим, а не тільки доторкається. Федя, лежачи з розставленими ногами й задурманеним поглядом, був подібний до грецького бога. 

Грайливі руки обхопили гарячий член, з кінчика якого вже тік передеякулят. Від цього бліді коліна смикнулися, а після початку повільних рухів уздовж органу знову почулося важке дихання. Ця рука немов навмисне дражнила — йому хотілося сильніше й швидше, але отримував він лише повільно й ледве стискаючи, що викликало змішані відчуття. 

Федя почав ледве не задихатися, відчуваючи появу нових засосів на шиї, ключицях і грудях. А потім Стьопа встав і, продовжуючи мастурбувати йому, поліз до тумбочки й витяг звідти змазку і презерватив. Напевно, після тих самих декількох днів на дачі залишилися. 

Двоє слизьких пальців увійшли в його анал і почали рухатися одночасно з іншою рукою. Федя був упевненим, що ще достатньо в свідомості, але коли захотів говорити, то вийшло лише незрозуміле бурмотіння. Рухи всередині й назовні дурманили розум. 

«От чому Стьопа в цьому процесі постійно торохтить, а я і слова вимовити не можу?», — подумав він і все одно намагався поворушити язиком.

Його партнер бачив усі ці спроби, але йому хотілося трохи познущатися. 

— Увійди. — нарешті пробилося з губ. — Я готовий.

— Я ж лише почав. Буде боляче.  — хіхікнув Стьопа.

— Ну будь-ласка. 

— Добре. Але потім не звинувачуй мене. — зітхнувши, відповів той. 

Спостерігаючи, як Стьопа одягає презерватив, у його друга аж метелики в животі заграли. Від нетерпіння він розвів ноги, як при місіонерській позі, й іноді мастурбував собі. 

Коли невеличку павзу було закінчено, один із них опинився знерухомленим — бліді руки смаглява долоня притиснула до подушки. Інша ж вставила член у Федю й повільно увійшла на більшу частину усієї довжини, даючи трохи часу звикнути. Йому було не боляче, хіба що трошки туго, а ось Стьопа від такої вузькості аж тихо простогнав. Не в змозі більше терпіти, він почав рухатись. 

Федя, закочуючи очі, гучно видихнув і відкинув голову убік, а потім отримав ще один засос. Дуже швидко його почали втрахувати в ліжко, що викликало гучні плескання двох тіл. Член рухався в стінках і не давав спокою чутливій зоні. У пориві збудження одна долоня на руках, а інша на стегні стискали частини тіла, від чого той ще більше втратив голову й закусив і так замучену за сьогодні губу. 

Зараз вони не були обмежені тонкими стінами, за якими були їхні друзі, вони були лише підвладні собі. 

— Блять… сука… який ти… ах… — бурмотів Стьопа. — Ти мене до сказу доводиш.

Подібні фрази лунали весь час і комбінувалися з гучними стогонами. Федя взагалі й уявити не міг, що його коханий такий шумний у сексі. Але його це лише заводило. Усе стало таким не важливим і другорядним. Існували лише вони один для одного

— Я скоро… Я зараз. — пробурмотів він знову.

«Дочекайся й мене», — хотілося відповісти, та от тільки язик не слухався.

Проте Стьопа і так це зробив. Феєрично кінчив спочатку він, але рухатися не перестав. Тоді, коли Федя вигнувся всім тілом, а на животі обох опинилося дещо тепле, повільно вийшов.

Обидва важко дихали. Той, що зверху, спостерігав за розкуйовдженим зарум’янілим обличчям.

— Я багато думав. — почав Стьопа, продовжуючи задихатись. — Нам варто спробувати. Мені здається, я знову почав щось відчувати до тебе. Я хочу з тобою зустрічатись.

Федя, теж важко дихаючи, посміхнувся й відповів:

— Добре.

Вони лягли, обіймаючи один одного. Саміра, яка весь цей час з цікавістю блукала по квартирі, якраз повернулася до них через привідчинені двері й лягла між ними. Дуже скоро всі троє заснули.

***

Можливо, це один із найкращих ранків у його житті. Федя сонно підняв повіки й першим, що його зустріло, були промінці сонця з вікна, які обігрівали голі частини його тіла. У праве вухо йому тихенько хропів Стьопа, з яким вони спали в обіймах усю ніч. Він глянув на розслаблене обличчя свого коханого — ніс сховався в його плечі, кучеряве волосся розкуйовдилось після їхньої ночі, рука лежить на блідих грудях. Побачивши своє сонечко, дощова хмаринка й сам засяяв ніжною посмішкою. 

Рік тому Феді здавалося, що вони навіть не стануть навіть друзями. Пів року тому вважав, що їм не бути парою. Місяць тому тихо помирала остання надія. А зараз Стьопа тут. Залишив йому багряні сліди кохання на тілі й солоденько спить. Захотілося навіть ущипнути себе, аби переконатися, чи це не його марення. 

У коридорі почувся якийсь шум. Прийшла матір сімейства. Як би шкода не було порушувати цю ідилію, але необхідно було розбудити Стьопу.

— Стьопо, прокинься. — шепнув він і легенько поплескав йому по плечу. Дуже скоро миле заспане обличко, що було поціловане сонцем, дивилося на нього. — Твоя мама знає, що я в тебе залишився?

— Я їй ще вчора сказав, не переймайся. І про Саміру твою вона знає. — тихо відповів той і ліг назад спати. Але не вийшло, тому що Феді захотілось встати. Стьопа, звісно, спробував вмовити його поспати з ним ще, але його, відтепер, хлопець не звик прокидатись аж о першій годині дня. Дев’ята ранку для нього набагато кращий час.

Залишивши на щоці Стьопи поцілунок, він одягнувся в піжаму й вийшов з кімнати. З кухні доносилися звуки начиння й плити. Не встиг гість глянути в той бік, як його привітав низький і помірний жіночий голос:

— Доброго ранку, Федю. 

Той, кого покликали по імені, повернувся й побачив жінку середнього зросту з довгим кучерявим волоссям обережно заплетеним у хвіст і великими карими очима. Проте, як він підмітив, Стьопі передалася лише частина маминої зовнішності — незважаючи на ластовиння, у жінки були гострі вилиці й прямий ніс, що додавало їй суворішого погляду, ніж у її сина. Лише згодом Федя зрозумів, що вона в домашньому одязі — футболка й шорти виглядали занадто охайно, щоб носити це вдома. 

— Доброго,… — той хотів назвати жінку по імені, а потім зрозумів, що навіть не спитав про це у Стьопи.

— Можеш називати мене Ліля. — посміхнулась вона, скоріш за все помітивши розгубленість. — Ти в нас сьогодні надовго?

— Мене хтось із членів сім’ї навряд чи захоче забрати до обіду.

— Чудово, отже буде нагода познайомитись. — голос жінки був врівноваженим, проте доброзичливим. — Зізнаюсь, я думала, що так рано прокидаємося лише я і наш сусід з вічним ремонтом.

— До цього дня я думав про себе так само. Взагалі, я встаю раніше, просто сьогодні пізніше ліг. — Федя і Ліля разом хіхікнули.

— Наскільки я від Стьопи знаю, ти солодке не любиш? — отримавши кивання, вона продовжила: — Гаразд, тоді в каву цукор не додаватиму. 

По завершенні діалогу, він пішов у душ. 

Йому сподобалась їхня квартира та її мешканці. Це не його помешкання, в якій живе четверо людей і п’ятий дуже часто їздить у гості, через що багато шуму й дуже рідко є шанс залишитися наодинці. Тут приємніше — всього дві людини в такому великому просторі, всюди порядок і краса. У такому середовищі заспокоїтись — справа не важка. 

Коли Федя знову вийшов у коридор, то з кухні вже долинав запах чогось смачного, а його покликали по імені. На столі стояло не дуже багато страв, проте їх було достатньо, аби він наївся. 

— Сідай. Стьопа ще довго спатиме, а гостей голодними залишати не можна. — посміхнулась Ліля, і Федя чемно сів.

— Дякую Вам. — промовив гість і почав скромно снідати. Нових знайомих він завжди соромився, проте ця вселяє довіру. — Ви така гостинна, хоча ми бачимось вперше. 

— Якщо мій син говорить про когось виключне хороше, то це привід повірити йому. Тому я не сумніваюсь у тому, що ти хороша людина.

— Трохи неочікувано це чути, якщо врахувати те, що ми довгий час не ладнали. — на обличчі з’явилася сором’язлива посмішка. 

— Якщо в житті не стається якихось неочікуваностей, то чи можна назвати це життям? Ось ти живеш у маленькому селі й виживаєш на три копійчини, а потім одного дня в тебе вже є власний салон краси. Або, як у твоєму випадку, деякий час ворогуєш з людиною, а потім прокидаєшся з нею в одному ліжку з засосами. Кумедно, правда?

Федя ледь не похлинувся кавою після почутого. Бляха, він же забув прикрити шию.

— Я не бачу в цьому нічого такого, заспокойся. — трохи посміялася Ліля. — Ви довго разом?

— Зі вчорашнього дня. Або сьогоднішнього, важко сказати.

Брови матері сімейства аж підскочили:

— Я думала, ви давно разом. Стьопа під час відпустки говорив про тебе доволі багато. 

— У нас були невеличкі складнощі, але головне, що все закінчилося добре.

— Маєш рацію. 

«Нічого собі, невеличкі. Сам декілька ночей проплакав», — подумав тим часом Федя, насміхаючись з себе. 

Ліля подивилася на годинник на столі, той показував, що до десятої години залишилося недовго. 

— Як думаєш, варто його будити?

— Чому б і ні? Разом веселіше.

— Гаразд. Сиди тут тоді, я зараз повернуся.

Стьопа бачив якийсь чудовий сон, поки під боком з ним муркотіла Саміра. Спочатку він, взагалі-то, думав над тим, щоб піти із Федею, але поки розмірковував про це, то заснув. Розмови його коханого й мами не заважали, навіть незважаючи на близьку відстань до кухні. 

Але виспатись йому не дали. Він стрепенувся від неочікуваного «Сину, прокидайся» якраз біля ліжка, від чого прокинулась і кішка.

— Чому ти мене так рано будиш? — заскиглив Стьопа.

— Це для тебе рано. — захіхікала мама. — Десята ранку на дворі. Йди до нас із Федею снідати. 

— Я потім до вас приєднаюся. — після чого повернувся на інший бік і заплющив очі. 

— Коли приєднаєшся? Коли він додому поїде, а ти навіть коханого свого не проведеш, тому що проміняв його на сон? 

Стьопа театрально застогнав і важко встав:

— Гаразд, йду. 

Після вмивання і чищення зубів син сімейства нарешті зайшов на кухню. 

— Доброго ранку, Федюш. — привітався він, поки той насипав корм своїй кішці. 

Коли Федя піднявся, то отримав обійми й поцілунок у щоку. Його хлопець з радістю відповів на це, хоча трохи засоромився перед Лілею, що стояла за ними й спостерігала. Дуже важко звикнути до усвідомлення, що зараз ти можеш показувати свої почуття при посторонніх. 

Парочка закоханих сіла пліч-о-пліч, поки мама одного з них сіла навпроти. У той час коли Федя сидів так, як радять у підручниках з основ здоров’я, Стьопа зігнувся ледве не на два градуси, поклавши лікті на стіл, і з апетитом жував вівсянку з варенням.

— Федю, а Ліза й Вова Дмитриченки, раптово, не твої батьки?

— Мої, а чому цікавитесь?

— Коли я тебе побачила, то відразу Лізу впізнала. Проте, чесно кажучи, характером у батьків ти не вдався. 

— Один з наших родичів якось сказав, що Сергій пішов у батька, Антон у маму, а я, щоб братам нудно не жилося. — засміявся Федя. 

Хоча обличчя всіх інших в кімнаті точно не розділяли його настрій.

— Сподіваюсь, ти сам так не вважаєш? Якось це образливо звучить. — співчутливо глянула на нього Ліля. 

 

—…Єдина відповідь на те, чому він, а не я це тому, що Антон краще, ніж я…

 

—…Що я зробив не так, що отримую менше любові від батьків? Чи це через те, що наважився піти по своїй стежці, а не тій, яку мені витоптали вони? Тому що пішов на філологічний, а не економічний, як вони мене благали? Тому що я не спілкуюсь з ними стільки часу? Що я роблю не так?…

 

—…Мені здається, що я в цій сім’ї зайвий, — спогад зі вчорашнього дня, — ви ж мене любите найменше з усіх. Самі ж розказували, що до нашого народження ви думали, що у вас буде один хлопчик, і відразу домовилися назвати його Антоном. До сих пір думаєте, я так бачу…

 

— Головне, що мої брати мої найкращі друзі. Не всім настільки щастить. — спробував приховати Федя свій гіркий настрій від неочікуваних спогадів, хоч і казав правду.

— Не важливо, що там говорить якийсь чудік, який сміє називатися твоїм родичем. — Стьопа обійняв його за плече, широко посміхаючись. — У сім’ї зайвий лише той, хто шкодить іншим її членам. 

— Стьопа має рацію. Якщо доля зробила так, щоб ти народився, то ти вже для чогось потрібний.

***

Уже пробило дванадцяту годину, на дворі було спекотно. Стьопа і Федя стояли біля під’їзду, ховаючись від сонця і чекали, поки приїдуть за другим із них. У того трохи тремтіли руки перед зустріччю. Він ніколи перед цим не навалював їх проблемами, а ось тут раз, і всі члени сім’ї дізналися про нього більше.

Федя не знав, яка в них реакція. Антон і Сергій точно хвилюються за нього, а батьки? Знаючи їх протягом неповних вісімнадцяти років, вони можуть відчувати що завгодно. Від збентеження до образи через пусте, на їхню думку, звинувачення. Ще й викрита батькова зрада. Він упевнений — мама точно зла, а сварка ще не закінчена.

Помітивши вираз обличчя свого коханого, Стьопа обійняв його й поцілував у скроню. Той широко посміхнувся. У того Феді, що зараз, є одна величезна перевага над тим, що був учора, — впевненість у підтримці збоку дорогої людини. Одна присутність цього власника великих карих очей, кучерявого каштанового волосся і голосу з невеликою хриплістю вже дарувала заспокоєння.

Удалині показалася знайома машина, яка швидко опинилася біля них. Номер машини належав Сергію, тому навіть здогадуватися не довелося. 

Федя, продовжуючи тремтіти, повільно підійшов до неї. Звідти відразу ж вийшла його мама, що навіть у такий день одяглася якнайгарніше. Батька не було.

Він уже готувався до криків, сварок і мільйонів звинувачень. Аж тут жіночі руки кріпко обійняли його, притискаючи голову сина до свого плеча.

— Вибач. Я стільки хотіла для вас зробити. А у висновку змусила власного сина почуватися непотрібним. — почулася тиха мова мами. — Сподіваюся, колись ти мені це пробачиш.

Федя не був упевненим ні в чому, але в цей момент він був готовий пробачити.

— Ми з батьком помирилися. — продовжила вона. — Ти настільки бажав зберегти нашу сім’ю, що я просто не можу собі дозволити цього не зробити. Ми постараємося побути разом для вас, і для тебе в особливості, хоча б до моменту, коли ви не покинете рідне гніздо.

Йому важко описати почуття. Пробачити зраду це точно не найкраща ідея. Це точно не залишиться позаду і мама точно буде це пригадувати батьку доволі довго. Ще й вона сама буде перейматися через це. Але він також був і радий, як би дивно це не звучало, — хоча б чимось батьки пожертвували для його щастя, а не навпаки. 

— Дякую, мамо. 

Вони припинили обійми.

— Поїдьмо. — сказала мама, ніжно йому посміхаючись. — Нам уже час.

— Добре. Але я хочу з однією людиною попрощатися.

— Гаразд.

Федя підбіг до Стьопи. Той спостерігав за цим збоку, подумки вітаючи коханого. Обличчя з ластовинням, як завжди, мало хитруватий і веселий вигляд, а також викликало захоплення в того, хто зараз цілував його власника в губи. Цілував, насолоджуючись кожною секундою цієї миті. Відірвавшись, він промовив, зазираючи глибоко в карі очі:

— Я тебе кохаю, моя вискочко.

— І я тебе кохаю, мій занудо.

Це їхній не останній поцілунок. І не останній день, коли вони сказали один одному «Я тебе кохаю». Точно ні. Їх чекають багато років і історій, проведених разом. Хоча, ні, це буде одна велика історія, яку вони проведуть разом. Але про це вже якось наступного разу. 

Кінець.