Глава VI

– Фархад, я тут! – Олівер проскочив у дверний отвір та добіг до клітки. Із кишені він витягнув зв’язку ключів. Омега намагався привести до ладу своє тремтяче тіло. Він відчинив двері клітки і вовк невпевнено вийшов з неї.

– Перекинься відразу звіром, так ти не будеш таким помітним, – прошепотів хлопець. Фархад відразу послухався і направився за хлопцем. Олівер вийшов першим. Він побіг у бік дерев, так швидко, як тільки міг. Фархад ніяк не наважувався вийти. Він боязно висунув морду і вдихнув свіже повітря. Торкнувся лапою землі і це відчуття було дивним.

– Давай швидше! – злився Олівер. Фархад одним стрибком подолав відстань, яка розділяла їх. Вовк в очікуванні подивився на хлопця і ліг поряд, кивком голови вказуючи на спину.

– Що?! Ти хочеш, щоб я їхав на тобі?! Ти з глузду з’їхав?! Я ж важкий! – прошипів Олівер. Фархад нетерпляче махнув хвостом і голосно загарчав на хлопця. Той швидко знітився і вже через декілька секунд вони стрімголов неслися крізь ліс. Юнак притискався до вовка з усієї сили і думав: «Звідки він знає шлях?».

Фархад зупинився, коли дістався до потрібного місця. Олівер втомлено зітхнув і скотився з вовка. Потім, усе ж таки зібрався і почав діставати добре приховані торби з харчами і теплою одежею. Впоравшись, хлопець втомлено сів, спираючись на стовбур дерева. Вовк щось ретельно винюхував. Згодом, він просто ткнувся в живіт юнака і потерся об нього головою. Олівер, сміючись, тріпав вовка за вуха і чухав шию. Фархад висунув язика і посміхався наче собака.

Вовк почав вилизувати обличчя хлопця. Омега знову голосно засміявся, прибираючи кудлату голову від себе.

– Ну все! Годі! Нам потрібно рушати, – сказав юнак і піднявся на ноги. Вовк нетерпляче закружляв, заважаючи закріпити на собі торби. Олівер довго мучився, але все ж таки зумів впоратися з занадто енергійним Фархадом.

– Я через тебе повністю виснажений, – тяжко зітхнув Олівер. – Я сідаю на тебе, але ти тільки не біжи. Втомишся.

Вовк оглянувся, подивився золотим оком на хлопця і повільно рушив у дорогу.

Їм потрібно було знайти резервацію, де до сих пір можна зустріти диких вовків. Так, люди і там їх виловлювали, але територія цього місця була величезною і втекти було не важко. Деяким сім’ям вдавалося укладати угоди з людьми і, як не дивно, останні дотримувались умов, і через деякий час, вовки поверталися назад додому.

Єдиною перешкодою на їх шляху була відстань. Як і казав Олівер, потрібно було перетнути гори, але наближалася зима і це ставало небезпечним. Через це, хлопець дізнався у купців та мандрівників, у якому містечку краще зупинитися. Усі казали, що краще всього знайти печеру в горах. Там часто зустрічалися гарячі джерела, кристали, що світяться, та і в цілому, печери були сухі, і прекрасно підходили для довгого проживання там. Тим більше, в останні роки, і в надрах землі можна було знайти ціле місто.

Але до гір потрібно дістатися непоміченими. Через це, як тільки вони вийшли з лісу, Олівер сказав Фархаду перекинутися людиною, одягнув його у теплий одяг, плащ з каптуром, щоб сховати обличчя і наказав йому нести усі торби. Вони частенько зупинялися в дорозі, адже Олівер швидко втомлювався. Вовку це дуже набридло і під час чергової зупинки він роздратовано запитав:

– Да що з тобою таке? Ледь на ногах стоїш. І блідий увесь.

– Усе добре. Мені потрібно трохи відпочити, – Олівер сів біля дерева, закрив очі і відразу втратив свідомість. Фархад вчасно зреагував і притримав хлопця. Перехожі схвильовано шепотіли. До них підбігла дівчина і протягнула Оліверу під ніс якусь смердючу рослину. Хлопець злякано підхопився і його сіро-зелені очі розширилися від здивування. Він інстинктивно схопився за живіт і перелякано заторохтів:

– Що? Що сталося? Чому на мене усі так дивляться?

– Тихіше, тихіше, вам краще не хвилюватися. Ось, візьміть, – дівчина простягнула вологу ганчірку, – протріть обличчя, вам точно стане легше.

Фархад дивився на хлопця спопеляючим поглядом. Олівер тремтячими руками витирав обличчя і постійно вибачався.

– Та годі вам! – відмахнулася дівчина. – Це моя робота допомагати людям. Тим більше, вам зараз і так не легко, а ви ще й відправилися в подорож. Ви були у лікаря?

– Що? Лікаря? Н-ні… ви…почекайте, давайте поговоримо наодинці, – Олівер раптом почервонів і відштовхнув від себе Фархада.

– О, – дівчина задумалася, – ваш товариш не знає. Що ж, я можу провести вас до прекрасного лікаря! Це буде абсолютно безкоштовно! Тим більше, батьки будуть раді такому цікавому випадку.

– Ох… так це ваші батьки лікарі. Я трохи чув про них, але боявся, як люди відреагують на таке.

– Та про що ви, чорт забирай, говорите?! – не витримав Фархад. Дівчина приємно посміхнулася.

– Не турбуйтеся. Всьому свій час. Дозвольте вашому товаришу самому вирішити.

– Якого дідька?! Чому я повинен довіряти людині, котру зустрів вперше?!

– Фархад, – хлопець ніжно торкнувся руки вовка, – заспокойся. – Я… мені дійсно потрібно до лікаря. Саме через це я вибрав подібний шлях. Ми могли скоротити через ліс, але для мене це дійсно важливо. Дозволь мені трохи потурбуватися про себе.

– Добре, – вовк підвівся, взяв на руки хлопця та продовжив, звертаючись до дівчини, – веди нас до батьків. Але ми все одно заплатимо, щоб ти не казала.

– Чудово! Ходімо! – дівчина швидко побігла вперед. У цей час, Олівер зручно вмостився на руках вовка і знову почервонів.

– Я міг би і сам піти, – образився омега.

– Ще чого! Щоб ти знову впав по дорозі?!

– Вибач… – хлопець скорено схилив голову і тільки почув, як Фархад обурено пирхнув.

Вони досить швидко опинилися біла великого будинку. Тут, відразу були і жилі приміщення, і лікарня. Дівчина кудись побігла, і залишила мандрівників зовні. Незабаром вона повернулася. Позаду неї йшла привітна жінка, з якою усі поважно віталися.

– Так! – скомандувала дівчина. – Постав свою дорогоцінну ношу на землю, ми її поки що заберемо, а сам сиди і чекай.

– Ні, – сказала жінка, – нехай краще зайде всередину. Хтозна, що прийде в голову вартовим, які тут вештаються.

– Добре! – дівчина взяла Фархада під руку і кудись потягла. Олівер залишився наодинці з жінкою.

– Мене звати Лана, – жінка широко посміхнулася, – не бійся, маленький, нічого поганого я тобі не зроблю.

Олівер почервонів і пішов за жінкою з низько опущеною головою – на нього і так дивилися з відкритими ротами. Жінка зайшла у теплу кімнатку. Тут було затишно і приємно пахнуло, від чого Оліверу відразу захотілося спати. Жінка жестом показала на кушетку, а сама сіло в крісло навпроти. Вікна в кімнаті були щільно зашторені і світло давали лиш декілька канделябрів та вогнище. Усе це створювало якусь таємничу атмосферу.

– Розкажи, як усе сталося? Коли ти зрозумів? – жінка була дуже уважною. У руках вона тримала товстий блокнот та олівець.

– Я… ну… – Олівер увесь напружився і боявся сказати хоча б слово. Жінка зітхнула і перемістилася на кушетку до хлопця. Вона пригорнула його до себе і стала гладити по спині, наче рідну дитину.

– Не бійся, я ж казала, що не завдам тобі шкоди. Моя сім’я не зацікавлена у вилові вовків. Ніхто не дізнається, що ти був тут, а усі записи я спалю. Мені вони потрібні для того щоб бачити повну картину, – голос жінки був тихими та приємним. Олівер кивнув головою і почав розповідати:

– Він… пов’язав мене минулого повного місяця. Я сам прийшов до нього. Мені було дуже погано. Я не міг нічого зробити. Тільки потім, через три тижні, я помітив, що змінився. Тіло стало якимось не таким. Я завжди був худорлявим, а тут… Фархад казав, що я виглядаю краще, а мені було бридко. Не знаю чому. Ще я почав їсти дивну їжу. Просив у Фархада сире м’ясо і окрім молока не міг нічого пити. А потім, я втратив свідомість і довго не міг прийти до тями. Я тоді три дні провалявся у ліжку. Після цього…  вивчав себе в дзеркалі і зрозумів, що дійсно змінився, моє обличчя, воно стало інакшим. І очі світилися новим життям. І сам я став наче б то м’якішим, поступливим. А потім я помацав своє тіло і провів по животу. Нічого не змінилося, але мене наче струмом вдарило. Звісно, як і люба людина в нашому світі, я знав, що контактувати з вовками собі дорожче, а тут ще й це… я тоді дуже плакав, але все ж таки взяв себе в руки. Я ще не казав Фархаду, але боявся, що він помітить інший запах. Дякуючи богам, він був так зайнятий дорогою, що не звернув на це уваги. Потім я почув, що десь на шляху до перевалу є поселення з чудовими лікарями, які приймають усіх, хоч ти людина, хоч вовк. І я спеціально обманув Фархада, і повернув не туди. Так ми і опинилися тут, але, все ж таки, важкий шлях дав про себе знати, і я втратив свідомість. Нас знайшла ваша дочка. Вона привела нас сюди.

– Рада чути, що він пов’язав тебе не насильно. Часто до мене приходять хлопці, які хотіли тільки позбутися вовченят у своїх животах.

– Ох… – зітхнув Олівер, не в змозі сказати, щось ще. Жінка встала з кушетки і поклала записи на стіл.

– Знімай одяг, огляну тебе.

– А? Добре… – хлопець почервонів і почав роздягатися. Оголившись, він ліг на кушетку, намагаючись прикрити наготу руками.

– Ну що ти так напружився? – жінка м’яко провела по стегну хлопця. – Нічого поганого я не зроблю, ну ж бо, покажи мені свій живіт.

Олівер прибрав руки і здригнувся від дотику жінки. Він відчув, як по його тілу розходиться тепло, яке йде від її рук. Від цього стало дуже приємно. Потім, вона перемістила руки на груди хлопця. Він знову зніяковів, але нічого не сказав, лиш закрив очі.

– А груди в тебе не боліли? – спитала жінка.

– Трохи.

Вона ще якийсь час оглядала омегу, подивилася промежину і наказала одягатися.

Коли Олівер закінчив, жінка знову вказала на кушетку. Хлопець сів і страшні думки роїлися в його голові. А якщо щось не так? Раптом він не зможе виносити вовченят?

Жінка сіла поряд, пригорнула його і тихо сказала:

– Можу вас привітати, молодий татусь, – вона поклала руку йому на живіт, – у твоїй утробі зароджується три сильних альфи. Можеш пишатися собою. А коли народиш, знай, що будуть в тебе три прекрасних помічника і захисника.

– І все буде добре? – зовсім тихо спитав хлопець.

– Так, все буде добре.

Олівер голосно шморгнув носом.

– Я піду… – сказав омега і вилетів із кімнати. Він побіг до Фархада, який вже не знав куди себе подіти від нудьги. Він якраз був на вулиці, розмовляв з тою самою дівчиною. Вовк відчув знайомий запах і повернувся, як раз вчасно, щоб спіймати Олівера, який летів до нього, як ураган. Хлопець вчепився в Фархада і ткнувся лицем йому в груди. Його плечі здригалися від ридань. Вовк злякався і погладив його по спині.

– Що сталося? Що тебе так засмутило? – схвильовано спитав вовк, цілуючи чорноволосу маківку.

– Йдіть, йдіть у дім, нічого звертати на себе увагу, – заторохтіла Лана, штовхаючи їх всередину. – Марта приготуй їм кімнату, нехай залишаться на ніч.

Дівчина відразу показала маленьку кімнатку і незабаром залишила їх самих. Речі були вже в кімнаті, тому Фархад закрив двері, сів на ліжко і тяжко зітхнув. Олівер впевнився, що поряд більше нікого нема і відсахнувся від вовка. Омега витирав рукавом вологе обличчя. Вовк дістав із кишені хустинку і протягнув йому. Той позбувся сопель і заїкаючись сказав:

– Я, я не засмутився… я… Фархад! Я щасливий! Я не можу передати наскільки… вона сказала… три сильних альфи… три! Уявляєш?! Фархад!

– Що? – вовк здивовано подивився на хлопця.

– Дурень! – той усміхнувся, а по його щоках текли сльози. – Я вагітний. Вже цілий місяць. І вона сказала, що в нас з тобою будуть маленькі вовченята. Три сильних альфи…

– Що?!

Олівер розсміявся, одночасно з цим гикаючи. Він знову підбадьорився і швиденько зліз із колін вовка. На столі він побачив глечик з водою і випив майже все.

Омега знову підійшов до Фархада і став тягати його за щоки.

– Да що ти такий похмурий? Чи ти зовсім не радий? – Олівер спеціально робив засмучене обличчя.

– Ні… я радий. Я дуже радий. Я просто не знаю, що сказати. Я… боги… це так дивно.

– Що тут дивного? – хлопець знову сів вовку на коліна і почав роздягати його. – Фархад…

Вовк торкнувся солодких губ хлопця. У його холові був повний хаос. Але він бачив збудження свого хлопчини і вирішив задовольнити його, а потім вже зайнятися своїми думками. Він ткнувся в плече Олівера і сказав:

– Я дійсно радий. Ти б знав, який я щасливий! Я вдячний долі за те, що зустрів тебе.

– Ха-ха. Насправді ми маємо бути вдячні тим охоронцям, які кинули мене в твою клітку.

– Ні. Вони тебе били. Лише це змушує мене кипіти від злості.

– Краще б ти зараз кипів від пристрасті, – прошепотів хлопець, вертячи сідничками. Перевертень загарчав і почав зривати з нього одяг. Він жбурнув хлопця, який заливався сміхом, на ліжко і скоро, роздягнувшись, приєднався.