ГЛАВА V: «Я ніколи не зізнавався в усьому підряд в один день», і Федя йде в захмелля

— Я ніколи не закохувався без взаємності. — читає Стьопа текст і відразу ж бере бокал разом з усіма окрім Антона і Міли.

— Мені здається, чи хтось тут нахабно й безсоромно бреше. — глянув Жора із зубочисткою в руках, яка вважається за ковток, на тих двух з недовірливим поглядом.

— Моя перша закоханість була два роки тому, я ще просто не встигла. — відповіла Міла. — Мало хто може мене зацікавити, тому це трапляється доволі рідко.

— А я? — самовпевнено посміхнувся Антон і тут же отримав стусана в руку від Ксюши.

— А ти тим більше.

«Якби ти був дівчиною, то шансів було б трошки більше», — посміхнувся про себе Федя.

— Я наступний. — надуто сказав той, чиє его тільки що зачепили. — Я ніколи не розказував таємниці під алкоголем. — не зробили ковток лише двоє. — Федя і Жора замало пили просто. Колись і з вами це станеться.

— Тобто не будуємо своє життя навколо бухла? — відповів перший згаданий і спіймав саркастичну посмішку у свій бік.

— От тільки не починай. — почулося від Лариси.

Далі почала читати Ксюша:

— Я ніколи ні з ким не спала.

— Якісь дебільні питання. Таке враження, наче автори додатку спеціально їх ставили, щоб усі набухались. — обурилась Віра.

— Я, звісно, не експерт, але, на мою думку, в такі ігри тому і грають. — прокоментував Федя після того, як зробив ковток.

— Стривай, а з ким в тебе було? Чому не розказував? — здивовано глянув на нього Сергій.

— Я не вважаю це якимось глобальним досягненням. А відповідь про те, хто це був, вам не сподобається.

— Ми приймемо будь-які твої вподобання, повір. Навіть якщо вона афроамериканка з формами.

— А що не так з афроамериканками? — невторопавши кинув Федя. — Гаразд, це не важливо. Коли я кажу «Вам не сподобається» це означає, що вам на всі сто не сподобається.

— Ти хоч скажи чи знаємо ми її? Які у вас з нею стосунки?

— Гаразд. Першу (Сава) деякі з вас знають, з другою (Стьопа) усі присутні тут точно знайомі. Про першу я жалкую, з другою все складно. — і тільки Жора, Міла і частково Стьопа зрозуміли, про кого йде мова. На щастя, далі настала його черга і він зміг уникнути розпитів. — Я ніколи не встрягав у проблеми, коли був п’яним.

Стьопа, Ксюша, Лариса, Антон зробили ковток відразу ж, а ось сам Федя вагався. Чи можна вважати його ночі зі Стьопою проблемою? З одного боку, нею ця ситуація була в перші дні, а потім все стало навіть чудово. З іншого, Феді з часом це перестало подобатись. Інші ситуації йому згадати було важко. Його вибір зупинився на тому, щоб не пити. Все одно, цього ніхто не зможе перевірити.

У перерві між грою, Федя стояв у туалеті біля умивальників, згодом до нього приєднався і Жора. Вони були в абсолютній самотності й він не міг не скористатися такою чудовою нагодою дещо обговорити.

— Як ти дізнався про нас із Стьопою?

— Я не дізнався. Я був тим, хто це влаштував.

— Я чекаю подробиць.

— Коли Стьопа п’яний, він: а) дуже легко піддається контролю; б) дуже легко втрачає пам’ять на наступний день. Того вечора він ішов у правильну кімнату, тобто до Антона, але мені в ту секунду захотілося драми і я завів його до тебе, а Стьопа про цю деталь просто забув. Мені хотілося вас хоч якось зблизити. Та і якби це все не я влаштував, то все одно здогадався би, оскільки я помітив номер на ключі, який ти першого вечора взяв. За вами з боку кумедно спостерігати, але водночас і цікаво, мушу визнати.

Федіна щелепа впала додолу й він хвилину витріщався на нього. Жора про все це знав. Він увесь цей час дивився йому в очі, а той і не здогадувався, що його друг в курсі про його секрет. Вони гуляли разом в парку і Федя був упевнений, что Жора наївно вірить у те, що вони просто так зустрілися в одному місті в один час. А виходить наївним тут був лише він один.

— Але навіщо? — все таки повернув собі дар мови наш любий викритий збоченець.

— Щоб між вами виникла хоча б якась хімія, ясне діло. Хто ж знав, що ти такий нерішучий і всю задумку мені зіпсуєш.

— Але ж йому подобається Антон.

— Є деякий нюанс з твоїм Антоном. Мені хотілося б тобі розповісти, але думаю Стьопа буде не дуже радий, якщо я це зроблю.

— Жоро, ти найсправжнісінький пацюк!

— Якщо бажати двом своїм найкращим друзям сімейного благополуччя означає бути пацюком, то так, це я. Нас чекають вже, треба йти.

Минуло п’ятнадцять хвилин, а Федя встигнув відверто нажратись. На початку гри цей геній справді думав, що це буде один нещасний ковточок на одне питання, який справді нічого не зробить, але і його великий розум, як виявилося, іноді може давати збій. Він ще був здатним робити такі прості речі, як читати короткі речення чи пити вино, але його руки не слухались, думки плутались, а свідомість розслабилась. Стан інших, окрім Жори, звісно, і Стьопи, якого алкоголь майже не бере, кращим не назвеш. Усією компанією вони вирішили зупинити гру і продовжити пити просто так.

Стьопа стояв назовні наодинці зі своїми думками і паром від цигарки. Його погляд був направлений кудись у далечінь, а звуки музики й голосів вже настільки стали звичними, що він просто їх не помічав. Він навіть не здогадувався про діалог Феді й Жори, який стався незадовго до цього, тому особистість Тієї Людини все ще була для нього загадкою, хоч і з підозрою на свого чи-то друга чи-то знайомого, з яким вони ледве знаходять спільну мову.

Стьопі важко пояснити свої емоції щодо цього. Він і здивований, тому що йому важко уявити Федю здатним на таке. І радісний, тому що це той хто не в стосунках. І розчарований, тому що це не Антон. І в його голові все ще панує питання, як його другові прийшло в голову це зробити, якщо він сам казав, що йому подобається одна людина. Хоча, як Стьопа припустив, його напівдруг теж міг би спати з ним просто від відчаю, тому що його почуття до того загадкового хлопця теж не взаємні.

«А раптом, йому подобаюсь я?», — промайнула думка в його голові, але розвинути він її не встиг, тому що ззаду на нього налетіли.

Ну, як налетіли. Це було скоріш схоже на те, що до нього просто хотіли підійти, але через проблеми з ногами, які викликані сп’янінням, наприклад, не змогли встояти і впали, потягнувши за собою Стьопу.

Бідний він, прийшовши до тями, глянув на ініціатора аварії і поступово почав упізнавати у ньому людину, про яку думав секунду тому.

— Перепрошую. Дуже перепрошую. Я просто хотів постояти з тобою. Вибач. — забурмотів Федя, ледве рухаючи язиком.

Стьопа встав і не стримував хіхікання, а потім допоміг знайомому і продовжив притримувати його за плечі, щоб той не впав. Його друг теж коротко посміхнувся, але коли глянув на його голову, то його обличчя отримало зосереджений вигляд.

Федя мляво підняв руку, але вона вся тремтіла і не хотіла слухатись, проте з горем пополам він її підняв. І різко опустив на кучеряве волосся. Це була дуже дивна дія ціль якої Стьопа не зрозумів.

П’яна рука, продовжуючи бути у волоссі, стиснула щось у жменю і піднесла на рівень очей хлопців. Обидва глянули на те, що схопив Федя.

— Метелик. — прокоментував той свій «улов». Це дійсно був нічний метелик, який полетів, щойно йому дали доступ до повітря.

— Я думав, ти мене вдарити хочеш.

Як реакція на цю репліку в повітрі неочікувано розлився сміх. Стьопа був щиро вражений від можливості почути це саме при таких обставинах, якщо врахувати той факт, що від такої людини, як він, це велика рідкість. Той усе реготав і реготав.

— Це мій колишній бив тих, кого кохає. — заговорив Федя, коли заспокоївся. — Я з тобою такого не посмію зробити.

«П’яна нісенітниця почалася, напевно», — подумав Стьопа на таку заявочку, а потім його взяли за руку.

— Ходімо.

— Куди?

— Я хочу гуляти.

І немов трьохрічне дитя, яке знайшло собі дорослого друга, Федя потягнув його в невідомому напрямку.

Здавалося, він і сам не знав, куди їх веде. Стьопа йшов за ним по зовнішній території бару, слідкуючи, щоб той нікуди не впав. Увесь їхній шлях вони пройшли мовчки, не проронивши ні слова, поки в декілька десятків метрів від них чулися голоси молоді, які чудово проводять час. Можливо, серед цих голосів можна було б почути й голоси їхніх друзів, але Стьопа туди не вслуховувався. Йому було цікаво, що станеться далі.

— Дивись. — сказав менш тверезий з них, коли зупинив їх біля бетонного паркану два метри у висоту.

— На що дивитись?

Але Федя проігнорував його питання:

— На нього можна залізти.

— Я-то дійсно можу. — тихо засміявся Стьопа. — А от щодо тебе я дуже сумніваюсь. Ти на рівній землі ледве ходиш. Куди тобі паркан?

Відповідь не надійшла. Увесь цей час у нього в руці була електронна цигарка. Він вирішив вимкнути й покласти в кишеню на застібці, щоб не заважала. Чесне слово, на це пішло ну, можливо, секунд п’ятнадцять. Коли Стьопа покінчив із задуманим, він оглянувся і не знайшов у полі зору свого компаньйона. «Куди за такий час можна зникнути?», — встигла виникнути думка в його голові, як тут почувся звук зверху. Цей геній реально якось заліз на паркан, на якому навіть немає за що зачепитись.

— Федю, злізь будь-ласка. — стурбовано попросив Стьопа, який при інших обставинах заліз би разом з ним. — Ти ж упадеш.

— Не впаду.

Таке враження наче Федя в такому стані ігнорує всіх, чиї слова йому не подобаються. Він покрокував з дивовижною грацією, абсолютно не боячись упасти. Його «доглядальник» послідував за ним.

Федя йшов по паркану, розставивши руки, під періодичні прохання злізти звідти. У його голові в цей час не відбувалося нічого, свідомість пішла з сім’ї за хлібом. Він нарешті міг розслабитися й робити, що завгодно, не переживаючи, що про нього подумають і що з ним станеться. Йому просто було класно. Тоді позаду нього почулося «Почекай» і він оглянувся. Його знайомий заліз за ним, а той лише посміхнувся.

Стьопа слідкував і підставляв руки кожний раз, коли йому здавалося, що Федя от-от впаде, проте цього не ставалось.

— Я люблю твій сміх. — нарешті заговорив той, що попереду. — Шкода, що зараз ти не смієшся. Зате ти зі мною, а не з Антоном. Мені цього достатньо.

— До чого тут він?

— Антон мене дратує. Хоча я розумію, що це не його провина.

«Точно п’яна нісенітниця почалася», — подумав той. В очах Стьопи ці двоє виглядають як чудові друзі. Із усіх членів компанії навіть Сергій з Мілою колись проронили, що Федя любить нудіти, але Антон виключення — завжди захищав його, навіть якщо не згодний з ним. Він часто казав, що Федя намагається піклуватися про всіх і одразу, просто припускається деяких помилок, а інші цього не розуміють. Тож чим він може так дратувати свою найближчу людину?

— Чому?

— Він кращий, ніж я. — посміхнувся той.

Сказати, що Стьопа оторопів це нічого не сказати:

— Ти це серйозно зараз?

— А хіба я брешу?

— Авжеж. Вас не можна порівнювати. Ви дві різні людини з різними характерами й інтересами, яким чином вас можна порівнювати?

— Тоді чому ти обрав Антона, а не мене?

Обидва зупинились. Стьопа від шоку, Федя тому, що зупинився Стьопа. Перший взагалі загубив контекст діалогу й зараз просто витріщався на свою причину здивування. Підсвідомо він вгадав, про що йде мова, але йому це здалося просто випадковою нісенітницею, що виникла в його голові.

— Ти про час, який я з ним проводжу, чи що?

Стьопа отримав відповідь у вигляді закочування очей, цокання язиком і стрибання униз на кущі. «Який це вже раз, коли він не відповідає на моє запитання?», — спитав себе Стьопа й пригнув за ним. Федя знову взяв його за руку й повів у напрямку, який знав лише він один. Тепер тому, кого ведуть, вже не хотілося терпіти ігнорування у свою адресу.

— То ти скажеш, що ти маєш на увазі?

— Я тебе кохаю ще з жовтня і плачу щоразу, коли ти віддаєш перевагу компанії Антона, а не моїй. — з дивною невимушеністю нарешті відповіли йому. Але суть цих слів до того, хто спитав, доходила дуже повільно. — Хоча він тебе не кохає, і чисто з біологічно-психічних причин не може кохати. А я тебе кохаю. Однак ти все одно обрав його. Єдина відповідь на те, чому він, а не я — це тому, що Антон краще, ніж я.

Стьопа не відповідав. Вони пройшли декілька метрів у абсолютній тиші, поки в голові одного з них відбувався галас. І врешті-решт, той, що веде, помітив у руці спротив. Тоді він спинився теж. Стьопа нарешті переварив. Його емоції перетворилися на кашу з різних інгредієнтів — там були й співчуття, й відчуття провини, й питання «чому» і «як», навіть гнів на себе й на Федю був. А головне питання:

— Чому ти мовчав?! — це прозвучал набагато гучніше й сумніше, ніж той планував. — Де ти був у квітні? Чи, хоча б, у травні? — його серце билося так, що його гуркіт бив у вуха. У грудях застигло неприємне відчуття. У горлі утворився ком, а голову сповнював шок.

— Якщо не секрет, то хто хлопець, який тобі подобається?

— Знаєш… Я не можу розповісти. Я не готовий.

— Ось як. Ну хоча б натякни. — хлопець, що нічого не підозрював, лише широко посміхався.

— Ти його знаєш. Знаєш краще, ніж будь-яка інша людина. Це все, що я можу сказати тобі.

— Хто б це не був, я певен, ти йому теж подобаєшся. Дуже подобаєшся. А якщо не подобаєшся, то в майбутньому обов’язково сподобаєшся.

«Да щоб тобі язика тоді відірвали, придурок», — лаяв себе Стьопа. Чому він був таким сліпим? Що йому затуляло очі? Як? Як?! Як він не помічав цього всього протягом 10 місяців?

Цей потік думок затуляв критичне мислення, яке сказало б йому, що Федя й не подавав ніяких знаків. До речі, той спостерігав за ним з невимушеною посмішкою, яка була з ним з самого початку.

— А чому я мав говорити?

— Може тому, що я жити без тебе не міг? Що я намагався всіма силами привернути твою увагу, натякнути? Що мені було боляче від одного незнання того, чи кохаєш ти мене чи ні? Чому я мав вважати свої почуття взаємними, коли я навіть не знав, чи вважаєш ти мене приятелем взагалі? Якого хуя, якщо ми закохались один в одного в той самий час?

— Я боягуз, Стьопо. Я більше не хочу про це говорити.

Стьопа видихнув. На місце емоцій поступово почав приходити холодний розум, сповільнюючи пульс у вухах.

— Тоді вранці поговоримо. Я від тебе не відстану.

Далі вони не займались нічим цікавим. Стьопа придбав їм по ананасовому соку і тістечку. Деякий час вони сиділи на лавочці з придбаним добром і мовчки частували, а той, що менш тверезий, поклав голову на чуже плече. І це все в повній тиші. Деякі емоції дотепер хотілось висловити, але зараз з його другом, який зараз є йому коханцем у паралельному Всесвіті, де вони не зассали, немає сенсу розмовляти.

— Вибачте, що перериваю ваше побачення, — ох, Жоро, наскільки ж ти невчасно підібрав саме цей підкол, — але ми вже йти збираємось.

— Вже? Але ж ми мали о третій ранку йти. — Стьопа з усіх сил удавав, наче ніяк не відреагував на початок його репліки.

— Сталися непередбачувані обставини і нам необхідно йти терміново.

— Наскільки це загрожує комусь тюрмою?

— Тюрма не світить нікому, але дехто в травматології сьогодні спатиме точно.

Що ж, він не був дуже розчарований. Йому теж вистачило на сьогодні пригод і чекав не дочекатись як хотів піти спати й завершити цей день.

***

Усюди в хаті вже було вимкнено світло, але не у вітальні. Щоб не заважати іншим, єдине що світило, була настільна лампа. Стьопа підійшов до журнального столику біля дивану й поставив не міцну каву Феді та фруктовий чай собі. Його волосся було вологе після душу, обидва переодягнені в піжами. Причиною їхнього неспання було безсоння. Ситуація, коли обидва зустрілись на кухні була трохи кумедною, зате тепер їм у цю нудну ніч не самотньо.

Двоє сіли на один диван та увімкнули на тиху гучність телевізор. Стьопа кинув погляд на Федю та помітив, що його брови знову нахмурені, якими вони були перед п’янкою.

— Тверезієш? — хіхікаючи запитав він.

— Ти про що?

— Ти брови знову нахмурив.

Федя відвів погляд та немов перевів його собі в думки. Побачивши, що потрібно було, виніс вердикт:

— Ще ні. Я ще не почав винити себе за все, що тобі розказав. От коли почну, то можна вважати, що так. — посміхаючись.

Стьопа з гіркотою, але посміхнувся теж і зробив ковток чаю: «Нащо себе винити?». Чесно кажучи, це другий раз за час їхнього знайомства, коли вони зі своєї ініціативи залишились одні й чудово проводять час. Стьопа нарешті знайшов відповідь на своє запитання до Феді «Чому ти мовчав?» і таке ж саме собі. Коли йому стала зрозуміла відповідь, то він трохи здивувався зі своєї дурості.

Ну от як можна зізнатись людині в почуттях, коли майже кожна ваша зустріч закінчується сваркою? Як можна думати про це, коли перед тобою, якщо брати Стьопу, стоїть хмуре обличчя, за яким не можна розпізнати ніяких емоцій? Якщо брати випадок Феді, то Стьопа в такому разі виступає як гіперактивна й скандальна істота, яка просто хоче підколоти й познущатись.

Стьопа ніколи не уявляв, як його бачать інші люди. Він був переконаний, що його хороше ставлення очевидне, але якщо подумати, то всі люди різні. Провина Феді тут теж є — він ніколи не намагався поладнати з тим, кого кохає і поговорити про щось більш глибше, ніж «Чому ти такий неслухняний і не думаєш про наслідки?». Обидва думали, що один іншого ненавидить і обидва помилялися. Але зараз вже пізно. Хоч вони й недовгий час ладнають, але почуття залишилися тут лише у Феді, хоча інший з моменту його зізнання почав перерозглядати свою закоханість. Та хіба можна чогось досягти за кілька годин?

— Вибач, що цікавлюсь. Я дійсно хочу запитати. Можеш не відповідати, якщо не хочеш. — після недовгого мовчання звернувся Стьопа й отримав зацікавлений погляд. — Чому ти казав, що твій колишній бив тих, кого кохає? З тобою жорстоко поводились?

Обличчя Феді потьмяніло. Він наче від болі прикусив губу й зажмурив очі. Його друг бачив лише це, але не бачив той потік спогадів, що пролетів у нього перед очима. Наче ж усе це закінчилося давно, але травма болить так, наче ще кровоточить. Стьопа вже хотів почати потік вибачень, але цього так і не довелося зробити.

— Може тобі Міла, Жора чи Антон розповідали щось про таку людину, як Сава?

— Жора розказав, що ви з ним близько року зустрічались, але розлучились минулого літа і що більше не спілкуєтесь. Але ти не розказав чому.

— Ми мали б розлучитись ще на третьому місяці стосунків. Тобто тоді, коли він вперше мене вдарив, а потім виправдовувався проблемами з контролем гніву. — Федя в цей момент відчув себе слабким і нікчемним. У цю ж секунду він пошкодував, що розказав це й почав метушитись: — Вибач, я не мав цього говорити. Тобі нема потреби вислуховувати мої проблеми. Просто забудь усе, що я тобі сказав. — перше, що йому потрапило під руку був пульт, тому щоб відволікти чужу увагу він почав перемикати програми на телевізорі.

Але Стьопа хутко схопив його за руку і порушив його плани:

— Чому ти нікому про це не казав?

— Навіщо? Кому це цікаво взагалі?

— Твоїм найближчим людям, як мінімум! І мені теж, нехай ми й такі собі друзі!

Брови нахмурились навіть більше, ніж зазвичай, а бліда шкіра під губами ще більше побіліла від укусу. Федя сховав обличчя в руці, ще більше ховаючись від цього світу й себе.

— Якщо я буду жалітись на кожну свою проблему, то почну виглядати як слабка нікчема. Усе, що було в минулому, було в минулому. Це все вже не важливо. Просто забудь.

— Кожен з нас має право плакати й бути слабким. Навіть величезний мужик, який рукою будь-кому кістки переламає теж може сумувати через щось! То чому ти не маєш права? Невже те, що людина, яку ти кохав, тебе била не варте уваги? Ти себе хоч чуєш? Тут зараз лише я і ти. Ніхто тебе не засудить.

Федя не відповів. Йому хотілося плакати, але зі звички він придушував це бажання. Він боявся розказати. Слова застрягали в горлі.

— Як він тебе бив?

— Коли хотів, тоді й бив. — видавив із себе. — А я, як останнє чмо, наївно його виправдовував.

— Ми всі ідеалізуємо тих, в кого закохані. Це нормально. Таке часто повторювалося?

— Вже не пам’ятаю. Пам’ятаю лише конкретні ситуації, але проміжки часу між ними пригадати не можу. Іноді це були прості удари. Декілька разів він пхав мене на ліжко й починав гамселити, як ненормальний. Після таких випадків я навчився користуватися тональним кремом, щоб сім’я синців не бачила.

— Чому він це робив?

— З різних причин. Коли я відмовляв у сексі, коли не хотів обривати дружбу з кимось за його бажанням, коли не міг дати грошей, коли просто попадав під гарячу руку. А я терпів. Я завжди терплю. Мені шкода Мілу, яка це все виносила. Одного дня я міг прийти до неї в сльозах від того, що мене знову побили, а наступного я розказував їй, що мій любий Савочка попросив пробачення й на цей раз такого точно більше не буде.

— З таких стосунків жертві важко піти. — Стьопа обійняв його однією рукою й поклав голову на плече. — Мені шкода. Але я радий, що в тебе була хоча б Міла поруч.

Федя поник і опустив погляд. Йому знову хотілось плакати, за що себе й проклинав. Якщо в нього зараз запитати, чи відчуває він себе в прихистку, то той не зможе відповісти. Стьопа йому співчуває та хоче допомогти і Федя радий, що він поруч, але йому було важко відкритись.

— Ти бачиш у мені нікчему. Усі бачать. Я завжди таким був. Я завжди сам створював собі проблеми, а потім сам через них плакав.

— Тобі лише здається. Ти дуже сильний, оскільки здатний витримувати все це самотужки.

— Хто сказав, що я витримую? Я терплю, — і тут він відчув, як по його щоці потекла сльозинка, — я завжди терплю. Терплю, терплю, потім ще раз терплю, потім ще, і ще. Я не вмію робити нічого іншого.

Федя заплакав. Стьопа вже повністю захопив його в обійми. Жовта тканина піжами вмить стала вологою через пошморгування в неї. Він робив це тихо, але не спеціально.

— Ти справді думаєш, що я так просто міг змиритися з тим, що мій батько зраджує мамі? Та я ту світловолосу шлюшку придушити хочу, але що з того? Придушу, так батько іншого знайде. Розкажу йому, що все знаю — він скаже, що більше так не буде, а потім просто почне краще ховатися. Мамі розкажу — повноцінної сім’ї в мене більше не буде. Або мені навіть не повірять. Що зі мною взагалі не так? Чому я не можу бути, як Антон чи Жора, які подобаються всім і в них усе чудово? Що я зробив не так, що отримую менше любові від батьків? Чи це через те, що наважився піти по своїй стежці, а не тій, яку мені витоптали вони? Тому що пішов на філологічний, а не економічний, як вони мене благали? Тому що я не спілкуюсь з ними стільки часу? Що я роблю не так? — емоції лилися рікою, яку Федя вже був не здатним зупинити. — У мене ніколи не було близької людини. Навіть мої батьки не хотіли піклуватися про мене, зате дуже переймалися, що про них подумають люди. Що у відповідь можу зробити я? А нічого. Я ніколи нічого не можу.

— Не треба сприймати себе через призму того, що про тебе кажуть батьки! Ти дуже сильний і я пишаюся тобою!

— Я? Сильний? — він, з обличчям заповненим сльозами, підняв погляд. — Десять місяців я приховував свої почуття до тебе, щоб у висновку просрати цей шанс, коли все ще було взаємно. Замість того, щоб чесно тобі зізнатися, що це я трахнув тебе в першу ніч, я як боягузлива сучка переніс тебе подалі, аби ти нічого не дізнався, бо боявся твоєї реакції. А після цього ще й почав удавати неясно кого, халявно трахаючись з тобою, бо тепер не треба переживати. Хіба сміливі люди так учиняють? Хіба нормальні люди так роблять? Хіба я сильний?

Стьопа на мить втратив дар мови. Не думав він, що це зізнання станеться саме так.

— Слабкі люди не вміють брати стільки відповідальності на свої плечі. Вони не вміють слугувати опорою для декількох людей одночасно й при цьому не здатися. Слабкість це не про кількість негативних емоцій. Те, що життя тебе не шкодує — абсолютно не твоя провина. Я ніколи не вважав тебе слабким і не вважаю досі.

Вони продовжували дивитися один одному в очі. Федя все ще плакав, але після його репліки шморгнув і притулився обличчям в плече навпроти. Стьопа обійняв долонею його голову. Ось так вони просиділи в повній тиші, яку порушували схлипи, декілька хвилин. З часом Федя заспокоївся, але не наважувався глянути в очі.

— Що знову? — по доброму хіхікаючи, запитав Стьопа

— Вибач, будь-ласка. Я не думав, що моє зізнання буде саме таким. За вечір зізнатися відразу в двох речах, це ж треба так лоханутись.

— Про перше казати нічого не буду, краще про друге. Я з самого початку був готовий, що це може бути хто завгодно, тому все добре. Як я й казав, це ніяк не вплине на моє ставлення до тебе. До того ж, я вже давно підозрював, що це ти.

— Я думав, що ти вже в курсі, просто насміхаєшся наді мною. Враховуючи те, що ти повірив у мою відмовку щодо пледу. — Федя був трохи зніяковілий.

— Ну, чесно кажучи, цей випадок дійсно був тим, через який я почав тебе підозрювати. Потім я порівняв Жорин, твій і його… Ну, виходить, теж твій, почерки і підозри посилилися.

У відповідь йому хіхікнули:

— До речі, Жора про все знав з самого початку. Навіть я не знав про це.

— Що?! — видав Стьопа. — Як?

— Підштовхнув тебе в першу ніч у мою кімнату.

— Та цей Жора пацюк облуплений, я йому покажу потім! Як він посмів узагалі? Тобто я розказував йому все це, а він, виявляється, сидів і спостерігав зі сторони?

— Коли він хоче когось звести, то його нічого не зупинить.

— Ну, з Вірою і Мілою ж якось все вийшло. — підозріло посміхнувся Стьопа, згадуючи знайому парочку, а потім додав: — Може й у нас вийде.

Федя, сам від себе цього не очікуюючи, зніяковів і почав метушитись та збирати речі:

— Знаєш, я спати хочу. На добраніч.

Стьопа очікував не такої реакції, тому він засмучено глянув, як той його покидає. Він же просто пожартував, що в цьому такого?

І ось, вони розійшлися і день закінчився. Це, звісно, не означає, що вони швидко заснули, а не провели декілька годин в роздумах, проте більше за ту ніч вони не бачилися.

***

Федя прокинувся від того, що власник низького грубого голосу кликав його на ім’я та хлопав по плечу, намагаючись розбудити, і той відразу зрозумів, що це Сергій. Він сонним скривленим поглядом глянув на свого брата.

— Вже опів на дванадцяту, всі прокинулись давно. Ти як?

— Та нормально наче, хоча голова болить дуже.

— Добре, лежи тоді тут, я таблетки від голови принесу.

— Не треба, я сам можу взяти.

— Лежи і не викаблучуйся, я сам принесу.

Із Сергієм, з його дивною манерою піклуватися, краще не сваритися, тому Федя продовжив слухняно лежати. Коли брат залишив його самотнім, то він згадав усе, що було вночі.

Ну, по-перше, йому захотілося себе вдарити за те, що витворяв усю ніч. І нехай Федя був п’яним, проте з голови Стьопи не зітреш усе те, що йому наговорили. Це ж тепер його об’єкт кохання дивитиметься на нього, як на жертву, з оцими всіма співчутливими поглядами, а Федя ненавидить цей співчутливий погляд. Він ненавидить, коли його сприймають, як слабку істотку, що ні на що не здатна і якій не можна довірити нічого серйозного, тому що швидко розплачеться. А Стьопі він і жалівся на життя, і змусив почувати себе винним через те, що не може взаємно відповісти на почуття, ще й розплакався перед ним.

— Ну як можна було вкоїти ось це все за один вечір? — звернувся до себе Федя, ховаючи обличчя в руках. Йому зараз взагалі не хотілося показуватися перед ним. МІсяців зо два, бажано. Ні, краще три. Хоча, півроку теж непогано.

Сергій повернувся до нього в кімнату зі стаканом води, таблеткою, та тарілкою з їжею і поклав це все йому на тумбочку.

— Полежи краще. Ми через півтори години їдемо додому, постарайся за цей час зібратись. А нам з Ксюшою треба в лікарню до Антона з’їздити.

Федя після почутого аж підвівся:

— А що з ним?

— Впав учора зі сходів і ногу зламав, зараз у травматології лежить.

— Я з вами поїду.

— Не треба, ми не надовго. Просто вмовимо лікаря віддати його нам, щоб ми відвели його в лікарню в нашому місті і перевіримо як він. А тобі краще перепочити.

— У мене все не настільки катастрофічно, може я допоможу чимось. Сам же сказав, що ненадовго.

Сергій зітхнув і змирився з його вмовляннями:

— Гаразд, якщо ти так рвешся. Снідай, мийся і поїдемо. — після цих слів Федю знову залишили на самоті.

Тим часом Стьопа вже давно не спав. Він би зміг довше поспати, але шум від тих, хто прокинувся, завадив йому це зробити, тому зараз, вже чистенький, гарненький і зібраний, сидів снідав. І чекав Жору, щоб серйозно з ним поговорити.

— Приємного апетиту, — побажав йому кращий друг, зайшовши на кухню. Вони були одні, — що сталося?

Стьопа жував солодку гріночку, запивав її чайком, і гнівно на нього дивився. Жора насторожився.

— Ти був моїм найкращим другом, якому я довіряв усі свої таємниці, а ти зі мною так вчинив. Ти справжній пацючара. Як ти посмів?

— Що ти маєш на увазі?

— Тобі не соромно? Чому ти не сказав, що це Федя? Я тоді весь день як придурок ходив і розмірковував, а ти, виявляється, про все знав! Не просто знав, а сам це все і влаштував!

— Він тобі вже розказав? — щасливо вигукнув Жора.

— Так, розказав. Але ми не про нього зараз. На питання відповідай.

— Ви два тормози. Це єдине, що я зміг придумати. З вас такий чудовий дует вийде, от побачиш.

Обличчя Стьопи посерйознішало:

— Не втручайся в наше особисте життя. Я то може й з гумором на це відреагував, а от Феді від цього було погано. Не роби так більше.

— Добре. — зітхнув Жора. — Вибач. А чим усе закінчилося розкажеш?

— Нічим не закінчилося. У мене ще в планах поговорити з ним. Але ми самі розберемося, тебе це не стосується. — на цьому їхня серйозна розмова закінчилася.

Федя вже покінчив з трапезою і як придурок дивився в одну точку. Він усе намагався змусити себе вийти з кімнати, але страх побачити Стьопу цьому заважав. І поки зовні можна було побачити спокійного хлопця, який просто дивився в одну точку, в думках був хаос.

Наче на зло, по ту сторону дверей пролунав той проклятий, але водночас той, що викликає приємне схвилювання, голос:

— Федю, ми можемо поговорити? Сергій казав, що ти вже не спиш.

«Ну от за які погані речі, що я скоїв, ти вирішив сюди явитись?», — пролунало в нього в думках, коли він казав репліку: «Добре, заходь».

Стьопа стояв в іншому кінці кімнати з Фединим пледом у руках, потайки від очей навпроти хвилюючись. Насправді, хвилювались і ніяковіли обидва, просто з різних причин.

Стьопа поклав плед біля його власника. Відійшов. Почав дивитися на погляд навпроти.

— Як ти? — запитав він, спостерігаючи за беземоційним поглядом сірих очей. Пальці так і кортіли познущатись один над одним, щоб втамувати емоції. — Голова не болить?

— Ні, все нормально. — Федя обкусав губи до легкого печіння. Живіт жахливо крутило. — А ти?

— Більш, ніж добре. Дякую.

Якби хтось глянув на них збоку, то галасно зареготав би. Обидва посміхались настільки широко, що це вже переставало виглядати щирим. Ніхто з них емоції один одного не помічав, вони були зайняті лише своїми почуттями. Федя молився, щоб ця розмова поскоріше закінчилася, Стьопа підбирав слова.

— Слухай, — почав говорити другий, поки в горлі було щось схоже на Сахару. — Я дуже багато думав над тим, що почув учора. Ти тоді був занадто п’яним, а в мені палали емоції, тому цю розмову було б краще перенести. Я ж колись теж був у тебе закоханий. — зніяковіла посмішка у Феді зникла і до хвилювань додалася ще й зосередженість. — Це було зовсім недавно і позбавитися від цих почуттів було доволі важко. Це було з жовтня по кінець квітня, а закінчилося все по причині розмови у нашу ночівлю в Жори, якщо ти пам’ятаєш. Твої слова мене тоді дуже ранили, і я зовсім не подумав, що ти міг це сказати через тиск думки інших.

Той зрозумів про яку розмову йде мова, але він навіть і подумати не міг, що це якось вплинуло на його предмет симпатії. Його співрозмовник продовжував:

— …Чесно кажучи, після твого зізнання я почав сумніватися. У часи, коли якась дівчина просто говорила з тобою, то мої ревнощі були в багато разів сильніші, ніж ті, що були, коли Ксюша почала зустрічатися з Антоном. Та й не так вже й багато часу минуло з квітня. Може, якісь метелики ще не померли і в нас… — він весь трусився й ледве будував речення. — …могло б щось вийти? Ну, в плані стосунків. Ти хотів би цього?

Федя втратив дар мови. Тіло тремтіло, а серце намагалось вилізти з клітки, яку називають тілом. Він хотів і сказати багато чого, і не говорити нічого. Йому було і радісно, і гірко на душі. Думки переплелися в тугий вузол, з якого важко було щось витягти. Але Федя взяв собі за звичку не перебувати в такому стані надто довго, інакше станеться щось погане. На короткий час він уявив їхнє майбутнє, якщо скаже «так», але стараючись прибрати усі емоційні фантазії.

— Стьопо, вибач. — йому було важко казати всі ці слова, але йому здавалося, що так буде краще. — Я не зможу. Я все одно буду жити з думкою, що ти зустрічаєшся зі мною просто тому, що я тобі розказав про свої почуття, а не тому, що ти дійсно цього хочеш. Можливо, ти справді хочеш, але мені важко в це повірити. Вибач. Мені шкода. Я не вірю, що за такий проміжок часу дійсно можна змінити почуття. Вибач.

Стьопа відчув, як у його грудях з’явилася відчутна тяжкість.

— Добре. Це твій вибір. Не буду на тебе тиснути. — тихо промовив він і помірними кроками покинув кімнату.

В обох знову були однакові емоції — розчарування, сум, жаль. Але тепер з однакової причини.

***

Плани трохи змінились — Антон сам вмовив лікаря відпустити його, давши слово, що після повернення в рідне місто відразу ж піде в лікарню. Саме тому Ксюша з Федею зібрали його речі та свої, потім усією компанією сіли в машину, забрали Антона і зараз їхали додому.

На цей раз парочка із двох протилежностей сиділи не разом, як у перший день, а в різних кутках машини. Федя мовчки споглядав, як через вікно машини на нього дивиться ціле поле жовтих, прямо як улюблений колір Стьопи, соняшників. Навряд чи тому, що Федя сонечко. Скоріше сіра хмаринка, що от-от почне капати зливою. Ці рослини майорили настільки яскраво, що аж сліпили йому очі. Але його погляд так і не відірвався від них.

Ці п’ять днів тривали неначе вічність. Здавалось би, таких поїздок було й буде ще багато, але ця була особливою. Федя розкрив як збочену, так і емоційну натуру. Помирився зі своїм недо-ворогом недо-другом і коханим, а потім в останній момент усе повернулося до початкової точки. Але замість удаваної ненависті, як на початку, — справжній смуток. Він не знав, як усе буде в майбутньому. Якщо вони почнуть уникати один одного, то це закінчиться під впливом обставин через місяць. За цей час може багато чого змінитися. Можливо, Федя навіть змінить свою думку і вони зійдуться. У нього ніколи не було здатностей і віри у пророцтва. Про що зараз шкодує.

Машина зупинилась у перерві між поїздкою назад і всі повиходили з неї. Залишилися лише близнюки у повній самоті.

— Ти щось сумний. — звернувся до брата, що сидів поруч, Антон. — Я ж відчуваю, що щось сталося. Поділишся?

— Сталося. Навіть не знаю, чому доля вирішила, щоб це сталося. — сухо відповів Федя.

— Розказуй, поки ми одні. Я готовий тебе вислухати.

— Знаєш, я тобі завжди заздрив. — почав один із близнюків, гучно зітхнувши. Цей добрий тембр його завжди підкупав. — Ну от подивись на себе і Ксюшу. Два тижні тому ти прийшов до мене і розказав, що закохався в одну доньку маминих знайомих і хочеш запросити її на побачення. А зараз вона твоя дівчина. А я? 10 місяців страждаю від кохання до одного хлопця, а коли він прямо пропонує мені зустрічатись, то мені чомусь потрібна відмовка, аби не погоджуватись. Так, ця причина для мене є суттєвою, але ж збоку це виглядає тупо. Що зі мною не так?

Тоша уважно його вислухав і трохи обдумав ці слова. Після чого відповів:

— Тобі просто треба час. Я так швидко знаходжу стосунки, тому що мені легше довіритись людям і не треба так довго часу на роздуми. А ти інший. Ти завжди думаєш та аналізуєш, однак це не робить тебе якимось неправильним. Тобі просто треба час, щоб налаштувати себе. Я вірю, в тебе все буде добре.

Від цих слів Феді полегшало. Вони з Антоном, як це часто в близнюків і буває, завжди були разом. Тому й знають один про одного все. Цей зв’язок міцніший, ніж навіть із Сергієм. І нехай вони різні за характером, можуть робити перерви у своєму спілкуванні, але все одно близькі.

— Є ще один нюанс. — додав Федя. — Це Стьопа.

— Я знаю. Ти від мене нічого не сховаєш. Але моїх слів це не відміняє.

Вони посміхнулись один одному. А далі повернулась уся інша компанія і через декілька годин їх уже зустрічали гарні вулиці рідного міста. По мірі того, як вони проїжджали різні будинки, пасажирів у машині ставало дедалі менше, поки не залишилося нікого, крім водія і трьох братів.

Маму сповістили про інцидент, тому вона вже чекала своїх дітей біля пункту призначення. Сергій і Федя, притримуючи з обох боків Антона, вивели його з машини. Після цього їх чекала поїздка в лікарню і словесні прочухани їхньої мами, але це вже їхні справи.

Тим часом мама Стьопи зустріла його в кафе неподалік від місця його зупинки. Вони привіталися, обійнялися і почали обговорювати цю довго історію про проведені декілька днів.

Але наша історія ще не закінчилася.