ГЛАВА III: Ананаси та ревнощі

— Тобі час іти. — з сумом сказав голос.

Феді не хотілося його відпускати, але він розумів, що якщо цього не зробити, то видасть себе набагато швидше, ніж розраховував.

Зітхнувши, Стьопа підвівся і взяв свій одяг, та, не без сторонньої допомоги, одягнувся. Потім його взяли за руку і довели до дверей. Щойно він опинився обличчям до виходу, Стьопа зняв маску і, намагаючись не повертати голову, запитав:

— А ти зможеш усе-таки розповісти, хто ти такий? Рано чи пізно це має розкритися.

— Навіть не знаю. — Федя замислився. Їм ще кілька років один одного бачити, довго приховувати справді не вдасться. А коли це розкриється, невідомо в яких вони будуть взаєминах і як вони вплинуть на реакцію. — Якщо все буде добре, то, гадаю, в останній день поїздки, мабуть. — він назвав дуже приблизний час, адже сам не знав, коли зможе наважитися. — Тільки, будь ласка, дай слово, що ти не намагатимешся сам дізнатися, хто я?

— Добренько, але що робити, якщо я все ж таки випадково дізнаюся?

— У такому випадку я не раджу тобі від мене цього ховати. Це те, що я можу сказати точно. Далі подивимося по ситуації.

— Зрозумів. А якщо в останній день ти не зможеш мені про це розповісти?

— Я в цьому сумніваюся, але думаю, я знайду спосіб. Важко щось казати поки що.

— Так, ти маєш рацію. На добраніч. — після цієї фрази за Стьопою зачинилися двері і на цьому сьогоднішній вечір можна вважати закінченим.

***

Для Феді ранок почався з ніжного співу пташок і променів раннього липневого сонечка, що завітали до нього через віконце прямо йому в кімнату, ніжно обдаровуючи його щоки світлом і теплом. А ще зі звуку газонокосарки. Спросоння він подумав, що це хтось пускає газову атаку, але потім глянув у вікно і побачив чоловіка в сусідньому дворі, який любісінько йшов по траві, скошуючи її.

— Який придурок о сьомій ранку буде газон стригти? — пробурмотів він суто риторичне запитання, наче сам не був би на це здатен.

Його, звичайно, переслідувало бажання обматюкати його, як слід, але він вважав за краще все ж таки залишити це завдання комусь іншому. Та й врешті-решт, крім цієї ситуації, він їм ніяк не заважав. Натомість Федя підвівся і почав згадувати події минулої ночі. На кілька хвилин він сприйняв усі ті події, як дуже реалістичний сон, але потім хлопець глянув у дзеркало на його тумбочці. Вся його шия, ключиці та плечі були вкриті багряними плямами. Федя здивувався з того, що в принципі зважився на таке, ще й на тверезу голову, але… він не шкодував. Йому сподобалось.

Після спогадів про ніч, хлопець узяв рушник, одяг та пішов у душ. Його шлях пролягав через вітальню, де умиротворено спав Стьопа. Федя зупинився, і побачив, що одна нога і рука виглядали з краю дивана, голова була закинута і вся ця кумедна картина супроводжувалась його тихим хропінням. «Сонечко яке», — єдине, що подумав про побачене Федя і продовжив шлях.

Душ зустрів його приємною теплою водою, що нарешті прибрала сонливість з його голови. Приємний запах лаймового шампуню освіжив розум, а гель для душу і мочалочка змили фантомний бруд і всі найменші неприємні запахи. Федя й не думав тут довго затримуватись, адже йому ще сніданок разом із Жорою та Мілою готувати, але потім потихеньку в голові почали відновлюватися фрагменти тієї ночі.

Стьопині руки, Стьопина талія, оголені ноги та солодкі стогони. Перед очима миготів його торс, що вигинається, підняті ніжки. У пам’яті відбився кожен укус і подряпина з тієї ночі. Федя кінчиками пальців провів по ключицях та шиї. У вухах ще звучав Стьопин ледь хриплий голос, що просив його продовжувати, а той був тільки радий виконувати його благання.

Федя уперся об кахель спиною і шумно видихнув, зливаючись із шумом струменів води. Він мимоволі глянув униз — член уже встав. Треба було виходити, бо він уже й так затримується, але бажання його тіла були сильнішими.

Він узяв член у руку, згадуючи як той був у його предметі збудження минулої ночі, і провів один раз. Потім ще. І ще. Федя продовжував знову програвати в голові ту ніч і не міг зупинитися. Хлопцю навіть довелося прикусити руку, щоби не застогнати на весь будинок. Рука рухалася сама собою, доводячи до запаморочення Федю. Крапельки води змивали весь піт, що підступає, і шумом дозволяли вийти з реальності. За кілька хвилин пара білих крапельок виявилася на підлозі і була змита водою.

Стук у двері і голос Жори, який казав, що він затримується, дав чудово зрозуміти, що час виходити. Вибачившись, не подаючи при цьому, звичайно ж, ніякого вигляду, що він щойно подрочив у його душі, він вийшов, своєю тоналкою поспіхом покрив засоси, одягнувся і залишив ванну, щоб допомогти нарешті з приготуванням сніданку.

Через дві години приготування запах цього, власне, сніданку і розбудив Стьопу. Він швиденько натягнув штани до сорочки, комплект від жовтої піжами, швидко вмився й зайшов на кухню, де кілька людей уже сиділи і пожовували млинці, намагаючись відійти від похмілля.

— Добрий ранок. — мало не заспівав той, сідаючи за стіл.

— Добре воно тільки для тебе. — буркнув Сергій, чиї мішки під очима діставали до пупка.

Стьопа від цього голосно й зловтішно засміявся.

— Не було чого напиватися, як свиня. — відповів він другу, у відповідь на що був успішно посланий нахуй, але Стьопа пропустив це повз вуха.

— Я всім кави й чаю наробив, бери. — сказав йому Федя, показуючи на тацю з кількома чашками з напоєм.

— Дякую, — усміхнувся йому знайомий і взяв чашку, а потім ще й наклав собі млинців із спільної тарілки. Тримаючи чашку біля губ, він тихо додав: — наша господине. — від чого Федя лише хихикнув.

Пізніше до них приєдналося ще кілька людей і вже вся компанія сиділа за столом. Цей ранок від попереднього нічим особливо не відрізнявся.

Після сніданку всі розійшлися хто куди, Федя пішов у ванну чистити зуби. Він тихо стояв, роблячи звичну дію, а його думки не були зайняті нічим особливо серйозним, крім планів на сьогодні. За дверима лунали розмови друзів. Його самотність порушила Міла, підійшовши до сусідньої раковини та витягнувши свою щітку. Спочатку вони тихо стояли, поглядаючи на себе в дзеркало, але потім вони обидва почали зачісуватися, і ось тут Міла загадково кинула, посміхаючись.

— Я так розумію, презервативи тобі все ж таки знадобилися?

— Що ти маєш на увазі? — Федя одразу ж зиркнув у її бік.

— У мене вчора безсоння було, а тут стіни тонкі. Тож я все чула. — вона продовжувала широко посміхатися, чим сильно напружила свого друга, але говорила тихо, мабуть розуміючи, що знає те, чого не повинна. — То Стьопа все дізнався, чи тобі вдалося зашифруватися? Я під кінець заснула.

Федя стояв у повному ступорі, очима по п’ять копійок дивлячись на подругу. Зробивши глибокий вдих-видих, він прийшов до тями. Удавати дурня не вдасться.

— Не знає. Ти хоч не кажи нікому про це. — також тихо відповів він, намагаючись продовжити наводити порядки на голові.

— Я й не збиралася. — і знизала плечима. — Мені немає справи до чужих уподобань чи бзиків. Але рано чи пізно він може випадково помітити, як ти з кімнати виходиш. Що робитимеш у такому разі?

— Поки не знаю. Я ще не думав про це. Ця ідея мені спонтанно прийшла, тому фіг його знає. Але я взяв зі Стьопи слово, що він не намагатиметься сам дізнатися.

— Ясно.

Федя розслаблено видихнув. Він з Мілою спілкується найближче в компанії, тому що їй можна довіряти і вона вміє брати відповідальність. Але якщо чула вона, напевно міг почути ще хтось, а ось це вже проблема.

— Як гадаєш, хтось ще знає про це?

— Думаю, якби знав, уже за спільним столом розповів би. Ти ж їх знаєш.

— Справді. — хіхікнув Федя. — Але треба все одно бути обережним. Можеш мене прикрити, якщо що? Хоч би кімнату, в якій я сплю, не кажи.

— Авжеж.

«Тепер справді можна не переживати. Мабуть. Якщо від Стьопи ніхто нічого не знає», — подумав Федя і продовжив день, наче й не було нічого.

***

— То навіщо ти пішов до нього? — спитав Жора після того, як Стьопа розповів йому історію сьогоднішньої ночі. Вони розмістилися на подвір’ї та сиділи біля фонтану. Усередині все одно не було сенсу сидіти, а так свіже повітря і ніхто випадково не підслухає їхню розмову, адже більшість зараз усередині.

— Ах, якби ж я знав. — хихикнув Стьопа. — Цікавість взяла гору, от і все. Шкода, звичайно, що головної відповіді на запитання я не дізнався, але він пообіцяв все розповісти в останній день.

— Ти ж розумієш, що це може бути хто завгодно? Іноді твоя любов до пригод мене лякає.

— Так, розумію. Але я розраховую на те, що наші взаємини це не зіпсує, хоч би хто це був.

— Навіть якщо ти можеш бути тим, з ким зраджують? У нас тут ніби майже всі у стосунках.

— Та йомайо, годі думати тільки про погане. Ти своєю параноєю Федю нагадуєш.

Особливо нічого цікавого в такому маленькому містечку робити все одно нічого, тому Жора, як вони з компанією домовилися, вирішив увечері влаштувати вечірку. У барах сторонні люди тільки заважають, а самому організаторові навіть повеселитися спокійно не дадуть, бо вчорашній вечір наочно показав, що він єдиний, хто зможе довезти своїх дурників у цілісності та живих, бо з правами, досвідом та мізками.

Усі зібралися на кухні, слухаючи вказівки про підготовку до вечора. Техніку довірили Сергію та Тоші, готування Ксюші та Мілі,

— Покупки Федя та Стьопа.

— Вибачте, якщо ображу когось, але Стьопа ж гроші не вміє витрачати. — заперечив Федя, глянувши на Стьопу. — Накупує всякого. Чому б його на декорації не доручити, а ти зі мною?

— Та що ти випендрюєшся знову? — вставила слово Лариса, яка одна з небагатьох ще не пішла. — Що там ті покупки — тридцять хвилин продукти зібрав, у візок поклав та оплатив.

— Саме так, нічого подібного! — підтримав Стьопа. — Обіцяю, я тільки візок буду везти, решту ти робитимеш. — його очі були сповнені ентузіазму.

— Чудово, рушайте за покупками! — оголосив керівник.

«Моя думка тут враховується взагалі?», — хотів обуритися Федя, але одразу ж насильно отримав від Жори картку і був відправлений до магазину. Уже перед виходом, коли Стьопа чекав його на вулиці, він спитав у Жори:

— Чому ти взагалі вирішив так?

— Відповім, як зазвичай: щоби ви навчилися нормально спілкуватися. Я не хочу, щоб два моїх найкращих друга гризлися при кожній зустрічі.

Жора в гаражі десь відкопав мопед, що дозволило набагато швидше дістатися магазину. Водив Федя, а Стьопа засвоїв урок, що йому краще не заважати. Дорога була недовгою — за п’ять хвилин ці двоє вже стояли біля АТБ і перевіряли список покупок, написаний на листочку. Федя дістав його і почав перечитувати, тим часом Стьопі теж стало цікаво і він через плече заглянув у листок.

— Продуктів багато, а смаколиків ніяких немає. — Розчаровано прокоментував він.

— Є морозиво, фрукти та газировки. Чим не смаколики? — відповів Федя.

— Все одно малувато.

Після такого короткого діалогу вони зайшли всередину. Магазин був невеликим, як це зазвичай і буває в маленьких містах. Людей було небагато, тому й каси не були сильно забиті. Федя віз візок, а Стьопа ходив за ним хвостиком зі списком, називаючи все необхідне. Перший уже подумав, що другий справді змирився з ролею слухняшки.

— Тут ще алкоголь вказано, але відділ аж у іншому кінці. Давай я швиденько за ним збігаю? — запропонував вірний помічник.

— Гаразд, тільки прошу тебе, береш алкоголь і повертаєшся.

Спочатку Стьопа справді намагався не дивитися на ці спокусливі вітрини з усілякими смачними продуктами, які він тут же взяв би. Він миттю схопив кілька пляшок, вибравши бренд на свій смак, і гордо помчав до напарника, але тут він краєм ока помітив консервовані ананаси. Особливо йому сподобались у колечках. «Федя теж ананаси любить, навряд чи він відмовить», — саме з такою думкою Стьопа взяв одразу дві банки і легкою ходою, міцно притримуючи все це добро, пішов до Феді.

Той одразу помітив щось у руках, але не побачив що саме, проте його беззаперечною відповіддю було:

— Стьопо, ні! Ми про що домовились?

— Чому ні? Ти ж любиш ананаси, тишком-нишком купимо і сховаємо.

— Жора нам свої гроші довірив, щоби ми купили тільки те, що потрібно на всю компанію. Про особисті хотілки він не згадував нічого.

— А хто сказав, що ми розплачуватимемося його грошима? — після цього Стьопа показав телефон із відкритим Приватбанком, натякаючи, що свої гроші в нього теж є. — Якщо я збираюся взяти щось для себе, то сам розплачуватися і буду.

Обличчя Феді подобрішало:

— Добре, клади.

Хлопець радісно помістив відвойовані банки до інших продуктів і більше ні про що не просив. На касі вони оплатили свою хотілку окремо та сховали в окремий пакет, бо вони жадібні вреднюшки і не планували з кимось ділитися.

Вони гордо ввійшли до будинку, тримаючи в обох руках покупки, і одразу помчали на кухню, де на них уже чекав Жора. Він допоміг розкласти продукти на стіл і відпустив у своїх справах.

Вітальня, як і весь будинок у принципі — місце небезпечне, якщо хочеш тихенько все з’їсти один. На задньому дворі стояла чудова лавочка з видом на город, що стояла впритул до стіни. Вони це місце знайшли випадково, поки тинялися надворі й саме там вирішили зупинитися. Федя не зовсім розумів, навіщо так морочитися, щоб просто поїсти, але йому подобалася перспектива провести зі Стьопою час і він її не проґавить.

Вони сіли і витягли з пакета свій смаколик. Погода сьогодні була трохи прохолодна, промені сонця пробивалися крізь хмари, навіть віяв легкий вітерець. Стьопа взяв баночку і потягнув за відкривачку, а потім відсьорбнув звідти сироп. Федя ж взяв собі вилку, наколов на неї шматочок і також відкусив.

— Пам’ятаю, коли мама на свята щось готувала, я любив один такий шматочок красти і потайки їсти. — вирішив згадати Стьопа, посміхнувшись від приємних дитячих спогадів. — Шкода, що зараз вона дуже рідко готує, бо багато роботи. І те, якщо я допомагаю.

— Добре, що допомагаєш. Мені ніхто нічого не готував, тільки няньки. А зараз я готую сам. — підтримав Федя діалог у перервах між жуванням.

— Ви хоч багато з мамою спілкуєтеся?

— Не сказав би. Ну, тобто ми можемо зателефонувати або посидіти раз на день і поговорити про щось, але другом мені її складно назвати. Занадто емоційна особа, яка до того ж зовсім не приділяє мені уваги. А в тебе як?

— Навіть не знаю, що було б, якби я мав схожу ситуацію. Вона мені найкращий друг і вчитель, завжди приймала і намагалася зрозуміти мене, хоч би яку поїбень я не творив. І все значно покращилося, коли тато пішов із сім’ї і ми переїхали.

— Чому пішов?

— Багато чого сталося, якщо чесно. — посмішка ненадовго зникла. — Нехтував маминими амбіціями, а з мене намагався виховати чоловіка, але найчастіше просто не звертав на мене уваги. Словом, дебіл і мудак. Радий, що він пішов. Після того, як він покинув нас, мама нарешті почала займатися тим, чим вона хоче, і ми стали настільки заможними, що навіть змогли переїхати до столиці.

— Мій теж намагався з мене чоловіка виростити. Або до бідності готував. За будь-яке прохання або плати, або виконуй доручення. Хочеш шоколадку — плати кишенькові гроші, хочеш кишенькових грошей — отримай кілька дванадцяток у школі, хочеш кудись із друзями поїхати — кілька днів живи на ті гроші, які отримав від оцінок, якщо такий самостійний. А якщо щось не подобається — ти не дівчинка, щоб в інших сидіти на шиї, тому вчися заробляти сам.

— Знаєш, Федю, твоя історія багато що пояснює. — по-доброму й зі співчуттями, хіхікнув Стьопа. — Але звідки в тебе з’явилися гроші вчора на штраф, якщо тобі доводилося працювати за кожну копійчину?

— То це не його. Я його коханця шантажую, щоб він мені гроші давав і я мовчав. — Стьопа завис. Що здивувало його в цей момент — обличчя Федя не випромінювало жодних емоцій, тим часом як йому самому хотілося поставити мільйон запитань, але не робив цього з питань вихованості. — Мені ж прикро, зрештою, що якийсь гарненький хлопчик отримує гроші просто за вміння працювати ротиком, а я, його рідний син, прошу у друзів, щоб просто мати змогу купити те, що хочеться. Я знаю, що це погано, але планую перестати, як працювати почну.

— Мене бентежить твоя беземоційність. — ошелешеними очима глянув на нього співрозмовник, уже й забувши про ананас у його руці.

— Я бурхливо реагую лише в особливих випадках, а так намагаюся скрізь знайти вигоду. Навіть не знаю, із чим це пов’язано. От тільки, — він перейшов на шепіт, — нікому не розповідай про це, гаразд? Навіть мої брати про це не знають.

— Добренько, як скажеш. — відповів також пошепки, трохи посміхнувшись. — Але мені ось що цікаво, — Стьопа повільно прибрав погляд, мова стала повільнішою, адже відповіді на наступне запитання він не знав навіть напевно, — якщо забути про те, що це зрада, то як ти в принципі ставишся до того, з ким твій батько, ну типу, спить? Вибач, що цікавлюся. Тобі, напевно, некомфортно свого тата у такому ключі обговорювати.

— Не вибачайся. — «Ти таке сонечко, насправді», — подумав Федя, у відповідь на його слабку сором’язливість. — Ставився б набагато краще, якби він не зраджував мамі, а той коханець не був старшим за мене на якихось чотири роки і батько не суперечив сам собі, виховуючи нас із гомофобними поглядами. А так, за мною такий грішок також є.

— Також зраджуєш? — нерозуміючи глянув один на другого.

— Також хлопців люблю.

У Феді не було ніякої незручності. Він усе згадував учорашній вечір, і чудово знав, що якби Стьопа відреагував ненормально, то це було б найбільшим його лицемірством по відношенню до самого себе. Але брехливість йому не притаманна — це те, що зрозумів хлопець у період їхнього спілкування. Тому камінг-аут не пройшов важко.

— Он як. — полегшено засміявся Стьопа. — Але ж раніше ти казав, що ти «нормальний». Щось змінилось?

— Нічого не змінилось. Просто мені здалося, що тобі можна довіряти.

— Отже, Сергій мав рацію і той офіціант тобі все ж таки сподобався? — хитро посміхнувся він.

Федя відвернув погляд і тихо промовив:

— Можливо. Але мені подобається зовсім інший хлопець, а на інших мені якось байдуже.

Стьопі він здався зажуреним.

— Ти не хвилюйся, головне. — вільна рука обережно торкнулася плеча. — Я такий самий.

«Та ти шо», — подумав його співрозмовник, але щиро посміхнувся, адже йому щойно відкрилися.

— Розкажеш, як ти це зрозумів? — додав Стьопа.

— Пам’ятаєш мій шрам на боці?

— Ну так.

— Хлопець, який мене штовхнув, був моїм першим коханням. Я його, звичайно, задовго до тієї бійки полюбив, але його ставлення до мене все одно було не дуже. Цей хлопець мене недолюблював, вважав, що я надто одержимий гарною поведінкою, називав «вчительською підлизою», а я все одно тягнувся до нього. Одного разу я подумав: «будь я дівчинкою, вийшов би за нього заміж». А потім мама розповіла, що підори не люди і що якщо один із її синів виявиться таким, то вона вижене його з дому. Зрештою, я просто приховував це і сподівався, що згодом вилікуюсь. Не вилікувався, як бачиш. А довіра до сім’ї зникла.

— Важко таке приховувати від найближчих, мабуть. — обличчя Стьопи помутніло, варто було поставити себе на місце співрозмовника. — А чому тебе до того хлопця тягло? Навіщо в принципі любити того, з ким точно нічого не вийде?

— А я звідки знаю? Він кричав на мене, сварився зі мною, ми були дуже різні. А я, недоумок малолітній, був закоханий. Прикидався, що його недолюблював, а сам писав вірші йому і мріяв, що колись зможу їх йому прочитати. Виправдовував будь-яку його дію, не знаю чому. Добре, що удар став крайньою точкою.

— Сподіваюся, що зараз краще?

— Ні. Не краще. Людина, яка мені подобається зараз, якщо вже не недолюблює, то точно не підходить мені. Занадто різні ми. Це підкріплюється його словами, які він періодично говорить мені на емоціях. — Федя витріщився кудись на траву, більше не вимовивши жодного слова. Стьопа не міг не помітити цієї туги і знову поклав руку йому на плече. Але він не знав, що його знайомому підтримка в такому плані саме від нього зробить тільки гірше. Феді було простіше переключити увагу. — Нумо тепер краще ти про себе розповіси. Як ти усвідомив?

— Я до першого класу пішов тоді. Це був онук моєї сусідки і подобався він мені дуже довго, я йому навіть щось дарувати намагався, але на жаль, він виявився мудаком і розповів моїм батькам і друзям.

— І як далі все було?

Стьопа зітхнув, збираючи в голові слова для початку історії, але нічого, окрім емоцій, не спадало на думку. Знову турбувати рану, що ледь загоїлася, не хотілося, але він також був упевнений, що Феді можна довіряти. Поруч із ним Стьопа розслабляється.

— Якщо не хочеш говорити, то можеш…

— Ні. Якщо вже ми тут відверті, я розповім. — він нарешті привів думки до ладу. — Був час, коли ми мешкали в маленькому селі. Поки мої батьки сварилися, у мене була одна звичка тікати до нашої сусідки, щоб я всього цього не чув. Найсвятіша жінка була. Завжди приймала мене до себе, навіть якщо зайнята. Я її імені тоді навіть не знав. Знав тільки, що вона періодично приносила моїй мамі різні продукти на випадок, коли батько знову все розтратить. Він це робив часто, але мамі працювати не дозволяв. Ну і до цієї сусідки часто приїжджав онук і ми з ним, ясна річ, дуже часто перетиналися і багато часу проводили разом. Тоді в моїй дитячій голові він здавався дуже гарним, добрим та крутим. Як я пам’ятаю, ми багато часу проводили разом, з ним я міг забутись і не думати про проблеми. Я знайшов у ньому те, що мені було потрібно.

Згодом я зрозумів, що відчуваю щось інше. Не те, що до інших своїх друзів. У дитинстві я ще не знав, що закохуватися в хлопчиків, виявляється, погано, тому відразу зрозумів, що закохався в нього. Це було дуже безневинне і безкорисливе кохання, — Стьопа ненадовго посміхнувся, розчулюючись із себе минулого, — яке не супроводжувалося жодним сексуальним проривом, як зараз, адже тоді я навіть не знав про існування чогось подібного. Одним словом, я закохався. Бігав я за ним все літо, але не був точно впевнений, що він відчуває те саме. Я думав, що якщо хлопчики зазвичай дарують дівчатам, які подобаються, квіточки, то їх можна дарувати і хлопчикам. Одного разу я спробував подарувати йому тюльпани з клумби мами, але йому, чомусь, не сподобалося. — з вуст пролунав тихий смішок, але потім він продовжив: — Ну і я подумав, що може він просто квіти не любить, тому я почав віддавати всі свої іграшки. Мама лаялася на мене за це, але ж я був закоханий і мені було все одно. Тому хлопчикові це вже подобалося, і моя голова склала два плюс два і отримала вісім — почала думати, що якщо він любить мої подарунки, то любить і мене. І це була моя головна помилка. — обличчя стало серйозним.

Я вирішив йому зізнатися. Купив на батьківські гроші шоколадку та пішов до нього гратись. Я був повністю впевнений, тому зізнання пройшло дуже швидко. — Стьопа зітхнув. — І ось, я йому кажу «Я тебе кохаю». Спочатку він дивно на мене подивився, а потім сказав щось на кшталт «Фу, ми ж хлопчики. Я не збираюся тебе цілувати, це гидко». І, ну, — Стьопа почав запинатися. Ком у горлі заважав говорити, — у цьому не було б жодної проблеми, я б швидко про нього забув, але потім за мною прийшов тато, бо мама була на городі і ледве вмовила його забрати мене, а той малолітній довбойоб розтеревеняв усе йому.

Тато нічого йому не відповів, а пішов зі мною додому і, — з очей потекли сльози і Стьопа одразу ж сховав обличчя в руки, намагаючись заспокоїтися, — це був перший і останній раз, коли батько мене побив. — спроби виявилися марними. Федя притис його до себе. Стьопа, уткнувшись йому в плече, продовжив розповідати. — Мама прийшла і спробувала мене захистити. Він їй все розповів, але вона все одно за мене заступилася, а потім пояснила, що це нормально. Потім той кончений придурок розповів все моїм друзям, вони почали бути проти мене. Чутки про це поширилися по всьому класу, і мене почали кривдити. На фоні цього всього батьки ще більше посварилися і зрештою розлучилися. Мама була єдиною людиною, яка не відвернулася від мене на той момент. Нам довелося переїхати, щоб від мене відстали. — він зупинився і продовжив схлипувати на чужому плечі, поки чужа рука дбайливо погладжувала його. Стьопа відчув себе у захисті. Він закінчив історію: — У новій школі я познайомився з хлопцем, який був чимось схожим на минулого і переключився на нього. Він був веселим та передбачуваним і саме з ним у мене з’явилися перші стосунки. З того часу, коли я в когось закохуюся, я намагаюся передбачити його реакцію. Якщо ми багато сваримося, недостатньо спілкуємося і я не надто багато про нього знаю, то намагаюся придушити це і перейти на когось схожого, але безпечного.

— Щось не схоже на здорову прив’язаність. — наважився дати коментар Федя. Він спостерігав, як зазвичай веселе і грайливе обличчя зараз вкривається сльозами. Слова втратили зменшувально-пестливі суфікси. Споглядаючи це, йому хотілося кріпко обійняти цього хлопця і захистити від кожного придурка, який посміє його образити.

Стьопа, все ще з червоними очима і шморганням, хихикнув.

— Зате я більше не потрапляв у подібні ситуації.

— І багато в тебе стосунків було?

— Не сказав би, але повір, це повторюється не часто.

— Може, я й поганий порадник, але думаю, тобі варто було б позбутися цієї звички. Все-таки це новий досвід і нові враження. Не треба бігти, треба впізнавати та пробувати, адже тільки так можна зрозуміти себе.

«От би тобі слідувати своїм порадам, дебіл», — подумки звернувся до себе Федя.

— Дякую. Але по тобі видно, що тренера не грають. — на обличчі Стьопи виявилася широка і трохи глузлива усмішка, від якої у хлопця навпроти заграли метелики в животі, а світ довкола різко перестав існувати. — Але все ж таки не вірю, що в тебе ніхто не закохувався.

— Я ж зануда й нудій, кому я потрібен взагалі?

— Тебе це зачепило? — усмішка зникла і Стьопа стурбовано глянув на нього.

— Я не…

— Послухай, — Феді не дали пояснити, — пробач мені. Я дуже легко дратуюсь і на емоціях можу сказати різну нісенітницю. Але це не правда взагалі. За майже рік нашого спілкування з тобою я чудово зрозумів, що ти надійна людина. Коли тобі доручають щось, ти обов’язково виконаєш це на всі сто. Ти дбайливий і проникливий. Коли ти береш ситуацію під контроль, скільки б я не сердився на тебе за те, що ти зіпсував весь кайф, в кінці я все одно приходжу до підсумку, що ти все зробив правильно. І це стосується тебе не тільки, як старости групи. Вчора ти теж мав рацію, хоч ніхто з нас і не переміг. Вибач мене ще раз. — Стьопа говорив це все щиро. Хлопець навпроти вдивлявся в ці великі очі, спостерігаючи, з якою добротою вони дивляться на нього. У Феді затремтіли колінки, але він чудово стримувався.

— А я на тебе й не сердився. — усміхнувся той. — Мені подобається твоє вміння бути душею компанії. Ти живеш так, як хочеш, і це мене надихає.

«Стьопо, Федю!», — пролунав чийсь голос здалеку, але хлопці пропустили його повз вуха.

— Мені здається, що ми могли б стати дуже близькими.

Федя промовчав.

— Якщо не секрет, то хто хлопець, який тобі подобається?

— Знаєш… Я не можу розповісти. Я не готовий.

— Ось як. Ну хоча б натякни. — Стьопа, що нічого не підозрював, лише широко посміхався.

— Ти його знаєш. Знаєш краще, ніж будь-яка інша людина. Це все, що я можу сказати тобі.

— Хто б це не був, я певен, ти йому теж подобаєшся. Дуже подобаєшся. А якщо не подобаєшся, то в майбутньому обов’язково сподобаєшся. — знову ця мила грайлива посмішка.

«Дуже на це сподіваюся», — подумки відповів Федя, посміхаючись.

— Хлопці! — знову пролунав здалеку знайомий голос, цього разу хлопці його почули. Не вигадавши кращого місця, вони миттєво сховали банки під лавкою перед тим, як Антон знайшов, кого шукав. — А що ви тут робите? — запитав він, стоячи біля стіни.

— Нічого. — невинно глянув Стьопа. — Розмовляємо.

Їхній спільний знайомий недовірливо глянув на них, але було зрозуміло, що йому, як завжди, до лампочки. Його обличчя відразу ж змінилося на спокійне.

— Гаразд. Але я за іншим прийшов. Ми стіл накриваємо і вас Жора кличе допомогти. Не затримуйтесь

— Добренько. — відповів хлопець і після його слів Тоша пішов.

Стьопа ще деякий час дивився в його бік і Федя не міг цього не помітити. Краї губ після того, як вони знову залишилися вдвох опустилися. Хотілося б іншому розвеселити першого, та ось тільки це дуже складно. Федя страждає на той же діагноз під назвою «невзаємна симпатія» і вилікувати відразу обох фіг вийде. Хтось у будь якому разі не вилікується. Хлопець ревносно поглядав на нього, бажаючи сказати щось, підтримати якось, але на думку не спадало абсолютно нічого. Вся його голова була сповнена бажанням спопелити зі Стьопиної пам’яті будь-які спогади про таку людину, як Антон, і нарешті переключити його на себе. Але мовчання довго не могло тривати.

— Куди їх подіти, щоб ніхто не знайшов? – наважився Федя повернути увагу до себе. З-під лавочки він дістав їхню спільну маленьку витівку. Стьопа переключив увагу на нього і спробував повернути усмішку.

— У вітальні біля телика є порожній холодильник, про який, швидше за все, ніхто не знає. Можу сховати їх туди.

— Інші можуть подумати так само і це місце перестане бути таємним. Упевнений?

— Думаю, найближчими кількома годинами всім буде пофіг на нього. Завтра вранці знайдемо надійніше місце, добренько?

— Гаразд. — Федя простяг йому ананаси та хлопці, після того, як пройшли до вхідних дверей вже остаточно розділилися.

***

На небі вже сяють зірки, але компанія їх не помічає. Нині їх оточує гучна музика та п’яні крики один одного. Атмосфера нічим не відрізнялася від першого дня тут, єдина різниця — пили не всі. Стьопа сам із себе здивувався, що вже другий день не набухується за компанію. Сьогодні він обійшовся двома келихами шампанського, але періодично брав різні закуски зі столу, тож його думки були в нормі.

Федя теж не пив, але це йому притаманно. Все, що він робив, тихо сидів, попиваючи солодкі напої і час від часу підтримував діалог.

Хлопці сиділи у двох різних кутах столу. Стьопа сидів поряд з Антоном і уважно слухав його п’яну нісенітницю. Йому зручно поряд із ним. Йому цікаво поряд із ним. Йому подобається бути поряд із ним. Від будь-якого жарту своєї симпатії хлопець заливався гучним сміхом, а посмішка не сходила з його обличчя. І Федя це бачив, нервово покусуючи губи і старанно намагаючись не дивитись у його бік, але це виходило погано.

— Я спати хочу. — єдина причина, яку він придумав, щоб піти звідси. Почула його лише Міла.

— Дванадцята ночі тільки, чого ти?

— Не знаю. Сильно втомився, напевно.

— Гаразд. — подруга недовірливо глянула на нього. — На добраніч, у такому разі.

— І тобі. — відповів Федя і пішов.

Похмура і тиха обстановка будинку тільки ще більше змушувала поринути у свої думки. Одна з причин, чому Федя так рідко проводить час із Стьопою — все закінчиться тим, що він його заревнує, і настрій на весь день буде зіпсований.

Хлопець перевдягся в піжаму і пішов у ванну чистити зуби. Бажання спати в нього не було. Та й він не збирався лягати раніше, адже сподівався, що Стьопі сьогодні захочеться до нього зайти. З сумки він дістав айпад і ліг на ліжко, відкрив завантажену книжку і на якийсь час зосередився на ній, що справді допомогло відволіктися від поганого настрою.

Стьопа тим часом навіть не планував йти. Він брав активну участь у розмові з кількома людьми і зовсім не помітив, що на одну людину поменшало. За підсумками, як і будь-яка інша розмова, тема вичерпала себе. Тоді Стьопа і повернувся на землю та звернув увагу на мурашки, що пройшлися його шкірою. «Холодніє», — подумав хлопець і вирішив ненадовго сходити за якоюсь накидкою, супроводивши це фразою «Скоро буду».

І він справді дуже скоро повернувся, ось тільки, солодка ілюзія сьогоднішнього вечора зникла, варто було йому побачити, що Антон на нього і не чекав взагалі, а підійшов до своєї дівчини. Як же йому гидко називати цю особу жіночої статі з ім’ям Ксюша дівчиною Антона. Та й у принципі будь-кого, з ким він міг би зустрічатися. Це розчарування від невзаємних почуттів ламає, особливо, коли бачиш, що у когось твоя мрія.

Стьопа дивився на тих двох, що мило хихикали над чимось, і раптом відчув себе надто самотнім. Беззахисним та нещасним. Розчарованим. Ноги самі позадкували всередину, щоб просто не бачити цю картину.

Всередині тихо і спокійно, ніщо й ніхто не може його потурбувати. Порожній і зажурений погляд завмер на дверях веранди, через які він щойно зайшов. У думках не було нічого. За спиною почувся скрип дверей, від якого Стьопа смикнувся і одразу обернувся. Двері в ту саму третю кімнату під чужим впливом зачинилися, але під чиїм він не побачив, адже сторона, з якої вона закривається, направлена на нього. Та людина всередині. Невідомо, чи чекає на нього, але він точно там і якщо нічим не зайнятий, то зможе прибрати його самотність і забути нарешті про того, через кого його обличчя зараз засмучене.

Стьопа скинув із себе накидку і знайшов під подушкою ту саму чорну маску для сну. Впевненим кроком він попрямував до знайомих дверей і постукав.

Федя відразу відвернувся від літер перед очима на джерело звуку, що перервало його, а потім долинув спокійним тоном знайомий голос:

— Ем… привіт. Це знову я. Просто почув, що ти зайшов і вирішив навідатися. Вибач, якщо відволік від чогось.

Хоч хлопець і чекав на нього, але справді не розраховував, що той з’явиться настільки швидко. Тим більше, вечірка ще навіть не закінчилася — це можна було зрозуміти завдяки музиці за вікном. Але він підійшов до дверей і обережно її привідчинив, а як тільки побачив, що Стьопа вже в масці, вийшов із тіні і зашепотів:

— Я не очікував, що ти так швидко прийдеш. Мені здалося, що тобі там досить весело.

— Так і було, але потім мені захотілося сюди. Можна зайти?

Федя продовжував питати себе «Що сталося?», бачачи похмуре обличчя хлопця перед ним, але він одразу ж впустив його і посадив на своє ліжко.

— Щось трапилося? — наважився спитати він. — Ти сумний якийсь.

— Все в порядку. Просто займімося цим, гаразд?

Хлопець не став тиснути.

— Дай мені кілька хвилин.

Риючись у тумбочці у пошуках захисту, він мимоволі поглядав на Стьопу, що мостився на його ліжку. Чому вже лукавити, Федя справді задоволений ситуацією, що склалася, нехай і почувається через це винним, оскільки прекрасно бачить засмучений вираз обличчя перед собою. Але якщо той сам наполягає, не бажаючи поділитися наболілим, то нехай. Може, від сьогоднішньої ночі йому полегшає. Але було б непогано, якби Стьопа зробив обличчя попростіше.

— Мені так сподобалася твоя жовта піжамка.

Хлопець на ліжку різко прикрив широку зніяковілу усмішку долонею, тихо посміхаючись. Ну нарешті.

— Якщо вона тебе заводить, то можу піти й одягнути. Вона мені теж, взагалі-то, подобається. — грайливо відповів Стьопа.

— Не треба, лежи вже. Все одно я тебе зараз роздягну.

Через кілька секунд ліжко прогнулося від другої людини на ній, а губи двох хлопців зімкнулися. Погнали.

Федя не міг утриматися від бажання агресивно впиватися в чужі вуста, ніби прагнучи стати з хлопцем під ним одним цілим. Стьопа не встигав схаменутися і відповісти, все робили без його ініціатив. Смагляві руки провели спочатку по шиї, потім вивчили тонкі плечі і через тканину шовкової піжами провели від плоского торса прямо до попереку. Намацавши щось схоже на край футболки, Стьопа потягнув за нього, а Федя слухняно підвівся і дозволив себе частково роздягнути. Руки знову повернулися на поперек та продовжили вивчати тіло. Він несподівано намацав якусь складку на шкірі, що нагадує шрам.

«Десь я його бачив», — подумав хлопець. Але думка одразу обірвалася, щойно його поцілували під вухом. Він слухняно відхиляв голову слідом за діями Феді, продовжуючи обіймати і повністю довіряти партнеру.

Його Стьопа знову тут. Знову з ним. Знову торкається лише його, знову думає тільки про нього і знову приковує свою увагу лише до нього. Не до когось іншого, а лише до нього. І від цього Феді спокійніше.

Утретє за всі проведені тут дні його губи проходять вже знайомий шлях на шиї. Стьопа важко зітхає від кожного його руху, що ласкає слух, і пальцями злегка стискає чорно-білі пасма. Біла футболка знімається, відкриваючи вид на шикарний худий живіт і плечі з ластовинням. Федя повільно спускається поцілунками по грудях, що піднімаються, і животу та доходить до ширинки джинс.

Штани обох чоловіків негайно виявляються на підлозі, як і труси Стьопи. Яскравий кінчик члена, що вже встав, блищить від тьмяної лампи на тумбочці. Його орган прямий та середньої ширини, приблизно такий самий у довжину, як у Феді. На дотик твердий і теплий, а шкіра слухняно піддається рухам чужої руки. Прекрасне видовище.

Федя продовжив водити рукою, вловлюючи тихі стогони. Він опустився до рівня члена і опинився обличчям за кілька сантиметрів від нього. У голову приходили найрізноманітніші вульгарні фантазії, які можна було б виконати з ним, від них хлопець навіть облизнувся. А який сенс позбавляти себе спокуси, якщо сам цей вечір — одна велика вульгарність?

Він зупинив руку, але продовжив притримувати нею член. Всією довжиною язика, наскільки його в принципі можна висунути, хлопець повільно провів від основи до самої головки, від такого Стьопа весь вигнувся, широко розсунувши ноги, і випустив стогін. Хлопець повторив дію. «Продовжуй», — шепнув жертва всіх цих експериментів, задираючи голову до самої стіни.

Федя знову язиком взяв мошонку і почав гратися з нею, самовдоволено спостерігаючи за результатом дій у вигляді стогонів, благань, прогинань і важкого дихання Стьопи. Він ритмічно рухав язиком, рясно покриваючи ніжну шкіру слиною. Губами хлопець узяв спочатку одну сторону, потім другу, а потім у нього в роті опинилися вони обидві. Він акуратно, щоб не принести болючих відчуттів, робив всмоктувальні рухи, поки чужі пальці перебирали його волосся, а до вуха долинало слова «Ще», «Не зупиняйся».

З кінчика вже струмував передеякулят. Федя випустив яйця з рота і перейшов на сам член. Він злизав всю змазку, що виступила. Обхопив губами голівку та всмоктав лише невелику частину, спостерігаючи за реакцією. Стьопа лише трохи видихнув. Потім хлопець узяв ще більшу частину, і так, з кожним новим рухом заковтував, наближаючись до лобка. Не соромлячись рясно пускати слину, Федя ритмічно рухався під звуки насолоди.

Потім він розслабив горлянку і повністю впустив член усередину, дозволяючи губам притиснутися до лобка. Після такої недовгої махінації хлопець піднявся до голівки і знову повністю всмоктав член. Він продовжував ритмічно це робити.

— Тебе не нудить? — через силу спитав Стьопа. Очевидно, йому було важко говорити щось складне і логічне, але голова поки що на місці.

— Мій блювотний рефлекс зник з моменту втрати цноти. — коротко відповів Федя і продовжив.

Хлопець старанно продовжував рухатись. Щелепа почала боліти, адже її доводилося тримати широко відкритою, але він терпів, адже принести задоволення йому хотілося набагато сильніше.

«Я скоро …», — видавив із себе Стьопа і це було для Феді рівносильно команді. Він трохи прискорився і повністю зосередився на русі, не дозволяючи собі відволікатися навіть на стискання пасм у себе на потилиці і гучні зітхання, які й сам Стьопа намагався придушити, сильно закушуючи губу, але це виходило погано. Та й навіщо, якщо найімовірніше всі друзі ще на вулиці, але хлопці про це не думали.

«Швидше», — знову шепнув хлопець і різко вигнувся. Федя відчув, як тепла рідина починає струмувати йому на язик. Сперма була ніяка на смак, без гіркоти, тому хлопець спокійно закінчив процес. «Все», — додав його партнер і після цього Федя, не втримавшись від збоченого бажання, проковтнув рідину і відсторонився від члена.

Потім він узяв серветку і витер нею губи та Стьопин член від своєї слини та залишків сперми. Предмет симпатії лежав перед ним, стомлено розпластавшись по ліжку і демонструючи своє тіло, від якого хлопець не міг відірватися. Тільки зараз Федя помітив свій стояк і неприємно-приємну напругу в ньому.

— Моя черга, так? — спитав Стьопа через кілька хвилин мовчання.

— Якщо хочеш, звичайно.

— Добренько. Тільки обережно, якщо можеш.

Федя підняв подушку і дозволив партнеру зручніше примоститися. Потім він сів навколішки таким чином, щоб пах опинився на рівні чужого обличчя. Стьопа сам у темряві намацав край трусів Феді і приспустив, вивільняючи член.

Тонкі бліді пальці ніжно взяли підборіддя і підняли смагляве обличчя. Тримаючи член в іншій руці, хлопець провів головкою по повних розслаблених губах, розмазуючи передеякулят. Гаряче дихання з рота обпікало шкіру, чим ще більше збуджувало. Федя більше не хотів зволікати.

Його член повільно увійшов до вологого і теплого рота, відчуваючи всмоктування навколо нього. Стьопині руки обхопили його стегна. Цілком увійти верхній не наважився — боявся зробити боляче. Після такого невеликого поштовху голова у Феді вже почала потрошку втрачати зв’язок із космосом і той не став зупиняти себе від бажання повторити ще. А потім ще раз.

Темп був повільним, але хлопець все одно стискав спинку ліжка, важко дихаючи, нехай і докладаючи величезних зусиль, щоб не зірватися.

— «Обережно» — не означає «забий на себе і бійся зробити боляче». — перервав процес Стьопа. — У мене є блювотний рефлекс, але слабкий. Не треба так турбуватися за мене, якщо буде щось не так, я дам знати. Розслабся і продовжуй.

Федя справді розслабився. З новим входом він почав сміливіше рухатися, але все ще стежив, щоб не ввійти занадто глибоко. Відчуття чужих губ на члені вводило в екстаз і повністю затуманювало розум. Несподіваний ляпас по сідниці і легке приємне печіння на місці удару змусило хлопця смикнутися і тихо скрикнути.

Це завело його ще більше, і він прискорився. Його долоня потонула в кучерявих пасмах, а лоб уткнувся в стіну. Звівши брови до перенісся, Федя спостерігав, як чужі руки гладять і стискають його зад.

Ще один ляпас. Спина хлопця інстинктивно прогнулась, а із закушених губ долинув ще один тихий стогін. Він і не помітив, як поступово дійшов до того, що почав довбатися в чужий рот, ідучи на поводі у бажань свого тіла, поки Стьопа лише слухняно тримав рот відкритим і продовжував загравати з його п’ятою точкою.

— Можна… я тобі… на обличчя…? — несподівано для себе тихо запитав Федя, активні швидкі рухи і відчуття знизу заважали язику говорити, та зміст запитання вдалося донести.

Його партнер правою рукою показав великий палець вгору, що означало згоду.

Приємна напруга наростала. Третій ляпас — напруга різко посилилася. Тиша порушилася важким диханням і стогнанням, а хлопець абсолютно забув, де знаходиться і хто він взагалі такий.

Федя різко вийшов і Стьопі довго думати не довелося, щоб взяти його за член і довести почате до кінця. Він у швидкому темпі надрочував йому, підставляючи язик під бризки сперми. Біла рідина потрапила йому на щоку і зачепила шию, поки верхній продовжував дивитися на все крізь туман.

Оргазм закінчився і Федя прийшов до тями. Обличчя Стьопи було вкрите невеликими крапельками, а ті, що були на губах, виявилися злизані. Смаглявий вказівний палець пройшовся по шиї і взяв краплю на себе, а потім рот кокетливо всмоктав її й проковтнув. Федя також провів по краплині на його щоці і також дав її злизати, відчуваючи, як язик слухняно злизує сперму з його пальця.

Взагалі-то, через свою гидливість, другий у житті б навіть не доторкнувся пальцями до чиєїсь слини, але коли ти пару секунд тому отримав оргазм і ще не отямився, то здатен скоїти й таке.

На цій ноті потрахушки можна вважати закінченими. З коробки Федя дістав вологу серветку і витер нею свої й Стьопині руки, а потім ще й його обличчя. Труси були повернуті їх власнику, а речі обережно розкладені на тумбочці. Закінчивши невелике прибирання, Федя втомлено ліг поряд, а Стьопа поліз до нього обійматися. Перший був і не проти, ще й пледом їх укрив.

На вулиці стало тихо, а вогні перестали пробиватися у вікно. З кімнати неподалік почав долинати голос Ксюші (не стогони, просто розмова). Чуючи це, Стьопа заткнув вуха і сховав обличчя в плече Феді.

— Ти в порядку? — стурбовано поцікавився хлопець, продовжуючи його обіймати.

Стьопа у відповідь лише голосно зітхнув і прибрав руки, повернувши їх на чужі плечі. Його обличчя виглядало засмученим. Так і не давши відповіді на запитання, він запитав:

— Як гадаєш, Антон скоро Ксюшу кине?

Ось тут пазл у голові почав складатися. «Я не хочу бути комусь заміною», — сказав Федя вчора, «Ти й не будеш», — відповів йому тоді Стьопа, а за фактом обидва виявилися круглими пиздаболами, адже саме такий формат їх і влаштовує. Стьопа спить із невідомо ким, уявляючи, що це його коханий Антон, а Федя спить із об’єктом симпатії, даючи йому уявляти когось іншого й обом від цього добре, скільки б вони себе не обманювали та не переконували у протилежному.

— Гадки не маю. — відповів Федя. — Антон така людина, яка може зустрічатися і три тижні, і три роки. Сенсу чекати на їхнє розлучення немає сенсу, простіше переключитися на когось іншого.

— Антон і так той, на кого я переключився. Я що, важіль із Майнкрафту, щоб перемикатися туди-сюди? — несподівано відрізав Стьопа. — Даремно я цю тему підняв, давай про щось інше поговоримо, добренько?

— Добре. — нічого доброго, це тільки підігріло його інтерес, а ось тут усе так обламалося.

— Я хочу дещо запропонувати. Ми вже займалися цим у тебе в кімнаті, але мені хотілося б змінити локацію. Не просто ванна або вітальня, наприклад.

— Ти мене вже зацікавив. — хихикнув той. — Де ж тоді?

— Ну… громадське місце. Туалет, наприклад. Або кінотеатр. Що думаєш?

Ідея була несподіваною та ризиковою, але Федя все ж таки задумався. Розкритися завчасно таким способом — як раз плюнути, але з іншого боку — таке вигадують саме для нових емоцій, хіба ні?

— У туалеті краще. Тільки треба знайти якийсь заклад, де він нормальний, а не як завжди. У мене є кілька варіантів.

Далі вони обговорили місце, куди підуть та обрали одне кафе в обласному центрі. Потім визначились із планом дій.

— Дивно, мабуть, так сильно напружуватись заради звичайного сексу. — Помітив Федя під кінець обговорення.

— Ну, по-перше, не звичайного. А по-друге, зате буде весело.

— І то правда. — посміхнувся хлопець. Після невеликої паузи він сказав: — Пізно вже. Здається, тобі час до себе.

Він прибрав зі Стьопи ковдру, допоміг зібрати свої речі та дійти до дверей. Вже коли ті стояли біля входу, з привідчиненого вікна повіяв вітерець, від холоду якого Стьопа обійняв себе.

— Я сподіваюся, у тебе є щось тепле, щоб сховатися? Декілька ночей будуть холодними.

— Я не подумав про це, якщо чесно. З теплого у мене лише накидка.

— Тримай. — сказав Федя після того, як ненадовго відійшов і укутав Стьопине майже голе тіло теплим пледом. — Потім повернеш. На добраніч.

Друг подякував йому і залишив кімнату. Годинник на телефоні показував дві години ночі, а отже, наступний ранок для Феді знову почнеться з сонливості та гніву на весь світ. Але це точно того вартувало.