ГЛАВА II: Нудій і катастрофа з людським обличчям

Федя чудово помітив розгубленість у погляді Стьопи, коли Антон вийшов з кімнати із Ксюшею. І, напевно, було б найпростіше пояснити йому всю ситуацію, адже люди по п’яні багато чого роблять і в цьому немає нічого такого, головне вибачитися. Вони могли б разом посміятися і додати цю історію до скарбнички цікавих моментів, але є одне «але» — Феді не смішно. Феді страшно, соромно та незручно, але ця ситуація ніяк не здається йому смішною. Стьопу легко зрозуміти — він його з Антоном сплутав, але не Федю.

Принаймні так йому здавалося, адже він випив менше і в той момент був розумнішим, але натомість він удав із себе іншу людину і зробив те, що зробив.

Усі зібралися на кухні за столом, споглядаючи дофіга смачних страв, приготованих особисто Жорою, Федею та Мілою для друзів. На щастя, готували не величезну кількість, тому можна скуштувати кожне і не об’їстися. Поки Стьопа накладав собі сирнички, він думав про минулу ніч і уважно вдивлявся в дії кожного. У всіх на обличчях були сонні посмішки, особливо весело було Антонові та Ксюші, які не соромилися загравати прямо за спільним столом. «Гидота. — сказав собі Стьопа. — Чому вона, а не я?».

— Тож, хто в якій кімнаті заснув? — вирішив запитати хлопець, щоб відволікти цих двох і заодно отримати зачіпки.

— У першій. — усміхнено відповіла Ксюша, заправляючи русяве пасмо за вухо.

Федя не тупий і відразу зрозумів, чого Стьопа зараз добивається, тому теж почав діяти, втрутившись у розмову:

— Ви з Тошею тепер парочка, я так бачу?

— Усе правильно.

Ці двоє справді мило виглядали і відразу видно було, що вони обидва щасливі, саме тому милосердний брат одного з них вирішив показати того з найкращого боку, щоб забезпечити йому успішне особисте життя:

— Тоша в 11 класі обісрався, до речі.

Стьопу порвало. Бідолашному не пощастило в цей момент пити чай і він ним успішно подавився, ще й зі стільця бахнувся.

— Не думаю, що це те, що варто згадувати при Ксюші. — зауважила Віра, посміюючись. Вона знала цю історію не з чуток.

— Єбосос закрий. — гиркнув на нього Антон і прописав Феді, поки той сміхом давився. — Не згадуй цього тут!

Але вже було запізно. Вся компанія або відверто сміялася або похіхікувала, а заодно Феді вдалося уникнути основної теми розмови, та й самому ініціатору зараз було не до цього.

Стьопа таки піднявся, заспокоївся, поставив стілець і сів, потираючи потилицю. Вдарився він знатно, але не катастрофічно, тому спробував продовжити тему:

— Тож…

— Стривай, а як це сталося взагалі? — запитала Міла.

«Дура, стулися», — промовив про себе Стьопа, поки у своїй природній манері посміхався, слухаючи діалог.

— Тю, то це на п’янці було. — почав Федя розповідь, під звуки благання його брата, щоб той заткнувся. — Тоша колись у тітки на дачі, коли ми у Віри на дні народження були, винограду та слив нажерся. А йому ці фрукти краще взагалі не їсти. Потім принесли вино…

Так і не вдалося дізнатися Стьопі, хто ж спить все-таки в тій «таємничій» третій кімнаті, а Федя тріумфував, нехай це й коштувало йому довіри брата. Але Федя хоча б знав, що Антон швидко все забуде і пробачить, а от реакцію Стьопи він знати не хоче.

Через деякий час сніданку та процесу прибирання будинку і двору після веселої ночі компанія домовилася все-таки провести літо як належить і з’їздити купатися. Оскільки навіть область, в якій вони знаходяться, не виходить ні в яке море, найоптимальнішим варіком стало озеро, що неподалік села. А оскільки сьогодні робочий день, ще й середина дня, то всі дорослі люди зайняті роботою, тому водоймище повністю вільне.

Незважаючи на те, що пішки їм іти всього двадцять хвилин, вони виявилися надто ліниві і доїхали машиною. Та й кому захочеться носитися з важкими сумками під сонцем наприкінці липня, чи не так?

Берег виявився просто шикарним. Його огороджують дерева, тому можна багато де сховатися в тінь, та й водичка чиста. Єдині, хто їх бачив – це якісь школярі на іншому кінці берега, але вони не надто заважали. Компанія почала облаштовувати своє місце, кожен взяв собі завдання і дуже швидко все було готове. Хтось вважав за краще відразу залізти у воду, а комусь захотілося залишитися на березі.

Сергійко — хлопець не в тім’я битий і відразу вирішив збавити напругу. Підійшовши ззаду до Лариси, він несподівано схопив її і пульнув на далеку відстань, від чого дівчина зі сплеском упала у воду, супроводжуючи падіння нормальною такою лайкою та побажаннями для Сергійка якнайшвидше втопитися. Наступною жертвою став Антон, який одразу відчув щось недобре і почав кивати п’ятками подалі від свого братика, але на жаль, він не такий спортивний і його теж спіймали і пульнули. До них полетів і Стьопа, який у спробі втекти випадково відволікся на прикольну мушлю у воді. Як виявилося, дарма.

— Блядун старий. Я його матір раком поставлю, блять. — матюкався Стьопа, як тільки виринув нагору.

— Чию-чию матір? — жартома вставив Тоша.

Стьопа у відповідь широко посміхнувся йому і хихикнув, ось тільки його погляд дуже скоро відволякся на Ларису, що стояла поруч і дивилася кудись у далечінь на берег. Хлопець подивився туди ж і побачив Федю, який уже роздягнений, але замість того, щоб іти у воду з усіма, старанно намазується кремом від сонця. Єдиний, хто взагалі подумав про це, до речі.

— А чому він так дбає про себе? — прокоментувала Лариса його дії.

— Не хоче отримати опіки, ясне діло. — відповів їй Тоша.

— Він доки намазюкається вже стемніє, я до нього. — після цієї репліки Стьопа попрямував до берега.

Федя спокійно займався своїми справами, намазуючи захист своїй шкірі, і захопився цим настільки, що перелякався, коли за ним пролунав Стьопин голос.

— Ти навіщо стільки мазюкаєшся? У воду до нас іди.

— У мене шкіра дуже легко обгорає, я собі проблем не хочу. — пояснив Федя. — Та й до того ж, ми о першій годині дня на сонце вилізли, що я ще маю робити?

Хлопець продовжив своє заняття і зіткнувся з невеличкою проблемкою — людська анатомія не призначена для того, щоб водити спокійно долонею собі по спині, тому у Феді з цим виникли проблеми. Стьопа, не довго думаючи, запропонував свою допомогу. Він хотів йому відмовити, але той одразу ж взявся до справи. Феді стало якось некомфортно, але все ж таки дозволив доторкнутися до своєї голої спини. Хоча, якщо не лукавити, то певною мірою йому така турбота навіть сподобалася.

Стьопа закінчив процес намазюкування і тут він побачив невелику смужку зі шкіри, яка починається в зоні ребер і закінчується знизу спини. Він акуратно провів пальцем уздовж неї та прокоментував побачене:

— Шрамик. Звідки він у тебе?

Федя повернувся, щоб подивитися, що Стьопа має на увазі.

— Він уже давно зі мною. Я колись у дитинстві об паркан ударився, тоді й з’явився.

— Це ж як треба було вдаритися?

— Мене один хлопець штовхнув. Вже не згадаю подробиць, це десять років тому було.

Поки вони ось так стояли і згадували дитинство, їхні друзі у воді продовжували розважатися, що супроводжувалося криками та сплесками.

— Ходімо до нас? — запропонував Стьопа.

— Що б Сергій і мене кинув?

Хлопець щосили намагався стримати сміх, спостерігаючи, як той самий Сергій повільно підкрадається ззаду до його співрозмовника.

— Ні, чому ти так думаєш?

Федя зрозумів по обличчю Стьопи, що щось тут нечисто. Не встиг він обернутися, як його схопили і з усієї сили кинули у воду, змушуючи приєднатися до таких самих «постраждалих». Сам Стьопа тихенько відійшов на берег, поки йому не дісталося.

Відійшов він до Жори — одного з небагатьох, хто залишився на суші. Він також роздягнувся і зручно розмістився на покривалі під парасолькою. Оскільки хлопець лежав нерухомо, Стьопа встиг подумати, що той заснув, бо на ньому були сонячні окуляри. Але потім він сів поруч і Жора почав розмову, повернувшись до нього.

— Ти знайшов, у якій кімнаті спати?

— Там довга історія. Спочатку заснув з кимось, а потім прокинувся у вітальні.

— Ну, це правило ти сам вигадав, ось тепер ти його й виконуй. — хіхікнув Жора. — А як так вийшло?

— Ти охренієш.

— Розповідай.

— Після того, як Тоша зайшов до хати, п’яний я вирішив піти за ним. Ну ось я і зайшов до, як мені здалося, нього, в кімнату і у нас там трапилося… кхм, ну ти зрозумів. Я там же заснув. Потім, якогось хріна, я прокинувся у вітальні, поруч стояла пляшка з водою та пігулки.

— Хвилинку, а хіба Антон не з Ксюшею був?

— А ось тут починається найцікавіша частина. У кімнаті було темно і обличчя я хуй побачив би. І щось тепер я сумніваюся, що це був саме Антон. Але як не він, то хто?

— Може, Федя? Ти сам казав, що вони як дві краплі води. Міг сплутати.

— Ти б почав трахати людину, яку зовсім недавно у фонтан кинув, щоб помститися? Та й сам знаєш, як Федя до мене загалом ставиться.

— Може, Сергій?

Стьопа задумався. Адже це й справді міг бути він — дівчат у нього було багато, значить досвідчений, а от хлопців він цілком міг би приховувати, або його справжня орієнтація могла б викриватися тільки після кількох келихів. У вітальні він міг його залишити саме через небажання залишитися в незручній ситуації і не зіпсувати свою репутацію «найнатуральнішого натурала». У голові Стьопи факти збігаються.

— Знаєш, а це й справді він може бути. Раптом ми чогось не знаємо про нього?

— Фіг знає. Треба якось у нього з’ясувати.

Ці чудові кілька годин розваг пройшли дуже непогано з огляду на той факт, що це звичайне озеро, а не море, де всі з компанії бували багато разів. А закінчилося все на тому, що всі повиходили з опіками на шкірі. На щастя, без сонячних ударів. Врятувалися тільки передбачливі Федя та люди, які залишилися в тіні. Час уже було закінчувати і висуватись кудись ще, не стирчати ж весь день у воді. Для цього компанія зібралася та почала обговорювати можливі варіанти.

— Пропоную піти до бару. Той, що у центрі сусіднього міста. — запропонував першим Антон.

— Ідея заїбись, ідемо туди. — відповів на таку пропозицію Стьопа.

— Головне, щоб хтось залишився тверезим і довів нас додому, а то ми заблукаємо ще. — зауважила Ксюша. – Хто готовий?

Але тут піднявся Федя, якого такий розклад подій не влаштував узагалі.

— Зачекайте, я був у тому барі, там ціни дуже завищені, ви точно впевнені, що нам варто йти саме туди?

— А що не так? — Стьопа справді не розумів. — На відпочинку потрібно відриватися на повну, а не замислюватись про ціни.

— Якби всі з нас думали так, як ти, то ми б усі розорилися до кінця тижня. У тому ж місті є дешевший бар, біля мосту. Так, там не така різноманітність страв, але там хоча б вартість одного тільки мохіто не тисяча.

— Це там, де не алкоголь, а сеча?  Слухай, якщо ти такий мазохіст — справа твоя, але ми тут не на смітнику себе знайшли. Якщо хочеш зекономити – нічого не замовляй.

— Ти не зрозумів. — Федін голос став грубшим. — Я можу потерпіти, але що зі мною, що без мене нічого не зміниться, витрат все одно багато буде. Ви, як завжди, все розтратите. Залишимо похід туди на останній день.

«Почалося», — сказав хтось тихим тоном, коли вже заздалегідь усі зрозуміли, що зараз буде. От тільки ні Федя, ні Стьопа вже нічого, крім себе, не чули. Стьопа зірвався.

— Та навіщо ти завжди нам усе псуєш? З тобою, що не спробуй обговорити — все тобі не подобається. — хлопець підвищив голос.

— Я всього лиш намагаюся думати адекватно, на відміну від вас. — Федя голос не підвищував — намагався бути інтелігентним.

— Твоя «адекватність» дуже часто набридає.

Тут за родича вирішила заступитися Віра.

— А ти ніколи не думаєш про наслідки. Таке відчуття, ніби ти досі дитина, нездатна брати відповідальність.

— Саме так. — погодився з нею Федя. — Хоч раз подумай наперед.

— Знаєш, Федю, я взагалі дивуюся, як з тобою хтось хоче мати справу. Ти зануда. З людьми нормально розмовляти взагалі не можеш, не дивуйся потім, що ти залишишся один.

Останні слова особливо гостро відгукнулися в серці у Феді. Зважаючи на те, які почуття він до Стьопи приховує. Йому прикро і гірко. Але слабкість у такий момент показувати не можна. Хотілося кинути якусь фразу, але тут втрутилася Міла.

— Хлопці, не влаштовуймо скандал на рівному місці. Оскільки ми живемо у демократичній країні, то й вирішуватимемо питання демократично. — у відповідь усі промовчали, але зацікавлено подивилися на неї, чекаючи, що вона збирається зробити. — Усі ті, хто за ідею Стьопи, стають за ним, хто за Федю — за Федею. У кого більше прихильників той переміг. Згодні?

Обидва хлопця трохи задумалися, але обидва розуміли, що інакше ця сварка не вирішиться ніколи.

— Згодні. — відповів Стьопа.

— Добре, займаємо місця. — віддала команду Міла і одразу ж встала за Федею.

Оскільки це спочатку була ідея Антона, то само собою він став за свого найактивнішого прихильника. Ксюша разом із ним. Лариса теж. Віра та Сергій встали за Федю. Тепер у кожного хлопця по троє людей, але залишився один, хто продовжував стояти між двома сторонами й так і не вибрав. Жора. Той, здавалося, навмисне вичекав момент, щоб залишитися в центрі уваги.

— Ви забули чиї гроші витрачати зібралися? — у компанії після усвідомлення настало гробове мовчання. — Федя, звісно, молодець, що одразу подумав про наш бюджет на наступні дні, але вам обом все-таки варто було порадитися зі мною.

— Добре. — винувато відповів Федя, Стьопа теж не перечив. — Що пропонуєш?

— По-перше, ми не настільки бідні, щоб іти туди, куди хоче Федя, але й трошки занадто йти туди, куди пропонує Стьопа. Тут є теж чудовий — там і алкоголь нормальний, і багато страв, і ціни не високі. Ходімо туди.

— Гаразд. — синхронно вимовили цап та баран, змирившись таким чином ще й зі своєю поразкою.

— Чудово! Ідемо назад на дачу збиратися та поїдьмо. — радісно відповів Жора і першим потопав збирати речі.

Шлях виявився недовгим. Напруженої ситуації у компанії не було, адже ніхто, якщо так подумати, не отримав, чого хотів. Стьопа вже й забув про той конфлікт — такий у нього характер, тим часом Федя сидів, притихнувши. У нього в душі ще сиділи образа й розчарування, нехай він і розумів, що ті слова — сказана на емоціях нісенітниця, але неприємний осад залишився. Тому, щоб не морочити собі голову цими думками, Федя постарався не перетинатися з ним, а спочатку все відпустити. От би і йому так само швидко відходити, як Стьопі.

У барі, до якого вони під’їхали, вже на всю розгорівся дискач. В основному тут був тільки молодняк і кілька забезпечених мужиків за сорок, які розраховували розділити цей вечір з якоюсь наївною, симпатичною і п’яною студенткою. Але на таких людей компанії було якось все одно, адже цієї ночі нових знайомств вони не шукали і намагалися триматися разом.

Усередині біля бару був ще й танцпол, а довкола величезна кількість столиків. Друзями, очевидно, був обраний той, що розрахований на велику кількість людей. Він був у самому кутку приміщення і сидіннями був кутовий диван. На щастя, диван був широкий і особливо тиснути один одного не довелося.

Всі, без попередніх домовленостей, повсідались. Стьопі хотілося сісти скраю, але його швидко виловив Жора, який одразу ж змусив його сісти біля Феді. Свою дію він пояснив так:

— Мені треба, щоб ви помирилися, тому сидітимете разом.

На превеликий жаль для обох вони опинилися в дуже незручному становищі, тому що з обох боків їх оточила решта членів компанії.

— А як це має допомогти? — гірко посміхнувся Федько.

— Якось треба, але щоби помирилися, ясно?

— Що ж, якщо так, то гаразд.

Хлопці й не висловлювали якоїсь незгоди, а змирилися зі своєю долею. Зрештою їм ще три дні разом проводити.

Усі вже переглянули меню і чудово знали, що замовлятимуть. До них підійшов офіціант, на вигляд їх одноліток. Він був струнким і високим, з широкими плечима і світлим волоссям. В якості уніформи у нього була біла футболка, і темно-фіолетовий, під загальний тон закладу, фартух. З привабливою ввічливою посмішкою він звернувся до гостей.

— Доброго вечора, що б ви хотіли замовити?

Усі по черзі почали називати різні страви та напої, доки працівник швидко все записував.

— Ви?

Дії та голос офіціанта були настільки елегантними, що Федя на пару секунд випав з реальності. Рухи його пальців, що ведуть ручкою в блокноті, емоції на обличчі, зачіска. «Не шкодую, що я по мужиках, — сказав собі Федя, — Це ж треба бути таким…»

— Федю! — хлопець, який у мільйон разів красивіший за цього офіціанта і загалом всіх людей на світі (Степан) легенько бив Федю рукою по плечу, а іншою притискаючи, повертаючи того на землю. — Замовлення роби.

Тільки зараз хлопець зрозумів, що весь цей час витріщався на цього працівника і від незручності сховав почервоніле обличчя в руках, зніяковіло промовляючи:

— Цезар та ананасовий сік.

— Мені те саме. — промовив, незворушно посміхаючись, Стьопа, продовжуючи обіймати свого знайомого. Офіціант тактовно промовчав і продовжив записувати побажання кожного, поки Федя намагався прийти до тями.

Працівник закладу пішов і як тільки він зник з поля зору, Сергій повернувся до брата.

— Це що було? — його обличчя було абсолютно серйозним. Йому зовсім точно не можна було побачити це, але ні, сьогодні для Феді справи йдуть йому на зло.

— А що не так? Просто пацан зовні гарненький, що в цьому такого?

— «Гарненьким» пацана можуть назвати лише дівчата та педики. Хто із них ти?

— Блять, Сергію, що ти несеш? — Федя намагався зловити його логіку . У цьому плані його братик, та й майже вся решта його сім’ї, робили якісь геніальні висновки, які далекі від здорового глузду.

— Розумієш, людина так влаштована, що всіх людей, яких вона вважає красивими, вона суто теоретично погодилася б трахнути, саме тому жоден нормальний мужик не вважатиме іншого мужика симпатичним. Добрим, розумним, яким завгодно, але не гарним. — Сергій верзів це з досить серйозним їбальником.

Але, на жаль, у голові Сергія не було жодних протиріч. Їхні батьки надто стурбовані традиційними цінностями, що й спробували виховати у своїх дітях. Вони варилися в цьому середовищі і змінити думку тих членів сім’ї, хто виріс із цими переконаннями, не намагаючись їх обміркувати з логічного погляду, дуже складно.

Тут у розмову вирішив вставити свої п’ять копійок головний драма-квін Стьопа.

— Тобто ти, суто теоретично, погодився б трахнути будь-яку дівчину, яку вважаєш гарною?

— Так і є. Навіть із нашої компанії.

— М, добренько. — Стьопа трошки зупинився, щоби придумати відповідь. – А Віра гарна?

— Ну так. Але до чого тут вона?

— Тобто ти теж погодився б її трахнути?

— Що? — розлютився Сергій. — Звичайно, ні, вона мені двоюрідна сестра. Це правило родичів взагалі не стосується, але якщо один чоловік задивляється на іншого, це викликає підозри. Чому ти взагалі зі мною сперечаєшся?

Тут Стьопі згадалася сьогоднішня розмова з Жорою про їхні припущення. «Я не здивуюсь, якщо це правда ти. Тобі подібні п’яні з хлопцями і сплять» — подумав він.

— Тому що ти розмірковуєш, як недоумок. Будь-яка людина може вважати зовнішність іншої приємною і це не означає, що в нього на цю особу встає. — далі Стьопа хитро посміхнувся. — Якщо в тебе виникає бажання виїбати кожного симпатичного чоловіка, то це не означає, що так у всіх. До речі, я щось ніколи не бачив, щоб ти п’яний до дівчини підходив. Звідки нам знати, чи з панночкою ти цю ніч провів?

— Щодо мене не хвилюйся. — саркастично посміхнувся Сергійко, але згодом емоція змінилась на дражливу. — Цієї ночі я був із Ларисою, можеш у неї перевірити. А ось щодо тебе… Чого ти так Федюшу завзято захищаєш? Звідки нам знати, що ви не довбите один одного потайки від усіх?

— Стулися. — агресивно вставив Федя своє слово.

«Отже, все-таки не Сергій», — підсумував Стьопа.

— Напої несуть. — сказав хтось із компанії, коли побачив удалині офіціанта, що повільно наближався, з келихами на підносі.

У процесі розбирання напоїв вони трохи заспокоїлися, а Сергій взагалі відволікся на іншу людину. Стьопа усвідомив, що він надто стурбований тією ніччю і вирішив змиритися з тим фактом, що навряд чи зараз дізнається, з ким він був, тому вирішив забути про цю ідею і звернув увагу на Федю, який із задоволенням пив сік, і вирішив потеревенити з ним.

— Теж ананаси любиш?

— Просто обожнюю. Мабуть, у нас дуже схожі смаки?

— Виходить, що так. — усміхнувся Стьопа і якомога тихіше додав: — І не тільки в соку, як я бачу.

Було вже далеко за північ і вечірка була в самому розпалі. Шестеро з усієї компанії розбіглися баром і тусили разом із незнайомими людьми, але троє, що залишилися, сиділи за столом. Виявляється, Міла взяла із собою гральні карти, але з усієї компанії бажаючими виявилися лише Стьопа та Федя. Ось ці троє і захопилися настільки, що вже й забули, де знаходяться і котра година.

Любителі азарту навіть про їжу та воду забули — настільки їх захопила ця гра. За цей час Стьопа мало не перегриз усім горлянки, бо пас задніх за кількістю виграшів, тим часом як Федя та Міла віддавали перевагу тому, щоб усе прораховувати, але теж іноді репетували.

Після чергового програшу Стьопа агресивно кинув одноразку, яка була його вірним компаньйоном протягом майже всієї гри, та так сильно кинув, що вона мало не потрапила в Мілу, але та її швидко спіймала і повернула власнику. Стьопа різко відкинувся на спинку дивана і зробив затяжку, після чого шумно видихнув.

— Не психуй ти так. — нахабно посміхнувся Федя. — У грі головне не перемога, а…

— Пішов ти нахуй. — підвищив вкотре тон на нього Стьопа. — Легко говорити, коли ви, дві паскуди, постійно перемагаєте. Не хочу більше.

Трійця зрозуміла, що справді час уже закінчувати, тому Міла зібрала карти і поклала їх назад. Потім вона подивилася на годинник — час наближався до третьої години ночі.

— Пора б збирати наших алкашів. — зауважила дівчина.

— Навіщо? Нехай розважаються собі, один раз живемо. — заперечив Стьопа.

— Справді час. — погодився Федя із подругою. — Ти як хочеш: під ранок піти, проспати цілий день, а потім нічого не робити, тому що у всіх похмілля і їм погано, через що ми просремо один день, або ж, забрати їх зараз, вони ляжуть спати, а потім вранці прокинутися і знову піти тусити?

— Добренько, ви маєте рацію. — погодився хлопець. — Тільки куди вони розбіглися?

Утрьох вони озирнулися й зрозуміли, що не можуть їх знайти. Людей настільки багато, що навіть щось віддалено схоже на їхніх друзів знайти неможливо.

— Думаю, буде простіше, якщо ми розділимося. — запропонувала Міла. — Нас троє, їх шестеро, тож кожному по парі.

— Простіше шукати парочок, бо вони, напевно, разом зібралися. – сказав Федя.

— Згодна. Тобі Сергія та Ларису, а тобі, — Міла показала на Стьопу, — Тошу та Ксюшу. залишилися Віра та Жора, їх я забираю собі. Всіх все влаштовує?

— Повністю. — відповів Стьопа і вони розійшлися.

Процес пошуків багато часу не забрав. Стьопа знайшов Ксюшу і Тошу майже відразу, варто було йому зазирнути в чоловічий туалет. На щастя, ні за чим непристойним він їх не спіймав, крім співів збочених пісень на невелику аудиторію з кількох студентів. Феді пощастило трохи менше — Сергія, знаючи його любов до засинання в туалетах, знайшов у жіночому туалеті в обіймах з чиєюсь сумочкою, а ось Лариси поряд не було. Залишивши свого братика, щоб забрати його пізніше, Федя вирішив оглянути сходи і все ж таки знайшов, кого шукав.

Лариса, що ледве трималася на ногах через алкоголь, стояла з якимось дорослим мужиком, який патякав їй щось ванільне, очевидно сподіваючись, що вона поїде з ним. Федя здалеку спостерігав за ними, думаючи, як краще підійти, щоб не отримати пиздюлів.

— Слухай, — наважився він, — ти знаєш, що за секс із п’яними — стаття?

Чоловік відволікся від розмови і звернув свою увагу на хлопця, що підійшов, з поглядом а-ля «ти шо за лох взагалі».

— І що? Спротиву на її обличчі я не бачу. Ти їй хто такий, дозволь дізнатись?

По тілу Феді пройшовся холодок, а долоні вкрилися вологою. Горло пересохло. Взагалі дивно, як бідний зберігав самовладання.

— Брат її хлопця. — останнє слово він наголосив особливо чітко, щоб дати зрозуміти, що у панночки вже хтось є. — Тож раджу її віддати мені, бо її вдома чекають, а ти знайди собі когось іншого.

Чоловік підійшов до нього. Він був справжнім громилою — десь у два рази вищим і за тілобудовою набагато крупніший за худесенького Феді, навколо чиєї руки можна спокійно зімкнути пальці. Якщо ця горила просто дихне на нього, то хлопця вітром здує аж до Житомира.

— І що ти зробиш, якщо не віддам?

— Моя родина зв’язки в поліції має. Впевнений, що хочеш зайвих проблем? — взагалі Федя не брехав, але говорив він це з таким жалюгідним виглядом, що мужик пустив смішку.

— Ще що придумаєш?

По його шкірі полізли мурашки, потім він спітнів і отримав три мікроінсульти за раз. Все життя пролетіло перед його очима, поки це грізне чудовисько зверхньо на нього дивилося. Погуляв, називається.

Глухий удар ззаду. Громила різко втрачає свідомість і падає на підлогу. Федя второпав, що відбувається, лише тоді, коли його рятівник Стьопа тицяв щоку мужика арматурою, якою мабуть і втащив йому, щоб перевірити, чи той живий взагалі.

— Ти його вбив! — злякано вигукнув Федя.

— Якби я цього не зробив, він би тебе вбив першим!

— А звідки в тебе взагалі арматура?

— Головне тут не те, де я взяв її, а те, що я тебе врятував. Що він від тебе хотів?

— Я хотів у нього забрати Ларису.

— Якщо так, то бери її і пішли швидше, поки цей не прийшов до тями.

Стьопа пішов кудись, щоб залишити арматуру і втрьох вони пішли спочатку в туалет, розбудили Сергія, і вже вчотирьох поспіхом повернулися до столика, де на них уже чекала решта членів компанії, які після їхнього приходу почали збирати речі.

— Швидше, я додому хочу. — протараторив Федя. Його лякало те, що їх можуть упіймати, навіть з гарантією, що все, напевно, обійдеться.

— А що сталося? — запитав Жора у відповідь на стан свого друга.

— Все гаразд, я мужика арматурою вирубив. — спокійно відповів Стьопа замість нього. — Ходімо.

Жора здивувався, але зайвих запитань не поставив. До машини вони дійшли досить швидко і абияк закинули своїх п’яних друзів у машину. Вечір добігав кінця і Федя вже уявив як він повернеться додому і кинеться в улюблене ліжечко спати, поки йшов до дверей автівки.

— Стривайте. — зупинив їх Жора. Федя втомлено обернувся, що являло собою питання «Що ще?». — Сталася така цікава ситуація — я попивав мохіто, думаючи, що п’ю безалкогольне, але потім на четвертій склянці виявилося, що бармен поплутав напої.

Хлопець спробував переварити все сказане вище. Після цього на обличчі можна було виразно прочитати ахуй від ситуації, що склалася. Виступила ніякова посмішка, очі широко розплющились і кинулися прямо на свого друга.

— Тобто ти п’яний? — не вірячи своїм вухам, спитав він, але потім усвідомив тупість свого питання. — А як ми додому доїдемо?

Жора сумно знизав плечима. Двоє тверезих людей, що залишилися крім Феді, були в не меншому ахері від ситуації, але відважний довбень Стьопа відразу ж народив геніальну ідею:

— Федю, ти ж в автошколі вчишся? — його обличчя випромінювало цілковиту впевненість.

— Так, але я ще іспит не проходив, тому прав поки що немає.

— Добренько, а чисто теоретично, ти погодився б проїхати невелику відстань на машині прямо зараз?

Федя одразу ж зрозумів, до чого той схиляє.

— Стьопо, навіть не думай, я не поведу машину. — відрізав він. — Я був за кермом від сили разів зо три, на що ти розраховуєш?

— А що нам залишається? Чекати, поки Жора протверезіє? Ми так до ранку сидітимемо. Ти ж сам хотів швидше додому, а туди на машині десять хвилин їхати.

Федя оглянув транспортний засіб і голосно зітхнув. З одного боку, брати відповідальність за життя восьми чоловік йому, ясна річ, не хотілося. Але з іншого, Стьопа має рацію — дорога недовга, а вибору в них немає. Пішки фіг кого змусиш йти.

— А раптом ми помремо? Машина це не жарти, а вдома на нас сім’ї чекають, взагалі-то.

— Ти завжди уважний і надійний, навряд чи нас кудись занесе. Якщо хочеш, я буду групою підтримки. — Стьопа надто незворушно посміхався, говорячи про такі серйозні речі, але чомусь Федю це трохи заспокоїло. Напевно, саме вміння завжди зберігати оптимізм і вміння знаходити у всьому розвагу і зачепило Федю, який завжди уважний до деталей і постійно думає наперед. Навіть його самого це трохи втомлює, а Стьопа допомагає час від часу внести в життя хоч якісь емоції, хай і з купою ризиків.

І нехай цей момент це дуже поганий приклад і скоріше показник Стьопиної наївності, Федя не зміг встояти перед його милою посмішкою та компліментом про його уважність та надійність.

— Гаразд. — змирився він. — Але якщо ми потрапимо в аварію — звинувачуй себе.

Жору успішно вигнали на задній ряд, а Стьопа з Федею розмістилися на передньому, тоді як Міла спостерігала за процесом з другого.

Однією рукою він несміливо взявся за кермо, а іншою обережно прокрутив ключ, ніби боявся що-небудь зламати. Щойно в машині почувся звук мотора, Федя здригнувся. Нога ніби завмерла над педалею газу і не наважувалася натиснути. Міла легенько провела по плечу свого друга, тим часом як Стьопа віддав перевагу словесній підтримці:

— Ось бачиш, все йде добре.

Федя зрештою зважився і йому навіть вдалося виїхати з паркування на проїжджу частину. Їхали вони вкрай повільно, багато машин їх об’їжджали. Контрастуючи з тишею в машині, серце новоспеченого водія билося як шалене, руками він міцно вчепився в кермо, проте намагався зберігати самовладання. Як добре, що з орієнтиром у хлопця все чудово і він пам’ятав дорогу назад.

Стьопа тим часом дивився у вікно. Сумно зітхаючи, він видав:

— Було б непогано, якби ми трохи прискорилися, бо такими темпами завтра доїдемо.

— Мені головне, щоб ми в принципі доїхали. Я, вважай, уперше за кермом, що ти від мене хочеш? — зараз із Федею сперечатися було марно і будь-яке втручання йому ой як не сподобається. — Тільки нічого не чіпай, благаю.

Стьопа все ж таки спробував. Пам’ятаючи лише те, що важіль між передніми сидіннями відповідає за швидкість, він якось смикав його в можливі сторони. Машина справді прискорилася.

— Ось бачиш, не померли. — гордо вимовив Стьопа, але обличчя водія радості точно не випромінювало, хоч він навіть не бачив, що той зробив.

Минуло кілька хвилин, як транспорт прискорився. Вони почали летіти по дорозі. Федя ледве зміг зреагувати, щоб уникнути зіткнення з машиною перед ними. Повернувши різко кермо, машина повернулася, змусивши Мілу впасти. Другий поворот був перед зустрічкою. І ще один. Їх шмагало з боку в бік, поки Федя грав у Голодні ігри, а все це супроводжувалося скрипінням коліс. Лічильник на панелі керування показував 130 км/год.

— Що я накоїв?! — заверещав Стьопа, схопившись за сидіння.

— Що ти накоїв? — скрикнув Федя одночасно.

Дорогою вони відлякували всіх, кого могли: якусь кішку, жінку з дитиною, собаку, мало не збили мотоцикліста, відкинули конус прямо комусь у вікно.

— Блять, менти! — крикнув хтось із заднього ряду

«Сука!», — реакція Феді. Міла, поки могла стояти на ногах, рушила важіль вперед, вліво і вперед, завдяки чому машина сповільнилася. Федя відпустив педаль газу та прибрав руки з керма.

— Я тебе просив нічого не чіпати? — схопившись за комір Стьопи, прокричав він. — Просив?! А ти що зробив?

— Ззаду, Федю. — пробубнів він, налякано дивлячись йому в очі.

Той агресивно обернувся. Мент у жовтому жилеті дивився на них із серйозним поглядом. Він почав щось говорити, але Федя поліз у сумку і дістав гаманець, вийняв купюри, не рахуючи, і простяг правоохоронцю, навіть не даючи можливості договорити.

— Вибачте, мій друг трохи охуївший пес. — сказав Федя з голосом зайобаності.

Чоловік почав перераховувати гроші. Нарахувавши там близько 2 тисяч гривень, він відпустив їх зі словами:

— До побачення.

— Дякую.

Федя завів машину і поїхав, цього разу трохи швидше, бо гірше вже нічого статися не може. Винуватець з цього моменту сидів тихо, поглядаючи у вікно.

— Вибач. Іноді тебе все ж таки треба слухатися. — тихо промовив він, але адресат не відреагував. — А звідки в тебе гроші?

— Заздалегідь взяв, бо коли ти поряд, провести час без вкладу в підтримку корупції неможливо. Ти катастрофа з людським обличчям.

— Я знаю. — хихикнув Стьопа.

«І я тебе все одно кохаю, телепне», — подумав Федя.

Дорога закінчилася швидко та без пригод, але не для водія. Він продовжував уважно стежити за дорогою, але згодом його пульс заспокоївся, а руки вже не так стискали кермо.

І ось довгоочікувані ворота у двір. Міла та Стьопа вийшли, щоб відкрити їх, і вони нарешті доїхали до місця призначення. Через деякий час вже всі були в будинку. П’яні з них по черзі вибльовували в туалеті сьогоднішні прийоми їжі. Потім, поки Стьопа приймав душ, Федя відвів усіх до своїх кімнат, заодно дізнавшись, хто де спить. У вітальні вони з Мілою залишилися самі.

— У мене є дещо. — сказала його подруга, тримаючи якусь таємничу сумку із собою. Федя зацікавлено спостерігав за її діями. — Тримай. Стануть у нагоді.

У руках Феді опинилося кілька презервативів. Він не розуміючи подивився на них.

— Слухай, дякую, але вони мені не потрібні. Мені хлопці подобаються, а серед нас таких…

Міла не стала чекати, коли він договорить, а дістала з сумки ще й латексний лубрикант і теж простягла йому.

— Ти ніколи не дізнаєшся наперед, коли вони можуть стати в нагоді. Тим більше ти єдиний, кому я нічого не дала. Треба буде ще – кажи. У мене всього такого вистачає. На добраніч.

— І тобі. Можеш мені їх до кімнати віднести? У третю.

— Без проблем.

Міла взяла протягнутий захист та ключі і виконала прохання. Федя занадто втомився, щоб обміркувати рішення сказати про номер кімнати. Він подумає про це вранці. А зараз хлопець зітхнув, сів на диван і почав підбивати підсумки сьогоднішнього дня.

Навіть незважаючи на те, що він другий, все одно пройшов динамічно і сильно його вимотав. Феді навіть здалося, що сьогодні він був навіть довшим, ніж зазвичай, і не тільки через те, що тривав до пізньої ночі. Йому здавалося, що на сьогодні пригоди скінчилися.

З душу вже вийшов Стьопа, якому зараз у вітальні лягати спати. Федя довго не зволікав і почав покидати кімнату, але біля стіни він зупинився, щоб озирнутися. Його знайомому, здавалося, пофіг на місце сну, але він все ж таки відчув себе винним. Той диван, який Стьопа зараз стелив, здався йому дуже незручним. До того ж, поки всі сплять у затишному ліжечку з особистим простором, хлопець, з провини самого Феді, залишився обділеним. Все це можна виправити, тільки якщо розповісти все Стьопі. Зізнатися і вибачитися, той зрозумів би і посміявся з ситуації, а потім Федя виявився б великим щасливцем, адже його предмет симпатії спить з ним в одній кімнаті. «Мені треба тобі дещо розповісти», — хотів сказати хлопець.

— На добраніч. — сказав він у висновку. Щось його зупиняло.

— Тобі теж. — мило посміхнувся йому Стьопа. — Вимкни світло, будь ласка.

***

Федя виконав його прохання і пішов до себе в кімнату, картаючи себе за своє боягузтво.

«Він був мого зросту. Волосся темне та трохи довге, і худий ще. Голос низький, але це може бути від алкоголю. Жодних пірсингів немає. Спить у третій кімнаті», — згадував загадкову людину зі вчорашньої ночі Стьопа. У всьому будинку тиша, він сховався у ковдрі, але заснути не міг, навіть не звертаючи уваги на світанок, що плавно підступав. Думки про Декого не могли його покинути. Цікаво було, що це за людина, якщо не Тоша і не Сергій, та чому ховається. Стьопу переслідувало бажання піти в ту кімнату знову і дізнатися. У житті в нього стосунків якихось було не дуже багато, а тут виявляється, у нього з кимось було. Він подивлювався у той коридор, що веде до кімнат. На жаль, та загадкова кімната розмістилася настільки невдалим чином, що фіг побачиш, хто туди заходить.

Постукати і запитати хто там, мабуть, дуже дивне рішення. Ось тільки Стьопа більше не знав способів. За день він так нічого й не довідався, а справді взяти та запитати — найефективніший метод. Стьопа вважав себе тупим, коли просто підвівся і пішов.

Ходити він намагався якомога тихіше. Усі сплять, усе-таки. На щастя, в коридорі можна ввімкнути світло, що Стьопа й зробив, бо в непроглядній темряві розглянути цифри та двері неможливо. Ті самі двері були в самому кутку. Напевно, за нею деяка особа вже давно спить, а зайвий стукіт і дурні запитання тільки розгнівають його, але в Стьопи були гарні передчуття.

Він підійшов до дверей і спробував розчути хоча б якийсь шум, що було б доказом, що хазяїн кімнати ще не спить. Аж тут за дверима ввімкнулося тьмяне світло. Швидше за все, щось на зразок настільної лампи. Хлопець не здогадувався, що людина в тій кімнаті теж думала про ту ніч і теж не могла заснути.

Чотири стуки. Так, Стьопа навіть чомусь їх порахував. З кімнати не було чути жодного шуму.

«Спить, напевно», — його думки.

Тиша, здавалося, триває вже занадто довго і настав час уже йти. Але тут:

— Так? — це був хлопець. Той самий голос у шепотінні. Це точно той самий голос, він цілком упевнений у цьому. Ось що тепер говорити? «Пробач, а ти хто такий?».

— Тут… ем. — почав Стьопа. Ситуація виглядала надто безглуздо. — Це Стьопа. Вибач, якщо розбудив.

— Я й не спав. Все нормально. — відповіли несподіваному гостеві. — Щось трапилося?

— Слухай, вибач за таке дивне запитання. — Стьопа говорив дуже тихо. Не хотілося, щоб це почув хтось ще. — А ти хто?

— Чому ти хочеш знати? — тобто? А в чому проблема просто сказати?

— А чому ти не хочеш відповідати? — пустив смішнявку він. Гаразд, треба сказати причину. Може, та людина дійсно не розуміє, а розмову на нісенітницю перетворювати не хочеться. — Ти пам’ятаєш, що було між нами тієї ночі?

— Блять, а я сподівався, що тобі вже байдуже. — почувся розчарований голос. — Так, пам’ятаю.

— Вночі я не побачив твого обличчя. У мене були підозри на рахунок різних людей, але жоден з них не виявився правильним. Я не хочу підозрювати будь-кого і вже протягом дня шукаю відповідь. То ти хочеш відповісти?

— Не хочу. Пробач. Я здивований, що ти думав про це. Я також думав. Але тобі відповідь не сподобається. Не хвилюйся, я намагатимусь зробити так, щоб ти себе цим не мучив. Просто знай, що в житті ми не так близько спілкуємось.

— Ні, я хочу знати. Хтось повинен тебе побачити, коли ти виходитимеш звідти, а проти твоєї волі я знати не хочу. Я чудово розумію той факт, що ти можеш бути будь-ким. Моє ставлення до тебе, ким би ти не був, не зміниться. — Стьопа почав чекати на відповідь, але потім вирішив додати, трохи посміхаючись: — До того ж, мені сподобалося. Хочеться дізнатися, що у нас за умілець такий у групі завівся.

— Ну, якщо я умілець, то можемо повторити.

— Міняєш тему?

— Ага.

— Негідник. Я згоден.

А чому б і ні? Хоча, напевно, ідея трохи тупа, але двері привідчинилися. З отвору з’явився якийсь шматок тканини. По самій руці, що тримає його, було важко зрозуміти, що за людина. А шкода.

— Якщо ти такий любитель пригод, то одягай і заходь вперед спиною.

«Зазвичай, мені перед сексом говорили інше», — подумав Стьопа. Але він уже палав від зацікавленості. Шматком тканини виявилася маска для сну і її хлопець без роздумів одягнув, а потім повернувся спиною. Фраза «Я все» і чується звук скрипіння дверей. Спочатку господар кімнати відчинив її, щоб перевірити, чи справді той виконав прохання, а потім завів його в кімнату, притримуючи за руку.

Тепер Стьопа стояв біля стіни і чекав. На ньому була симпатична мішкувата жовта сорочка, очевидно частина піжами, яка звисала на його стегна, а ноги босі. Мабуть, занадто довіряє підлозі у цьому будинку. Хоча, у цій кімнаті він справді чистий.

«Ти ніколи не дізнаєшся наперед, коли вони можуть стати в нагоді…» — згадав Федя слова своєї подруги, коли брав до рук лубрикант. «Як у воду глянула».

— Ти хоч скажи, що тобі подобається, сонечко.

— Ну… — нерішуче почав Стьопа. — Взагалі мені подобаються всякі ніжності, але я й не проти експериментів.

— Добре. А ти любиш коли тебе чи ти когось?

— Мені якось байдуже. Залежить від ситуації. Але сьогодні я не маю настрою брати ініціативу на себе. Роби, як знаєш, а я скажу, якщо щось буде не так. І ти теж кажи.

— Добре.

Після цієї фрази Стьопа почув скрип ліжка та повільні невпевнені кроки в його бік. Тим часом людина перед ним бачила його вологе волосся і трохи опущену вниз голову, руки, що вперлися в стіну і оголені ноги, які нічим не відрізнялися від інших, але саме його виглядали надто привабливими. Відчував запах гелю для душу, який переслідує кожного гостя цього будинку, але саме на Стьопі він стає запашним та приємним. Його хочеться вдихнути і ніколи не видихати.

«Тяжко дивитися на губи, які не можеш поцілувати», — ця фраза вже давно стала банальною і перетворилася на елемент жарту, але від того не перестає бути правдивою. Ці губи сьогодні багато вередували і лаялися, але від того не перестали бути гарними. Дивлячись на них, Федя повірити не міг, що прямо зараз, у цей момент, він може їх поцілувати. Світло від лампи відбивалося на них, приманюючи до себе.

Хтось припав до Стьопиних вуст, дбайливо цілуючи їх, ніби боячись зробити боляче, поки холодні руки обережно пробиралися все вище під тканину піжами, гладячи шкіру і викликаючи від цього мурашки. Стьопині руки обійняли шию, трохи притискаючи Когось до себе. Той, як виявилось, був без верху. Пальці піднімалися все вище і вище, поки великий «ненавмисно» пройшовся сосками, посилюючи ефект ще й від свого холоду. Стьопа трохи смикнувся і видав короткий звук прямо в губи. Людина перед ним випадково розірвала поцілунок і хихикнула, але потім продовжила.

Піжама, хай і підкреслювала Стьопині витонченість та сексуальність, та й тільки побачивши її, єдиний глядач цього вже завівся, але тепер вона заважала. З хлопця стягнули тканину, обдавши його шкіру мурашками від різкої прохолоди, але чужі руки одразу обвили його талію та їхні тіла зігріли одне одного взаємним тертям.

Той чоловік відійшов від нього, ніжно взяв за зап’ястя, і почав вести вперед. «Сідай»,— почув шепіт Стьопа, коли уткнувся ногами в край матрацу. Він сів і відчув під собою м’яку ковдру, а потім і ліг на неї, коли його легенько штовхнули.

Та людина провела теплими губами під вухом. Стьопа тяжко видихнув через рота сам по собі. Губи продовжували тертися об шкіру, обпалюючи гарячим повітрям, періодично чергувалися й поцілунки. Останні залишали невеликі вологі холодні сліди. Поцілунок на підборідді, шиї, між ключицями і переходять у зону між ребер. Стьопа занурив пальці в шовкові пасма, не бажаючи відпускати того від себе, але він все одно відсахнувся. Лише на секунду. Несподівано, щось тепле і дуже вологе пройшлося його соском, викликавши здригання і мимовільний тихий стогін.

— Ще. — прошепотів Стьопа.

Чужі губи припали до однієї з чутливих точок, а іншу погладжував великий палець. Розум Стьопу остаточно покинув, тіло рухалося саме. Рот сам випускав короткі слова. Голова сама відкидалася назад, і він весь вигинався в такт язика. Чарівний полон почав потихеньку відгукуватися десь нижче.

Вільна рука в цей час ніжно вела все нижче і нижче, поки не намацала орган, що випирає. Долоня його злегка поворушила, від чого виявилася різко стиснута стегнами.

Одна долоня на грудях відсахнулася, але дії губами продовжилися. Ноги під впливом дій між ними ритмічно стискалися, а таз то здіймався, то опускався. Стьопа більше не міг стримуватися. Він хотів ще. Крізь стогони, видихи та безладне мотання головою він видав:

— Зніми їх, блять. — мабуть, кажучи про труси.

— Навіщо? Мені подобається, як ти тремтиш. — дражливим тоном відповів йому той, продовжуючи грати з його членом.

— Ну, зніми. — заскиглив Стьопа.

«Навіть зараз капризує», — подумав Федя.

Гаразд. Тонкі пальці взялися за край трусів та звільнили від останньої перешкоди. У голові Стьопи й думки не промайнуло про те, що це якось ненормально роздягатися перед кимось, а перед ким — хуй знає. Але його розум затьмарився гормонами і напругою внизу, і єдина мета зараз — дійти до фіналу.

Деяка пауза перед тим, як хлопця роздягли і чужа рука дбайливо обхопила чутливу зону, відразу ж почавши повільно проводити по ній, вислуховуючи вухами кожен звук насолоди Стьопи.

Палець іншої руки, обмазаний у чомусь слизькому, пройшовся по входу, а потім однією фалангою пробрався всередину. Потім другою. Варто було увійти на всю довжину і кінчиком пальця натиснути на якусь точку, по кімнаті пройшов різкий Стьопин видих. Ковдра виявилася стиснутою в його руках, а голова відкинулася, демонструючи шию вкриту ластовинням і кадик. Дія пальцем повторилася. Потім ще. І ще. Підключився другий. Стьопа відчував у собі, як пальці то розсуваються, то зсуваються, навмисне натискаючи на простату. Кожен рух усередині віддавався в член, який стимулювався в такт.

Третій палець. Стінки слухняно розтягувалися навколо повільних рухів, дедалі легше пропускаючи всередину кожен новий палець. Несподівано дії припинилися. До вуха долинуло шарудіння упаковкою, після чого ліжко тихо заскрипіло і прогнулося з боків від його тазу. Стьопа зрозумів, що зараз буде і ширше розставив ноги.

Голівка члена пройшлася по його входу, ніби вивчаючи. Довгастий орган почав поступово заповнювати порожнечу всередині, яку раніше займали пальці. Перший важкий видих від людини над ним. Пролунав другий поштовх, уже впевненіший. Саме він вибив із вуст стогін хлопця знизу. Третій і четвертий, поступово заходячи все глибше.

— Увійди повністю, благаю. — прошепотів Стьопа людині на вухо.

Кілька ніжних поштовхів і ось — чужа мошонка шльопнула об його сідниці. Плескання повторювалися, варто було члену всередині вийти мало не до самої головки і після увійти на всю довжину. Ліжко скрипіло в ритм рухів, що прискорювалися, а по кімнаті розліталися чоловічі стогони.

— Блять! — різко, у пориві збудження, крикнув Стьопа, від чого йому одразу заткнули рота.

— Хочеш стогнати — кусай мене. — шепнув чоловік, ненадовго зупинившись.

— Тобі ж боляче буде.

— Так навіть краще.

Після цієї фрази поштовхи продовжились. Стьопа спочатку намагався триматися, але після чергового руху всередині його зуби різко стиснули шкіру на чужих плечах, а нігті вп’ялися йому в спину, від чого людина над ним різко видихнула.  Іноді Стьопа, кусаючи, випадково (а бувало і не випадково) всмоктував шкіру, а людині над ним це, здавалося, приносило задоволення.

Іноді Стьопа стежив, чи не сильно він кусається, але нові рухи повертали назад до екстазу і на це хлопцю ставало якось все одно.

Приплив приємної напруги набирав з кожним поштовхом усе більші масштаби. Нігті знову вп’ялися в шкіру. Ноги охопили людину над нею. Від тепла в уретрі, що виступало на волю і викликало цілковите розслаблення, Стьопа різко зробив укус на чужій шкірі і не зміг стримати писку. Оргазм різко відокремив його свідомість від контролю над тілом. В цей час людина над ним теж почала прискорюватися, і раптово задихала кілька разів голосніше звичайного.

Після закінчення хтось ліг поруч. Стьопа нарешті опустив ноги, відчуваючи нестерпний біль у ногах від довгого тримання в одній позі. Але це того вартувало. Обидва почали активні спроби перепочити.

— Це було навіть краще, ніж минулого разу. — усміхнувшись, прокоментував Стьопа.

— Певна річ, ми ж минулого разу п’яні були.

— Справді. — погодився він. — То може, все-таки, скажеш, чому розкриватися не хочеш? Навіть якщо у мене до тебе ставлення не дуже, цей вечір його може лише покращити. Я впевнений.

— Послухай. Я ж знаю, що тобі подобається Тоша. А ще знаю, що вчора ти переплутав мене саме з ним. Але мені трохи соромно, що того дня я скористався тобою, тому навряд чи я зможу тобі дивитися в очі. Навіть якщо все гаразд.

— Я навіть не думав про те, що мною скористалися, заспокойся. Але ж справа не тільки в цьому, я правильно розумію?

— Я не хочу про це говорити.

— Шкода, але вже як хочеш. — сумно змирився Стьопа. — Не буду мучити тебе. Але як ти здогадався?

— Я дуже спостережливий просто. Ти завжди на нього дивишся якось особливо. Отак і зрозумів.

Стьопине обличчя змінилося на трохи сумне від спогадів про кохану людину, але потім він дещо запропонував.

— Якщо ти про все знаєш, то можна до тебе періодично приходити? Мені сподобалося у пов’язці, хоч були й свої мінуси.

— Я не хочу бути заміною комусь.

— Ти й не будеш, просто розумієш… — хлопець зробив невелику паузу. — У мене близько року нікого не було через навчання, а тут ти — робиш це дуже круто і навіть стосунки будувати не треба.

— Знаєш, — Федя замислився над його пропозицією, але згодом відповів: — Певне, я згоден.