Фанфіки українською мовою

    Сіріус ніколи не відчував таких емоцій. Він продовжував дивитися прямо на свою дитину, не довіряючи своїм очам. Стільки разів чоловік уявляв цю зустріч, він навіть проводив репетиції, писав «грандіозну промову», але коли побачив її, всі слова просто вилетіли з голови.

    — Напевно, ти хотів сказати що тобі дуже шкода? — наче киснева маска, прийшла на допомогу сама Лео. — Ти жив думками про мене? Чи навпаки не знав?

    Дівчина уважно дивилась на чоловіка, наче намагаючись щось розгледіти: щось таке, чого не бачить звичайна людина. Від її важкого погляду Блеку було важко навіть ковтнути. Але він наважився ще раз спробувати та перервати це кляте мовчання.

    — Тобі, напевно, повідомили… Ти здогадалась хто я? — більш впевненим та рівним тоном промовив Сіріус.

    — Я не хочу витрачати час на безглузді балачки. Чи є в мене вибір? — дивлячись у вікно, відповіла дівчина.

    — Вибір є завжди, але я…

    Брюнетка не бажала слухати чоловіка, тому перервала його, не даючи змоги навіть почати свій вже вивчений монолог.

    — Поїхати з тобою в нову школу чи відправитись в чортом забуту академію і більше року існувати з купою магічних нездар? – дівчина знову повернула голову в сторону чоловіка, кинувши на нього погляд. – Це називається вибір без вибору.

    Блек опустив погляд вниз і мовчав, адже розумів, що вона дійсно має рацію. І саме слово вибір в цьому випадку — це просто умовність для прикраси ситуації.

    — Я обіцяю тобі, що все буде добре. Я зроблю все, щоб ти нічого не потребувала. Гоґвартс — одна із кращих шкіл, після неї ти будеш мати купу перспектив і відчинених перед собою дверей.

    Дівчина стрибнула з підвіконня на підлогу, пройшовши повз чоловіка, зачепивши його плечем, від чого в нього самого перебило подих та на секунду, здавалося, навіть відключилась свідомість.

    — Досить марних балачок, — кинула дівчина, продовжуючи йти. – І я буду дуже задоволена, якщо під час дороги, мене ніхто не буде діставати своїми нікчемностями. На вулиці і так штормове попередження.

    Зробивши перший крок через поріг квартири, несподівано для чоловіка, дівчина перетворилась на велику чорну кішку з блискучим хутром та жовтими очима.  Здивуванню Сіріуса не було меж. Адже його донька, так само як і він, була анімагом. Між ними було щось спільне, навіть, не дивлячись на те, що вони побачились перший раз в своєму житті. Сіріус з усієї сили намагався наздогнати Лео, яка з великою швидкістю та грацією наче парила сходами вниз.

    Блек хотів крикнути щось вслід, просив зупинитися чи просто збавити темп, але все марно, бо брюнетка не прислухалась до жодного його слова.  Нарешті, покинувши будинок, Сіріус неподалік побачив Ремуса, він як раз допалював цигарку. Блек показав пальцем на слід кішки, яка зливалася з пітьмою, через що Люпін зміг розгледіти лише її очі.

    Довго не думаючи та нічого не пояснюючи, сам Блек перетворився на собаку та що є сил побіг за донькою. Ремус же, в свою чергу, випускаючи дим з легень, зрозумів, що легко чи нудно не буде нікому.

    — Кішка з собакою, грандіозний початок, — промовив той сам до себе, викидаючи недопалок в смітник який стояв поряд. – Ви би не хотіли мене зачекати? — викрикнув Люпін вслід двох Блеків.

    Розуміючи, що відповідь негативна, він жваво намагався розгледіти цю чотирилапу компанію в темряві і все-таки їх наздогнати, паралельно збираючи одяг, який Блек залишив по собі.

    Всю дорогу Лео пробула у вигляді кішки, повністю ігноруючи батька, який згодом все-таки повернувся назад в своє людське тіло. І не дарма Ремус тоді зібрав його речі. Хоч чоловік і пропонував Лео верхній одяг чи ковдру аби прикритися, але дівчина показово сиділа якомога далі від батька, дивлячись лише в одну сторону, лише її хвіст рухався подібно мітлі. Що і давало чоловікам зрозуміти, що зараз починати розмову не те що не влучно, а небезпечно.

    В цей час у Гоґвартсі йшло своє звичне життя, враховуючи кінець семестру, всі метушились як мурахи, особливо ті, хто навчався на гранд.

    І Герміона тому не виняток, враховуючи, наскільки впали її оцінки, що сам Дамблдор проявив занепокоєність і натякнув на те, що у випадку, якщо вона не зможе підтягнути свою встигаємість, наступний рік їй доведеться оплачувати, як і всім іншим.  Ґрейнджер метушливо клала на стіл вже третю стопку книг, бігаючи між книжковими полицями та намагаючись знайти все, що їй необхідно.

    — Гермі, послухай, — крикнула Дельфі в слід Ґрифіндорки. — Це звичайно все круто, але до кінця учбового року залишилося трохи більше двох тижнів, а не двох років. Навіщо тобі стільки підручників?!

    Герміона визирнула із-за величезної книжкової полиці і крикнула у відповідь подрузі:

    — Які два тижні! Це мені на декілька днів, ти бачила мої бали? Ні? Ось я бачила, я з цим, — дівчина значно знизила гучність своєї мови, щоб ніхто точно не почув, що вона скаже, не дивлячись на те, що в таку рань дівчата були в бібліотеці зовсім одні, – сама знаєш з ким, повністю забула про найголовніше!

    — Найважливіше в житті — це знання! — в один голос промовили подруги. В інтонації Дельфі дуже добре зчитувалась її улюблена єхидна манера.

    — Ви так і не поговорили?

    Ґрейнджер підійшла до Дельфі і плюхнулась на стілець видихаючи.

    — Ні, я думала, якщо не розмовляти про це і не думати, стане якось легше.

    Очі дівчини водночас стали сумними та почали наповнювались відчаєм.

    — Ти намагалась все пояснити йому?

    — Дельфі, ти думаєш я зовсім хвора на голову? Звичайно намагалась, — дратівливо відповіла Герміона розмахуючи руками. – Він навіть слухати мене не ладен. Один раз ми домовилися про зустріч. І знаєш що? – погляд Герміони переключився на брюнетку, чекаючи її відповіді.

    — Думаю, я маю відповісти: що? – посміхаючись промовила та.

    — Він не прийшов, а я чекала його півночі, Дельфі ПІВНОЧІ. Він ще більше з мене кепкує, більше ображає і, здається, немає ні дня, щоб Драко не назвав мене бруднокровкою та не висміяв зі своїми дружками. Він ненавидить мене, і мені здається, що я вже ненавиджу його.

    — Високі стосунки… — колихаючи головою, констатувала Блек. — Значить, час вже забувати цю аристократичну дупу і йти вперед. Ти в нас диви яка гарна, ми тобі іншого знайдемо.

    Ґрифіндорка різко зіскочила зі стільця і гучно та впевнено промовила:

    — Ні-ні-ні-ні, дуже дякую, але я більше не хочу. Тепер жодних дурощів, лише навчання. Невідомо взагалі, що далі буде з Орденом і зі всіма нами. Скільки вже не було зборів? І де Сіріус? Гаррі впевнений, – переходячи на шепіт, – що Волдеморт повернувся.

    — А я не хочу думати про погане, поганого в житті і так дофіга, тому бери свої кладязі знань і погнали збиратися. Перший урок у Муді і, доречі, захист тобі наче теж треба підтягнути?

    Герміона перекладала книги в одну стопку, щоб взяти в руки і понести в свій гуртожиток.

    — Як на зло, забула сумочку в кімнаті, – заявила Ґрейнджер, розуміючи, що ця вежа з книжок в двічі більша за неї саму.

    Дельфі спостерігала за цим всім з піднятими бровами, не розуміючи, навіщо взагалі стільки вчити, і яким чином сухий матеріал може знадобитися в житті.

    — Мерлінееее, Гермі, ти зараз вб’єшся. Давай допоможу, – запропонувала брюнетка стягуючи верхні книжки, щоб визволити з полону знань хоч очі подруги, аби та бачила куди їй йти.

    Ледь чутне: «Дякую», пролунало з вуст шатенки.

    — Я допоможу дотягнути це все до входу в гуртожиток, бо ваша дама чогось мене недолюблює.

    Дівчата гучно засміялись в один голос і продовжили крокувати коридором, як тут, звідки не візьмись, вискочила величезна чорна кішка. Вона кинулась під ноги та збила Герміону, внаслідок чого в повітря злетіла вся література, яку несла дівчина, а сама вона полетіла прямо на підлогу. Все було б нічого, але ті книги попадали прямісінько на бідолашну. В той момент здавалося, що гірше, в принципі, бути не може. Але раптом з сусіднього коридору вийшов Драко, який в силу своєї гидкості, звичайно не міг просто промовчати:

    — А кажуть, притягуються лише протилежності, – нахиляючись до дівчини, нахабно промовив той.

    Герміона дивилась на парубка, не розуміючи, що він взагалі має на увазі.

    — Брудна підлога і жалюгідна бруднокровка. Ти ламаєш стереотипи, Ґрейнджер.

    Дельфі ж намагалась зібрати книги та допомогти дівчині встати, але Герміона в цей момент бажала одного: щоб на неї впало ще з сотню книжок, аби пірнути в них з головою і більше ніколи не вилізати.

    — Драко, ти кудись йшов? — роздратовано поцікавилась Дельфі.

    — Не суй свій ніс в чужі справи, Блек, — огризнувся у відповідь Мелфой.

    Дельфі явно не задовільнила така відповідь, вона схопила першій ліпший підручник і, що є сили, жбурнула нею в хлопця, від чого той зойкнув і кинув її у відповідь. Приголомшена Дельфі встигла зловити книгу за обкладинку, від чого вона відірвалась від основи.

    — Та перестаньте, ви, обидва!! — не витримуючи, підстрибуючи з підлоги, прокричала Герміона. — Знайшли чим кидатися!

    — Що тут відбувається?! — несподівано роздався низький чоловічий голос.

    — Професор Снейп, подивіться, що вони тут влаштували! – тикаючи пальцем в гору книг, промовив до Северуса блондин.

    — Ах ти, стукач смердючий, — виголосила брюнетка.

    Останнім часом Драко та Дельфі перестали знаходити спільну мову. Більше того, Драко взагалі перестав знаходити спільну мову з ким завгодно. З Паркінсон вони розбіглись, хоч хлопець ніколи не відрізнявся поступливим характером, але щоб так і настільки. Та й сама Дельфі якась стала знервована, цей анонімний «герой коханець» не давав дівчині спокою, ніяк навіть не натякаючи на свою особу. Єдине, що знала дівчина про нього: він якийсь Напівкровний принц, та хоч би не якийсь шалений збоченець. Хоча, брюнетку, напевно, вже нічим не здивуєш.

    — Закрили свої роти, негайно! Мелфой, в свою кімнату, готуватися до занять. Дельфія, — вказівним рухом чоловік показав на дівчину, а потім собі за спину, – за мною! А ви, місс Ґрейнджер…. – оглядаючи з ніг до голову брудну та побиту Ґрифіндорку. – Візьміть себе нарешті в руки і приведіть до ладу.

    Дельфі кинула свій незадоволений погляд на брюнета і зауважила:

    — Професор Снейп, ось прям критично принципіально, щоб я прямо зараз в таку рань йшла за вами? І запізнювалась на заняття, тим самим підриваючи всю успішність факультету Слизерин?

    — Якщо в таку рань у вас є сили, щоб тішитися, значить і для справи вони знайдуться, менше слів.

    Дельфі демонстративно видихнула та вибачилась перед Герміоною, що не може їй допомогти все зібрати та все ж таки донести цю кіпу книг. Раптом, несподівано для всіх, обертаючись, Снейп промовив:

    — Хоча знаєте, містер Мелфой, допоможіть місс Ґрейнджер з цим, як ви вірно підмітили, безладом. Я перевірю.

    Чоловік кинув суворий погляд на парубка, щоб той зрозумів серйозність сказаного.  Герміона ж здивовано дивилась вслід Дельфі і Снейпу, вона помічала що професор приділяє дівчині більше часу ніж іншим, що дуже бентежило Ґрифіндорку, адже вона пам’ятала всі слова подруги. Але всім серцем вона хотіла вірити в те, що їй просто здавалось.

    — Куди ми йдемо? – неохоче шкандибаючи за чоловіком, перепитала Дельфі.

    — Це важливо, але не тут.

    Зайшовши в свою кімнату і швидко затягнувши за собою дівчину, чоловік змахнув магічною паличкою та повісив на кімнату закляття заглушення, хоч нікого і не було поряд, але Северус максимально не хотів бути почутим.

    Від побаченого Дельфі напружилась, адже вона розуміла, що просто так Снейп не буде зривати її з уроків та й все це…. Це так дивно.

    — Що сталось? – вже не витримавши, спитала дівчина.

    — Я прошу тебе, закрий рота і слухай мене уважно. Дуже уважно Дельфі…

    Було помітно, що чоловік не на жарт стурбований, влучніше було б сказати навіть знервований.

    — На днях буде збір Ордену, де тебе будуть питати, чи зробила ти свій вибір, це дуже важ…

    — Почекайте, звідки ви знаєте, який вибір? І що це все означає? — перебила чоловіка нетерпляча брюнетка.

    Северус лише закрив очі, намагаючись заспокоїтись та монотонно продовжив те, що він хотів сказати з початку.

    — Не важливо, що і звідки я знаю. Невже ви думали, що я повірю в ці «завдання від Темного Лорда», невже так важко просто послухати без своїх дурних питань? Час зробити вибір. І клятий Сіріус скоро підніме це питання, ви маєте бути до нього готові, від цього багато залежить.

    Блек продовжувала недовірливо дивитися на Снейпа, не розуміючи, що взагалі коїться.

    — А що обрали б ви? — дивлячись на Северуса, запитала дівчина.

    — Не важливо, що обираю я… — чоловік підійшов ближче до дівчини і почав тикати їй в плече пальцем. – Важливо, що оберете ви. І краще подбати про це заздалегідь.

    Дельфі зморщилась від неприємних відчуттів і почала відходити, тримаючись рукою за своє плече.

    — Я не хочу нічого обирати! — гнівно повідомила брюнетка. — Чому я взагалі маю щось обирати?! Сіріус сказав….

    Снейп закотив очі і знову наблизився до дівчини, не даючи їй закінчити свою фразу.

    — Сіріус сказав, Сіріус сказав, невже ви все ще вірите в те, що хтось каже?

    — Але ви хочете щоб я повірила вам? Розповідаючи, що я нікому не маю вірити, чим ви кращий за Сіріуса? Чим ви кращий за інших!? І не треба до мене підходити.

    Дельфі простягнула руку перед собою, не даючи брюнету наблизитись.

    — Досить з мене цього всього. Що ви хочете, щоб я зрадила батька чи зрадила Сіріуса?

    Северус знову тяжко видихнув, випрямивши свою спину.

    — Ти вже зрадила і свого батька, і покидька Сіріуса. Невже ти не розумієш? Ти маєш обрати сторону. А не людину.

    Дівчина ледь посміхнулась і зустрілась поглядом зі Снейпом.

    — Тобто, ви думаєте, що існує лише абсолютно «чорне» і абсолютно «біле»? І між цим чорним та білим обов’язково треба обирати, опираючись на якісь свої погляди, ігноруючи почуття і людей, я вірно вас зрозуміла?

    Северус звів свої чорні брови та прискіпливо намагався щось розгледіти в Дельфі.

    — Місс Блек…

    — Досить, — знову перебивши професора, заявила та. – Я не хочу більше чути цих нісенітниць. Розберіться в собі, а потім вимагайте щось від мене.

    Не давши сказати чоловіку ні слова, дівчина розвернулась і пішла геть з кімнати.

    «Чому цей «містер-я-знаю-як-краще», постійно чіпляється до мене, після стількох сумісних занять та часу проведеного разом… Мені навіть здалося на мить, що він не такий вже і жахливий. Мені здалося, що ми знайшли якісь точки перетину. Один раз він навіть посміявся з мого гумору. Але ж ні, треба знову почати сувати свій довгий ніс в моє життя, ще й ніфіга не пояснюючи, мені на мить здалось, що я щаслива…»

    Наївно думати про те, що можна вічно не приймати якусь із сторін. Та й для чого взагалі існує цей радикалізм? Дельфі знову відчувала в собі ту слабкість, яку вбила багато років тому.

    «Зберись, ганчірка, невже ти знову повірила в людство? Забула, яка на смак земля, яку ти гризла, аби вижити, стільки часу?»

    Відкривши двері, панянка одразу кинулась до своїх підручників, адже час вже зовсім був не на її боці. Вона хотіла швиденько зібратися та відволіктись нарешті від цієї вакханалії. Як тут, через не повністю зачинені двері в її кімнату м’якою ходою зайшла та сама кішка і попрямувала в сторону ліжка.

    Приголомшена Дельфі дивилась на цю картину, не розуміючи, що цю ж тварину вона вже бачила в коридорі після зіткнення «титанів» і зараз, так і ще й в підземеллі гуртожитку!

    — Ану киш звідси, кииш, — галасила та, – я не люблю тварин, особливо тих хто може бути блохастим.

    Але, несподівано для Дельфі, ця сама тварина різко перетворилась на молоду дівчину, яка граціозно сіла на її ліжко. Варто зауважити, що на ній не було жодного клаптику одягу, а її груди прикривало довге, майже по пояс, чорне волосся. Юначка лише підняла свій холодний погляд та дивилася прямісінько на вражену брюнетку.

    — Ти хто взагалі така? І що ти робиш в моїй кімнаті!? — гиркнула Блек.

    — Як я розумію, Сіріус тобі нічого не повідомив, чомусь я не здивована, — відводячи в сторону погляд, відповіла Лео.

    Раптово камін Дельфі дуже гучно загуркотів, і з нього вилетів лист, який почав сам поспіхом розгортатись. Як тільки він позбувся останнього шматочку конверта, з нього пролунав дуже знайомий голос, сумнівів не було, це був винуватець цього дійства Сіріус:

    «Дельфі, пробач що не писав так довго, на те були дуже вагомі причини, мені як ніколи потрібна твоя допомога, в мене немає часу аби писати, а в тебе немає часу аби читати, тому повідомляю тобі, що скоро до тебе завітає моя донька, мені довго все пояснювати, але прошу подбай про неї.

    П.С

    Якщо не важко, знайди якийсь підходящий одяг, для чого — сама зрозумієш.»

    — Дякую, дядько Сіріус, як завжди, дуже вчасно, — промовила Дельфі в сторону листа, який розлетівся на маленькі шматочки. – В мене ж мало проблем, тепер ще й килим прибирати.

    — Дядько? — сухо перепитала дівчина. — Значить, в якомусь плані ми сестри? Тільки цього мені не вистачало.

    Зеленоока мовчки покрокувала до своєї шафи, дістаючи з нею чорну сукню, яка стала на неї трохи замала. Фігури сестер відрізнялися між собою: Дельфі мала пишні груди та комплекцію тіла схожу на свою матір Беллатрікс. А Лео була більш худорлявою та значно вищою.

    — Цікавий гардеробчик, — піднімаючи двома пальцями сукню, заявила дівчина.

    — Не подобається — йди гола, — з посмішкою відповіла Дельфі.

    Лео вже майже вдягла ту саму сукню, як в кімнату Дельфі увірвався Кравч молодший, швидко зачиняючи за собою двері.

    — Моя кімната це що, якийсь прохідний двір сьогодні? — грізно прокричала Блек в сторону чоловіка. — І, почекай, якого клятого ти без зілля обертання?! Тебе хтось бачив?!

    — Ось тільки не треба на мене кричати, Блек. В мене завжди все під контролем, — оглянувши себе, чоловік підняв брови та додав: — ну, майже.

    Дельфі лише схрестила руки на грудях і осудливо дивилась на Кравча, хитаючи головою, не розуміючи, якого фіга батько так довіряє цій безвідповідальній особі.

    А сам чоловік в цей час помітив, як в іншій частині кімнати як раз закінчила вдягатися молода дівчина. Не стримуючи усмішки, той промовив:

    — Ну, тепер стає зрозуміло, чому за весь час ти жодного разу не погодилась сходити зі мною на келих вогневіскі.

    Барті оперся на дверний косяк рукою, схрестивши свої ноги, і продовжував дивитись то на Дельфі, то на чарівну незнайомку.

    — Кравч, я сьогодні вже казала тобі що ти ідіот!? — продовжуючи стояти зі схрещеними руками поцікавилась Дельфі.

    — Сьогодні? — чоловік посміхнувся, чухаючи одну брову. — Сьогодні ще ні.

    — Ти ідіот Барті! — штовхаючи чоловіка, гучно заявила та. — Пішов геть з моєї кімнати.

    Дівчина намагалася випхнути чоловіка зі своєї території, за чим пильно спостерігала Лео, за весь час її обличчя не видало жодної яскравої емоції. Це дуже привернуло увагу Кравча молодшого.

    — То що, я правий? — тримаючись руками за ті самі відкоси на дверях, щоб не впасти, єхидно повторив шатен.

    Дельфі наблизилась до гомінкого чоловіка та прошепотіла йому на вухо.

    — Вона — донька Сіріуса. Я сама майже нічого не знаю, тому не задавай тупих запитань, в шафі флакон з оборотним зіллям, він один, більше я робити не буду.

    Чоловік здивовано дивився на Дельфі, іноді перекидаючи погляд на незнайому йому дівчину.

    — Барті, бери зілля і йди геть, поки всі не прокинулись! І я тебе прошу, не шляйся в ночі, особливо з пустими кишенями.

    — Ти зла і токсична жінка, Блек, – так само ледь гучно констатував Кравч, крокуючи до шафи і дістаючи з полиці те, за чим він сюди прийшов.

    Повернувшись до Лео, чоловік кивнув головою промовляючи:

    — Моє шанування.

    На останок, він уважно прижмурившись роздивився юну леді та ледь помітно посміхнувся. Чоловік підійшов до дверей, ставши до всіх спиною, та зробив ковток з фляги. Лео не змогла розгледіти в кого ж він перетворився, бо той швидко пішов геть.

    — Яка тотальна безвідповідальність, — промовила сама до себе Блек старша.

    —  Хто це? — пролунав голос з іншої сторони кімнати.

    — Ооо, це моя головна біль. Так, як тебе хоч звати? — поцікавилась Дельфі.

    — Лео, — дивлячись в сторону дверей, відповіла та.

    —  Лео значить… — причмокнувши губами, сказала Дельфі. — Символічно, нічого не сказати. Доречі, Сіріус сказав тобі, що робити далі, де ти будеш жити, чим займатись? Я сумніваюся, що тебе допустять до занять в кінці цього року.

    — Сіріус повідомив, що я деякий час буду жити з тобою. Він пішов до якогось… Не пам’ятаю кого, щоб вирішити питання з моїм переводом до цієї школи.

    — Халепа… — видихаючи, повідомила Дельфі.

    Не те, щоб дівчина їй прямо катастрофічно не сподобалась, таке відчуття звичайно було присутнє, але не в такому еквіваленті. Але ж бо, яким чином вони тепер будуть зустрічатися з Луціусом, якщо Лео буде постійно тут? Засідання бувають не так часто, як би хотілось зустрічатися парі. «Луціусу це точно не сподобається» — подумала про себе дівчина.

    — Не думай, що я в захваті від цієї ідеї, не хочу ні на що натякати, але мені здається ти запізнюєшся, — рука Лео вказівним рухом показала Дельфі на годинник.

    — Так, мені час, — з фальшивою посмішкою повідомила Дельфі.

    На диво, сам Барті вже був в аудиторії та щось активно розповідав класу, в той час як Блек тихенько зайшла в кабінет та вмостилась на своє місце, прямісінько біля Герміони.

    — Чому він на всіх гирчить, а ти запізнилась і тобі нічого. М? – нахилившись до Дельфі, перепитала Ґрифіндорка.

    — Я не знаю, – знизуючи плечима, відповіла Блек. – Але це не важливо, ти краще розповідай, що було, коли ми зі Снейпом пішли.

    На обличчі Герміони з’явився легенький рум’янець.

    — Нічого, – пробурмотала та, дивлячись в підручник.

    — Я так і зрозуміла, коли нічого, твоє обличчя одразу стає червоним, як помідор.

    Ґрифіндорка швидко взялась руками за свої щоки.

    — Дельфі, зараз важливий урок, я маю слухати професора Муді! Не заважай.

    Дельфі тихенько сміялась, відкриваючи підручник. А в її голові крутилося лиш «нарешті», якщо ця крига зрушила з місця, значить є ще багато шансів отримати таку гарну можливість.

    — Увага, клас! — крізь широко розкриті двері роздався чоловічий голос.

    На порозі аудиторії стояв директор Дамблдор і та сама «жінка-кішка», яка навела зранку переполоху.

    «Мерлінееее, її таки залишили», — одразу сплило на думку Дельфі. Глибоко в душі вона сподівалась, що цю дивну особу відправлять назад, і їй не доведеться ділити з нею кімнату. І, що найголовніше, увагу Сіріуса, хоч дівчина і не хотіла собі зізнаватися в цьому. Але вона відчувала страшенні ревнощі, бо до цього дядько приділяв їй достатньо велику кількість часу, а тут він зник… І тепер зрозуміло куди. «Чому мене взагалі це хвилює?»…

    — Я хочу вам представити ще одну однокласницю, і, по іронії долі, також на прізвище Блек. Знайомтесь, Лео Блек. Я думаю, ви зможете знайти спільну мову з класом, – повернувшись до дівчини, зазначив Дамблдор. — Дуже вибачаюсь, але мені час.

    Чоловік швидко трансгресував до себе в кабінет, розуміючи, що гра почалась, і все, що зараз відбувається — абсолютно не сюрпризи долі.  Лео ж, абсолютно не квапившись, зайняла місце в класі за останньою партою, за якою вже давно ніхто не сидів. Вся увага була прикута до новенької брюнетки, в кабінеті одразу почався жвавий шурхіт та шепотіння.

    Лео було зрозуміло, що всі погляди та розмови присвячені їй. А такої уваги вона дуже не любила. Не витримавши цієї напруги, та встала і гучно звернулася до всіх:

    — Я не хочу бути вашим другом, жоден з вас мені не цікавий. Я знаходжусь тут, бо так треба, і вам не обов’язково мене приймати. Випереджаючі всі плітки: так, я належу до тієї самої родини Блеків, мій батько Сіріус Блек. І я з радістю сяду в його камеру в Азкабані за вбивство кожного з вас, якщо почую хоч слово в свою сторону чи про себе.

    Після закінчення цього монологу дівчина мовчки сіла на своє місце і насторожено подивилась на професора, який приголомшено задивився на неї. «То все не так просто», — подумала вона про себе.

    — Так, клас, швидко взяли свої магічні палички і перестали займатися Мерлін-зна чим! – гучно промовив «професор Муді».

    — Це правда донька Сіріуса? – запитала Гермі у Дельфі.

    — Мг, і це щастя ще буде жити зі мною в кімнаті.

    Весь урок студенти слухали викладача і вже майже забули про феєричну появу ще однієї нової учениці.

    — Міс Блек, залишитеся після уроків.

    — Добре професоре, — з посмішкою відповіла Дельфі.

    Чоловік здивовано подивився на неї і відповів:

    — Це не вам.

    Лео лише ледь помітно кивнула головою, даючи зрозуміти, що вона почула. Після закінчення уроку, весь клас пішов на вихід, за виключенням новенької. В повітрі одразу почала відчуватись напруга, хоч ніхто не демонстрував цього, але кожен відчував якийсь дивний дискомфорт поряд з цією особою.

    А Гаррі, той взагалі був в шоці, що його хрещений ніколи не розповідав про свою доньку.  Можна було сказали, що Поттер навіть трохи образився на нього.

    — Міс Блек, — промовив чоловік, наближаюсь та стукаючи по підлозі своєю дерев’яною палицею.

    На що юначка абсолютно ніяк не реагувала та продовжувала сидіти за партою і дивитися з-під лоба, як до неї з грізним видом наближається чоловік.

    — У вас не виходить бути страшним, професоре Муді, — промовила та.

    Поведінка дівчини дивувала чоловіка і навіть трохи дратувала, адже він звик, що майже всі студенти достатньо гостро на нього реагують, звичайно окрім Дельфі, яка розуміє, як то кажуть, хто є хто. Але якби всім викрилась правда, страх перед цим чоловіком став би ще більшим! Адже за Кравчем ходила дурна слава, про його небайдужість до заборонених заклять, особливо, що стосується катуваннь та вбивств.

    Чоловік взяв стілець котрий стояв за партою неподалік та з грохотом поставив його прямо навпроти дівчини, сівши на нього та уважно розглядаючи юначку.

    — Ви навіть не уявляєте, яким я можу бути, міс Блек. Вірно? – прокричав чоловік, намагаючись все-таки вичавити з панянки страх перед собою.

    Дівчина звела брови та трохи примружилась, роблячи глибокий, але ледь помітний вдих.

    — Чому ж, не уявляю? – трохи піднявши обличчя, відповіла та, продовжуючи розглядати чоловіка. — Я здогадуюсь більше, ніж ви можете собі уявити, професоре, чи все-таки не зовсім професор?

    Барті так само прискіпливо розглядав дівчину, скрегоча своїми зубами. Він розумів, що дізнатися, хто він є на справді, вона точно не могла. Чоловік змінив одяг, та і вийшов ще до того як повністю перетворився.

    — Ти хочеш здаватися дууууже розумною? — приблизивши своє обличчя ще більше до дівчини, спитав той.

    — Я хочу, щоб ніхто не порушував мої особисті кордони, професоре Муді, — відштовхуючи від себе чоловіка і встаючи з-за парти, монотонно повідомила вона.

    — Куди пішла?! — рявкнув той, стукнувши по підлозі своєю палицею. — Я те… Вас, нікуди не відпускав.

    Лео повернулась до чоловіка обличчям, знову кинувши на нього свій крижаний погляд.

    — Урок завершено, тримати мене тут насильно ви не маєте права. Чи ви так любите насилля? М? Професоре…. Муді?

    —  Та хто ти така!? — зірвавшись з місця, крізь зуби промовив Кравч.

    — Лео Блек, — впевнено відповіла брюнетка, не відводячи погляду, — а ось хто ви?  Чи все таки ти? Аластор чи краще Барті?

    Дівчина розвернулась і пішла до дверей аби покинути аудиторію.

    Чоловік ледь стримував себе, аби не кинути в цю шибко розумну круціатус.

    — Що ти верзеш? Ти хвора на голову?

    Нарешті на обличчі дівчини з’явилася ледь помітна посмішка.

    — Ти можеш брехати всім, але на скільки б твоє зілля не було б якісно зварено, від тебе смердить: дешевий алкоголь, цигарки, м’ятна жуйка та що? Кедрові парфуми.

    Кравч не розумів яким чином мала сімнадцятирічна шмаркачка змогла розкрити його так швидко. Це не можливо, це не реально!!!

    — Тим самим ти смердів зранку, коли прийшов до цієї, як там її, Дельфі. Не сумуй і не пий дешевий алкоголь. А то дивись, — дівчина підняла руку і вказівним рухом направила її до голови чоловіка, — вже волосся випадає.

    І в цей момент Бартеміус зрозумів, що був занадто легковажним, занадто не обережним, адже його змогла розкрити така ще юна дівчина.

    Довго не думаючи, він, шкутильгаючи, направився до Дельфі, адже в цій ситуації він не бачив іншого варіанту. Чоловік знав, що тільки вона зможе все зрозуміти, і разом вони зможуть знайти вихід, який не завадить продовженню планів Темного Лорда.

    Обійшовши майже всю школу і не знайшовши її, чоловік почав впадати в ярість. Вийшовши на подвір’я Гоґвартсу, він побачив Дельфі, яка стояла біля Гаррі і Герміони, вони бурхливо щось обговорювали та голосно сміялися.

    Чоловік наближався до трійки, наче тайфун, відштовхуючи всіх учнів на своєму шляху. Ще ця клята нога, яка не давала нормально пересуватися, як цей хробак Муді взагалі так живе.

    Нарешті діставшись до Блек, він грізно повідомив:

    — Міс Блек, на пару хвилин терміново.

    Дельфі повернула голову до чоловіка, не закінчуючи сміятися.

    — Професоре, давайте не зараз, тут дуже важлива тема, — відповіла та чоловіку, даючи зрозуміти, що він пришкутильгав явно не вчасно.

    Але той, замість тисячі слів, схопив її за передпліччя і потягнув в сторону, де не було жодного учня.

    — Що ти робиш?! — ледь чутно обурено спитала Дельфі, коли вони відійшли від Герміони і Гаррі. — Я зайнята!

    — В нас є проблеми і вони не чекають, поки ти будеш точити ляси зі своїми шмаркачами та бруднокровками, — крізь зуби, рявкнув чоловік, тягнучи дівчину за собою.

    Дельфі здивовано подивилась на чоловіка, оцінюючи його стан і розуміючи, що він далеко не жартує.

    Відійшовши на достатню відстань, аби ніхто точно нічого не почув, чоловік швидко розповів дівчині про його розмову з Лео, і чим це все може закінчитися для нього, а в кінцевому результаті і для самої Блек.

    — Тобто, ти навіть не намагався переконати її в протилежному? — обурено зауважила брюнетка.

    — Не було сенсу, я не ідіот, щоб переконувати когось в тому, в чому вони впевнені. Вона якимось дивом відчула, що я пив і палив вночі. Я не розумію, що це за хуйня!

    Дельфі замовкла на декілька хвилин, намагаючись проаналізувати все, що розповів їй Бартеміус.

    — Відчула, кажеш? — піднявши погляд на чоловіка, спитала та. — Вона анімаг, так само як і Сіріус. Можливо це зв’язано, Снейп розповідав, що деякі анімаги можуть дуже різко відчувати запахи, як і їх тварини. Вона кішка, це дивно звичайно, але можливо це якось пов’язано.

    — Що тут робить Луціус? — перебивши дівчину, несподівано спитав Кравч, побачивши чоловіка на горизонті.

    Дельфі різко повернула голову і одразу змінилась в обличчі, подивившись на старшого Мелфоя, потім на свого опонента. Чоловік одразу підійшов до цих двох, дивлячись на них своїм суворим та незадоволеним поглядом.

    — Що ви вдвох тут робите? — наче промовляючи кожну літеру сказав аристократ.

    — Цікаве зауваження, враховуючи, що це ти тут якогось біса ходиш, Мелфой, — відповів Кравч.

    Блондин підняв свою голову, дивлячись на Барті зарозумілим поглядом, сповненим агресією.

    — Досить!!!! — обурено сказала Дельфі. — Ви зовсім подуріли, Луціус, чому ти тут, подивись навколо, — оглядаючись, гиркнула брюнетка — скільки народу. Мені іноді здається, що ви вдвох з мене знущаєтесь, навколо нас діти, але не ідіоти!!!

    — Значить, ми вдвох, — крізь зуби сказав Луціус, опускаючи кутки губ до низу.

    — Луціус!!!! — знову майже крикнула Дельфі, намагаючись заткнути блондина, адже той через свої ревнощі переставав адекватно міркувати.

    Обличчя чоловіка розслабилось і той вже спокійно повідомив:

    — Зараз дуже небезпечний час, сов перехоплюють, Темний Лорд доручив мені особисто повідомити про екстрене засідання, — пихато промовив чоловік, намагаючись підняти свою значимість, адже Волдеморт доручив йому зібрати Смертежерів.

    — Який дивовижний стрибок по кар’єрним сходам. Тепер ти займаєш посаду поштової сови, — перебивши  аристократа, іронічно заявив Кравч молодший.

    Очі Луціуса збільшились, а рука почала діставати магічну паличку зі своєї тростини. На що сам «професор» також не відставав і потягнувся рукою за своєю паличкою, яка була в кишені плащу.

    — Та що відбувається, ви як діти малі! Кравч, тобі проблем мало, ти знову починаєш? Луціус, ти прийшов доповісти про засідання? Ми все почули, Снейп в кабінеті, твій син десь шляється, а в тебе ще є робота.

    Мелфой різко повернувся до Дельфі  і промовив:

    — Крокуй за мною.

    — Я залишаюсь тут, в нас ще є справи. До вечора.

    Луціус намагався стримати свою злість, але в нього це дуже погано виходило.

    — Я сказав, ти йдеш за мною, — чітко промовляючи кожну літеру повторив ще раз Мелфой.

    — А я сказала: до вечора, — пильно дивлячись на Луціуса.

    — Батьку? — гучно спитав Драко, випливши десь з-за рогу.

    — Так сину, нам треба поговорити, я всюди тебе шукаю, — відповів той, ще раз глянувши на Барті і Дельфі.

    Чоловік штовхнув хлопця тростиною по плечу та вони разом пішли в невідомому напрямку.

    — Договоримо піз… — намагалась завершити розмову Блек.

    В мить «професор» розплився в посмішці та перебив брюнетку.

    — Зачекаааай, тільки не кажи, що мені не здалось, ти що з ним? Ооо…. Блееек.

    — Не скажу! — огризнулась брюнетка в відповідь. – І не таскайся за мною! А з приводу сестрички, я щось придумаю.

    Блек впевнено та роздратовано тримала курс до свого гуртожитку.

    Зайшовши в свою кімнату, Дельфі побачила Лео, яка сиділа на стільці, закинувши ногу на ногу, та розглядала все навкруги.

    — Я бачила його в «Щоденному Віщуні», — несподівано промовила Блек молодша.

    Дельфі повернулась і здивовано подивилась на сестру.

    — Кого? Я не розумію про що ти, — посміхаючись відповіла дівчина.

    — Можеш перестати прикидатися дурепою, — дівчина піднялась та підійшла до комоду, на якому стояла парфумерія. – Бартеміус  Кравч молодший, останній із відданих прихильників Темного Лорда. Він маусимально довгий час обходив стороною Азкабан, але його викрив, здається, Ігор Каркароф.

    Дельфі продовжувала дивитись на дівчину, нервово кусаючи губи.

    — Що тобі треба? — не довго думаючи, відповіла зеленоока.

    Ледь посміхнувшись, Лео відповіла:

    — Ви не просто так тут… Що ти, що Бартеміус. Темний Лорд повернувся, і це не плітки. І ви тому яскравий доказ і твоє прізвище, невже навколо стільки ідіотів? Блеки завжди підтримували Темного Володаря, от тільки мій батько виявився занадто слабким для цього.

    — Ти не відповіла на моє питання, — серйозним тоном перепитала Дельфі.

    — Я хочу приєднатися до лав Смертежерів, – відповіла та.

    — Що?? Ти здуріла?

    — Ні, я погодилась приїхати в цей гадюшник тільки для того, щоб більше дізнатися про Темного Лорда, знайти літературу, за якою він навчався. Але я не думала, ні, навіть не так, я навіть не мріяла про те, що в свій перший день я вийду на його слід. І ви, точніше ти, мені в цьому допоможеш.

    — Чому я, а не Барті? Все-таки його боїшся? — сміючись, запитала дівчина.

    — Дівчата краще розуміють одна одну, чи не так? То що? Ти мені допоможеш?

    Дельфі почала сміятися ще гучніше.

    — А якщо не допоможу, ти все розкажеш своєму таткові? Чи одразу Директору Дамблдору?

    Лео опустила голову вниз, дивлячись на знервовану Дельфі своїми чорними очима.

    — Ось, бачиш, я ж казала, дівчата краще розуміють одна одну.

    — А якщо це пастка? Ти можеш бути з початку за одно з Орденом і Сіріусом.

    Дельфі пильно дивилась на свою сестру, намагаючись побачити, чи бреше вона, чи це дійсно так.

    — Ти можеш не роздивлятися мене, в тебе немає вибору. Дельфі Блек чи може Лестрандж?

    Лео дуже фанатично вивчала родину свого батька і одразу помітила схожість дівчини з його кузиною Беллатрікс Лестрандж, в дівочості Блек.

    — Ні, сестричко, Я — Блек, – гордо відповіла Дельфі.

    — То ти знаєш когось, хто допоможе мені вступити в ряди? — не втрачаючи спокою, запитала Лео.

    Брюнетка схопила свої речі і, крокуючи до виходу, промовила:

    — Я поговорю з Волдемортом.

    — Ти? Ти ще маєш сили промовляти його ім’я? А ти сміливіша ніж я думала, — зауважила Лео.

    — Тобі пощастило, в кішок же вісім життів? Можна вважати, що це перша, бо не тобі розповідати, як я маю називати свого батька. А ти, – кинувши погляд на дівчину з голови до ніг, доповнила та, —  можеш бути корисною.

    — То ти…..

    Але Дельфі вже не слухала нахабну новеньку і зі своїми речами в руках йшла до кімнати Барті, аби перевдягатись та розповісти йому все. Але на зустріч їй вийшов Луціус, який блукав коридорами гуртожитку.

    — Куди ти йдеш, ще й з речами, — поцікавився той.

    — Не зараз Луціус, — проходячи повз, гиркнула Блек.

    Приблизившись до кімнати Бартеміуса, дівчина нахабно відкрила двері та залетіла в кімнату без попередження.

    — Блек! — крикнув той, стоячи посеред кімнати. – А якби я був тут голий?! І взагалі, ти чула колись щось про те, що треба стукатись перед тим як заходити?!

    Дівчина лише мовчки кинула в чоловіка свої речі.

    — Що? Не приємно?! А ось ти так робиш кожен раз!

    Чоловік розправив сукню, яку «люб’язно» йому вручила дівчина  і приклав її до себе.

    — Ти думаєш, мені це буде личити більше?

    Дельфі незадоволено підняла одну брову та подивилась на чоловіка, який пританцьовуючи стоїть з її сукнею в руках. І все було б нічого, але оборотне зілля, ще не перестало діяти.

    — Віддай сюди, — вириваючи з рук свої речі, крикнула Дельфі.

    — І навіщо ти тоді це сюди принесла? М?

    В цей момент чоловік як раз почав повертатися до свого зовнішнього вигляду.

    — Тому що в моїй кімнаті, твоя улюблена учениця. І я не хочу там знаходитись. Мені треба перевдягатись, щось поїсти і можемо відправлятися в Менор.

    — Ну що ж, можеш починати, — затвердив чоловік плюхаючись в своє крісло, розкинувши ноги і руки та взявши в руки келих з вогневіскі.

    — Можеш тільки помріяти, пішов геть!

    — Тобто ти завалилась в мою кімнату, кинула в мене свої речі і зараз замість того, – чоловік зробив ковток, поставив келих, та встав з крісла, роблячи кроки до дівчини, — щоб ввічливо попросити мене про щось, ти вирішила вигнати мене з моєї кімнати. Геніально, – активно жестикулюючи, відповів чоловік.

    — Ну Барті, мені треба перевдягатись, — мило промовила Дельфі, дивлячись на чоловіка та кліпаючи своїми великими зеленими очима.

    — Я нікуди не піду, і подай мені ту пляшку, — попросив чоловік, показуючи пальцем на невеличку тумбочку.

    — Ну Бартіііііііі, — продовжувала клянчити Блек, поклавши на плече чоловіка свою голову.

    — Яка ж ти бісяча. Йди в ванну кімнату і роби там що схочеш, але якщо захочеш чогось такого, – промовляючи це, чоловік хитро посміхнувся, — ти знаєш кого кликати.

    — Ти можеш, напиватися спокійно, я тебе ніколи не покличу, — хлопаючи його по плечу, відповіла вона.

    Кравч зробив здивоване обличчя та промовив:

    — А я тут при чому? Я про Мелфоя старшого, він тобі як? Дозволив заходити до мене?

    — В тебе шизофренія Кравч. Між мною та Мелфоєм нічого немає.

    Дельфі розвернулась і пішла в сторону ванної кімнати, зачинивши за собою двері.

    — Звичайно нічого.

    Чоловік дістав пляшку невідомого алкогольного напою, відкрив її та зробив ковток, від котрого його обличчя навіть трохи перекосило.

    — Саме коли нічого, влаштовують такі концерти. І що ж ти твориш, бідося…

    В назначений час всі Смертежери тримали курс на місце свого звичайного засідання, лише Дельфі і Кравч прибули разом і значно раніше. Це змусило володаря цього маєтку, ще більше розізлитися. Неподалік стояла невисока кучерява жінка, яка намагалась істерично щось знайти в якійсь невідомій книзі.

    — Мамо… – промовила до неї Дельфі.

    — Що ти хочеш? — сухо та знервовано відповіла Беллатрікс.

    — Я шукаю батька, де він?

    Іншої відповіді чи якогось теплого прийому брюнетка і не чекала, знаючи свою матір.

    — Скільки я тобі разів повторювала, — вскакуючи з місця, істерично закричала та: — він не батько, він наш Володар, ти не маєш жодного права….

    — Замовчи Беллатрікс! — заходячи в невеличку залу, почувши крик, промовив Волдеморт. — Вона має право, іди до мене дитя моє. Що ти хотіла?

    — Я би хотіла поговорити з вами наодинці.

    Беллатрікс стояла біля стінки опустивши голову вниз.

    — Підемо до моєї кімнати, тобі дозволено, — промовив той, дивлячись в сторону Лестрандж. — Ще раз я почую, що ти дозволила собі подібне в сторону мого нащадка. Це буде останнє, що ти зробиш в цьому житті. Пішла геть, зайдеш до мене вночі.

    Жінка лише кивнула головою та швидко пішла з кімнати.

    Батько з донькою, мовчки йшли до кімнати, дівчина дуже хвилювалась, адже зараз їх доведеться знову брехати своєму батькові.

    Зайшовши в середину, чоловік одразу зайняв місце за круглим столом, біля котрого стояло два стільця, він запросив дівчину сісти напроти себе.

    — Я слухаю тебе.

    — Батьку, я буду максимально лаконічною. В Гоґвартсі з’явилася новенька і вона прагне приєднатися до нас, — сідаючи за стіл одразу виклала все Дельфі.

    — Учениця? — здивовано перепитав Волдеморт.

    — Так, але не все так просто, вона донька Сіріуса Блека.

    — Як цікаво, — провівши по своєму підборіддю рукою, заявив Темний Володар. – Я хочу знати більше.

    — Не дивлячись на вік, вона дуже розумна та спритна, також вона анімаг. І достатньо непоганий, я вважаю що вона нічим не поступається здібностям Сіріуса, а можливо ще й перевершує їх.

    — Анімаг, кажеш.

    Було помітно, що чоловік не на жарт зацікавився цією дівчиною, адже він в свої часи дуже хотів заволодіти силами її батька і перетягнути його на свій бік, але в нього нічого не вийшло.

    — Так, анімаг, то що скажете?

    — Я згоден на неї подивитися. Нехай Мелфой молодший відправить сову своєму батькові, з будь-яким змістом, коли ви будете готові. Я думаю, ти чула про те як зараз перехоплюють пошту, нам не потрібна зайва увага.

    — Добре, батьку, я зрозуміла і почула вас. Я можу йти? — перепитала дівчина, опустивши погляд до низу.

    — Я також хотів поговорити з тобою.

    Дельфі здивовано підняла погляд на батька і перепитала:

    — Про що? Я уважно Вас слухаю.

    — Тобі вже час думати про шлюб та про продовження нашого роду.

    — Шлюб? — здивовано та розгублено перепитала та.

    — Так, Дельфі. Я планував це набагато раніше, але доля склалась інакше.

    — Але я не хочу, не зараз. Я прошу вас! — скрикнула дівчина.

    Чоловік грюкнув рукою по столу.

    — Це не обговорюється!

    — Батьку, але я.. — розгублено хапаючи повітря, намагалась хоч щось сказати та, аби відговорити батька від цієї ідеї, бо вона не хотіла виходити заміж за аби кого, не кохаючи…

    — Ти можеш обрати собі чоловіка сама, я дарую тобі вибір, тільки тому що ти моє дитя. Єдина умова — чистокровність, але я впевнений, що моя плоть і кров не обере бруднокровку. В тебе є півроку. Кожна твоя помилка відбирає в тебе час. Це стимул, Дельфі, не випробовувати моє терпіння своїми капризами.

    Ковтнувши всю свою злість і розгубленість, дівчина мовчки кивнула головою.

    — Я все зрозуміла. Тепер я можу йти? — спитала Блек, дивлячись на батька ображеними очима.

    — Йди, і не треба так дивитися на мене. Я не віддаю тебе першому, хто тебе забажав.  А міг би.

    — Дякую, батьку, — відповіла Дельфі, покидаючи його кімнату.

    Зачинивши двері, вона визволила свої емоції і швидко побігла в пошуках Луціуса. Скоріше за все він знаходився в своєму кабінеті, де проводив більшу частину свого часу, сидячи в кріслі, потягуючи елітний вогневіскі та милуючись своїми антикваріатом.

    Постукавши в двері та перепитавши, дівчина зрозуміла що Мелфой там, хоч він і не дозволив дівчині заходити, але та, проігнорувавши, обережно зайшла в середину.

    — Я тобі сказав що не ладен бачити тебе зараз, —  огризнувся Луціус, сидячи в своєму великому шкіряному кріслі.

    — Не час з’ясовувати стосунки, Луціус, це важливо.

    — Я згоден з тобою, не час, — роблячи ковток та ставлячи на кришталевий стіл келих, відповів Мелфой. – Тому я не затримую тебе тут.

    — Якщо я зараз піду, я більше ніколи не повернусь!!! Ти добре мене почув, — заявила брюнетка, розмахуючи руками.

    Чоловік встав зі свого крісла та повільно підійшов до своєї знервованої коханки. По його крокам можна було помітити, що він вже трохи під градусом.

    — До невдахи Северуса чи до безмозглого Кравча? Куди ти підеш? До кого?

    — Да що ти верзеш? Луціус?! Ти що, п’яний?

    Чоловік, хитаючись, наблизився до дівчини та протягнув свою долоню до її щоки.

    — Дуже сп’янілий, — зазирнувши в очі дівчині промовив чоловік, — тобою.

    Притягнувши дівчину до себе за талію, він накрив її вуста своїми, жадібно спускаючи руки до спідниці та притискаючи Дельфі ще ближче до себе. Дівчина одразу відчула різкий запах алкогольного перегару на губах чоловіка.

    — Луціус, скоро засідання, ти і так не тверезий, запізнюватися зараз не найкраща ідея, чуєш мене? — розриваючи поцілунок, сказала брюнетка.

    — Не чую, — цілуючи її шию та стискаючи що є сили стегна, повідомив чоловік.

    — Одруживсь на мені, — не очікуючи сама від себе, промовила Дельфі.

    — Ти знову? — трохи відійшовши, видихаючи відповів той. — Ми ж домовлялися, я одружусь на тобі. Коли ми виграємо війну, цей світ буде наш.

    — Ти не зрозумів… — перебила чоловіка Блек. — Цього часу немає. Батько вирішив що я маю вийти заміж. В мене є півроку, інакше він сам обере мені чоловіка. Ти чистокровний, а значить я можу вийти заміж за тебе.

    — Що? — трохи прийшовши в себе, перепитав блондин.

    — Ти не почув що я тільки що сказала? — роздратовано спитала Дельфі.

    — Півроку? Значить в нас є півроку, в мене є півроку. За цей час я розлучусь з Нарцисою і ми будемо разом. Чуєш мене? — знову обійнявши дівчину, прошепотів чоловік.

    — Чому не зараз, чи ти не кохаєш мене? Навіщо чекати? Батько ладен дати свій дозвіл на шлюб, нам нічого не загрожує, все що треба — це просто розлучитися зараз і якомога швидше  одружитися.

    Луціус томно видихнув, знову віддалившись.

    — Ти справді не розумієш, чи прикидаєшся?

    Чоловік явно починав виходити з рівноваги.

    — Я не можу зараз просто взяти і все кинути, в нас спільний син!

    — Дорослий спільний син! Який сам скоро вам онуків принесе! — перебивши чоловіка, скрикнула Дельфі.

    — Ти думаєш, все це тільки через Драко? В нас спільне майно, купа років шлюбу, які не можна розірвати просто в один момент, тому що комусь цього захотілося.

    — Так, це час. Але це умовності, умовності для офіційного розлучення, і для цього як раз і вистачить цих півроку, але скільки ти вже йдеш від дружини? Ці ж півроку?

    Дельфі почала йти в перед, Відштовхуючи від себе чоловіка.

    — Перестань істерити! — гаркнув він.

    — Перестань на мене кричати! — ще гучніше відповіла та.

    Чоловік вдивлявся в роздратоване обличчя дівчини, як здіймаються її груди від частоти дихання та її напружені, затиснуті червоні губи.

    — Іди сюди. — промовив той, знову жадібно впившись в губи дівчини.

    Чоловік хутко підняв сукню Дельфі, знявши з неї чорну мереживну спідню білизну і відкинувши її подалі.

    — Куди!? — заперечила та.

    — Тобі це зараз не знадобиться.

    — Двері не зачинені, хтось може увійти, — прошепотіла Дельфі на вухо чоловіку.

    Не відпускаючи дівчину ні на сантиметр від себе, чоловік підійшов до столу та взяв з нього магічну паличку, змахнувши нею в сторону дверей.

    В цієї сварки вже не було жодного шансу, аби продовжитись. Бурхливе примирення завжди вирішувало всі їх проблеми.

    Дельфі насолоджувалась моментом абсолютно не

    — Тихіше, нас можуть почути, — шепотів Мелфой, занурюючись в волосся дівчини. – Як би я зараз хотів зірвати з тебе весь цей одяг…

    Дівчина лише мовчки взяла двома руками чоловіка за обличчя і пристрасно поцілувала.

    — Містер Мелфой, — пролунав чоловічий голос за дверима, – ви тут?

    Чоловік не збирався ні зупинятися, ні збавляти темп.

    — Тшшшш…— шепотів той на вухо дівчині, даючи зрозуміти, що потрібно вести себе максимально тихо.

    Луціус розумів, що ходить по лезу ножа, але це ще більше зводило його з розуму.

    — Містер Мелфой? — наполегливість цієї особи так дратувала чоловіка.

    Луціус розумів, що так просто ця нахаба не піде. Та спробувавши контролювати свою задишку, суворо та гучно перепитав.

    — Що треба?

    — Містер Мелфой, всі вже майже зібралися, місіс Мелфой попросила знайти вас та повідомити про це.

    Вмить аристократ зупинився, бо сформулювати щось в своїй голові під час активних рухів він не міг. Але в плани Дельфі це не входило, тому вона з широкою посмішкою, дивлячись чоловіку в очі продовжувала рухи стегнами.

    У відповідь на це чоловік двома руками схопив дівчину за талію та що є сили притиснув до себе, не даючи брюнетці змогу рухатись.

    — Пішов геть, я скоро підійду! — гиркнув той, розуміючи, що знаходиться в достатньо незручному положенні, і, до того ж, Дельфі ще дужче змусила чоловіка вийти з рівноваги.

    — Що це тільки що було?! — роздратовано запитав чоловік, продовжуючи тримати дівчину.

    Тіло брюнетки вигиналось, безмовно прохаючи продовження, вона намагалась мовчати, кусаючи свої губи майже в кров.

    — І що мені з тобою робити, Блек? — вже хтиво посміхаючись, заявив Луціус, так і не дочекавшись відповіді на своє запитання.

    — Кохати, — відповіла дівчина, дивлячись на нього.

    Закінчивши, Луціус і Дельфі одразу почали збиратися та приводити себе до ладу, дівчина істерично намагалася знайти низ своєї білизни, який Мелфой вміло кудись жбурнув.

    — Я ж просила тебе! — роздратовано, викрикнула дівчина, вже майже повзаючи під столом.

    Чоловік лише спостерігав за цією картиною та продовжував хтиво посміхатися.

    — Ти залишишся на ніч?

    Дівчина визирнула та встала з-під стола, повністю опускаючи сукню, та спробувала відтерти лице чоловіка від своєї червоної помади.

    — Вибач, сьогодні не вийде, — поправляючи комір, відмовила брюнетка. — В мене стільки проблем в Гоґвартсі, ще й Сіріус притягнув свою навіжену доньку.

    — Кого? — здивовано перепитав той.

    — Ага, — сказала вона, розвертаючись до своєї сумочки та намагаючись знайти в ній свою червону помаду. — Тобі не почулося, і тепер цей «скарб» впав на мої плечі, в мою кімнату. І, доречі, тепер тобі туди вхід заборонено, — продовжуючи допомагати приводити чоловіка до менш м’ятого вигляду, доповнила Блек.

    — В сенсі заборонено, я не зрозумів, — взяв він за руку дівчину, яка намагалась розправити його сорочку.

    — В прямому, вона буде жити зі мною. Поки для неї не знайдуть місце.

    Дельфі визволила свою руку з долоні чоловіка та витерла серветкою своє обличчя від залишків розмазаної помади.

    В залі засідання, Дельфі зайшла раніше за Луціуса, зайнявши своє місце.

    — Чому я маю на тебе чекати?! — гаркнув Темний Лорд в сторону своєї спадкоємиці. — Де вештається Луціус?!

    — Прошу вибачити мене, — дивлячись в підлогу, відповіла Блек. — Я не хотіла запізнюватися, мені дуже не зручно. Я просто заблукала в цьому величезному маєтку, — піднявши погляд на Волдеморта, дівчина доповнила: — я не бачила сьогодні містера Мелфоя.

    І саме в цей час в залу зайшов і сам аристократ.

    Темний Лорд встав зі свого місця в цей же момент та пішов в сторону чоловіка, оминаючи сидячих за столом Смертежерів, змушуючи їх серця битися з шаленою швидкістю.

    — Ти вважаєш, що чимось кращий за мене?! М?

    — Мій Володарю, я… я дуже вибачаюсь. Я не можу навіть порівняти себе з вашою могутністю і….

    Темний Лорд не захотів чути безглузді відмовки чоловіка, дістав свою магічну паличку та направив її в сторону чоловіка.

    — Круціо, — гучно промовив той, і зал наповнився червоним мерехтінням, сам чоловік впав на підлогу, вигинаючись та крича від болю. — Ти живий тільки тому що ти мені ще потрібен, —повертаючись на своє місце, додав чоловік.

    Дельфі сиділа зі скляними очима, їй так хотілось підбігти до свого коханого, підняти його з підлоги та обняти, щоб хоч якось забрати його біль.

    Навіть Кравч молодший прибрав свою закинуту ногу зі стільця, розуміючи що Волдеморт явно не в гуморі.

    Все засідання пройшло в ідеальній тиші, нічого особливо, як це підніс  Мелфой старший, не було. Волдеморт намагався підтримувати в своїх підлеглих бойовий дух, який був налаштований на вбивство та чистку магічного світу. І багато чого іншого.

    Після засідання Блек одразу попрямувала до Гоґвартсу, її чекала розмова з Лео.

    А Луціус за допомогою Нарциси та сина дібрався до їх спальні, він відчував страшенну біль в усіх кістках та м’язах, лежачи в їх спільному ліжку.

    Цисі ж, пішла в кабінет чоловіка, аби взяти якогось міцного алкоголю, щоб хоч якось зменшити його біль та відволікти. Потрапивши в приміщення за допомогою заклинання, жінка попрямувала до серванту з усім алкоголем аристократа, дістала величеньку пляшку і вже збиралася йти, як тут їй в очі кинулось те, що змусило весь світ наче провалитися під її ногами. Це була  жіноча спідня білизна.

    Жінка схопила її та стиснула в кулак, аби ніхто не побачив що вона несе. Повернувшись до кімнати, Нарциса суворо наказала сину пройти в свою кімнату, ледь стримуючи емоції, які в принципі були не характерними для жінки, адже вона мала достатньо стриманий характер і ніколи не закатувала жодних істеричних сцен.

    Як тільки Драко покинув приміщення, і стукіт його взуття перестав бути чутним, жінка розтиснула кулак, дивлячись прямо в очі лежачому чоловіку, простягнувши до нього руку, з якої звисала та сама білизна.

    — Що це робить на підлозі в твоєму кабінеті, Луціус!?…

     

     

    4 Коментаря

    1. May 26, '23 at 18:53

      Ууууу… я не завидую Люцику. Зараз буде плюс одна Авада і мінус один чистокровний аристократ 😂
      Чесно, мені все подобається, особливо розвиток дій. Лео якраз така, якою і повинна будти, а Кравч просто окремий вид мистецтва. Його жарти,це щось із чимось!

      “Йди, і не треба так дивитися на мене. Я не віддаю тебе першому,
      то тебе забажав. А міг би.”
      Я просто бачу цю картину: до маєтку Малфоїв при
      одить магл-бомж і просить папу монеток, а Володя його побачив і каже: “О, чудовий варіант для Дельфі! Відмиємо, одягнемо по-людськи і буде
      ороший зять!” 😂

      Далі
      очу пройтися по Люцику. Як його потрібно відганяти. Просто відштов
      нути – ні, послати куди подалі – не правильно, попросити одружитися – так, саме те, що треба! Я так ще ніколи не сміялася:)

      Дякую за чудовий настрій) Буду чекати продовження бо закінчила ти на націкавішому! 💕

       
      1. @Міс СнейпAug 31, '23 at 15:25

        Дякую велике 🖤 Буду горіти в пеклі за такі закінчення, я знаю 🤣

         
    2. May 26, '23 at 18:48

      О
      і дістанеться у наступній главі Луціусу))))

       
      1. @Solokha ElenaAug 31, '23 at 15:26

        Аристократи живучі)