Глава 7. You can fly away with me tonight

Ми приїхали до дорогого готелю у нашому місті. Я вийшла з машини і розглядала фонтани навколо, коли Данте промовив, обіймаючи мене за плечі:

– Готова?

– Так, що за сюрприз?

– Я зняв нам номер у цьому готелі.

– Ем, номер? – Не зрозуміла я.

– Так, я хотів побути тільки удвох, а не в тому галасі моєї родини. Це дуже вимотує.

– Так, звісно. – Підтримала я його, хоч в думках закралась думка, що побути вдвох означає зовсім не розмови.

Я в захваті розглядала номер, поки Данте заносив наші речі. Це був просторий номер, велике ліжко, електричний камін, крісла у вікторіанському стилі та вихід на терасу.

– Може замовити чогось випити? – Запропонував Данте.

– Так, було б чудово, вина? –Я все ще звикаю до того, що я вже повнолітня.

– Я миттю.

Я вирішила сходити в душ, поки Данте замовляв напої. Стоячи під гарячими струменями води я намагалась переконати себе, що все добре. Ми подобаємось одне одному, зустрічаємось вже кілька місяців. Все добре, це наступний крок, який роблять всі нормальні пари. Я вимкнула воду, обернулась рушником і поглянула в дзеркало. І я побачила те, що мене гальмувало. Підвіска нескінченності на моїй шиї нагадувала про того, кого я мала забути. Тому, я зняла цю підвіску і поклала до сумки, натомість на моїй руці був браслет з вишенькою, який мав уособлювати собою не тільки початок нового життя, а й нового кохання, з Данте.

Коли я вийшла з ванної кімнати в готельному халаті, Данте вже встиг зняти верхній одяг, ввімкнути камін та налити вино в келихи. Він сидів в одному з крісел у тьмяному світлі каміна.

– Вирішила освіжитись? – Обережно запитав Данте.

– Так, я не була в душі від учора. Ти не бажаєш? – Я показала в сторону ванної кімнати мовчки задаючи питання.

– Можливо потім.

– То, вино смачне? – запитала я, сідаючи в крісло навпроти нього. Потрібно відмітити, що крім вина тут була тарілка з сиром та виноградом.

– Спробуй і дізнаєшся. – Данте подав мені келих.

Я зробила ковток смакуючи вино. Данте не відривав від мене очей.

– Смачно. – Я не знала, що ще сказати.

– Белла, чого ти нервуєш?

– Я? Нервую? Ти про що? Ми в гарному номері шикарного готелю, я разом з тобою, наодинці, чому мені нервувати..

– Белла! – Він мене перервав, ставлячи свій келих на стіл та встаючи зі свого крісла.

– Я завжди знаю, коли ти нервуєш. Ти мовчиш. Ти не маєш нервувати, я не зроблю нічого, щоб тебе могло образити. – Він підійшов до мене, взяв мій келих та підняв мене на ноги.

– Я просто хочу провести цю ніч з тобою, і байдуже, якщо ми тільки спатимемо поруч. – Він поставив мій келих на столик, обійняв мене, та прошепотів це у вухо.

– Данте, просто я ще ніколи….- я не знала, як пояснити хлопцеві, що я в двадцять один рік досі була незаймана.

– Тільки не кажи, що ти ніколи не займалась сексом? – Не віруючим голосом запитав Данте, дивлячись в очі.

– Віриш чи ні, а так і є. – Врешті сказала я.

– Тоді це все пояснює. – Посміхаючись сказав Данте.

– Що саме пояснює? – Починала я дратуватись.

– Белла, я вперше так довго з кимось зустрічаюсь, тому для мене також в новинку платонічні відносини. І це пояснює, чому ми так довго чекаємо. Але, якщо ти не готова, то нічого не буде.

– Ти мене кохаєш? – Це питання не давало мені спокою, тому і вирвалось перед тим, як я подумала над наслідками цього.

– Белла…я хотів зізнатись в своїх почуттях трохи пізніше, але, якщо ти прагнеш знати зараз, – він перевів подих, – Я кохаю тебе з того моменту, як вперше побачив. Це я змусив Каталіну нас познайомити, ти ж не думаєш, що вона знайомить свого брата з усіма своїми подругами?

– Я не знала…- Моє здивування мабуть було видно за кілометр. Я не очікувала такого. – То на Хелловін все було сплановано?

– Вибач, але так. Я підмовив Каталіну і Емілі мені допомогти.

Я закрила обличчя руками трохи відійшовши від Данте. Мені було так соромно, що я була настільки сліпа.

– Белла, ти злишся?

– Ні, просто мені соромно, що я всього цього не помічала. – Опустила я руки.

– Белла-Белла… – Він знову притягнув мене до себе та обійняв. – Ти просто не звертала уваги, але це все позаду. Зараз ми обидва тут, і я кажу тобі, що кохаю тебе.

– Вибач, ти правий. Я…

– А ти кохаєш мене? – Я бачила по його очам, що він боявся отримати негативну відповідь.

Саме цього питання я боялась почути у відповідь на своє. Бо я не знала. З дитинства в моїй голові був лише один хлопець, і лише з ним я асоціювала поняття кохання. З Джеремаєю я себе обманювала, оскільки так прагнула його не втратити, що була згодна на все, що він запропонує. А тепер, я не знала, що таке кохання.

Якось, на канікулах, коли ми з мамою обговорювали її весілля, я її запитала, чи вона певна, що Вільям це саме той єдиний, як вона це зрозуміла. Як зрозуміла, що вона його кохає. Вона мені відповіла лише те, що коли я зустріну того самого хлопця, я не буду задавати собі це питання, я вже знатиму.

Тому зараз, я або могла сказати, що не готова поки в цьому зізнатись, бо не знаю, що відчуваю до нього, чи збрехати. І я вирішила збрехати.

– Я також кохаю тебе, Данте. – Я вирішила, що я обираю, кого мені кохати. І якщо зараз я цього не відчуваю, то з часом все станеться саме собою. Я покохаю. А можливо, те що я відчувала все своє життя до іншого – було можливо лише раз на все життя. Не даремно всі говорять, що перше кохання особливе.

– Белла… – від взяв моє обличчя в свої руки і поцілував.

На цей раз це був ніжний поцілунок, а не палкий, як зазвичай.

– Белла, я так довго мріяв про це… – прошепотів Данте відірвавшись від моїх вуст та цілуючи шию.

Потім Данте підхопив мене на руки та відніс на ліжко та дарував ніжні поцілунки вздовж шиї, потім переключившись на ключицю. Я запустила руки в його волосся, таке м’яке.

– Белла, я хочу…

– Так, я дозволяю. – Промовила я преривисто дихаючи, насолоджуючись поцілунками.

Данте звільнив мої груди від халату, трохи розпустивши пояс та відхиливши краї в сторону. А потім взяв в рот мій сосок і я хмикнула від задоволення, що пронизало мене. Рукою він теребив інший сосок і я забула, як дихати.

– Данте… – Прохрипіла я від задоволення.

Він відірвався на хвильку від моїх грудей та припав до моїх губ поцілунком.

– Белла, ти така гарна, наче зійшла з однієї з картин Боттічеллі, – тихо промовив Данте між поцілунками, – як же я тебе хочу.

– Данте, можна мені? – Я просила руками звільнити його від одежі

Він допоміг мені зняти його кофту та футболку даючи мені можливість роздивитись його стальний прес у тьмяному світлі каміну. Переді мною був грецький Бог власною персоною. Гора м’язів та стального пресу нависали наді мною.

– Белла-Белла… – Шепотів Данте мов молитву, між ніжними цілунками по моєму тілу.

Він почав цілувати мене від грудей та йшов помалу вздовж тіла вивільняючи мене з халату. Коли він дійшов до низу живота, він підняв очі шукаючи мої та задаючи безмовне питання. Я спромоглась лише кивнути від насолоди, що переповнювала мене. Він відкинув халат з останньої закритої частини мого тіла і я вперше постала повністю голою перед хлопцем. Я не встигла й зойкнути, як його язик занурився в моє лоно. Його язик почав кружляти між моїми складками, а руками він тримав мої стегна. Моя голова запрокинулась назад, а спина вигнулась дугою. Це були солодкі муки. Він все лизав кругами, іноді посмоктуючи клітор, від чого я через кілька миттєвостей відчула, що я на грані чогось неймовірного. З мене почали вириватись стони насолоди, руками я схопила Данте за волосся намагаючись і потягти до себе ще ближче, і відтягти від себе. І тоді я відчула вибух блаженства всередині, що хвилями пробирав мене. Данте відпустив мене і піднявся вище до мене дивлячись, як я намагаюсь відновити збите дихання.

– Ти така смачна, Белла. Так би тебе і з’їв. – Данте погладжував моє волосся лежачи збоку від мене і насолоджуючись моїм виглядом.

– Це було….було….- Я не могла підібрати слів.

– Це був оргазм, Белла, – просто відповів Данте, – і буде ще більш краще, коли ти відчуєш мене всередині, – він нахилився і поцілував мене, руками пригортаючи мене до себе так, що мої чуттєві соски терлись об його накачані груди, – але не сьогодні. На сьогодні досить.

– Ні, а ти? Я теж мушу…

– Ні, Белла, не мусиш. Це має бути в задоволення. Я теж отримав насолоду смакуючи тебе, а тепер відпочивай.

Данте поцілував мене в лоб, тримаючи в обіймах та накрив нас обох ковдрою. Мої очі злипались, і я вже майже заснула, коли почула:

– Я кохаю тебе, Белла.

І на мить, всього на одну мить, десь на межі свідомості, моя уява підкинула мені спогад про далеке літо у Казінс, де мені сказали ті ж слова, але які я, як і зараз навряд чи запам’ятаю.