Глава 7

Чоловік стояв біля ліжка з простягнутою рукою, в якій була та сама записка, що отримала Дельфі зранку.

У дівчини затаїлось відчуття, наче Мелфой старший зараз почне кидатися полум’ям.

— Дельфі, я не буду повторювати двічі! — голосно повідомив Луціус, не змінюючи своєї пози.

— Я тебе дуже засмучу, але ти вже це зробив, — єхидно відповіла брюнетка.

Да і навіть якщо б захотіла, Дельфі не могла йому нічого пояснити. На мить вона навіть задумала розповісти чоловіку всю правду, але, просто уявивши його реакцію, одразу відкинула цю «геніальну» ідею. Брюнетка просто мовчки вдягалась, повністю ігноруючи чоловіка. Який в свою чергу, наче намагався пропалити в ній дірку своїм поглядом.

— Да Мерліне! Мелфой, — встаючи з ліжка скрикнула Блек, — я просто записала гарну думку, віддай сюди.

Дівчина вирвала шматок паперу з рук Луціуса і мовчки пішла до люстерка, яке знаходилось неподалік.

— Ну пробач, я просто дуже тебе кохаю, — сказав чоловік вслід, крокуючи за нею.

Підійшовши ззаду, чоловік поклав руки на плечі Дельфі і легкими рухами почав їх масажувати. Сама ж дівчина образливо продовжувала грати в мовчанку.

— Ти коли ображаєшся стаєш ще гарнішою, — майже пошепки повідомив Луціус.

Брюнетка повернулась до свого коханого, та подивилась йому в очі.

— Ти мені не довіряєш, — затвердила Блек.

— Ну перестань, не кажи дурниць. Ти в мене така неймовірна. Я не довіряю оточуючим. Ну подивись на мене.

Луціус обережно повернув голову дівчини за підборіддя і, дивлячись на неї, промовив:

— Ну, подивись сама.

Дівчина розвернулась до чоловіка спиною, глянувши на їх відображення в дзеркалі, відчуваючи обійми міцних чоловічих рук.

— У чудового чоловіка — чудова жінка, по-іншому ніяк, — гордо заявив Мелфой.

Дельфі опустила погляд і сухо промовила:

— Ось тільки твоя жінка не я!

Брюнетка намагалась розтиснути обійми чоловіка, але той ще дужче притиснув її до себе.

—  Ти — моя жінка, я навіть не хочу про це нічого слухати. Зоре, ще трошки…

Дівчина лише повернула голову вбік, звівши свої брови та надувши губи.

— Ну, подивись на мене, — блондин обережно повернув погляд панянки до себе. – Я хочу щоб ти стала Місіс Мелфой. Чуєш?

В цю мить наче підлога рухнула з-під ніг Дельфі, вона здивовано дивилась у блакитні очі свого коханого, не віривши, що почуте — реальність. Звичайно, Мелфой і до цього моменту дуже часто казав їй про свої почуття, про свою шаленість та залежність від неї, але щоб так….

— Якось зовсім не романтично, як для офіційної пропозиції, — несподівано для чоловіка, заявила панянка.

— Тобто, ти не ладна віддати мені руку і серце? — здивовано відповів Луціус.

Він розраховував на абсолютно іншу реакцію, адже в його свідомості будь-яка жінка, ну просто мріяла про такого чоловіка як він і мала одразу стрибнути йому в обійми, при цьому бажано заверещавши від щастя.

— Ну, на руку це все може ще й тягне, але на серце. Ну не знаааааюююю….

Дівчина уважно дивилась на незадоволене обличчя аристократа, ледве стримуючи свій сміх. Десь в підсвідомості вона розуміла, що це — просто слова, слова, які можна просто кинути на вітер будь-кому. Але те саме серце, яке просив Мелфой, шалено стукало та завіряло дівчину в щирості почуттів чоловіка, адже він не десь там, з кимось, а з нею! А шлюб який приносить їй стільки болю, можна взагалі назвати фіктивним. Адже чоловік не раз казав про те що в них з Нарцисою давно нічого немає, окрім спільного сина.

— Для серця в мене є дещо інше, почекай секунд
Чоловік відійшов до свого пальто і дістав з кишені невеличку коробочку зеленого кольору в велюровій синій оббивці. Для каблучки вона була трохи завелика, тому Дельфі насторожено дивилась в сторону блондина, який демонстративно відкривав свій подарунок.

— Саме це призначено твоєму серцю, — простягаючи коробку в сторону Дельфі, промовив Луціус.

Це було неймовірно гарне та дороге на вигляд кольє, яке було виготовлено з білого золота, на ньому мерехтіло дуже багато невеличких дорогоцінних камінців, які оточували великі червоні рубіни.

— Раніше я думала, що пропозицію роблять з каблучкою, — відповіла дівчина.

— Каблучка! – запихтів Луціус, — Каблучка – то тривіально, зоре моя! – дістаючи однією рукою прикрасу, повідомив той. – На каблучку не поміститься стільки дорогоцінного каміння, а ти варта ще більшого і, до того ж, я хочу бути завжди поряд з твоїм серцем.

Чоловік знову підійшов до Дельфі ззаду, прибрав волосся та вдягнув свій подарунок, любуючись на нього та його нову володарку в дзеркало. Брюнетка також дивилась то на прикрасу, то на чоловіка, розуміючи, що їй нема чого відповісти. Вона дуже хотіла заміж і саме за цього чоловіка, тому що була впевнена що кохає саме його і по-справжньому. Але факт наявності в нього дружини на даний момент все ще бентежив молоду дівчину, а ще це кляте відчуття тривоги, яке не покидало ні на секунду.

Подивившись ще раз на кольє, потім на своє з чоловіком відображення, дівчина промовила:

— Я дам тобі відповідь лише тоді, коли ти розлучишся.

Мелфоя явно не влаштувала ця відповідь, але він намагався тримати обличчя, адже всі гострі кути з приводу свого шлюбу він завжди дуже технічно обходив. І загострювати цей діалог, було б дуже не вигідно і небезпечно для нього самого.

Стиснувши зуби та штучно посміхнувшись, Мелфой повідомив Дельфі :

— В тебе є стільки часу, скільки ти забажаєш, більше того, ти будеш мати все, чого ти захочеш.

У відповідь Дельфі лише посміхнулась, але на душі чомусь шкребли коти.

Весь наступний день Дельфі була сама не своя, все падало з рук, заняття здавалися вічними і абсолютно не цікавими.  Ще й Герміона весь час ходила бліда, як стіна і не відповідала на жодні питання, а лише дивилась в сторону Мелфоя молодшого. Він, в свою чергу, абсолютно ігнорував її. Гаррі був дуже ображений на Рона і не бажав з ним розмовляти, а сам Візлі, як міг, намагався загладити свою провину. Але чомусь постійно косо поглядав на Дельфі та зиркав в сторону Драко.

Стабільність була лише у Снейпа — в нього все стабільно погано. Тому це стабільно погано він робив і демонстрував абсолютно всім. Але Дельфі навіть трохи здалось, що вона починає до нього звикати. І без його постійного негативу її життя точно б стало пустішим.

Повернувшись в свою кімнату ввечері Блек дістала з шухляди те саме кольє і, сидячи на ліжку, уважно розглядала його, думаючи про все на світі. Як тут вона почула, що хтось різко і нахабно відчиняє двері в її кімнату. Це виявився Драко — злий, похмурий та не задоволений.

— Дельфі, тебе на вході чекає мерзотний Поттер і, якогось біса, я маю бути вашою поштовою совою.

— Поттер, мене? Ти впевнений? – здивовано перепитала Дельфі.

— Розбирайся зі своїми ідіотами сама.

Хлопець розвернувся, махнув рукою в сторону Блек і вийшов з її кімнати.

Дівчину здивував той факт, що Гаррі так пізно навідався до неї, да і взагалі, хоча стосунки в цих двох були достатньо непоганими, але щоб приходити один до одного, ще й після занять…

Піднявшись вгору по сходах і відкривши потаємний вхід, Дельфі побачила стурбованого парубка, який не знаходив собі місця.

— Гаррі? Щось сталось? Чому ти тут? — підходячи ближче, поцікавилась брюнетка.

— Дельфі, пробач, що так пізно, просто Герміона, вона….

Хлопець щось мимрив собі під носа і топтався на місці.

— Так, ти мене лякаєш, що у вас там сталось? — нетерпляче перебила його дівчина.

— Я не зрозумів до кінця, Гермі…  Вона закрилась в закинутому жіночому туалеті і нікого туди не пускає та плаче. Вони сварились з Роном, той щось їй сказав, я сам нічого не зрозумів, бо той мені не зміг толком пояснити.

Було помітно, що від хвилювання мова хлопця плутається, він намагається жадібно схопити повітря, аби щось пояснити, але не може.

— По-перше, заспокойся, по-друге, пішли,  веди мене до цього туалету, поясниш мені все по дорозі.

Прямуючи до місця призначення, Гаррі багато разів вибачався та виказував свою стурбованість, він казав, що не розуміє, що сталось з їх дружбою та що буде далі. Вони були разом стільки часу, а зараз в мить все зруйнувалось. Раніше вони розуміли один одного, а зараз… А що зараз?

Дійшовши до місяця, дівчина побачила незадоволеного Рона, який намагався стукати в двері. Він неприязно зиркнув на дівчину, потім на Гаррі.

— Я не розумію навіщо ти покликав абсолютно чужу нам людину, Гаррі! Ми впораємося і без тебе! Йди геть! — закричав рудий до Блек, не стримуючи емоцій.

Дівчина лише посміхнулась і промовила:

— Я бачу, як ви справляєтесь. Особливо ти, Візлі, знову не ладен нести відповідальність за свої вчинки? Якщо ти ще хоч трошки її кохаєш і поважаєш — йди звідси, — жорстко поставила вона на місце рудого, а потім звернулась до Поттера: — І, Гаррі, якщо тобі не важко, також займись своїми справами.

Поттер кивнув головою та потягнув за собою Рона.

— Гаррі, ти серйозно залишиш нашу Гермі з цією?! Да ви всі з глузду з’їхали, чи як?

Рудий відштовхнув від себе Поттера та кинувся в сторону виходу. Гаррі ж вибачився та поспішив за своїм все ще другом. Йому було дуже соромно перед Дельфі і він не розумів, що ж все-таки сталось із завжди веселим та простим Роном.

— Герміоно, це я — Дельфі, відкрий будь ласка! — гучно постукала вона в двері, намагаючись докричатися до подруги.

— Дельфі? Да як ти смієш взагалі до мене звертатися, я ж тобі довіряла, а ти! Я думала ми подруги, я все тобі розповідала! А ти користувалася мною!

Брюнетка не розуміла в чому справа, адже про її місію дівчина точно не могла дізнатися, аби тільки їй не сказав Мелфой.

«Якщо це так, я вирву його клятий язик», — думала про себе панянка.

— Я нічого не розумію, ти можеш спокійно все пояснити? Гаррі та Рон пішли.

Дельфі не приходилось грати здивування, адже вона дійсно не розуміла що ж такого сталось, що Гермі так сильно зла на неї.

Як тут, звідки не візьмись, до коридору знову влетів Візлі з криками:

— А ти думала, я не розповім про твої стосунки з Мелфоєм? Він все мені розповів! Ти зрадила нас! Мені гидко навіть стояти з тобою поруч.

Дельфі дивилась на Візлі величезними здивованими очима, розуміючи що все це — якийсь театр абсурду. І як Луціус міг розповісти про їх стосунки, ще і кому? Це що, якийсь нічний кошмар? Чи як?

— Чого дивишся на мене? Йди до свого Драко! В тебе не вийде зламати нашої дружби, допоки тебе не було, в нас все було добре.

«Драко? Що? Якого біса?!», — тільки зараз Блек зрозуміла, що мова йде про її молодшого брата, але від цього ситуація ставала ще більш абсурдною.

— До кооогооо? Візлі, сходи в медичне крило, в тебе з головою проблеми, який Мелфой? – шоковано та обурено констатувала Дельфі.

— Не вийде робити з мене ідіота, Драко мені все розповів в ту саму ніч, коли я приходив щоб поговорити з тобою!

— Ти проходив поговорити зі мною? Але до мене так і не дійшов? І тобі розповів все Драко? Я правильно все розумію? – Дельфі швидко перевела погляд з рудого на двері і почала ще гучніше по ним дубасити. – Гермі, якщо ти все чула, відкрий будь ласка, невже ти не розумієш, який це все сюр. Невже ти мені не довіряєш?!

Нарешті в голові брюнетки все стало на місце. Тепер стає зрозуміло, звідки ростуть ці всі руді ноги.  Звичайно, Рон не знав про стосунки Герміони та Драко, тому не очікував такої реакції своєї коханої. Але зрозуміло лише одне: він реально ладен потопити Дельфі в очах Ґрифіндорки, але він напав не на ту. І весь цей бруд він отримає в подвійному еквіваленті.

Нарешті двері туалету відчинилися, і до них одразу підбіг Рон.  Дельфі розуміла, що так і буде, тому вже тримала напоготові свою магічну паличку. Але на щастя, це не знадобилось, бо дуже вчасно повернувся Поттер, який стримав шаленого хлопця. Дельфі швидко зайшла до приміщення і зачинила за собою двері.

Зайшовши в до туалету, Дельфі побачила що всі крани відкручені, а під одним із умивальників сидить і гірко плаче Герміона. Вода вже починала витікати з рукомийників, тож брюнетка швидко закрутила всі крани і присіла на коліна поряд з подругою.

— Вибач, я розумію що то був дуже важливий антураж для драми, але якщо ти затопиш пів-Гоґвартсу, то Снейп буде дуже щасливий втопити в цих калюжах ще й весь гуртожиток Ґрифіндора, давай не будемо приносити йому стільки задоволення? – посміхаючись, звернулась брюнетка до засмученої Ґрейнджер.

Герміона посміхнулась витираючи свої сльози руками.

— Скажи мені чесно, ти спеціально спілкувалась зі мною для своєї користі, щоб ближче підібратися до Драко?

Доля правди в цьому дійсно була, адже ці стосунки були ох як необхідні Дельфі.

— Гермі, ну який Драко? Невже ти віриш Візлі, після всього що він влаштував? Я все знаю, Гаррі мені все розповів, поки ми йшли до тебе. Невже ти не розумієш, що він спеціально все це придумав, щоб ви перестали зі мною спілкуватись.

Шатенка підняла голову і, досі недовірливо, подивилась в очі подрузі.

— Ти мені не віриш? Я можу заприсягтись всім, що в мене є, Драко мене абсолютно не цікавить, як хлопець, і ніколи не зацікавить, – поклавши руку на серце завірила Дельфі. – До того ж, я кохаю іншого….

— Щооо??? — Герміона різко піднялась і, не розрахувавши простору, зі всієї дурі вписалась головою об низ рукомийника.

Дільфі гучно засміялась і зраділа, бо вона розуміла, що такі новини дуже швидко змінять настрій подруги і відволічуть від цього абсурду. До того ж, їй не довелось брехати, бо вона дійсно закохана не в Драко.

— Хто він?! Я хочу знати всі подробиці, ви разом? Чи як, чи що? — здавалось, що в цей момент Герміона вже абсолютно забула, що хвилину назад вона ледь не перетворила Гоґвартс на Атлантиду.

І тут Дельфі зрозуміла, що вона не має відповіді на це запитання, точніше, вона то має, але…. Але про Мелфоя старшого вона точно не могла нічого повідати. Тільки от варіант промовчати був ще гіршим. Це б принесло в їх стосунки недовіру.

«Клятий Рон, що мені тепер робити, краще б я взагалі мовчала».

— Дельфі? – стурбовано повторила Герміона.

— Це… Я не знаю як тобі сказати, — витримувала паузу Слизеринка, щоб хоч якось виграти час, для того щоб щось придумати.

Блек відчувала, що в її голові наче сидить величезна мавпа з тарілками та відбиває їх прямо об її мозок, всі імена сплутувались та почали спливати в хаотичному порядку: «ГАРРІ? РОН? Який Рон? Геніальна ідея. Невіл? В це навіть дитина б не повірила». І, несподівано для самої себе, Дельфі видає прізвище:

— Це Снейп….

— Професор Снейп? – дівчина закрила рот рукою від здивування. – Наш професор Снейп? – перепитала вона ще раз, не маючи віри в те що вона промовляє.

Дельфі нервово опустила голову вниз, розуміючи, що зараз вона сказала неймовірну дурницю. Це навіть в неї в голові не вкладалась, враховуючи, що Гермі впевнена, що вони однолітки. А Снейпу, на секундочку, тридцять сім років.
— Так але… прошу, давай не будемо про це. Я розумію, що ми ніколи не будемо разом. І мені дуже боляче від цього.

«Це має проканати, я ж не можу сказати, що я переплутала?»

— Як можна закохатись Професора Снейпа? Він же жахливий! І до того, він такий дорослий! І наш Професор…  – Герміона поклала руку на коліна Дельфі. – Я сподіваюся, ти скоро зрозумієш, що це не кохання.

— Не хвилюйся за мене, — дивлячись на Ґрейнджер, відповіла та. – Ми все владнали? Така дрібниця і була причиною цього грандіозного потопу? – дивлячись навкруги доповнила Блек.

— Ні, вчора вдень.. ми з Драко…

— Почекай, – хитро посміхаючись перебила дівчину Дельфі. – Це те про що я думаю?

— Так, тобто ні….Тобто, я не знаю як це пояснити, – тримаючись за голову та хитаючись, намагалась пояснити Ґрейнджер.

Будо помітно, що їй жахливо ніяково говорити про це. Але те, що сталось, жахливо турбувало дівчину…

— Мерліне, моя дівчинко! І після такої важливої події цей клятий Рон розповів тобі таку нісенітницю про мене і Мелфоя…

Дельфі міцно обняла Герміону та гладила її по спині.

— Все було так, але не зовсім. Все йшло добре, але в той самий момент, точніше перед тим самим моментом, я скинула його с себе, схопила ще й не свою сорочку і втікла, — Герміона трошки відсторонилась від подруги і закрила обличчя руками. — І тепер він взагалі не хоче зі мною спілкуватись. Можеш нічого не казати, я знаю, я така ідіотка. Мені так соромно….

— Так, почекай, ти не ідіотка, якщо ти відчувала, що ти не готова. Ти все зробила правильно, він має розуміти, що це в твоєму житті вперше і ти хвилюєшся, він все має зрозуміти.

— Так… — видихаючи відповіла шатенка. — Ти дійсно маєш рацію, але я йому про це не повідомила.

— Ох ти ж лишенько… Я уявляю, як навернулась його аристократична самооцінка, – ледь стримуючи сміх, проговорила Блек. — Гермі, ти б мала йому сказати.

— Це, звичайно, дуже смішно, — дівчина опустила голову вниз, розглядаючи свої ноги, – але це таке особисте, розумієш?

— Звичайно розумію, попередити що в тебе не було ні з ким близькості — це особисте, а спати з ним це абсолютно не особисте? — саркастично поцікавилась Дельфі. — Гермі, якщо ти наважилась на такий важливий крок, ти маєш довіряти своєму партнеру, особливо такі важливі речі. Це не соромно. І якщо б він тебе не зрозумів, а ще гірше — висміяв, ти б одразу могла зрозуміти, що це не той хлопець, і ось тоді дійсно треба брати речі в зуби і бігти куди подалі.

— Можливо ти маєш рацію, але тоді я не думала про все це, я послухала тебе, я відчула, що я наче готова.

Дельфі сама не розуміла чому, але дійсно хвилювалась за Ґрифіндорку і щиро намагалась їй допомогти. Хоч для неї і було б максимально вигідно, щоб ці двоє якомога швидше зблизились, адже поки ці стосунки платонічні, вони не принесуть їй жодної користі.

— Я-то розумію, дуже розумію, але і ти зрозумій. По-перше, це важливо для тебе, бо якщо твій партнер не знає про відсутність в тебе сексуального досвіду, він буде вести себе по-іншому, і не тому що він якийсь не такий. А якщо ти його попередиш, він має бути більш уважним, обережним і терплячим. Я думаю, ти розумієш, що перший досвід для дівчини трохи відрізняється від першого досвіду хлопця, хоч і та, і та подія — однаково важливі, в цьому немає нічого страшного і це абсолютно не соромно.

В цей момент Дельфі відчувала себе старою клячею, яка намагалася вчити когось як правильно жити це кляте життя. Але Герміона мовчки дивилась та слухала свою подругу, розуміючи, що все, про що розповідає Дельфі, це саме те, чого вона так потребувала почути. Але де ж вона була раніше…. Бо завжди всезнаюча Ґрейнджер відчувала себе абсолютно безпомічною.

— Ну, і по-друге, — доповнила Блек, — про хлопця також не варто забувати, бо якусь невдачу він може прийняти на свій рахунок. А знаючи твого Драко… Його рахунок луснув від того, що він там прийняв. А так він би розумів, що справа не в ньому і навіть не в тобі. Ви би спробували більше зблизитись чи продовжили в інший час. І це нормально.

З очей Герміони потекли сьози, і тепер вже вона мовчки обійняла Дельфі.

— Я така дурна, я винна і тепер я не знаю що робити, – трохи відсторонившись, хлюпаючи носом звернулась до подруги дівчина.

— Ну, перестань, ти не винна, боятися в такій ситуації — це нормально, куди гірше якби ти промовчала і пішла на це проти своє волі, побоявшись щось сказати. Я знаю про що кажу.

— Мені так шкода…

Герміона одразу зрозуміла, що має на увазі подруга, але наважитися спитати ще раз подробиці вона так і не змогла.

— Забий, а твою проблему ми швидко вирішимо. Знайдеш свого «чоловіка мрії», коли він буде сам, і просто поясниш йому все, як є. Без жодного сорому та відчуття провини. Він зрозуміє, якщо ваші почуття справжні, а якщо ні… Хай йде до забороненого лісу, там його зустрінуть кентаври.

Дельфі гучно засміялась, намагаючись трохи підняти настрій Герміоні.

— Я не знаю, як тобі дякувати. Вибач, будь ласка, мені так соромно, що я могла тобі не повірити, це все так безглуздо.

В той момент Дельфі стало навіть трохи соромно, адже вона бачила на скільки Герміона відкрита та щира з нею.

— А, точно! — намагаючись хоч якось загасити свої почуття, скрикнула Блек. — Обов’язково скажи Мелфою, що ти не наважилась на близькість з Роном, але з ним ти відчула що готова. Мелфої таке люблять, – також додала вона.

— Мелфої? – здивовано перепитала дівчина.

І в цей момент до Дельфі дійшло, що вона тільки що сказала.

— Ну, побачивши його батька, зрозуміло, що нарцисизм — в них це спадкове, — намагаючись швидше вийти з ситуації, засміялась Блек.

— Може ти й маєш рацію….

Ідучи коридором до своїх гуртожитків, подруги зустріли директора Дамблдора і невідомого їм, на вигляд дуже не приємного чоловіка, в нього не було однієї ноги, замість неї стояв дивний дерев’яний протез. На голові була шкіряна чудернацька пов’язка з оком, яке рухалось. Чоловік був достатньо великої комплекції тіла і мав рідке волосся по плечі, через яке було видно блискучу черепушку.

— Міс Грейнджер, Міс Блек? – промовив суворо Дамблдор до дівчат. – Чому ви так пізно знаходитесь поза межами своїх гуртожитків?

— Вибачте Директоре, ми були в бібліотеці і зовсім загубили час, читаючи, – відповіла Ґрифіндорка.

— Так, ви ж знаєте, як це буває, коли читаєш, читаєш, а час, ну, просто летить з неймовірною швидкістю, – доповнила вже Слизеринка.

Дамблдор кинув свій погляд на Дельфі, уважно вдивляючись в риси її обличчя.

— Так Міс Блек, я розумію. Колись в цій школі вже був такий учень, який так само тягнувся до знань та книжок. Шкода, що він погано закінчив.

Дельфі недовірливо подивилась на директора, не промовив більше ні слова.

— Доречі, користуючись нагодою, хочу вам представити вашого нового викладача з Захисту від темних мистецтв. — чоловік поклав руку на плече незнайомцю, і представив його: — Аластор Муді.

— Новий? — спитала Герміона. — А що з Професором Люпіном?

— Він був вимушений поїхати на невідомий термін. А тепер швидко прямуйте до своїх гуртожитків.

Дівчата розвернулись, аби піти далі, але той самий новий професор, дивився їм прямо вслід.

Повернувши голову, Дельфі побачила дуже знайомий зміїний рух язиком, який вже бачила попереднього вечора. Все зрозумівши без слів, брюнетка кивнула головою, даючи Бартеміусу зрозуміти, що вона його впізнала.

«Сподіваюсь, вони не вбили бідолашного Ремуса», — це було першим, що прийшло в голову дівчини після цієї новини.

Враховуючи, скільки всього на неї звалилося, спускаючись в свій гуртожиток, Дельфі мріяла нарешті сходити в душ і заснути в своєму м’якенькому ліжечку. Цей клятий Рон зі своєю підставою, бо дівчина не знала, що величезну свиню їй підклав сам Драко, Луціус з пропозицією, новий «професор», а ще й цей таємничий «поет квітолюб».

— Міс Блек, — пролунав низький голос з вітальні. – Скільки я маю вас шукати? М?!

З пітьми вийшов насуплений Снейп, запитально дивлячись на дівчину.

— Мерліінеее, ну, знову? Я втомилась, давайте в інший раз. Які заняття, дивіться вже початок дев’ятого, — протягуючи руку з годинником в сторону Снейпа, відповіла брюнетка.

Чоловік схопив її за руку і потягнув в невідомому напрямку, промовляючи:

— Якщо б вас, як завжди, не носило незрозуміло в якому напрямі, ви б вже йшли в свою кімнату.

— Містере Снейп, ви схожі на якогось маніяка, який тягне свою жертву в свою печеру, – відгавкнулась Блек.

На мить чоловік зупинився і мовчки подивився на дівчин таким поглядом, що стало зрозуміло: ще одне слово, і хтось полетить в вікно за совою, на що брюнетка лише невинно посміхнулась, кліпаючи своїми великими очима.

Довгі коридори, величезні темні сходи, які здавалося ведуть в саме пекло.

— Ну Професоре, я хочу спатиииии, — тягнучись за Снейпом, скиглила йому в слід дівчина.

— На тому світі виспитесь, зовсім скоро Темний Лорд нас обох туди відправить, — сухо буркнув в відповідь той, продовжуючи впевнено крокувати вниз.

Спускаючись все нижче і нижче по сходах від цивілізації, дівчині дійсно стало трохи лячно і вона зупинилась, вириваючи свою руку, з оков захвату Северуса.

— Навіщо йти так далеко? – насупивши брови, недовірливо спитала Блек.

— Щоб нас ніхто не почув і не побачив.

Дельфі мовчки розвернулась і почала стрімко йти вгору, не відповівши чоловіку абсолютно нічого.

—  Дельфія, куди ви зібралися? — суворо перепитав чоловік.

— До себе в кімнату, я не піду з вами одна, незрозуміло куди. Звідки я знаю, що там в вашій хворій голові, – не припиняючи свій впевнений рух сходами, все-таки відповіла брюнетка.

— Да про що ви взагалі думаєте?! — обурено скрикнув Снейп, нарешті зрозумівши, що має на увазі панянка.

— Я не думаю, я знаю.

Чоловік приголомшено дивився вслід Дельфі, абсолютно не розуміючи її поведінки.

— Невже ви подумали, що я здатен на щось настільки низьке та огидне?

На мить дівчина зупинилась і опустила голову вниз, даючи можливість Северусу наздогнати себе. Чим чоловік і скористався, підійшовши до Дельфі.

— Я не знаю чому в вашій голові з’явилися такі думки. Але я обіцяю, що зі мною ви будете в безпеці, що б не сталося.

Дельфі мовчки повернулась і подивилась на Снейпа, не розуміючи саму себе. «Невже ти йому повіриш?», — крутилося в її голові. Погляд дівчини ставав злим і випромінював жорстокість.

— Не дивлячись на те, що я в ваших очах виглядаю слабкою і немічною, пам’ятайте, якщо треба буде, я зможу вас вбити і моє око навіть не ворухнеться.

Снейп явно не очікував такої реакції, він в принципі ніколи не бачив гомінку та веселу Дельфі такою. Весь час двоє йшли абсолютно мовчки, не дивлячись одне на одного.

Дельфі відчувала, наче знову наговорила зайвого, знову порушивши договір із самою собою. Але чи правильно було б вчинити по іншому? І мовчки крокувати за чоловіком в невідомість?

Нарешті на найнижчому поверсі перед Северусом і Дельфі повстали величезні двері, які постійно хитались від якогось протягу, брюнетці здалось це дуже дивним, бо там де вони знаходились не могло бути вітру.

— Мені здається, якщо б ми спустились ще нижче хоч на поверх, ми б зустрілися з Аїдом, — незадоволено промовила дівчина.

Северус повернув голову, здивовано піднявши брови, і перепитав панянку:

— Кого б ми зустріли?

Зеленоока посміхнулась і пройшла повз чоловіка, відчиняючи двері. Дівчину дуже здивував той факт, що вони були не зачиненими.

— Зачекайте, чи серйозно не знаєте хто такий Аїд? І ще кажете , що я дурна.

Дельфі впевнено крокувала вперед, роздивляючись величезну кімнату, дівчині здавалося що в ній не було вже нікого років так сто. Купа закинутих речей, павутиння і пил, який лежав зверху наче сніг. Звичайно, в свідомості брюнетки ще залишалась певна напруга, але чомусь вона повірила кожному слову чоловіка. Чи то через те, що тепер в неї є хоч і не вагомий, але все таки аргумент для самої себе, бо Северус знав, що вона донька Волдеморта. А тоді вона мала приховувати це. І навіть носила не своє прізвище. Чи то Снейп здавався Дельфі якимось занадто прямолінійним для такий вчинків.

— Люмус максіма, — пролунав чоловічий голос.

І в кімнаті нарешті з’явилося світло.

Дельфі здалось дуже дивним те що посеред кімнати стояла величезна шафа чорного кольору, вона мала чотири кремезні ніжки та ручку з зображенням лева.

— Якось не дуже естетично вписується сюди ця шафа, пропоную зробити перестановку і посунути його до якоїсь стінки.

Чоловік лише стояв і мовчки спостерігав за тим, як Дельфі незграбно ходить по кімнаті, постійно у щось врізаючись.

— Ось до цієї стінки буде як раз дуже вдало, — промовила Блек, вказівним рухом показуючи в сусідній кут. — І місця точно стане більше.

Северус лише видохнув, щоб не наговорити ще більше зайвого.

— Досить цієї безглуздої клоунади. Швидко ставайте біля мене і уважно слухайте!

Але в Дельфі були свої плани на все це і, не дослухавши чоловіка, вона гучно заявила наступне:

— Я не розумію, навіщо це все потрібно? Якщо буде необхідність когось вбити, я спокійно зможу це зробити. Не витрачаючи час на це все безглуздя. А більше мені нічого не потрібно.

Блек була дуже не задоволена тим що замість солодкого сну, вона стоїть посеред купи якогось раритетного сміття, поряд з не менш запиленим Снейпом.

— Що ви зможете зробити, якщо вас будуть катувати? — наближаючись до Дельфі, промовив чоловік. — Якщо в вашу свідомість зазирнуть, чи зможете ви підмінити свої спогади?

Схопивши дівчину за руку, брюнет підтягнув її прямо до тої самої шафи, яка першою кинулась дівчині в очі.

— Чи знову будете стояти та кліпати своїми очима?! – додав брюнет, проговорюючи  це все їй прямо в обличчя.

Швидким рухом чоловік відпустив руку і відкрив ту саму шафу, яка вже починала чудернацьки підстрибувати, наче в ній було щось, що дуже хотіло вирватись на волю.

— Чи можете ви справитись з найпростішим, зі своїм страхом?!

Сам чоловік відійшов в сторону, дивлячись як з обличчя Дельфі пропали всі емоції, сяючі очі раптово потухли, а нижня губа неконтрольовано трусилась. Їй на зустріч йшов високий брюнет, з кам’яним поглядом.

«Якого клятого», —  побачивши боґарта Блек, промовив про себе Снейп, брюнет точно був впевнений, він дуже добре знає цього чоловіка, але чому і як? «Це якась нісенітниця» — відкинувши свої дурні, як він вважав, думки, враховуючи що він сам був боґартом бідолашного Невіла, Северус мовчки дивився за цією картиною, очікуючи, що Дельфі остаточно піддасться своїм емоціям і втече геть.

Сама ж панянка не могла повірити в те, що зараз бачить, вона розуміла що перед нею не він, вона розуміла, це тільки привид, але…

Але дівчина була налякана та спантеличена, вона була певна, що переступила через це все. І більше її налякала не сама можлива присутність цієї «людини», а те що він являється її боґартом, а значить вона дійсно не змогла перемогти саму себе. І Снейп дійсно мав рацію. З кожним його кроком дівчина відчувала як її серце вистрибує з грудей, і всі ті жахливі моменти крутяться перед очима. Його руки, його смак, його запах від котрого хотілось блювати, він так само жалюгідно посміхався.

Дівчина зробила декілька кроків назад. Вона розуміла, що ще декілька секунд і його руки почнуть розстібати штани, і тоді Северус точно все зрозуміє. А цього не можна було допустити. Вона точно це знала, бо пам’ятала той клятий вечір посекундно.

Зібравши всю свою силу, всю біль та ненависть, вона дістала магічну паличку яку завжди зберігала під корсетом, простягнула на зустріч привиду та гучно промовила:

— Рідікулус!!!

Після чого боґарта закрутило і він перетворився в Снейпа, одягнутого як рожевий клоун з великим круглим червоним носом, а на його голові красувалась дивна чудернацька шляпка, а ось різнокольорові черевики скоріше нагадували взуття гномів з магічних казок. Від побаченого в справжнього Снейпа затіпав кожен нерв на його обличчі.

Натомість сама Дельфі оглянула плід своєї праці з ніг до голови. Та кинула погляд на Северуса, той вже починав тонути в своїй злості.

— Невже ви думали, що я на стільки слабка та безпомічна? Що я буду стояти і заливати підлогу сльозами та бігти геть від страху?

Дельфі протягнула магічну паличку в сторону зміненого боґарта, продовжуючи дивитися на Снейпа.

— Придивіться, цей прикид буде явно більш вдалим та підходящим для вас.

Трохи заспокоївшись, чоловік сам не очікуючи від себе задав питання:

— Що він зробив з вами?

Професор дивився в очі брюнетці, намагаючись прочитати її емоції, побачити в них хоч натяк, що зможе прояснити цю ситуацію. Але натомість обличчя Дельфі не давало йому жодної можливості зрозуміти хоч щось. Вона опустила магічну паличку, продовжуючи пронизувати брюнета своїм поглядом, наче той зрадив її довіру. Хоч це було і не так.

— Він був ще гіршим професором ніж ви, — з ледь помітною посмішкою, кинула колку фразу в сторону Снейпа дівчина. — Уявіть собі, навіть в номінації гірший викладач, ви не змогли стати «кращим» і отримати перемогу.

Дельфі швидко відвернулась до виходу, кинувши за спину закляття, і той самий боґарт миттю залетів назад у шафу, тим самим змушуючи меблі шалено хитались, на мить здавалося, що шафа зараз впаде або розірветься на маленькі шматочки.

Снейп мимоволі повернувся в сторону шафи на весь цей гуркіт, але коли він кинув погляд до дверей, Дельфі в кімнаті вже не було.

Цей день закінчився, як і закінчувались всі інші дні подалі. Уроки з Северусом продовжувались. На диво для самої дівчини вони ставали все цікавішими і продуктивнішими. А сам Снейп кожного разу розумів, що він все більше і більше влипає і чекає кожного нового уроку, коли вони знову залишаться вдвох.

Адже він сам навчався в цієї ще зовсім молодої дівчини важливим урокам. Дельфі почала розуміти на скільки Северус розумний та могутній чаклун. Без перебільшення іноді їй здавалося, що він один із наймогутніших магів, яких вона зустрічала в своєму житті. Але зрозуміти тої жахливої поведінки з учнями та з оточуючим його світом вона все ще не могла. Це було дивно, враховуючи те які люди оточували саму Блек.

Між колись нерозлучною трійкою досі зберігалась величезна напруга, хоч вони і намагалися якось разом подолати важкий період. Це було передбачувано, адже вони росли, і їх погляди та інтереси змінювались і не завжди співпадали.

Рон відчував, наче Дельфі починає займати його місце, і тепер золоте тріо існує вже без нього. Адже дійсно, після того самого «великого скандалу», що влаштував Візлі, Герміона і Гаррі почали відноситися до хлопця інакше, в чому саме він і звинувачував Блек, але її вини в цій ситуації абсолютно не було. Рон зміг самотужки впоратись з її завданням — зруйнувати їх дружбу.

Відносини з новим «професором» складались достатньо дивно, важко було сказати що Дельфі та Бартеміус змогли побудувати дружбу чи ненавиділи один одного. Вони частенько проводили час разом, була в них якась особлива своя спільна хвиля, яку ніхто не розумів. Воно й не дивно, адже за оборотним зіллям майже ніхто не бачив жвавого та експресивного двадцяти чотирьох річного чоловіка.

Варто зазначити, що деякі його навіть боялися через радикальні міри в виховані. Сам по собі Барті був достатньо жорстоким і на повному серйозі хотів кинути в декількох, а можливо й більше студентів, Аваду чи нашпигувати їх дупи Круціатусом.

В деяких моментах він навіть нагадував Дельфі її матір, але, на відміну від неї, в Барті ще залишався хоч якийсь глузд. Хоч він так само був щиро відданим Волдеморту, за що сам Темний Лорд цінував його навіть більше, ніж матір своєї єдиної дитини.

Раніше Беллатрікс мала дуже гострий розум, була сильним стратегом і один раз навіть майже перемогла самого Волдеморта в дуелі. Але після Азкабану вона втратила достатньо велику частину розуму і усіх своїх сил, що не на жарт засмутило Волдеморта. Адже він мав на неї багато планів.

Відносини Дельфі і Луціуса на диво складалися гладко, вони вже давно не сварились, Мелфой часто навідувався до неї в Гоґвартс, і сама Дельфі залишалась на ночівлю в Мелфой Менорі. Хоч іноді парі було достатньо важко зрозуміти один одного, але вони дуже старались, і з кожним днем Дельфі розуміла що цей чоловік — це все що в неї є.

Так пройшло більше двох місяців, останні тижні перед канікулами і все, ласкаво просимо до випускного курсу. Саме цього так боялися всі студенти і так чекали всі Смертежери. Нарешті, вже зовсім скоро світ дізнається, що Волдеморт повернувся і не один.

Тріо дуже дивував факт зненацького зникнення професора Люпіна, і те, що за весь цей час не було жодного засідання Ордену.

А Дельфі дратувало інше — Сіріус. Він весь цей час не виходив на зв’язок, не відповідав на її листи і не навідувався до неї. Дівчина не розуміла, чи то вона його чимось образила, чи то щось сталось, але вона була певна, що між ними не було таємниць і якби щось сталось, він стовідсотково повідомив би про це. Але якщо він не встиг?

Але ситуація була складнішою ніж могла представити собі дівчина.

Два чоловіки проходили через темне подвір’я на околицях Франції, щось дуже бурхливо обговорюючи, один з них був в край занепокоєний, а другий намагався його якось підбадьорити, але в моменти коли в нього це не виходило, він майже зривався на крик.

— Що ми тут робимо, Ремусе? Пройшло стільки років, невже ти думаєш, що я зараз маю право ось так з’являтися в її житті?!

— В неї немає нікого окрім тебе, дурна ти голова, — Люпін взяв за комір шкіряної куртки Сіріуса і добряче встряхнув. — Ти не захотів нести відповідальність тоді, але зараз ти не можеш так просто проігнорувати цю ситуацію. Вона твоя донька!

— Вона вже сімнадцять років моя донька, ти не забув? — Блек уважно дивився на чоловіка, який дуже намагався виглядати наполегливим та суворим, але той розумів, що це все просто маска.

— Ні, Сіріусе, я також не забув як і чому ви порвали з її матір’ю, і я досі відчуваю свою провину. І дізнавшись, що стало після цього всього з Мері, і що вона робила з цим бідолашним дитям до самої своєї смерті.

Люпін відкинув чоловіка з такою силою, що той вдарився всім своїм тілом о стіну будинку яка знаходилась неподалік.

— Перестань Ремус, ми ще тоді хотіли розповісти про наші стосунки, в чому ти винен? – тримаючись за спину та намагаючись заспокоїти чоловіка, повідомив Сіріус.

— Вона вагітна, застала нас двох ще з якоюсь дівчиною в ліжку. Невже ти певен, що саме так треба розривати стосунки?! Тим паче ти збрехав мені тоді.

Було помітно, що цих двох починає нести в минуле, яке колись їх зруйнувало.

Але ситуація була прозаїчною, хто не був молодим? Сіріус вже мільйон разів морально знищував себе за цей вчинок, він майже одразу прийшов аби поговорити та все пояснити, але дівчина покинула місто і не виходила на жодний зв’язок.

Пройшло не так багато часу, і стосунки з Ремусом стали нестерпними, через це між мародерами повисла страшенна чорна хмара недовіри. Сіріус був певен, що його колишній приєднався до рядів Смертежерів та зміг змусити повірити в це і інших, змінивши хранителя таємниці, яким раніше був Ремус.

Але ж хто знав, що це зіграє так на руку Волдеморту, адже зрадником був пацюк Петіґру? Ніхто навіть подумати не міг, що він на це здатен. Потім Азкабан, не було ні дня без думки про свою дитину, він згадував народження Гаррі і розумів, що десь так само в будь-який момент може народжуватися і його дитина, а він навіть не дізнався хто це.

Хлопчик? Чи дівчинка? Він карав себе за те, що не знайшов її, і за те, що навіть не намагався. Паралельно його вбивали думки від звинувачування себе в смерті своїх найближчих друзів. І через що? Через сварку з Ремусом? Через те, що їх дороги розійшлися? Він сидів в Азкабані дванадцять років…. А після своєї втечі він вже розумів, що час пройшов, і його дитині вже так само, як і дитині Лілі та Джеймса. І кожен раз коли Блек дивився на нього, він думав що десь на планеті існує вже така доросла особистість, а він все ще не знає ні імені, ні статі , він не знає нічого.

Сіріус мовчки підняв голову, дивлячись на будинок навпроти, від хвилювання його руки несамовито тряслись, він розумів, що не знаходився ніколи так близько до своєї дитини, і в якомусь із вікон, в яких зараз світло, знаходиться вона.

— Будь обережним, — перервавши мовчання, попередив Люпін. — Я зміг дізнатися багато про їх життя. Пологи були важкими, як і психологічний стан Мері.

Після народження доньки вона зійшла з розуму. Вона знущалась з неї майже сімнадцять років, але коли Лео вступила до академії магії Бобатон, вона нарешті змогла трохи відійти від впливу матері. Всі знали про таке відношення до дитини, але мовчали, сподіваючись на якесь диво. Вчителі сказали, що вона дуже наполеглива та розумна, але важка особистість. В неї немає друзів, вона ніколи не цікавилась хлопцями і мала багато конфліктів, хоч і не відрізнялась запальним характером. Деякі із викладачів відмовились щось казати про неї. Мері покінчила із собою не так давно….

Сіріус уважно слухав товариша,  розумів що в цьому всьому винен він і ніхто інший, він не знав як дивитися в очі цій дитині, не знав як все пояснити, бо всі його причини більше схожі на відмовки. Але частково так і було.

— Ти взагалі слухаєш мене? Блек, агов! – Люпин клацав пальцями перед обличчям Сіріуса, перевіряючи чи він взагалі на цій планеті.

— Прибери руки, чую я тебе, — гиркнув той у відповідь.

— Її не можуть залишити в школі без опікуна, хоч вона і повнолітня. І в академії, просили забрати її в іншу школу при можливості, бо зміна кола спілкування можливо допоможе їй все пережити….

— Все Ремус, досить твоїх теревеньок.

Блек мовчки та впевнено крокував до дверей.

— Третій поверх, —прокричав йому вслід чоловік.

Із кожною сходинкою впевненість чоловіка згасала, руки мокли і ще більше трусились, здається після Азкабану і дементорів боятися чогось — це абсурд, але ні. Сіріус був ладен сам поцілувати дементора, аби вся ця ситуація якось вирішилась.

Його зустрічали обшарпані стіни, павутиння, відламані шматки перил на сходах та й самі сходи, здавалося, розвалювались під ногами. Він підіймався і розумів скільки років його дитина ходила цими ж сходами, жила в цих стінах. А він… Піднявшись на третій поверх, він зупинився.

Перед чоловіком повстали двері. Він розумів, що відчинивши їх, він вперше побачить свою доньку. І що він скаже? І як вона відреагує? Стояти чи заходити? А якщо вона не захоче його приймати чи взагалі слухати? Завжди впевнений в собі Блек таким безпомічним не відчував себе ніколи. От що казати? Привіт, я твій батько? Ідіотизм.

Нарешті, набравшись сміливості, чоловік обережно відчинив двері і зайшов всередину величезної квартири, вона була майже порожньою і, не дивлячись на її розміри, в жахливому стані.

— Хтось є? – невпевнено крикнув в пустоту Сіріус.

Не почувши нічого у відповідь, він вже встиг подумати, що нікого немає. І він чи запізнився, чи дівчина кудись пішла. Але, повернувши голову, він побачив її, сидячою на підвіконні. Виходить, вона бачила все…. І бачила як заходить чоловік.

Дівчина була вдягнена в усе чорне, чорні штани вільного крою, чорна водолазка під горло, чорний головний убір з козирком. Її очі були обведені чорним олівцем, лише її брови чомусь мали світлий колір, хоча її мати була блондинкою, можливо в цьому справа. Її погляд був таким важким, що в чоловіка на мить замерло серце.

Дівчина повільно повернула до нього голову, не промовляючи ні слова, лише оглянувши його очима з ніг до голови. Сіріус наважився підійти ближче…

— Лео… — промовив чоловік, намагаючись подивитися в очі доньки, що змірювала його крижаним поглядом….