Розділ 6

Викладаю цю роботу також на сайті https://archiveofourown.org/ під ніком Leprikonus

______________________________________________________________

Я повернулась додому якраз вчасно. Не встигла, навіть, розігріти собі обід, як вернулися батьки. Я не бачила їх майже два тижні – вони були на місії. Зазвичай вони мене ігнорували, але мабуть не цього разу.

– Сецуко, ти стала сильнішою, молодець, – батько проходив повз мене і розтріпав мені волосся. Що це повинно значити? 4 роки він мене ігнорував, а тепер хвалить?

– Дякую, – дуже недружньо відізвалась я, і поставила каструлю на вогонь.

– Сецуко, – невпевнено почала мати. – Я розумію, що наші стосунки не дуже гарні, але… – Я повернулась до неї чекаючи на продовження, але вона замовкла.

– Слухай, Сецуко, ми ж пропустили твій останній день народження, можливо, підемо по магазинах, купимо тобі подарунок? – запропонував мені батько. Я стримала порив вчинити сварку. Тобто, всі 4 роки вони мене ігнорували, а зараз згадали про подарунок на мій день народження? Звідки така ініціатива взагалі?

– Мікото порадила гарний магазин, тобі там точно щось сподобається.

А, тобто це була ініціатива тітки Мікото. Я вас зрозуміла. Добре, не будемо засмучувати тітку. Вона, на відміну від вас, піклується про нас з братом.

– Добре, пішли, – я посміхнулась, а батьки трохи розслабились.

Як мало їм треба. Але в магазин ми все ж таки пішли після обіду. Я перший раз вийшла за територію району Учіха. Наш клан, як я зрозуміла, жив досить близько до центра селища. На вулиці було багато людей, деякі з них були одягнені у форму шинобі, я бачила навіть Учіх в поліцейській формі, однак набагато більше було цивільних; можливо, серед них були і ніндзя, але в звичайному одязі їх важко розрізнити. Крамничок, кафе, чи як вони тут називаються, теж було багато.

Ми зайшли в досить великий канцелярський магазин. Спочатку я подумала, що мене привели сюди, бо якимось чином дізнались про мою любов до колекціонування блокнотів, а потім згадала, що в цьому світі ще нічого для колекції не купила. Тільки після того як я зайшла в середину, то зрозуміла для чого ми тут, і заплуталась ще більше. Тут продавались солодощі. Дуже велика кількість різних видів цукерок і льодяників, тістечок та жуйок дивилась на мене з вітрин. Чому в канцелярському магазині продаються солодощі, я не знаю, але підозрюю, що це або якась особливість світу Наруто, або якась Японська диковинка. Батьки підвели мене до вітрин з ласощами, і сказали вибрати, що подобається. Що ж, повинна їх розчарувати, мене більше цікавили інші товари. Я повернулась в протилежну сторону, і пішла до полиць з блокнотами.

Довго роздивлялась, які тут є записники, поки не зачепилась поглядом за Нього. Це був справжній витвір мистецтва. Великий, в темно-синій твердій обкладинці з візерунками, з листками у велику клітинку, як я зрозуміла для ієрогліфів. Який закривається на застібку. Він був прекрасним. Я зразу ж попросила батьків купити мені його. Не можу повірити, перший блокнот в цьому життя, і вже такий красень. Наступне, що я пішла шукати – це ручка або олівець. Після довгого огляду всього арсеналу канцелярського приладдя, я вибрала декілька олівців та гумку. Малювати я не вміла, але креслити і записувати щось любила. Поки батьки розраховувались за покупки, я все ж звернула увагу на вітрину з цукерками. Я вибрала декілька для Ітачі та Шисуі, а собі взяла яблучний льодяник. Подумати тільки, 5 років в цьому світі, а я тільки зараз повертаюсь до своїх фетишів.

∞

Після того, як ми повернулись, я взяла цукерки, попередила батьків, що йду до Мікото, та побігла в будинок голови клану.

– Тітка Мікото, доброго дня! – крикнула я їй. Я швидко оглянула вітальню, і побачивши Шисуі, кинулась до нього. Він не бачив мене лише декілька годин, а я його – майже добу.

– Ха-ха, Сецуко, ти зараз звалиш Шисуі. Не бігай так, поранишся, – посміхнулась мені тітка. Я подарувала їй посмішку у відповідь та віддала пакет з солодощами брату.

– Це вам з Ітачі. Батьки повернулись, купили мені подарунок і вам смаколики.

– Ось як, дякую їм, га, – якось не весело посміхнувся Шисуі, але дочекався поки я відпущу його та пішов ділитись з Ітачі. А я підійшла до Мікото. Пильніше до неї придивившись, я помітила, що її живіт трохи випирає. Вона побачила куди я дивлюсь і посміхнулась.

– Помітила, так? У Ітачі скоро буде маленький братик або сестра. А у вас крихітний кузен чи кузина.

Цікаво, коли народиться Саске? Якщо Мікото вже вагітна, в мене залишається не так багато часу, аби щось зробити перед нападом Дев’ятихвостого. Хоча все ще є одна величезна проблема – мій вік. Я можу написати листа для Мінато. Але він Хокаґе, я дуже сумніваюсь, що він послухається якогось невідомого листа. Але більше я нічого не зможу зробити. Навіть якщо я стану достатньо сильною, щоб когось врятувати, то п’ятирічну дитину не пустять до К’юбі. Тому треба купити побільше паперу і олівців. Добре, що в системному магазині вони теж є.

∞

Минув ще місяць. Я постійно намагалась придумати, як саме донести інформацію до Мінато так, щоб він мені повірив. Прийти до нього і сказати, що я знаю майбутнє? Але, якщо історія зміниться, мої знання будуть марними. Тим більше, якщо Мінато щось спитає для перевірки, а я не зможу йому відповісти? До того ж, я не знаю де він живе. Спитати про це батьків, або Мікото? Навряд чи вони розкажуть, тим паче, що ніхто з дорослих ніколи не розповідав мені про те, що вони знайомі з Хокаґе. Та чи знайомі вони взагалі? Йти у вежу Хокаґе? Це не варіант. По-перше, я занадто юна для цього, по-друге там багато шинобі, в тому числі Анбу. Тому я зупинилась на останньому, і на жаль найбільш малоефективному варіанті: написати листа.

Батьки все ще були вдома. За цілий місяць, вони, звісно, ходили на місії але тільки в межах Селища, та тільки по одному. А я намагалась написати листа Хокаґе. Це було важко, по-перше, я не могла точно згадати, що відбувалось під час нападу, єдине, що я достеменно пам’ятала так це те, що напав Обіто та випустив Лиса. І по-друге, я не знала як написати листа так, щоб мені повірили.

Але одного вечора, після нової невдалої спроби викласти свої думки на папері, я залізла в системний магазин. Я лазила по різним відділам, не дуже звертаючи увагу, на те, що продається, поки не дійшла до вкладки «Зв’язок». Цікава вкладка, я не продивлялась її раніше дуже ретельно, але там в основному були різні варіанти рацій, тому мене це і не зацікавило. На той момент. Але зараз я вирішила, що можливо саме тут, я знайду щось, що допоможе зв’язатись із Хокаґе.

І дійсно, ретельно переривши весь розділ, я знайшла те що шукала. Це була пара записників, в темно-сірій твердій обкладинці. В описі було сказано, що вони об’єднані, і якщо в одному записнику щось напишуть – це з’явиться в іншому. Це був джек-пот. Ця пара блокнотів дала б мені можливість розказати Мінато про майбутнє і відповісти на його питання, при цьому не зустрічаючись з ним віч-навіч. Коштували вони дійсно дорого, я витратила майже всі кристали, які мала. Мені залишалось лише сподіватись, що це спрацює, і Мінато не викине таку дорогу для мене (буквально) річ.

Я дістала обидва блокноти, і відкрила їх. Виглядали вони однаково. Перше, що я зробила, це написала коротку інструкцію для користування блокнотом. Потім я попередила про напад, та як змогла описала здібності Обіто. Я передивилась написане, криво звісно, але тягнути ще далі не можна, чим менше часу у Мінато на підготовку тим гірше. Блокнот відправила Мінато пізно ввечері.

Якщо вірити опису портативної поштової скриньки, то посилка повинна з’явитись в рюкзаку, або прямо перед адресатом, якщо в нього немає системи. Я просто сподіваюсь, що він був вдома та не вечеряв у цей час, не хотілося б щоб всі мої старання були марні лише тому, що записник впав у тарілку. Буквально через секунду мені прийшло повідомлення, що Мінато отримав мій подарунок. Що ж, тоді залишається тільки чекати його реакції.