Глава 6

У школі Гріммвіля існують деякі особливі правила. Наприклад, якщо твої батьки спонсори школи, то до тебе будуть ставитись з усією повагою, на яку здатні підлітки.

Блейн Б’ю вийшов з чорного джипа, начепивши чорні окуляри. Деякі, помітивши багатого омегу, поспішили привітатись, але нікому красень із довгим волоссям не відповів навіть усмішкою. З іншого боку позашляховика виліз Блейз. Напевно, не хотів бути поміченим біля свого брата, якого з очевидних причин недолюблював.

За цією картиною спостерігали я та Ноель, стоячи під тінню дерева. Ні, ми не шпигуємо. Майже… Гаразд, шпигуємо. Але заради благих цілей! Белль видав мені завдання — знайти за сьогодні ще одного учня, хто явно має «казкове» коріння.

Чому мій вибір ліг на цього розпещеного омегу? Та тут все логічно. Він зустрічається з Бренданом, який неодноразово згадував, наскільки важлива для нього блакитна кров. А якщо так, то у Блейна (і Блейза відповідно) батьки якісь королевичі.

— І усе ж таки, — видав Ноель, — ти добре спілкуєшся з молодшим братом Б’ю, чому не вибрати його як об’єкт дослідження?

Тому що я прокину свій шанс дізнатися, що там між Блейном і Бренданом! Не знаю, чому мені до цього є якесь діло, ось чесно! Напевно, проста цікавість… Така сильна, що я готовий стежити за цим Блейном хоч цілий день. Оскільки він і навчається на рік старший за мене, це буде проблемно.

— Не вчи вченого, — ухилився від прямої відповіді я. — Блейз молодший навіть за мене, зрозуміло?

—Ну і-і? — простягнув нерозумно Ноель.

— І… це все, — я глянув убік, коли Блейн підійшов до Брендана, що стояв біля свого кабріолету, і легко поцілував свого альфа в губи. — Може, запитати прямо у Брендана?

— О, він тобі й відповість, — скептично відповів мені Емерік. — Мій тато дав завдання тобі, а не йому. Уяви, як він зараз буде злитися.

Мабуть, йому довіряти не можна. Цікаво, а чому сьогодні Брендан навіть не глянув у мій бік? Коли я тільки прибув до школи, то чекав на королівську помсту, але отримав повний ігнор. Найсмішніше, це ігнорування ніяк не дає мені спокою. Що за логіка? Не знаю.

— На кого Блейн схожий? — спитав я. — На Попелюшка? Чи ні?

— Ні, але нащадка Попелюшка я не зустрічав… — задумливо відповів мені Ноель.

І так розпочався мій день.

На перервах я уявляв собою такого собі шпигуна. Будучи частиною непоказного натовпу, це вдавалося на славу. Блейн, виявляється, спілкується з багатьма різними людьми на перервах. З усіма, крім подібних до мене. Тобто… З простими смертними. У свій час Блейн крутився зі спортсменами, вони сміялися перед уроком хімії. Але після хімії він вийшов із вимученим виглядом, отже, у цьому предметі він на одному рівні зі мною. У кафетерії Блейн сидів із популярністю, ближче до Брендана. Знову ж таки, проста галаслива компанія, нічого незвичайного.

— Твій брат нудний, — сказав я за обідом.

Блейз, почувши негативний відгук про брата, зрадів:

— Так! Саме так! Цей ідіот тільки на перший погляд такий гарненький на зовнішність! Насправді ж зануда!

— Зануда? — я смикнувся від переляку, помітивши перед собою Абеля.

Він підпер рукою голову, з цікавістю посміхаючись, ніби давно тут сидить:

— Ви обсираєте Блейна? А мене не покликали?

Гей, а чому я не додумався спитати про все Абеля? Пам’ятається, він хотів перетворити Блейна на жирафа.

— А тобі чим насолив його брат? — спитав я, показуючи на Блейза.

— Ти ще питаєш? Нічим. Я просто ненавиджу цю вискочку. Як скалка в дупі, — він відібрав у мене пудинг і ложечку з підноса, продовжуючи бовтати: — Ми в одному класі з історії, якщо ти в танку. Я сиджу на задніх партах, щоб було зручно кидатися або плюватися папером у потилиці. А це непорозуміння має звичку сідати переді мною і засинати! — він почав злісно їсти мій пудинг. — Мені плювати, нехай спить собі. Але не так палевно, розумієш? Вчителі одразу звертають увагу на задні парти! Він спалив не лише себе, а й мене!

— Спить? На уроках? — Блейз засміявся. — Я думав, він тільки вдома вмикає режим лінивця! Тільки дай привід, він спатиме до останнього.

— А така активність у класі! — обурився Абель, а потім почав перекривати: — “О, можна я стану старостою?”, “Я можу зробити цю доповідь, містере Френч!”, “Звичайно, я допоможу вам прикрасити плакат!”… Фе, лицемір.

Я зітхнув:

— А що тут незаконного? Може, він так тісно поєднує шкільну діяльність, волейбол, бойфренда та друзів, що втомлюється?

Блейз скептично цокнув язиком:

— Він що, вагони розвантажує? У нього немає причин утомлюватися. Він просто лінива дупа, яка любить покрасуватися перед людьми. Тільки направте на нього прожектор, як він автоматично прийме позу, ніби почалася фотосесія. Це звичка змалку.

Абель за столом підступно посміхнувся:

— Правда, чи що?

— Так! Це працює навіть якщо просто присвітити ліхтариком, — а потім пояснив: — Я так увечері себе розважаю. Повинна бути від нього хоч якась користь.

Отже, нове відкриття про Блейне — він досить-таки лінивий. Але з якоїсь причини намагається це приховати. Хіба не так роблять усі політики? Що далі, то більше я схиляюся до своєї версії, що сім’я Б’ю — королі.

Після уроків Блейн йде на тренування з волейболу. Я, звичайно, непомітною тінню крався за ним. Я жах, що летить на крилах ночі! Мене ніхто не помітить! Навіть якщо ховаюся за шафками, все одно нікому не під силу виявити мою присутність. У минулому житті я точно був Джеймсом Бондом.

— Кхем, — чи ні.

Повернувшись на кашель, я виявив поряд із собою Брендана.

— Ти весь день переслідуєш Блейна. В чому справа?

Гаразд, я трохи схибив зі своїм умінням залишатися непоміченим. Тому що цей суб’єкт помітив мене.

— Я? Переслідую? — увімкнув дурника я. — Ні! Зовсім ні! Пф! Я просто… просто…

— Ну? — зважаючи на все, він взагалі не вірить моїм виправданням. — Просто… у мене… синдром Аделі…

Брендан усміхнувся:

— Ти такий дурник, що я не можу злитися на тебе надто довго. Це ж неправильно. На хворих не ображаються.

І тут мій внутрішній баран, якому останнім часом не ліньки бадитися, прокинувся:

— Ображатися? За що? Це ти вихлюпнув на мене колу.

— Пів стаканчика. А не цілу пляшку, — злісно відповів той.

— Що посієш, те й пожнеш, — упершись у боки, я вже забув про початкову місію. — Сподіваюся, тобі сподобалося ходити у новій сорочці.

— Знущаєшся? Та батько дивився на мене, як на останнього кретина на цій землі! Мені потрібно було солідно виглядати до його приїзду, а тут! Весь у колі, брудний, злий! Та ти мені все зіпсував!

Ну тепер зрозуміло, чому він ходив такий нервовий. Але, погодьтеся, навіть коли ви нервуєте через приїзд батька, то не стали б робити те, що зробив він. Тому що ви у своєму розумі, правда?

— Мені так шкода, — видав я, а потім насупився: — Сказав би я, якби ти не був таким кретином.

Брендан ударив по шафці долонею, відрізавши мені шлях до відступу, а потім навис, погрозливо прожигаючи поглядом. Якби він мене ось так просто притиснув до шафки до того, як я дізнався про його тараканів, то моє серце омеги вже розтануло б. А зараз воно тьохнуло від переляку, і чогось ще.

— Ти ж розумієш, що так не може продовжуватись?

— Так не чіпай мене, — прошепотів я.

— Як? Якщо ти так дратуєш!

— Теж мені, причина.

— Ти знаєш, що мене поставили для того, щоб допомагати тобі, бісовому зберігачеві! А що зрештою? Що ти робиш? Тобі дали завдання, але мені ти сказати не зволив!

Якщо подумати, то в цьому моя вина. Мені й на думку не спало, що він ніби теж учасник моїх місій. Але, чорт забирай, з таким хамом тільки в секретних агентів не вистачало грати! І взагалі, я стежу за його хлопцем… А це трохи дивно.

— Декілька днів тому ти доводив, що не збираєшся працювати зі мною як з напарником, пам’ятаєш? Ти сказав, що залюбки почекаєш, поки мене схоплять щури, і тобі доведеться мене рятувати. В чому справа? Щури спізнюються?

Брендан напружився. Мабуть, щось змінилося після зустрічі з батьком. Може, Артур прописав сину по перше число? Було б добре, такого, як він і пороти не пізно.

— В одному ти маєш рацію, — видавив через силу Пендрагон. — Я не мав так казати. Хочу я того чи ні, але батько вибрав мене для твого захисту. Як би там не було, ти маєш повне право попросити мого заступництва, якщо раптом збираєшся шукати реліквії.

— Чудово. Обов’язково попрошу. Але в мене інше завдання, не про реліквії. Тому твої послуги не потрібні, — а потім перекривив його, — служка…

— Я намагаюся говорити по-доброму… — процідив той.

— Облиш своє лицемірство, — спокійно відповів я. — Ми знаємо, що ти зовсім не благородний принц, який мчить рятувати омегу в біді. На щастя, я не омега в біді та цілком можу викрутитись сам. В крайньому випадку, покликати на допомогу того, хто не псуватиме моє шкільне життя. Ми закінчили.

Після цієї розмови залишився мерзенний присмак образи. Завдяки Брендану всі спортсмени вважають мене посміховиськом, а їхні омеги підливають олії у вогонь. Здавалося б, яка мені справа до чужої думки? Не можу брехати, мені є справа. Я хочу заводити друзів, а не викликати у людях поблажливу усмішку. З поганою репутацією зі мною ніхто до ладу не бажає спілкуватися, хоча я в цій школі вже тривалий час.

***

Стеження за Блейном тривало після занять, у вівторок. Він лежав на галявині в оточенні двох друзів, чекаючи, мабуть, початку тренування. Я не чув, про що вони говорили. Досить довго балакали, я вже добряче втомився сидіти під деревом і чекати дій. Нудно…

— На тебе боляче дивитися, — звідкись узявся Абель, спершись на дерево. — Тобі подобається стежити за Блейном? Це нудний кадр. Можу запропонувати рибку побільше!

— Ні, — зітхнув я. — Мені треба зрозуміти, хто такий Блейн. Я впевнений, що його батьки «казкарі»! Але хто ж він?

— Треба було одразу спитати у мене.

— Ти знаєш?

— Так. А ось Блейз – ні. Не раджу йому казати. Цією справою якось займуся я сам. Люблю розкривати чужі таємниці.

Я схопився на ноги:

— То хто ж такі Б’ю?

У відповідь — усмішка, гідна лиходія:

— То вгадай-но, — заспівав він, а потім на кшталт фокусника дістав з повітря невелику колбочку. — Розважимося!

Я опустив погляд:

— Ти про що?

— Цей недоумок одного разу не запросив мене на свою вечірку, і моя популярність різко впала, — зобразив той страждальний. — Це було два роки, двадцять днів та вісім годин тому.

— Це було давно! Та й популярність тебе не дуже колихає.

— І що з того? — знову заспівав той, підвівшись у повітря.

Коли він літає, то жодних крил не з’являється. Він просто слабо сяє темним ліловим світлом, мабуть, під стать своєї магії. Без жодних проблем він змахнув рукою у бік відпочиваючих омег. З-під землі з швидкою швидкістю пробилися великі чорні колючі ліани, подібні до кущів шипшини. Ця своєрідна стіна оточила переляканого Блейна, поки його друзі розбіглися в різні боки. А потім на кшталт фокусника дістав з повітря невелику колбочку.

Тож, це моя робота — рятувати безневинних казкарів, чи не так? Ох і чому саме темний фейрі? Чому не пряничний чоловічок?

— Що за Warner Brothers *тут відбувається? — вигукнув Блейн. — Ці шипи я дізнаюся скрізь! Абель! Що цього разу?

Абель підлетів ближче, пустивши смішок у кулак. Мабуть, він не жартував, що хоче піти стопами свого батька.

Хвилину! Боже, який я тугодум! Ну звичайно ж! Казка про Сплячого красеня! Не дивно, що Абель ненавидить того, хто постійно спить під час уроків!

— Вечірка без мене, напевно, вдалася, — заговорив Абель, стаючи прямо на свій кущ шипшини, але ніякої шкоди, звичайно ж, собі не завдав. — Ти запросив буквально всіх. Навіть невдах із гуртка шиття! Але ж не мене! Через тебе мені доводиться знову і знову відновлювати свою нечесно нажиту репутацію!

Блейн невпевнено почухав руку:

— Вечірку?.. Коли?..

— Два роки, двадцять днів і вісім годин тому! — зловмисне гаркнув він.

— Ой, таточку… — пронизав Блейн, ніби спочатку знав про таку особливість Абеля, як запам’ятовувати будь-які образливі слова на свою адресу. — Я думав, ми зам’яли цю проблему… Тебе не було в школі, ти прогулював! Як я міг дати тобі запрошення?

— НМП!

— Що?

— Не мої проблеми, — Абель злетів у повітря. — Я що, даремно ходив на ці чортові додаткові магічні мистецтва? Все, що мені треба було добути, так це потрібна кількість сірчаної кислоти і два мухомори, — у його руках з’явилася зелена колбочка, що димилася. — Це, звичайно, не те зілля столітнього сну, яким славився мій татко, але теж згодиться. Ніякий поцілунок Як я міг дати тобі запрошення?

— Що? — ошелешено промовив Блейн. — П—чекай, ти не жартуєш?

У відповідь Абель млосно розсміявся. Паніка на обличчі Блейна підтверджувала те, що те, що відбувалося, набуло серйозного оберту. Мені терміново треба втрутитися, поки цей чокнутий фейрі не наробив дурниць!

— Абель! — крикнув я. — Ти з глузду з’їхав?

— Ні, я ж син того самого фейрі, якого забули запросити на день народження предка ось цієї, — він вказав на блідого від жаху Блейна, — особистості. Весь білий світ запросили! Але Четвертого Фейрі — ні, бо він славиться темною магією!

Блейн спробував виправдатися:

— Але ми тут до чого? Нас з тобою і близько не було!

— І що? Це не змінює факту, що ти просто дратівлива вискочка! — Абель замахнувся, щоб пролити своє зілля, а я запанікував, бо гадки не маю, що краще зробити.

— Не роби цього! — скрикнув Блейн. — Чари твого тата частково передалися мені! Ти ж сам знаєш, чому я так швидко засинаю, як тільки стає надто нудно! Думаєш, це не покарання? Та мені доводиться постійно чимось займати себе, щоб не заснути на ходу!

— Теж мені, проблема віку, — закотив очі Абель.

Старший Б’ю благаюче глянув на мене:

— Будь ласка, зроби щось! Ти ж зберігач! Якщо Абель викине щось таке, то його можуть посадити в просторову в’язницю!

— Тобто, — зацікавився Бастіан, — Блейн чудово знав хто ти, Мел, але все одно продовжував знущатися?.. Хіба ж після такого людей рятують? Я можу прибрати всі твої проблеми одним зіллям!

Не хочу навіть думати про таке, але якоюсь мірою Абель має рацію. Все-таки, недавно я був не проти перетворити Блейна на жирафа і зажити спокійним життям. Мить сумніву коштувала величезної помилки, тому що Абель вихлюпнув вміст колбочки перед собою. Воно, мов заточений туман, розповзлося в повітрі зеленим димом, наближаючись до сина Красного Сплячого.

Примітки:

* Warner Brothers — один з найбільших концернів з виробництва фільмів і телесеріалів у США, Блейн оригінально вилаявся.