Глава 5 Ревнощі до свободи

_Глава від імені Лілії_

[За годину до вибуху]

Був ранній ранок. Я люто не виспалася. Від безсоння я стану мудрою. Або мертвою від асомнії.

*позіх-позіхання*

Але навіть так, все одно залишилася ціла купа роботи. Краще залишилася б доробляти, їй Богу.

Але натомість я стояла посеред великої галявини, що розділяла академію та ліс. На мокрій росистій траві, обвіяна надто свіжим вітром. Навіть сонце ще досипало з головою накрившись хмарною ковдрою. То ще раз, навіщо я тут?

– Сьогодні ми мали вивчати основи стилю Арно. Але робити ми цього звісно ж не будемо! Це банально, це нудно, це не допоможе вам відбитися від кабанів! – з вогнем в очах вигукнув Дурум

А так, я прийшла допомогти цьому… дорогому колезі, якому спочатку слід було б представитися, провести урок.

На місці перших двох уроків, у вчених першого року, сьогодні “Повне Освоєння Прийомів Королівства Арго”. Предмет, мета якого, процитую директора: “Створити фундамент для зовсім незрозумілих у півсферах фехтування. Підготувати до всіх темних закутків майбутнього!”

З такими словами він призначив учителем на цей урок – відомого бійця і маніяка: хлопця, що ростом не сильно перевищує півтора метра, з миловидним обличчям і приємним рожевим волоссям. Того самого, що зараз говорить:

– Натомість я зроблю з вас героїв! Героїв війни! Тих, хто прославиться своїми вміннями круто надирати дупи!

Учні ж у відповідь лише розгублено подивилися на мене та ще трьох вчителів, що теж стояли мовчки. Вибачте, але я тут тільки для страховки.

Натовп, уже одягнений у бойову амуніцію, це не ощасливило. Амуніція, до речі, складалася з: спортивного костюма, нагрудника, шолома та ще парочки атрибутів легкої броні.

Хтось з учнів підняв руку.

– Що, вже злякалась?

– Еммм ні. Вибачте, але як вас звати?

Повисло мовчання, зі звуками цвіркунів. А можна було це уникнути.

– А, так, я ж не представився. Ім’я мені – Дурум Ікту! Три разовий переможець Королівського Турніру, майстер фехтування та ще багато важливих бла-бла-бла. Вік – двадцять чотири, холостий. Кличка – Рожеве Розчленування! І звісно, ​​ваш учитель!

Вік і прізвисько, як на мене, можна було не згадувати.

Втім, нічого з того, що трапилося, його не збентежило, і він як ні в чому не бувало, почав чаклувати.

– Quer-palme orosta iquista! – вдарив він руками по землі

Земля під ногами затремтіла. За секунду в небо, позаду нас, піднялися десятки стовпів, прориваючи повітря. На вершині яких, як капелюшки грибів, приклеїлися трав’янисті платформи.

А далі, сходинка за сходинкою, десятки сходинок об’єднали все з землі до неба. Утворюючи штучну гору, що зводиться лише до однієї платформи.

Ага, стихійна магія, як завжди, на висоті.

– Сьогодні я проведу турнік! За його результатами складеться рейтинг бійців по всій паралелі! А як втішна нагорода, всі хто опиниться в нижній половині списку, буде автоматично зараховано на мої тренування! Я проводжу веселі бої кожні вихідні!

Дуже нахабний спосіб агітувати свій гурток. Як загалом і думка провести турнір на мечах між школярами. Як її взагалі директор схвалив?

– Жодної магії – тільки чисте фехтування. Програє той, хто здався, впав або дихає на меч біля горла. Він залишається на платформі, переможець йде на наступну і чекає на нового опонента. Усі зрозуміли? Тоді по платформах!

Змирившись, учні почали, без особливого ентузіазму, піднімуться на платформи. Хтось бадьоріше, хтось паралельно кидаючись невдоволеними поглядами. Саме так, я впіймала один особливо кислий погляд. Я посміхнулась.

На вигляд звичайний учень, у чорному спортивному костюмі та з волоссям до пари. Приємна зовнішність, димні райдужки та мішки під очима. Хах а колись такого би не допустилось.

Він помахав мені та спокійно зійшов на перший ринг.

Проти нього стояв учень у синьому спортивному костюмі.

Я взяла листок для рейтингу та позначила бій. [Селестус] проти [Містер Синій].

Селестус ліворуч, крутить шолом на руці й закликає супротивника.

Містер Синій праворуч, хмикає і щось каже.

Три зітхання, дві пропозиції, одна провокація.

І меч Синього вже летить до голови опонента. “Дзінь” позначив парирування. Тепер б’є хлопець, що все ще бавиться з шоломом.

Помах з іскрами блокувався. Колючий удар пробив повітря за міліметр від руки синього. І косий, що зі скрипом вирубував смужку на обладунках.

Коротка пауза для обміну репліками. І вони кинулися один на одного!

Селестус ухилив корпус від помаху, завдаючи горизонтального удару. Його меч з іскрами напоровся на сталь супротивника.

І ні краплі не сумніваючись, кулак Села врізався в обличчя синього. Удар був з такою силою, що супротивник відсахнувся.

Користуючись моментами, меч вразив вже не захищений бік. І добивання, чудовим ударом ногою прямо у вухо.

Містер Синій вирубався і я записала хто програв.

Але Селестус не квапився йти далі. Він підняв Містера Синього і, дивлячись на мене, жестами запитав… чи потрібне мені тіло? Охххх…

Жестами відповіла: “Ні мені не потрібне тіло. Так, залиш його там. Ні, він не помер. Та йди вже далі!”

Нарешті він підморгнув і пішов далі. Але, як на зло, наступна платформа була порожня і він просто, як Траволта, пройшовся по ній оглядаючись.

На інших платформах ще лунали перші бої. Було тільки пара людей що закінчили швидше за цього невиспаного хлопця. Новенька, що секунду тому успішно перемогла свого друга та Святий меч, що просто розгромила дівчинку опонента.

– А новенька непогана! Що думаєш?

– Мені здається їй не вистачає техніки.

– Згоден, але відчуй емоції, що вона вкладає в удар! Це також сила!

А відповідальний, що всім заправляв, на всю обговорював учнів із колегою.

Я повернулася до спостережень. На платформі з Селестусом стояв якийсь блондин. Так і запишемо: [Селестус] проти [Містер Блондин]

Високий і м’язистий світленький, щось сказав та погрозливо простяг пальцем у горло.

Півсонний хлопець знову грався з шоломом, підморгнув у відповідь.

Блондин застиг на секунду. І нарешті щось зло гаркнув.

Але його супротивник просто… надіслав йому повітряний поцілунок. Ох вже цей хлопець.

У момент меч містер Блондина полетів до нього цілячись прямо у вухо. Це тому, що носити шолом треба!

Але Селестус легенько відступив і вдарив сталлю. Меч майже вразив ціль, але в останній момент відбився.

Але це не збило темпу і він продовжив атакувати. Колючий удар у плече, пронизав повітря.

Блондин ухилився і передав весь імпульс у вертикальний удар.

*Вжууух!*

Меч зі свистом прорізав червону смужку на щоці Селестуса, що злегка ухилився.

– Ааааааа!

І наступного моменту блондин пронизливо закричав. Меч заглибився в плоть ноги на десяток сантиметрів.

Меч, яким Селестус вибрав завдати удару, а не захищатися.

Потрібно віддати належне – містер Блондин не впав навіть, отримавши болючий удар. Але вже дихав на меч біля горла. Перемога за Селестусом. Так і запишемо.

А ось і третій ринг. Де вже чекала дівчина з білим каре та у білому костюмі. Відома по всій академії – Святий меч Віра Онестас.

Внучка Святого, яка має достатню силу для звання Святого меча в такому юному віці.

Це зіткнення очікувалося з самого початку. Але ось результат бою…

– Свята вже на третій платформі! Ще трохи й ми побачимо супер фінал проти новенької!

– Я б не чекав чогось такого. Свята просто знову розгромить опонента.

– Ти недооцінюєш силу емоцій у мечі! Емоції!

А мої дорогі колеги, так само голосно балаганили.

– Гаразд, поживемо побачимо. А поки що – цей хлопець начебто не поганий. Той, що проти Святої.

Сказав це вчитель “Магічних і Фізичних Явищ”, проявивши свої надзвичайні аналітичні здібності.

– Він? Виглядає трохи сильним. Але думаю, все вирішиться за пару хвилин.

А кажучи це вчитель “Повного Освоєння Прийомів Королівства Арго”, проявивши своє надзвичайне невігластво. Так що мені навіть довелося втрутиться.

– Рекомендую переглянути свою позицію. В нього достатньо шансів на перемогу.

Дурум на мить застиг, від мого різкого втручання. А коли прийшов до тями:

– Та невже? Так багато чого навіть ти за нього вболіваєш?

– Так, саме так.

– Ну, тоді пропоную парі! Якщо він виграє, то…

– Не беру участь у сумнівних парі.

– Та ти мені навіть не дала шансу!

– І не збираюсь. Просто донесла потрібну інформацію.

Холодно сказала я та відійшла. Чудова репліка! Ідеально відбиває залізну натуру!

Задоволена посмішка розцвіла на моєму обличчі. Тепер залишилося лише побачити добре розіграний бій.

Але матч, що мав би вже розпочатись, застиг на місці. Опоненти просто балакали. Що?

Чорноволоса голова, з шоломом, щось спокійно говорила.

Коли біловолоса верхівка нетерпляче кивала.

Та про що вони там розмову розвели?

Я судомно згадала складне закляття, слова якого складалися у форму людського вуха.

– Be sarsan bagvaahai shig sonsmoor baina!

Мої вуха на секунду заніміли й наступного моменту:

– До речі, твої батьки випадково не терористи?

Я могла їх чути.

– Що? Ні!

– Тоді, звідки у них така бомба?

Селестус, ти серйозно?

Тяжкий звук зіткнення мечів відлунням пройшовся по галявині. Свята моментально скоротила дистанцію і завдала важкого удару.

– Задовбав! Давай вже битися!

Як ти довів Святу до цих слів?

Наступний удар не забарився і він вже впевнено вразив нагрудник, залишив вм’ятину.

– Вдруге це вже не спрацює!

Стоп, що?

Але вона продовжувала наступати, жорстко припиняючи будь-які спроби контратаки. Хоча і він поки що не використав удари ніг.

Її удари були подібні до течії. Не була початку чи кінця. Кожен удар починався з кінця минулого і закінчувався наступним.

А Селестус тільки й міг, що ухилиться. Дуже успішно, але ухилиться.

– Що тоді порадиш мені робити?

Його відтіснили до краю. Ще крок і він уже летітиме до землі.

– Ну спочатку, програти, до дідька!

Біловолоса річка зупинилася і зробила широкий замах для фінального удару. Красиво.

Різкий свист розрізаного повітря.

Селестус на дивовижній швидкості різко пішов на зближення до максимуму, спрямувавши меч на руку супротивника.

Їх розробило менше десятка сантиметрів, дистанція де більшість мечників стає безсилими.

Але Свята відбила удар, гнучко вивернувшись усім тілом.

Наслідуючи імпульс хлопець прослизнув далі. Тепер позиції діаметрально змінилися.

– Типу це щось змінює.

– Впевнена?

Селестус змахнув мечем. Обманка. І одразу перейшов на удар з ноги.

Дівчина ухилилася, але відкрилася для меча. Паруючи меч, вона ледве не пропустила удару з руки.

– Можна і краще!

Вони глянули один одному в очі. Це була фінальна секунда перепочинку.

Хлопець рушив перший і вдарив. Поки меч описував дугу, він запустив шоломом точно в біляву голову і різко пішов на зближення. Знову?

Свята відбила шолом та замахнулася на удар. Особливо сильний удар. Час сповільнився.

Селестус виставив руку з притиснутим мечем, як щит. Але хіба це можна назвати захистом? Ні.

Її меч, не помічаючи, пробився крізь сталь і прорізав руку до кістки.

Але поки його права рука прикидалася щитом, ліва притиснула до себе талію жіночого силуету. І він з усієї сили відштовхнувся від платформи!

Добре вигадано! Це кінець? Перемога?

Падіння все ще відчувалося уповільнено.

– Ахахаха

Раптом дзвінкий дівчачий сміх вразив мої вуха.Тієї ж миті Свята відштовхнулася від Селестуса, відстрибнула вгору. І встромивши меч у платформу так, і залишилася висіти.

– Не погано! – крикнула вона хлопцеві в політ

Ех… ну що ж. Так і запишемо.