Глава 4

Прокинувшись після не довгого сну, дівчина намагалася жваво знайти свої речі, які були розкидані по всьому будинку, після їх з Луціусом бурхливої ночі. Вона хотіла якомога швидше повернутись в Гоґвартс до підйому.

— Куди ти зібралась, — пробурмотав крізь сон аристократ, тягнучи дівчину за руку, назад до себе в ліжко.

— Мені потрібно повернутись назад до підйому, щоб ніхто не помітив моєї відсутності, — суворо відповіла Дельфі.

— Відправ сову Драко, він тебе прикриє, ну, лягай назад, — наче кіт, промурчав Мелфой, — мені з тобою краще спиться.

Чоловік продовжив свої спроби повернути кохану до себе, але все марно, та вирвала руку і пішла до своєї білизни.

— Чудова ідея Луціус, так і зробимо, — єхидно відповіла та, — а в листі напишу: Вибач, але твій батько не хоче мене відпускати, я тут посплю з ним трошки, бо вночі він не давав спати ні мені, ні собі.

Дівчина була дуже суворою, що в свою чергу дуже забавляло блондина.

— Тоді ще обов’язково зазнач що ти особливо не пручалась, а особливо коли ти робила мені…

— Луціус! — не давши змоги договорити, перебила брюнетка: — Твій син буде в захваті від таких подробиць.

Аристократ не відводив хтивого погляду від Дельфі, котра квапливо вдягала вже верх своєї білизни. Він милувався кожним вигином її прекрасної фігури, її волоссям, а це червоне мереживо, яке виглядало наче кров з молоком, на білосніжній шкірі.

— Зоре моя, ну хоч поцілунок на прощання я заслужив?  Чи так просто зараз вдягнешся і підеш? — блондин жалібно кинув погляд в сторону молодої Блек.

— Тільки один! — наближаючись до коханого, промовила та.

Панянка знов підійшла до ліжка де продовжував ніжитися Мелфой старший, ставши колінами на матрац і нахилившись щоб поцілувати його, але яким було здивуванням Дельфі, коли замість поцілунку, її нахабно схопили, притягнувши до себе, і зручно влаштувавшись зверху.

— Луціус! Злізь з мене негайно!  Ти в понеділок до міністерства не дійдеш, по дорозі розвалишся! — обурливо заявила брюнетка.

— Ти поганої думки про мене, люба. І взагалі, ти можеш думати про щось окрім сексу? — сміючись заявив аристократ. — В мене вже таке відчуття, що крім цього, тобі від мене нічого не треба, м? Можливо я хотів просто полежати, можливо мені так зручніше!

— А ти що думав? — різко скидаючи з себе чоловіка, відповіла вона: — Звичайно тільки заради цього, а заради чого ще?

Чоловік в мить змінився в обличчі, дивлячись як та віддаляється від ліжка і швиденько одягає свою сукню.

— Ти серйозно, повірив? — сміючись повідомила брюнетка. — Луціус, ну ти наче добрий день, — витримавши довгу паузу дівчина доповнила, — я жартую! Мені потрібні гроші!

— Дельфі! — сердито викрикнув чоловік.

— Перестань, ну що ти в мене такий серйозний, я ж тебе кохаю, — посилаючи повітряний поцілунок, повідомила та, хапаючи з вішака своє пальто.

Дівчина хутко відчинила двері і іронічно крикнула в сторону все ще лежачого чоловіка:

— Маєток, твій прекрасний маєток.

Чоловік схопив подушку, яка лежала дуже зручно поряд, і що є сил жбурнув її в слід  брюнетки, але, на своє щастя, вона встигла зачинити двері. І замість неї постраждали вони.

— От чортиця, — промовив Луціус сам собі. — І що мені з нею робити? А з собою мені що робити?

Чоловік томно взявся за келих вина, який стояв тут ще з вечора, і жадібно допив його. Він з головою поринув у думки, бо Мелфой дійсно не розумів що робити, він ніколи не підпускав так близько жодну зі своїх коханок. Цей місяць поки вони були не разом, аристократ намагався відволікатися, навіть зустрічався з іншими жінками, але він не відчував нічого, навіть скороминущого задоволення. І, відверто кажучи, чоловік вже сам був ладен зіскочити з цієї гри, але той розумів, що не може.

Ці дійсно дурні ревнощі до Снейпа, це взагалі не входило в його плани, але як тільки він уявив, що Северус може торкатися тіла його Дельфі, і не тільки торкатися, його свідомість охоплював неконтрольований гнів та агресія. Луціус розумів, що насправді, вони є ніким одне одному, але приймати цей факт він був не ладен.

«Що вона зі мною зробила», — повторював він в своїй голові, — «Може це амортенція? Мерліне, яка маячня…»

В цей час, що є сили, дівчина прямувала до Гоґвартсу, думаючи лише про одне. «Хто? Хто же написав цей клятий лист?! Може хтось з учнів?» Ні. Вона нікому і найменшого приводу не давала. Це абсурд, дівчина так чекала цієї ночі і зараз, замість того щоб лежати в теплому ліжку обіймаючи свого коханого, вона летить і думає про якусь маячню. Бо зеленоока дійсно могла залишитись, надіславши комусь сову з проханням прикрити перед Снейпом. Чи банально напряму написати Северусу, адже вона мала все-таки деякі важелі що до цього.

Майже прибувши до місця, дівчина вирішила приземлитись трішки далі від Гоґвартсу, бо ще не вистачало, щоб хтось побачив як вона летить, оповита чорною хмарою. Шорхаючи  ногами по замерзлій землі, панянка крокувала лісом до замку. І яке було її здивування, коли вона побачила неподалік, такого ж шкандибаючого лісом, братика Драко.

— Так, так, так, а хто це порушує правила та порядок Гоґвартсу, — іронічно прокричала Дельфі.

Що в свою чергу добряче злякало парубка, так як він явно не очікував нікого побачити в такий ранній час, і ще й в забороненому лісі.

— А що ти тут робиш? — знервовано відповів той.

— Не бачиш, йду, — пирхнула Дельфі.

— Ммм… я бачу, — хлопець кинув оцінюючий погляд на одяг і вигляд дівчини, після чого продовжив: – Хтось з тиждень буде носити светри з високим коміром, — показуючи на шию, розплився в посмішці Драко.

Дельфі швидко та злякано схопилась однією рукою за шию, знервовано шукаючи люстерко в кармані плаща.

— Можеш не напружуватись, там нічого немає, але ти попалась, — сатерично заявив той, зникаючи за горизонтом величезного шкільного паркану.

«Мерліне, Дельфі, тебе тільки що зробив малий тхір. Краще б я взагалі мовчала, але знав би він суть всієї ситуації, так би не посміхався точно», — подумала брюнетка, вже наближаючись до Гоґвартсу.

Повернувшись в свою кімнату, плани на день, які обдумувала дівчина, були грандіозними: сходити в гарячий душ, забуритись в ліжко і весь день читати якусь книгу, де сконають декілька сотень людей, бажано ілюстровано. Бо Мелфой старший стримав своє слово, і триматися на ногах було дійсно важко, вони були наче ватними і неконтрольовано тряслися. Єдине що руйнувало ідеальну атмосферу цього дня — це спільний душ. Але це краще ніж нічого. Взявши речі на зміну, купу пляшечок та баночок Дельфі ледащо поплелась в душ, бо зранку вона настільки швидко втекла, що навіть не встигла туди сходити. І в цей момент дівчина не розуміла: вона взагалі щаслива від примирення з Луціусом, чи ні. Було відчуття, що якась маленька частинка її померла разом з надією на те, що той клятий лист був від нього. А запитати прямо вона так і не наважилась.

Скинувши з себе одяг і увімкнувши воду, щоб вона трохи протекла і нагрілась, Дельфі вже мріяла як після душу її прийме рідненьке та тепленьке ліжечко. Нарешті температура води стала підходящою, і панянка зробила крок вперед. Маленькі струмені води наче обпалювали тендітну шкіру дівчини, залишаючи за собою червоний слід. Це відчуття охоплювало її свідомість і одночасно заспокоювало, запашна піна стікала вниз по тілу, яке повністю було покрите мурашками.

Але тут, звідки не візьмись в душову кімнату зайшла Герміона. Побачивши дівчину, Дельфі повернула голову і здивовано запитала:

— Гермі, ти чого так рано? Не спиться? Я думала, я тут одна взагалі буду.

Ґрифіндорка не очікувала побачити когось тут в таку рань і, достатньо невпевнено, щось жмакаючи в руках, відповіла:

— Та так, я, я читала, потім якось, в мене безсоння… – Зробивши задумливу паузу повідомила та. – Так, в мене безсоння.

Дельфі накинула плюшевий теплий халат на тіло і боковим зором побачила купу гілок і сухе листя, у волоссі подруги.

— Боже, Ґрейнджер, ти що спала головою в гербарії?  — насмішливо спитала дівчина, намагаючись витягнути це все з заплутаного волосся Герміони.

В момент, юначка зніяковіла і жваво відповіла, що практикувалася в закляттях та намагалась зварити зілля для кращого сну.

Ще недовго подруги стояли і розмовляли, паралельно намагаючись домовитись про сумісний обід. Дельфі вже збиралась виходити, щоб починати виконувати свій грандіозний план, як тут Герміона стукнула себе долонею по лобі.

— Аааа, яка я дурна, я забула тобі сказати, ще вчора ввечері професор Снейп просив зайти до нього. Йому щось там не сподобалось в твоїй роботі. Вибач мене, я така затюкана і в мене це зовсім вилетіло з голови. Ти ж не злишся? Правда?

Гермі дивилась на свою єдину подругу великими оленячими очима, намагаючись хоч якось пом’якшити свою провину, бо вона знала, що Снейп в будь-якому разі буде страшенно лютувати, а менш за все їй хотілось підставляти Дельфі, адже вона майже єдина людина, яка її розуміє.

— А день мав бути таким приємним, — видихаючи промовила Дельфі, — не хвилюйся, ну не зіжре ж мене ваш Снейп, не розумію, чого ви його всі так боїтесь. Як мені здається, боятись треба не його, а життя, яке він проживає, доречі ось, тримай, крута маска для волосся, а то в тебе суцільний жах.

Брюнетка помахала рукою і пішла ще досі пустим шкільним коридором.

Швидко закинувши свої речі назад в кімнату, Дельфі ледащо крокувала до кімнати Снейпа, щоб дізнатись, що ж той від неї хотів. Нічого гарного звичайно вона не очікувала.

Їй здавалось, що навіть якщо й станеться щось гарне, він зробить все так, щоб ситуація стала критично негативною. На годиннику часу було вже достатньо, а значить брюнет вже не спав.  Постукавши в двері і отримавши дозвіл на вхід, Дельфі сміливо зробила крок через поріг, готуючи себе до грандіозної драми.

Северус сидів за столом у великій купі зошитів. Дівчині здалось, що він взагалі сьогодні не лягав спати. Майже всі кімнати в підземеллі Гуртожитку Слизарин були достатньо темними, незважаючи на велику кількість зачарованих вікон, але кімната Снейпа більше нагадувала склеп мертвого бібліотекаря. Бо книг здавалося не було лише на стелі. Хоча можливо і там вони були.

— Місс Блек! — суворо прогримав Северус, кинувши об стіл зошит в шкіряній обшивці. — Я просив Вас зайти ввечері, чому я маю когось чекати?!

— Взагалі-то, вечір — це мій особистий час, і я маю право до Вас не приходити, якщо так цього забажаю. Я Вам не домовий ельф, щоб по першому кличу бігти і виконувати чиїсь забаганки, —схрестивши руки на грудях, сердито відповіла Дельфія.

Чоловік закотив очі і гучно стукнув кулаком по тому ж столу.

— Враховуючи рівень ваших знань та вмінь, ви маєте взагалі не спати, а жити в бібліотеці! Ваша самостійна робота найгірша в класі. НАЙГІРША!

Дівчина закотила очі і посміхнулась

— Нічого, всі генії були трошки того.

— Трошки того, Місс Блек, це не в двадцять років, бути дурнішою та слабішою за 16-ти річних дітей! Я особисто в вашому віці вдосконалював свої вміння і знання до ідеалу, а не займався бог зна чим!

Дельфі гучно засміялась стоявши обпертою о стіну.

— Наче ви в свої тридцять вісім займаєтесь чимось іншим, – махнувши довгими віями, Блек високомірно дивилася прямо на брюнета.

— Якщо ваш батько дізнається, що його нащадка легко вб’є п’ятнадцятирічна дитина, він вб’є і мене і вас. Тому готуйтесь, я сам візьмусь за вашу підготовку, – чоловік відвернувся, тримаючись однією рукою за крісло. – Я не розумію, чому взагалі навчають в Дурмстранзі. Це просто фіаско.

— А! — гучно зауважила та: — Я вже думала що ви хвилюєтесь за мене, а ви хочете врятувати свою дупу. Ну що ж, я буду дуже щаслива, якщо мій батько вам її надере.

Чоловік різко встав зі свого крісла і попрямував прямо до стоячої біля стінки дівчини, штовхнувши її та міцно схопивши за плече.

— Не треба зі мною шуткувати, я вам не Мелфой старший і зі мною така поведінка не пройде, вам все зрозуміло? Чи повторити? З завтрашнього дня ми займаємося. Інакше я все розповім вашому брату Драко.

Чоловік казав це все з долею жорстокості і навіть задоволення.

— І повірте, я розповім все, і в дуже яскравих подробицях. І якщо ви думаєте, що після того, як Мелфой молодший закатить істерику, ваш батько ще буде вас слухати, ви помиляєтесь. Вільна.

Відпустивши плече панянки, Северус вказав дівчині на вихід, а сам повернувся до купи своїх ще не перевірених робіт.

— Вам хтось казав що ви жалюгідний?! — знаходячись вже за межами порогу, затвердила Дельфі.

Чоловік лише різко змахнув чарівною паличкою, і двері кімнати зачинились прямо перед носом Блек.

«Дійсно мерзотна ондатра», — подумала вона і пішла тими самими коридорами, від яких її вже нудило, розуміючи, що її план з приводу сьогоднішнього дня ще не зруйнований.

Хоч вже і був оголошений підйом, але ніхто особливо не квапився прокидатися та покидати свою кімнату. Зайшовши в своє «лігво», дівчина розпалила камін, взяла теплий плюшевий плед та просто хотіла випити трав’яного чаю, за прочитанням книжки, яку вона на передодні взяла в бібліотеці, поки чекала коли Герміона знайде ту величезну купу книжок, які їй ну прям критично необхідні кожен день. Але яке було здивування тої, коли дівчина зрозуміла, що не може ніде знайти той літературний шедевр. Обшукавши всі полиці і навіть шафу з речами, Дельфі сіла на край ліжка і видихнула: «Я чомусь навіть не здивована».

Загорнувшись в плед, дівчина раптом згадала, що вчора в день вона сама дозволила Драко взяти цю книгу на декілька днів, вона ще дуже здивувалась, якого біса взагалі Мелфой почав цікавитись будь якою літературою. Бо все, що цікавило парубка — це веселощі, статус в Гоґвартсі, та Пенсі Паркінсон. Але дівчина вже була налаштована на атмосферний день і їй дуже кортіло пірнути в інший світ, забувши хоч на декілька годин, про цей весь треш, який відбувається в її житті. Тому вона відкинула плед, накинула на себе мантію та пішла до бібліотеки, щоб знайти хоч щось цікавеньке.

Спілкування з Ґрейнджер явно залишало відбиток на свідомості Блек, хоч вона і раніше достатньо тепло відносилась до художньої літератури, але щоб так, такого за собою вона точно не помічала. Знову ці стіни, темні коридори, під час навчання вони хоч були заповнені дітьми, котрі залишали по собі купу різноманітної енергетики. Дельфі, доречі, була дуже сприйнятлива до чужої енергії і відчувала особливості багатьох людей.

Її думки перебив достатньо гучний голос хлопця, він був доволі знайомим і, підійшовши трошки ближче, дівчина зрозуміла що це був Рон, а поряд з ним стояла вся занепокоєна Герміона.

Дельфі вже було хотіла наваляти цьому рудому щуру за те, що він так розмовляє з Гермі, але трохи згодом вона зрозуміла, що набагато доцільніше буде стояти за стінкою і слухати що ж так суворо висказує їй Рон, адже дівчині вже давно здавалося, що між цими двома щось є. Але воно було й не дивно, бо вони проводять стільки часу разом.

— Ти віддалилась від нас, Герміона!! Невже ти думаєш, що я прийму цю Дельфі як рівну нам, ми разом з першого курсу і по цей день! Ми проходили разом стільки, ми були за крок від смерті, але кожен раз рятували одне одного, тільки тому що ми були ПОРЯД. А зараз ти проводиш стільки часу з нею, навіть не згадуючи про нас… про мене!

—  Негайно перестань Візлі, — вскрикнула Ґрейнджер, —  я можу спілкуватися з тим з ким я захочу! І не прийняв її тільки ти! Гаррі дуже добре відноситься до Дельфі, так, можливо вона не до кінця відома нам, але ми маємо вірити людям, скільки вона допомагала нам?! І Сіріус вважає що ми зробили правильно, що допомогли їй в новій школі! Вона вже майже частина Ордену, а в Орден не беруть будь кого!

Дельфі слухала це все через тоненьку стінку і їй дуже кортіло вийти та вмазати комусь прямісінько в око,  дівчина не знала, що дратувало її більше: те що Візлі казав про неї правду чи те що вона не вважала себе злом. Вона щиро вірила в те, що робить все заради добра. Свого, правда, але яка різниця. Де закінчується щастя однієї людини, може починатись щастя іншої.

— Гаррі зовсім осліп, ми також не особливо цікавимо його після початку відносин з Чанґ. Герміоно, ми мали вчора поговорити по нас, про майбутнє, а ти обрала провести ніч з цією Блек!

І тут Дельфі наче вдарили чимось важким по голові. Бо вночі з нею була не Герміона, ну чи вона дуже вправно зварила зілля і перетворилась на Мелфоя старшого зі всіма його «вміннями», але неозброєним оком було видно, що дівчина бреше і дуже хвилюється. Де ж вона могла бути? Враховуючи, що окрім неї, Рона і Поттера друзів в Герміони не було. Да і останнім часом вона взагалі дуже дивно себе поводить.

— Не починай Рон, ми з тобою давно все вирішили, ми друзі. Не змушуй мене повторювати це знову. Тобі була важливіша Лаванда, коли мені так було потрібно щоб ти був поряд.

Було помітно що Герміоні було дуже боляче, і це все вона каже крізь сльози.

— А Дельфі, вона розуміє мене… Ми просто гуляли по лісу до ранку, спілкувалися, розмовляли про книжки і життя, і знаєш що, Рональд Візлі, я ніколи не думала що мені буде так добре, коли тебе поряд немає! Чому я взагалі маю виправдовуватись перед тобою?!

Дівчина вдарила Рона по руці і швидко пішла геть, обіймаючи свої підручники. В цей час в голові Дельфі почав будуватися ланцюг, наче невеликі спалахи в її свідомості. Ранок, ніч, ліс, Мелфой, листя в волоссі. Дівчина розпалилась в посмішці промовляючи до себе: «Мерліне, скажіть мені що я сплю і мені це здалось. А якщо ні?». Згадуючи всі моменти, Дельфі зрозуміла, що ланцюг загалом склався. І виправдання всім дивним обставинам знайдені. Це і є таємниця Драко. Ось куди він постійно блукав вночі. І ось про що нікому не розповідав. Мелфой молодший і бруднокровка, а які діти чудові вийдуть. «А ось це реально зможе мені знадобитись».

Втомленість і незадоволення дівчини наче рукою зняло, її очі блищали, а настрій явно пішов вгору, знати б напевно, це все таки правда чи плід її дурної фантазії.

«Цей сценарій буде цікавішим за будь-яку книгу. Зараз треба бути гарною подругою, та бути поряд». Змінивши свій курс направлення, Дельфі пішла до башні Ґрифіндорців. Дивно, але в голові панянки були не тільки думки про вигоду, десь в середині своєї душі вона розуміла, як себе відчуває Герміона, як це кохати людину яку не можна. Бо дізнавшись трохи краще Ґрифіндорку, Дельфі розуміла, дівчина не буде так ризикувати, якщо не буде дорожити цією людиною. «І знову якась дурна іронія долі. Я з Луціусом, а вона з його сином».

Дівчина звичайно знала, що вона не може розраховувати на звичне для звичайних людей життя, враховуючи відбиту на всю голову мати та батька, який тримає в страху більшу частину магічного світу. Але останнім часом все, що відбувалося, явно почало вносити несподівані корективи.

Дельфі підійшла до величезної картини, яка оберігала вхід до башні Ґрифіндорців, дівчина стояла та чекала поки хтось вийде звідти чи зайде, щоб покликати Герміону. Брюнетка дуже хотіла покликати її кудись, посидіти та поспілкуватися про життя. Несподівано статна та пухка леді, яка була зображена на картині у неї за спиною, заговорила до Дельфі:

— Беллатрікс? Скільки років, а ти все ще вештаєшся тут. Геть! Інакше я буду кликати на допомогу!!!

Панянка розвернулась, насторожено дивлячись прямо на Повну Даму. Від чого в бідолашної відняло мову. Її очі збільшились від здивування та страху, і вона закричала тремтячим голосом, ховаючись за камінням на картині!

— Вона, вона, це морок, морок повернувся.

На крик Дами вибіг зляканий Невіл Лонґботтом.

— Що тут відбувається? Що ти тут робиш! Чому вона в такому стані! Йди до своїх катакомб! Слизеринцям тут не місце.

Дівчина була спантеличена та розгублена. Але зібравшись та швидко продумавши як викручуватися з цієї ситуації, відповіла:

— Я вибачаюсь, я просто хотіла пройти, щоб покликати Герміону, ми останнім часом непогано спілкуємося, я не хотіла нічого поганого, правда.

Дельфі добре відігравала свою роль і, здавалося, що Невіл їй повірив, хоч і достатньо дивно дивився на неї.

— Не можна просто так заходити в гуртожитки іншого факультету! Ти наче тут вже більше місяця, а не запам’ятала навіть елементарних правил?!

— Я не хотіла нікого налякати… мені… мені дуже соромно, – Дельфі дивилась на Невіла жалібним поглядом і, здавалося, що вона й дійсно дуже-дуже шкодує, що навела такого гамору. – Можливо ти зможеш покликати Герміону? Вона мені дуже потрібна, я не можу розібратись із завданням, а хто як не вона? Я дуууже тебе прошу.

— Добре, стій тут і нічого не чіпай!! Ні з ким не розмовляй і краще вибачся перед Повною Дамою, вона тут ще з часів, коли нас з тобою навіть в проектах не було, ми маємо поважати її. Чекай.

Двері зачинилися, а з ними засунулася і величезна картина, але жінки ніде не виднілось.

— Якщо ти хоч комусь хоч пискнеш, першою справою, батько прийде за тобою.

Картина знову почала рухатись і з дверей вийшла Ґрейнджер, вираз обличчя Дельфі різко змінився: злі та хижі очі округлились і на обличчі з’явилась привітна посмішка.

— Дельфі? В тебе щось сталось? – похмуро спитала Ґрифіндорка, було помітно, що вона ледь тримається, щоб не заплакати.

— Ну, що в мене може статись? Може сходимо кудись? Ми ж з тобою домовлялися. Наприклад, в «Три Мітли», там кажуть пиво вершкове смачне і взагалі, – Герміона не дала завершити дівчині її промову, схопила за руку і потягла в невідомому напрямі.

— Ей, ми кудииии… — спитала спантеличена Дельфі.

Дівчина тягнула Блек настільки сильно, що та не встигала перебирати своїми ногами і ледь не падала.

— Пішли, просто пішли. Я так більше не можу.

Дівчата швидко вскочили на сходи, які вже майже зрушили за свого місця.

— До забороненої секції? Ти не перестаєш мене дивувати Гермі.

Нарешті приїхавши до потрібного місця призначення, перед подругами постали величезні старовинні двері з купою металевих вставок.

— Алохомора, — змахнувши паличкою промовила Ґрифіндорка, штовхаючи кремезну споруду. —Давай швидше за мною, поки нас ніхто не побачив.

Продовжуючи тягнути за собою Дельфі, вона зайшла всередину, Блек побачила купу книжкових полиць, покритих здавалося метровим шаром пилу, купа незрозумілих статуеток: чи то були опудала тварин, чи просто вдало зроблені підробки — незрозуміло.

— Навіщо ми тут? — спитала Дельфі.

— Я, я не знаю, я не можу розповісти всього, але я, мені просто треба хтось, з ким можна було просто помовчати. А це місце, це єдине місце де я можу відчувати себе в безпеці. Дивно правда?

Блек розуміла, зараз чудова можливість дізнатися все. Під приводом банальної підтримки. Хоч Герміона і трималась осторонь від Блек, але кого ж це зупинить, дівчині здалось, що найкращий варіант — це скористатися стратегією свого дядька Сіріуса, вона не розуміла точно, чи то був план з його боку, чи він був дійсно відвертим в нею, але психологічно це працювало.

— Послухай, ти можеш мені довірити все, і я тебе вислухаю. Навіть те, що зазвичай люди не розповідають один одному.

Гермі сиділа мовчки на підлозі обіймаючи свої ноги руками.

— Я не можу… Рон і все це, він перегинає палицю, ми зустрічались, раніше. Але потім він різко почав проводити час з Лавандою і.. ну і, розумієш до чого це все призвело. Потім його отруїли, і взагалі, там така довга історія, що напевно не вистачить дня щоб все тобі пояснити, але головне не це, виявилось що вона підлила йому в келих амортенцію.

Дельфі сіла поряд з дівчиною, поклавши свою голову їй на плече.

— Ну, тоді по суті він не винен. Чи не так? Чому ти так реагуєш, хоча я розумію тебе, факт близькості все одно залишається фактом.

Герміона гучно видихнула продовживши розповідати все.

— Так, але після цього всього ми не спілкувались про наші відносини, і мені важко, важко це все прийняти і простити. Він для мене дуже важливий, але, Дельфі, я так більше не можу… Розумієш, в них було все! І тоді Рон натякав, але я не була до цього всього готова. І потім ця історія. А якщо він збрехав? І найважливіше, і найжахливіше, що в моєму житті, з’явився інший… Мерліне, я не знаю як це все пояснити. Пробач мене.

Ґрифіндорка знову опустила свою голову донизу, і з її очей покотились гіркі сльози.

— Нууу, чого ти плачеш, сонечко… — обіймаючи Герміону, запитала дівчина, – особливо якщо з’явився інший, тут я дійсно тебе не до кінця розумію.

— Дельфі, ми не можемо бути разом, я відчуваю, наче дарма витрачаю свій і його час, і ми такі різні, але з ним я чомусь відчуваю себе щасливішою. Хоча ні, я відчуваю себе просто паскудно.

Дельфі взяла дівчину за руку і наважилась задати ризиковане питання.

— Це ж Драко? Так? Це він той самий? — спитала та, дивлячись пронизуючим поглядом на дівчину.

В очах Герміони читався жах та розпач. Вона віддалилась від подруги, продовжуючи дивитись на неї.

— З чого ти це… як? Ні.. Це не так.

Дельфі сіла прямо навпроти спантеличеної Ґрифіндорки і знову взяла її за руки.

— Послухай мене, я не збираюсь нікого засуджувати чи комусь про це все розповідати. Тобі потрібна допомога?

— Як ти дізналась? — ледь гучно промовила Гермі.

Дельфі знизала плечима, продовжуючи тримати Герміону.

— Не знаю, просто відчула. А всі твої слова, підтвердили мої здогадки. Чому ти так хвилюєшся?

Звичайно Блек не стала розповідати, про ранкову зустріч з Мелфоєм молодшим. І про все інше.

Герміона вирвала свої руки, встала і знервовано підійшла до книжкової полиці, ставши до Дельфі спиною.

— Якщо Гаррі та Рон про це дізнаються, вони не будуть ніколи більше зі мною спілкуватись. А я не можу їх втратити. І я не хочу втрачати Драко. Я не вірю що я про це все говорю. Я не хочу втратити Драко. Це жах якийсь, так?

Дельфі посміхнулась і відповіла дівчині, не встаючи зі свого місця:

— По-перше, не обов’язково комусь про це все розповідати. А по-друге, навіть якщо ви і спите, це не значить що комусь треба про це знати, особливо якщо не питають.

Після цих всіх слів Ґрифіндорку аж перетіпало.

—  Ми що?! Дельфі!!! Що ти таке кажеш?! Я ще, ми… Не… — на обличчі Герміони почав проступати рум’янець, дівчина взялась за свої щоки, повернулась та подивилась знову на Дельфі.

— Ні? Серйозно? Тоді чому ти взагалі паришся?

— Почекай, тобто ти вже? Ну ти розумієш про що я? — дівчина помітно оживилась, хоч ця тема змушувала її все ще ніяковіти.

Але насправді все було достатньо просто і прозаїчно. Герміона не мала подруг, щоб обсудити якісь інтимні питання, та й з батьками, хоч дівчина і мала чудові відносини, але заговорити з ними про секс ніколи не наважувалась. В книгах звичайно писали багато цікавої інформації, але це все було не те, абсолютно не те.

Дельфі ж, в свою чергу, вся ця ситуація дуже веселила, адже вона вже давно переросла цей період і в принципі сприймала секс як норму свого життя.

— Я розумію про що ти, і так, тільки тсссс, — дівчина піднесла палець до губ, і прошепотіла: – Ти тільки нікому про це, добре? Нехай це також буде таємницею.

І сказала це Дельфі абсолютно опираючись не на свої особисті хвилювання, а з метою по будувати між нею та Герміоною особливий зв’язок, це звичайно дуже добре, що вони часто проводять час, гуляють і спілкуються, але ще краще коли між подругами є таємниці, і краще не одна, точніше не з однієї сторони, тоді стосунки стають рівними і ніхто не відчуває тягар, бо тепер вони пов’язані між собою.

Герміона швиденько підбігла назад до Блек і сіла поруч. Плескаючи в долоні та  промовила:

— Дельфіі, прошу розкажи мені як все було, ну в перше. Ну і як взагалі, і що. Просто я… я не знаю як це пояснити.

Несподівано для Герміони, Блек опустила вниз очі, з її обличчя злетіла посмішка, дівчина просто замовчала, наче боялась проговорити це вслух.

— З тобою все добре? — перепитала шатенка.

Але в цей час в свідомості Дельфі боролися дві особистості, чомусь саме в Гоґвартсі вона почала згадувати, якою була раніше. Про що мріяла і як хотіла стати іншою. Дельфі швидко перервала мовчання:

— Тобі це не знадобиться, подруго. Я сподіваюсь що тобі це не знадобиться. Я не хотіла цього. Але він мене не питав, а я не змогла сказати ні. Тому, можливо ти все робиш вірно… і напевно… мені вже час, пробач. Я маю бігти. До зустрічі.

— Дельфі почекай, пробач мене я не хотіла.

В цей момент, Герміона відчула всю ту неймовірну біль та відразу, яку б могла відчувати дівчина в такій ситуації. Але брюнетка настільки швидко втекла, що цього вже не почула.

Дельфі спустилась на нижні поверхи і неслась зі швидкістю світла, абсолютно не дивлячись куди вона йде, через це все вона навіть не помітила як ледь не знесла з ніг, професора Макґонеґел, яка дуже обурливо до цього поставилась і зробила дівчині суворе зауваження, яке та, звичайно, не почула.

А в голові було лише одне: «Навіщо, навіщо я це все розповіла, я обіцяла собі що ніхто і ніколи про це не дізнається, я стаю необережною, я занадто близько до провалу, я прив’язуюсь до цих невдах». Але в глибині душі Дельфі розуміла, що вона починає сприймати Герміону як просто подругу, подругу, якої в неї ніколи не було. Вона бачила що їй потрібна допомога і, на диво, вона дійсно всім серцем бажала їй добра, не дивлячись ні на що.

Дівчина від всього серця не хотіла щоб Герміона припустилась тих самих помилок, які зробила вона ще дуже давно, коли навчалась в Дурмстранзі… Адже цей чоловік назавжди зламав її, вона була такою юною, та довірливою, жадала бути коханою, забуваючи про жорстокість цього світу. Але одне вона знала точно: ніхто і ніколи не дізнається про це. Це занадто соромно.

І буде ще час, коли вона знайде цього чоловіка і помститься.