Глава 4

Сан застиг, не ворушачись і не зовсім розуміючи, як йому варто реагувати. Уйон зазирнув у його очі і тут же опустив погляд на його прочинені губи. Наступної миті він накрив їх своїми. Уйон цілував Сана з ніжністю та пристрастю. Його руки обхопили його талію, ніби оберігаючи від можливого падіння. Сан несвідомо відповідав на цей порив. Його пальці впились у волосся студента, він втиснувся в його тіло своїм. Раптом Уйон відсторонився, шепочучи йому на вухо і обпікаючи своїм подихом шию Сана:

— Це той ентузіазм, якого ти хотів?

Він з іронією вимовив Санову ж фразу хриплуватим від збудження голосом. Перш ніж Сан встиг хоч якось відреагувати, Уйон знову поцілував його, але цього разу поцілунок був більш чуттєвим. Сан відчував суперечливі почуття, а його думки були сплутані. Але одна з них набула ясності: те, що відбувалося, було неправильним. Водночас із цією думкою, він розумів, що вже не може змусити себе зупинитись. Але було дещо, що змусило його перервати поцілунок.

— Чекай.

— Тільки не починай говорити про те, що це не правильно, так не можна, тебе звільнять і так далі. Якщо треба буде, мій батько все владнає. Я знаю, що ти мене хочеш, я це бачу.

Уйон хижо усміхнувся і поклав свою руку на пах Сана.

— Я лише хотів замкнутись. Сюди можуть увійти в будь-який момент.

Сан підійшов до дверей та замкнув їх на ключ. Повертаючись до Уйона, він почав розстібати свою сорочку. Уйон дивився на нього з пристрастю та деяким нетерпінням. Знімаючи з себе футболку, він наближався до Сана. Сорочка полетіла на парту. Уйон знову поцілував викладача, пристрасно, зрідка кусаючи то верхню губу, то нижню. Сану це подобалось і збуджувало його ще більше. Уйон відсторонився від поцілунку, наблизився до вуха Сана і прошепотів:

— То як, назвеш мене татком?

Сан змінився в обличчі. В його очах була злість, але він стримався і спокійно відповів:

— Прошу, не змушуй мене пошкодувати про те, що я дозволив собі і тобі.

— Вибач. Продовжимо?

Сан мовчки кивнув. Тоді Уйон поцілував його в шию. Він обсипав його шию поцілунками, з кожним спускаючись нижче: до грудей, торса. Сан, полегшуючи роботу блондину, почав розстібати ремінь на своїх брюках. Уйон випростався і знову втягнув Сана в пристрасний поцілунок. Разом з цим, він засунув руку в штани Сана і почав гладити його член. Іншою рукою він спускав свої джинси і боксери. Не розриваючи поцілунку, Уйон повів Сана до найближчої парти і змусив його сісти. Сан був вже сильно збуджений. Викладач розірвав поцілунок і спустив свої брюки та боксери.

— Зроби вже це нарешті.

— Ух який ви нетерплячий, професоре Чхве.

— Попроси мене гарно.

— Та він знущається… чорт, гаразд.

— Будь ласка, трахни мене, татку.

Після цих слів Уйону ніби дах зірвало. Він увійшов в Сана без підготовки і попередження. Сан проти волі скрикнув, а Уйон вже не звертав увагу ні на що. З кожним поштовхом він прискорювався. Сан скрикував і стогнав водночас від болі і задоволення.

— Тихіше, пане Чхве. Нас можуть почути.

Уйон, поцілувавши Сана, потроху збавляв темп, щоб не завдавати болю. Сан стогнав йому в губи. Тепер це було лише від шаленого задоволення. Він ніколи не відчував нічого подібного під час сексу з колишніми партнерами, як і Уйон. Можливо це відчуття було через заборонені відносини, а можливо від чогось іншого. По кабінету лунали хлопки тіл та стони обох. Несподівано Уйон зупинився. Сан дивився на нього, не розуміючи що сталось. Уйон жестом показав Сану, що хоче від нього і спустився на підлогу. Сан одразу зліз з парти, і недовго думаючи, сів зверху. Допоміг руками вставити в себе член Уйона і одразу почав рухатись, поступово набираючи темп.

— Ох, ти просто неймовірний, професоре.

— Замовкни.

Щоб закрити рот студенту, Сан схилився над ним і поцілував, не втрачаючи темп. Це продовжувалось ще деякий час.

∞∞∞

Сан одягнувся. Забрав свої речі і, виходячи з кабінету, сказав:

— Розкажеш про це хоч комусь ти труп.

Уйон не сказав нічого, лише усміхнувся. Не дивлячись на нього, Сан вийшов з кабінету, залишивши студента на самоті. Хлопець важко дихав. Він намагався приборкати шалені емоції.

— Так, спокійно, Чхве Сан, дихай. Про це ніхто не дізнається. Роби вигляд, ніби нічого не сталось.

За кілька хвилин він прийшов в норму, зробивши ковток води з пляшки, що завжди носив з собою.

— Я дуже ризикую кар’єрою через хлопця- спокусника. Я так багато працював, щоб отримати цю посаду і не можу її втратити.

∞∞∞

Сан прокинувся раніше, ніж треба було. Електронний годинник на його тумбочці показував 6:50.

— Що ж, більше часу для того, щоб підготуватись до робочого дня…

Хлопець встав з ліжка і попрямував в душ, зливаючи залишки сонливості.

— Так, сьогодні мені на дев’яту…. Можу зазирнути в кав’ярню дорогою.

Новоспечений професор посідав кількома тестами з джемом та смузі, одягнувся, відповідно до погоди. На вулиці було прохолодно і свіжо і саме тому Сан любив осінь більше, ніж всі інші пори року.

— Ключі, зарядка, гаманець…

Бурмотав собі під ніс хлопець, щоб не забути нічого потрібного.

— Все є! А зараз якщо покваплюсь, встигну ще випити кави і пройтись двориком університету.

Він взяв свій тканинний рюкзак і вийшов з квартири назустріч новому дню. Незважаючи на те, що кафе щойно відкрилась, гостей вже було багато. Жителі великого міста, безсумнівно, цінували каву, що бадьорість, яка так до речі, коли попереду, довгий робочий день. Сан взяв латте з карамеллю, порцію салату з собою і, сплативши, поквапився до університету.

∞∞∞

— Сьогодні я навчаю іншу групу студентів…. Сподіваюся, серед них не буде типів на кшталт Чона, чорт би його забрав… Хоча те, що було вчора, досить непогано….

Але Сан одразу відкинув цю думку, яка, хоч би як він намагався, не покидала його голови з того самого «інциденту» в кабінеті. Найкращим рішенням стало переключити увагу. Під ногами шаруділо осіннє листя, промені сонця плуталися в гілках оголених дерев. Золотисті кольори нагадали Сану про Мінкі, чиє волосся так чарівно переривалося на світлі.

— І як сфокусуватися на роботі, коли у життi відбувається стільки всього?

Хлопець зробив ковток зігріваючого напою.

— Ох, Мінкі…. Як же я по-дурному зараз почуваюся….

Незважаючи на те, що Сан та його старий друг не перебували у стосунках, на душі його шкрябали кішки. Секс з Уйоном він вважав помилкою.

— Більше не дозволю йому розпускати руки… І інші частини тіла теж…. Чон повинен знати своє місце.

∞∞∞

Незабаром професор Чхве уже сидів за професорським столом, чекаючи на початок заняття. Як тільки годинник на його телефоні показав рівно дев’яту ранку, студенти почали завалюватися в аудиторію. Як тільки всі розсілися по місцях, Сан встав і підійшов ближче до парт.

— Треба лише повторити ту промову, якою я вітав свою першу групу.

Це він і зробив. Сан повторив все, що говорив вчора і провів лекцію.

∞∞∞

— Чорт, сьогодні ж вівторок…. З чотирьох до п’яти доведеться бути тут.

Але на обличчі Сана не було тих емоцій, що він відчував насправді. Все ж таки, викладання це те, що йому подобається. За це заняття не мало жодних сюрпризів. Студенти розійшлися (декілька з них уточнили час проведення додаткових), аудиторія спорожніла. Сан вдихнув на повні груди.

— Було легше, ніж я думав.

Він зібрав всі свої речі і покинув кабінет, прямуючи у внутрішній дворик. Сонце світило на всю, і всі предмети набували золотистих обрисів. Сан сів на одну з широких ослонів, дістав з рюкзака книгу і почав читати, щоб скоротити час. Через деякий час хлопця відволік від читання будильник.

— Без десяти чотири. Що ж, час іти.

∞∞∞

У замковій свердловині клацнули ключі і Сан відчинив двері до кабінету.

— Одна з речей, яку я засвоїв потрібно завжди замикати двері. Тоді вже точно не буде сюрпризів на кшталт студентів, що палять.

У приміщенні було тихо, лише годинник на стіні цокав. Сан знаходив цей звук дратівливим. Через кілька хвилин двері в офіс відчинилися. Увійшов студент із сьогоднішньої групи: худий темноволосий хлопець у окулярах та светрі, який явно був йому великуватим.

— Доброго дня, пане Чхве!

Сан нервово намагався згадати його ім’я.

— Привіт. Кан Сухьок, чи не так?

— Так. Я прийшов здати роботу, яву ви задали нам сьогодні.

— Здати роботу? Але ж термін здачі у п’ятницю.

Сухьок виглядав збентеженим і дуже задоволеним собою одночасно.

— Я знаю. Вирішив виконати завдання та здати трохи раніше.

Професор був трохи збентежений, приймаючи його зошит.

— Що ж, добре. Ще щось?

— Ні, це все. До побачення!

— Побачимось у п’ятницю.

Сан поклав його зошит до однієї з шаф з паперами.

— Думаю, програма, за якою викладаю я, надто легка для Сухьока. Таке відчуття, ніби моя робота марна….

Його роздуми перервали голоси да дверима.

— Я прийшов сюди першим!

— Ага, бреши більше!

— Заткніться обоє! Зайдете тільки після того, як вийду я.

Сан закотив очі.

— Жодного спокійного дня…

Професор відчинив двері до кабінету. Перед ним стояли Уйон та Йосан, третій уже спускався сходами. Запам’ятати імена цих хлопців було неважко: ректор постійно вичитував їх та попереджав викладачів про те, що з ними виникають складнощі.

— Що, аж так не терпиться погризти граніт науки?

Уйон та Йосан виглядали трохи засоромленими.

— Я був тут ще до того, як прийшов Уйон!

— А мамця хіба не казала тобі, що брехати погано? Я був в туалеті, коли ти з’явився.

Обидва студенти вибивали право на заняття.

— З якого це часу Чон Уйон ходить на додаткові?

— 3 учорашнього дня.

Сказавши це, він миттю глянув в очі Сану.

— Дідько…

Йосан засміявся.

— Ну ти і гуморист!

— Все. Це переходить межу і ні краплі не смішно.

Ці двоє добряче йому набридли. Найбільше хлопець хотів розібратися з ними та піти додому.

— Конфлікти в іншому місці влаштовуватимете. Не потрібно ставати черговою причиною мого головного болю.

Тут його телефон прийшло оповіщення. Сан відкрив месенджер і побачив повідомлення від, як виявилося, одного зі студентів.

~ Доброго вечора, пане Чхве. Це Чхве Чонхо. Думаю, нам обом є чому навчити один одного…. Зв’яжіться зі мною, як буде настрій;)

— Я думав, що влаштовуюсь на роботу, а не в центр знайомств. Господи, це вже скінчиться…

— А знаєте що? Заходьте обидва до мого кабінету. Часу на індивідуальні заняття не вистачає.

Хлопці, не опираючись, пішли за професором у приміщення і сіли за парти.

— Не хвилюйтеся, професоре, в тісноті, та не в образі.

Йосан самовдоволено посміхнувся до свого жарту, а Сан схрестив руки на грудях і закотив очі.

— Що із матеріалу вам не зрозуміло?

На подив Сана, наступна частина заняття пройшла спокійно. Йосан ставив питання, що його цікавили, Уйон уважно слухав пояснення професора.

∞∞∞

— Дуже дякую за час, виділений нам, пане Чхве.

— Це моя робота.

Хлопці почали збиратись, а Сан відійшов до вікна. На небі зібралися хмари, сонця майже не було видно.

— Як сумно….

Голос Йосана вирвав його з роздумів.

— Професоре Чхве, ви втомились? Якщо що, моя квартира знаходиться буквально за десять кроків звідси.

Він підморгнув. Сану стало бридко.

— Переходиш межі, бро.

В голосі Уйона не було чути прагнення вберегти, швидше відсутність бажання ділитись.

— Чудова можливість позлити його…

Зобразивши жаль, професор сказав:

— Ох, я б із задоволенням. Але, боюсь, надто багато справ. Перенесемо?

Він підморгнув Йосану, а після бічним зором помітив, що Уйон напружився.

— Без питань!

Студенти покинули кабінет, а юний професор втомлено опустився в крісло.