Глава 4: Сімейні обставини.

На кухні утворилася тиша, усі з зацікавленими поглядами спостерігали за рожевою та жовтою поні, що з повільною грацією кішки підходила до Пінкі, допоки їхні мордочки не сторкнулися, подарувавши тихий цмок рожевій кобилці.

– Безмежно вітаю тебе у мене вдома Пінкі Пай! Що привело тебе в таку далечінь? – тепло мовила Дейлі Сан в м’які губи рожевої мордочки.

– Охо, ми-тут-приїхали –до-принцеси-ще-й-натомість-вирішили-трохи-затриматися-і-тепер-я-шукала-Флатті-щоб-передати-їй-їнформацію-про-те-що-Твайлайт-залишиться-довше! – На одному диханні у своєму стилі випалила поні, ні на сантиметр не поворухнувши головою, але вже тримаючи в копиті смаколик. – Кексик?!

– Вельми дякую, – подякувавши, Санні прихопила його у своє копито та не зволікаючи вмить з’їла. – Неперевершено!

– Спасибоньки. – Весело прощебетала Пінкі, теплим поглядом обдаровуючи на її думку дуже милу поні. – Люблю коли поні отримують позитивні емоції від моєї випічки.

– І не тільки від неї, головне не втрачай цей позитив, щоб би не відбувалося. Бо в якусь мить він може дуже добре підбадьорити твоїх друзів.

– Ох, так-так, пам’ятаю, коли ми йшли через ліс, і усі ці великі дерева, що намагалися залякати моїх друзів, а я потім така заспівала їм пісню, про те що не треба боятися темряви, посміхатися, та не втрачати віру у найкраще.

– Надіюсь, що наші сусіди зможуть прийняти нашу дружбу. – Тихесенько прошепотіла Флаттершай, але вуха у поні були такими великими не тільки для краси, а інші поні ніколи не скаржились на такий тиху вимову Флатті, то ж кожен зміг розчути її маленьку фразу.

– Бачу, – взяла діалог у своє русло Тія, – мамо, я вже непогано так маскуюся? – з веселими нотками у голосі, та хитрою посмішкою звернулася вона до матінки. Вбачаючи, як батько тихо прикрився своїм крилом, а його дружина опустила голову та устидливо дивилася на дочку.

– В нас, як не як гості. – Почала виправдовуватись Санні, але таке ніяк не подіяло на старшу, в погляді якої читалося тепле осудження, що колись перейняла дочка від старшої принцеси.

– О-го! – Здивовано пискнула Пінкі, та трохи пошепки додала – Немов принцеса Селестія дивиться.

– Угу. – Пробурмотіла у відповідь Санні, переводячи свій погляд на свого жеребця, що насолоджувався цією ситуацією, та поглядом доньки, що віщував трохи мурашок по спині.

– Ніщо не може цінуватися дорожче в нашому домі, ніж рідні поні! – Чітко оголосила Тія вислів, ніби з якоїсь книжки, – саме так ти мені колись оповіла, коли я майже не залишила нашу домівку, опісля деякої ситуації…

– Саме так. – Санні м’яко покрокувала до старшої дочки, оминувши Клауда з його уважним поглядом. Зупинившись біля дочки, Санні повільно підняла свій погляд та очікувано зустрілася із поглядом фіолетових очей. – Буду чесною, не так я хотіла тебе сьогодні зустріти, пробач.

Теплі копита охопили шию Санні, та притягнули в м’які обійми дочки, що тихо промуркотіла на вушко.

– Я теж не повинна була так ревнувати, але щось, то і хотілось сказати, я не ображаюся, все добре.

– Я…

Тія відпустила матір з обіймів, та подивилася вже простим поглядом люблячої старшої дочки.

– Не зважай, в нас як ніяк, гості. То ж, можливо хтось бажає ще чогось? – Обернувшись до завмерлих, як статуї поні на кухні.

– Головне не моргати! – Пирснула жарт у копито Санні.

– Двох елементів нам тут вже має вистачити! – Підтримала жарт старша, коли умовні статуї переглянулися між собою, опісля кухню залив гомінкий сміх від кожного поні, зрозумівши що кожен з них стояв увесь цей час не поворухнувшись зі свого місця.

 

***

 

Після невеликої паузи на кухні усі мешканці кухні почали активно щось робити, щоб відволіктися, та не здаватися занадто допитливими. Хоча короткі погляди Флаттершай на Пінкі, дуже добре вказували на її зацікавленість до ситуації що відбулася, та бажанням, якось окремо на часі про це поговорити. Ще трохи порозмовлявши на короткі теми, й з насолодою допивши чай зі смаком моря. Сильвія дуже швидко спурхнула до себе нагору, мабуть знову згадавши, що десь там, було сховане її запрошення, хоча Тія, трохи здивовано дивилася у сторону сестри, очікуючи, як та вмить повернеться, але цього не сталося, її відволік чийсь м’який дотик до правої ноги. Звернувши свій погляд, Тія вбачила перед собою Флатті, що притиснув вуха, збирала волю в копито, щоб щось повідомити поні перед собою.

– Я хотіла сказати, що мені дуже сподобалося у вас у гостях, і я з задоволенням зайду ще, але наразі мені потрібно вирушити ще трохи за закупами.

– Так звісно, ми не наполягаємо, дякую і тобі що прийняла запрошення, можливо треба ще запитати Пінкі. – кобила озирнулася навколо, та не побачила й сліду від рожевої поні, що здавалося, була десь поблизу, але чарівним способом вже кудись зникла. Звернув увагу, що на кухні було лише троє поні, старша звернулася до матінки.

– Ма, а і давно Пінкі кудись вчухнула?

– Твій батько, був дуже переконливим, щоб попросити у Пінкі Пай допомоги з геологічними даними, то ж мабуть вони зараз у «кам’яному склепі».

– Тоді, – Тія повернула свій погляд до Флатті, – я не надовго збігаю на гору, та скоро повернуся.

Флатті тихо кивнула у відповідь, та стежачи своїми зеленими очима, як подруга весело крокуючи покинула кухню.

– Тож, – відволік кобилку теплий, майже муркочи голос Санні, – як у вас справи з вашими друзями у Понівілі?

 

***

 

Тія бадьорою риссю піднялася на другий поверх будинку, щось тихо наспівуючи собі під ніс, та не звертаючи уваги на інші двері, прямувала до майже сферичного кабінету її батька, що переробив, та доробив останню велику кімнату для свого кабінету, що йменувалася «кам’яний склеп», через те, що там було зібрано найбільше зразків породи. Зупинившись біля темної лакованої двері, та піднявши праве копито, старша дочка старанно постукала у двері, та не чекаючи відповіді ззовні, штовхнула їх, щоб плавно вступити до кабінету. Незважаючи на великий стіл, та багацькі полиці з найрізноманітнішими зразками каміння та кристалів, відкриті вікна дарували тепле повітря, що розвіювало цю затхлу пахучість. Поні, що були потрібні Тії, навіть не звернули увагу на щось ще, окрім своєї цікавої розмови про який зразок кристалу перед собою.

– Кхм! – дуже голосно мовила поні, щоб звернути на себе увагу. Трохи перелякані мордочки Пінкі та Клауда, зустрілися з засуджуючим поглядом Тії, опісля зрозумівши, що все добре, вони окинули запитальним поглядом білу поні.

– Десь потрібна допомога? – спитався Клауд перше, що прийшло до голови.

– Ні! Але Флаттершай збирається надалі йти по своїм справам, тож, хотіла дізнатися, чи Пінкі залишається тут, або приєднається до подруги?

– Ох, – Пінкі підстрибнула на місті та вмить вилетіла з кімнати під округлі очі Тії та Клауд.

– Це… було… неочікувано. – Вражено мовив Клауд.- Атож, – відійшовши від шоку, Тія злегка посміхнулася, – це ж Пінкі Пай.

– Вона так завжди робить? – спокійно прибравши зразок з під мікроскопу, Клауд щось шукав в одній із нижніх шухляд.

– Інколи, саме про таке я чула лише, коли вона вперше зустріла свою подругу Твайлайт.

– Й давно, ти цікавишся життям інших кобилок?

– Коли мені виповнилося вісімнадцять років, в той час кожен в Еквестрії, має право обирати кобилок для свого табуна.

– Чи зможеш, ти потягнути таку ношу, це ж учениця самої Принцеси, а ще й Елемент Гармонії.

– Час покаже, хто зможе найти ключ від серця такої поні!

– Гадаю це було би, більш схоже на книжку, на сторінках якої буде вписане ім’я щасливчика. – Без сумніву, Клауд був впевнений у прагненні дочки до таких викликів, але нажаль це може спричинити за собою череду не дуже приємних шепотів серед знаті. – Краще спинитися завчасно, щоб оцінити свої зусилля, та подумати про справи, які відбудуться найближчим часом.

– До речі, про найближчий час, – пригадав, що вона невдовзі вирушить до замку Кантерлоту, Тія вирішила розповісти наразі батьку, – я була запрошена на аудієнцію до Принцеси Селестії, вона відбудеться через сім днів.

– П-п-принцеса С-с-селестія, з-з-запросила на а-а-аудієнцію. – трохи заїкаючись від шоку, глава сім’ї Дейлі, відчув себе ніби заритий по саму шию у яму з піском, що бажав затягнути по самі вуха до самого кінця.

– Так, але я впевнена, що не буду там однією з особливих, то ж за це місце треба буде дуже сильно змагатися. – Тія повільно чухала своє підборіддя копитом, обдумуючи, які саме якості претендентів будуть перевіряти, чи будуть акцентувати увагу на основних вміннях поні, авжеж будуть, бо історія це дуже важлива річ.

– Моя принцеса, зустрінеться з нашою найшановнішою кобилкою Еквестрії. – З радісною посмішкою, та сльозами на очах, які ніяк, би не зміг, втримати в собі пегас від щастя, він линув до дочки, та обійнявши копитами так сильно, як ніколи досі.

– Пові-і-ітря, – прохрипіла Тія, бо батько пропустив ту мить, коли бажано послабити свої обійми, – лег-ше, – благала рогата дочка, відчуваючи, як лещата повільно розтискаються, але все ще тримаючи в обіймах. – Залиш, щось принцесі.

– Хе-хе, – легке зітхання повітря овіяло фіолетову гриву, – ніхто не зможе відібрати мій найдорожчий скарб.

– Окрім Дейлі Сан, – з нотками хитрощі прошепотіла у біле вушко, Тія. На такий аргумент, Клауд відреагував посмикуванням своїх крил.

– Окрім Санні, – з любов’ю в голосі погодився жеребець.

За теплими обійми батька та дочки, недалеко тишком спостерігала рожева поні, боячись зіпсувати такий чудовий момент, допоки фіолетові очі білої поні не викрили Пінкі, що тихо стоїть біля дверей кабінету. Відкривши рота, щоб спитати у Пінкі, але вмить щось м’яке та солодке заповнило уста. Рефлекторно покусуючи, Тія потрохи поглинала впхнутий кексик, не відриваючись від обійм з батьком. Мабуть таке дійство утягнуло би на набагато довший час, але старша дочка ініціативно першою покинула плечі батька.

– Нас усіх, ще чекає сьогоднішня сімейна вечеря, тож обійми нам гарантовані. – Притиснувши вушка, збентежено мовила Тія, але вмить переключила свою увагу на Пінкі.

– Так! Я не проти, ще пройтися.

– Але… я ж… – здивовано пропищала Тія, уважно дивлячись на копито рожевогривої поні.

– Пінкі Чуття! – весело посміхнулася рожева, та м’яко бупнула у ніс своїм хуфом, дуже зворушену яйце-голову поні, як мовила би, моя подруга Рейнбоу Деш.

– Тато, я пройдуся до свого університету, щоб відмітитися, та скоро повернуся.

– Так, люба, ми з твоєю мамою якраз поробимо все для столу, і вже коли, ти повернешся, ніщо не зможе нас втримати від сімейних обіймів. – Гордо та обіймаючи правим крилом, Клауд ніжно чмокнув свій скарб у червону, як розпечене вугілля щоку.

– Сімейна вечірка, це чудесно! – Мрійливим голосом, підтвердила Пай.

Тія плавно похитала головою у відповідь, та впевненим кроком вирушила вперед, прислухаючись вушками, до тихих кроків Елемента Сміху біля себе. Спустившись, вже на автоматі поні обтягнула на себе свої сідельні сумки, та вигукнув на кухню декілька слів матінці, що вже по повній експлуатувала кухню для вечері. Вдихнувши по більше повітря, Тія с легкою посмішкою на мордочці обернулася до Пінкі, яка вже вистигла прив’язати декілька кульок до почтової скриньки, та повернувши голову на правий бік й вигнувши брову в жесті запитання, Тія проковтнула свою стурбованість, та звернулися до Пінкі.

– Моя академія знаходиться недалеко від школи Обдарованих Магів Принцеси Селестії, тому пройтися нам доведеться багато.

– В такий чудовий день, чому б не пройтися разом з подругою. – Тія збентежено опустила свій погляд на копита, щоки покрилися легким рум’янцем.

– Ти насправді, так думаєш? – піднявши погляд, біла поні вже не могла відірвати погляд від блакитних очей.

– Авжеж, дурненька, я ж не приходжу до кожного поні у дім, просто так.

– Ти, прийшла коли з нами була Флаттершай, а саме до неї.

– Це був тільки гарний привід, щоб познайомитися з хорошими поні. Ходімо. – Пінкі промайнула повз Тії, не забувши пройтися мордочкою по щоці, зазиваючи здивовану подругу, та весело наспівуючи, повільно віддалялася. Зібравши себе у копита, молодий історик Еквестрії поспішив надолужити рожеву кобилку.

Частину шляху районом, кобилки пройшли мовчки, Тія проробляла дихаючі вправи, щоб заспокоїти своє збудження, до однієї дуже розкутої поні, а Пінкі ніяк не реагувала, та просто йшла біля білої поні, та інколи тикаючи копитом, висловлювала свою думку про будинки елітного району Кантерлоту.

– …а ось цьому дому не дуже пасує другий поверх, він зовсім без смаку й видно, що це доробили, якщо робити щось, то з глуздом та консультацією з розумними поні.

– Тут багато, хто вважає себе розумнішим за інших, та воліє щоб було зроблено так, як вони бажають.

– Але ж, це додаткові проблеми, витрати.

– Багато з аристократії, народилися з золотою ложкою у роті, тому, це в них така життєва потреба. – Тія дуже уважно покрутила головою навколо себе, але все ж використала закляття тиші навколо них.

– Мабуть важно жити з такими сусідами. – Трохи сумно відреагувала рожева, вважаючи несправедливим, що така файна кобилка, проживала серед зарозумілих поні.

– Тут треба, просто бути ввічливим та слідувати правилами поведінки, й життя нічим не буде відрізнятися від життя в Понівілі. Нас з сестрою батьки навчили ще з пелюшок, яку поведінку хочуть бачити навколишня аристократія.

– Й вас це не обурило?

– Авжеж обурило, й батьки про це добре знали, то ж опісля деяких лекцій, з часом до нас прийшло розуміння, що тут тільки ділом, ми зможемо щось поміняти, та довести цим снобам, хто з них не правий.

– Хмм… Цікавенько. По твоїй роботі, та заслугам, вони оцінюють статус вашої сім’ї?

– Можна й так сказати, але наша сім’я завжди залишається в статусі середньостатистичної, нам це дозволяє жити без проблем з більш статусними сім’ями.

Звернувши з вимощеної доріжки на ґрунтову доріжку, Тія вирішила пройтися через паркову зону, поглядом підмічати нові зміни у красі улюбленого місця. По цей день, найвпливовіші флористи аристократії боролися за статусне місце Квітникаря Кантерлоту, це надавало перепустку у замок, де як ніяк, можна було вдосталь оцінити красу внутрішньої архітектури, та зловити мить, щоб вбачити сонцелику принцесу.

– Багато хто мріяв отримати статус Квітникаря, щоб не тільки доглядати цей парк, як я сміялася, коли дізналася, що мій друг відмовився покидати статус доглядача цього парку.

– Й чому ж він відмовився?

– Казав, що тут його душа, й покидати щось рідне буде дуже боляче для нього, навіть спромігся написати в офіс принцеси, де його схвалили на окрему посаду цього парку. – Тія зупинилася посеред доріжки, та дуже уважно маніпулювала вушками, вихоплюючи кожен звук що зароджувала природа.

– Ми когось шукаємо? – Спитала Пінкі, коли зрозуміла, що поні щось вишукує.

– Так! Вже знайшла!

Тія короткими кроками підійшла до густого куща з Піренейськими Фіалками, зануривши свої копита в фіолетові квіти, весело посміхаючись рожевій мордочці біля себе, щоб опісля витягнути за сонну мордочку жовтого поні з такою ж світло-фіолетовою гривою.

– Доброго ранку соня. – По-теплому мовила Тія, та легесенько поцілувала в ніс.

– Тія. – Дуже збуджено відреагував понь, та почав швидко кліпати очима, – ти повернулася, та й ще так рано, яка чудова новина.