Глава 4. Не з проста.

-Ти вже годин п’ять дивишся в стелю. В ній нічого цікавого немає. Вона біла, це все. Що ти там намагаєшся знайти?

-Відповідь, Те, відповідь на питання, яке я навіть ще не придумав. – Чимін знову моргнув, аби лишень змочити очі і далі продовжив буравити поглядом білу чисту поверхню з парочкою тріщин.

-Якого…? Гоблін з тобою. – Кім махнув рукою в сторону Пака і пішов до ліжка Юнгі. – А ти як? Прийшов до тями, недонечисть? Я тобі що не день то дивуюсь. Ти не вампір, ти біда.

-Ти зараз в зуби отримаєш. Не можу я знаходитись в такому смороді.

-Який ти тендітний. – Посміхнувся Техьон.

-Йди ти.

-Та я ж не зі злості.

Чимін хмикнув. Він то точно знав, по Кіму видно. Дивлячись на цих двох Чимін, повертався думками до Чонгука. Ректор поводився з ним дивно. Ситуація на полігоні не давала спокою. Чон хотів поцілувати його, це він точно знає, але чому? Невже він йому сподобався? Чи це спортивний інтерес будь-якого некроманта? Чимін чув про мораль некромантів. Вони повна протилежність світлим магам, у них немає заборони на одностатеві стосунки, зв’язок до весілля, і не тільки через кохання, а й так, заради задоволення, і що для Чиміна було більш незрозумілим, так це наявність кількох партнерів. Паку навіяли, що це все погано, а світлі маги таким «черевики не псують», як любив говорити його батько.

Але зараз, перебуваючи в оточенні некромантів, тісно спілкуючись з двома з них, він бачив в них звичайних хлопців, навпаки, тепер він думав про світлих магів, як надто затиснутих. Згадуючи ж про поцілунок, що не відбувся… Пак різко сів на ліжку.

-Орк та десять гоблінів! – вигукнув Юнгі. – Ти ніби з труни!

-Ну тобі краще знати. – Хіхікнув Техьон.

-Ми не спимо у труні. – зітхнув Мін. – Це казочки.

-Упевнений, у тебе в кімнаті ліжко у вигляді труни. Ти ж запросиш нас одного разу в гості?

-Ні.

-Чому, ми ж товариші?

-Гуль тобі товариш. – Огризнувся Юнгі і заліз під ковдру.

-Темрява збережи, ти що!

-Так-так, той який сьогодні смердів. Світло і темрява, мене зараз знову знудить.

-Ти безнадійний. – сказав Техьон, поплескуючи долонькою по ковдрі. – Так, а чого ти підірвався? – Повернувся він до Чиміна.

-Думка прийшла, одна.

-Ааа, знайшов-таки? – Техьон тицьнув пальцем у стелю, ніби пояснюючи, що він мав на увазі.

Чимін не звернув на це уваги.

-Твій дядько. Кому він віддає перевагу?

Техьон насупився.

-Кому?

-Ну, він з жінками чи …?

Техьон усміхнувся. Юнгі визирнув з-під ковдри.

-АаааАААА навіщо тобі це?

-Цікаво.

Техьон продовжував хижо посміхатися.

-Цікаво тобі значить. Мій дядько віддає перевагу і тим, і тим. Я особисто заставав у нього вдома і милих леді і чудесних юнаків. А що? Дивись, він заборонив секс у академії. Після того як відправив в декретну відпустку шосту вагітну адептку та другу викладачку. – посміхнувся він, а потім насупився і додав. – За рік. Ми, некроманти, не дуже моральні, якщо ти не в курсі. І, як я чув, викладачка, яка вміла робити класне протизаплідне зілля сама пішла в декрет, щоправда запланований, а в місті адептам такі речі не продають. Ось такі справи.

-Але одностатевий то можна, виходить? – пробурмотів Юнгі, насупившись. – Якщо основна умова, не вагітніти, то двоє хлопців або двоє дівчат легко з цим впораються.

-Ти просто геній, Мін Юнгі.

-Я тобі вже казав сьогодні, що я тебе ненавиджу?

-Так, двічі.

-Я просто подумав, – сказав Чимін, привертаючи увагу парочки, – а чи може бути таке, що я йому сподобався? Скажімо, раптом він сподобався мені, і я просто дізнатися хочу, чи це взаємно.

-А він тобі сподобався? – Запитав Кім.

-Взагалі-то він все ще мене трохи бісить. Але мені подобається, як він пахне.

Юнгі скривився.

-Це більше на збочення схоже.

-Ти, між іншим, теж сказав, що я приємно пахну.

-Маєш на увазі, в порівнянні з дохлим гулем?

Між КімМінами, як про себе назвав їх Чимін, знову почалася суперечка. Пак зітхнув, закриваючи тему до найкращих часів.

 

***

-Ох, ця нечисть мене з розуму зведе. – Простонав Юнгі. – Чому вони всі дохлі?

-Тому що ти некромант. – відповів Техьон, не відриваючись від книги.

Кім освіжав у пам’яті матеріал вже для себе знайомий, а ось Міну довелося потіти. Техьон знав, що здасть цю практику, він уже робив це, свого часу спостерігаючи за Чонгуком, коли той навчав адептів в тому році. Кім пишався тим, як швидко і легко йому вдавалося освоювати магію смерті. Почувши черговий стогін вампіра, хлопець не витримав.

-Що знову?

-Я вивчив теорію. Повністю. До коми, до крапки. Але на практиці я точно провалюся.

Кім відклав підручник і пожувавши губу, кивнув Юнгі на двері.

-За мною.

-Що, знову їсти? Ми вже робили набіг на кухню. Двічі. Між іншим, я добре просунувся у гіпнозі. Якщо старанніше практикуватися, доросту до рівня мого дядька Но. Він навіть вампірів гіпнотизує, і більш-менш розумну нечисть. – Крадучись, вони пройшли до верхніх навчальних поверхів. – Для чого нам клас анатомії?

Кім проігнорував Міна і озирнувся на всі боки у пошуках свідків. Переконавшись, що такі відсутні, хлопець дістав із задньої кишені відмичку і пару секунд поколупавшись у замку, успішно відімкнув двері.

У класі було моторошно. Полиці, заставлені всякими препаратами з органами відомих і поки що ні істот, скелети і живі гризуни. Щури. До них Техьон і хотів дістатися.

-Я тобі зараз таємницю відкрию, а ти пообіцяй, що нікому не розкажеш. Навіть Чиміну. Йому я сам скажу. Коли прийде час.

-Про що? Про те, що ти замки першокласно вкриваєш?

-Спасибі.

-Це був не комплемент. Якщо нас зловлять, рудий, я тобі голову відкушу. Іноді в мене відчуття, що твої кучерики єдина звивиста річ, яку має твоя голова.

-Так, тепер це звучить навіть якось образливо.

-Що ми тут робимо? – Запитав Юнгі, прискіпливо дивлячись на некроманта.

-Допомагаємо вам з Чиміном підготуватися до пари.

Мін насупився і глянув на щурів.

-Вони живі.

-Поки що.

-Ми що хлопнем академського щура?

Хижо усміхнувшись, Техьон виставив руку вперед і заплющив очі. Пацюк, найбільший з усіх, що раніше мирно жував у куточку, раптом завмер, а потім упав мертвий. Лапами вгору.

-Ну ось і все. Залишилося її витягти.

-Та ви знущаєтеся.

Хлопці здригнулися і обернулися.

Чонгук стояв у дверях темніше грозової хмари. Склавши руки на грудях, він виглядав ще більшим, ніж зазвичай. Так просто їм не могло поталанити. Звісно. Чортова кімната. Техьон глянув на родича з благанням у погляді.

-І не думай. Забирайте щура, і до мене в кабінет. І Техьон, зачини двері.

-Лайно орківське. – прошепотів Кім. – В нас проблеми. Гаразд, пішли.

Техьон глянув на вампіра, який величезними очима дивився на нього. Хлопець припустив, що шок може бути викликаний не появою ректора, а тим, що він убив тварину силою думки.

-Я не можу вбити людину. – сказав Техьон, дістаючи дохлого щура, намагаючись не зачепити двох, що залишилися, щоб не спровокувати їх на укус.

-Не можеш, чи просто не намагався? – Тихо запитав Юнгі, після чого розвернувся і пішов, не дочекавшись Кіма.

 

***

-Стривай ти! Мін! – Вампір зупинився, але не обернувся. – Я все поясню, але прошу – тримай все у секреті. Про це знають лише дві людини, включаючи мене. Ну, і тепер ти.

Мін подивився на щура в руках некроманта і гучно ковтнув слину. Тепер Техьон здавався йому моторошним.

-Ти вбивав щось більше за щура?

-Я прошу тебе, поговоримо не тут, а в кабінеті Чонгука.

-Це означає так? – З усмішкою пролунало у відповідь.

Юнгі хмикнув і пішов до кабінету Чона. Йому було цікаво, де носить Пака. Зараз би він йому знадобився чисто для присутності. Сила Техьона лякала і розбурхувала. Некроманти могли керувати смертю, бо їхня магія була тісно пов’язана з нею, вони звичайно могли забрати життя, але таким же способом, як і всі інші, а не силою думки. Керувати смертю у цьому сенсі не вмів ніхто.

У кабінеті Чона вони виявилися не першими гостями.

-Матильда!

Хлопці здригнулися і обернулися на крик чоловіка в кріслі. Він був у викладацькій мантії і з жахом дивився на тіло в руках Кіма. Він був молодий, високий, і, здавалося, потужної статури, можливо через широкі плечі.

-Матильда?

-Мій щур. Чому вона мертва? Ви вбили мого пацюка?

-Заспокойся, Сокджин. Я знайшов її мертвою в клітці, і сказав хлопцям принести. – Видихнув Чон потираючи скроні.

-А що ти робив у моєму кабінеті в таку годину? – насупився чоловік.

-Перевіряв, чи весь навчальний матеріал доставили.

-Зараз? – недовірливо перепитав той.

-У мене дуже багато справ. Я все не встигаю.

Кім Сокджин зміряв друга, а вони були саме друзями, недовірливим поглядом і знову повернувся до трупа.

-Це не пояснює, чому вона померла.

-Може від старості.

-Їй було лише два.

-Ну може отруїлася.

-Я годую їх виключно кормом найвищого гатунку.

-Ти експерименти на них проводиш. Ти думаєш, вона така здорова завдяки генетиці батьків? І в кого пішла в маму чи в тата?

-Так вони мені для того і потрібні!

-Ну ось і не скаржся. Усе вали, ці троє повинні мені практику відпрацювати.

Кім заткнувся і замислився.

-Ти винен мені щура.

-Обов’язково.

Сокджин зітхнув, кинув скорботний погляд на труп щура і вийшов.

-Троє? – Запитав Техьон, коли двері за викладачем зачинилися.

Юнгі ляснув його тильною стороною руки по плечу і показав кудись за себе. Кім повернув голову і побачив у куточку Чиміна, який підібгавши губи, легко скривив їх на зразок посмішки і помахав рукою.

-Я знаю кого ми посилатимемо в розвідку. – шепнув Техьон.

-Я б на це сильно не розраховував. З непомітністю у вашого товариша так собі, як показує практика.

Чимін скорчив пика ректору, поки той не бачив, все ще сидячи з заплющеними очима зображуючи пам’ятник Всесвітньої втоми, і підійшов до хлопців. Вони втрьох сіли на диван навпроти ректора.

-Де ти був? – спитав Юнгі, нахилившись до Чиміна.

-В лісі.

-Навіщо? – здивувався Техьон.

-Шукав труп.

-І як, знайшов? – знову запитав Кім, нахиляючись над Юнгі, що сидів посередині, тим самим присуваючись впритул і притискаючись до нього щуром.

-Як бачиш – ні. Зате у вас успіхи краще будуть.

-Техьон, я уб’ю тебе нахрен. – Почулося здавлене від вампіра.

-Досить. Чому ви утрьох такі проблемні?

-Ти забув Тобіаса? – посміхнувся Техьон. – Як він до речі? Витягнув руку?

-Не без курйозів. – ухильно відповів Чонгук. – Навіщо тобі щур Техьон?

-Допомогти.

-Кому? Щуру? Їй так набрид Сокджин, що вона навчилася говорити по-людськи і попросила позбавити її від мук?

Юнгі пирснув у кулак і швидко відкашлявся.

-Ні, хлопцям. Потрібен був труп для тренування.

-А ти не міг сам її добути?

Пак здивовано глянув на Чонгука, потім на Техьона, і нарешті звернув увагу на єдиного не обтяженого лицем повним страждань. Юнгі підібгав губи, мовляв «не я це повинен сказати» і перевів погляд на ректора.

-Мені теж пояснення потрібні.

-Техьон не такий як усі.

-О, це ми помітили. – посміхнувся вампір.

-Просто знайте, що його руде волосся це не просто збій. Він уміє щось, чого не вміють інші.

-Наприклад, вбивати силою думки. – прошепотів Техьон.

-Що?! – Чимін здригнувся і подивився спочатку на Кіма, а потім на щура. – Гоблінов зад! Це ти її… Силою думки?

Техьон кивнув, скривившись при цьому так, ніби мішок лимонів з’їв.

-Чорт забирай, це ж здорово! Страшно, але здорово.

-Темрява, скажіть, що мені почулося. – прошепотів вампір.

-Ти не боїшся мене? – з побоюванням запитав Кім.

-Ні, ну тобто це звичайно страшно, але чи не означає це, що ти неймовірно сильний?

-Я теж про таке не чув. Але мені лячно, не те що я тебе тепер уникати буду, ти все ще мій друг, але від тебе тепер мороз по шкірі.

-То ти ще від Марильди відійти не можеш. – З’єхидничав Кім.

-Матильди. Її звали Матильда.

-З глузду з’їхати! Маг, який не просто працює зі смертю, а здатний її контролювати. А повернути до життя ти можеш?

-До речі, погано що Джин її побачив. Тепер повернути не вдасться. – сказав Чонгук.

-Отже, може. – Відповів Мін. – Повертай.

-Не так швидко. – хитро посміхнувся Чонгук, смакуючи майбутню виставу. – Спочатку – відпрацювання. А ти негідник, за те, що вломився в кабінет анатомії, протреш усі ключі замку.

-Що?! Та їх сотні!

-Точніше, тисяча сто чотири.

-Чонгук!