Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал

    — Добре, що Ви покликали нас, Моде, — сказав старий метр з історії, якого звали Ардам. — Не турбуйтеся, ми приведемо до тями дурного учня, який посмів балуватися червоним пилом у стінах Академії.

    Мод стояв біля коридору кафедри. Його встигли допитати щодо того, як він знайшов учня і що взагалі бачив. Мод збрехав, що ходив повз, але в іншому розповів правду. Далі його випровадили із загального кабінету, щоб самим обговорити подію. Тільки метр Ардам пояснив безневинному Моду ситуацію.

    — Червоний пил? — не зрозумів Мод. — Що це?

    — А ви не чули? — щиро здивувався старий. — Щаслива ж ви людина! Зараз «пил» поширена розвага серед молоді! Огидна річ, просто огидна! — метр Ардам почав голосити. — «Пил» — це порошок, зроблений алхімічним способом, який має винятково руйнівний вплив на організм та викликає звикання. Від нього лише одне горе в сім’ї! Але дурна молодь того не розуміє, адже «пил» може викликати веселі видіння, щоб їх! За хвилинні веселощі можна поплатитися і життям, якщо відсипати занадто багато «пилу»! Адже Ви знайшли людину, яка просто балувалася, але деякі використовують «пил» для підвищення магічних здібностей, що зовсім нонсенс! Молоді люди зовсім не думають, що роблять!

    Мод здивувався від почутого. Але, схоже, що знайдений ним учень зовсім не страждав та йому було погано, навпаки! І хоча наслідки могли виявитись (або виявляться потім) жахливими, учень просто сховався серед парку, щоб його не знайшли викладачі. Схоже, що інші студенти такій картині не здивувалися б, а пройшли повз, але тільки не Мод.

    — Завдяки Вам, Моде, — метр Ардам поклав йому руку на плече у заохочувальному жесті, — ми тепер знаємо, що ця зараза поширилась у стінах нашої Академії. У нас не було жодних доказів на руках, але не тепер. Хтось займається незаконним продажом червоного пилу серед наших учнів, ми повинні зробити все можливе, щоб захистити вас від небезпеки.

    Мод вчинив правильно, але чомусь йому здавалося, що його правильний вчинок не сподобається тим, кому цей «пил» потрібний.

    ***

    — Що ти накоїв?

    Мод злякався, коли Ал’єн глянув на нього таким поглядом — у ньому читалася розгубленість та гнів одночасно.

    Ал’єн прийшов без звичної компанії, не дозволивши Моду вийти зі власної спальні. Ал’єн протиснувся всередину, зачинивши за собою двері, хоча так аристократи не роблять.

    — Пробач, але що?.. — розгублено озвався Мод, позадкувавши до столу.

    — Вчора ти видав Академії, що тут активно продається «пил»! — Ал’єн говорив напівпошепки, тому ставало дедалі страшніше. — Ти хоч уявляєш, яке осине гніздо ти розворушив?

    — Я…

    — Звісно ​​що ні! Моде, я не розумію, ти зростав у особливому світі чи як? — Ал’єн напружено помасажував скроні. — Всі знають, що в нас можна дістати «пил»! Навіть я! Але ми не доносимо про це вчителям, бо «пил» — річ незаконна! Наша ненормальна адміністрація може будь-кого вигнати за найменшої підозри! Але це не страшно, — він глибоко вдихнув, заспокоюючись. — Постачальник. Ніхто не знає, хто постачальник «пилу» в Академії. Але тут не потрібно багато мізків, щоб зрозуміти — справа пов’язана з бандитським угрупуванням, навіть не знаю якої, але не має значення! Самі учні не можуть робити «пил» у стінах Академії, тому постачальник бере його ззовні. Починаєш розуміти?

    — Ну… — Мод з неуважним видом сів на стілець. — Отже, я випадково завадив бандитам займатися продажом «пилу»?

    — Навряд чи його продаж можна скасувати, — Ал’єн втомлено впер руки в боки. — Але тепер всі стали на вуха. А як же ті люди, які залежать від «пилу»? Їм начхати на те, що він руйнує їхнє здоров’я, тому тобі не подякують! А у нас повно людей, хто купує «пил»! Моде, та вони тебе зненавидять!

    — Але ж «пил» — це погано!..

    — Та начхати всім! Я був на зборах старост, — Ал’єн теж сів, але тільки на край ліжка. — Незабаром будуть загальні збори з приводу червоного пилу. Будуть введені нові правила, а ще без попередження перевірять усі кімнати на наявність «пилу». Думаю, що залежні здогадалися замести сліди відразу, як дізналися, що ти видав Каріана.

    — Видав? — жахнувся Мод. — Ні, Ал’єне! Я не знав! Я просто злякався, коли побачив його червоні очі!

    — Я розумію, бо знаю тебе, але інші вирішили, що ти стукач. Навіть якщо ти спробуєш довести всім і кожному, що не хотів завдавати незручностей, гнів натовпу не зменшиться.

    — О ні… — Мод затремтів від думки про те, що накоїв. — Що ж мені тепер робити?..

    Ал’єн приречено видихнув.

    — Серед аристократів також дуже багато людей, пов’язаних із «пилом», — повідомив він. — Я намагатимусь пояснити їм ситуацію, але будь готовий до гіршого. У будь-якому випадку, ти в пастці, Моде. В очах залежних від «пилу» ти — ворог.

    — Ал’єне, що мені робити? — у розпачі спитав він.

    — У мене немає варіантів, як перечекати хвилю негативу. Хіба що перетерпіти. Коли всі охолонуть, то ми постараємося виправити ситуацію… якось… — Ал’єн невпевнено поправив пасмо волосся. — Я щось придумаю, гаразд?

    — Тобто мені доведеться витримати удар?.. — Мод зблід. — І що на мене чекає?

    — Хотів би я знати точно. Аристократи часто обходяться знущаннями та образами, але я не можу відповідати за кожного. А от із безрідними ситуація гірша… Сам розумієш, які вони дикі…

    Мод підібгав губи і стиснувся в плечах:

    — Як мені захистити себе?..

    — Ти у мене питаєш? — здивувався Ал’єн. — Не будь дитиною! Якщо на тебе нападають – нападай у відповідь! Не можна дозволяти іншим принижувати себе, інакше назавжди залишишся ізгоєм! А репутація у тебе і без цього гірше нікуди! Мод, скажи мені прямо, чому ти за стільки днів так ні з ким і не потоваришував? Ти ходиш один, обідаєш один, не прогулюєшся з усіма, тебе нема на групових зборах! Ти ігноруєш нас усіх!

    — Я не… Я просто дуже соромлюся! — Мод, сказавши це, відчув себе жалюгідним. — Я не вмію… Не знаю, як треба заводити друзів… На мене все дивляться, мені стає лячно!.. Я не можу просто піти гуляти з кимось, бо боюся нав’язуватись…

    — Говориш так, наче тобі сім рочків, чесно,— Ал’єн пирхнув, проте не став лякати Мода і далі. — Однак я радий, що ти сказав мені правду. Твоя боязкість не грає тобі на руку, оскільки збоку схоже, що ти всіх цураєшся, начебто приховуєш щось безперечно важливе. Деяких така поведінка дратує, інші ж додумують причини самі. Розумієш, ніхто не може залізти в твої думки та зрозуміти, мовляв, ага, він просто сором’язливий! Та ніхто й не повинен підлаштовуватися під тебе. Це ти маєш підлаштовуватися під життя. Бери себе в руки і вчися говорити з людьми… Ну, коли все вгамується… — Ал’єн зменшив оберти в повчальній промові. — Зараз тебе мало хто захоче слухати.

    Мод почував себе огидно. Від нервів почало нудити. Але дороги назад вже не було.

    Він не виходив з кімнати весь день, навіть не пішов на вечерю. Мод сидів на ліжку, ховаючись під ковдрою, та повертався думками додому. Там не було жодних проблем. Не було нічого страшного. Мод навіть не знав, що таке червоний пил і навіщо він потрібний, бо жив без турбот. Навряд чи ковдра могла врятувати його від реалій світу, але Мод наївно ховався в темряві як перелякане щеня.

    Живіт вимагав їжі, однак Мод не зміг би відкусити навіть найсмачніший у світі торт, поки перебував у такому стані. Найстрашніше полягало в тому, що післязавтра закінчяться вихідні та Моду доведеться вийти на пари. Доведеться!

    Мод здригнувся, коли почув стукіт у вікно. Він підскочив на ліжку, злякавшись різкого звуку, і подивився на зачинені віконниці. Він неохоче підвівся, щоб відчинити вікно та впустити в кімнату кам’яного ворона. Ворон сів на стіл, а потім широко розкрив дзьоб. З кам’яного рота вискочив невеликий сувій, який Мод швидко підхопив у передчутті.

    Артібальт нарешті надіслав листа!

    «Пробач, що не зміг надіслати вісточку протягом усього тижня, але на те були причини. Потемний король посилив охорону, за мною поставили шпигунів. Зараз я знайшов час послати ворона без ризику, але не знаю, коли такий шанс підвернеться ще раз. Я сподіваюся, що в тебе все там добре. Тобі не завадило б знайти собі друзів та навчитися ладити з людьми, тож сприймай навчання в Академії як частину свого дорослішання.

    Тобі, напевно, цікаві новини про батька. На превеликий жаль, я не можу сказати чогось конкретного. Агоній скоротив кількість радників, але мені пощастило залишитися в числі довірених осіб. Я бачу його щодня: Агоній як ні в чому не бувало виконує свої обов’язки правлячого короля. Мені здається дивним, що він не згадує тебе навіть на зборах лордів. Мене лякає його спокій. Можливо, він здогадався, що ми вирушили кораблем. У такому разі тобі варто рідше виходити в місто, з метою безпеки взагалі ніколи. Однак не все так погано, я все ще можу змінити ситуацію. І насамкінець я хотів би сказати тобі, щоб ти не виділявся. Це важливо. Спали цей лист, як тільки прочитаєш його, а ворона відпусти до господаря.

    З повагою, А.»

    Мод поспішно підніс листа до свічки, щоб спалити його, як і вказував Артібальт. Ворон полетів через відчинене вікно сам. Мод залишався на самоті. З нищівними думками про те, що все йде не за планом. Все котиться у Безодню.

    ***

    Мод не прийшов на загальні учнівські збори з приводу червоного пилу. А навіщо? Він знав, що всі косо дивитимуться на нього при адміністрації, але потім… Зрозуміло, що на зборах вчителя розповідатимуть про шкоду червоного пилу, про те, які наслідки будуть у тих, хто її вживає і тим більше поширює. Моду ця інформація була непотрібна. Йому б знайти захист від суспільного гніву! Але якщо він піде скаржитися викладачам, то зробить лише гірше. Мод хоч і не був найрозумнішою людиною у світі, але це розумів. Він сам припустився помилки і ніхто не зможе її виправити. Та й не повинен.

    Якби Мод був ще принцом, то, звичайно, прислуга б усе виправила! Коли Мод розбив чашку перед чаюванням з батьком, то прислуга швидко її замінила, а Мода ніхто не лаяв. Від думок про батька Моду стало ще гірше. Артібальт написав, що Агоній не змінився. Ніби йому начхати на відсутність сина. А це дуже боляче усвідомлювати, хоча час уже звикнути.

    У двері постукали. Мод не відреагував. Вранці йому вже стукали якісь хлопці, вони погрожували через двері «розбити ніс щурові» та навіть штовхали її ногами. Моду було страшно, але хлопці невдовзі пішли, мабуть, вважаючи, що «щура не було в норі». Адже після зборів громадський гнів тільки посилиться!

    — Моде, це я, — почувся голос Аларія. — Будь ласка, впусти мене.

    Мод не хотів вставати з ліжка, але Аларій не заслуговує на ігнорування. Довелося підвестися й відчинити йому двері. Крім Аларія в коридорі більше нікого не було, що трохи заспокоїло Мода, і він навіть відчув приємний запах пиріжків. У животі загуло.

    — Я чув, що трапилося, — співчутливо сказав Аларій, проходячи до кімнати. — Я навіть шукав тебе в їдальні, але… Мабуть, було очевидно, що ти туди не ходиш. Так що ось, приніс із кухні.

    Він поставив на стіл невелике блюдце з пиріжками, яке тримав закритим скатертиною весь цей час. Мод сів на ліжко, сором’язливо відводячи погляд.

    — Я все зіпсував.

    — Не кажи так, — Аларій ніяково усміхнувся. — Ти не міг знати, що буде далі!..

    — Я ідіот.

    — Цього, тим більше, не слід говорити. Моде, твоя доброта – це не дурість, – Аларій сів на стілець навпроти. — Ну, хто ще міг занепокоїтися через незнайомця? Тільки добра людина, в серці якої немає місця жорстокості.

    — Але врешті-решт з’ясувалося, що людина була в повному порядку, — Мод труснув головою. — Я просто зіпсував йому все! Його виженуть із Академії, так?

    — Це питання ще обговорюється… — Аларій не відповів прямо. — Я розумію, чому ти вважаєш себе дурним. Ти просто не вмієш користуватися своєю добротою. Навіть нею треба вчитися користуватися. Не всі люди у світі гідні милосердя та співчуття, адже життя не чорно-біле. Іноді краще пройти повз людини, якій погано.

    — Жахливо звучить… — Мод запустив пальці у волосся. — Це жорстоко…

    — Але так і є. Ніколи не знаєш, а раптом людина, якій погано, виявиться невдячним відморозком? Не всі люди відповідають на добро таким же добром. Деякі просто користуються чужою добротою у своїх корисливих цілях. Таких більшість насправді.

    — Я надто дурний для цієї сторони життя. Я жив інакше. Без проблем, без конфліктів… — Мод похнюпився. — І мені це подобалося…

    — Кому б не сподобалося? — з розумінням посміхнувся Аларій. — Але за таких умов складно розвиватися. Складно знайти в собі силу, розумієш? Труднощі даються людям не для того, щоб ускладнити життя… ну… саме для того, але не зовсім… Я хочу сказати, що долаючи труднощі ми змінюємося. Щоразу, шишка за шишкою, і у нас виростає панцир.

    Мод прислухався до приємного голосу Аларія і розслаблявся. Йому було приємно, що Аларій так добре до нього ставиться, але це ж і здивувало:

    — Але Ви теж добрий… Інакше чому Ви такі добрі до мене?..

    — Я теж жив без панцира, — чесно зізнався він. — І чудово розумію, через що ти проходиш. Моя сім’я займалася благодійністю при храмі Джерел, хоча сама жила дуже бідно. Я довгий час не знав про те, що бідність не робить когось добрішим.

    — То ви харама! І як Ви потрапили до Академії?

    — Ну, мій день Єднання припав на шістнадцять років, — Аларій ніяково хмикнув, ніби це не дуже приємні спогади, але він не хотів обривати контакт з Модом. — Батьки вирішили зробити подарунок: вони зібрали гроші для мого навчання. Щоб я міг досягти чогось у житті, а не сидіти все життя у храмі. Так я опинився в Академії. Мені теж було важко вибирати сторону, тому я плив за течією. Я потрапив до безрідних просто так, адже аристократи здавались мені незвіданою територією, а безрідні хоча б виглядали знайомими.

    — Ось як… — Мод зацікавлено кивнув, відволікаючись від своїх проблем. — І тоді Ви познайомились із тренером?

    — З Картом?.. — Аларій аж здригнувся. — Ну, знаєш… У нас все починалося не як у казках!.. Карт виглядає строго, але в нього ті ще заскоки! Я боявся його, як вогню.

    — Правда? — Мод остаточно захопився історією.

    Аларій бачив, як співчутливо на нього дивиться Мод, та зітхнув. Він би не став розповідати про своє життя без потрібної нагоди, але якщо це допоможе йому заспокоїти Мода і якось його підтримати, то чому б і ні?

    — Карт задирав мене майже все моє учнівське життя, — продовжив з усмішкою Аларій. — А потім обдурив, скориставшись моєю добротою. Він казав, що покаявся та вибачається, що йому потрібна моя допомога. Ну, я й повірив. У результаті ми одружені вже двадцять років.

    — Якось Ви різко перескочили…

    — Боюся відштовхнути тебе, — легко посміявся Аларій. — Але, якщо тобі так цікаво, то гаразд. Карт змусив мене укласти договір із розпливчастими умовами. Я не очікував, що він вимагатиме від мене заміжжя. Та я в принципі не очікував, що у Карта весь цей час були до мене почуття… Просто він поводився як хуліган, як я міг зрозуміти його натяки?.. Але в результаті я не мав вибору. Ми одружилися ще за часів навчання.

    — Так ось про що тренер Карт говорив тоді… — Мод згадав дивну розмову з тренером. — Але ж це звучить зовсім не романтично… А Ви не виглядаєте нещасним…

    — Я вже звик до нього, — тепло посміхнувся Аларій. — Спочатку я так само, як і ти, звинувачував себе та таке інше… А потім зібрався і повернув ситуацію в свій бік. Карт любить мене, чому не дати йому шанс? Чому б не пояснити йому, що він робить мені неприємно? Чому б не припинити не діяти?

    Мод захопився посилом історії Аларія. Звичайно, проблеми не вирішуються так просто, але все ж таки… Якщо Аларій теж переживав жахливі дні, то інші люди відчували те саме? Від усвідомлення того, що проблеми є у всіх, Мод трохи здивувався. Виходить, що кожна людина може перебороти себе і свої негаразди, а чим Мод гірше? Так, він не досвідчений, але досвід прийде рано чи пізно, а проблеми підуть.

    — Дуже дякую, — посміхнувся Мод з нотками справжніх мук. — Я намагатимуся впоратися з тим, що на мене чекає.

    — Але пам’ятай, — поспішно повідомив Аларій, — якщо хтось сильно образить тебе, то не бійся казати мені.

    — Так, я не хочу запускати і без того страшну ситуацію…

    — Моде, тобі варто повчитися захищатися. Не лише на словах, — Аларій серйозно насупився. — Справа не в твоїй проблемі, а у практичних заняттях Карта. Він тягне з дуелями на заняттях, але так не може тривати вічність. Ти відмовився від його особистих уроків, але чи це розумно? Зараз у тебе чудова можливість відволіктися від майбутнього кошмару.

    — Але мій синіс… — Мод жалібно глянув на свою руку. — Він неробочий. Він увесь час болить…

    — Це проблема, але як щодо… — Аларій засумнівався, навіть замовк у роздумах. — Втім, вибач, забудь… Я зовсім не подумав, що ти не в тому стані, щоб ризикувати. Справді, вибач…

    Мод боявся ризикувати. Він і так ризикує зараз.

    — Але! — Аларій продовжив. — Опустимо синіс! Є мечі та щити, є артефакти, в яких вже бурлить магія!

    — Але я такий слабкий…

    — Моде! — обурився той. — Ти скиглитимеш і далі? Чи все ж таки спробуєш щось змінити?

    Мод здивувався строгості, але вона була дуже зворушливою. Суворість викликана занепокоєнням – це справді приємно.

    — Я не хочу сидіти, склавши руки, — погодився Мод.

    ***

    Мод хотів провалитися крізь землю, коли ледве не всі учні почали обертатися на нього. Не треба було навіть вдивлятися в їхні обличчя, щоб відчути озлобленість. Мод чув краєм вуха, що деяких учнів після огляду кімнат відправили до коменданта, а отже, погрози з боку адміністрації — не пустий звук. Значить, учні ненавидять Мода.

    Той хоч і не розумів, чому люди не цінують ні своє, ні чуже здоров’я, але все ж таки його думка залишається тільки його і ніяк не відображає дійсність.

    Мод притискав підручники, ніби хотів захиститися, і намагався винести нищівні погляди. Позаду хтось голосно вилаявся:

    — Це ж щур!

    Мод підібгав губи, вдаючи, ніби не почув. І як його тепер знають в обличчя? Невже за вихідні ненависть так стрімко підскочила вгору? Невже «пил» вартий того, щоб позбутися людяності?

    — Та не може бути! — голосно зашепотів хтось у коридорі. — Такий дрібний?

    — Я раніше його не помічала!

    — Чула, він новенький…

    — Може, тому він і перевівся?..

    Мод скоріше пройшов повз них. Він навіть не звернув уваги, коли хтось «випадково» зачепив його плечем. Мод намагався не здатися слабким, але серце так стукало, а руки тремтіли, що він вже сто разів пожалкував про рішення вийти з кімнати. Неприязнь оточуючих відчувалася у повітрі, але Мод трохи заспокоївся і зрозумів, що це ненависть.

    Тобто люди, звичайно, коситимуться на нього, але причин для сліпої ненависті у них немає — отже, ще не пізно очистити свою репутацію. Інше питання – як?

    Варто було тільки знайти надію, як Мод побачив двох учнів, що стояли біля розлюченого метра. Викладачка безцеремонно вимагала показати вміст кишень, інакше вона нікого не пустить на пари. Учні виглядали сердитими, тому погляд, який вони пустили Моду, багато що розповів. Наприклад, деякі метри не дають спокою. А все через Мода. Довелося скоріше сховатися від очей, подавшись у потрібний кабінет.

    «Необхідно просто перечекати на цей період! Далі буде простіше! — напружено подумав Мод. — Головне не викликати ще більше негативу у свій бік!».

    На першій парі Мод не одразу відчув зміни. Він сидів один, як завжди, мало не в кінці аудиторії, ні з ким не розмовляв і нікому не заважав. А чи був сенс підсаджуватись до когось? У будь-якому випадку це закінчиться погано. Однак, коли метр попросив роздати всім аркуші з текстом, Мод зрозумів, що йому влаштували бойкот — той, хто роздавав листи пройшов повз нього, ніби нікого не побачив. І ніхто навіть не подивився на розгубленого Мода, ніби його справді не було в кабінеті.

    «Чудово! — розчаровано подумав Мод, видихнувши. — Доведеться просити текст у метра після пари… Все одно мене зараз проігнорують, чи не так? О, далари, ну чому саме я?»

    Мод ще не брався за навчання серйозно, бо не було наснаги. Але оскільки найближчим часом доведеться багато сидіти в кімнаті, можна зайняти себе навчанням. Навіть навчання не таке нудне, ніж просто морально вмирати на самоті. Все одно потрібно відволікати себе від проблем, які тільки збільшуються з кожним днем.

    — Прошу не розходитися далеко під час зміни, — сказав метр, поглядаючи на годинник. — У нас ще одна пара, а прогульники проходитимуть перевірку. Тільки спробуйте замість пар знову дихати «пилом»!

    Моду хотілося заволати. Ось навіщо метр це сказав? Після його слів багато хто зашипіли, адже, виходить, навіть запізнюватися на пари тепер небезпечно. Мод не хотів нічого такого, але хто його послухає?

    — Це ще не все! — продовжив метр, коли учні почали підніматися зі своїх місць. — Злегка несподівано, але буквально вчора виявилося, що в Академію переводиться ще один новенький. Із темної столиці! Цікавий же навчальний рік у нас виходить…

    Учні очікувано загули с інтересом. Мод зблід, у його голові ніби луною віддавали слова: «Зі столиці! Зі столиці!». Адархіс, рідне місто Мода! Як бути?

    «А якщо це не збіг? А якщо це батьків шпигун? Ні, спокійно! — Мод подивився в книгу, але не розрізняв у ній тексту через те, що перед очима все пливло. — Якби батько дізнався, що я тут, то він би не зволікав! Він би просто підіслав Шукачів і все! Однак це не скасовує того факту, що переведення з Адархісу до Безоднії — підозріло! Хто взагалі так робить? Але якщо цей учень мене впізнає? Дуже сумнівно, адже я рідко з’являюся на людях, але… Я навіть не знаю, яка ситуація в Адархісі. Чи знають люди, що я у розшуку? Якщо знають, то вони шукатимуть будь-яку людину, хто хоч трохи підходить під мій опис! Мені треба тікати!»

    Мод смикнувся, але так і залишився сидіти на місці. А куди тікати? Він і без того втік із дому. Більше варіантів немає. Колесити світом — небезпечно, дорого та ризиковано. Та й ніхто не буде так сильно ускладнювати собі життя заради боягузливого принца. Якщо він утече зараз, то це буде підозріло, хіба ні? Тоді залишається тільки сподіватися, що новенький не впізнає його. Якщо що, то Мод вдасться сірою мишею. Із цим проблем не виникне.

    Коли розпочалася друга пара, Мод почав боятися. Ось вже всі розсілися по своїх місцях, ось метр приготував підручник для наступної лекції, ось вже стихли голоси в коридорах… А новенького все ще було. Мод сподівався, що він і не прийде, що йому пощастило — новенький передумав, коли побачив злидні Безоднії, злякався та побіг галопом назад в Адархіс, але…

    — Вибачте за запізнення… На перевірку пішло більше часу, ніж ми розраховували, — куратор групи увійшов до кабінету, а разом із ним і новенький. — Ми дуже раді, що до нас приєднується той, хто ріс у храмі Реманії*, нам якраз не вистачало моральності у цих стінах, як з’ясувалося.

    Мод стиснув перо від напруги, коли почув, що новенький служить у храмі Реманії. Реманія — це джерело темної магії, а служителі храму Реманії поклоняються не так джерелу, як його хранителю. Агонію. Батькові.

    — Правда? При храмі та ще й в столиці? — чи то здивувався, чи то захопився метр. — Що змусило Вас змінити місце навчання?

    Новенький усміхнувся:

    — Така воля мого бога.

    Мод похмурнів. Це не схоже на збіг. Зовсім не схоже. Новенький йому дуже не подобався на інтуїтивному рівні. Високий хлопець з пильним і спокійним поглядом, його усмішка віддавала якимось відтінком зловтіхи, хоча навряд чи Мод міг упевнено судити про це, не познайомившись із людиною особисто. Новачку йшла учнівська форма: він високий та стрункий, весь час тримав спину прямо, тому й здавався впевненим у собі. Чорне волосся пострижене вздовж шиї, що закриває вуха і виділяє по-чоловічому красиве обличчя. Начебто він гідний представник харама** , проте чомусь Мод категорично не хотів його навіть бачити.

    — Представишся колективу? — співчутливо спитав куратор.

    Було видно, як куратор радів з того, що в їхній Академії навчатиметься харама. Напевно, останній харама, що був у цій Академії — це Аларій.

    — Чому ні? — новенький, незважаючи на якусь темну ауру навколо себе, добре тримався на публіці і викликав симпатію в інших своєю відкритістю. — Мене звуть Дарон Хареван. Я зовсім недавно в цьому місті, тому прошу не судити мене суворо, оскільки мені не відомо багато традицій Безодії та цієї Академії. Мені здається несправедливим те, що деякі вважають, ніби Академія в столиці чимось краща за цю. Зрештою, навчатися поблизу Безодні, в якій була зароджена сама магія, набагато цікавіше.

    Мод заздрісно насупився. Цей новенький не дурень, він відразу себе виправдав та втратив потенційний статус вискочки. Так, може Дарон і прекрасний промовець, але Мод сумнівався, що він довго протримається. За таку людину аристократи та безрідні готові будуть зчепитися, а значить, Дарону доведеться непросто.

    «О, далари… Я тільки-но побажав Дарону всього поганого тільки тому, що мені страшно… Схоже, що я не так вже й далеко пішов від безрідних…» — Мод винувато видихнув і підпер руку щокою.

    І відразу здригнувся, коли зустрівся поглядом з Дароном. Він увесь час невідривно дивився прямо на Мода і таємниче посміхався. Куратор розпинався про щось неодмінно важливе, а Дарон зовсім точно дивився саме туди, де сидів Мод.

    «Ні, ні, ні, він не міг мене впізнати!»

    — Обирай будь-яке вільне місце, — дружелюбно повідомив метр, звертаючись до новенького.

    — Дякую.

    Дарон сів в середні ряду, на величезне полегшення Мода. З ним відразу почали говорити, незважаючи на присутність метра і куратора. Мод не міг почути, але Дарон не казав про принца, що втік з дому. Вже непогано.

    Коли пара закінчилася, то Дарона оточила більша частина групи. Він дружелюбно, але без особливої ​​експресії відповідав на їхні запитання. Мод зібрав свої речі і непомітно висунувся до виходу з кабінету. Зрештою, його тепер усі ігнорують, немає проблем піти непоміченим.

    Найогидніше крилося в тому, що Мод вперше зіткнувся з тим, що комусь заздрить. Раніше заздрили йому. Важко бути простою людиною.

    ***

    Перед парою з тренером Гремом була перевірка на наявність «пилу». Кишені кожного учня перевіряв загін гвардійців, який не вирізнявся ввічливістю. Декого з безрідних забрали, але не через наявність червоного пилу, а з виховною метою. Мод вловив на собі злісні погляди, адже, знову ж таки, це його провина. Особливо страшно було дивитись у бік аристократів — вони намагалися не показувати свої емоції, але були дуже обурені, що гвардійці ставляться до них як до злочинців, тому атмосфера розпалювалася. Мод хотів би залишитися в таборі аристократів, якби йому вибачили помилку з цим «пилом».

    На парі тренера Грема всі були настільки роздратовані, що без довгих суперечок почали тренуватися у створенні щита, що відбивав атаки. Кілька дуже розлючених учнів встигли підірвати свій щит та підпалити мантії. Те, як грізно кричав Карт, змушуючи горе-учнів напам’ять розповідати правила безпеки, Мод ніколи не забуде.

    Можна сказати, що пара була зірвана. Після всіх цих подій Мод залишився з Картом наодинці. Той заразився загальною дратівливістю, тому перше індивідуальне заняття виявилося дуже неприємним.

    — Я не сильно-то й хочу витрачати свій вільний час на тебе, — прямо сказав Карт зі схрещеними на грудях руками. — Але ж Аларій наполягав! Не розумію, чому йому не начхати на тебе. Зрештою, ти просто милий беззахисний принц, не розумієш, як сильно ми ризикуємо, покриваючи тебе!

    Мод винувато опустив плечі і тихо відповів:

    — Я розумію…

    — Он як? — гаркнув той. — І тому ти так серйозно сприйняв пораду не виділятися, що одразу став ізгоєм? Від тебе залежало не так уже й багато! А тут ще сраний харама намалювався! Ми не знаємо, небезпечний він чи ні!

    — Я розумію, — Мод видихнув, вируючи поглядом підлогу. — Я не хотів завдавати незручностей. Вибачте.

    — Твої вибачення ніщо! Нам можуть відрубати голову за зраду!

    Мод сильно ображався на тренера за те, що він такий суворий до нього. Хотілося б піти й поскаржитися на Аларію, проте так буде ще гірше.

    — Чекатимемо листи майстра Артібальта, він має бути в курсі того, що відбувається в Адархісі, — Карт зробив глибокий вдих, щоб заспокоїтися. — Пізно бити в дзвін… Ти тепер в центрі уваги, а значить, харама тебе помітить. Будь обережний. Ні, не так, як завжди, а по-справжньому! Якщо цей фанатик запідозрить тебе в чомусь, нам треба буде негайно бігти!

    — Так, я буду пильним.

    — Дуже сподіваюся, — без особливої ​​довіри кинув Карт. — Не сприймай мене як свого ворога, втямив? Ти сам винен у цій ситуації, так будь так люб’язний і прийми наслідки як личить сильному воїну!

    — Я не воїн…

    — А то я не помітив! — Карт знову почав дратуватись. — Тобі не набридло робити таке нещасне обличчя? Тримай удар без жалю до себе!

    — Звісно, Вам легко казати, Ви сильний! — пирхнув Мод. — А я сам себе загнав у куток! Я тупий! Думаєте, я не знаю цього?

    — Коли перестанеш вважати себе тупим, ти станеш сильним. Що толку від звинувачення себе чи інших? Ти, сагал забирай, принц! Ти маєш бути потужним. Якщо у тебе слабке тіло, то користуйся мозком!

    — А як і мозок слабкий?

    — Розвивай, — Карт тицьнув пальцем в Мода, ніби звертається до одного зі своїх підлеглих. — І мозок, і тіло! Закрий рота, припини нити, а просто працюй! З тілом я допоможу, так і бути, але кмітливість тренуй сам.

    — Дякую…

    — Дякуй Аларію.

    Мод трохи заспокоївся. Карт здається злим, але це не зовсім так. Йому не байдуже. Аларій говорив, що сам боявся Карта, а у результаті навчився його розуміти. Мод обміркував слова тренера — вони мають сенс.

    — У нас не так багато часу, щоб зволікати з початковими тренуваннями, — Карт відійшов від Мода. — Тобі доведеться несолодко. Почнемо вправи майже відразу. І одночасно займемося уроками фехтування та володінням щитом. Поки що звичайними, але згодом перейдемо на артефакти. Це буде неймовірно складно, але лише перший час.

    — Але якщо я витримаю, то це загартує мій характер, — вголос подумав Мод, стискаючи кулаки. — І якщо це зробить мене не таким марним, то краще вже так…

    — Замало рішучості. Думаю, ти здасишся через два дні.

    — Не здамся!

    — Подивимося.

    Моду дуже хотілося довести Карту, що він не слабкий як мале дівчисько, що він вміє бути чоловіком, а не хлопчиком.

    — Тоді давайте посперечаємось, — сказав Мод. — Якщо я здамся, не має значення через скільки днів, але якщо таке взагалі станеться, то я більше ніколи не скаржитимуся метру Аларію. А значить, він більше не зможе впливати на Вас, і Вам не доведеться вовтузитися зі мною.

    Карт посміхнувся з образливою поблажливістю.

    — Справді? Ти хочеш так ризикувати? Аларій – просто знахідка для тебе. Він надто добрий.

    — Я впевнений. Але якщо я не відступлю, то Ви перестанете так зі мною розмовляти.

    — Добре. Хочеш поваги? Заслужи її.

    Вони потиснули руки, підкріпивши суперечку магічним договором. Мод знав, що сам відрізає собі шляхи до відступу, але робив це навмисно. Він знав себе, знав, що може здатися будь-якої миті, але він не буде цього робити, якщо просто не залише собі вибору.

    — Тоді приступимо до тренувань, — Карт махнув рукою, закликаючи його піти за собою. — Для початку, відтепер ти маєш вставати раніше за всіх і займатися зарядкою. Інакше мої старання взагалі не окупляться. А поки що давай розігріємось.

    Сказати, що Моду було важко, це нічого не сказати. Кілька годин заняття спортом та азами фехтування дали про себе знати відразу ж: тіло боліло так, наче Мод важко хворий. Зрозуміло, починати відразу з таких навантажень не можна, але, як казав Карт, часу не так багато, а Мод зобов’язаний винести всі випробування.

    Від думки, що такі муки доведеться переживати щодня, Мод проклинав себе за швидкоплинну рішучість. Він вийшов із тренувального корпусу, коли небо затяглося помаранчевими сутінками, а територія Академії майже спорожніла. Винятком служили ті, хто займався спортом чи просто гуляв у компанії.

    Мод же шкутильгав, спираючись іноді об стіну, до основного корпусу, щоб скоріше дочекатися відбою й піти помитися. Митися потрібно було після того, як усі інші учні вже сплять — тепер вже точно.

    Мод тяжко видихнув. Все складніше й складніше. Тепер він повинен ховатися, як злочинець. Яка зла іронія — він запобіг злочину, і тепер його за це ненавидять. Що це за дурний світ?

    — А ти довго, — почувся голос позаду. — Майже чотири години минуло. Ти береш приватні уроки?

    Мод обернувся і здригнувся, помітивши Дарона. Він дивився на кишеньковий годинник, коли говорив про час, а потім перевів погляд на Мода:

    — Я вже чув про тебе. Мені наполегливо говорили, що з тобою не варто спілкуватись. Ти стукач, так?

    — Так, а що? — рикнув Мод.

    Йому не хотілося спілкуватися з Дароном, тому голодний і втомлений Мод не приховував свого роздратування.

    — Навіть не виправдаєшся?

    — Ні. Я роблю так, як вважаю за потрібне, — Мод насупився. — Якщо тобі подобається знищувати себе через «пил», то це твоя справа.

    — Зовсім ні. Просто хотілося побачити особисто, що ж у тобі превалює: боягузтво чи все ж таки правосуддя, — Дарон сховав годинник у внутрішню кишеню мантії. — Поки що незрозуміло.

    — Пробач, але я надто втомлений для пустих розмов.

    — Ого, яка королівська холодність!

    Мод здригнувся, а Дарон посміхнувся. Він поправив мантію, ніби нічого дивного не скоїлося, а потім пішов уперед.

    — Що ж, до зустрічі на парах.

    А Мод так і не зрозумів: впізнав його Дарон, чи просто провокує?

    Примітки:

    *Реманія — джерело темної енергії, Малманія — світлої. В уяві людей це якась ефемерна сутність, яка зливається із хранителями (королями).

    **Харама — люди, які виросли при храмах, вірні послідовники волі хранителів. Вони не є аристократами, але їх поважає простий народ через моральні погляди. Храми Реманії по факту поклоняються не джерелу, а Агонію.

     

    0 Коментарів