Глава 39

Абель завмер на місці, вдивляючись на омегу, який щойно вийшов із блискучого порталу.

Четвертий Фейрі всім своїм виглядом більше схожий на весельчака, який виглядає набагато молодшим за свої роки та помітно відрізняється інфантильністю. Як він може іменуватися лиходієм, маючи таку милу і навіть невинну зовнішність? Я не так його уявляв.

Напевно, Абель теж здивований цим відкриттям. Але, варто сказати, очі йому явно від тата дісталися. Я не про те думаю. Напевно, просто намагаюся знайти відмінності чи подібності між цими двома, аби зрозуміти хто на чиєму боці. Ноги, як і раніше, не слухалися, а руки тремтіли чи то від холоду, чи то від нервів. Нині я як безпорадна лялька.

— В-і-іле-е! — голос фейрі, лунав дзвінко і так голосно та несподівано, що я здригнувся, ніби оголосили тривогу.

Верджіл, мабуть, сам не встиг збагнути, як опинився в настирливих обіймах. Інакше хватку Четвертого Фейрі не можна назвати, він ніби й не хоче бути ніжним навмисно. Я ніколи не думав, що між Верджилом та Четвертим Фейрі щось було. А може, й не було? Але щось мені підказує, що Вільям нам не все розповів.

— Сандре! — Віл моментально усунув цього омегу від себе, а сам насторожено позадкував. — Що ти тут робиш?

— Відчув портал перш за всіх, мені пощастило, — і весело підморгнув. — Я хочу влаштувати тут те саме, що й завжди! А ти хіба не сумував без мене? Та годі, я ж знаю, що всередині ти той самий йолоп, який керується… кхем… добром.

Остання слово Сандре вимовив так, ніби це була непристойна лайка. А потім весело посміявся, не зважаючи на оточення.

— Сандре, йди назад в портал, — містер Верджіл говорив акуратно та без різких рухів, наче перед ним тигр на арені. — Ти не знаєш, що тут відбувається…

— Ой та закрий рота, зануда! — а потім Сандре зазирнув йому за спину, дивлячись саме на Абеля. — То це мій син?

Цікаво, що зараз відбувалося в голові самого Абеля? Він так давно хотів побачити власного тата, а зараз видався такий момент, але він взагалі не знає, як реагувати. Тільки округлив очі й дивився перед собою, ніби не розуміючи, чого йому чекати далі.

— Знаєш, — Верджіл перегородив дорогу до Абеля рукою, — ти дуже не вчасно.

— Ти просто ображений, що я народив не від тебе, — якось по-дитячому промовив Четвертий Фейрі. — Агов, а пам’ятаєш, як ми працювали разом? Це було весело! Мені подобалося тебе підставляти! А як я тобі зіпсував заклинання, і твої чари припинили діяти опівночі? До речі, коли це було?

— Сандре! — гукнув містер Верджіл, починаючи дратуватися. — Забирайся!

— Ні-і-і, — посміхаючись, протягнув той, викликавши потрібну реакцію. — Ти ослаб у цьому світі, мені більше не треба тебе боятися. Ого, я зараз сильніший за самого Віла! Нашого ватажка! Заради цієї миті варто було жити! — а потім кинувся на Абеля, обіймаючи його за плечі, і так різко, що останній навіть не встиг зрозуміти, як його схопили. — Я пам’ятаю, як мені стало цікаво, як почуваються вагітні! Пам’ятаю, знайшов якихось альф у барі та заробив собі дитину заради інтересу! Хм… цікаво, ким із тих розбійників був твій батько?.. Їх було п’ятеро, здається… Гей, а може всі одразу?..

Абель помітно зблід, але воно й не дивно. Я теж залишився глибоко вражений не так правдою про народження єдиного сина Четвертого Фейрі, як тією легкістю, з якою Сандре це розповів. Наче він не щадив нічиї почуття, навіть власної дитини.

— Сандре… — зло зашипів Верджіл.

— Скільки разів ти повторив моє ім’я?.. А ще кажеш, що не скучав, — той с байдужістю відклеївся від сина, наче йому набридла іграшка, а потім невдоволено глянув на Віла: — Це ти в мене вкрав сина, пам’ятаєш?

— Ти б йому нашкодив! — сердито відповів Вільям у своє виправдання, і я чомусь охоче вірю. — Твої витівки та підступи тільки заважали дитині! Ти навіть не звертав на нього уваги!

— Ой, ти такий смішний, коли сердишся, — легковажно відмахнувся Четвертий Фейрі. — Але мені було байдуже, дитина, по суті, мені не потрібна. Мені було цікаво побути вагітним, а про наслідки я якось не подумав. З дітьми стільки мороки! Вони постійно щось хочуть…

Сандре підійшов до Абеля зі спини і закинув руку за плече:

— Але тепер за тобою не потрібен нагляд, хіба ні? Добренько, якщо ти не будеш мене дратувати, я прийму тебе назад! Цікаво, як це мати сина-альфу?

Верджіл зробив глибокий вдих, щоб прийти до тями і повернути звичний холодний стан. А потім махнув рукою всім нам, явно натякаючи тікати. Але я не можу тікати, навіть якби міг пересуватися! Я мушу якимось чином закрити портал!

Що якщо за Четвертим Фейрі увійде ще хтось? Ні, я потрібний тут! От якби тіло мене слухалося!..

— Хвилинку! — Сандре витріщився на всіх нас.

Ми завмерли, як кролики перед атакою пітона. Мурашки пройшлися шкірою, але навіть так я не зміг рухатися.

— Абель, це твої друзі? Ой, друзів так весело зраджувати! Ти бачив очі людей, яких зраджуєш? Сміховино! Вони так наївно покладаються на ці нісенітниці про вічну вірність! Хвилиночку…

А потім він опинився просто перед Блейном. Так різко, що той запізно здригнувся і позадкував. Сандре дивився на нього без посмішки, ніби побачив старого ворога. Блейз, звичайно, хотів був кинутися до брата, але Сандре провів рукою в повітрі, і чорний терновик обплів його ногу, утримуючи його на місці.

— Ти дуже схожий на одного мого хрещеника, — сказав, як зашипів, Сандре Блейну. — Якого я ненавиджу найбільше на світі.

Блейн, якщо подумати, дуже схожий на свого тата, а ось Блейз взяв більше від зовнішності батька… О ні, так от що так не сподобалося Сандре! Блейн схожий на Роуза, якого Четвертий Фейрі відправив у сторічний сон!

— Сандре, не смій чіпати дітей! — містер Верджіл боявся зробити крок уперед, щоби не спровокувати Сандре на зайві дії.

Здається, весь цей час він побоювався саме неврівноваженості колишнього напарника… чи просто колишнього?..

— Те, що ти ненавидиш Роуза, не означає, що маєш ненавидіти всіх, хто хоч віддалено на нього схожий!

— Гарна зовнішність… — прошипів Сандре, взявши Блейна за підборіддя і ніби не чув, що йому було сказано хвилиною тому. — Та ще й від народження… О, як же всі любили лагідного та зворушливого Роуза!.. Цей омега завжди намагався мені сподобатися, чим ще більше дратував! Батьки приділяли Роузу мало часу через якусь там нудну війну королівств, а йому так хотілося уваги дорослих, але вибрав цей малий чомусь мене! Не я його татко! А воно все одно липло, мерзенне створіння!

Сандре різко запалав темним зеленим полум’ям, очі засяяли, а хватка на підборідді Блейна посилилася. Останній намагався зберігати спокій, хоча це давалося йому важко.

— І тільки Роуз заснув на сто років, тільки я зрадів справедливості, так ця маленька погань прокидається через поцілунок кохання і стає молодшим королем! Та чому вся увага дістається йому?! Цьому маленькому клубочку доброти та ніжності?! Розчавити б його! І всі його нутрощі зварив би та згодував собакам!

Його обличчя нагадувало страшний оскал, я навіть засумнівався, чи все добре в нього з головою. Сандре змахнув рукою, з його рукава з’явилася довга тонка голка, якою він дуже швидко зробив блискавичний укол прямо в руку Блейна. Як виявилося, саме в палець. Блейн глянув на свою руку, в його очах зародився страх.

За лічені секунди Блейн обм’як та впав на підлогу, не розмикаючи очей. Тоді я по-справжньому жахнувся, зрозумівши — щойно Блейна відправили спати на сто років!

Блейз щось вигукнув, можливо, прокляття, смикнувся на місці, але Сандре, як божевільний маніяк, який вчинив вбивство, голосно розреготався, дивлячись на свою голку та наслідки її уколу.

— Що ти зробив?.. — прошепотів Абель.

— А, то таке, — щасливо промимрив Сандре, обірвавши свій власний сміх, ніби за секунду його настрій змінився на нейтральний. — Нехай поспить якихось сто років! До речі, а ти знав, що під час мого столітнього сну люди бачать найжахливіші кошмари у своєму житті? Тому всі бояться мого фірмового прокляття! Сто років несамовитих кошмарів… Поетично, хіба ні?

— Ах ти гидка сволота! — зовсім безстрашно крикнув Блейз, намагаючись порвати тернину на ногах. — Негайно поверни мого брата! Зараз же!

— А? Брата?.. — Сандре придивився до нього, як до картини на аукціоні, і знизав плечима: — Ні, милий альфа, ти не нагадуєш мені Роуза, можеш жити собі далі.

Поки Четвертий Фейрі повернувся до цих двох, то Верджіл буквально штовхнув Брендана та Крист’яна у бік виходу:

— Приведіть допомогу! Це терміново, не смійте сперечатися! — зашипів містер Верджіл.

Альфи пустили мені якийсь страждальний погляд, але все ж таки пішли, поки є така можливість. Сандре і не помітив втечі, бо тішився своєю перемогою. Не знаю, що в ньому такого веселого.

Блейн спав на підлозі, і його повільно обплели слабкі паростки терну, ніби спеціально давали зрозуміти, що він спить не по своїй волі.

— Я сам хотів приспати його на сто років! — ображено сказав Абель. — Навіщо ти позбавив мене мрії?

— Та начхати мені на твої мрії, — спокійно відповів його тато. — Я хочу тільки те, чого я сам хочу. До речі, а хіба вас не було більше?..

— Ні, — жорстко відповів Верджіл. — Сандре, ти щойно приспав дитину, хоча перебуваєш у цьому світі лише кілька хвилин! Тобі тут не місце!

— Бу-бу-бу, — весело передражнив Сандре, підскочивши до містера Верджила, щоб наступної миті притиснутися до нього і закинути руки на плечі. — Я так сумував за тобою, що готовий навіть прикинутися закоханим! Як в старі добрі часи!

Абель тільки відкрив рот від подиву чи обурення. Може, він хотів щось сказати, але в нього не було потрібних слів — не знаю. Я весь цей час теж стояв на місці, але тільки тому, що якби зробив крок, то втратив рівновагу і впав додолу.

До того ж, без магії я зараз марний, і навіть не знаю, як мені допомогти Блейну прокинутися. Боляче бачити, як сердиться зараз Блейз: він втратив свого альфу, і точно не хоче втрачати ще й брата. Я перевів безпорадний погляд на Абеля. Той, на мій подив, якось стримано глянув на сплячого Блейна, а потім уже на тата:

— Гей, а твоя голка може будь-кого приспати?

— Звичайно ж, — похвалився Сандре, відлипаючи від Вільяма, наче почув свою улюблену тему розмови. — Тобі сподобалося?

— Дуже, — Абель задоволено посміхнувся, чим здивував мене. — Не думав, що Блейна так просто заткнути.

— Агов! — крикнув йому Блейз, не приховуючи злості. — Як ти можеш?! Він щиро кохає тебе!

Сандре тихо похихотів:

— Так от у чому річ! Кохання! Абель, ти кохав його?

— Ні, — відповів той. — Це він мене кохав. Фу, неприємне слово… Давай не будемо про цю гидоту, гаразд? Він мене дратував, от і все.

— Не страшно, — махнув рукою Сандре, ніби швидко порозумівся з сином. — У світі повно людей, які дуже дратують! Можешь приспати іншого!

— Правда? Чи можна навіть зараз?

— Зараз?.. — здивувався Четвертий Фейрі. — А хто тебе дратує?

Абель вказав на здивованого такою поведінкою Віла:

— Він.

Я навіть повітрям подавився, не розуміючи, що Абель взагалі робе. Він так само схильний до лиходійства, як і Джил? Але я стільки часу був упевнений, що Абель каже несерйозно! Втім, так само я думав і про самого Джила, правда?

— Так тебе бісить Віл? — розвеселився Сандре.

— Не роби те, не роби це, — одразу ж закотив очі Абель, згадуючи численні заборони. — Звичайно, він мене шалено бісить! Стільки років намагався виростити з мене якогось добряка, хоч я не хочу бути героєм!

— Стривай… — Віл спробував заговорити з ним, але…

— Ні! Досить зневажати мною! — перебив Абель. — Мені набридло, що ти завжди все вирішуєш за мене!

— Але ж я про тебе дбаю!

— Навіщо, якщо я тобі ніхто? — наполяг на своєму Абель. — У тебе немає власних дітей, ось ти і зриваєшся на мені! Дякую тобі велике, що стільки років мовчав про правду моєї появи на світ! Ти мені казав, що мій батько такий самий фейрі! Серйозно? — я почув у його голосі справжню образу. — Ти ніколи не говорив мені правди! Навіть про власного тата… Ти просто мовчав! А я тобі вірив! Ти міг би хоч раз словом обмовитися, що в тебе були стосунки з ним! А мене ти забрав, значить, із жалю, так? Це не шляхетність.

Тут містеру Верджілу, очевидно, більше не було чого сказати в своє виправдання — Абель чудово все зрозумів.

Напевно, ми з ним опинилися у схожій ситуації. Ми обидва жили життям, яке нам придумали оточуючі та нам довго мовчали про шокуючу правду. Тільки якщо я дещо флегматичний у цьому питанні, то Абель завжди був холериком.

— Абель, — знову постарався втлумачити йому Віл, — ти не повинен ставати таким, як твій тато тільки тому, що ти зараз злишся. Твоя реакція зрозуміла, проте…

— Ти ніколи не розумів, що я відчуваю, — відрізав Бастіан. — Якщо інші діти казкарів потрапили у цей світ із батьками та сім’ями, то я ж був один. Ти висмикнув мене в незнайомий світ, а потім змусив прикидатися кимось іншим! Думаєш, мені було приємно, коли я бачив, що всіх моїх однокласників зі школи забирають батьки? А мені доводилося або чекати на тебе допізна в холі або йти в порожню квартиру. Мені не подобався цей світ, мені не подобалося, що мене так обділили. Але я лишався тим, ким ти мене виховав, я не став на бік Джила! А виявилося, що дарма! Тому що моя довіра до тебе взагалі не виправдана!

— Не дарма…

— Ти хотів стати мені батьком, але ти — не він. У мене практично немає батька або їх п’ятеро, — Абель зневажливо скривився від такої правди. — І ти ж знав про це! Всі ці роки!

— У мене були причини! — вигукнув Верджіл, виправдовуючись. — Я ж не міг зізнатися власному підопічному, що його народження було лише грою його божевільного татуся?

— А може, мені було б так простіше, ніж тішити себе ілюзіями? Ти про це не подумав? Звичайно, ні! І дізнався я все саме у такій формі!

— Абеле…

— Гей, тату, — Абель вичікувально простягнув руку Сандре. — Дай мені його приспати, і я проведу тобі екскурсію цим світом.

Сандре миттєво зацікавився. Однак спочатку він недовірливо зиркнув на Абеля, вдивляючись у його очі, але там було стільки злості, що він здався й простяг йому чорну довгу голку. Я здригнувся, ніби тільки зараз прокинувся від сну.

Тобто Абель вирішив перекинутися на бік ворога? Справді? Він не жартує? Але без Верджіла я не зможу закрити портал! Дідька лисого, була б у мене магія!..

І тут Абель різко завдав удар голкою прямо в руку Сандре. Не тільки я здивувався такому повороту подій, а й сам Четвертий Фейрі. Він ніби не повірив своїм очам, дивлячись на ранку у себе на долоні, а потім перевів здивований погляд на сина:

— Але… я ж бачив у твоїх очах злобу…

— А, ну, я завжди злюся через дрібниці, — дуже байдуже відповів йому Абель. — А ти мене дуже дратуєш.

Сандре звалився на підлогу, вражений власними чарами. Напевно, дивно так думати, але умиротворений й сплячий Сандре викликав більше симпатії, ніж хвилиною тому.

— Ти що, всіх обдурив?.. — спитав я, бо в інших, мабуть, ще не всі пазли на місця стали.

— А ти повірив? — скептично поцікавився Абель. — Цей прийом старший за Віла, чесне слово.

— І ти приспав свого тата?.. — я підійшов до найближчого товстого уламку льоду, щоб спертися на нього.

Повільно, звичайно, але я приходив до тями. Абель подивився на опікуна, який ще не зовсім відійшов від легкого (чи не легкого) приголомшення. Абель наговорив йому багато різного, але невже це було неправдою? Не схоже, що всі свої слова він вигадував на ходу. Напевно, виговорився, доки був шанс, це у його стилі.

— Ти міг би все мені розповісти, — сказав йому Абель з невеликою образи. — Стільки років я захоплювався якимсь ненормальним?..

— Пробач, — напівпошепки сказав той, а потім різко схопив його в міцні обійми.

Мене так тато обіймає, коли в нього гарний настрій або він скучив. Приємно бачити, що Абель не настільки самотній, яким себе описав. Як належить альфам, ніжності закінчилися дуже швидко — Вільям відсторонився від, а потім заговорив, дивлячись йому в очі:

— Обіцяю відтепер говорити тільки правду.

— Якщо тобі є що сказати, то я слухаю, — рикнув Абель, адже його обійняли при людях.

— Гаразд. Іноді я фліртую з учителем літератури, щоб він підвищив тобі середній бал.

— Що? Ти зовсім з глузду з’їхав?!

— Сам попросив правду. Ти зараз не думаєш про коледж, проте про нього думаю я. Потрібно підтримувати твій середній бал уже зараз.

Я навіть полегшено зітхнув, коли зрозумів, що найстрашніше було запобігло завдяки зусиллям Абеля. А, точніше, нас врятувала його вроджена грубість. Сандре повірив йому, адже бачив в очах злість, але якби знав сина так добре, як належить рідному татові, то зрозумів би в чомусь каверза.

— Але ж ти так хотів бути лиходієм, — дражнившись, сказав я.

— Мені подобається жартувати над людьми, а не поводитися, як неадекватний ідіот, — відрізав Абель, швидко глянувши на свого сплячого тата. — А що з ним робити? І що робити з голкою? Викинути у портал, як сміття?

— Ні! — Віл навіть дозволив собі обурено поглянути на нього. — Май елементарну повагу! Навіть Сандре жива людина!

— Тільки не кажи, що ти його досі кохаєш! — одразу ж зашипів Абель. — Він на те не заслуговує!

— Справа не в цьому, як ти не розумієш…

Верджіл нахилився до Сандре, помахом руки начарувавши на ньому яскраве червоне покривало, яке незабаром перенесло Четвертого Фейрі кудись подалі від цього місця. Я пам’ятаю, як на додаткових уроках Віл розповідав, що сплячих людей телепортувати набагато простіше, тому що їхній розум не пручається діям чар.

— Він спить сторічним сном, — сказав містер Верджіл. — Хтозна, куди викине його портал. Потрібно подбати про нього, якщо відповідальність лежить на нас. Абель, він все ж таки твій тато.

Судячи з вигляду, Абелю було начхати:

— От ти й дбай про нього. Мені й так подобається наш сімейний стан. Мені вистачає набридливого батька, а ніякий тато мені не потрібен.

— Значить, я для тебе все ж таки батько?

Мабуть, Верджіл вирішив запитати це, доки є такий шанс.

— Певна річ! — Абель простяг йому чорну голку. — Тримай її від мене якнайдалі. Інакше я примушу когось зі школи заткнутися на сто років, коли вийду з себе. А у мене список ворогів величезний.

— Досить радіти! — вигукнув Блейз, мабуть, він терпів до останнього. — Негайно врятуйте мого брата!

Я знову занепокоївся, згадавши, що Блейн зараз спить і бачить кошмари, хоча через чари у нього дуже умиротворене обличчя, наче мертве. Це порівняння лише вкотре мене налякало. Так як Блейз зараз пов’язаний за щиколотку, я сам підійшов до Блейна, але гадки не мав, що потрібно зробити. Я відчував пульс і серцебиття, прискорене, правда, але все ж таки…

— Абель, поцілуй його! — сказав тоді я.

Абель подивився на мене, як уперше побачив:

— Я? Поцілувати? Ти що, з місяця впав?

— Та годі вже ламатися! — Блейз насупився, перебуваючи на нервах через стан старшого брата. — Блейн кохає тебе! Негайно кохай його теж!

— Знущаєшся? Він мене бісить! — знову почав рипатися той.

— Мене теж, але це не заважає мені любити його!

Мені довелося силоміць притягнути Абеля за руку, щоб той глянув на сплячого Блейна ближче. Може, вражений вигляд Блейна якось на нього вплине, хто знає?

— Ти завжди хотів, щоб він заснув на сто років. А чи ти задоволений тепер?

— Ой, мовчи вже, га! — фиркнув мені Абель, а потім уже підійшов до сплячого.

Це було мило. Він схилився та дуже швидко поцілував його в губи, наче соромився уваги, але переборов себе. Містер Верджіл тим часом звільнив Блейза, але останній завмер на місці, а не побіг уперед, очікуючи потрібного ефекту.

Блейн повільно розплющив очі, а потім різко вхопився за Абеля, ніби не хотів його відпускати, й кинувся йому на шию, мало не заваливши його на землю поряд. Такої бадьорості я від нього не очікував, але вона з’явилася через певну причину:

— Там… Там було дуже страшно! — вигукнув злякано Блейн. — Я не хочу більше бачити всі ті страхіття!

— Чорт, він ниє… — невдоволено промовив Абель, а потім різко дивився на Блейза з приголомшеним виглядом: — Але ж ти сам міг його поцілувати! Твої поцілунки знімають чари!

Блейз посміхнувся — він чудово знав, що й сам би впорався. Я навіть дозволив собі посміхнутися:

— Це був хитрий план… Я б зааплодував, але в мене руки що макарони…

— Це підстава! — пирхнув Абель, якого Блейн ніяк не хотів відпускати з обіймів:

— …Ти мені теж снився! І ти казав жахливі слова! Наче знайшов свого Істинного, а потім чудовиська…

— Мовчи!

— …вони накинулися на мене…

— Заціпся!

— Це було так правдоподібно!

Абель не дав йому договорити, накривши його губи грубим і владним поцілунком. Блейн, звісно, ​​здивувався, а потім розслабився, дозволяючи Абелю, мабуть, зовсім все.

Вони такі милі, що я ніяково відвернувся, аби не дивитися на становлення стосунків. Але незабаром Абель відсторонився, а Блейн перебував у щасливій прострації (якщо така є в природі), проте мовчав й припинив скиглити, що так дратувало Абеля.

— Досить воркувати, — попросив Віл, напружено дивлячись на портал. — Якщо розрив між світами відчув Сандре, то хтозна, який гість заявиться наступним.