Глава 37

— Чому ти не захотів пройтися лабіринтом побачень? — спитав Брендан, як тільки ми вийшли з шатру. — Може, тобі сподобалося б! Я не наполягаю, але… Агов, там лабіринт побачень, а Блейн міг би пропустити нас поза чергою!

— Вас не бентежить, що нас всі називають шведською сім’єю? — поцікавився я, не приховуючи серйозності.

— Я звик, — зізнався Брендан.

— А мені подобається, — сказав Крист’ян, посміхнувшись. — Хоч щось веселе у цій рутині.

— Та ви обидва що, смієтесь? — не зрозумів я. — Серйозно, знайдіть собі омег. Крист’яне, тобі потрібен доволі зухвалий омега, здатний протистояти твоїм нападкам, а тобі, Брендане, хтось розважливий і турботливий, щоб зміг миритися з твоїм характером.

— Ти буквально описав себе двічі, — відрізав Брендан. — Давай хоча б сьогодні перестанеш говорити про те, щоб ми знайшли омег, добре? Це навіть дещо образливо.

Крист’ян кивнув:

— Навіть те, як ти втікав від поцілунку сьогодні ввечері не так образливо, як те, що ти пропонуєш цілувати іншого.

Брендан моментально зиркнув на нього, а Крист’ян самовдоволено посміхнувся. Вони почали перекидатися грубими слівцями з приводу вечірнього поцілунку, але я не слухав. Якщо подумати, то я ніколи не припускав, що своїми словами можу поранити цих двох. Але як інакше? У нас тупикова ситуація, як не крути. Я не можу бути з кимось із цих двох, хоча обидва мені дуже подобаються. Але коли я раджу знайти когось під стать альфам, то, виходить, роблю ще гірше. Що тоді робити? Зустрічатися всім утрьох, чи що? Всупереч здоровому глузду і тому факту, що один має набути спадкоємця, а другий — мій зведений брат? Десь є підручник, який би мені допоміг?

— …Ти не маєш права цілувати його! — сказав Брендан, звертаючись до Крист’яна. — Він не вибрав саме тебе!

— А тобі, виходить, можна? — Крист’ян забавлявся ситуацією, це в його дусі. — Як кумедно виходить: ти клюєш на будь-якого омегу з милою мордочкою, але все ще намагаєшся вдавати вірного королевича.

— Та годі вам! — перебив я, поки вони не спалахнули ідеєю побитися. — Якщо ви мене не слухатимете, я взагалі знайду третього альфу!

Хоча я пожартував, але це спрацювало — обидва дивилися на мене з якимсь спантеличеним виглядом, ніби я справді зможу знайти ще одного альфу. Та я тільки нещодавно зміг розпочати нормально спілкуватися з ними!

— Це буде жорстоко, Мелорі, — відповів Брендан. — Я й без того терплю твого брата, але ще одного…

— Як у тебе може бути проблема із самооцінкою, якщо ти так просто змінюєш коханців? — з обуренням сказав Крист’ян.

— Та я ж пожартував! — ніяково сказав я. — Годі взагалі говорити на цю тему! Чому ніхто не хоче просто бути друзями?

— Цього замало, — усмішливо відповів Крист’ян.

— Нестерпно… — зітхнув я, а потім пішов уперед, аби закінчити розмову.

Але краще б я не підходив ближче до карнавала, де веселилися люди у різних костюмах, бо тут ще були і фотографи! Вони фотографували не лише людей у ​​костюмах, а й гостей також. Я спочатку не зрозумів, що це означає, але потім здогадався, що ці фото, напевно, потраплять на офіційний сайт міста або в пресу. Все ж таки свято видалося на славу, родина Б’ю не пошкодувала грошей. Варто мені було про це подумати, як один із фотографів попрямував у наш бік. А я, як правило, не виходжу на фотографіях, тож хотів було здати назад, але куди там!

— Усміхайся, — попросив Брендан, взявши мене за плече.

Що сталося потім, я не знаю. Напевно, дивна фотка: нервовий бета, а з боків надто шикарні альфи. Тут очевидно щось не так. Як я можу подобатися таким крутим альфам без видимої причини?

***

— Ти мене обманув! — тато обурено дивився на мене. — Я ж повірив, що купив ти костюм! А сам ходиш у звичайнісінькому одязі!

— Не такий уже й звичайний, — заперечив Реджинальд.

— Ага, — слабо погодився Крист’ян. — Я так і не зрозумів сенсу напису на футболці.

— Це герб Старків із «Пісня Льоду й Полум’я» з написом «Зима близько»! — гаркнув я на самовдоволеного Крист’яна, а потім уже відповів татові: — А що ти чекав? Що я вдягнуся в ельфа чи хобіта? Я не люблю «Володаря перстня»!

— Та не обов’язково брати ідеї із книг чи фільмів! — Міріам насупився. — Я хотів тебе сфотографувати на згадку! А що? Востаннє ти вбирався в дитинстві, і то на Хелловін! Знаєш, як я скучив?

І все в цьому дусі… Я не очікував зустріти тата та Реджинальда на святі, я думав, що дорослі будуть проводити час у своєму колі, як культурні люди. Але, як виявилося, вони лише трохи посиділи у будинку голови міської ради, а потім вирушили на свято.

Ми зустрілися біля кіоску з солодкою ватою так несподівано, що навіть стало трохи соромно перед Бренданом.

— Я вже не дитина, — озвався я. — Міг би сам щось купити, якщо так хотів!

— Я вже не в тому віці!

— Не напрошуйся на компліменти, ти завжди прекрасно виглядаєш!

Якось перед очима не вчасно промайнув лист від батька. Він питав, на кого я більше схожий. Мабуть, більше все-таки схожий на батька, ніж на Міріама з його темними кучерями та блідою шкірою. Але якщо мій батько, правда, сам Мерлін, то хіба я не повинен володіти величезною силою або на типу того, щоб оточуючі відразу визнавали в мені його бастарда, як він сам висловився у листі?

— Якщо що, то зустрінемося під час феєрверку, — сказав мені Міріам. — Одразу після нього поїдемо додому.

— Гаразд. Я зателефоную.

Вони з Реджинальдом зникли в натовпі, а я знову залишився зі своїми альфами, тільки розмірковуючи тепер уже про батька. Ось вже не знаю, чому я згадав про нього саме зараз.

— Куди далі? — спитав у мене Брендан.

— Я не знаю…

Мене перебив дзвінок його телефону. Брендан швидко відповів, але поки йому щось говорили, його очі повільно округлялися. Мені стало цікаво, що таке сталося, що Пендрагон так сильно змінився на обличчі. Незабаром дзвінок обірвався, причому зі зворотного боку зв’язку, і Брендан повільно прибрав телефон у кишеню:

— Усі артефакти, що зберігалися у мого батька, були викрадені.

— Що?! — здивувався я. — Ким? Як?

— Тільки спробуй приплести мого батька! — одразу загарчав Крист’ян. — Він весь вечір провів із Міріамом!

— То був не він, — відповів Пендрагон, показуючи свою лояльність. — Батько сказав, що хтось проникнув у сховище так майстерно, начебто просто з’явився з нізвідки! Жодних слідів злому. Я не розумію… Хто міг знати про наше сховище? Вхід туди захований за гобеленом, проте мало хто знає пароль. Навіть я його не знаю.

— Почекай, але… — я згадав про те, що ми все ж таки не всі реліквії знайшли, це хоч трохи обнадіяло, адже у зловмисника не всі артефакти. — А що нам робити?

— Батько сказав, щоб ми були напоготові, — відповів Брендан. — Орден обшукує весь будинок та двір. Нам краще не заважати. Ми все ж таки школярі.

— Хто б це не був, ви не можете втручатися, — сказав Крист’ян. — А свято триває.

— Ти маєш рацію, — погодився я.

Орден знайде винуватця, я певен. А ось ми з Бренданом навіть не на завданні, щоб думати про це. Нехай дорослі самі вирішують проблеми.

***

За весь вечір ми встигли пройти майже весь ярмарок, але так і не знайшли захоплення на тривалий час. Хоча тут справа була в мені, я просто дуже намагався наголосити на тому факті, що це не побачення, тому уникав усіх розваг, у яких є призи. І в результаті: Брендан і Крист’ян вочевидь були незадоволені, бо зрозуміли, чому їм не дають покрасуватись.

— Я зануда, — вирішив тоді я, щоб виставити себе в поганому світлі. — Не люблю ці гучні розваги. Краще б сидів удома й читав якийсь роман за чашкою чаю.

Справу зроблено! Тепер ці двоє повинні зрозуміти, що я їм не пара.

— Закінчив? — спитав Крист’ян. — Якщо ти втомився ходити, то так і скажи.

— Можемо відпочити біля кафе на свіжому повітрі, — запропонував Брендан. — Навряд чи знайдемо вільні місця… Але ж ти знаєш, я майбутній король, я можу все.

План не вдався. Ось чому все життя я тремтів і завмирав, як бовван, коли бачив поблизу альф, і ніхто з них ніколи не підходив зі мною знайомитися, хоча в той момент у мене було багато вільного часу! А зараз… Так, ось так зміни з моменту переїзду…

Несподівано, звичайно, але я побачив, як у цей бік йдуть Джил та Блейз. Джил, мабуть, тільки приїхав, якщо вигляд Блейза був трохи невдоволений, ніби він іде за своїм альфою тільки тому, що сам так захотів.

— Бачу, ви теж сумуєте, — звернувся Джил до нас, навіть не привітавши. — Ходімо з нами!

Блейз пирхнув:

— Джил хоче в дім дзеркал, запевняє, що там весело. Не думаю, що там дійсно весело, проте мені потрібний хтось, хто зупинить мене, якщо я захочу його задушити.

— Задушити? — здивувався Джил, глянувши на Блейза. — Я лише спізнився!

— А важко було заздалегідь попередити? — Блейз склав руки на грудях, як суворий фізрук.

— Але ж я й так попередив! — спробував виправдатися той.

— Джиле, не витрачай нерви, — порадив Крист’ян. — Що омегам, що бетам — важливо покрасуватися, перш ніж дати.

Я добряче штовхнув його ліктем, щоб не робив із себе страждальця. Теж мені, мученик знайшовся!

— Коротше, пішли з нами, — Блейз потяг Джила за лікоть вперед й підігнав нас словами: — Якщо не захочете, то ви просто купка збоченців!

— У компанії веселіше, — погодився з ним Джил, усміхаючись, як завжди, трохи фальшиво.

Брендан взяв мене під руку і потяг за парочкою:

— А потім я свожу тебе в кафе, гаразд?

— Як би не так, — спеціально нагадав про свою присутність Крист’ян.

І в результаті ми всі пішли в будинок дзеркал. Його теж поставили в великому наметі, але прохід виявився платним. На щастя, в мене ще залишилися кошти, я зміг заплатити за себе. Звичайно, Брендан запропонував оплатити самому, але ні.

Усередині дім дзеркал виявився схожим на будинок побачень — величезний лабіринт. Тільки із суцільних дзеркал. Ходити тут було дуже важко, тому що скрізь на мене дивилося власне відображення, вихід начебто постійно вислизав з-під носа. Спочатку це було весело, але потім я помітив, що ми ходимо досить довго. Невже загубилися?

Намет начебто не такий величезний, щоб так довго бродити по одній території. Повернувшись, я побачив, що всім, крім мене, доволі весело, вони й не думають, що ми затримуємося в цьому лабіринті.

— А чому тут нема інших відвідувачів? — запитав я, відволікаючи компанію від пошуку потрібного напрямку.

— Напевно, інші блукають так само, як і ми, — відповів Джил.

— Але чому ж я їх не чую?

— Меле, розслабся, — попросив Блейз. — Чи ти боїшся свого відображення?

— Воно мене напружує… — але ж справа не в цьому.

Я подивився на час в телефоні, щоб переконатися, що ми ходимо вже довго. Здається хвилин двадцять, якщо я не помиляюся. Гаразд, нехай так. Але чому мені так тривожно на душі? Ми ж просто ходимо дзеркальним лабіринтом, правда ж?

Але ще через п’ятнадцять хвилин мені стало зовсім не по собі. Виходу все ще не видно, голова починала кружляти, а інтуїція ніби зашепотіла мені, що треба бути обережнішим. Та ось тільки я гадки не мав, чим викликана тиха паніка.

Друзі веселяться, а я начебто зануда з великої літери, плетусь позаду і намагаюся зрозуміти, чому мені так погано.

— До речі, — нарешті заговорив Блейз, — ми довго тут ходимо.

— Вже ноги болять, — зізнався Брендан. — Я весь вечір бігав по полю, змилуйтеся.

— А ми взагалі йдемо в правильному напрямку? — із сумнівом запитав Крист’ян.

— Може, ми вибрали неправильну дорогу, а тепер заблукали? — Блейз озирнувся на всі боки, проте його відображення зробили те саме.

Через це у мене навіть голова трохи закружляла. Та що зі мною коїться? Ніколи такого не відчував. Немов все моє єство бажає тікати від лісової пожежі, та ось тільки від чого мені збігати в кімнаті з дзеркалами?

— Оце ти зблід! — Крист’ян доторкнувся до мого чола. — Чому ти такий холодний?

— Тобто? — теж зреагував Брендан, повернувшись до мене. — Мелорі, тобі погано? Чому одразу не сказав?

Мені не було погано, поки ми не ввійшли до цього будинку дзеркал. Я хотів вимовити це вголос, але мене відволікла ковзна посмішка на обличчі Джила. Чомусь у той момент мені здалося, що все це його рук справа. Навіщо це йому? Не знаю. Але, якщо подумати гарненько, то в цей дім дзеркал ніхто, крім нас, так і не увійшов…

— Холодний?.. — Блейз зачепився за слово і різко обернувся до Джила: — Ти що надумав?

— Ну, технічно, до його самопочуття я не причетний, — легковажно сказав Джил, ніби зовсім не злякався насторожених поглядів у свій бік. — Як ви вважаєте, чому Орден не виявив слідів проникнення?

— То це ти викрав всі реліквії! — зрозумів Брендан.

Джил відійшов від нас на крок, але зовсім не з переляку. Він усміхався так радісно, ​​ніби тільки й чекав на момент розкриття. Джил штовхнув рукою одне дзеркало, воно перетворилося на уламки льоду й розлетілося на шматки. За цим дзеркалом виявився прохід у невелику кімнату, де сяяли шість реліквій. Вони кружляли в повітрі між собою, як магніти, не в змозі роз’єднатися.

Мені стало так погано, що я схопився за голову, не розуміючи, звідки в мене виникла така хвороблива реакція.

— Я телепортувався у ваше сховище, — сказав Джил, звертаючись до Брендана. — Мені довго довелося дізнаватись, де воно знаходиться. Телепортувався чи не щодня, підслуховував весь ваш персонал… Ну, ось удача мені й усміхнулася. Чи розумієш, коли всі реліквії збираються разом, то втрачають свої індивідуальні властивості, тому їх просто забрати.

— Так ось чим ти був зайнятий! — обурився Блейз, ні, він явно розлютився. — Ти кретин чи як? Що це означає?

— Я хочу повернутися додому, ось що, — сказав Джил досить серйозно. — А для цього мені довелося старанно попрацювати! Дізнаватись про реакції, дізнаватися про властивості чортових реліквій, про їхнє місцезнаходження… Та я стільки часу на це вбив!

— Ніхто не може контролювати портал, який ти відкриєш! — вигукнув Брендан. — Ти не подумав, що буде, коли він відкриється? Зрозумій, тільки Мерлін міг керувати ним! У цей світ можуть вирватися не лише різні чудовиська, а й небажані гості!

Адже точно! Белль говорив про те, що краще б цей портал ніхто ніколи не чіпав, інакше хто зна, хто прийде. І, чорт забирай, я повинен був запобігти цьому! Хіба це не мої обов’язки?

І все-таки, чому Джил привів нас сюди, а не відкрив спокійно портал і не пішов, якщо так цього хоче?

— Мені начхати, що буде з цим світом, — відповів Фрост, злегка знизавши плечима. — Я хочу повернутися до свого королівства, до батька та вічної зими.

— Твій тато також у цьому бере участь? — насторожено спитав Брендан. — Так і знав, що не можна вірити Сніговому королю!

— Та він без магії сидить у цьому маленькому світі, що він може? — закотив очі Джил. — Не надавайте йому моїх заслуг. Він взагалі не хоче повертатися до батька, мовляв, не дарма ж від нього втік. Мені начхати, він міг просто помилитися з вибором. Я возз’єднаю свою сім’ю.

Я в здивуванні глянув на Блейза — ось хто, мабуть, дуже розчарувався в коханій людині. Навіть слово не може видавити з себе, ніби зовсім впав у прострацію.

— Зачекай, але навіщо ти привів сюди нас?.. — спитав Брендан.

— Мені потрібна була сьома реліквія, — відповів він. — А ще я заберу з собою Блейза. Адже ми Істинні, ми не можемо розлучитися.

— Ти зовсім збожеволів?! — Блейз одразу прийшов до тями, ніби почув виклик на поєдинок. — Та з чого ти взяв, що я захочу тебе підтримати?

— А я й не розраховував на це, — йому Джил відпустив досить милу посмішку, мабуть, навіть щиру. — Тому мені байдуже, що ти вважаєш за потрібне чи непотрібне. Ми все одно зробимо так, як я хочу.

— Ах ти друбнота!.. — він хотів підійти, але перед ним висунулося дзеркало, перегороджуючи шлях.

Це дзеркало стало прозорим, тому що, як виявилося, все це зачарований лід. Величезних масштабів! Напевно, Джил користувався якимсь одним артефактом, а потім уже поєднав їх. На Блейза, звичайно, магія не діє, але зараз у нього немає шпаги, яка б пробила товстий шар льоду, тому він не міг підійти і стукнути свою пару.

— От сволота! — гаркнув Блейз, вдаривши кригу кулаком. — Нікуди я з тобою не піду! І взагалі, відколи ці ваші Істинні щось означають? Та пішов ти до біса, не хочу зустрічатися з таким ідіотом!

— Я знав, що ти будеш злитися, але це передбачувано, — байдуже знизав плечима Джил. — Тобі сподобається у моєму замку! Я пам’ятаю його ще з дитинства! Можливо, мій батько не дуже тебе полюбить, але впевнений, що він прийме тебе, коли дізнається, що ми Істинні.

— Що? — Брендан навіть нервово посміхнувся. — Слухай, твій батько під впливом зла, він нікого не прийме! Твоєму татові довелося втекти від нього не просто так…

— Все-то ти знаєш, набридливий якийсь, — перебив його Джил. — Чи ні? Чи тебе обманюють?.. Знаєш, я багато чого дізнався, спостерігаючи за твоїми батьками. Вони взагалі планують якось повернутися в Камелот.

— Так, я знаю, — кивнув Брендан. — Дядько Ланселот, звичайно, може керувати Камелотом у нашу відсутність, але він все ж таки не істинний король. І мої батьки точно не стали б самі відкривати портал, який не можуть контролювати.

— Так, вони б побоялися його чіпати… Але якби вони мали сьомий артефакт… — таємниче протягнув Джил. — Адже хранитель міг би підтримати портал. Так вони думають. До речі, а ти знаєш, що їхні плани нездійсненні? А є ще одна маленька проблемка у вигляді короля Камелота…

Брендан мовчав, не розуміючи, про що каже цей хлопець, тому я теж постарався вслухатись уважніше.

— Знаєш, чому твої батьки застрягли в цьому світі? Вони не втікали з поля битви, вони хотіли захистити простих мешканців, які перейшли сюди. Але через чари Екскалібуру істинний король Камелота не може перетинати портал. Твоєму батькові довелося відмовитися від трону, як він вважав, ненадовго, але… — Джил розтягнув губи в посмішці. — Як бачиш, Мерлін зник безвісти, тож ніхто не може повернутися.

— Стривай… — Брендан пригальмував. — Що означає «не може перетинати портал»? Мій батько…

— Коли він повернеться і займе трон, а Екскалібур знову буде в його руках, то він вже ніколи не зможе повернутись сюди, — пояснив Джил. — Так само, як і ти, коли займеш трон. Ти не зможеш вільно проходити у цей світ, щоб зустрітися з друзями, а потім йти правити королівством. Ні. Страждай тепер.

— Чому ж мої батьки ніколи мені не говорили про це?

— А мені звідки знати? — той навіть пирхнув. — Але найцікавіше не в цьому. Я шукав сьому реліквію, ламав голову над нею, доки не зрозумів, що Мерліну потрібен був не просто артефакт, а те, що підтримає магію між двома світами! Жива істота, здатна бути провідником, — і тут усі погляди кинулися на мене, — хранитель.

Весь цей час сьомою реліквією був хранитель. Про це знали всі в Ордені, але мовчали. Я шоковано дивився на Джила, розуміючи, що мені зараз хочеться втекти кудись подалі. Значить, ось вона — причина, через яку мене вибрали хранителем! Я зовсім не особливий, я просто з’явився на світ дуже вчасно! Я — сьома реліквія, а отже, ось чому мій тато так ненавидить батька, тобто Мерліна! Він зробив із мене інструмент!