Глава 36

Глава 36

36.1

Дельфі та Барті не відводили поглядів одне від одного. Напруження зростало. Кравч глибоко вдихнув повітря, яке змішалось з вишневий ароматом її парфуму. Перед очима почали з’являтись картинки всього того часу, який вони провели разом: її гучний сміх, тепле м’яке ліжко, кучері, які постійно лізти до рота, коли вона лягала на його плечі. Чоловік так любив гратись з ним і, коли вона була поряд, той завжди відчував цей солодкий аромат. Здавалось він був всюди і Дельфі здавалось, що між ними нічого не завершувалось.

Знову було весело, безтурботно, можна було бути собою, дуркувати та не думати якою ти будеш виглядати в його очах. Не треба замислюватися над кожним рухом, словом. Дельфі стиснула свої долоні на його грудях та зробила крок назад. Дівчина хитала головою та повільно відходила.

-Я не знаю, що це зараз було, але це все..

-Нічого не було! – рикнув Барті, розвертаючись та крокуючи до виходу.

Чоловік гучно грюкнув вхідними дверима так, що бідолашна аж здригнулась. Блек залишилась в холодному будинку один на один зі своїми думками. З Луціусом все закінчено, а з Барті нічого й не починалось.

«Досить брехати собі, – Промайнуло в голові дівчини. – Досить думати що це все було чимось більшим, аніж просто секс. Він покинув тебе, покинув через іншу, сказав в очі, що хоче серйозності, а ти не варта цього. І навіть після цього приниження ти пробачила його і цей клятий ліс.. Після всього ти віддалась йому і почула, що ти просто фігня. І що ти зробила зараз?! Що? Знову захотіла його? Дуже грандіозні зміни, Блек. Ніщо не вчить тебе! Ніщо в цьому клятому світі! Ти вже один раз обіцяла бути сильною, бути розважливою. І що вийшло? Роман з одруженим, в перемішку з клятим Кравчем? І знову обіцянка собі. І знову з тріском провалила все!»

Від думок дівчину відволік голос.

-А Кравч того?

Блек знову сіпнулась та поглянула на Реґулуса.

-Може і того. Було б напевно не погано. Пішов. Сказав, що ти довго.

-Так і сказав? – Посміхаючись перепитав чоловік.

Блек також посміхнулась та махнула головою у знак згоди.

-Я хотіла поговорити з тобою.

-Мене більше цікавить, чому ти з мого дому вирішила зробити будинок пологів і дітей?

Дельфі широко посміхнулась та почала швидко блимати своїми очима.

-Оооо… ні… На мене це не подіє. Я серйозно, Дельфія. Твоя бруднокровка, ось-ось народить. Враховуючи, що вона сповільнювала розвиток дитини, взагалі не відомо, що там в неї в череві, як пройдуть пологи і все інше.

-Ну пробаааач. Дору я заберу сьогодні разом з малюком. А Ґрейнджер… – Блек зробила невелику паузу та перевела очі на чоловіка. -Вона має трохи по бути в тебе. Мені не потрібна вона, мені потрібна дитина. Це дитина Драко.

Реґулус гучно видихнув та також подивився на брюнетку.

-Ще один родич? Якесь прокляття родини Блек.

-Дуже смішно.

-Не смішніше того, що твій чоловік ось-ось стане дідусем скоріше, ніж вдруге батьком.

-Пригляди за Ґрейнджер, прошу тебе. Тим паче якщо можуть бути проблеми.

Блек дивилась на дядечка жалібними очима, намагаючись вимолити в нього це все. Але судячи з виразу його обличчя, шансів в дівчини не було.

-Я нічого не можу тобі пообіцяти. -Холодно промовив Реґулус в сторону племінниці.

-Ну ти хоч тріііішечки…

Реґулус вже хотів почати щось промовляти, як тут чоловік оглянувся по сторонам. З його обличчя вмить спала посмішка, Реґулус випрямився та грізно поглянув на Дельфі.

-Що це все в біса таке?!

Але у відповідь племінниця знову широко посміхнулась.

В кабінеті Волдеморта також панувала достатньо напружена атмосфера. Леона стояла прямо навпроти чоловіка, дівчина не піднімала своїх очей і відчувала себе вкрай дискомфортно.

-Ви хочете аби я пробралася в міністерство та дістала вам ключ від Азкабану? – Ледь чутно, проте доволі впевнено промовила Леона.

-Вірно. Мої піддані заслуговують на волю. До того, зараз я хочу максимально укріпити наші ряди. Нехай слугують гарматним м’ясом . Всі хто залишились в Азкабані поїхали розумом, проте і вони будуть нам корисними.

Очі Леони бігали по сторонам, брюнетка не розуміла, що їй відповісти і як ставитись до такого завдання.

-В міністерстві гарна охорона. Я…

-Завтра вона не буде поширюватись на тварин. Про це я вже попіклувався.

Чоловік простягнув свою руку, після чого дівчина відчула як її підборіддя торкаються холодні пальці. Волдеморт підняв її обличчя вгору та дивився прямісінько на неї. Дівчина підняла свої очі і також поглянула на чоловіка. Вона прекрасно розуміла, чого він хоче, розуміла, що той її провокує.

-Чому я? – Промовила дівчина не відводячи погляду.

-Бо ти єдиний анімаг, котрому я довіряю.

-Ні, Володарю. – Промовляючи це, брюнетка зробила крок назад, не розриваючи зорового контакту. -Чому ви обрали мене? Чому досі намагаєтесь схилити мене змінити своє рішення? Чому маючи таку силу та владу ви не скористаєтесь нею?

Чоловік закусив свою губу та зробив крок вперед, знову опиняючись перед юначкою.

-Чому я не візьму тебе силою? Не зроблю своєю лялькою, яка буде смиренно виконувати мої найжорстокіші фантазії? – Волдеморт нахилив свою голову та прошепотів дівчині прямо на вухо – Бо я хочу тебе. Тебе з твоїм розумом, твоїми думками. Я хочу аби ти була моєю. Лише моєю, Леоно.

Відчуваючи шепіт чоловіка та його тепле дихання, на шкірі дівчини одразу почали з’являтись мурашки, які також не оминули увагу чоловіка. Він провів своїм пальцем по тендітних плечах дівчини, спускаючи з них шлейку від чорної майки.

-Будеш моєю дружиною?

Від почутого в Леони здавалось зупинилось сердце, яке ще декілька секунд тому шалено калатало. Дівчина не знала, що їй відповісти, не знала як поводитись. Єдине, що вона розуміла – це те, що все заходить занадто далеко. І з пропозиції стати інкубатором все це переросло в.. Що?.. Да бути цього не може.

Брюнетка вчинила так само, як і вчиняла завжди. Ні секунди не вагаючись вона перетворилась на кішку та бігла. Просто бігла до своєї кімнати і єдине, чого вона бажала – це забитись в куток та жити в ньому вічно.

Сказати про все Барті вже не можливо. Все життя тікати?

Барті також не міг дати раду своїм почуттям. Чоловік сидів посеред лісу та палив вже третю цигарку підряд. Він відчував як його легені ставали важкими, а в горлі дерло та пекло. В його руках була майже порожня пляшка вогневіскі, якою він і рятування від страшної сухості в горлі.

Але це все здавалось нічим в порівнянні з тим, що відчував чоловік.

«Ну що це було? Що це знову було? Я був щасливий. Я знову був з нею щасливий. Але після цього щастя, як завжди стає нестерпно боляче..» Все в середині виривається назовні, хочеться кричати.. Хочеться волати.. Але замість того, чоловік робив лише затяжку за затяжкою, ковток за ковтками.

Потрібно все розповісти Лео, все включаючи ту кляту зраду. Досить брехати собі, досить брехати їй і будувати все на цій же брехні. Він хотів Дельфі! Він свідомо її хотів, свідомо з нею спав. І сьогодні він знову зрадив. Він зрадив Лео, незважаючи на те, що Дельфі все зупинила. Бо він знову хотів її, він знову прийняв це рішення в своїй голові. І не зраджувати Луціусу вирішила Дельфі.

-Да не може все так продовжуватись! – Надривно крикнув сам до себе чоловік. -Не може.. – Понизивши тон повторив він же.

На вулиці вже була ніч, чоловік навіть не помітив як зайшло сонце. І скільки часу пройшло? В голові все паморочилось.

Барті прямував до маєтку і, їїї’наблизившись до його дверей, він різко зупинився та опустив голову вниз. Раптово, його охопила шалена хвиля невпевненості.

-І що я роблю? – Промайнуло в його голові. – А що, якщо зараз я знову приймаю імпульсивне рішення?! Чи можу я ось так покинути Лео? Після всього.

Кравч набрав повні груди повітря та в цю ж мить випустив повітря назовні.

Будемо опиратися на долю? – Знову звернувшись до себе в своїй голові подумав він.

Чоловік розвернувся та тримав курс праворуч від маєтку. Наблизившись до невеликої хащі, він відсунув рукою гілки та зайшов всередину. І там на чоловіка очікувала невелика галявина, прямо посеред котрої знаходилась лавочка.

І прямісінько на ній сиділа вона, її кучері осяювались світлом повного місяця. Дівчина підігнула свої ноги та обійняла їх, кладучи підборіддя на коліна. Кравч ледь помітно посміхнувся, та прямував прямісінько до неї.

Від шурхіту листя під ногами чоловіка, вона здригнулась та спрямувала погляд на нього.

-Що ти тут робиш, Кравч?..

-Мені здалось, що ти можеш бути тут.. – Спокійно відповів чоловік,сідаючи поряд.

Дельфі різко вскочила з місця та повернувши голову звернулась до Барті.

-Тримайся від мене подалі!

І дівчина вже хотіла зробити кроки, які розділили би їх, але Барті також вскочив та встав на її шляху.

-Зачекай! Давай поговоримо! Все що було сьогодні…

-Да нічого не було! – В цю ж мить перебила чоловіка Блек. -Скільки можна розмовляти?! Скільки? Да ти ще й бухий. Все, що ми робимо – це розмовляємо! Розмовляємо і знову наступаємо на одні й ті ж самі граблі! Скільки можна!?

Кравч знову опустив свою голову, сформував тим самим ту саму напружену тишу. Він розумів, що Дельфі має рацію, але те, що він промовив слідом, привело в шок навіть його.

-Бо ми розмовляємо не про те, Дельфі.

-А про що ми маємо розмовляти? М?

І знову мовчання..

Блек зробила крок в сторону та обійшла чоловіка стороною, прямуючи до місця з котрого вийшов Барті.

-Про те, що я тебе кохаю, Блек!!! – Викрикнув чоловік їй в слід.

Дельфі різко зупинилась та мовчи стояла просто дивлячись перед собою.Барті дивився їй в спину, не розуміючи реакції, не розуміючи, навіщо він сказав все ось так, якось по-дурному. Чоловік почав крокувати до дівчини, зупинившись прямо за її спиною. Він поклав свої долоні на її плечі та майже пошепки повторив:

-Я кохаю тебе, Блек. Кохаю…

Але Дельфі нічого не відповідала та стояла наче всі її кінцівки заціпеніли, але Барті продовжував.

-Я такий дебіл, і словами передати важко. Я кохав тебе завжди, коли казав, що ми не можемо бути разом, кохав ще сильніше, коли запевняв себе, що не ненавиджу тебе, вмирав від почуттів. -Промовляючи це все, з кожним словом чоловік все сильніше стискав її плечі. – Коли я побачив тебе вперше, я зрозумів, що я влип. Я ні на що не розраховував, але кожен день думав про тебе. Ти зараз скажеш, що я завжди був не серйозним до тебе. Тільки користувався, потім покинув. Але це не так Дельфі! Да ти чуєш мене взагалі?

Кравч розвернув дівчину до себе та поглянув в її очі.

-Ти чуєш мене взагалі?! Дельфі! Я.. Я говорив з твоїм батьком і я… Я просив в нього твоєї руки, якби Мелфой не одружився на тобі, пам’ятаєш? Ти так хвилювалась, що він видасть тебе за когось лівого, що тобі прийдеться бути з кимось, кого ти не кохаєш.. Я зробив це після того, як все сталось вдруге. Мені завжди хотілось тобі допомагати, бути просто поряд, коли ми були разом з тобою, я кожен раз боявся, що ти скажеш, що повернулась до Луціуса…

І в цей момент Дельфі перервала своє мовчання та навіть не поворушив і м’язом свого обличчя промовила:

-Мг.. А потім почув те, що так боявся та покинув мене, розбивши залишки мого сердця. Я вже чула це! І не хочу чути вдруге. Я тебе кохала, я так кохала тебе, Барті. Я повернулась до Луціуса до котрого не відчувала більше нічого. Я бачила тебе тоді в коридорі, після того як Лео розповіла про ту сережку. Я тоді спала з ним аби показати тобі, що не кохаю тебе. Я відчувала себе такою брудною… Я бачила який ти щасливий з нею. І вмирала. Я в усьому шукала натяки. Тоді в лісі ти вбив мене остаточно. Я подумала, що все повернулось, що ми з тобою повернулись, а ти… Кажеш мені, що я фігня, що через мене втратиш те, що тобі так важливо. А я знову залишилась використанню та брудною… Але все чого я хотіла – бути з тобою. І мені було чхати на все, що ти такий не серйозний, що в тебе нічого немає за спиною. Мені було чхати, Барті!

-То давай! Давай будемо разом, Дельфі! Ми стільки наробили помилок! Я стану кращим для тебе! Давай просто почнемо все з початку? Тільки ти і я.

Дельфі видихнула гаряче повітря, яке чоловік одразу відчув на своїх грудях.

-Разом? – Відповіла дівчина не піднімаючи очей на Барті. – А ти дівчині своїй про це вже сказав? Чи ми будемо втрьох?

-Ні.. Я не встиг я…

-Ооооо… – Дельфі почала гучно сміятись. – Ну ти молодець, залишаєшся в варіанті без жодної поразки. Якщо я відмовлю, ти повернешся до неї і будеш продовжувати вішати свою лапшу їй на вуха, а якщо погоджусь – станеш близьким до Володаря як ніколи. Якби ти хотів бути зі мною, ти би не з батьком моїм пиздів, а зі мною, зі мною Барті! Коли я так тебе потребувала… А тепер.. – Дівчина зазирнула в очі чоловіка та, здавалось, промовляючи кожну літеру, заявила: – Котись, Кравч, до трьох чортів, разом зі своїм коханням і своїми жінками.

Дельфі відштовхнула чоловіка від себе та знову покрокувала геть. Барті не бажав її відпускати. Кравч зловив її руку та притягнув до себе, іншою рукою хапаючи за обличчя та жадібно впиваючись в її вуста, щосекунди чоловік посилював поцілунок та притискав дівчину все дужче до себе. Не розуміючи чому, але Блек не могла пручатись, вона відчувала наче повернулось щось таке рідне..

І панянка відповідала на поцілунок, сердце шалено калатало, дівчина запустила свої руки до його волосся.

-Я хочу тебе, Дельфі… -Прошепотів Кравч їй прямісінько в вуста, трохи віддалив її від себе та додав… -Стій.. – Кравч глибоко видихнув. Але все таки промовив: -Давай одружимось? Будемо тільки вдвох. Ти і я.

І Дельфі широко посміхнулась та знову підійшла до Кравча. Її вуста наблизились до йогоф і вона промовила пошепки, також прямісінько в них..

-Пішов на хуй, Кравч.

-Дееельфі! – Протяжно промовив він, спостерігаючи як Блек почала робити кроки назад. – Да… Послухай ти.

-Пішов нахуй, Кравч! – Повторювала вона, раз за разом, відходячи назад.

На її обличчі з’являлася широка посмішка. Вона розвернулась та пішла геть, зникають в лісових хащах.

-Дельфі! Повернись! Я прошу тебе! Дельфі!

Аде жодна молитва чоловіка не була почута, Блек прямувала в маєток. Вона пишалась собою, пишалась і розуміла, що тепер все буде по-іншому. Ніяких чоловіків, ніякого кохання.

36.2

В маєтку на Дельфі чекала ще одна не просто розмова. Вона ще не сказала Луціусу , що все скінчено. І він схвильовано очікував дівчину в кімнаті.

Чоловік ходив по колу періодично поглядаючи на годинник. І як тільки в приміщенні роздався гучний скрегіт дверей, чоловік одразу ж промовив:

– Мила, Зоре моя, ну де ти була? Я так хвилювався.

Проте Дельфі навіть не поглянула на Луціуса, який вже наблизився до неї.

-Чому ти ще тут? -Холодно спитала дівчина.

-Ти що? Ти образилась на таку дрібницю? Я тебе вже пробачив, за той клятий ляпас. А він куди гірший за..

-За те, що ти вирішив розпоряджатись моїм тілом, як хочеш ти? Дійсно, куди ж цьому всьому до ляпасу.

Луціус гучно гиркнув і продовжив:

-Я тебе кохаю. Я твій чоловік. І все, що я робив, я робив для тебе! А ти зараз просто драматизуєш.

-Я тобі сказала, що не хочу дитину! Хоча тебе навіть не цікавило! Ти підмінив зілля навіть раніше, ніж я дала відповідь і далі ігнорував її. Ти не залишав мені вибору.

-Я хочу від тебе дитину, я хочу весілля. Ти же сама цього хотіла! Сама! А тепер ми навіть не почали планувати його.

Дельфі нервово посміхнулась та спрямувала погляд на аристократа.

-Весілля не буде.

-Не верзи дурниць. Хочеш я знайду смачної їжі, хочеш нову сукню? Чи що ти хочеш в замін на милість?

Дельфі уважно дивилась на чоловіка, вона вдивлялась в кожну його рису обличчя, наче намагаючись не пропустити щось шалено важливе. Дівчина підняла руку та пальцями провела по його щоці. Після чого він взяв її руку в свою, та поцілував.

Проте брюнетка швидко забрала кінцівку, та продовжувала дивитись на чоловіка.

-Ну, Зоре моя. Ми стільки пройшли з тобою…

-Я не кохаю тебе. -Пролунало наче грім серед ясного неба.

Луціус зібрав свої брови до купи та трохи віддалився.

-Пробач.. Що?

-Я не кохаю тебе, Луціусе. Весілля не буде. Все скінчено. Забирай свої речі і йди.

-Нічого не скінчено, Дельфі. І все тільки почалось. Твоя образа йде поперед твого розуму. Ти чуєш взагалі, що ти верзеш?!

-Я тебе не кохаю, я не кохала тебе до того як дізналась, що ти мерзота. Я не кохала тебе ніколи, весь цей час. І зрозуміла я це тоді, коли закохалась в Барті.

Чоловік відвернувся до стінки з усієї сили стискаючи свої кулаки.

-В Кравча? Ти ідіотка? Ти вирішила боляче вжалити мене!?

-Так, ідіотка. А тепер прошу, йди.

Дівчина зняла зі своєї руки обручку та підійшла до Мелфоя, віддаючи її прямо в руку. Слідом за цим, вона підійшла до дверей та відчинила їх, вказуючи рукою на вихід.

-Забереш речі завтра. Я втомилась.

Чоловік розлючено прямував до виходу. Зупинившись прямісінько перед дівчиною, та промовляючи їй в обличчя:

-Ти все одно будеш моєю!

Двері за Мелфоєм зачинились прямо перед її носом. Дівчина видихнула з полегшенням та ліниво пішла до ліжка, плюхаючись в нього навіть не роздягаючись.

Ще декілька секунд і Дельфі занурилась в міцний сон.

А ось Леона про сон могла лише тільки мріяти, вона все ще чекала на Барті, стрілка годинника вже перевалила за другу ночі, а Барті все ще не було поряд.

І де вони лазять з цим клятим Скабіором? Скільки вже можна! Він сказав, що лише попередить його, а знову зник на пів ночі.

Проте Скабіору також було не до сну. Його голова була зайнята дівчиною, з якою знову вони зустрілись.. А чи зустрінуться ще колись? Він не має жодної її речі, не торкався і її, а значить не може отримати інформацію де вона… Жодна рослина не допоможе. Цікаво, вона добралася? Може треба було повернутись до неї? Боже, який телепень. Може вона чекала..

Раптово Скабіор відчув страшену тривогу, яка заповнювала його з середини. Першим, що спало на його думку була Дельфі. На мить навіть долоні спітніли від страху, що ж могла вичудити ця жінка! Проте його чекало не аби яке здивування, коли після перевірки її чоловік дізнався, що дівчина смиренно спить в своєму ліжку. Що тоді? Невже новий план Волдеморта? Знову так по-дурному змарновані долі?

Ні… Щось не те.. Все одно якесь дивне відчуття. Невже?.. Скабіор швидко намагався знайти Кравча в його кімнаті, але жодного відчуття присутності чоловіка там не було. Лише купа натягнутих нервів від Лео.

Скабіор швидко вскочив з ліжка та попрямував до лісу, де одразу «взяв слід» свого кращого друга.

Чоловік знаходився неподалік тої самої галявини, навколо нього лежала порожня пляшка вогне віски, а друга благополучно закінчувалась в його руці.

-Ти що тут робиш? І якого заливаєш очі!?

-О.. -Гикаючи почав Кравч. -Я забув, що в тебе очі по всьому лісу розкидані. Я святкую початок нового життя!

-Яке ще нове життя?! Клятий ти йолопе! Друга ночі!

Чоловік знову гикнув та прищурив свої очі, намагаючись розгледіти чоловіка.

-Пішов на хуй.. – Промовив він же. Залпом добиваючи залишок пляшки.

Скабіор швидко підійшов та вирвав у нього з рук пляшку, кладучи в задню кишеню своїх штанів. Те саме він зробив і з іншою пляшкою, яку Барті викинув на підлогу.

-Я тобі сказав! Йди.. гик.. фуууу який хріновий віскарь ховають ці телепні. А… йди на хуй, Скаб.. Прикинь, вона мені сказала йти на хуй!

Скабіор підняв свої брови та продовжував дивитись на чоловіка, сидячи прям навпроти нього. Барті хитався зі сторони в сторону та сміявся.

-Хто? – Єгер оглянув чоловіка з ніг до голови. -Що сталось? Ти з Лео посварився? Чи що?

-Я сказав їй правду, Скаб. Друже, я правду сказав, я зізнався… ні, я зрозумів… ти розумієш, що я зрозумів! А вона послала мене на хуй! Мене… я

Барті продовжував мимрити щось не дуже зрозуміле, а Скабіор у свою чергу намагався зрозуміти, що ж той хоче йому сказати. Проте окрім того, що його послали на хуй, зрозуміти щось було важко.

-Лео тебе послала? Я нічого не розумію.

-Да яка в сраку Дельфі! Я… Ой.. Дельфі, так. Прикинь.. аааа… -Протяжно крикнув Кравч, знову починаючи сміятись.

І навіть в цей момент Скабіор не зміг стримати свій гумор та перепитав в чоловіка:

-Ти так розкис через те, що вона тебе туди таки відправила, чи терез те, що ти захотів туди сходити?

-Я так її кохаю.. Братику..

Після цих слів Кравч впав назад та гучно захропів. У відповідь на що Скабіор лише похитав головою в сторони. Звичайно, почуття Барті до Дельфі не були для нього новиною, він все розумів, він вміє зіставляти факти. Навіть тоді коли сам Кравч гучно кричав, що ненавидить її, відчував аромат її парфумів як запах своєї аромтенції. Він щиро хвилювався, коли вона була в небезпеці, через неї його емоції виривались назовні, і все що було далі… знову клятий наслідок.

Скабіор підняв Барті та потягнув чоловіка в маєток, майже вручаючи його Леоні, яка одразу ж підійшла до дверей, коли почула стукіт в них. Скабіор тримав чоловіка на своєму плечі та, підійшовши з ним до ліжка, одразу кинув його.

-Вибач, що пізно. -Промовив єгер до юначки. – Але приймайте тіло, воно трохи мертве. До ранку воскресне. -Додав Скабіор одразу прямуючи до дверей.

Двері за чоловіком гучно зачинились і Леона одразу залізла до чоловіка та почала трусити його.

-Бартеміус! Дідько! Де тебе носило! Ти чуєш мене!?

Дівчина продовжувала гучно звертатись до коханого. Але той навіть не поворушив вухами.

-Я тебе вб’ю!

І дівчина вже відпустила його та трохи вддалилась, як на його обличчі з’явилась широка посмішка. Барті притягнув Лео до себе та перевернувся накриваючи її своїм тілом.

-Ти очманів?! -Викрикнула брюнетка, намагаючись скинути чоловіка з себе.

Але замість слів Барті поцілував її після чого дівчина ще гучніше крикнула:

-Від тебе смердить!

-Мг.. -Пошепки рикнув він, опускаючись до вуха брюнетки. -Хочу тебе.

Барті був дуже сильно сп’янілий та майже не чув, що йому взагалі казала Леона. Він навіть не розумів, яким чином потрапив в свою кімнату.

Рука смертожера опустилася до її лона, але дівчина була непокорна.

-Ти пам’ятаєш, що в нас закінчилось зілля? Ти дістав його?

– Я встигну дістати…- Чоловік знову гучно гикнув і додав : – Щось інше..

-Ти здурів!? – Крикнула Леона, зіштовхуючи чоловіка з себе. -Яке дістану!? Ти дітей хочеш?! Чи що?

Барті глибоко видихнув та закрив долонями своє обличчя.

-Яка ж ти занудна, не можу з тобою! Задовбала!

Леона широко розплющила свої очі та спрямувала на чоловіка погляд з-під лоба.

-Що вилупилася?! Все! Я не можу так більше. Не хочу. Я хочу аби ми розійшлись.

-Ти зараз розумієш, що ти кажеш?

-Я тебе не кохаю, Лео…

Після цих слів, чоловік знову занурився в глибокий сон, залишаючи Леону один на один зі своїми думками та емоціями, які починали знищувати її з середини.

Очі брюнетки хаотично бігали по кімнаті, шукаючи хоч якогось порятунку. Що робити? Леона відчула своєю спиною холодну стінку та спустилася по ній, мовчки дивлячись перед собою. Тут і просиділа більшу частину ночі.

Ранок Кравча почався з хрипоти. Чоловік прокинувся близько обіду, Лео сиділа на краю ліжка. Її очі були червоними, вона не хотіла нікому демонструвати свою слабкість, але зранку, коли Волдеморт знову покликав її.. Він все побачив. І звичайно не міг оминути це все своєю увагою.

-Маанюююнь… – Вже більше внятно прокрихтів Барті. -Даааай води…

Леона оглянула чоловіка та продовжувала сидіти. А сам Барті відчував, що зараз просто помре, не дочекавшись тріумфальної перемоги Волдеморта. Як епічно, чарівник який помер від алкогольної інтоксикації зранку. Кравч жалібним поглядом подивився на Леону.

-Ну вииибач, я конкретно накидався. Просто якийсь день такий був. Настрій лайно. Я навіть не пам’ятаю, як я сюди припхався. Я сподіваюсь, я нічого зайвого не вчудив?

-Тебе Скаб приніс. -Лео встала з місця та прямувала до графину з водою. В цю ж секунду наливаючи воду в стакан. – Бартеміусе, він просто приніс тебе як м’ясо. І при тому не першої свіжості! А так.. -Леона зробила паузу, та відвела очі. -Ні.. більше нічого.

Кравч видихнув закриваючи своє обличчя руками. Голова просто розвалювалась, події минулої ночі кружляли в голові.. І розмову з Дельфі він більш ніж гарно пам’ятав. А потім, вогневіскі і наче прірва. Добре, що хоч Скаб забрав. І так само добре, що Лео не наговорив про закінчення стосунків.

Барті не змінив свого рішення. Точніше він частково не змінив його. Чоловік розумів, що зараз йому варто просто побути одному та розібратись в собі, без жодного психологічного тиску. І він обов’язково поговорить про це з Лео. Але не зараз..

Чоловік отримав свою воду та швидко випив весь вміст стакану.

-Йоооой… -Протяжно промовив він же. -Дякую…

-Тебе Володар очікує.

-Менеее? – Приречено перепитав Крав. – Прямо зараааз?

-Ні. Дві години тому.

Барті швидко вскочив з ліжка та почав шукати свій чистий одяг.

-Безнадійно, Бартеміусе. В тебе немає чистого одягу. А я сказала, що принципово не буду робити це за тебе!

-Леооо… все, перестань.

Кравч швидко пішов геть, гучно гепаючи дверима за собою. Слідом на нього чекали вже інші двері, за котрими знаходився Волдеморт і як тільки він зайшов в кабінет, то побачив, що чоловік не один.

«Ну звичайно, зараз тільки Дельфі не вистачало», -Одразу промайнуло в голові чоловіка.

Барті мимоволі оглянув дівчину та зрозумів, що розмова в них йде достатньо напружено.

-Добрий день, Володарю. -Схиливши голову одразу ж промовив Барті.

-Зачекай секунду, -Роздратовано відповів чоловік, повертаючи обличчя до Блек. – Просто скажи мені, Дельфі! Коли ти пропонувала мені свій грандіозний план, не продумавши, на секунду, ОСНОВНИХ ДЕТАЛЕЙ! Чим ти думала?! Чим?! Да тобі, трясця його, взагалі думати нічим!

-Батьку! -Не піднімаючи очей промовила Дельфі. – Це все єдиний адекватний варіант. Так, не все досконало. Але завжди можна придумати вихід.

Волдеморт різко дістав свою паличку та направив її на доньку. Це звичайно не оминуло уваги чоловіка.

-Мій Лорде. -Швидко промовив Кравч. – Ну.. ми ж на те й команда, аби разом вирішувати питання. Як я розумію, річ зайшла за минулу пропозицію Дельфі. Я вважаю цей план більш ніж дієвим.

Темний Лорд опустив свою паличку, та різко розвернувся до Кравча. Чоловік зловив на собі важкий та шалений погляд Володаря та все одно намагався триматись впевнено не демонструючи свого занепокоєння.

-Володарю, якщо я заслуговую на те, аби дізнатись саму суть проблеми та спробувати допомогти, я би з радістю це зробив..

-Як зворушливо. -Відпов Волдеморт, оглядаючи молодиків. – Якщо ти вважаєш цей план таким вдалим. Яким чином ти приховаєш справжнє тіло? Яке продемонструє себе світу, бо після смерті оборотне зілля перестає діяти. І яким чином ви плануєте наступ без вас? Чи ви думаєте в Ордені слугуть довбойоби? Які повірять, що я вирішив наступати без своїх вірних слуг та рідної доньки? -Володар знову розлючено поглянув на Дельфі та промовив вже в її сторону. – Якійсь недолугій вистачило заявити це всьому клятому світу! Навіть не спитавши мого дозволу!

Блек сховала погляд в підлогу та стиснула свої губи, Барті ж підтримував цю гру в гляділки і звичайно помітив напружений стан дівчини.

-Мій Лорд, якби не Дельфі, наша місія провалилась би. Вона діяла за обставинами.

-Да що ти кажеш, Бартеміусе. -Іронічно повідомив Волдеморт. -Знову її руки в мене просити будеш? Чи просто так вирішив в альтруїста програти?

Дельфі широко розплющила очі, та зустрілась поглядом з Кравчем, якому було явно ніяково від того, що сказав Волдеморт. Проте розгубленість чоловіка швидко змінилась на посмішку.

-Я маю ідею, мій Лорде. В такому випадку план стає більше реальним. І Аврори більше не стануть слідкувати за нами.. Якщо все вийде вірно, ми отримаємо перемогу…

Родинні зв’язки вирішував і Луціус, який дізнався правду від свого сина. І зрозумів, чому його відсторонили від роботи. Добре, що це сталось до того, як Кравч та його пришиблені напали на Орден. Бо зараз чоловік вже б знаходився десь в Азкабані. До Мелфой Менора також повертатись більше було не можна, бо скоріше за все його вже шукають.

І він не помилився, Аврори вже навідались до його колишньої дружини. В спільній кімнаті роздався гучний стукіт.

-Місіс Блек. – Тихенько промовила служниця. -До вас Аврори…

-Хай йдуть геть. -Суворо відповів Северус. -Нарциса погано себе почуває.

-Ні. -В цю ж мить затвердила жінка. -Може щось з Драко. Заходьте!

Северус незадоволено причмокнув та накинув на себе халат.

-Я схожу тобі за кавою.

У відповідь жінка кивнула головою та прийняла Аврорів не встаючи з ліжка, бо останнім часом вона дійсно жахливо себе почувала. Міністерство подало в розшук її колишнього чоловіка та сина. В маєтку провели обшук. Проте нічого не знайшли і жінка звичайно нічого не розповіла про його місце знаходження. Після того як купка нахаб пішла, Северус приніс жінці в ліжко каву та обережно сів поряд.

-То все правда? -Спитав чоловік, дивлячись перед собою.

-Так, Любий. Темний Лорд здійснив напад. Все йде не по тому плану, по якому мало йти. І, як я розумію, тобі він нічого не сказав?

Северус лише похитав головою. Від його думок чоловіка віділікла жінка, яка почала сильно кашляти.

-Люба, може лікаря?

-Пройде.. -Крізь кашель відповіла вона. -Через два дні в нас весілля. Не хочу аби все зірвалось через якісь там настанови лікарів. Після все вирішимо. -Жінка посміхнулась та поклала свою руку на руку чоловіка. -Добре?

Северус взяв її долоню та поцілував.

-Така холодна.

Чоловік видихнув гаряче повітря, намагаючись зігріти жінку.

-Може хоч когось покличемо на весілля? – Спитала вона та ще раз посміхнулась.

-Хочу аби в цей день були разом лише ти і я…

36.3

Після довгої розмови Барті та Дельфі крокували коридором разом. Дивне відчуття дежавю, бо вчора все починалось так само. Ні дівчина, ні хлопець не знали, що сказати одне одному. Але все таки першою наважилась перервати мовчання Блек.

-Дякую тобі, що допоміг розрулити з батьком. Все так просто по тупому виходить, я не все продумала… Не бути мені великим стратегом.

Крав зітхнув та повернув голову в сторону дівчини не припиняючи кроків.

-Та це в наших інтересах, Блек. До того ж.. Ми все таки команда і.. Блін, вчора…

-Да не хвилюйся ти. -Посміхаючись перебила чоловіка Дельфі. -Ти був трошки в гівно.

-Бо я не достатньо сміливий аби повторити це в тверезому стані.

Молоді люди зупинились та мовчки подивились на одне одного.

-Давай дійдемо до моєї кімнати та поговоримо там. М?

Барті кивнув головою та вже за декілька хвилин вони знаходились в кімнаті Блек. Дельфі пройшла вглиб кімнати, набираючи відстань від чоловіка.

-Нууу. -Протяжно почала вона ж. -Я думаю можна починати, там, ну казати щось, про щось. Я не хотіла, аби хтось почув.

-Луціус. Він не? – Промовляючи це Кравч вказав на двері та повів головою в їх сторону.

-Ні, не зараз точно, тільки якщо за речами.

-Може помиритесь? – Зітхаючи спитав чоловік.

-Тобі ґалеони зараз заплатити? -Несподівано спитала Блек. -Чи все таки після?

-Після чого? -Здивовано відповів запитанням Кравч.

-Після сеснсу психотерапії.

-Психо чогоооо?

Дельфі зітхнула та махнула рукою в сторону Барті.

-Забий.

-Я хотів тобі сказати, Блек.. Що бляха.. Я. Блять. Почекай. -Чоловік вдихнув повні груди повітря та почав швидко говорити: – Все, що я вчора сказав тобі – це все абсолютна правда. Я правда тебе кохаю, Дельфі. І я нічого не можу з собою зробити, розумієш? Я.. блять.. я жахливо себе від цього відчуваю, бо все складається якось по-тупому і звучить по-тупому, враховуючи всі мої дії. Але.. Все коротше! Як ідіот якийсь.- Барті розвернувся обличчям до стіни та опустив голову. – Можеш знову послати мене на хуй. -Також додав він.

Дельфі закусила свої губи та також опустила очі до підлоги.

-Пробач, що послала тебе вчора, але.. -Дельфі зробила паузу, намагаючись втамувати все те, що кипіло в середині. – Не важливо, що ми відчуваємо. Важливо, що все скінчено.

Барті різко розвернувся та пронизливо подивився на Дельфі.

-Ти кохаєш мене?

-Да яка різниця?

-Ти кохаєш мене? – Ігноруючи все, повторював Кравч. -Кохаєш?!

Барті почав крокувати до брюнетки та поклав свої руки на її плечі, зазираючи в її очі.

-Блек, ти кохаєш мене!?

-Барті, та не важливо це все!

-А що тоді важливо?! Що?! – Чоловік переходив на крик, чим знову лякав Дельфі.- Блять, та скажи мені що важливіше?!

-Перестань кричати!

Блек зробила декілька кроків назад, але продовжувала дивитись в очі чоловіку. Барті глибоко дихав і, здавалось, кожен м’яз його тіла скорочувався від внутрішньої напруги.

-Я перестану кричати, коли ти даси мені відповідь.

І Кравч знову наблизився та поклав дві долоні на щоки дівчини, піднімаючи її голову вгору.

-Дельфі, скажи мені.

Дівчина дивилась йому в очі та здавалось знову покидала цей світ, поринаючи в свої почуття, які ніколи не згасали.

-Ну, Дельфі… -Майже прошепотів Кравч. – Ти можеш збрехати мені про що завгодно! Але я знаю, я бачу, ти також кохаєш мене!

Кравч вдихнув та відчув їх аромат, знову наповнюючись ним.Не витримавши напруги та хвилювання Барті знову жадібно впився в її вуста, ще дужче стискаючи своїми долонями обличчя. Блек стояла наче вкопана її руки буди опушенні, проте вмить дівчина широко розплющила свої очі, та що є сили відштовхнула чоловіка від себе.

-Все, Барті! Досить!

-Давай я знову поговорю з твоїм батьком! Давай одружимось, хочеш? Хочеш, не будемо одружуватись, просто спробуємо бути разом, я сумою за тобою! Я шалено сумую, Дельфі. Не було ані дня, аби я не згадував тебе! Кожен клятий день!

Проте сама Блек лише хитала головою в сторони заперечуючи все, про що каже чоловік. І він знову наближався. А вона відходила назад. Дівчина відчула, що вона зіткнулась спиною з холодною стінкою. І Барті, не даючи можливості дівчині нікуди піти, притиснувши тіло дівчини до неї.

-Відпусти мене! Все, нічого я вже не хочу. Барті, я не хочу за тебе заміж, я не хочу ніяких стосунків і дізнаватись тебе також не хочу. Бо я вже знаю хто ти.

-Ти не знаєш мене! Я інший, я… Блядь, да Блек, я не відпущу тебе! Я не хочу тебе відпускати! Я так довго наважувався на це все не для того…

Але Дельфі знову спробувала відштовхнути від себе Барті.

-Занадто довго, Барті. Настільки довго, що ти спізнивася. Відпусти мене, прошу тебе. В усіх сенсах цього слова. Лео тебе кохає. По-справжньому. Вона зробить для тебе все, просто цінуй її і бережи.

-Навіщо ти все це мені зараз говориш?

Дельфі жадібно хапнула повітря та зустрілась поглядом з чоловіком.

-Бо.. Ти не чужий для мене і я хочу, аби ти був щасливий.. Але я..

-Я хочу, щоб ти була щаслива зі мною! І я буду щасливим з тобою! Я ніколи не був таким щасливим ні з ким! Невже ти не розумієш цього?

-Я тебе не кохаю, – Пролунало в кімнаті, змушуючи сердце Барті розбитися на мільйон кристаликів.

-Ти?..

-Я тебе не кохаю.. Пробач, я не кохаю тебе.

Кравч ослабив свою хватку і Дельфі змогла вислизнути з його лещат, швидко покидаючи кімнату.

Барті залишався на місці, його очі були широко розплющені. Шалений біль проникав в кожну частину його тіла, тік в кожній вені, в кожній кровоносній судині. Хотілось кричати, але жодного звуку чоловік промовити не міг.

Кричала і Герміона, яка знаходилась в підвалі та не розуміла абсолютно нічого. Хоч Реґулус і облаштував їй достатньо комфортні умови, зробив м’яке та тепле місце для відпочинку. Але як? Як Тонкс так могла вчинити? Невже це Драко? А якщо не він то хто? Дельфі? Невже вона вирішила так помститись?!

Тонкс же знаходилась в самому будинку та годувала немовля, жінка відчувала себе жахливо, відчувала, що вона зрадниця, продала свою позицію через образу. Але чи був хід назад? І чи був в цьому сенс?

Гаррі та Рон також шукали сенс в усьому, що було навколо. Ніхто не розумів, що відбувається, де Герміона. Події дуже зблизили колишніх друзів і вони разом намагались знайти хоч якусь зачіпку. Вони вже знали, що Мелфой Менор порожній. Слід смертожерів пропав. І що ж робити далі?

– Я зараз просто піду шукати її в лісі! – Нестримано викрикнув рудий.

-Не істери. Має бути вихід. Має бути план. Якщо вона в Волдеморта..

-Якщо вона в Волдеморта, вони просто вб’ють її!

-Заспокойся!!! – Також підвищив тон Гаррі. – Як би це не звучало, але Герміона їм потрібна! Вона носить дитину Мелфоїв і вони так просто не вб’ють її. Це зрозуміло, не просто так її викрали!

Рон присів на стілець та намагався заспокоїтись, але в цей же йймомент вскочив назад та все таки побіг до лісу.

-Да зачекай ти! Рон! Блін! Ти не знайдеш її в лісі!

-Да я не можу просто так чекати! Не можу! Я знаю, що нікого не знайду. Але я маю спробувати, хоч заради себе. Бо я зараз просто здохну від бездії!

Гаррі гучно зітхнув, хлопець розумів, що зупинити друга він просто не зможе.

-Добре, тільки не роби ніяких імпульсивних вчинків та не приймай рішень без мого відома.

-Добре – Добре.. – Прокричав Рон, зникаючи з поля зору хлопця.

А до Герміони як раз спустився Реґулус. В його руках була їжа, яку Ґрейнджер знову відмовилась їсти.

-Якщо ти не будеш їсти, твоя дитина помре.

-Не роби з мене ідіотку! Я знаю, що за два дні без їжі ніхто не помре.

Реґулус посміхнувся та поставив тарілку на ліжко дівчини, на котрому вона і сиділа.

-І чому тоді така розумна дівчина опинилась в такому дурному положені?

-Кохання творить дива.. І вони не завжди приємні.

-Мелфой молодший? Кохання? Да кинь цю дурницю. Ви дурні підлітки, які плутають бажання потикатись геніталіями з коханням.

-Ти зараз не правий! -Уперто стояла на своєму юначка. -Не знаю як він, але я кохала його і кохаю досі!

-Тоді чому ти тут? Чому тут, а не з ним? Думаєш він шукає тебе? А чи зміг би твій Драко віддати за тебе життя? Своє життя, чи могла би ти віддати за нього своє? -Чоловік оглянув дівчину з ніг до голови і хитро посміхнувся. -Ні, змогла би ти віддати життя всіх своїх друзів заради нього. М?

-Ти ставиш жахливі питання, на які не має бути відповіді.

-Жахливі? Озирнись, дитино. Ти в підвалі, вагітна, а світ ось-ось захопить хворий на всю голову чаклун, який став майже непереможним. Ти думаєш життя стало таким недоторканим? Ти віриш в те, що твій шмаркач тебе врятує? Чи в нього вистачить розуму відмовитись від тебе аби захистити?

-Не тобі вирішувати!

-Не мені, але ти читала багато книжок, а життя не бачила. зраджують найрідніші, рятують вороги, від котрих ти чекаєш лише смерті.

-Ти хочеш життю мене навчити? Відпусти мене!

-Пологи можуть почались в будь-який момент.

-Нічого, це тільки пологи! Всі народжують! І я впораюсь!

-А ці думки до тебе прийшли до того, як ти пила зілля для затримки розвитку чи після?

Ґрейнджер ображено схрестила руки на рівні грудей.

-Ти та твоя дитина через цей дитячий вчинок можете бути в небезпеці і врятувати вас можу лише я. Бо інші медики телепні – так само вважають, що пологи це фігня. Ти ж не ідіотка?

-Ти правильно підмітив. -Зауважила Ґрейнджер. -Я не ідіотка. Ти хочеш прив’язати мене до себе. Аби я потребувала тебе та не втікла. В тебе не вийде. Я все одно знайду шлях, аби піти!

Реґулус глузливо посміявся з дівчини та простягнув свою руку до виходу.

-Він там. Йди.

Герміона встала та почала крокувати, дівчина оглядалась, спостерігаючи за чоловіком, який наче і не планував вставати зі свого місця.

-Я йду.

-Прощавай. – Непохитно відповів чоловік.

Ґрейнджер рванула на вихід швидко підіймаючись сходами та вибігаючи з хатини. Дівчина була дуже схвильована та продовжувала оглядатись, вона не розуміла, яким чином чоловік ось так просто відпустив її. Вона спрямувала свій погляд на хатину, яка в цю ж мить зникла прямо перед її очима. Дівчина нічого не розуміла, але продовжила бігти лісом. Трохи згодом вона зменшила свою швидкість та хаотично оглядалась навколо.

В Герміони з собою не було нічого, навіть палички. Хоч і був день, але через густі лісові хащі було абсолютно нічого не видно. Вона так швидко тікала та так боялась, що її зупинять, що залишила буквально все.

Ґрейнджер розуміла, що вона в халепі. Ще й живіт… знову він так тягне. Герміона читала, що це тренувальні перейми, дівчина привезла з собою маґлівську книжку. В чомусь Реґулус все таки мав рацію, в цьому магічну світі мало хто вивчав природу пологів і відносились до цього достатньо поверхнево, що не сказати про її перший світ.

Рон також блукав хащами, він відчував, що все це не просто так, це все допоможе йому. Хлопець був такий занепокоєний, він відчував жахливу провину..

Ну чому він не був з нею постійно? Чому вів себе як ідіот? Як він міг втратити навіть дружбу з нею? Да він був ладен прийняти навіть Мелфоївську дитину. Тільки би вона була поряд. Да і яка різниця хто батько?

Дельфі ж після такої важкої розмови також бігла до Реґулуса, аби розповісти йому новий план. Дівчина мала тримати чоловіка в курсі всіх справ. Як тільки вона зайшла в хатинку, одразу ж побачила спокійного Реґулуса, та достатньо знервовану Тонкс.

-Дора, щось сталось? -Спитала Дельфі дивлячись на неї.

-Ґрейнджер втікла…

-Не втікла, -Тримаючи такий же спокій, перебив дівчину Реґулус, – а пішла, я відпустив її. Бо це було її рішення.

Від почутого, сердце Дельфі почало шалено клатати, віддаючи імпульси в кінцівки.

-Ти здурів? Я ж тебе просила!!! Реґулус!

-Я тобі нічого не обіцяв. А волати будеш на когось іншого, зрозуміла? Я і так терплю тут весь цей дитячий садок! Я тобі не катівник та не крадій. Нікого проти волі тримати не збираюсь. Це був її вибір, вона пішла. Шукай її в лісі. Але май на увазі, вона на останніх місяцях вагітності і розродиться десь у вашому маєтку. Твій батько наїбне вас разом з цією бруднокровкою!

-Да тим паче! Бляха! Як ти міг відпустити вагітну дівчину одну?

Проте Реґулус не збирався відповідати на це питання, мовчки закидаючи ногу на ногу.

-Твою мать! -Крикнула Блек, швидко вибігаючи з хатини.

Тонкс поглянула на двері, потім на Реґулуса.

-Да йди вже. – Зітхаючи промовив Блек. -Подивлюсь за твоїм чадом. Щоб не скиглила, що життя йде повз тебе.

Тонкс вибігла на вулицю та гучно гукнула Дельфі. Яка одразу ж зупинилась та повернулась, виглядаючи сестру.

Дівчина швидко наздогнала її та тяжко дихаючи промовила :

-Я з тобою.

-Добре, але перед маєтком заховаєшся в лісі, без Скабіора ми не знайдемо Герміону. В лісі вона в нього як на долоні буде.

Тонкс ледь помітно нахмурилась, але одразу ж погодилась. Їй не дуже подобалось те, що вона буде поряд зі смертожером, але.. Але виходу не було. Враховуючи, що скоро і їй буде потрібно туди приєднатись. Дельфі швидко знайшла Скабіора та відтягнула його в сторону.

-Ґрейнджер втікла. -Швидко та схвильовано промовила вона до чоловіка. -Точніше, Реґулус її тупо відпустив. Бо він блять не крадій людей!!!

-Мг… -Чухаючи своє підборіддя почав промовляти той. -Цього треба було очікувати, я протупив. Де вона?

-Десь в лісі, сама. Скаб, на останньому місяці вагітності. Ти зможеш її знайти?

-Та як? Я навіть не торкався її ні разу. В тебе є якась річ її? Блін, ну я не знаю, подарунок. Що завгодно, до чого вона торкалася.

Дельфі задумалась, намагаючись щось пригадати, але нічого, нічого.

-В мене нічого. Вона мене торкалася, може я підійду?

-Ти підійдеш, коли ми Кравча шукати будемо. -Іронічно повідомив чоловік. Але як тільки він зловив на собі розлючений погляд Блек, одразу ж перестав посміхатись та поспішив спробувати її заспокоїти.

-Ну, з лісу вона навряд вийде, тому хвилюватись, що вона комусь розповість, не варто.

-Ти дурний? Вона вагітна! В лісі! Ало! Скабіор!

-Вона ворог! -Перебиваючи дівчину зазначив Скаб. – До того, ми фізично її не знайдемо, хочеш – пішли, будемо блукати до ночі в лісі! Але все це тупа трата часу.

Раптово з закутка вийшов Драко, його очі були широко розплющенні,.

-В мене є дещо… Але це трохи… Просто врятуйте її та мою дитину, прошу…

Хлопець дістав з своєї кишені річ, яку ховав в руці. Дельфі уважно роздивлялась це все, намагаючись побачити хоч щось. Ця ситуація з цим малим пацюком їй не дуже подобалась, але якщо він допоможе… І як він трясця постійно знаходиться в «потрібному» місці? Не дарма всі кажуть, що в стін є вуха. Але що вже поробиш?

Дельфі помітила, як на обличчі Скабіора’ почала з’являтись широка посмішка і чоловік різко почав гучно сміятись.

-Скаб! -Вскрикнула Дельфі.

Вона швидко підійшла до молодиків та побачивши, що знаходиться в руках Драко, мимоволі також посміхнулась.

-Дельфі! -Кривляючи дівчину викрикнув Скабіор.

В руках Драко була спідня білизна дівчини, яку Драко швидко сховав назад в кишеню, та весь почервонів.

-Вибач, Драко. -Стримуючи сміх, звернулась Дельфі до брата.

Паралельно Блек луснула долонею по плечу Скабіора.

-Я сподіваюсь, твоя Ґрейнджер хоч повнолітня? Бо торкатись білизни дитини в мене бажання немає!

-Скабіор, твою мать! – Гучно крикнула Дельфі, знову луплячи чоловіка по плечу.

-Все! – Стримуючи сміх промовив єгер. -Всеее. Давай сюди свою «річ», маленький фетишист.

Драко підняв ображений погляд не поспішаючи виконувати те, про що сказав Скабіор.

-Ви вдвох реально кончені? Ґрейнджер одна в магічному лісі! Вагітна на секунду! А ви граєте в якісь ігри, Придурки!

Драко надув щоки та перевів погляд на Дельфі.

-Чого ти витріщаєшся на мене? Піди батьку своєму розкажи, та тільки тоді твоя дитина разом з Ґрейнджер помруть в лісі!

Хлопець дістав білизну та передав це прямісінько в руки Скабіору. Чоловік знову посміхнувся та закрив очі, намагаючись налаштуватись. Раптово з обличчя чоловіка злетіла посмішка, він розплющив очі та рванув.

-Швидко за мною.

Ґрейнджер вже ледь ходила. Дівчина розуміла, що все, це вже точно не тренувальні перейми, в неї відійшли води, а значить час ще є.. Але його не дуже багато. Проте ліс був безкінечним і кожен шурхіт вже починав лякати дівчину. Біль з кожною переймою ставала все сильнішою. І тримаючись за живіт юначка сіла на землю.

Герміона відчувала, що щось стікає по її ногах, але як тільки дівчина присіла та побачила свої ноги, вона зрозуміла… Це була кров, багато крові…

Смертожери покидали периметр маєтку, Дельфі швидко прокликала Тонкс, яка вибігла їм на зустріч.

Скабіор оглянув її, потім поглянув на Дельфі та глибоко видихнув, часу на розмови не було. А сама Тонкс уважно дивилась на чоловіка. Високий, широкі плечі, довге яскраве волосся, він здавався якимось не таким як всі інші. Да і погляд не схожий на небезпечного кривавого вбивцю. І чому вона не бачила його раніше?

Думки дівчини швидко перервав він же, гучно повідомляючи.

-Всі на південний захід. Часу мало, я не розумію, що відбувається. Але земля реве.

-Ти впевнений, що це вона!? -Перелякано спитала Блек.

-А на чию енергію я налаштовувався? Ну скажи?!

І вся четвірка швидко бігла до зазначеного місця.

Тим часом Герміона і не очікувала навіть на перспективу отримати допомогу. Глухий та глибокий магією забутий ліс. Кров не зупинилась, біль ставала нестерпною. Дівчина відчувала, наче її тазові кістки намагався хтось просто розірвати з середини, живіт був кам’яним.

«Все йде не так як має», -Нав’язливо крутилось в її думках.Дівчина відчувала страшену нудоту, яка перемішувалась з дзвоном в вухах. Раптово Ґрейнджер зрозуміла, що все навколо покривається якимось білим туманом, а слідом на неї чекала глибока чорна порожнеча…

Молодики вже поспішали на допомогу, проте розуміли, що дівчина занадто далеко. Драко відмовлявся вірити в те, що може втратити когось, в його голові почали з’являтись їх сумісні момети: як вони чекали на дитину, розмовляли і гадали, хто в них народиться. В який момент все пішло не так? В який?! І чому в них не вийшло якось домовитись, вислухати, зрозуміти. А якщо вони не встигнуть? Що буде тоді?! Ні.. вони встигнуть, точно встигнуть!

Дельфі звичайно було також тривожно з приводу всього, але її думки були десь в іншому місці. Луціус, Барті… Вона так мріяла почити ці слова, так мріяла вийти заміж! І зараз вже двоє чоловіків, хочуть цього ж… Але їй самій вже це здається не потрібно. До того ж, ця постійна слабкість, сонливість, нудота, вона досі не оговталась від своїх минулих дій.

Ґрейнджер іноді приходила в свідомість, розуміючи, що кожен ковток свіжого повітря може бути останнім для неї. Чому вона не послухала Реґулуса? Думала, що найрозумніша?

Смертожери були вже близько. Але ніхто окрім Скабіора не міг навіть уявити наскільки все серйозно. Наступним, що почула четвірка – був гучний та протяжний крик. Він лунав з того самого місця, де мала знаходиться Ґрейнджер. І всі швидко рванули саме туди. Дельфі побачила дівчину першою та одразу кинулась до неї. Слідом біг Скабіор, який трохи не стримуючи свою силу відштовхнув Блек, яка полетіла в сторону.

Чоловік почав оглядати юначку, яка в помутнілій свідомості спробувала відповзти назад. Єгер швидко опустився до її живота та приклав своє вухо, намагаючись почути серцебиття дитини.

-Що з нею!! -Істерично вигукнув Драко.

-Я не лікар! -Тремтячим голосом зауважив чоловік. -Потрібен Реґулус! – Крикнув він в сторону Дельфі.

-Реґулус Блек!? – Знову не витримав Драко. -Він же здох!!!

Дельфі та Скабіор переглянулись та проігнорували викрикування блондина.

-Що тут відбуваються!? -Продовжував наполягати на своєму хлопець.

-Серцебиття дитини занадто швидке! – Скабіор вказав пальцем на живіт дівчини. -А дитина занадто активна їй не вистачає повітря. А вона не здатна народжувати. Я не розумію, чому відкрилась кровотеча! Я не можу нічим допомогти!

Раптово Ґрейнджер широко відкрила свої очі. Та протяжно закричала:

-Допоможіть мені! Дуже боляче, я не можу дихати!!!

Єгер спробував заспокоїти дівчину та почав гладити її по голові. Зазирнувши в її перелякані очі, Скабіору стало так соромно, що він не хотів сюди йти…

-Тихо, ти не одна. Ми спробуємо тобі допомогти, але ти також маєш нам трохи допомогти. Слухай мене уважно та спробуй не вирубатись! Чуєш мене?

Герміона мовчки кивнула, хоч і розуміла, що від страшенного болю ось-ось знову відключиться. Тонкс підійшла ближче та сіла навпроти дівчини, обережно відштовхуючи його.

-Пробач, що все так вийшло, Гермі. Можна я тебе огляну?

Дора поклала свої руки на її ноги та пронизливо подивилась на дівчину. Герміона кивнула.Дівчина почала піднімати спідницю, але одразу помітила на собі і на ній купу поглядів.

-Чоловіки можуть відвернутись! -Суворо зауважила вона.

-Ой. -Промовив Скабіор одразу ж повертаючись спиною.

Драко намагався щось заперечити, проте отримав гарного стусана від єгера та, тримаючись за свою потилицю, також відвернувся. Слідом за ними це зробила і Дельфі. Тонкс підняла брови дивлячись на неї та посміхнулась.Вона почала огляд і посмішка з її обличчя дуже швидко спадала.

-Треба не глядіти її, – повідомив Скаб, – а хапати та нести до Реґулуса.

-Не встигнемо. -Затвердила Тонкс. -Дитина в родових шляхах.. Час на секунди. Герміоно, -звернулась вона до дівчини, – дуже глибоко дихай та, коли відчуваєш, що твій живіт кам’яніє, намагайся видавити з себе дитину.

Очі дівчини наповнювались сльозами. Вона хитала головою, наче не слухаючи, що каже їй жінка.

-Що з малюком? Що з моїм малюком?! – Продовжувала твердити дівчина.

Тонкс поклала руки на її живіт та наказовим тоном промовила:

-Тужся!

Але дівчина все ігнорувала і продовжувала кричати та плакати.

-Тільки ти можеш врятувати свою дитину! -Гучно крикнула Тонкс. -Якщо ти не зберешся, твоя дитина помре!!!

Ґрейнджер зробила глибокий вдих та почала робити те, про що просила її дівчина. Але цього було недостатньо.

Драко підбіг до дівчини та схопив руку.

-Гермі, пробач мене, пробач, що я такий дурний. Прошу, зберись, я не можу тобі нічим допомогти, але прошу тебе, ти така сильна!

-Я не можу.. Драко. -Ледь чутно тремтячим голосом промовила дівчина. -Не можу. Я не відчуваю свого тіла, мені погано.. мені так боляче…Драко, допоможи мені, мені страшно.. Мені так страшно, Драко!

Ґрейнджер почала знову гучно кричати та до болю стискати руку хлопця.

-Давай! Ґрейнджер! Давай!

Рон блукав неподалік і він почув до болі знайомий крик. Хлопець побіг до джерела звуку. Побачене викликало в нього жах, довго не думаючи хлопець дістав свою паличку та направив її на Тонкс.

-Експеліармус! -Гучно пролунало, змушуючи всіх навколо відволіктись.

Дора відлетіла в сторону.

-Твою мать! -Гучно крикнув Скабіор.

-Драко.. -Ледь чутно прохрипіла Ґрейнджер, наче захлинаючись від своєї болі.

В цю ж мить Скаб вскочив з місця та вже за секунду знаходився перед обличчям хлопця. Він замахнувся рукою та з усього розмаху вдарив рудого по обличчю. Від удару Рон відлетів на метрів сто від чоловіка, що в свою чергу дуже здивувало Дельфі, яка не очікувала такої сили від такого як Скаб. Візлі був у відключці. А Тонкс підбігла до Герміони, проте дівчина була вже без свідомості. Вона нахилилась до її грудей та дивлячись на всіх почала хитати головою в сторони.

-Я не можу нічого зробити!

-Зроби хоч щось! Прошу тебе! Тонкс. -Крізь сльози кричав Мелфой молодший.

Проте дівчина лише знову хитала головою. Скабіор опустив погляд та видихнув, Дельфі також відвернулась.

-Я можу спробувати лише якось вичавити дитину, але вона все одно не виживе після такого. Пробач Драко.

-Вичавлюй! -Крикнув хлопець. -Вичавлюй дитину! Ми маємо зробити все!!

Скабіор намагався відтягнути Драко, але він вирвався та істерично кричав, навіть птахи розлітались від цього глибокого та безнадійного реву.

Тонкс видихнула та промовила:

-Він має хоч побачити дитину..

-Коли прокинеться Герміона! Я маю хоч розказати їй, яким був наш малюк!

-Драко… – Ледь чутно промовив йому Скаб. -Вона не прокинеться. Мені шкода. Вона більше ніколи не прокинеться.

-Ні! -Викрикнув хлопець, відштовхуючи від себе чоловіка. -Ні! Я не вірю! Ви брешете! Герміоно!

Аристократ підбіг до дівчини та взяв її руку, вона була ще теплою, він доторкнувся до своєї щоки її долонею та промовив:

-Гермі, моя Гермі, прокинься, прошу, я на все піду заради тебе! Я так кохаю тебе Гермі! Ні!! – Надривно прокричав хлопець. Ні…

Але дівчина цього не чула. Тонкс поклала руки на її живіт та поглянула на хлопця.

-Ти впевнений?

-Я хочу побачити малюка. Ми чекали на нього…

Тонкс видихнула і вже хотіла почати давити, проте її руки щось зупинило. Це був Реґулус. Він швидко вийшов з лісових хащ. В його руках була дитина Тонкс, яку він швидко передав дівчині. Чоловік хутко розірвав сорочку дівчини і щось блиснуло в його руках, не зволікаючи часу той почав обережно розрізати нижню порожнину її живота.

Всі навколо завмерли, очікування вбивало. Скабіор обережно забрав від Реґулуса Мелфоя, адже будь-який рух міг бути фатальним. Як тільки Дельфі побачила кров, дівчина одразу відвернулась, її охопила страшенна нудота. Блек зрозуміла, що стримуватись вона не може. Тому ледь чутно промовила:

-Мене нудить.

Дівчина закрила рот та побігла в глиб хащ.

Пройшло ще трохи часу – і Реґулус таки дістав з черевної порожнини дитину.Малюк був в крові, весь синій та не давав жодних ознак життя. Хлопчик.. Це був хлопчик.

Драко впав на коліна гучно заревів. Він втратив все, що мав. Все. І всі проблеми які були в його житті до цього, здавались йому абсолютно нікчемними. Холодний Темний ліс, мертва кохана дівчина з розпоротим животом, мертве, сиєя дитя в чужих руках…

Блек поклав дитину на землю. Раптово чоловік дістав свою магічну паличку та провів нею по дитині з голови до ніг, слідом чоловік дістав з кишені якусь невідому рослину та засунув дитині в рота. І в мить вся синюшність почала зникати, малюк поворухнув пальцем. Реґулус швидко відкрив його рота та дістав рослину. Дитина гучно заплакала. І майже всі навколо не змогли стримати своїх сліз. Скабіор швидко зняв з себе куртку, огорнув малюка та віддав його в руки Драко, який трусився і ніяк не міг заспокоїтись.

Син, це був його син. Такий маленький, такий… Він так схожий на нього, Герміона мріяла, аби в них був син. Син, який буде схожий на батька… так і вийшло. В малюка було біле волосся та глибокі, холодні, блакитні очі. Хлопець не міг стримати сліз, які градом котились по його щокам.

-Реґулусе, Герміона.. її…Вона…

Драко подивився на нього сповнений крихтою надії, проте чоловік лише похитав головою.

-Тут без варіантів. Вона думала, що пологи це легко. Я попереджав. Я міг її врятувати, аби вона не втікла, не неслась як ідіотка лісом. А зараз все. -Чоловік поглянув на Тонкс, та промовив. -Погодуй дитину. Дельфія та Скабіор, вам варто повернутись, всі інші за мною.

-А Драко? – Обережно запитала Дельфі.

-Через декілька годин поверну його. Придумай щось.

Дельфі та Скабіор швидко повернулись до маєтку.

-Я напевно до себе, – Промовив Скаб. -Ти нормально? Тебе щось сильно зачепило.

-Скаб… Тут питання таке.

-М? -Повівши бровою поцікавився чоловік.

-В тебе є?…

Блек встала навшпиньки та щось промовила йому на вухо, від чого очі чоловіка полізли на лоба.

-Да ти гониш?

-Так є?

-Да прям такого немає, але є трава. Принцип той же.

Молодики швидко попрямували в кімнату чоловіка. Дельфі озирнулась навколо, його житло більше було схоже на якийсь ботанічний сад в перемішку з гербарієм.

Чоловік намагався знайти потрібну їй рослину, перериваючи все навколо.

-Знайшов! -Промовив Скабіор, простягаючи дівчині якісь дивні листки. -Знову таки, працює по принципу того, про що ти мене просила. Воно змінить колір, якщо в твоїй сечі буде шкалити гормон.

Блек швидко забрала в нього листя та зачинилась в ванній кімнаті. Чоловік був шокований, хоч і деякі симптоми він дійсно помічав. І звук цокаючого замка роздався через декілька хвилин. Прикриваючи свого рота рукою вона вийшла, з її очей текли сльози. І здавалось казати нічого було не потрібно. Але..

-Я вагітна, Скабе. Твою мать, я вагітна…

-Пиздець, Блек. – Затвердив чоловік та простягнув свої руки аби обійняти дівчину. -Проте Луціус буде щасливий, поговори з ним. Може в вас вийде спробувати. Згадай сьогоднішній день.

Дельфі притулилась для грудей чоловіка та гучно схлипувала та слідом ледь чутно прошепотіла:

-Тоді і з Кравчем прийдеться говорити… В мене затримка більше місяця. Я не знаю хто батько…