Глава 34

Глава 34

34.1

Наступний ранок Нарциса та Северус знову зустріли разом. Вони не бажали більше втрачати жодного з них, яким би цей ранок не був.

Господарка будинку Блеків прокинулась від аромату свіжої кави, який наповнював її кімнату. Северус сидів поряд та розглядав як проміння ранкового сонця осяюють її шкіру, а біляве волосся спадає з плечей.

Жінка поморщила носа та, відкривши очі, побачила перед собою тацю на котрій стояла кава. Жінка посміхнулась та присіла, поправляючи своє волосся. Її погляд також одразу був спрямованим на Северуса, який ледь помітно посміхався, побачивши, що вона нарешті прокинулась.

-Я думав, ти будеш спати до обіду, – В звичній для себе інтонації промовив чоловік.

Нарциса повела бровою та, поглянувши на тацю, трохи насупилась. Погляди закоханих зустрілись і жінка одразу ж промовила:

-Ну я ж казала тобі, що приготую тобі зранку сніданок.

Чоловік потиснув плечима та звів докупи брови.

-А я собі й не готував. А ти ж не можеш готувати сніданок голодна і абсолютно без сил.

Жінка одразу ж посміхнулась та поклала свою руку на руку чоловіка. Але цей момент нахабно перервав птах, який залетів у вікно та викинув зі своїх лап лист прямісінько на тацю, перевертаючи чашку з кавою.

Нарциса швидко дістала його з ще гарячої кави та намагалась струсити рідину, яка ошпарювала її руки. Снейп забрав його з рук жінки та продовжив цю маніпуляцію.

-Северусе! -Викрикнула Нарциса, даючи зрозуміти, що не задоволена.

-Воно гаряче! – Суворо повідомив він, відкриваючи конверт та дістаючи з нього невеликий клаптик паперу. – Тримай! – Не розгортаючи його додав Снейп.

На щастя сам лист не встиг постраждати і жінка, розгорнувши папір, почала уважно читати.

-Це від Володаря, – одразу затвердила та.

Очі жінки швидко бігали і вона помітно змінювалась в обличчі.

-Щось сталось?

Нарциса мовчки хитала головою. І швидко відповіла, відкладаючи лист в сторону.

-Пробач, коханий, але сьогодні і ти без сніданку, і я. – Затвердила жінка та швидко піднялась на ноги. – Мене чомусь Володар викликає.

-І часто він так?

-Я би сказала вперше. – Жінка потиснула плечима та додала. – Дивно.

Нарциса одразу зловила на собі засмучений та не задоволений погляд чоловіка.

-Ну не засмучуйся, добре?

Жінка підійшла до коханого, сівши поряд та поклавши свою голову йому на плече.

-Ти ж казав, що сьогодні в тебе справ немає. Можеш залишитись тут, я повернусь, – погляди пари знову зустрілись та після недовгої паузи чарівниця продовжила. – Да і в цілому… Може залишишся в мене.. Ну.. Назавжди?

Чоловік продовжував дивитись на схвильовану блондинку не промовляючи у відповідь ні слова.Він мовчки встав і це саме слідом за ним зробила і жінка.

-Пробач, Северусе. Напевно я поспішила.

Але чоловік знову мовчки зрушив з місця та направився до вхідних дверей кімнати.

-Северус! – Гучно крикнула вона, спостерігаючи, як чоловік повернув свою голову.

-Я маю приготувати їжу, аби коли ти повернулась ми нарешті поснідали разом.

-А?…

-Я маю перевезти книгу з рецептами, хочу дивувати тебе кожен день.

Зрозумівши відповідь, Нарциса широко посміхнулась. Двері за чоловіком закрилися і вона одразу по прямувала збиратись.

В цей же час, Кравч так само сидів навпроти ліжка Блек. Проте це була не його дівчина Лео, а Дельфі, що нещодавно прийшла до тями.

Відкривши свої очі вона побачила чоловіка біля себе. На мить їй здалось, що це знову якась примара чи сон. Але відчувши біль та легке запаморочення, Дельфі зрозуміла, що вона в реальності.

-Що ти тут робиш? – Ледь чутно прошепотіла Блек.

-Сиджу. – Відповів Кравч, дивлячись перед собою.

-А я думала літаєш. – Іронічно відповіда Дельфі, відвертаючи свою голову. – Як ти потрапив до кімнати?

-Цікаве в вас кохання. Зачинити в кімнаті, залишаючи без ключей та соціуму.

-Ти це прийшов обговорити? Він хвилюється за мене.

– Хвилюється, кажеш.. – Кравч вдихнув повітря та намагався почати таку важку для нього розмову. – Ти намагалась покінчити з собою після нашої розмови…

-І ти, як і всі інші, прийшов питати супер оригінальне питання «навіщо я це зробила»? – Перебила його Дельфі, як завжди вставляючи свої п’ять копійок.

-Ти сказала , що кохаєш мене.

-Тобі наснилось, – холодно відповіла Блек, закусуючи свою губу.

-Ні. – Твердо запевнив Барті.

-Тоді, коли я вів тебе в твою кімнату та передав Луціусу. Ти сказала, що кохаєш мене і хочеш бути зі мною.

Блек різко скочила та сіла кидаючи в сторону Кравча розлючений погляд.

-Я не так сказала!

-Все таки казала! – Менш знервовано підхопив її чоловік.

– Що ти хочеш від мене? Що ти ходиш сюди, Кравч? – З кожним словом Дельфі ставала все більш знервованою та не відводила очей від чоловіка. – Навіщо всі ці розмови? Ти мстиш мені?! Так! Я грала на твоїх нервах! Я брехала тобі, аби зробити боляче! Ми з Луціусом ніколи не планували дітей! Я сказала це, аби ти тобі стало хоч трохи неприємно! Аби ти хоч трохи відчув, наскільки боляче зробив мені!

– Я все тобі пояснив, Дельфі! – Гучно перебив дівчину вже він.

-Всі ці казки про почуте.. – Голос Блек починав тремтіти так само як і її руки. – Ти не міг спитати в мене? Ти не міг зі мною поговорити? Досить цього всього! Досить мучити мене. Ти виграв. Пишайся собою та просто зникни, Кравч!

– Да я би зник!!! – Не витримуючи знову надривно заголосив він. – Я би зник.. – Повторив він, також зриваючись зі свого місця. – Але куди!? Ми не спілкувались місяць, ігноруючи наявність одне одного і все одно повернулись до цієї розмови. Все одно повернулись! Я не можу перестати бути Смертожером та не пересікатись з тобою. І ти не можеш зробити цього також! Я не розумію чому так! Я не намагаюсь тебе знищити, бо мої почуття до тебе знищують мене!

– Твої… що?!

І якби в цей момент Дельфі мала достатньо сил аби встати та знести Кравчу пів голови, вона не задумуючись би це зробила, але замість цього вона продовжувала сидіти на ліжку, дивлячись на нього.

-Так! Трясця твою, я також щось відчуваю, але я не розумію що це! Все наче завершено, поставлена логічна крапка. Я в стосунках, ти.. – Чоловік оглянув з ніг до голови дівчину і продовжив. – Наречена. Але я вкотре стою перед тобою і ми розмовляємо про одне й теж. Я не знаю, що я відчуваю: чи відчуття провини за свої вчинки, чи що… я огидний і всі твої «вистави» – це дитячі забавки в порівнянні з тим, що я влаштував тобі, але я влаштовував це не тому, що винна в цьому ти, а тому, що втрачав здоровий глузд я! Але …

– Що ти пропонуєш?

– Вирішити все назавжди. Сказати все, що відчуваємо та думаємо.

Кравч заспокоївся та присів на край ліжка.

-Я був дуже щасливим з тобою. Ти дарувала мені віру в те, що я можу бути іншим. Що.. мене можуть розуміти з пів слова, що я можу розмовляти з кимось до світанку, просто гуляти, валяти дурня і не бути при цьому засудженим. І тому після того як все це закінчилось, я відчув як темрява поглинула мене.

Дельфі дивилась на свої руки та нервово відривала від пальців шкірку.

-Я також була з тобою щаслива, Барті. – Промовила вона, не відриваючи свого погляду від рук. Голос дівчини був на диво спокійним. – Спочатку ти здавався мені жахливим телепнем з тупим гумором. Але з тобою я завжди сміялась, відчувала себе в безпеці. Я просто не можу змиритися з тим, що ти не такий, яким я тебе уявляла. І навіть після всього, що ти зі мною зробив, мені іноді здається, що той Барті, з яким я була знайома раніше, повертається. Але його не існує.

Кравч мовчки слухав все спостерігаючи за діями Дельфі. Коли дівчина підняла очі, їх погляди зустрілись.Ці двоє не знали, що сказати одне одному, вони продовжували просто дивитись навіть не кліпаючи очима.

Чоловік швидко облизав свої губи та різко встав з ліжка прямуючи до найближчої стіни. Він опустив свою голову та глибоко видихнув повітря зі своїх грудей, поки Дельфі продовжувала мовчки дивитись на нього.

-Блек, ми команда. І маємо якось працювати далі разом. А ми не те ,що працювати – ми існувати в одному просторі не можемо. Через нас постійно провокуються скандали: Луціус ненавидить мене, я ненавиджу Луціуса, Лео ненавидить всіх окрім мене. І коли Темний Лорд дасть нам реальне завдання, ми не зможемо його виконати, бо ми не зможемо працювати разом та переступити через особисті драми. Ми з тобою зробили помилку.

Дельфі нервово посміхнулась та відвернулась.

– Ти правда думаєш що все, що було між нами було – помилка?

– Я думаю, що те, що ми не змогли все вберегти було помилкою. Але зараз все зайшло настільки далеко, що повернути все вже неможливо. Я правда хочу все вирішити, Дельфі.

– Я більше не буду зачіпати тебе.

– А я… більше не буду вести себе так з тобою. І..– Кравч зробив невелику паузу та їх погляди знову зустрілись в просторі. – Я розумію, що це все неможливо пробачити, але просто знай, що я був лайном по відношенню до тебе.

-Добре. -Швидко і ледь розбірливо промовила Дельфі. – Ти можеш мені допомогти?

Кравч звів свої брови та одразу ж відповів:

-Так, тобі щось принести? Чи..?

-Ти можеш допомогти мені вибратись з кімнати? Мені потрібно поговорити з Реґулусом.

-З Регулусом?

– Мг. Я хочу попросити його, аби дав мені щось від.. – Дівчина оглянула свої руки. Та продовжила. – І ще щось шви починають запалюватись.

Кравч примружившись оглянув Блек, він помітно сумнівався.

-Я не зможу вийти сама. Луціус забрав в мене паличку і зачинив тут. Ніхто окрім нього не зможе відкрити ці кляті двері. А сил аби трансгресувати в мене немає. Всі магічні сили, які я маю, я спрямувала на своє відновлення.

І Барті звичайно не міг їй в цьому відмовити, хоч і повертатись до Реґулуса після його «ритуальних» витівок бажання не було. Але відмовляти в допомозі?

Кравч знову підійшов до ліжка та простягнув в сторону дівчини руку. Дельфі обережно посунулась вперед та поклала свою долоню до долоні чоловіка. Він ледь помітно осмикнувся відчувши її тепло. І Дельфі також здригнулась, але від болю.

Барті опустив голову та промовив:

-Тобі треба причепитись за мене.

Блек обережно підійшла та простягнула свої руки, їх охоплював помітний тремор, який можна було списати на «хворобу». Дівчина обійняла чоловіка настільки міцно як могла, уткнувшись в нього щокою. І Кравч знову зітхнув. Молодики закрутились в вирі, мить – і вони вже стояли посеред лісу. Дельфі одразу ж подивилась вгору і Барті зробив те саме.

Блек швидко зробила крок назад, відвертаючись кудись вдалечінь.

-Ну що ж.. – Промовила вона ж. – Дякую, далі я зможу сама.

-Може тебе провести? Бо ти якось виглядаєш не дуже.

В цю ж мить Кравч одразу ж зловив на собі помітно роздратований погляд.

-Ой бляха.. Я не те мав на увазі. Просто зараз ти схожа на людину,якій потрібна допомога.

-Мені не потрібна допомога!

Дельфі була як ніколи категоричною, хоч і розуміла, що самій дійти буде достатньо важко.

-Зачекай! – Крикнув Кравч їй в слід, спостерігаючи як дівчина почала рухатись.

-Я же сказала!

Чоловік засунув руку в кишеню та дістав з неї ту саму каблучку, яку дав йому Регулус. І як він взагалі міг забути про неї? Побачивши прикрасу, дівчина одразу спрямувала свою увагу на неї, не розуміючи до чого це взагалі.

-Вдягни її. З’явишся прямо в його хатині.

Без зайвих слів молоді люди зробили декілька кроків назустріч та Дельфі забрала перстень, одразу одягаючи його на палець.

Регулус сидів на стільці саме завершуючи свою ранкову трапезу. Побачивши, що Блек з’явилась прямісінько в його вітальні, чоловік відклав виделку та спрямував свій погляд на неї. Було помітно, що дівчині дуже важко стояти, але присісти чоловік принципово не пропонував.

-Скабіор все розповів мені, – Не гаючи зайвого часу затвердила вона.

Не дивлячись на стан, брюнетка виглядала дуже рішучою.

-І чого такого розповів тобі Скабіор, що ти принеслась сюди без запрошення?

Слідом чоловік підняв руку та пальцем вказав на стіл.

-Перстень сюди поклади. Кравч здається не знає, що таке особиста річ, яку нікому не можна віддавати.

Після чого Дельфі одразу ж поклала річ на стіл та сіла навпроти.

-Я не пропонував тобі сідати.

-Але я сіла. – Затвердила Блек, не відводячи свого погляду.

Чоловік перехилив чашку з чаєм, дивлячись на Дельфі. Він відчував заряд впевненої енергії, яка, здавалось, зараз знесе його з цього клятого стільця і гучно поставивши чашку на місце та трохи відкинувши спину все таки промовив:

-Ще нещодавно ти збиралась померти. Сьогодні ти приходиш до мене та ведеш себе як рідкісне хамло.

Дельфі нестримано стукнула рукою по столу, після чого гучно викрикнула через пронизливий біль. Регулус посміхнувся, але Блек все одно промовила:

-Бо я хочу знищити весь цей клятий магічний світ!

– Не всі наші бажання співпадають з реальністю.

-Але мої співпадають. І без тебе я не зможу їх реалізувати. Ти знаєш про це.

Дельфі продовжувала стояти на своєму, проте і Реґулус був непохитним – чоловік вперто стояв на своєму, абсолютно ігноруючи дівчину.

-Ти ладна знищити купу невинних людей, аби втілити свої бажання? Тоді чим ти відрізняєшся від свого батька, м? Дельфія Реддл.

-Реддл? – Спантеличено переспитала вона, але швидко переключившись на минулий лад дівчина поспішила відповісти на питання чоловіка: – Якби я хотіла просто всіх знищити, я б не приходила до тебе, а вчинила це самотужки, але…

Регулус гучно гикнув та засміявся.

-Ти? Да в тебе сил не вистачить, аби навіть молодший склад Ордену побороти, не те, що весь магічний світ зі своїм батьком. Не сміши мене.

-Я не договорила! – Крізь зуби просичала Блек. – Я знаю, що я можу знищити магічну енергію, і знаю, що можу знищити її повністю, залишаючи лише мізерну частку в минулих чаклунах. Вона буде передаватись в спадок і настільки в мізерний кількості, що більше не зможе спричинити жодну з війн та битв за силу!

-Ооон воно як. То ти в нас радикальний борець за мир?

– Називай це як хочеш. Але допоможи мені втілити це все в життя!

Регулус дужче відкинувся в стілець та уважно розглядав брюнетку. Він приклав палець до своїх губ та відповів:

-Але ж бо ти знаєш, що з силою всі втратять і пам’ять, заміщаючи прогалини якимись подіями? І ти так само забудеш все. Абсолютно все.

-Це подарунок долі, Реґулусе.

Чоловік продовжував оцінююче дивитись на неї, що в свою чергу жахливо дратувало саму Дельфі.

-То що? – Не витримуючи цих пауз викрикнула дівчина.

– Ти занадто слабка, не серйозна та.. Я не думаю, що ти зможеш. Я не пропонував це все Скабіору, а лише сказав, що така можливість є. Проте ти не зможеш втілити це в життя.

-Зможу! -Вперто стояла на своєму чарівниця.

– Ти навіть руки свої не змогла вилікувати. А там прийдеться концентрувати всю енергію. – Чоловік обперся ліктями об стіл та знову зробив ковток чаю. – Ні… Я не візьмусь.

-Навчи мене! І я впораюсь.

Регулус повів бровою та простягнув руки долонями до гори.

-Клади свої руки на мої та заплющ очі.

Блек мовчки зробила те, що казав їй чоловік, а той продовжив говорити:

-Відпусти свої думки, відчуй всередині себе свою силу. Збери її всю та сконцентруй в грудній клітині, просто в центрі. Уяви, що всередині тебе формується куля, яка наповнюється магічною енергією.

І Дельфі намагалась це зробити, але все було занадто важко для її сприйняття, бо всі її думки повністю захоплювали свідомість. Ще й ця розмова з Кравчем… дівчина досі відчувала якийсь осад після неї.

-Як тільки відчуєш, що вся сила знаходиться в грудній клітині, спрямуй її на свої рани, сконцентруйся на них.

І як би Дельфі не старалась, в неї нічого не виходило. Якісь там кола, енергії… як можна сконцентруватись взагалі? Натомість в дівчини вийшло лише розв’язати бинти, які злетіли з її рук та здійнялись в повітря швидко падаючи на підлогу.

Регулус одразу ж подивився на це «дійство», прибрав свої руки та промовив:

-Тобі двадцять один і ти безнадійна! Йди звідси з миром.

-Я не безнадійна!!! І нікуди не піду!

Блек стиснула руки в кулак та знову спробувала спершу врівноважити свої думки, потім енергію, а потім вже й магію. Роблячи все, про що казав чоловік. І на його очах запалення ран проходило, вони починали стягуватися, проте дуже швидко Дельфі відчула наче все її тіло вразила блискавка. Дівчина здригнулась в судомі та розплющила очі. А Регулус же продовжував уважно спостерігати за нею.

-І знову промах. – промовив він. – Не сором себе та свій рід.

-Я не піду звідси, поки ти не погодишся на весь план!

-Я не збираюсь жити з тобою! – Злісно відповів чоловік.

У відповідь на це Дельфі закинула свої ноги на стіл та схрестила руки на рівні грудей.

Натомість Регулус зібрав всі столові прибори, та направився до рукомийника.

34.2

Нарциса також не гаяла часу та вже наближалась до маєтку, куди до всіх інших смертожерів приєднався Волдеморт. Жінка прибула в назначене місце та гучно постукала в двері. Темний Лорд одразу наказав жінці пройти всередину, що вона і зробила.

Воллеморт сидів за невеличким столиком та насолоджувався червоним вином в кришталевому келисі, ще один келих стояв на столі перед ним, наче очікуючи на когось.

Також Нарцисі одразу кинулись в очі зміни чоловіка: він став молодим і це вплинуло на його поведінку в цілому. Він став більш розкутим, впевненим, від нього йшла енергетика сили, енергетика того, хто несе смерть. А не напіврозваленого змія, який ось-ось в останнє скине свою шкіру.

– Ви покликали мене, мій Володарю, – Одразу перейшовши до справи зазначила жінка.

-Тааак, Нарцисо. – Протяжно відповів чоловік, окидаючи жінку оцінюючим поглядом. – Я і не знаю, чи являюсь Володарем для тебе. Ви з Луціусом розлучились…

-Пробачте, мій Володарю, але я не розумію до чого ви хилите цю розмову.

На мить жінці навіть здалось, що той кидає в її сторону неоднозначні натяки, проте цю думку Волдеморт швидко розвіяв.

-Ти досі не прийняла мітку. І я досі не можу бути впевненим на всі сто відсотків, що ти залишаєшся в моїх рядах. – Чоловік зробив великий ковток вина та поставив келих, спрямовуючи свій важкий погляд на жінку.

Нарциса трималась як завжди. Її постава була рівною і жодного навіть натяку на занепокоєння. Натомість вона тепло посміхнулась та спробувала розвіяти підозри чоловіка:

-Мій син досі є Смертожером і буде ним до кінця своїх днів. Отже, я буду служити вам так само.

-До кінця днів. – Не приховуючи іронічного оскалу повторив він. – Звичайно, Нарцисо, звичайно. А чи можливо ти вже знайшла когось з наших рядів, хто зможе розвіяти свою самотність.

Місіс Блек ледь помітно опустила свою голову та відповіла:

-Ні, мій Володарю… Звичайно ні. Після всієї цієї історії я прагну до спокою.

-Ну що ж.. Я почув тебе.

Слідом Волдеморт підсунув в її сторону келих та головою кивнув в сторону жінки, даючи зрозуміти, що він хоче, аби та приєдналась до нього.

Але це не входило в плани Нарциси і вона одразу ж спробувала відмовитись, що дуже сильно роздратувало Володаря.

-То значить ти вже не ладна виконувати мої накази?

-Пробачте, -схиливши голову відповіла вона. – Я подумала, що це пропозиція, а не наказ.

Чарівниця одразу ж покрокувала в сторону столу та підняла келих, роблячи декілька ковтків. Вона занадто довго не пила ніяких алкогольних напоїв і тепер навіть звичайне вино здавалось обпалювало її горло, приносячи неприємні відчуття. Саме за це жінка і не любила алкоголь в цілому. Зробивши останній ковток вона обережно поставила келих та ще раз схилила свою голову перед Волдемортом, тепло посміхаючись в його сторону.

Чоловік посміхнувся у відповідь. Проте ця посмішка не випромінювала нічого позитивного.

-Поклич до мене Кравча. – Промовив він, вказуючи очима на двері. – А ти вільна.

Жінка одразу передала наказ Волдеморта Кравчу, який як раз виходив з лісу. Чоловік чекав на нього і коли він дуже швидко виконав його наказ, настрій став ще кращим.

-Мій Лорде. Чим я можу бути вам корисний?

-Я вирішив змінити тактику, Дитя моє. – Промовляючи це, Волдеморт ледь осмикнувся та посміхнувся. – З моїх вуст зараз, напевно, це вже звучить меншою мірою дивно.

-Для мене це завжди буде компліментом, Володарю.

-Я вирішив почати наступ. І почнете його ви. Точніше твоя команда, Бартеміусе.

Очі Кравча одразу розширились і він випрямив свою спину.

-Мені потрібні деталі. І.. Дельфія. – Додав чоловік, облизавши свої губи. – Я не думаю, що вона зможе приймати в цьому участь.

– А ти маєш думати, аби вона змогла. Мені чхати на її витребеньки! Драко не виходить на зв’язок і я маю погані підозри. А, отже, він не буде приймати участі в цьому всьому. Втратити ще одного «гравця» ми не можемо, навіть такого недолугого як Дельфія. Засідання Ордену проходять в Норі. І ви маєте оголосити, що вони мають останній шанс стати на сторону сили, на сторону розуму. Всіх бруднокровок без розбору «прибирайте», не задоволених активістів також. Залишайте лише тих, хто може бути потенційно корисним.

Кравч не став ставити багато запитань і просто кивнув, уточнюючи деякі деталі.

-Про точний час я повідомлю вас перед «виходом».

Барті покрокував до виходу та обережно зачинив за собою двері. А в кімнаті Володаря з’явився пацюк, який швидко прийняв вигляд чоловіка.

Хвіст швидко вхилився та одразу задав запитання, не підіймаючи погляду.

-Все пройшло по плану, Мій Лорде?

-Так, Хвіст. -Відповів Волдеморт, стукаючи своїми пальцями по дерев’яним ручками стільця.

Пітер невпевнено підняв голову та подивився на Волдеморта.

-Хочеш спитати мене, чому я вирішив почати все зараз?

Побачивши, як Хвіст мовчки киває йому у відповідь, чоловік в цю ж мить промовив:

-Я хочу подивитись, хто чого вартий в цій шушвалі, я сумніваюсь в кожному в цьому загоні, звичайно окрім однієї людини..

Барті ж був дуже схвильований такою новиною і не знав, яким чином Дельфі буде виконувати це завдання, бо вона й на ногах ледь стоїть. А битись з такими досвідченими чаклунами? Нічого кращого, окрім того щоб навідатись до дівчини в кімнату Барті не вигадав, тому ще мить – і він вже знаходився там. Проте, на подив чоловіка, його поглядом зустріла не Дельфі, а знервований Луціус. Оглянувши чоловіка, Кравч швидко відвів погляд.

-Де Дельфі!? – Розгнівано гаркнув Мелфой, швидко наближаючись до Барті.

Чоловік схопив його за комір сорочки та добре струснув. Кравч заплющив очі та також підвищив свій тон:

-Якби я знав, я би зараз стояв перед тобою?!

Чоловіки знаходились дуже близько та фактично відчували дихання одне одного на своєму обличчі. Луціус відштовхнув чоловіка та почав метушливо ходити по кімнаті.

-Що ти тут взагалі робиш, клятий ти тарган?! Я скільки разів казав тобі не підходити до неї!? Скільки! -Наче заворожений повторював блондин. -Скільки?!

-Я не можу не підходити до неї, клята ти тупа голова, Мелфой!

Розлючені погляди чоловіків знову зустрілись, і Кравч продовжив, здавалось, пропалюючи своїми шаленими очима чоловіка:

-Ми Смертожери! І мало того, що ми Смертожери, ми в одній команді, де я головний, а вона моя підлегла!

-В туалеті ти головний! – Не витримуючи цієї промови перебив Мелфой.

Кімнату наповнив плескіт долонь, які надходили від Барті та були адресовані в сторону аристократа.

-Дуже по-дорослому. Я буду з нею спілкуватись, хочеш ти цього чи ні. Я буду віддавати їй накази, подобається це тобі чи ні. Якщо хочеш гаркнути з цього приводу – збирай свої аристократичні шмарклі та п#здуй до Темного Лорда. Розповідай там йому де чиє місце. І я не буду просирати свої завдання через тебе.

-Я дивлюсь, ти став дуже розумним? – Проскрипів крізь зуби блондин.

-Я ним і був.

-Щось не помітно.

-Послухай, Мелфой, Блек спала зі мною, аби тебе якомога сильніше вжалити. Так, можливо я бурно реагував на це і чіпляв тебе, бо ти найогидніша людина в нашій спільності, а це все була чудова нагода втопити тебе в лайні. Проте зараз починається наступ, ми маємо бути згуртовані та серйозні. Я не претендую на твою жінку. -Зловивши на собі незадоволений погляд, продовжив Кравч. – Я свою маю. І, повір, не менш прекрасну.

Луціус нервово присів та продовжував дивитись на Барті. Чоловік не розумів, чи той каже правду, чи це знову його якісь хитрощі.

-Да не пали в мені дірку, Мелфой! Я прийшов сказати, що в нас скоро важлива місія. -Ще раз поглянувши на блондина, Кравч махнув рукою. – З тобою розмовляти. Мені здається, Блек на твоєму фоні виглядає більш дорослою.

Чоловік швидко покинув кімнату та направився до своєї, де на нього очікувала кохана.

Забувши всі образи та, обійнявшись, пара швидко поринула в солодкий сон.

А причина сварок, Дельфі, була непохитною. Дівчина все ще знаходилась в Реґулуса, нахабно займаючи його особистий простір. Вона робила все, аби вивести чоловіка з себе і щоб він нарешті погодився їй допомогти. Проте той виглядав непохитним та ігнорував її провокації.

-Йди додому, Дельфія. – Спокійно промовив Регулус, спостерігаючи як Блек знову закинула ноги на стіл, сідаючи поряд з ним.

-Я нікуди не піду.

Дівчина також не збиралась поступатися своїм принципам та свердлила чоловіка поглядом.

-Тоді я тебе вб’ю. – Не змінюючи інтонації та не піднімаючи погляду промовив він же.

-Пфф… Можеш починати прямо зараз.

Реґулус підняв голову та погляд, разом з цим піднялась і його брова. Такої нахабності та наполегливості він ще не бачив. До цього моменту абсолютним рекордсменом в свідомості чоловіка був його рідний брат. Але це все…

Блек дістав свою паличку та направив її на Дельфі, проте жоден нерв його обличчя при цьому навіть не сіпнувся.

-Ще декілька днів тому я валялась в ванні своєї крові і якби могла – відх#ярила собі дві руки, аби мене точно не врятували. А зараз ти мені погрожуєш смерттю? – Погляди родичів не розривались і в мить на обличчі Дельфі з’явилась широка посмішка. – А мені казали, що ти дуже розумний. Краще б вже пригрозив, що Мелфоя грохнеш чи ще когось..

Чоловік примружився та перебив дівчину, уважно спостерігаючи за її реакцією:

-Барті наприклад?

-Що я маю зробити, аби ти його грохнув? – Іронічно перепитала Дельфі, опускаючи погляд на свої нігті.

– Цікаві створіння люди. – Видихаючи затвердив Регулус. – Бажають смерті, потім ладні життя своє віддати аби жив той, кого бажав знищити.

– Хочеш здаватись дофіга мудрим?

-Я вже давно не бажаю здаватись ніким. Ти ще не зрозуміла? Від вас всіх одні проблеми. І я мільйон разів пошкодував, що в лісі врятував напівмертвого Скабіора, відкривши свою таємницю. Потім вирішив допомогти цьому психу Кравчу. А тепер в мене є проблема на ім’я Дельфія.

– Навчи мене, я буду сильнішою. Я зроблю все, аби знищити всю цю магічну поєботу. Регулусе, цей світ гнилий. Він створений для блага, але чого корисного зробили чарівники? Чого, окрім безкінечних змагань за силу, за вічне життя. Я впевнена, що вічне життя можливе, якби всі поєднались і шукали можливість, а не… Вбивали…

– А ти сама не вбивця?

-Вбивця. – Не задумуючись відповіла Дельфі. – Я вбивця. Я сама обрала свій шлях. Я помилилась в виборі і коли я мала можливість покинути цей клятий магічний світ, я не зробила цього, очікуючи, що все вирішиться саме. Я не брала відповідальності за свої дії, думаючи та чекаючи, що хтось це зробить за мене. Я вірила всім, скільки б мені не срали на голову. І зараз я хочу діяти, я не хочу чекати.

– Гарна промова, майже за душу чіпляє. -Чоловік встав зі стільця та ще раз оглянув Дельфі. – Але моє рішення незмінне.

-Моє також. – Вперто затвердила Блек, показово схрещуючи руки на своїх грудях.

-Я таки вб’ю твого Мелфоя.

-Вбивай. – Відповіла Блек, слідом вона опустила руки та почала загинати свої пальці, перераховуючи імена. – Потім вбивай Барті, потім Скабіора, Пенсі, Драко, Нарцису, батька , матір… так ми дійдемо до всіх Чаклунів цього світу і я все таки отримаю те, за чим я до тебе прийшла. Можеш не дивитись так на мене. Мене ти також наїбн#ш, але мені абсолютно пох#й.

– Раком хочеш мене поставити?

– Мене не хвилюють твої вподобання. Я хочу знищити цей всратий світ!

-Добре. – Несподівано промовив Регулус.

Проте Дельфі продовжила свою «промову», здавалось не почувши його…

– І в кінцевому підсумку … – Зробивши паузу, Блек широко розплющила свої очі та скочила з місця. На емоціях вона вже і забула про «хворобу», але відчувши запаморочення швидко сіла назад, тримаючись рукою за голову. – Ти це серйозно?

-Так. – Не змінюючи інтонації відповів той. – Дай свої руки.

Дельфі трохи підсунулась на стільці та поклала їх на стіл. Регулус нахилився та двома руками взявся за неї. Блек почала відчувати легке лоскотання і, опустивши погляд, вона побачила як її рани остаточно стягуються, а шви, які знаходились на руках, просто луснули.

-Волдеморт починає наступ. Тобі потрібні сили. Вже завтра ви відправитесь в Нору. Твого брата таки нагнули раком і він знаходиться з Орденом та буде в Норі. Слимак Дамблдор маніпулював ним, він не зрадник, вбивати його не потрібно. Проте є люди яких треба знищити… І люди, яких можна залучити до нашої справи. Тобі потрібно розширювати коло своїх соратників… Та готуватись до великої війни.

Блек швидко повернулась в свою кімнату, де її очікував схвильований Мелфой. На диво, Дельфі відчувала себе наповненою силою, наче чоловік не просто вилікував її рани, а повернув всі сили, які дівчина майже не мала.

Брюнетка повернулась до схвильованого та розлюченого чоловіка, на її обличчі знову з’явилась посмішка. Дівчина почала швидко блимати очима, намагаючись зачарувала чоловіка.

-Привіт, Зайчику. – Промовила вона.

Але здається всі її чари полетіли повз Мелфоя.

-Ти де, мать його, була!

Блек швидко опустила свої рукава, аби той не побачив, наслідок роботи Реґулуса.

-Я вийшла до лісу, набиралися сили! Ти зачинив мене в кімнаті, одну!

-На це були свої причини! А ти ослухалась мене!

-Я не маю нікого слухати! – Вскрикнула на цей раз Дельфі. – Я можу сама вирішувати, куди і коли мені йти!

-Я твій чоловік!

-І що мені тепер не гуляти?! Не відпочивати? Не дихати свіжим повітрям?!

Мелфой глибоко дихав, він був занепокоєний, розлючений і його настрій був зіпсований ще до того, як він побачив, що Дельфі відсутня, а потім Барті, і вона… Де вона вешталась взагалі?!

-Якщо я сказав сидіти тобі в кімнаті, ти маєш сидіти в кімнаті! – Луціус швидко промайнув повз Дельфі та відкрив вікно в кімнаті, вказуючи нею на вікно. – Ось! Дихай! В чому проблема?!

Дельфі гучно цокнула та закотила свої очі.

-На вікнах грати!

-Вони якимось чином заважають тобі дихати!?

-Я не буду сидіти в кімнаті сама! Не буду писати тобі звіт по тому, куди і як я пересуваюсь!

-Будеш. -Будеолегливо повторював він. – Ще й як будеш!

-Не буду!!

– Будеш! Інакше…

– Інакше що? Накладеш закляття аби я ще трансгресувати не могла звідси.

– Чудова ідея! – Успіхнено гаркнув Луціус, починаючи піднімати свою паличку.

І побачивши це, Блек насупилась та швидко покинула кімнату.

Вона неслась по коридору, наче зграя голодних грачів. Єдине чого вона бажала, це просто піти кудись по далі. Що це за кохання таке? Де вийти погуляти стало якимось злочином?

Так, звичайно, вона не просто так гуляла, як сказала, але Луціус про це не знає. А якби він дізнався? Чорт його забирай, а вона ще хотіла розповісти йому все, та запросити працювати разом! Як добре, що не почала першою.

Дівчина була на стільки погружена в образу, що навіть не помітила, як промайнула повз Скабіора, який також не відрізнявся гарним настроєм, особливо після новин Кравча, які він таки встиг розповісти чоловіку.

Побачивши, що Дельфі кудись несеться і відрізняється занадто великою енергійністю, як для людини яка ще вчора лежала в ліжку і ще було не відомо чи виживе вона взагалі. Чоловік одразу по крокував слідом за нею.

-Дельфі! Крикнув їй в слід той. – Зачекай.

Блек швидко зупинилась, та озирнулась, вона була дуже здивована, що не помітила нікого одразу.

-Скаб? Вибач, я затюкана.

Чоловік оглянув дівчину з ніг до голови, та одразу ж їй відповів:

-Та я бачу, тому тебе і зупинив. Ти виглядаєш значно краще ніж вчора. Але щось сталось так? Знову Кравч? Він в нас як завжди…

-Ні. -Хитаючи головою промовила дівчина. – Барті тут не при чому, ми наче все віршили…

Скабіор оглянув все навколо, та не давши договорити, перебив :

-Слухай, давай на вулицю вийдемо? Бо тут багато вух може бути.

Дельфі лише мовчки кивнула, та двоє пішли на двір.

Скабіор одразу запалив цигарку, та зробив глибоку затяжку.

-Луціус чудить. – Не чекаючи поки чоловік перепитає, промовила вона. – Прикинь, в кімнаті мене зачинив, паличку забрав, навіть дзеркала по знімав. Наче я полонена. І ще звинуватив в тому, що я ,бачите, його не послухала і пішла.

-І де ж ти була, що така стала? – Промовив Скабіор, дивлячись як стан Дельфі різко став кращим.

Дельфі широко розплющила свої очі, та підняла одну брову починаючи витріщатись на чоловіка.

-Я хотів поговорити з тобою.

-Про що?

-Про Реґулуса. Ми вчора розмовляли з тобою. І я… Пробач мене, коротше, я .. Я поспішив з висновками і він не допоможе нам. – Дивлячись на Дельфі, чоловік простягнув свою руку, та прискорив свою промову. – Проте не поспішай засмічуватись, давай спробуємо вдвох знайти концентрацію цієї енергії, та знищити її?

Але на подив чоловіка, очі Блек блимнули в темряві, і вона знову широко посміхнулась.

-Реґулус з нами. Я сьогодні як раз і була в нього.

-То ооось звідки в тебе стільки сили… Але як?! Я дуже добре знаю Реґулуса і він не змінює своїх рішень просто так… І знаючи його, пропозиція була не з простих..

Тріумфальна посмішка не сходила з обличчя дівчини, і вона гордо промовила:

-Можна сказати я домовитись.

Було важко передати здивування Скабіора, від почутого, адже віддати своє життя за якусь ідею, було абсолютно нормальним в практиці з ним. І Кравчу просто пощастило, що чоловік просто не зміг доробити свій ритуал. Який виявився абсолютно не потрібним.

-Це мене і лякає. Що він попросив в замін?

-Нічого.

-Він просто так змінив своє рішення? – Прищурившись переспитав чоловік.

-Нуу…. Я би не сказала, що просто… Але під впливом важких аргументів.

-Ти лякає мене Дельфі.

Скабіор гучно ковтнув свою слину, в очікуванні на продовження.

-Я просто сказала, що якщо він не погодиться я буду жити з ним вічність, він сказав, що вб’є мене, я сказала, що він дурний! – І Блек на стільки швидко все це промовляла, що чоловік розумів її через слово і його обличчя не покидав занепокоєний вираз. – Ось… Потім я запропонувала вбити Луціуса. Ну як запропонувала…

-Почекай.. Що ти зробила?!- Не витримавши перебив її чоловік.

-Да куди ти поспішаєш! Дослухай! ТАК ОСЬ! Він проігнорував це, і відмовив мені ще разів сто, я залишилась на цілий день, і під вечір я сказала, що я піду лише тоді коли він гепне по черзі всіх хто мені дорогий і всі залишки магічного світу.

І після всього цього, дівчина широко посміхнулась, та підняла свої брови. Скабіор не мав жодного слова аби відповісти їй, це все здавалось чоловіку занадто підозрілим, Реґулус не міг так просто погодитись на це, якщо в нього не було плану.

Звичайно Скабіор підіграв Дельфі, та обережно штовхнув її в плече промовляючи :

-Ну ти мощааа, Блек. А з Барті що? Тимчасове перемир’я?

І почувши це, посмішка з обличчя дівчини, покинуло його на стільки швидко, що здавалось її взагалі ніколи не було.

-Мир, повний і вічний, поки ми стоїмо пліч о пліч.

-Вирішили згадати, що ви дорослі люди? – Насміхаючись переспитав чоловік.

-Навіть дорослі люди роблять помилки, Скабіоре.

-Роблять, головне зрозуміти де саме її припущено.

Дельфі гучно цокнула, та промовила:

-Ну що ти знову маєш на увазі?!

-Що я тобою пишаюсь.

34.3

Прокинувшись на наступний ранок, Дельфі думала про слова Реґулуса, дивно, які наступи, якщо батько вирішив поєднати всі горокракси та стати ще сильнішим? І при чому тут Нора? І наступ він планував на Гоґвартс. Тут як ніколи не вистачало Северуса, Блек розуміла, що чоловік завжди був в курсі всіх планів батька, і вивідати їх було хоч і важко, але можливо!

Дельфі побачила, що Луціус ще смиренно спить, дивно.. і чому він не в міністерстві. І пів ночі не працював.

«Блін, а може все таки спробувати?» – Нав’язливо промайнуло в її голові, як раптом від відповіді дівчину відволік грюкіт в двері, наче хтось колотить в неї ногою.

-Блек вставай!!

Це був Кравч, який нахабно майже виносив двері, продовжуючи викрикувати прізвище дівчини.

Від галасу вскочив навіть Мелфой, який одразу по прямував до дверей, не менш розлючено відчиняючи їх.

-Клятий ти Кравч! Що тобі треба так рано!? – Взгаласив він, не даючи чоловіку пройти в середину.

Барті лише широко посміхався, та однією рукою відставав чоловіка в бік.

-Я до твоєї нареченої! Твоя аристократична дупа, сьогодні в безпеці!

-Ти огидний, Кравч! – Не приховуючи огиди рявкнув Луціус.

Дельфі гучно засміялась, та присіла на ліжко, Барті ж пройшов в середину кімнати, але побачивши, що дівчина сидить в нічній сорочці, одразу ж відвернувся спиною. Дельфі ледь помітно повела бровами, та закусила губу, а Кравч в свою чергу продовжив говорити:

-Я не встиг тебе повідомити вчора, але в нас завдання, і твій батько наказав починати його саме зараз. Тому вдягайся, зустрінемось біля заднього виходу.

Чоловік ще раз хитро посміхнувся, та окинув поглядом надутого Мелфоя, якому вся ця затія дуже і дуже не подобалась. І довго не думаючи, та не зводячи очей, Барті додав:

-І навіть не біля твого заднього виходу, Мелфой.

Дельфі знову посміхнулась, намагаючись стримати свій сміх в середині, бо Луціус і так здавалось вибухне, та розвалиться на атоми, а тут..

Кравч підняв свою руку, та не повертаючи своєї голови, взмахнув магічною паличкою в сторону ліжка.

На ньому з’явила довга чорна мантія, та маска Смертожерів, в якій вони завжди ходили при людях.

-Любий, мені треба йти. Ти не злишся? Правда?

-Треба, значить треба. – Крізь зуби проскреґотів Мелфой.

-Ось так просто? – Весело промовила Дельфі, злітаючи з ліжка, та витягуючи з шафи речі, яка одразу ж купою випали прямісінько на неї.

-Дельфі!!! – Знову вскрикнув чоловік, побачивши цю картину. – Я скільки разів казав тобі, прибрати в шафі! І я поговорю з Володарем, аби ти покинула цей дитячий садок, але зараз, я не можу нічого зробити.

Блек швидко одяглась, і на цей раз на неї випала чорна довга спідниця вільного крою, і не зрозуміла звичайна чорна сорочка, яку дівчина утягнула повсякденним корсетом, та накинула нову мантію.

Взявши до рук ту саму маску, Дельфі почала уважно роздивлятись її.

Це була перша.. Перша її маска, особиста, до цього батько не розглядав її як рівну іншим смертожерам, хоч і завжди виділяв, серед інших. Але це все було не через довіру, а через походження, любов до себе.

Блек швидко підійшла до Мелфоя, та поцілувала його в щоку на прощання.

Чоловік продовжував пускати блискавки, але все таки натягнув посмішку на своє обличчя.

-Мила, ти впевнена, що ти нормально себе почуваєш, і впораєшся з цим всім?

-В мене немає вибору. Нудить трохи, але це нормально, я швидко відновлююсь. Не забувай хто я і чия кров тебе в моїх венах.

Дельфі швидко крокувала коридорами, і вийшовши через запасний вихід, одразу ж побачила, що чекають лише її.

Леона та Барті стояли поряд, та щось обговорювали, Пенсі стояла неподалік, та сверлила їх своїм поглядом, періодично подивляючись на Скабіора, який в її сторону навіть не дихав. Дівчина не хотіла собі в цьому зізнаватись, але його уваги їй катастрофічно не вистачало.

Єгер не міг більше дивитись на Пенсі, як раніше. І розумів, що більше ніколи цього не зробить. Своїм вчинком, вона перекреслила всі його почуття.

Смішно, всі чорному, в цих плащах.

Кравч одразу помітив, що його дівчина перевела погляд в іншу сторону, і її зіниці рухались прямісінько за «ціллю».

Пенсі також таращилась в ту ж сторону, з виразом обличчя, наче тільки що побачила живого мерця.

Хоч Барті і стояв спиною, він розумів, вона прийшла.

-Я була певна ти сдохнеш. – Промовила Леона, як тільки Дельфі наблизилась, до них.

-Дякуючи тобі, сестриця, я буду жити і навіть приєднаюсь до вас.

Леона ледь помітно повела бровою, та ще більше нахмурилась, і побачивши це, Кравч одразу ж відійшов, та промовив до всіх:

-Зараз ми одна команда, ми маємо місію, і не всі всім тут подобаються, я знаю це. Я, повірте мені, я розумію це як ніхто інший. Але ми маємо працювати разом, бо від цього залежить наше майбутнє. -Чоловік зробив невелику паузу, та окинув поглядом всіх присутніх. – Від цього залежить майбутнє нашого Володаря!

У відповідь Дельфі , почала гучно плескати в долоні, та одразу ж відповіла.

-Ти чудовий оратор, Кравч. Але давайте меньше п#здіти, а більше справ робити.

Блек повернула свою голову, та зустрілась поглядом з Лео, яка міцно тримала Барті за руку, дивлячись на неї такими очима, що в Дельфі мурашки крокували табуном по всій спині, і після не довгої паузи та принизливого зорового контакту, Блек продовжила:

-Мене вдома, наречений чекає. А я тут з дитячим садком вожусь, який не може зібрати свої шмарклі, бо топиться в ревнощах та коханнях. Пішли виродків мочити.

Погляд Дельфі не оминув і Паркінсон, яка одразу ж прихована свої очі.

-Дякую, Дельфі! – Рикнув Барті, якому явно не сподобалось, те, що дівчина взяла штурвал в свої руки. -Але я можу сам!

-Вибач! – Відповіла вона ж, схрешуючи руки на своїх грудях..

– Дякую, Дееельфія! – Продовжив Барті, звертаючись вже до всіх. – Зараз ми всі візьмемось за руки, і опинимось дуже близько з місцем нашого призначення, це буде будинок Візлі. В нас з вами декілька цілей, і це важливо. Дельфі, ти вступив в гру першою, та знайдеш в середину будинку, твоя місія – розмова, ти добре знаєш Орден, знаєш хто б міг приєднатись до наших рядів. Твоя ціль вони. На випадок нападу, ти зможеш себе захистити?

Барті уважно дивився на Блек, яка в цей час закатувала свої очі, їй так кортіло сказати все , що вона думає з цього приводу, але замість мільйону слів, Дельфі лише промовила:

-Так!

-Чудово. -Кинувши головою в її сторону промовив Барті та продовжив. – В цей час, ми всі будемо тримати територію в оточені. Далі, коли трусливі пацюки почнуть розігнатися, наша справа зловити та вбити перших. Наступні будуть відбивати наступ і наша справа знищити всіх, хто після розмови з Дельфі не прийме умови.

Скабіор уважно сверлив чоловіка поглядом, також схрестивши свої руки на грудях. Кравч також поглянув на чоловіка і зрозумів все без слів.

-Скаб. Поки ми будемо битись, стеж периметр, на наявність підмоги, та не випускай з нього тих, хто пробереться крізь нас. У випадку чого, давай сигнал. Всі все зрозуміли?

Молоді люди кивнули головою, та почали розходитись формуючи коло, простягаючи руки, та беручись за них.

Від нервів в Пенсі навіть долоні взмокли, це був той самий момент, коли вона дійсно задумалась, чи не допустилась вона помилки.. Адже за мить їй прийдеться вбивати людей. Можливо там будуть її колишні однокласники, з якими вона виросла. Так, вони всі її страшенно дратували, але вбивати..

Було дуже весело, відчувати себе частиною всього цього гамору відбитих злодіїв, плювати на закони, правила, де тебе ніхто ні в чому не звинувачував. Але зараз.. Що робити зараз?

Лео дивилась в далечінь, вона як завжди бачила більше ніж інші. По шкірі знову пішов мороз. Він знову стежив за нею… Силует чоловіка проглядався крізь дерева. І він прекрасно знав, що побачити його могла лише вона. Леона відчувала шалений тиск зі сторони Володаря, але лише міцніше стискала руку Барті.

Мить і вони вже стояли посеред високої сухої трави.

Подивившись а гору Дельфі зрозуміла, що ці рослини набагато вищі за її зріст, і навіть за зріст Скаба та Барті.

Блек вдихнула повні груди повітря, та мовчки зрушила з місця, проходячи повз молодиків.

Ну що Блек, знову цей будинок. Але тепер ти точно знаєш, що це не твій дім. Ненавиджу..

Вона здійнялась в повітря чорною хмарою, дівчина злетіла у відкрите вікно, прямісінько в кімнату де раніше ночувала її сестра, Тонкс. І вона таки була в середині, та колихала немовля. Молода матір шалено перелякалась.

-Що ти тут робиш? – Взгаласила дівчина, волосся котрої одразу стало червоним.

-Прийшла до тебе.

-До мене?.. здивовано переспитала вона. Шшш… -Колисаючи дитя промовляла вона.

І малеча вже міцно заплющувало очі. А Тонкс уважно дивилась на сестру. Дівчина була помітно зморена. Під очами величезні синці, вона так схудла. Та волосся, швидко повернулось до мишино – сірого кольору.

-Я тебе вітаю. -Усміхнено промовила Дельфі. – Хлопчик?

-Так. Тед. Його звати Тед.

Між сестрами повисло напружене мовчання. Дельфі знала, що їй треба говорити, але емоції знову брали верх над її розумом.

І коли це трясця його завершиться. – Як примара, з’явилось в голові дівчини. – Коли? Після стількох поразок та всього, що сталось, я все ще не можу зібратись… Клята ти слабачка,Блек.

Побачивши, що Дельфі опустила голову. Тонкс вирішила спробувати продовжити розмову, та ледь чутно спитала:

-А ти?.. Ну.. Ти з Мелфоєм Старшим.

Дельфі лише кивнула головою, та підняла погляд.

-Може здатися чимось..

Обличчя Німфадори в мить змінилось в виразі, та набуло, якоїсь неймовірної впевненості. І вона не дала Блек договорити, перебиваючи її:

-Мені не здається. Ти молодець Дельфі. Правда. Я вважаю, що ти все зробила правильно. Обрала заможного чоловіка, який не боїться брати відповідальність, не те що перед собою, а взагалі, перед всім світом.

Дельфі посміхнулась, і помітно розслабилась, а Дора продовжувала:

-Дехто не може не те що, зламати систему, розлучитись та зробити пропозицію…- Дівчина знову зробила паузу,видихнула, та продовжила. Ти вагітна?..

-НІ. Ти що.. Звичайно ні.

Тонкс посміхнулась, проте кожен нерв її обличчя був ладний видати те, що вона ось-ось зірветься..

-Ось бачиш. А хтось не може навіть дитину свою прийняти, та.. Просто допомогти.. Аргументуючи все страхом. Наче мені не страшно… Наче мені не важко…

-Ремус мудень. – Затвердила Блек, на цей раз перебивши дівчину.

Вона підійшла до неї, та забрала з рук дитину. Дельфі поглянула на малюка та посміхнулась. Такий маленький, солодко спить і пахне… Життям.. Тонкс присіла, тримаючись рукою за голову.

Дівчина підійшла до колиски та обережно поклала хлопчика, стаючи спиною, та сідаючи поряд з виснаженою сестрою, яка оглянула її, та прищурила очі.

-Твій одяг.. Ти тут і.. Дельфі?!

Раптово до Тонкс почало доходити, чорна мантія з глибоким капюшоном, речі.. Вона зайшла через вікно не скориставшись дверима.

-Все не зовсім так, але… Я.

-Ти смертожерка? Дивно було думати по іншому. Я маю зараз закричати?

-По суті так. Але чомусь цього не робиш.Чому?

Дора знову зітхнула..

-Я так втомилась, Дельфі.. Ти якщо будеш мене вбивати… Прошу не вбивай Теда.

-Тонкс, ти здуріла? Я так розумію тебе, ще нещодавно я намагалась сама померти. І прошу зауважити, в мене ще дитини немає, яка так виснажує.

-Ти прийшла до мене, намагаєшся вплинути на мою свідомість. Навіщо? Хочеш перетягнути мене на сторону зла?

-А ти думаєш, що ти на стороні добра? І це добро тебе зробило такою? Подивись на себе. Люпіну срати на свою ж дитину, і хоч хтось тебе підримує, допомагає? Хоч хтось?

-Мама іноді в гості приходить, сюди, ми живемо тут, бо..Не вистачає коштів, будинок майже зруйнований. Я кажу їй , що все добре. Але…

-Але не добре.

-Не добре, але смертожери, несуть смерть, несуть чорну злу енергію.. Вони руйнують цей світ. Руйнують все до чого торкаються, по її логіці, мене взагалі бути не мало… І мене в вбили, якби я не прийняла їх позицію.

-А по логіці Ордену, я мала б вже бути мертвою.

Тонкс повернулась в сторону Дельфі та повівши бровима, продовжувала дивитись на неї.

-Сіріуса вбив не Барті, як пишуть газети. Сіріуса вбила Лео. Я була там, і бачила все своїми очима. І Сіріус… Ти знала, що Орден мав вбити мене?

-Тебе? За що? Точніше чому? Ну.. Якщо ти стала Смертожеркою…

Дельфі підняла свої рукава, та показала руки. Мітки не було, але як?

-Я Дельфія Блек не просто так, я не приховувалась від прізвища батька, аби ніхто не дізнався.. Я не його донька. Я не Лестрандж.

Тонкс нічого не розуміла все в її голові стало якимось сумубро не реальним.

-Я донька Лорда Волдеморта. Позашлюбна дитина Беллатрікс.

Німфадора вилучила свої очі, та трохи відсіла в бік, це все здавалось чимось фантастичним для неї. І…

-Вони хотіли вбити мене, тільки за те, що я його донька. Про це знав Сіріус, я розповіла йому, я думаю знав і Люпін. І Сіріус розповів мені про те, що мене хочуть знищити, трусливо розповів, коди розумів, що помирає, і не зможе врятувати свою дупу, виправдовуючи свою зраду мені, перед смертю. І Орден не дав мені вибору не дав.. Хоч я і.. -Дельфі повернула голову та гучно ковтнула слину. – Я зрадила батька і в день нападу на Гоґвартс намагалась всіх захистити, і для цього я намагалась врятувати Джині. Я була в таємній кімнаті, та знищила Василіска батька. А вони не даючи мені ніякої можливості ладні було просто вбити..

-Дельфі.. це жахливо..

Тонкс була розгублена, спантеличена такою кількістю інформації, звичайно Орден прагне повної безпеки, але вбивати через походження.

-Я не обирала, якою народжуватися! Я не винна, що мій батько хотів собі зброю, а я просто хотіла жити, та бути щасливою. Розумієш?

-І тепер ти вибрала меньше на твою думку «зло»? І зараз хочеш переманити мене?

-Я хочу знищити всю магію, всю до останньої краплини, яку я зможу винищити. Люди залишуться живими. Але вся пам’ять буде стерта, все. І в мене також. Я.. Ми отримаємо шанс жити в мирі, жити в щасті.

-Я забуду свого сина?

-Але він не забуде, він занадто маленький, і ми спробуємо вирішити це питання, залишимо записку. Його буде чекає наша доля. І якщо мій батько, отримає перемогу, нас чекає темрява і в цьому ти маєш рацію.

Несподівано в кімнату зайшла блондинка в величезних чудернацьких окулярах, які здавалось перекривали все її обличчя. Юначка чула майже всю розмову, та мовчки дивилась на дівчат. Дельфі була помітно схвильована, адже хоч вона планувала «говорити» і з нею також, розмова мала складатись трохи інакше, точніше Блек планувала використовувати трохи інші інструменти впливу.

-Луна.. -Промовила Дора, також дивлячись в її сторону.

– Я все чула. – Абсолютно спокійно відповіла дівчина, заглядаючи в колиску. – Дивна сила дітей, в їх головах немає Абсолютно ні-чо-го. Абсолютно нічого лихого.

Луна зняла свої окуляри, та поглянула на Дельфі.

-В дорослих людях стільки негативу: заздрість, ревнощі, ненависть, злість. І цьому ми вчимо дітлахів.

Ще мить, і дівчина повернула свою голову до Німфадори та також не обділила словечком:

-А образа та відчай душать нас ще більш.. -Лавґуд підняла грову вгору, та почала розглядати стелю. – Про що це я… А… Ви не бачили мої кеди?

Тонкс та Блек розгублено подивились на її ноги, а потім на саму дівчину. Дивнішої людини не придумати. Як можна постійно губити своє взуття? Це ж взуття. Хоч Дельфі також частенько любила ходити босоніж, але вона ж це робила спеціально.

Дельфі почергово дивилась на Тонкс та Луну, наче вишукуючи їх реакції, але по зовнішньому вигляду дівчат, сказати щось було дуже важко.

-То що? Ви зі мною? – Нарешті перервала мовчання вона.

Луна продовжувала оглядати кімнату, та вдягла назад свої окуляри, уважно вдивляючись в Дельфі.

-Я хочу довести, що Аврори мають зв’язок зі Смертожерами, а не ставати Смертожеркою. Це протиречить всім моїм поглядам. Але.. -Дівчина зробила паузу, та почала крокувати до виходу, паралельно промовляючи: -Я не можу засуджувати ваш вибір. Дивно, я ще не бачила людей з абсолютно пустою головою, як в дітей.. Можливо тоді..

Луна обернулась та поглянула на дівчат, на її обличчі з’явилась посмішка, і слідом юначка просто покинула кімнату.

-Ти зі мною? -Спитала Блек, пронизливо дивлячись на Дору.

-Я хочу відчути себе вільною.

Дельфі простягнула свою руку до неї, та допомогла піднятись, слідом Блек взяла з колиски Теда, та віддала його в руки матері.

-Ґрейнджер тут? – Слідом спитала вона ж.

Тонкс лише кивнула, колисаючи малюка, який почав морщити своє личко.

Дельфі дістала каблучку, яку нещодавно таки повернув їй Реґулус, та простягнула до Тонкс.

-Швидко знайди Ґрейнджер, та візьми її за руку, слідом вдягни її, ця каблучка перенесе тебе в інше місце. В будинку буде чоловік, назвеш своє ім’я. Ти все зрозумієш.

-Навіщо тобі Ґрейнджер?

-Вона вагітна.

-Але ж…

-Це дитина Драко. А він мій брат. Я ненавиджу Ґрейнджер, вона зрадила мене, так само як і всі інші. Але дитя. Це дитя мого брата, і воно ні в чому не винне, Ґрейнджер вб’ють. Через п’ять хвилин, буде наступ. Врятуй себе та дітей.

Без зайвих слів, Тонкс схопила каблучку, та побігла вперед. Дівчина думала, попередити всіх, але.. а якщо вона не встигне? Якщо через неї помре її син? А що якщо вона і зараз прийняла не вірне рішення?

Блек вийшла з кімнати.Ну і де шукати цього білокурого недоумка?!

Дельфі була впевнена, що зможе вмовити лише двох дівчат перейти на її сторону, інші пішли б до Смертожерів,але цю виставу Блек залишила на «десерт», хто відмовиться від спасіння під час наступу? Проте Драко потрібно було знайти, але де?

Тим часом Скабіор пробирався зарослями, аби надійно сховатись, та сконцентруватись. Чоловік був дуже щасливий, що йому не прийдеться вступати в цю бійню, бо меньше за все йому волілось відбирати чиєсь життя. А стояти на «шухері», це більш ніж допустимо. Було б навіть не погано, якщо хтось таки прийшов на підмогу і все це закінчилось.

Раптово єгер відволікся на звуки ширудіння, наче хтось намагається пробратися слідом за ним. І так само несподівано в нього врізалась дівчина, як від переляку одразу впустила паличку зі своїх рук. А Скабіор, як раз в свою чергу, тільки її простягнув.

Побачивши першими за дівчину , він побачив величезні окуляри дзеркалі окулярі, рожево блакитного кольору, через котрі здавалось було нічого не видно.

Тепер зрозуміло, чому вона мене не побачила. Також чоловіка увагу не оминуло довге біле волосся, його навіть на мить шарахнуло, чи не родичка Мелфоїв вона часом?

Але дівчина швидко зняла окуляри, та спокійно і уважно огледіла чоловіка з голови до ніг. Те ж саме робив і Скабіор. Він не поспішав опускати паличку, хоч незнайомка і не виглядала небезпечно, але хто ж його знає.

-В тебе живіт урчить. – Несподівано промовила блондинка, тонким голосочком.

І це спантеличело чоловіка ще більше. Він опустив свою паличку, та не відводячи погляду промовив:

-Я просто не встиг поїсти.

У відповідь на що, юначка підняла руки до свого вуха, та зняла з сережок редиску, яка висіла в неї замість прикраси. Слідом вона простягнула її чоловіку та широко посміхнулась.

-Тримай. Вона солодка, сама вирощувала.

І тепер здивуваню чоловіка зовсім не було меж, і він взяв овоч з рук дівчини.

-А ти з Ордену? – Трохи відійшовши спитав Скабіор.

-Мг, відповіла дівчина. Я знаю, що зараз ви нападете. Але я никому нічого не сказала. Я чекаю на Аврорів. Якщо вони прийдуть, і Орден нічого не знав, значить їй «замовили» таки ви.

Слідом дівчина абсолютно спокійно одягнула назад окуляри, та повернулась в сторону горизонту.

-Я Смертожер. – Промовив Скабіор уважно спостерігаючи за реакцією дівчини, та відкусуючи шматок редису, хрумкіт котрого був на стільки сильним, що чоловік навіть злякався.

-Я знаю. Але в твоїй голові немає дурних думок!

-Це ти з першого погляду зрозуміла? Хто ти така взагалі?

Чоловік знову прищурився, та здається бурив своїми очами потилицю дівчини, яка також повернулась в його сторону, та знову дивилась на нього, крізь призму окулярів.

-Луна.. – Юначка зробила паузу, та дивилась в сторону Скабіора – Так.. – Затвердила вона ж, не відвертаючись. – Дивно навіть. Давно не бачила такої порожньої голови, в дорослої людини.

Очі чоловіка широко розплющились, і що відповісти на такий «комплімент», він навіть не знав. І поки Скаб, щось там намагався побачити на підлозі, піднявши свої очі, поряд вже наче й нікого не було. Він метушливо озирнувся навколо, але ні душі. Як так взагалі?

Луна.. Няв’язливо крутилось в його голові. Чоловік поглянув на шматок редису, який все так само тримав в руках, та швидко кинув його в рота.