Глава 34

Хель сховався за спиною Блейза, коли повз них пройшла група омег з загрозою дивлячись на нього. Проте вони не зважилися й слова сказати через Блейза — ось чий вигляд міг насторожити, коли хтось недружелюбно дивився на Хеля.

Блейзу подобалося захищати, а Хелю подобалося бути захищеним. Вони швидко порозумілися. Я стояв поруч, коли побачив, що Хель намагався при кожній нагоді приласкати Блейза: то легко брав його за лікоть, то обережно торкався до плеча, або випадково припадав до спини… Мабуть, такі прийоми працюють на альф, але Блейз їх навіть не помічав.

— …Всі тільки й говорять про цю п’ятницю, — Блейз невдоволено пирхнув. — Та на Хелловін стільки шуму не піднімають! От побачиш, у середу тут розвісять ці жахливі бантики, начебто і без них не нудно.

— Але бантики такі зворушливі, — сказав Хель як справжній омега, і його слова звучали настільки чарівно і непорочно, що я навіть усміхнувся:

— Школа не може бути зворушливою, навіть якщо на неї начепити бантики, — а потім спробував відкрити свою шафку, але він знову показав мені свій мінус: іноді замок заїдає.

Блейз однією рукою відкрив мені шафку та пробурчав, щоб я зайнявся своєю спортивною підготовкою, але йому легко говорити. Він з дитинства весь такий весь пацан, а я жив як омега. І поки я поліз за підручниками, зграя омег повернулася, але тепер із поповненням. Вони виразно дивилися на Хеля, сповільнили крок, почали шепотітися та сміятися, і все це спеціально, щоб він бачив, та й оточуючі теж.

Хель тільки опустив погляд і безпорадно взяв Блейза за лікоть.

— Вони просто вас провокують, — сказав я, як тільки Блейз окинув компанію нищівним поглядом.

— Я заслужив, — лаконічно, але дуже здавлено сказав Хель.

— Гей, — один омега, здається, наважився. — Альфи тебе більше не цікавлять, правда? На омег перейшов?

Найжахливіше, що він майже потрапив у яблучко. Хель злякався, я бачив, як він здригнувся, але промовчав. Зате я не хотів мовчати:

— Крист’ян розповів мені, як ти намагався спокусити його, — навмисне голосно сказав я, щоб почули всі. — Пам’ятаєш, як ти трохи випив і вирішив, що зайнятися з ним, як ти там казав? Алгеброю, здається. Так ось, зайнятися з ним «алгеброю» на зупинці саме воно?

Омега відкрив рота, не знаходячи слів. Його друзі обмінялися здивованими поглядами. Для омег тема інтимного життя має бути секретною, щоб залучати альф. Але Крист’ян досить популярний, і не соромиться розповідати мені про подробиці своєї популярності.

— А ти взагалі заціпся! — почервонів омега.

— Ні, — нахабно відповів я. У того ж Крист’яна натренувався. — Вам не набридло шукати причин, щоб когось принизити?

— А ти щось на кшталт психолога? — запитав інший.

— Шериф, — вставив Блейз. — Серйозно, йдіть куди йшли.

— Тобі теж не завадило б визначитися, — це вже зашипів третій у компанії. — Або ти по альфам, або по омегами.

Хель дивився в одну точку. Він, можна сказати, змирився зі своїм невзаємним коханням, але якщо постійно про нього нагадувати, ще й у такому тоні, ще й за Блейзи…

— Визначитися? — Блейз нахабно посміхнувся, поважно схопивши Хель за талію, як якийсь герой любовних фільмів. — Ні, мені й так подобається.

Компанія омег скорчили гидливі вирази облич. Їх добре подразнили, і вони не знали, як їм взагалі реагувати. Тому зашипіли, обізвали та пішли. Блейз відпустив Хель, вибачився за грубість, а потім сказав, що має той приємний. Залишок дня Хель проходив щасливим.

У школі мені нема чого переживати за нього, Блейз сам добре справляється. Школа останнім часом для мене взагалі перетворилася на війну на виживання, де весь час треба комусь щось доводити.

Про це я розмірковував на перерві перед фізкультурою, на яку не ходжу, а отже, безсоромно прогулюю.

— Футбол! — Брендан прибіг у спортивній формі, грюкнув рукою по шафці, щоб спертися, а я здригнувся від несподіванки.

— Футбол? — повторив я. — Ти так загрався, що не маєш інших слів?

— Приходь… — він віддихався, значить довго біг до мене. — Приходь до мене на гру у п’ятницю.

Я б і так прийшов, бо це головний матч сезону. Але, коли вже така справа, то треба трохи позадиратися:

— Ну… у мене були плани…

— Та годі тобі! — швидко повівся Брендан. — Я капітан команди, мені потрібна підтримка не лише від натовпу, а й від тебе!

— Добре сказано, — а ззаду вже підійшов Крист’ян, закинувши мені руку на плече, щоб позлити Брендана. Ой, ніяково мені якось. — Ми з Мелорі обов’язково прийдемо, можеш не хвилюватись.

— А ти мені там навіщо?.. — рикнув Брендан, стримуючи себе.

— Як же? Хтось повинен доглядати молодшого брата, щоб більше ніякі альфи королівської крові його більше не ображали, — колючим голосом промовив він.

І тут мене осяяло, поки ці двоє не стали перетворюватися на півнів:

— Як добре піти на святкування з друзями, так?

Крист’ян зітхнув:

— Однією фразою обламав нас обох. З друзями, серйозно?

— Так, — впевнено кивнув я, звільнившись із його рук. — Радий приділити вам увагу на святі, бо Ноеля забере Кіран.

— Гарем вирішив влаштувати? — спитав Гамел. — Третій альфа буде? Чи поки що можна розслабитись?

— Не потрібно третього, — пирхнув Брендан.

Боже, як незручно вийшло! У мене, напевно, є почуття до них обох, а я… А я просто горобець, який не знає, що робити в таких ситуаціях. Що там стосовно гарему?

Мене врятував дзвінок! Я з радістю заговорив з Бренданом:

— Вдалого тренування! Не смій схибити: якщо ми програємо на матчі, я тебе з-під землі дістану, — а потім повернувся до Крист’яна: — А ти йди на хімію. І лишень спробуй прогуляти! Я побачу містера Верджіла після уроків, і можу «випадково» проговоритись, що бачив тебе під час його уроку, скажімо, фліртуючим з омегою.

Той обурився:

— Чому одружується батько, а вляпався я?

— Вперше з тобою солідарний, — пробурчав Брендан.

Альфи розійшлися із приреченими виглядами.

Не розумію, чого вони хочуть від мене? Ми справді лише друзі. Сподіваюся. Ох, як сподіваюся…

Замість фізкультури я подався до клубу казкарів. Народу там виявилося не так багато, не всі ж таки прогульники. Як виявилося, Абель зараз зайнятий тим, що теж просиджує фізкультуру. Коли я запитав, у чому річ, то отримав неоднозначну відповідь:

— Фізрук бісить, — і знизав плечима, продовжуючи набирати текст телефоном. — І взагалі зараз всі тренуються перед матчем, я ж футбол не люблю зовсім.

— А що ти любиш?

— Волейбол, — відповів він, а я дуже різко посміхнувся, через що він пирхнув: — Це не через Блейна, зрозуміло? А тому, що я вмію літати, але ніхто про це не знає, і думає, що стрибки — це мій талант.

— Гаразд, я повірю тобі вперше, — незворушно відповів я. — З ким ти листуєшся?

— Один омега, ми вчора разом орка завалили, коли грали в онлайн гру, — відповів він. — Блейну ні слова, він біситься через чужих омег.

Я засміявся, Абель з роздратуванням кинув в мене ручку, але я ухилився.

Або Блейн настільки сильно його дістав, або серце Абеля починає танути. Поки Абель не обернув мене в жабу, я вирішив відстати від нього, тому сів за парту та дістав книгу, яку мені надіслав батько. У цьому жесті не було нічого підозрілого, адже я відмінник, тому ніхто не втручався в мої секретні справи.

Я відкрив розділ, де прописані дуже хитрі заклинання. Батько написав, що на перший погляд це здається простими витівками, але з витівок можна підкреслити ідеї для нових заклинань. Я не зовсім зрозумів, що він мав на увазі, але це було цікаво.

***

Нєж та Сумире були прямо за курсом. Я виглянув з-за рогу, чекаючи на потрібний момент. І правда! Ці двоє так мило кажуть, дивляться один одному у вічі, посміхаються… Здається, їм хочеться обіймашок. Які ж вони милі.

— Перепрошую, — позаду мене стояв Хель, він тримав свій рюкзак двома руками, як пристойний омега та спокійно дивився на мене. — Заняття закінчилися, а ти досі не вдома, а стежиш за закоханою парочкою.

— Та чорт забирай, — зітхнув я. — Невже тільки я не помічав, що між ними щось є?

— А ти не помічав? — щиро здивувався той.

— Я ж казав, що я в цій справі лох, — пробурчав у відповідь. — Але хочу допомогти їм зійтися. Вони мають всі шанси зажити щасливим життям.

— Це мене дуже вражає. Ти допомагаєш іншим, коли допомога потрібна тобі.

— Мені не потрібна допомога.

— Тобто тебе влаштовує шведська сім’я?

— У нас не…

Хоча як на це подивитися…

— Хель, а чому ти не вдома?

— Чекаю на водія, — відповів він. — Я живу в районі лісу, там єдина дорога, якою можна доїхати до мого будинку. Водій сказав, що зараз там ведеться ремонт і мені треба зачекати. Інші учні пішли дивитися тренування футболістів, я думав, ти теж там. Але я помилився.

— А ти не пішов, бо…

— Бо там повно моїх ворогів, — поспішно відповів він, а потім сором’язливо відвів очі. — Я не можу себе захистити навіть на словах.

— Що ж,— вирішив я,— тоді допоможеш мені.

— Я не звідник, я скоріше розлучник, — Хель пробурчав це з докором для самого себе. — Суміре дуже гарний, я говорю це, як той, кому подобаються омеги, а значить, Нєж теж так вважає. Я хочу сказати, що моя допомога не потрібна зовсім. Поглянь, як вони дивляться один на одного!

Я обернувся до Нєжа та Суміре, вони обговорювали між собою якусь дуже цікаву тему для першого, зважаючи на все.

— Якщо зараз з неба впаде слон, вони не звернуть на нього жодної уваги.

Якщо слон намагатиметься перешкодити Суміре говорити з Нєжем, то слону взагалі не вижити. Пригадавши поради батька з книги, я посміхнувся:

— Ти наштовхнув мене на думку.

Як писав батько, можна створювати дуже реалістичну ілюзію, чим вона менша, тим більше шансів, що вона набуде твердої оболонки, тому дрібні ілюзії складно помітити. Я махнув рукою над підлогою, користуючись порадами, і зміг відтворити копію чорно-білої кішки, яку сьогодні вранці бачив у сусіда.

Кішка спочатку стояла нерухомо, поки я не прошепотів потрібне заклинання, а потім вона струснула і побігла вперед. Нєж і Суміре не звернули уваги, що в будівлі звідкись узялася кішка, бо не хотіли відриватися один від одного. Але моя магія теж не така проста. Ілюзія підбігла до Суміре під ноги і як штовхнула на Нєжа!

Знаю, кішка — тварина слабка, так сильно б ніколи не штовхнула, але це я постарався. Суміре опинився в обіймах Нєжа, приголомшено дивлячись на кота, що тікає.

— …Якого біса?.. — промовив він.

— Може, тобі треба харчуватися нормальною їжею? — спитав Нєж. — Тебе кіт з ніг збив. Тому ми підемо та купимо по гамбургеру сьогодні!

— Та не я такий легкий, це такий кіт… Кіт? Що у школі робить кіт? — Суміре не домовив, бо Нєж увів його в обійми, ніби дуже скучив.

— Ми так давно не обіймалися!

Суміре не знайшов слів, зате помітив, як я і Хель визираємо з-за рогу і по-дурному посміхаємося. Ці двоє такі зворушливі, прямо як невинні янголята. Суміре зміряв мене нищівним поглядом, але я знаю, що йому подобається.

Хель прошепотів:

— Це було дуже хитро, але ти певен, що варто втручатися у їхні справи?

— Так. Я завжди втручаюсь у чужі справи.

— Це точно, — до нас підійшов Блейз, мабуть, він вчасно вирішив пройтися коридором, закинувши рюкзак за плече. — Кого цього разу зробив жертвою?

— Суміре та Нєжа, — відповів я, потім побачив, як майбутня закохана пара пішла у бік виходу зі школи. — Завдяки мені вони обнялися. Але це лише початок.

Блейз вигнув брову:

— Блейна й Абеля зведи вже, бо ці двоє мене дістали. Зараз вони пішли до буфету, я ледь відв’язався.

— Але ж вони й так будуть разом, — сказав я. — Мені здається, що твій брат взагалі не знає, що означає розпач. Абель не має шансів від нього втекти.

Блейз кивнув, але виглядав надто втомленим.

— А чому ти не поїхав додому? — поцікавився я.

— Чекаю на свого альфу, — Блейз закотив очі, а Хель уп’явся в підлогу, ніби намагався злитися зі стінкою. — У нього з’явилися термінові справи, але пізніше він забере мене зі школи і поведе до парку. Точніше, телепортує. Це вміння заощаджує нам час.

Тут я насупився:

— Але магія на тебе не діє, правда? Як ти телепортуєшся з ним?

— Ніколи про це не думав, — сказав той. — Може, це виняток? Та й пофіг. Але не розумію, до чого готується цей татусів синок. Що? Чекав від мене милих кличок? Відстійно називати когось Сонечко, Ластівка та іншими нудотними іменами.

На мить стало морозно, а вже скоро біля нас з’явився Джил, неначе його принесла мініатюрна хуртовина. Він обійняв Блейза, ніби намагається підлизатися, коли побачив такий виразний погляд у свій бік.

— Пробач за затримку, у лиходіїв дуже багато планів, — сказав він, а потім подивився на мене: — Привіт, а ти ще не розібрався зі своїми почуттями? Бо мій новий фанфік, м’яко кажучи, випередив події.

— Не пиши фанфіки з моєю участю, — попросив я.

— Марно, — відповів Блейз. — Він любить усілякі рожеві соплі. Добре, до зустрічі. Якщо побачиш Блейна, скажи, що я просто втік від нього.

Вони зникли в такій же хуртовині, як секундою раніше з’явився Джил. Як тільки парочка зникла, Хель сумно зітхнув. Не можу повірити, що йому так боляче, хоча він намагається перебороти себе та свої почуття.

— Я… я піду, почекаю водія, — сказав він, а потім поспішно зник з поля зору.

Так, з цим коханням чокнутися можна.

***

У середу розвісили бантики по всій школі. Тоді я зрозумів, чому Блейз так кривився, коли згадував про це. Я ніби потрапив у мультяшний будиночок. Над кожними дверима — різнобарвний бант, на стінах — зірочки, серця та різні смайлики. Начебто Instagram ожив і захопив світ.

— Який жах, — прошепотів я.

— Гадаєшь? — скептично спитав Блейз, склавши руки на грудях. — Це ще не почалися уроки. Скоро припруться старшокласники та почнуть масові селфі.

— І що? — не зрозумів Блейн, налаштовуючи камеру в телефоні. — Хочеш сказати, любов до селфі якось впливає на інтелект людини?

— Так, — непохитно відповів його брат. — Ти тому приклад.

— Ось знову! Чому ти обзиваєшся? Весь ранок…

— Не починайте, — перебив я. — Сьогодні мені треба промити мізки Нєжу. Якщо ви зіпсуєте мені настрій, то я провалю завдання.

— Удачі, — сказав Блейз, скоса глянувши на Блейна. — Деякі брати зовсім не знають, як виявляти свою любов.

Блейз залишився на місці з спантеличеним виглядом, а старший Б’ю пішов. Судячи з усього, Блейз забив на докір через секунду, бо махнув рукою, мовляв, ну і йди. А потім обернувся до мене:

— Ти спілкуєшся з Джилом?

— Ні. Якщо ти вирішив пожартувати про те, що я краду альф, як це зробив Суміре дорогою, я…

— Ой, та кради скільки хочеш, — відмахнувся той. — Я подумав, що коли ти всіх знаєш, то… Джил поводиться досить дивно. У нього то з’являються справи, то йому треба зібрати магічну енергію… Я сказав би, він до чогось готується… ну… грандіозного…

— Он як? — я здивувався. — Реліквію знайшов?

— Не думаю, інакше б мені всі вуха продзижчав. Але він щось задумав, тільки не каже що.

Я припустив:

— Сюрприз до свята?..

— Можливо… — невпевнено подав той. — А може, в нього хтось є?

— Що? — я видав смішок. — Не може бути! Це ж Джил!

— Так, але щось мені підказує, що я не єдиний омега в його житті.

— Це дико!

— Гаразд, гадаю, даремно я загострив на цьому увагу. Ну, удачі тобі в серцевих справах!

І цей мене кинув. Гарний початок дня!

Гаразд, дістану книгу та знову попрактикуюсь у магії за порадами батька. Він дає слушні підказки. Містер Верджіл, наприклад, так не вміє. Варто мені було потягтися до рюкзака, як я відчув себе так, наче опинився між молотом і ковадлом. Напевно, це інтуїція забила у дзвони.

Піднявши погляд, я виявив, що до мене йде Брендан, а з іншого боку – Крист’ян. Те саме незручне почуття…

— Привіт, — одночасно сказали вони, а потім з викликом дивилися один на одного.

— Доброго ранку, — невимушено (сподіваюся) обізвався я. — Щось ви сьогодні рано…

— Я живу біля школи, мені недалеко, — відповів Крист’ян. — А ось королевич вирішив приїхати раніше, щоб побачити тебе. Це й дурню зрозуміло, адже я теж на це сподівався.

— Які ми добрі друзі! — ніяково видав я, напружено посміхаючись. — Ви щось хотіли?.. Бо я дуже поспішаю, у мене… ну… важливі справи.

Брендан пирхнув:

— Ти нас уникаєш!

— Невже тобі соромно залишатися зі своїми коханцями? — глузливо пробелькотів Крист’ян, закинувши мені руку за плече.

Знав би він, який близький до істини! Дуже незручно вийшло у результаті. Я не знаю що мені робити. Брендан, до речі, теж не схотів, щоб його ігнорували, тому потягнув мене за руку, намагаючись виманити від Гамела, швидше за все.

— Ми маємо поговорити! — промовив він. — Я повинен надолужити втрачене!

— А й справді, один коханець тебе підвів, — Крист’ян спеціально заїхидничав. — В чому справа? Міг би піти на пошуки омег, їх тут хоч греблю гати.

— А ти у нас безгрішний, так?

— Так.

— Агов, бовдури! — Суміре прийшов до нас із сусіднього коридору, жестом розштовхавши альф убік, задіявши магію. — Потім подеретеся за серце Мелорі, він мені зараз потрібний більше.

Коли він схопив мене за руку і потяг убік, я був просто щасливий! Ось і уникнув неприємної ситуації. Однією з багатьох, якщо точніше.

Суміре притягнув мене до порожнього коридорчика, де різнокольорові бантики були розвішані навіть на дверях — у корпус молодших класів. Що ж, безпечне місце, поки ніхто не почав бігати.

— Ну? — чекаючи, дивився на мене Суміре.

— Ну? — не зрозумів я.

— Чому я і Нєж досі не зустрічаємось? Хто там обіцяв допомогти?

І почав свердлити наполегливим поглядом, чекаючи чіткої відповіді, а я ж, у свою чергу, відкривав і закривав рота, як риба.

— Але ж ти… Ти був проти!

— Та ні, не був! Невже незрозуміло, що я просто єрепенюсь? — той насупився. — Знаю, що не можна так дивитись на Нєжа. Він син моїх прийомних батьків, які дали мені дах над головою, хоча за логікою вони могли б просто забути про мене! А тут я беру і закохаюсь у Нєжа, і…

— Ти себе накручуєш, — перебив я. — На мою думку, Остін буде тільки радий, якщо в результаті ви будете разом. Суміре, ти сам знаєш, як тебе всі люблять. Нєж теж.

Він невдоволено відвів погляд:

— Як брата? Ні, така любов мені не потрібна. Так тільки гірше.

— Вічно ти знайдеш причину постраждати… — а сам замислився над планом дій.

Щоб Нєж зізнався Суміре, потрібно спочатку підготувати місце. Затишний куточок, де цих двох не оточуватиме натовп учнів. Школа — місце невідповідне.

Тому я пішов до Ноеля, який якраз розкладав старі книги в бібліотеці, бо його тато зайнятий в вчительській. Ноель знав цю школу так добре, що я навіть здивований, чому тут нема таємних ходів.

— Мелорі! — обурився він. — Ти втручаєшся в чужі справи, а свої вирішити не можеш!

— Так, — я кивнув. — Але завдяки моєму втручанню ти йдеш на свято з Кіраном, — побачивши, як почервонів друг, я зрозумів, що вже виграв цю суперечку. — Хто як не ти розуміється на романтиці? Ти ж знаєш, Суміре та Нєж один без одного жити не можуть.

— Відправ їх на дах, — здався Ноель. — Я можу дістати ключі. Думаю, визнання на даху буде романтичним, чи ти так не вважаєш?

— Ідеально, — там не буде людей, і Суміре не тупитиме. — Залишилося тільки намовити Нєжа. Отже, коли ти зможеш дістати ключі?

— Коли всі вчителі вийдуть із вчительської, — сказав він. — Думаю, на другий урок вони будуть у мене.

І передостанній пункт плану — бесіда з Нєжем. Я знайшов його перед уроком у компанії Донована. Вони обговорювали казна-що, я не вслухався, а просто схопив Нєжа за грудки і потяг убік, оголосивши, що треба терміново поговорити.

— Ти що, вирішив мене побити? — не зрозумів такої поведінки Нєж.

— Поговорити про Суміре, — відпустивши його, поправив я, і тут же почув схвильоване:

— Він ображений на мене? Ні, він злий?! Невже йому не сподобався сніданок? Я приготував би щось інше, але мені здавалося, тости з джемом зійдуть! Який я ідіот! Він же тепер зі мною ніколи не заговорить!

— Він не злий на тебе, — поспішив вставити я, поки він не збожеволів. — Ні, навпаки. Нєж, ти любиш Суміре, вірно?

— Звичайно, — він здивований, бо всі знають його прихильність до молодшого брата.

— Ні, не так. Я маю на увазі, ти кохаєш Суміре. По-справжньому. Напевно, ти спиш і бачиш ваших дітей, ваше сімейне життя, і все інше ванільне таке…

Нєж з переляком, а то й з подивом, дивився на мене:

— Ти телепат?

— Ні, запевняю тебе. Але я той, хто завжди лізе не в свою справу, — і заговорив досить тихо: — Після другого уроку я дам тобі ключ на дах, приведи туди Суміре і зізнайся у своєму коханні, гаразд?

— Ти в своєму розумі?.. — шоковано вимовив Нєж, почервонівши. — А як він мені відмовить? Може, тобі й не зрозуміти, але я не пробачу себе, якщо по дурниці позбавлю себе спілкування із Суміре!

— Скажи йому, доки не пізно, — я спеціально вирішив натиснути на ревнощі: — Твій Суміре дуже гарний омега, розумієш? Думаєш, ніхто не спробує до нього підкотити? Послухай себе та свої почуття. Ти, чорт забирай, син Сноувайта, якого розбудили за допомогою кохання. То йди, вперед!

— А якщо…

— Інакше він знайде собі іншого альфу й крутитиме з ним роман, проведе з ним ніч, народить двійню, якщо не трійню, а про тебе забуде.

— Я зізнаюся після другого уроку, — аж упевненість у голосі прорізалася.

Отже, я щойно звів одну парочку. Залишилося тільки вирішити, що мені робити далі.