Глава 33

Глава 33

33.1

Кравч закинув свою голову назад та закрив очі, він мовчки слухав якість не зрозумілі йому звуки на невідомій йому мові у виконанні Регулуса.

Останні секунди життя… яке фіаско. Ще два дні тому він і подумати не міг, що помре ось так. А всі навколо будуть думати, що він просто кудись зник.

Звичайно, Барті і не міг нікого попередити, навіть Лео. Адже наявність Регулуса в цьому світі є таємницею. І як же вона переживе його зникнення?

«Вона сильна, – промовив Кравч в своїх думках. – Вона куди сильніша за мене».

Барті відчував , як шалено калатає його сердце, віддаючи кудись в горло. Дихати ставало важче, але він намагався не демонструвати цього всього та мужньо тримався.

Регулус продовжував щось бурмотати та підпалив свічки, які стояли навколо. Чоловік поглянув на Барті, потім на місце де лежав той самий рушник та звів брови до купи.

-Я вже помираю, так? – Не розплющуючи очей спитав Кравч.

Але Блек не поспішав давати відповіді, так само дивлячись на свічки.

-Це точно її кров?!

Кравч розплющив очі та підняв одну брову.

Несподівано Регулус почав гучно сміятись, а слідом вдихнув повітря та затушив всі свічки. Барті мовчки оглядав його, скрививши незадоволену гримасу.

-Да годі. – Так само Сміючись відповів Блек. – Ти думав, я реально й#бну тебе? Але це так по-геройськи. – Чоловік почав ще гучніше сміятись та бити долонею по столу. – « Я вже помираю?» – Перекривлюючи Барті додав той.

Але Кравчу було не до сміху. Він швидко облизав свої губи та різко встав зі свого місця.

-Ти реально й#бнутий!!! – Вскрикнув він же, розвертаючись та прямуючи до виходу.

-Да не істери. Буде жити твоя Дельфі, буде.

У відповідь Кравч лише фиркнув щось не зрозуміле та грюкнув з усієї сили дверима. Стіни хатинки почали трястись, але посмішка Регулуса спала одразу ж з їх гоюкотом.

-Да щоб тебе. – Промовив Блек сам до себе. – Цього бути не може.

Брюнет підняв свою паличку вгору та гучно крикнув:

-Скабіор, негайно до мене.

Барті швидко повернувся в маєток, він сподівався, що Леона вже повернулась і вони поговорять про щось, що зможе його хоч якось відволікти від цього всього. Як можна було бути таким придурком та повірити в ці всі «ритуали»!? Грьобаний сором, Кравч.

Несподівано посеред простору роздалось:

– Барті, почекай! – Голосно викрикнула Паркінсон, як тільки побачила на горизонті чоловіка.

Але Кравч не поспішав цього робити, швидко крокуючи вперед. Витівка Регугуса дуже сильно його зачепила. Ну як можна було ось так його на понт взяти?! Але юначка не планувала здаватись і продовжувала слідувати за ним:

– Барті! Я до тебе звертаюсь! Зачекай будь-ласка!

Пенсі схопила Барті за зап’ястя, але той швидко вирвав свою руку з її лещат.

– Да що тобі треба!?

– Я хотіла з тобою поговорити. – Знову повторила вона.

– Давай пізніше, я не маю часу.

Барті вже зірвався з місця аби крокувати вперед, але Пенсі жадібно схопила повітря та викрикнула йому в слід.

– Барті! Я вагітна!

– Я тебе вітаю. – Відмахуючись відповів він.- Від мене що тобі треба?

Паркінсон підійшла ближче та трохи затинаючись задала питання:

-Ти не розумієш?

Кравч стиснув зуби та прищурив очі.

-Ти вагітна, я зрозумів, дякую. Чого ти від мене хочеш?!

-Це твоя дитина.

-Чогоооо? – Сполохано викрикнув чоловік. Озираючись навколо. – З якого біса моя?

Побачивши, що навколо нікого немає, чоловік притиснув дівчину до стіни та спрямував свій розлючений погляд на неї.

– А чия?! – Відвернувши голову відповіла та.

– А я звідки знаю? Не єб# мене своїми проблемами. Ти при мені випила зілля. Яка в сраку вагітність?!

Барті натискав на брюнетку всім своїм тілом та промовляв все це в обличчя дівчини.

Рука Паркінсон потягнулась до кишені з якої вона дістала тест га вагітність та показала Кравчу.

-Крім тебе та Дарко в мене нікого не було, а з Мелфоєм я була дуже давно. Це не може бути його дитина.

Кравч вирвав тест з її рук та уважно подивився.

« Трясця його, дійсно позитивний, але яким чином? Так, зілля може давати збій, але шанс мінімальний, враховуючи ще інші обставини, які скорочують шанс на запліднення! Да що це в біса за магія!».

Але поки Барті роздумував, що відбувається, чоловік відчув, як його хтось за плече відтягнув від Пенсі.

-Ти зовсім тварина?! Кравч! – Гучно рявкнув Скабіор, який прекрасно чув всю їх розмову.

Побачивши друга, Пенсі закрила своє обличчя та ледь чутно схлипувала.

Скаб прибрав її руки та оглядів її.

-Пенс, заспокойся! Все буде добре. – Чоловік повернув голову та знову поглянув на Барті, який одну руку закинув за свою голову а іншою тримав той самий тест. – Як же ти мене з#їбав. Є в цьому світі жінка, в яку ти б не засунув свій грьобаний член? Ти сам мені казав, що вона зовсім юна. А тепер виявляється, що тебе це, мать його, не зупинило. Ти же знав, що вона подобається мені! Ти знову це знав!!

-Скаб, все не так як здається! – Намагаючись виправдатись, промовив Кравч.

-Ти спав з нею?! – Вказуючи пальцем на Пенсі спитав чоловік.

Барті опустив голову вниз та облизав свої губи.

– Так… але..

-Жодних але бути не може! Ти клятий мерзотник. Ти завжди ним був, але я тебе виправдовував, я тебе захищав, я все життя тобі допомагав і діставав тебе зі всіх срак цього світу. – Промовляючи це, Скабіор здавалось давився повітрям, яке жадібно вдихає. – Ти зраджував всім, абсолютно всім, ти тр#хаєш все, що можливо тр#хнути! – Чоловік повернув голову до Пенсі, та заплющив очі. – Пробач, Пенс. Від Дельфі ти пішов до Лео, – знову повернувшись до Барті, – розповідаючи, що Дельфі паскуда, але це не завадило тобі зрадити свою, як ти сам кажеш, кохану дівчину, зрадити з тою ж паскудою, яка к слову зараз при смерті. І ти думаєш через кого це все?! Ну? – Очі Скабіора були широко розплющені, він дивився на Барті, який ховав свій погляд від нього та не знав, що йому на це все відповісти.

– Досить! – Гучно гаркнув він в сторону Скабіора.

– Досить? Ніііі…. Не Досить, ще далеко не Досить. Це ти довів її до самогубства. Ти і ніхто інший. І ти це прекрасно знаєш. Вона довіряла тобі, а ти зрадив її. І справа не в твоїй й#бнутій подрузі, а справа в тому, що ти ледь не відібрав в неї життя. Тобі завадила гординя навіть спробувати вислухати її, але нічого не зупинило, пропалити їй плече своїм клятим недопалком. А що тепер? Ти зраджував своїй палко коханій не тільки з Блек, а ще й з Пенсі? І ти з самого початку знав, що вона мені сподобалась. Сука, Кравч!!

-Я вибачився!

– Да пішов ти! Разом зі своїми вибаченнями. Я повернувся в це Смертожерське лайно тільки заради тебе. І вже мільйон разів пошкодував про це!

– Друже, повір мені, я також мільйон разів пошкодував про всі свої вчинки, але…

Скабіор не дав договорити чоловіку, його емоції не вчухали, і таким Кравч бачив його вперше.

– Я тобі більше не друг.

– Скаааабіоре! – Протяжно промовив Барті, піднявши погляд.

Але чоловік лише мовчки схопив Пенсі за руку та потягнув за собою. Дівчина була помітно пригнічена, да і розмова на підвищених тонах її налякала.

Барті продовжував тримати в руках той клятий тест та дивитись на нього. Він не планував ставати батьком і пильнував за безпекою. І Пенсі ще така молода. Ну якими батьками вони взагалі можуть бути?

І, як не крути, Скабіор мав рацію з приводу всього. Що він зможе дати цій дитині? Стати батьком ще гіршим за свого? Да і Пенсі. Мама? Цієї дитини в будь-якому разі не має бути.

Скаб відвів Пенсі в сторону та міцно обійняв. Він зазирнув дівчині в очі та витер її сльози, які тільки-но виступили.

-Не реви, дурненька. – Чоловік ще раз притиснув юначку до своїх грудей. – Да що ви всі знаходите в таких мерзотниках, як Кравч. Я ж попереджав тебе, коли помітив як ти дивишся на нього.

Пенсі схлипувала та заїкаючись почала говорити.

-Це було ще задовго до того, як ти мені про це сказав. Але… Не роблячи твою промову такою марною, я б все одно не послухала тебе.

Пенсі обперлась головою о груди чоловіка, не обіймаючи його у відповідь.

-Якщо захочеш, я допоможу тобі в усьому. З дитиною і з усім.

-Але я не кохаю тебе! – Шморгаючи носом, відповіла Паркінсон, трохи віддалившись.

Скабіор розтиснув обійми та дозволив юначці трішки відійти, але продовжував не відводити від неї погляду.

– Іноді ми плутаємо шалений викид почуття зі справжнім коханням, але з часом приходить розуміння, що це все було лише ілюзією. А насправді важливий не цей ураган пристрасті та бажання. Розумієш?

– Я не хочу нічого розуміти, я хочу слухати своє сердце. Я кохаю Барті і все що ти кажеш – це маячня. Я подобаюсь тобі, я розумію це. Але ти не подобаєшся мені, точніше не так подобаєшся. Я не злюсь на тебе через те, що ти наговорив стільки на Барті, аби я не була з ним.

– Пееенс… – Не взмозі слухати це все протяжно промовив він.

– Ні, правда. І я не знаю, як правильно вчинити з цією дитиною. Але я не відпущу Барті поки є хоч шанс бути з ним.

– Але в тебе їх немає. Навіть якщо в тебе буде п’ять дітей.

– Пробач, але я думаю інакше.

Пенсі переповнювала гордість за себе. Вона відчувала, що відстоює свої інтереси, свої почуття та майбутнє. Дізнавшись таку новину, Барті точно покине свою Лео. А якщо не покине, вона зробить все, аби вони розійшлись і тоді він знову буде її. Він точно буде її.

Леона ж чекала на Волдеморта в його кімнаті вже більше двох годин. Але чоловіка все не було. Мелфой Менор був порожнім: ні Володаря маєтку, ні Темного Лорда, Хвоста навіть не було.

І що за чортівщина? Нащо було відправляти термінове послання? Враховуючи нещодавно сформоване ставлення Волдеморта до неї, дівчині приходилось за деякий час готуватися до цих «уроків» та продумувати кожен можливий сценарій та відповідь. Адже більше за все вона не бажала розгубитись, дівчина не бажала, аби Темний Лорд відчув її слабкість.

Враховуючи те, що з кожним разом Леона відчувала ще більше уваги з його боку та ось ці неоднозначні натяки, близькі підходи, торкання. А зараз що? Його просто немає.

Раптово в кімнаті пролунав стукіт і з суцільної темряви підвального коридору зайшов Снейп. Він оглянув кімнату та, не побачивши в ній Темного Лорда, промовив:

– Відійшов?

– Не приходив. – Відповіла юначка, не підводячи погляду. – Хвіст, здається, також десь в сраці.

Такі вислови не дуже сподобались Северусу, але враховуючи свій прекрасний настрій, чоловік лише мовчки повів однією бровою.

Всі його думки залишились з Нарцисою і як же йому хотілось нарешті повернутись до неї.

Снейп оглянув кабінет і одразу ж побачив шматок паперу, який був складений вдвоє. Дивно, але Леона чомусь його не помітила.

Чоловік підійшов до столу та простягнув свою руку, одразу ж беручи його до рук.

« Чекаю на тебе вдома, моя Леона.».

Брюнетка окинула Северуса незадоволеним поглядом і помітивши як одна брова чоловіка знову підіймається, вмить запідозрила погане.

Прочитавши зміст листа, Снейп одразу ж простягнув його дівчині, відвертаючи обличчя.

– Вибачаюсь, не в моїх принципах читати особисті листи.

Юначка швидко забрала папірець з його рук та, прочитавши його зміст, ледь помітно здригнулась.

« Яка ще «моя Леона»!?

– Це… – Дівчина опустила папір вниз та промовила до чоловіка. – Це може здаватись чимось..

– Не треба виправдань. Кожен виживає як може.

Двоє зустрілись поглядами та швидко відвернулись. Хоч Северус і відчував жахливу огиду до цієї ситуації, але сказати інакше він не міг. Їй вісімнадцять, йому сімдесят п’ять, хоч і його тіло стало моложавим, факт залишається фактом. Це напевно щось жахливіше за відносини студентки та професора.

– І… – Також протяжно додав брюнет. – Я нічого не бачив.

– А я не бачила те, чого ви не бачили. – Перебивши чоловіка зазначила Леона.

Почувши це, Снейп ледь помітно повів вгору кутом своїх губ та пішов геть, залишивши Леону в змішаних почуттях.

І знову цей тиск. Він переходить всі можливі кордони. В дівчини вже навіть промайнула думка розповісти про все Барті. Але навіщо? Що він зробить? Піде розбиратись? Чи дасть «дозвіл»? А кому потрібен взагалі цей «дозвіл», якщо вона цього не бажає. Можливо Беллатрікс і могла зрадити своєму чоловіку, але сама Леона так ніколи не бажала вчиняти, навіть з якихось фантомних «дозволів». Є кордони між захопленням, повагою, неймовірним рівнем поваги і ось цим.

І чи потрібні взагалі такі стосунки, де якийсь «дозвіл», стирає кордони відповідальності та почуття одного із партнерів. Яка ж нісенітниця. А це значить, що вона в глухому куті. Бо Волдеморт хоч і каже, що полишив її, все одно продовжує провокувати.

Блек швидко потрясла головою та також покинула приміщення, тримаючи курс на маєток.

33. 2

Барті сидів на ґанку та випалював вже третю цигарку підряд. Смертожер навіть і не помітив як до нього підійшов чоловік та встав поряд.

-Цигарки не знайдеться? – Усміхнено промовив він же.

І Барті мовчки потягнув свою руку до кишені та дістав пачку. Відкривши її та окинувши поглядом, він зрозумів що це остання, проте все одно простягнув пачку.

Поглянувши знову на чоловіка, Кравчу він здався дуже знайомим, проте той був певен, що цей незнайомець не був жодним зі Смертожерів які знаходились тут.

– Щедро. – Так само усміхнено відповів він, коли побачив, що Кравч ділиться “останнім”.

– Мені не шкода.

В очі незнайомцю одразу кинулись тліючі нелопалки поряд і той знову промовив до Барті:

– Мені здається ти забагато палиш.

І це не на жарт здивувало і трохи навіть роздратувало чарівника.

– Ти хто такий, аби мені щось вказувати?! – Барті знову окинув чоловіка поглядом. І знову це дивне відчуття страшенної знайомості. Кравч продовжував нахабно розглядати чоловіка , а той продовжував дратувати його своєю посмішкою.

– Бартеміусе, ти так і не навчився бачити в людях сутність, не зважаючи на зовнішність.

Очі Кравча вмить розширились, а в голові відчувалось відлуння минулого. В нічному забороненому лісі знаходились дві постаті, яких осяяло світло повного величезного місяця. Ще зовсім юний хлопець стояв навколішках, тримався за свою голову та ледь чутно хрипів. Над ним знаходився чоловік на вигляд років шістдесяти. Майже все його тіло прикривала мантія, з якої виднілись довгі худі пальці та руки. Половину його голови приховував глибокий капюшон, з під котрого можна було розгледіти критично впалі вилиці та великі очі кольору лісової трави.

-Ти не послухав мене, Бартеміусе. – Прошепотів він же, шиплячим голосом. – Не послухав моєї поради.

-Мій Лорд, він мій батько! – Крізь жахливий біль промовляв хлопець. – Він батько, але я… Я помилився, я зрадив вас. Я повірив в те, що можу бути йому потрібним, що він буде мене любити! Ви попереджали. І я.. – Шатен почав підійматися з колін, повільно випрямляючи своє тіло та долаючи жахливий головний біль. – І я ладен прийняти смерть з Вашої руки.

І в цю ж мить їх погляди зустрілись. Волдеморт одразу помітив жахливий страх та відчай в очах юнака, який намагався здаватись таким безстрашним та суворим.

– Ти вже отримав покарання, дитя моє. Ти отримав покарання, страшніше за смерть. Твої очі відкрились в цей самий день, коли я зняв з тебе закляття «Імперіус». Ти дізнався, що найближчі можуть бути ворогами, ти дізнався, що «брудна кров» буває не лише в маґлонароджених. І я дарую тобі можливість. – Промовляючи це, чоловік простягнув свою довгу руку на зустріч бідолашному, і той в свою чергу одразу кинув на неї свій погляд. – бути потрібним, можливість відчувати, як потрібен мені ти.

– Я-я? – Тремтячим голосом відповів хлопець, вже дивлячись чоловіку в очі.

– Я завжди мріяв про сина, Бартеміусе. І завжди про такого, як ти.

Очі хлопця загорілись і він простягнув свою руку, торкаючись нею до кінцівки чоловіка.

-Але що я маю робити?

– Ти маєш навчитись бачити в людях сутність, не зважаючи на зовнішність та родинні зв’язки.

Після довгої паузи та впавших з небес спогадів, Кравч все таки промовив до Володаря:

– Якби не навчився, я б вже атакував.

– А ось брехати ти вмів завжди.

Волдеморт посміхнувся до чоловіка, але той оглянувши його знову помітно напрягся.

-Ти вважаєш мій зовнішність вигляд не доречним?

– Ні. – Видихаючи відповів Кравч. – Ваш вигляд доречний в будь-якому випадку, але… Є дещо, що ви маєте знати..

-Менше слів, Бартеміусе. – Нетерпляче виголосив чоловік.

– Ваша донька…

– Не мямли!

– Вона намагалась вкоротити собі віку і…

Але Волдеморт не бажав слухати далі, чоловік швидко зірвався з місця. Він не знав де знаходиться її кімната, але побачивши довге світле волосся в іншому кінці коридора, чоловік дістав свою магічну паличку та гучно промовив:

-Експеліармус!

І не встиг Луціус і зрозуміти, що закляття летить в нього, як відчув вільний політ та таке ж вільне падіння на кам’яну підлогу.

– Якого клятого біса!!! – Вскрикнув блондин, опираючись на свою тростину.

Він наближався до незнайомця з шаленою швидкістю, проте дуже швидко зупинився та опустив свою голову. Мелфой, на відміну від Кравча, який також знаходився поряд, одразу впізнав в чоловікові того самого Темного Лорда. Але гнів у Волдеморта від цього меншим не став. Не чекаючи жодного слова, чарівник майже вилетів йому на зустріч та приставив свою паличку до горла аристократа.

-Що я сказав тобі робити!? – Ще дужче натискаючи на його горло вскрикнув Володар. – Що?! Паскуда ти така.

Але перебираючи все, що Темний Лорд казав йому робити, і всю ту купу, яку той не зробив, Луціус помітно розгубився та випучив перелякані очі прямісінько на нього.

-Мій Лорде.. Я нічого не розумію.

– Мій Лорде. – Кривляючи чоловіка повторював Волдеморт. – Я нічого не розумію.

Наступне що відчув блондин було сильним ляпасом по обличчю, після чого Темний Лорд одразу поглянув на свою долоню. Відчуваючи силу свого удару, він стиснув руку в кулак та вдарив ще раз, ще з більшою силою.

Яка ж насолода знову відчувати в своїх руках таку міць, таку силу та жагу. Мелфой продовжував стояти мовчки та триматись за свою щоку. Сильний біль пронизував його щелепу і він намагався нею рухати, аби зрозуміти чи є перелом. Але на щастя Темний Лорд ще не до кінця відчув всю свою силу.

-Я сказав тобі дивитись за моєю донькою, я сказав тобі нейтралізувати всі можливі проблеми, які вона по мірі своєї тупості може принести.

-Ви дізнались.. – Розуміючи про що йде мова ледь чутно промовив Мелфой, досі не піднявши очей.

Болковим зором блондин помітив махаючого йому рукою Кравча. Якому день вже й не здавався таким жалюгідним Звичайно всіх проблем підбита пика Мелфоя не вирішила, але як же приємно бачити його в такому становищі: немічного, в треморі від страху за своє нікчемне життя. Кааайф.

– Я мав дізнатись це як мінімум від тебе, а як максимум цього в принципі статись не мало. – Чоловік знову замахнувся, аби вдарити аристократа, але в останню мить стримався. – Я дозволив тобі паруватись з нею, я дозволив зробити для мене нащадка. Ти навіть цього зробити не можеш! Кравч – Озираючись назад вскрикнув він же і, не гаючи часу, чоловік одразу підійшов. Між чоловіками наче промайнула блискавка. І Темний Лорд продовжив: – Бартеміус, хочеш одружитись на моїй доньці?

– Темний Лорд! – Нарешті набравшись сміливості, промовив і сам Луціус. – Я кохаю вашу доньку і я правда хочу від неї дитину, але вона її не хоче. І я…

– Я питав в тебе чого хоче вона?! Питав? Ти маєш виконувати свої функції, інакше я знайду іншого хто зробить це.

– Я вже давно підмінив їй зілля але вона не вагітніє. Розумієте?

Кравч не міг вставити свої п’ять копійок і розумів, що питання поставлене Волдемортом до нього скоріше за все було риторичним. І як добре, що вони з Дельфі не спали разом після гучного поєднання цих двох. Адже дівчина частенько пила зілля, яке давав їй саме Мелфой. І взагалі, вагітність, діти..Паркінсон.. Не вистачало ще, аби Дельфі була вагітна від нього. Оце був би прикол.

Краєм ока Волдеморт побачив силует пробігаючої повз величезної чорної кішки. І варто було підмітити, що помітив її лише він. Кравч був глибоко в своїх думках, Луціус глибоко в своєму страху. Її поява змусила чоловіка трохи осмикнутись та заспокоїтися, він випрямив свою спину та повторив поставлене ним питання:

-То що, Кравч, візьмеш мою доньку в дружини?

Але і в цей раз Луціус не дав змоги чоловікові дати відповідь на це питання, промовляючи першим.

-Я винен, я прогледів, але я хотів все виправити. – Аристократ дістав з кишені невеликий флакон з зіллям та продовжив: – Це допоможе їй відмовитись, я купив це зілля у відомого лікаря. І звичайно я не сказав для кого воно і навіщо. – Спіймавши на собі роздратований погляд Волдеморта, додав він.

– Да мені начхати! Помре вона – помреш ти, Мелфой. Уяснив? Вона поки що потрібна мені. І поки що потрібен мені ти. Ви вдвох вільні! – Оглядаючись і до Кравча, суворо зазначив він.

Погляд чоловіка був спрямований кудись в далечінь.

-Мій Лорде… – Промовив до Волдеморта вже Барті. Чоловік хотів дізнатись майбутні плани Володаря, але той навіть не дав можливості йому договорити.

– Пішов звідси!

І як тільки чоловіки розійшлись по різні сторони та зникли з горизонту, Волдеморт одразу знову побачив ту саму кішку, яка вийшла з закутка та прямуючи до нього вмить перетворилась на дівчину.

Хоч і в Барті вийшло один раз майже змусити її переступити через свої принципи, Лео не зраджувала їм надалі. Її зовнішній вигляд був незмінним: чорний гольф по шию, чорні джинси та довге пряме волосся, зібране в низький хвіст.

Леона знову зловила на собі це погляд… І хоч все в середині неї стиснулось, зовні дівчина не подала жодного вигляду, та повстала перед Темним Лордом.

-Ви бачили мене. – Затвердила вона ж. Дивлячись в очі чоловіку.

-Тебе важко не помітити. – Хтиво посміхаючись відповів Волдеморт, оглядаючи дівчину.

-Це не комплімент для мене.

-Я і не намагався. Нехай це зробить твій хлопець, чи хто він тобі? Наречений? Чи тобі він пропозицію ще не зробив?

Леона продовжувала триматись. Вона дивилась пронизуючим поглядом на Володаря, не кліпнувши жодним оком.

-Тому знаючи, що я поряд, ви вирішили натиснути на мої ревнощі? Я впевнена в ньому. І в його коханні до мене. Я не ваша. Я віддана вам, але я ніколи не буду вашою в тому сенсі, який ви вклали в лист.

– О! То ти прочитала. Мене тішить. Не важливо, який сенс вкладав в нього я. Важливо як сприйняла це ти. Значить ти думаєш про це? Правда?

Темний Лорд намагався провокувати її, вивести з рівноваги, змусити ніяковіти, відчути, що це її свідомість підкидає такі «сценарії».

– У вас не вийде. – Не поворухнувши жодним м’язом, затвердила брюнетка.

Але той лише знову кинув в її сторону хтиву посмішку.

– Ви бачили, як я повернулась і почали задавати Бартеміусу провокативні питання. Ви знали, що він буде йти від відповіді, що в свою чергу мало зачепити мене. Бо всі навколо знають, що ваша донька спала з ним. До речі, у вас за спиною!

– В мене за спиною? – Глузуючи перепитав Лорд. – За моєю спиною не проходить нічого, навіть з тими розумними, які думають, що можуть, щось приховувати від мене. Всьому свій час. – Темний Лорд знову почав обходити дівчину по колу, а та намагалась не подавати вигляду, що він вщент руйнує її кордони. І якщо у випадку з Барті юначка бажала цього, то в цьому випадку… – Ти думаєш, я впаду так низько, провокуючи тебе якимись почуттями, ревнощами. Ти така юна та наївна.

– Я не наївна! – заголосила дівчина, не бажаючи слухати Волдеморта до кінця. Хоч і прекрасно розуміла, що він просто продовжує свою «виставу».

– Кравч прийшов до мене одразу після та попросив одруження з Дельфією. Сказав, що після такого він не може не одружитись на ній.

Чоловік уважно спостерігав за тим, як швидко змінюються очі юначки, хоч і на перший погляд її вираз обличчя був абсолютно такий самий. Її дихання ставало більш поверхневим, а губи ледь помітно стискались одна до одної.

-Ніякого підтексту, Леона Блек.. – Повернувшись до її обличчя промовив чоловік. – Я просто подумав, що ти для нього навіть більш важлива, ніж моя донька. А виявилось.. Хм.. Цікаво…

Леона була більше не в силах це все слухати, вона зробила крок назад та швидко пірнула в мета форму.Леона вірвалась в кімнату, наповнюючи її своєю злістю, яка здавалось захопила кожну клітину тіла. Кравч також був в приміщенні та мовчки лежав на ліжку, його бентежила сьогоднішня зустріч, бентежило нове тіло Володаря. І те, що скоро почнеться війна.

Дивно, але чоловіку не хотілось цього всього. Не хотілось вбивати, не хотілось нікого катувати. Чи не вперше, не зважаючи ні на що, чоловіку хотілось просто спокою.

-Ти просив одруження з Дельфі у Темного Лорда!? – Гучно пролунало з вуст Леони, виводячи чоловіка зі своїх думок.

-Чого? – Розгублено перепитав чоловік. Чоловік привстав та вже сидячи спрямував свій погляд на дівчину. : – Просив, але це було ще до тебе… зачекааай но..

-Значить просив?! – Рявкнувши перебила його юначка. – А казав, що між вами нічого не було. Що просто..

Барті прищурив очі та не припиняв спрямовувати свій погляд на Леону. Дівчина виглядала шалено схвильованою, і зовсім не схоже на себе. Наче вічна мерзлота змінилась на нещадне полум’я, яке було ладне спалити все на своєму шляху.

-А тепер зачекай ти. – Звівши ще і брови до купи, промовив Кравч. – Ти запевняла мене, що ви з Темний Лордом займаєтесь лише справою. Але зараз ти кажеш мені про одруження, про котре знав лише я та він. І так, я був ладен одружитись з нею, але зрозумівши, що хочу бути з тобою, я відмовився від цього.

-Барті я.. – Різко заспокоївшись, намагалась промовити юначка.

-Він намагається принизити мене в твоїх очах. Він молодий, вродливий і бажає тебе? Трясця його, він бажає тебе, так?

Між парою повисла напружена тиша. Лео розуміла, що тепер вона притиснута до стінки. І варіантів вибратись з цих лещат не так вже й багато.Звичайно, найлогічнішим варіантом зараз було б все розповісти, та не приховувати факт, який вже зрозумів Барті. Але шалений страх не давав можливості цього зробити.

– Яке бажання до мене!? Ти здурів!?

– Таааак, а тоді звідки?

Кравч різко вскочив з ліжка та прямував до юначки і, ставши прямо навпроти неї, намагався прочитати її емоції та дії.

-Мені Хвіст сказав. – Швидко ляпнула у відповідь та.

-Хто? Хвіт? Да нафіга Хвосту розповідати тобі таке?

-А я звідки знаю!? В нього і спитай, навіщо він мені таке розповів.

“- Матінко рідна – Одразу ж промайнуло а голові Леони. – Що ти несеш, дурепа. А якщо спитає”

Кравч знаходився дуже близько і Леона відчувала його гаряче дихання на своїй шкірі, погляд чоловіка ковзнув на вуста Леони та швидко опустився до її тіла. Він був розлючений і брюнетка це прекрасно відчувала. Барті облизав свої губи та підняв погляд до її очей, зустрівшись з ним, дівчина була в очікувані того, що Кравч як завжди накинеться на неї і всі їх негаразди бурхливо вирішаться в ліжку.

Проте несподівано для неї Бартеміус мовчки промайнув крізь та відчинив двері аби вийти.

-Куди ти? – Тремтячим голосом промовила Леона.

-А ти спитай у Хвоста.

Луціус вже знаходився біля Дельфі, яка все ще не прийшла до тями. Він дістав зі своєї кишені той самий флакон та відкрив його. Він обережно присів поряд та поглянув на її обличчя. Блек продовжувала знаходитись в не зрозумілій прірві. Вона чула якісь голоси, моменти з життя прокручувались, змінюючись на не відомі їй сюжети. Але вона почула те, що змусило кров застигнути в жилах:

-Мамо, врятуй мене!

Мелфой вже був ладен залити те кляте зілля їй в рота, але раптово побачив, як брова дівчини ворухнулась.

-Мамо, вони хочуть мене вбити!

Очі Блек вмить росплющились, вона побачила перед собою сполоханого Луціуса, який одразу ж відкинув зілля та кинувся обіймати кохану.

-Зоре моя, ти так налякала мене, навіщо ти так? Я не можу тебе втратити…

Флакон, який хотів дати коханій Луціус, дзвінко вдарився о підлогу та розбився на дрібні осколки а весь його всіст беззворотньо розхлюпався.

-Що в тебе з обличчям? – Ледь чутно прохрипіла Блек, намагаючись підняти свою руку.

-Все дрібниці. – Завірив її Луціус, накриваючи її долоню своєю. – Важкі часи, але все минуло.

-А чи минула вагітність Ґрейнджер?

-Ти знала? – Помітно нервуючи спитав Мелфой.

-Я особисто давала їй зілля, Луціус, ти бачив це. Пам’ятаєш? Не витрачай час на мене. Я все одно закінчу почате.

Після сказаного, Блек скривилась та закашлялась.

-Зачекай! Ти дала їй тоді своє зілля? – Чоловік різко прибрав свою руку та поглянув на Дельфі.

Дівчина кивнула головою.

-Я хочу спати….

Але про шалене фіаско з зіллям та про повернення з того світу ще не знало двоє.

-Ти даєш гарантію, що вона стовідсотково помре після цієї бурмотухи?! – Стурбовано промовив чоловік з довгою сивою бородою.

– Я можу тобі дати три гарантії. Як і те, що Мелфой в рота заливати особисто їй це зілля буде. – Чоловік посміхнувся та підняв абсолютно такий самий флакон перед собою.

Чоловіки сиділи в невеликій кімнаті більше схожій на лабораторію, їх оточували різні пробірки, з деяких йшов дим, дивні трави. Проте неподалік стояло невелике ліжко, яке вказувало на те, що це все є і чиєюсь домівкою.

-Ти все ще не впевнений в мені? М? – Переспитав один другого, побачивши як той недовірливо дивитися на нього. Скільки смертей ти зміг списати на нещасний випадок, м? Альбусе?

– Я вірю тобі, але ця дівчина має померти і померти якомога швидше. Я піддався Снейпу та дозволив їй жити і тепер весь Орден на порозі знищення. Ми не знаємо планів Волдеморта, все заходить занадто далеко. І я втрачаю контроль. І якщо з донькою Редла щось станеться і особливо якщо світ про це дізнається… Якщо всі дізнаються, хто вона. Міністерство мене знищить.

Лікар поплескав чоловіка по плечу та поспішив заспокоїти:

-Друже, якщо Луціус описав все вірно, вона помре і без моєї допомоги. Це просто питання часу та твого заспокоєння. – Чоловік простягнув руку з келихом до Дамблдора та широко посміхнувся. – Випий та заспокойся.

Альбус одразу ж взяв ємкість та перехилив її, випиваючи весь вміст до самого дну.

Скабіор був повністю загублений в своїх думках. Відмова Пенсі, новини про її вагітність від Кравча, в цілому новина про Пенсі та Кравча. Ну чому? Чому?

Раптово, чоловіка наче блискавкою серед білого дня шарахнуло, і він згадав, що Регулус кликав його і кликав негайно. А це «негайно» було добрих години три тому. Скабіор дістав зі своєї кишені дуже схожий перстень, який нещодавно дав Барті Регулус, проте на ньому було зображено дерево.

-Ти кликав мене, Регулусе. – Одразу ж промовив чоловік, з’явившись перед Блеком, який ще досі сидів за тим самим столом, не прибравши нічого.

Чоловік окинув його дуже холодним поглядом та так само промовив:

-Я вже не певен, що це для тебе актуально, Скабіоре. Я чекав більше трьох годин.

-Пробач, Регулусе. – Опустивши очі та сідаючи поряд промовив той. – Це тупо, але я трохи пішов в себе і просто забув. Пробач, правда. Це щось важливе?

Хитаючи своєю головою, Блек ще раз подивився на Скаба. Він майже завжди каже правду, якою б безглуздою вона не була. І саме це підкупало його, саме через це, він продовжував вірити йому, лише йому в цьому клятому світі.

-Ти знав що Волдеморт зробив зі своєї дитини горокракс?

-Чогоооо? – Гучно переспитав Скабіор.

-Значить не знав. Після тебе до мене прийшов Кравч. З тим же проханням. Я почав робити ритуал, але ніфіга не виходило, наче щось пороблено було, мене постійно наче відкидало.

– Почееекааай. – Сполохано перебив його чарівник, трохи дратуючи чоловіка цим.

-Ти хочеш сказати, що Барті погодився? Погодився віддати своє життя за Дельфі?

Регулус кивнув у відповідь, трошки відкидаючись назад на стільці.

-Ага, я також здивувався. – І зловивши на собі широку посмішку Єгеря, Блек додав: – Не поспішай робити висновків. В ній горокракс. А значить вона може викликати різні емоції звичайних людей. Чи не помічав ти нічого дивного?

Скабіор замислився та заплющив свої очі.

-Та начебто ні. Вона в принципі приємна для мене людина.. – І трошки задумавшись, чоловік все таки примітив дещо дивне. – З самого початку мені чомусь дико захотілось її рятувати. Розумієш, якесь таке відчуття, наче не ти керував своїм мозком, а щось інше. Я не придав цьому значення, бо вона близька мені по духу, наші погляди сходяться. Я подумав, що мені просто шкода її, бо я дуже добре знаю Кравча.

Слухаючи це, Регулус повільно чухав своє підборіддя, намагаючись зловити в своїй голові якесь логічне пояснення. Він був з цією дівчиною занадто мало часу, тому не зміг відчути майже нічого. І в мить його лице змінилось і він жваво спитав в спантеличеного Скабіора:

-Твоя найстрашніша подія в житті? Швидко відповідай не задумуючись.

Скаб стиснув зуби та опустив голову.

– Вбивство сам знаєш кого. Не хочу промовляти її ім’я..

-Що б ти більше за все в житті хотів виправити в цій ситуації?

– Да звичайно врятувати її від Кравча! – Вскрикнув той, але, зрозумівши до чого хилить Регулус, швидко заспокоївся та його очі широко розплющились. – Ти хочеш сказати, щооо??..

– Так. – Впевнено затвердив Блек. – Я не знаю як це працює, але якимось чином активізуються твої найбільші потаємні бажання. Чи то якісь моменти які ти хочеш виправити, чи, можливо, страхи. Я ще не до кінця все зрозумів, але це багато чого пояснює.

– Добре, якщо це й так. Ти би не покликав мене, аби просто розповісти все. Вірно?

– Пам’ятаєш, я казав тобі, що центр магічної енергії зруйнувати не можливо? – Повівши кутом рота спитав Блек.

– Ну?…

– З нею шанси на її знищення стають в рази реальнішими… Ми можемо знищити всю магічну енергію, Скабіоре.

32.3

Барті ж продовжував не розуміти, якою «магічною силою» могло статись так, що Пенсі вагітна від нього. І він був би також не проти в такому випадку цю силу знищити.

Чоловік бродив коридорами, лісом, нервово палив та просто лежав на землі, намагаючись прийти до тями. Кравч навіть ніколи не замислювався над тим, а чи хоче він дітей взагалі. Можливо не зараз, але в цьому житті. Завжди все працювало за замовчуванням: секс, зілля, ніяких думок про відповідальність.

Але зараз все сталось по-іншому. І Скабіор дійсно має рацію. Він в чергове вчинив як свиня. І будучи дорослим чоловіком, тоне в своєму страху та небажанні вирішувати проблеми. Скинувши все на плечі шістнадцятирічної дівчини. І, знаючи її минулу історію з Мелфоєм, та голосно називаючи його мерзотником, вчинив рівним рахунком точно так само. Надавив на неї, скористався і злився, як останнє лайно.

А тепер, коли вона потрапила в таку халепу, розвернувся сракою та сказав їй, що це її проблеми.

«Ні, Кравч. – Промовив чоловік сам до себе. – За свої вчинки треба відповідати.»

Барті зірвався з місця і вирішив знайти Пенсі, аби нормально поговорити та спробувати вирішити все разом. Бо це їх дитина і Паркінсон має приймати рішення, що з нею робити без додаткових тисків.

Сама юначка знаходилась не так далеко. Вона сиділа на підвіконні та тримала в руках цей триклятий тест. Побачивши як Барті наближається до маєтку та те, що він побачив її, дівчина стиснула губи та відвернулась.

Невдовзі і сам Кравч підійшов до неї та обережно взяв з її рук тест на вагітність і також спрямував свій погляд на нього.

-Що плануєш робити? – Ледь чутно перервав тишу Кравч.

-Я не знаю. – Потиснувши плечима відповіла та. Та підняла свої очі на Барті. – А ти би чого хотів?

-Тобі чесно? Чи збрехати?

Пенсі посміхнулась та видихаючи промовила:

-Я би хотіла аби ти сказав, що хочеш бути з нами… – Дівчина опустила голову та поклала долоню на свій живіт. – Але.. Це буде не чесно…

Барті також протяжно видихнув та опустив голову, намагаючись сховатись від очей Паркінсон, які здавалось скоро просверлять в ньому дірку.

-Пееенсі… Й-а.. – Кравч почав заїкатись та нервово чухати свою потилицю. – Я зараз не готовий до дітей. Я не впевнений, що я взагалі можу бути до них готовий. І я не розумію, як це все взагалі могло статись. Але якщо ти вирішиш залишити цю дитину, я … Трясця його. – Чоловік знову запнувся та відвернувся від дівчини спиною, закидаючи голову вверх. – Як же це все складно, Пенс. – І набравшись мужності, Кравч швидко повернувся та видав Паркінсон все, що відчуває. – Я хочу , аби ця дитина знала, що я її чи там.. його, пофіг, що я батько! І я хочу допомагати там виховувати, вчити чомусь. Хоч я і не готовий, але все таки це моя вина, це я схилив тебе до цього всього.

– Барті! – Вскрикнула юначка, встаючи з місця та кладучи голову на його груди. – Ти не схиляв мене ні до чого, я і раніше..

Але чоловік емоційно перебив її та поклав свої руки на плечі дівчини, трохи відставляючи від себе.

-Тобі шістнадцять, ти ще зовсім юна. Подумай, Пенс, чи готова ти до цього, чи зможеш з цим впоратись. Я не знаю як будуть складатись наші стосунки далі і чи зможемо ми якось налагодити все… Я не можу бути з тобою, як твій чоловік. Я просто в пастці якійсь. – Чоловік знову замовчав, ще жодна розмова не давалась чоловіку на стільки важко. – Але я розумію, що без мене не впораєшся ти. Я не хочу аби ти шкодувала чи відчувала, що твоє життя зруйновано. Щось в мене не виходить гарно говорити, пробач.

Чоловік знервовано облизав губи та нарешті підняв погляд і зустрівся з юначкою очима. Він відпустив її плечі, випрямив спину та стояв мовчки.

-А якщо я позбудусь дитини, ти зможеш спробувати побудувати щось зі мною? Ну.. Не буде ніяких тисків. Ми спробуємо побудувати все правильно. Мені вже скоро сімнадцять.

Кравча наче струмом вдарило від цих слів. Він поглянув на тест, потім на Паркінсон, яка виглядала такою нещасною, але водночас наповненою якоюсь ледь вловимою надією. Він різко схопив дівчину за руку та потягнув за собою. Пенсі нічого не розуміла та майже бігла за чоловіком, намагаючись вловити його темп. Кравч направлявся до її кімнати. І, підійшовши до неї, чоловік приказовим тоном промовив:

-Відчиняй!

Паркінсон нічого не розуміла і, оглянувши Барті, їй навіть стало трохи не по собі. Але вона все одно відкрила двері. Чоловік залетів в кімнату та одразу дістав з полички, яка була прибита над ліжком, невеличку коробку зі всякими зіллями, безліччю не зрозумілих тому речей.

І вмить це все опинилось на ліжку і з купи непотребу Кравч дістав ще один запакований тест на вагітність. Паркінсон вирячила очі та зробила крок назад. Але Барті знову схопив її та потягнув за собою.

-Куди ми? – Розгублено вскрикнула вона, упираючись ногами, аби зупинитись.

Але не встигла дівчина нічого зрозуміти, як чоловік заштовхав її в якесь приміщення. Росплющивши очі, Паркінсон зрозуміла, що це спільний туалет, яким користувались деякі Смертожери, яким не пощасливилось отримати апартаменти з усіма зручностями і Пенсі була як раз однією з них.

В приміщенні знаходилось декілька кабінок та рукомийників. Пенсі перелякано дивилась на Барті, який озирнувся навколо та відчинив кабінку заштовхуючи дівчину в середину та заходячи слідом.

Паркінсон не зводила свого погляду з чоловіка, він знаходився так поряд, з її голови в цю ж мить вилетіли всі думки. Дівчина заклала своє волосся за вухо та підняла очі. Вона починала відчувати відлуння стукоту свого сердця, ставало якось важко дихати і пульсація розходилась кінцівками.

Кравч також виглядав достатньо збудженим, його грудна клітина активно рухалась, але причиною цього була не явно не фізична близькість Паркінсон.

Чоловік простягнув їй тест на вагітність та промовив:

-Роби ще один.

Пенсі поглянула на вміст його рук, трохи припідняла брови та звела губи в метелик.

-Добре. – Спокійно відповіла вона ж. – Вийди.

Але натомість Кравч лише посміхнувся та почав хитати головою.

-При мені! – Суворо затвердив чоловік.

Паркінсон гучно ковтнула слину та почала щось не внятно промовляти:

– Барті! Я так не можу. Я.. ну це.. Вийди!

Але сам Браті був непохитним.

-Я сказав при мені.

-Я не можу так! – Істерично викрикнула брюнетка.

Чарівник відвернувся та заплющив свої очі, намагаючись заспокоїтись. Не зважаючи на «чудо» зілля Регулуса, чоловіку було все ще важко контролювати свої емоції. Проте хоч той клятий нав’язливий голос зник.

Барті зрозумів, що зараз він знову перегнув палицю. Пенсі була перелякана. А якщо йому здалось і вона правда вагітна…

-Пробач. – Промовив він спокійним голосом.

Пенсі посміхнулась та подивилась спочатку на нього, потім на двері. І чоловік вже хотів вийти, але раптово зустрівся поглядом з юначкою та промовив.

-Дай мені свою паличку. – Він простягнув свою руку та додав. – Я не думаю, що вона тобі зараз знадобиться.

– Ммм… Та хай в мене буде, мені не заважає.

Але в цей раз Кравч не планував відступати від свого, він тримав руку простягнутою і вийшов лише тоді, коли Пенсі віддала йому свою паличку. Смертожер схвильовано стояв за дверима, обпершись спиною о кабінку. Його ноги відбивали якийсь ритм від підлоги і це очікування здавалось йому вічністю. Ще й Паркінсон явно не поспішала.

-Тобі там ще довго?! – Крикнув він, стукнувши ліктем.

-А..так. Я вже…

Двері кабінки відчинилися і з неї вийшла вона, та сама причина занепокоєння чоловіка. Дівчина тримала в руках перевернутий тест. Та ховала свої очі в підлогу.

-Да що там, бліна?! – Метушливо вскрикнув Барті, вириваючи тест з її рук.

І поки чоловік перевертав його та помітно змінювався в обличчі, Пенсі ж одразу почала говорити:

– Слухай, це напевно помилка якась, ну так буває. Минулі…

Барті різко підняв погляд на юначку, його щелепа стиснулась і все, що чоловіку зараз кортіло зробити – це відкрити кабінку та спустити Пенсі в унітаз, кудись подалі від себе.

-Ти блять спизділа мені?! – Не витримуючи тиску в середині себе крикнув він!!

– Барті, все не так як здається!!Я можу все пояснити!

– Ти вагітна?!

Але Пенс не поспішала відповідати на це питання, продовжуючи ховати свій погляд.

-Зрозуміло! – Стискаючи в руках тест на вагітність та відкидаючи його в стіну, рявкнув той.

Від різких рухів, Пенсі закрила долонями вуха та побачивши, що Барті крокує до виходу гучно крикнула йому в слід.

-Барті!

Але чоловік не бажав нічого більше слухати, йому було все більш ніж зрозуміло. І він як ошпарений зрушив з місця та крокував в сторону виходу. Його переповнювали емоції, він відчував шалене полегшення, але й водночас якусь дивну тугу. Хоч чоловік і не бажав ставати батьком, проте думаючи про це… Кравч в мить перекреслив в своїй голові все, що пов’язане з батьківством. Він відступник, який не контролює свої дії і кожен день може стати останнім. Що буде відчувати малюк з таким батьком? Чоловік це все занадто добре знав.

Паркінсон бігла за ним слідом, продовжуючи кричати, але той нічого не чув. Смертожери, що проходили повз, обертались на цю картину, але нікого особливо це не дивувало та ніхто не бажав протягувати руку допомоги чи просто дізнатись, що сталось.

Да і з Кравчем взагалі краще не зв’язуаатись, собі дорожче. Всі прекрасно знали, що Темний Лорд відноситься до нього по-особливому, до того ж ходять плітки, що Волдеморт повернувся в новому тілі. Але ще не всім випала честь побачити його.

І сам Темний Володар дійсно відносився до чоловіка по-особливому. Але зараз він відчував, що Кравч стоїть на його шляху. Проте навіть прибравши його бажаного він все одно не отримає. І Кравч являється тією людиною, яка повністю знаходиться під його контролем.

Волдеморт очікував на Пітера, який має принести йому новини, яких він так потребував. І Хвіст ніколи не змушував чекати на себе. Як і зараз, чоловік швидко повстав перед ним, склавши руки перед собою, подібно пацюку.

-Я слідкував за Снейпом, мій Лорде. – Усміхнено промовив він хриплячим голосом. – І бачив… – Пітер трохи почервонів та почав метушитись. – Дозволите підійти ближче?

Після схвалення Хвіст швидко підбіг до чоловіка та нахилився щось шепочучи йому на вухо. Тріумфальна посмішка поступово осяювала його обличчя.

-Ось тепер я знищу його та змушу блювати кров’ю від рівня болю. Ти молодець, Хвіст.

Після того як Волдеморт поплескав чоловіка по плечу, Пітер низько вклонився та почав відступати назад.

-І.. – Почав промовляти він же. – Я помітив ви … – Чоловік намагався сформулювати все максимально тактовно, але виходило в нього достатньо погано. – Я можу привести до вас будь-яку жінку, якщо ви звичайно бажаєте. Я просто помітив.. – Повторив він ще раз.

Але сказане роздратувало Волдеморта і він гучно гарикнув в сторону підлеглого.

-Я зараз приведу тебе до Наджині! Пішов геть! Клятий ти телепень!

Ця тема не на жарт виводила Волдеморта з себе. Бо Хвіст мав рацію і його нове тіло б не відмовилось від цього.

Чоловіку було важко керувати новими відчуттями, цим вибухом гормонів. Він вже забув, що це все за відчуття, і моментами йому навіть здавалось, що в минулому тілі він не відчував цього всього.

Проте бажав він лише одну дівчину. І все так само бажав отримати її не руйнуючи свідомість. Він хотів Леону і вже не як сосуд для своєї дитини. Що в біса відбувалось, чоловік просто не розумів.

Крач прямував до лісу, він хотів повернутись до Регулуса, аби той швидше дав йому щось, бо він відчував що його знову накриває хвилею. На зустріч йому вийшов Скабіор і, побачивши чоловіка, він уважно оглянув його. Проте друзі навіть не встигли почати розмову, як вони вдвох почули Паркінсон, яка вже підбігала до них двох.

-Барті.. Послухай.. – Задихаючись промовляла вона, – я не хотіла, щоб так вийшло.

Кравч мовчки повернувся до неї та не приховуючи огиди промовив:

-Паркінсон, ти курва! І якщо ти зараз не відчепишся від мене, я просто вб’ю тебе!!

Скабіор швидко рушив з місця та став між Барті та Пенсі, відштовхуючи Кравча в сторону.

-Ти не смієш так розмовляти з нею! – Викрикнув єгер. – Я не розумію тебе, Кравч, як ти так можеш взагалі!

-Я? О тааак. Я! -Барті виглянув з-за Скабіора, та звернувся до Паркінсон. – Сама скажеш своєму захиснику? Чи мені розповісти?

Пенсі знову приховала погляд та поклала свої руки на Скабіора.

-Чого мовчиш?! – Продовжував давити своє Кравч. Давай! – Він розвернувся спиною та пройшов трохи вперед, але не витримавши власної напруги, знову повернувся та вказав пальцем на Скабіора. – Скажи йому, що ти не вагітна! Скажи, що вирішила просто прив’язати мене до себе. Сука! Паркінсон, я думав так буває лише в дешевих романах.

Єгер вирячивши очі поглянув на Кравча, а потім розвернув голову в сторону Пенсі, яка не могла навіть підвести своїх очей через сором та швидко прибрала руки від чоловіка.

-Пенсі, це правда?

І знову мовчання, яке давало зрозуміти, що Барті каже правду. Скабіор не міг повірити, що Паркінсон здатна на таку підлість. Це в жодному разі не виправдовували Кравча в його свідомості, бо факт залишається фактом, він спав з нею. Але Пенсі… Чоловік був спустошений і це добре читалось в його голосі.

– Я не очікував такого від тебе, Пенс…

Але знову зловив лише мовчання, а слідом Паркінсон просто зірвалась з місця та побігла геть.

Скабіор стиснув зуби та поглянув на свого вже колишнього, як він вважав, друга.

-Дельфі прийшла до тями. – Затвердив він же. – І… Я був в Регулуса.

Кравч не міг повірити в те, що почув. Він різко випрямив свою спину та вже погано чув, що там промовляв йому Скаб.

-Вона буде жити?! – Гучно перепитав чоловік.

-Ти правда хотів віддати за неї своє життя?

Барті розвів руки по сторонам та саркастично відповів:

– Як бачиш, я все ще живий!!!

Бартеміус також вирішив повернутись до маєтку. Але зайшовши до кімнати він побачив, що його дівчина міцно спить, обійнявши свою подушку. Він сів поряд та обережно провів рукою по її голові.

Останнім часом вони перестали розуміти один одного. Чоловік знав, що Леона занадто болісно реагує на те, що в нього в житті може бути хтось окрім неї, і це не стосується якихось романтичних стосунків, це стосується людей в принципі. Але Барті не міг по іншому. І без неї чоловіку також бути не хотілось.

Скабіор швидко прямував до Дельфі, зіштовхнувшись з Мелфоєм тоді, коли той як раз виходив з кімнати.

-Як вона? – Без зайвих слів поцікавився той в аристократа.

Луціус закусив свої губи та глибоко видихнув.

-Її нудить постійно.

-Нічого страшного. -Поспішив заспокоїти чоловіка Скаб. – Нудота, запаморочення, слабкість навіть блювота та втрата свідомості – це нормально після такого.

-Так! Але вона не дуже щаслива, що ми її врятували.

Нічого не розуміючи чоловік поморщив лоба та подивився на Мелфоя, очікуючи продовження.

-Вона сказала, що все одно закінчить справу до кінця. – Аристократ підняв руку, в якій знаходилась її паличка та продовжив. – Я навіть це забрав. І сховав всі леза, ремені, мотузки. Я думаю навіть дзеркала познімати. Я не знаю, що мені робити.

Скабіор простягнув руку до дверей та перепитав:

-Дозволиш? Я спробую з нею поговорити.

Мелфой поглянув на чоловіка, в його очах читалась недовіра.

-Якби я хотів її скривдити, я би не допомагав тобі її рятувати. Піди приведи себе до ладу.

Луціус швидко оглянув себе та провів рукою по одягу. Слідом чоловік мовчки кивнув, а Скабіор обережно зайшов в кімнату.

-Привіт. -Промовив він побачивши, що Дельфі повернула голову та подивилась на нього.

Чоловік посміхнувся, але обличчя дівчини не видавало жодних емоцій окрім жахливого спустошення. Тоді той підійшов до її ліжка, та перепитав:

-Дозволиш?

Але Дельфі мовчки повернула голову від нього до стіни і з її очей потекли сльози.

Скабіор обережно присів поряд та продовжив:

-Я не розумію, Блек. – Хитаючи головою промовив Скабіор. – Не розумію, навіщо ти це зробила?! Якщо тобі було важко, ми могли поговорити, я би допоміг…

-Допоміг? – Майже без сил промовила Дельфі. – Ти би мені допоміг?!

-Так! – Розвіши руками вскрикнув він.

Барті також вирішив навідатись до неї. Хоч чоловік і мільйон разів змінював це рішення, повертаючись назад, але в кінцевому рахунку ноги все одно привели його до її дверей.

Зрозумівши , що Скабіор встиг першим, чоловік застиг та вже планував йти але почувши надривний тон Дельфі вирішив таки зачекати.

-Добре… Тоді допоможи мені перестати бути донькою Волдеморта. – Нижня губа Дельфі почала несамовито трястись, а з очей текли сльози- Допоможи уникнути зґвалтування в чотирнадцять років своїм улюбленим професором в школі, який ще й до цього ж виявився одним зі Смертожерів. Допоможи мені, Скабіре… Допоможи перестати вимолювати кохання в усіх. Допоможи мені померти! Я не хочу цього всього! Я не можу більше! Я здаюсь…

Почувши це Барті стиснув свій кулак та вдарив ним по стіні. Блек та Скабіор одразу ж повернулись на джерело звуку. Дельфі кинула стривожений погляд на чоловіка.

-Я подивлюсь. – Відповів він, зрозумівши все без слів.

І той швидко підійшов до дверей та відчинивши їх одразу побачив Кравча, який стояв трохи лівіше. Він глибоко дихав та рука все ще була стиснута в кулак.

Проте Скабіор швидко закрив двері прямо перед його носом та усміхнено промовив:

-Це протяг.

-Протяг? Там хтось?

-Людини там не було точно. – Впевнено затвердив Скабіор, посміхнувшись дівчині та піднявши паличку аби заглушити цю кімнату.

-Не важливо. – Відвернувшись до стінки промовила Дельфі. Я все одно закінчу те, що почала. Я не хочу жити далі, я не можу жити далі. Я втомилась.

-Дельфі. Я не зможу стерти твої спогади, не можу змінити твого минулого. Але я можу допомогти тобі помститися.

-Який в цьому сенс?! Вбити своїх кривдників? Може батька? Чи матір? Що це змінить? Якщо я не можу змінити своє життя. Я вірила Ордену. Скабіоре, я вірила. Я зрадила Смертожерів. І хотіла допомогти вбити Темного Лорда. А вони хотіли вбити мене. І якби в Лео не вийшло нанести Сіріусу смертельний удар, можливо я б вже була мертва від рук людей, заради котрих я зрадила всіх.

Єгер видихнув повітря зі своїх грудей та поклав свою руку на руку панянки.

– Я розумію тебе, я також відчуваю себе чужим серед своїх. І все що ти кажеш жахливо і стає ще жахливішим від розуміння того, що це правда. – Чоловік замовчав та подивився на Дельфі, наче думав чи промовляти йому в голос те, що він хотів сказати їй зараз. І, поглянувши на дівчину знову, таки наважився: – Я пропоную тобі помсту, холодну та зважену. Помсту, яка змінить цей світ і можливо знищить його. Чи ладна ти піти на це разом зі мною? Ми не будемо «чорними», ми не будемо «білими». Ми будемо кимось в кого є спільна мета і хто буде відстоювати свої інтереси. Вони в нас однакові, Дельфі. Я ненавиджу цей світ, я ненавиджу магію і цих всіх людей які думають , що вони можуть вирішувати долі, бо в них є сила. Без неї вони ніхто.

Блек уважно дивилась на чоловіка своїм спустошеним поглядом, але вмить її очі почали змінюватись, наче наповнюючись якоюсь жагою.

-Ми будемо «червоними», Скабіоре. – Промовила вона забираючи свою руку.