Глава 32

Глава 32

32.1

Луціус вже готувався до сну, не відчуваючи ніякої тривоги. Він добре знав, що Дельфі завжди приймає ванну по пів години, а іноді це все затягується на добру годину. Тому чоловік абсолютно спокійно ніжився в ліжку та планував спробувати дочекатись кохану, аби нарешті поговорити.

Він читав газету, намагаючись знайти там потрібні йому новини чи якісь згадки про Волдеморта, але світ наче замовк. Не було навіть повідомлень про кількість жертв під час відкриття Таємної Кімнати. До слова, деяким навіть стерли пам’ять, аби вони не змогли розповісти зайвого.

Проте спокій чоловіка трохи похитнувся, коли він зрозумів, що весь цей час в ванній кімнаті тече вода. І, судячи з характеру звуку, струмінь води був саме з крану.

Мелфой сконцентрувався на дверях, але, ковзнувши поглядом вниз, в його очі одразу кинулась вода, яка сочилась з-під дверей. Не гаючи часу, Луціус швидко вскочив та побіг, намагаючись потрапити всередину, але ванна кімната виявилась зачиненою .

Чоловік метушливо шукав свою паличку, та в цьому вічному безладі було вкрай важко щось знайти.

Як же все це дратувало. Яка ж це все безвідповідальність! Мелфой був впевнений, що Дельфі просто забула вимкнути воду та заснула. І це дратувало його ще більше. Бо цими «ріками» зараз пів маєтку змиє.

Блондин вирішив не гаяти часу та почав просто вибивати плечем ці кляті двері. Вже з третього сильного поштовху його потуги увінчались успіхом.

-Дельфі, трясця його, – гучно вилаявся він, ввірвавшись всередину.

Але перше що він побачив – повну ванну води, яка вже змішалась з кров’ю, крізь котру погано виднілось тіло його коханої.

Голова Дельфі була відвернута в сторону чоловіка. Її очі були зачинені, губи синюшні, а і без того бліда шкіра набула сіруватого відтінку.

– Ти що наробила? – Вскрикнув він, одразу кинувшись до коханої.

Торкнувшись скривавленої води він на мить скривився, його охопила страшенна паніка і навіть відраза, яка супроводжувалась нудотою. Але часу на це все не було.

Луціус швидко дістав дівчину з води та переніс на ліжко. Він нахилився, аби прислухатись до серцебиття, але жодної ознаки його він не відчував.

« Що робити? Що робити? Що, трясця його, робити?!».

Мелфой не знав жодного медичного закляття. Жоднісінького! Він не розумів нічого і здавалось знову пірнув в страшенний відчай.

«Вона померла?»

– Дельфі! Відкрий очі! Дельфі! Що ти наробила?! Мила! Ти чуєш?!

Викрикуючи це чоловік хапався за різні частини її тіла, відчуваючи холод кінцівок дівчини.

Далі все як в тумані. Мелфой побіг в коридор та почав гучно кричати та кликати на допомогу. Але час був вже доволі пізнім і всі вже знаходились по своїх кімнатах, на які було як завжди накладене закляття.

Це безвихідь! Це клята безвихідь!!!

Проте істеричний крик Малфоя все таки був почутий.

Скабіор як раз повертався з лісу і був в достатньо піднесеному настрої. Він завітав до Кравча та переконався, що в нього все добре. Чоловік був не дуже задоволений, що Барті не провів Дельфі до самої кімнати, знаючи таланти цієї дівчини. Півтори години тому вона зайшла в маєток та сказала, що йде до своєї кімнати, а вже через годину вона буде десь в світі маглів та смажити зефір.

Тому для повного свого заспокоєння чоловік вирішив трішки перевірити її наявність в тій самій кімнаті. Але почувши крик Мелфоя, спокій єгера був зруйнований вщент. Він розумів, що це була не просто п’яна витівка дівчини – це було щось насправді лихе. Чоловік зірвався з місця та швидко побіг до їх кімнати.

Побачивши шалені очі Луціуса, який майже весь був в крові, він одразу відштовхнув його в сторону та забіг в кімнату.

– Ти шо з нею зробив?! – Споглядаючи цю картину, очі Скабіора округлились майже так само, як в Луціуса. Він швидко глянув на Мелфоя, що забіг слідом за ним до кімнати

– Вона сама! Я дістав її з ванни, вона повна крові!!!Скабіор! Її сердце не б’ється! Вона померла?! Скажи що вона не померла!!

Аристократ переходив на істеричний тон і, сам того не розуміючи, шалено заважав чоловіку.

– Пасок! – Вскрикнув Скабіор. – Швидко два паски! Чи якість міцні пояси від халату. Що завгодно, негайно.

– Навіщо тобі пасок!?

– Закрий єб@ло та роби, що я сказав. Поки вона ще жива!

Мелфой швидко приніс те, що він просив і чоловік швидко та туго затягнув поверх ран дві її руки.

– Я перевіряв сердце! – Наполегливо повторював Мелфой. – Воно не билось!!! Сердце не билось!

– Кровотеча. – Сухо відповів єгер. – Вона продовжувалась, а значить вона ще жива. До того ж… – Чоловік доторкнувся пальцями шиї дівчини та сконцентрувався. – Пульс є. Дуже-дуже в’ялий. Але є!

– Що робити далі, Скабіор!? Що робити? – Мелфой швидко нахилився та взяв дівчину за руку. – Дельфі! Ти живи тільки! Прошу тебе. Я тебе кохаю. Мила моя, все буде добре, я поряд. Я завжди поряд.

Мелфой провів рукою по крижаному обличчі дівчини, не помічаючи жодної реакції.

– Вона глибоко у відключці, Луціус! – Метушливо констатував Скабіор. – Довго вона лежала ось так?!

– Я не знаю, Скабіор. Не знаю!!!

Чоловік ні на мить не відводив сполоханого погляду з коханої.

– Я не лікар, Мелфой. Я просто не знаю, що далі робити. Все що я міг це ненадовго зупинити кровотечу. Але це все треба зашивати. Воно не пройде саме собою. А тут все просто в м’ясо.

Чоловік мовчки крокував кривавими потоками та, зайшовши в ванну, розгублено зітхнув.

– Занадто багато крові, Мелфой, занадто. Я не знаю, яким чином вона ще жива. Потрібен хоча б Северус, але і той не зможе допомогти.

– Ти в своєму розумі?! Він у Волдеморта! Зроби щось!! Негайно!

– Зроби щось негайно! Я теж тобі це можу сказати! Я не вмію шити! Я… Трясця його – Прикривши рота, повторював Скабіор. – Занадто багато крові!

Раптово в голові чоловіка промайнула хоч і дурна, але остання думка про порятунок. Він швидко зрушив з місця та побіг до виходу.

– Ти так просто втечеш? – Набравши повні груди вскрикнув Мелфой.

– Я повернусь за п’ять хвилин, сподіваюсь з допомогою.

Скабіор біг з курсом на кімнату Кравча та Лео. Ця затія була приреченною, але це надія, це шанс. Його треба використати.

Бігти до Регулуса занадто довго. До Северуса так само. Та і не відомо, чи впорається він з цим всім. Дельфі зробила занадто глибокі прорізи.. Такий крововилив.. Це все сшити… Зможе лише Регулус.

Чоловік без стуку вірвався до кімнати молодиків.

Пара лежала в ліжку, Барті наполегливо роздивлявся стелю, а Леона тримала в руках якусь книгу, в якій намагалась вичитати щось корисне для себе та Волдеморта. Її дуже зацікавили його слова про горокракси. І дівчина хотіла хоч якось допомогти.

– Лео, ти мені потрібна негайно!

Скабіор трохи нахилився вперед та тримався рукою за свої груди. Він глибоко дихав, в його очах читався відчай, що в свою чергу не обійшло стороною увагу Кравча, який уважно дивився на нього.

– Мені чхати. – Відповіла Леона, не піднімаючи очей з книги.

Барті трохи припіднявся та продовжував стурбовано дивитись на свого друга.

– Скаб… – Промовив він же. – Щось сталось?

– Дельфі порізала собі вени. Ніхто окрім тебе, Блек, не зможе їй допомогти. Вона твоя сестра.

Але і це не переконало дівчину підняти навіть очі. Вона лише ледь помітно повела кутом губ та промовила:

– Тупа спроба звернути на себе увагу, в стилі моєї… як ти там сказав?… аааа, сестри.

Проте Кравч явно не підтримував думку своєх коханої, він зустрів цю новину німим заціпенінням.

-Щ-що?

– Якщо вона зараз помре (а вона помре, якщо хтось негайно не зшиє все це до купи), Волдеморт вб’є кожного з нас. І тебе Леона першу. Бо тільки ти могла їй допомогти. І, при повній повазі до тебе. – Чоловік повернувся в сторону Барті та промовив. – Я мовчати не буду. І прибрати прийдеться і мене, і Мелфоя старшого.

І яким би наполегливим та агрументованним не здавався Скабіор в той момент, по зовнішньому вигляду Лео було помітно, що і ця грандіозна промова не змусила її змінити своє рішення.

– Дитяча маніпуляція. Хай здохне.

– Я спробую! – Несподівано роздався голос Кравча, який одразу вскочив та почав одягатися.

– Тобто ось так? – Розлючено вскрикнула Леона.

– Ми всі Смертожери і маємо бути вірними одне одному. – Чоловік тримався дуже впевнено і Леона одразу відчула шалений потік його енергетики. – Якщо вона помре, ми зрадимо не тільки себе, але й Темного Лорда, який нам довіряє.

Дівчина була незадоволена та відвернула голову в іншу сторону від Кравча.

– Ленона, ти зі мною, чи проти мене!!?

Брюнетка поглянула на Скабіора, потім на Барті і незадоволено промовила:

– Це маніпуляція!

– Це констататція факту.

– Дуже цікаво! – Перебиваючи Барті, схвильовано зазначив Скаб. – Але часу немає. Може зараз вже пізно.

Без зайвих слів, Барті побіг до дверей, хапаючи Скабіора за собою.

Весь час чоловіки йшли мовчки, лише іноді переглядаючись одне з одним.

Барті щиро не розумів, як таке могло статись. Все було добре, вони поговорили і після цієї розмови Кравчу здалось, що вони вдвох відчули полегшення. Вони висказали те, що боліло і що вони колись не договорили. Але це… Може вона не сама?

Залетівши в кімнату, Барті одразу побачив Мелфоя, який сидів навколішках, тримаючи біля свого рота руку дівчини. Його шкіру стягувала кров, яка вже починала висихати на тілі. Да і в цілому вся кімната ніби була просочена кров’ю, запах котрої літав в повітрі.

Повернувши голову, Луціус навіть не одразу повірив в те, що побачив.

– Ти знущаєшся з мене!? Ти кого привів!?

Проте Кравч навіть не почув, що сказав в його сторону аристократ. Він швидко підбіг до Дельфі, відштовхуючи чоловіка в сторону. Хоч той і намагався вчепитись в Барті, аби показати йому всю свою лють, Скабіор швидко відтягнув Мелфоя в сторону та добряче струснув.

– Ти смерті її хочеш?! – Гарикнув він же, боковим зором спостерігаючи за діями Кравча.

– Цей мерзотник як раз її і погубить!

– В тебе немає вибору, Мелфой. Вона все одно помре, якщо ми не спробуємо. Тому гірше не буде в будь-якому разі.

-Невже немає якогось закляття!? – Надривно вскрикнув Луціус.

Барті розгублено розглядав рани. Він прекрасно чув, про що розмовляли чоловіки, – від цього ставало ще гірше. Бо яким би рішучим він не був, дивлячись на це все нічим допомогти він не міг.

Це не зашити брову Скабіору після того як він гепнувся в лісі, повертаючись під градусом. І то, та брова досі виглядає як після м’ясорубки. Чекати допомоги від Леони не варто і Кравч це прекрасно розумів.

Він взяв до рук голку та нитку, яку Луціус знайшов поки Скабіор ходив за Кравчем. Його хвилювання видавав тремор, чоловік намагався глибоко дихати аби заспокоїтися, але нічого не виходило. І всі навколо прекрасно це бачили.

– Леона? – Здивовано перепитав Скабіор.

– Да не прийде вона! – Роздратовано рявкнув Кравч та сконцентрував погляд на Дельфі.

Раптово чоловік відчув як хтось штовхнув його в бік та, повернувши голову, побачив свою дівчину. Вона швидко вихватила з його рук голку та нитку.

– Шо ви тут творите!? Склянку та спирт негайно!

Леона одразу спіймала здивований погляд Кравча на собі та в період очікування відповіла:

– Я роблю це не дня неї і не для Темного Лорда. Я це роблю, бо це було важливо для тебе. А ми з тобою одне ціле.

– Леооноо…

Барті в мить відчув страшенне відчуття провини, чи щось таке… таке… Це було важко пояснити. Але він точно розумів, що вона не мала переступати через себе заради нього та Дельфі. Хоч це єдине, що зараз може її врятувати і інша частина його буквально молила про це спасіння.

Мелфой старший підніс дівчині те, про що вона просила, поставив біля неї та швидко зробив крок назад. Леона швидко закинула в склянку нитки та голку і слідом почала операцію.

Яскравий спалах. Дельфі відчула щось особливе. Вона наче прокинулась в якомусь іншому всесвіті, піднялась з ліжка, швидко огледілась.

Кімната наче та ж сама. Але барви, все було якимось яскравим, в кімнатах маєтку були затемнені вікна, а тут…

Сонячні промені наповнювали її своїм світлом та теплом. Відчинивши двері вона зрозуміла, що все таки знаходиться не в маєтку, в якому вони переховувались і навіть не в Мелфой Менорі.

Все навколо більше нагадувало їх невеликий будиночок з Луціусом. Дівчина обережно крокувала вперед невеличким коридором, в кінці якого вона побачила сходи з світлого дерева, що вели вниз. Звідти доносились звуки грохоту та дзвону посуду. Вони ставали все гучнішими з кожним її кроком. Спустившись на перший поверх та ще пройшовши трішки вперед, дівчина побачила для себе здавалось дійсно неймовірне.

– От паскуда!!! – Пролунав до жаху знайомий та близький їй голос.

Сердце Блек почало калатати з шаленою швидкістю, а на шкірі з’явились мурашки.

– Б-бела?

І дійсно, як взагалі можна було повірити в реальність побаченого?

– Доню! – Побачивши дівчину, гучно заголосила вона. Жінка одразу відкинула в сторону велику дерев’яну ложку та підійшла до неї. – Нарешті ти з нами!

– З вами? Бела, я нічого не розумію. Де ми? Батько? І… Да що з тобою?

– Дожила. – Так само емоційно відповіла Лестрандж. – Рііідна донька! Називає по імені.

Дельфі була спантеличена, вона щиро не розуміла, що відбувається, що це за концерт і… Стоп. Якщо вона це все бачить, значить… Її все таки врятували?

Але приглядівшись вона зрозуміла, що Беллатриса і справді виглядає «нормальною», такою, якою вона пам’ятала її в дитинстві. Вони ж не могли повернути її, аби якось зробити мені приємно, чи створити якусь атмосферу. Вони.. А хто вони? Хто буде робити таке заради неї? Вона одна в цьому світі.

То може це просто рай? І магли зі своїми віруваннями дійсно щось знали?

– Дельфі! – Жінка почала клацати пальцями перед її обличчям та заглядати в нього. – Доню, з тобою все добре? Ти тут взагалі? Якщо ще не дуже гарно себе почуваєш, можеш ще полежати

– Ні. – Осмикнувшись, відповіла вона. Дівчина широко посміхнулась та, дивлячись на жінку, обережно додала: – М..мамо.

Беллатрікс посміхнулась їй у відповідь та простягнула невеличку чашку.

– Тоді віднеси це батьку. Він щойно прийшов з прогулянки з Мередіаною. Напевно вона знову довела його до ручки та змушувала грати з ним в м’яча..

Але Дельфі продовжувала дивитись на неї як на привида чи прибульця. І батько тут?..

– Ви завели собаку? – Перебивши зауважила вона.

– Дооонюю.. Ну яку собаку? Він знаєш як онуку любить. Іноді здається, що більше ніж тебе. Хоч мені і завжди здавалось, що любити когось більше вже не можливо.

– Кого?!

– Так. Дельфі, не лякай мене. Йди до батька. Я доньку твою відвела до її батька. Давай – Давай.

Жінка мовчки вручила їй чашку та штовхнула в невеличку арку з іншої сторони. Побачене знову змусило стиснутись все в ній. В кріслі сидів її батько, але він виглядав по-іншому: його шкіра була здоровою, він мав хоч і напів сиве але все таки волосся, людські очі, які дійсно були схожими на її. Чоловік і правда виглядав дуже стомленим, але, почувши кроки, одразу спрямував погляд на Дельфі, яка за звичкою напружилась та опустила свою голову вниз.

– Дельфі, моє сонечко. Ти нарешті прокинулась. – Чоловік поглянув на її руки, після чого та знову осіпнулась та віддала йому чашку.

– Це.. М- мама попросила передати.

Волдеморт зробив ковток та глибоко видихнув, наче це було те, про що він мріяв все своє життя.

– Твоя матір, Дельфі , найкраща жінка в цьому світі. Не дарма я її в Рудольфуса майже вкрав. Звичайно, не всі зрозуміли цей союз. Але потім вона народила тебе і зараз я такий щасливий.

– Ага! – Несподівано пролунало з іншої сторони коридору, і очам Дельфі, як не дивно, показався Кравч. Він прямував до них. І ось тепер в її голові все остаточно розвалиллсь. Але сам Бартеміус не переставав наближатися та говорити. – То можна було якось зрозуміти НАШ союз з Дельфі, а не ганяти мене по всьому магічному світу, жбурляючи закляття нападу.

– Саме тому, Кравч, я тобі яйця і не відстрелив! – Роздратовано вскрикнув Волдеморт.

– А він на секунду хотів. – Промовила вже Беллатрікс, яка прекрасно чула їх розмову.

Жінка посміхалась та паралельно натирала тарілку рушником.

Театр абсурду. Батько, мати, Барті. Донька? Якщо вони якось і зробили чоловіка на стільки схожого на батька, навіть голосом, то… дитина?

Дельфі повернула голову та побачила маленьку дівчинку років двох. Вона мала каштанове кучеряве волосся, величезні карі очі і тонкі вуста. Малеча простягнула свої ручки та весело крикнула направляючись до неї:

– Мама!

Наступне, що відчула Дельфі, було запамороченням, нудотою, та знову ця темрява….

Лише голоси навколо: « Дельфі.. Дельфі!!!» Але вона не могла відкрити очей. Не могла сказати, що чує. Чує всіх. Але в одночас не чує нікого.

Леона нарешті закінчила та вийшла з кімнати. Вона лише мовчки кивнула в сторону чоловіків і попрямувала в свою кімнату. І Кравч також мовчки пішов слідом.

32.2

Зайшовши в кімнату, Леона одразу пішла до ванної аби змити всі сліди операції.Барті знову пішов слідом та оперся об одвірки трохи виглядаючи з кімнати.

– Ти відкриваєшся для мене з абсолютно несподіваних сторін. – Промовляючи це, Кравч уважно дивився на те, як кохана відмиває кров зі своїх рук.

Проте сама Блек не виглядала такою щасливою. Вона знову зрадила принципам через Барті. Знову дала слабину. Хай би ту Блек сто чортів зіжрали і вона вічно стікала своєю кров’ю – це б приносило Леоні тільки більше насолоди і жаги до життя. Бо після смерті Сіріуса єдиною кісткою в горлі Лео була саме Дельфі. Важко сказати, що дівчина дуже любила інших людей навколо. Але Дельфі…

– Вона все одно помре. – Швидко огризнулась брюнетка, вже витираючи руки рушником.

– Але незважаючи ні на що ти намагалась допомогти.

– Я буду щаслива святкувати її скору кончину. І зробила це, повторюсь, лише заради тебе.

Леона підійшла до чоловіка, уважно поглянула на нього та додала:

– Не дивлячись ні на що, ти все ще намагаєшся її врятувати. Навіть через мене переступивши.

– Не кажи дурниць! Я ніколи через тебе не переступав. Ніколи! А ти знову починаєш давно забуту тему. Я кохаю тебе. Лиш тебе і нікого окрім тебе. А ти знову починаєш з цією Дельфі.

Почуте мало заспокоїло юначку і вона продовжувала насуплено дивитись на коханого.

– Я лише підкреслюю. Те, що починаєш ти. Ага?

– Ага – Кривляючись відповів Кравч. – Мені варто пояснювати, мать твою, наскільки вона важлива для Володаря?!

– А ти взагалі замислювався, що тепер, коли Темний Лорд має нове тіло та нові можливості, йому просто не потрібне таке сміття, як Дельфі. Він може зачати нову дитину, більш здібну, більш розумну. Не думав про це, ні?

Кравч помітно здивувався та спитав:

– Це він тобі сказав?

– А це має значення? Відповім одразу: немає. Як і час, який я витратила в повний порожняк. А тепер я хочу спати. Мені завтра, точніше вже сьогодні, рано вставати. А я тут з твоїми живими мерцями вожусь!

Леона промайнула повз Барті навіть не поглянувши в його сторону, а той в свою чергу почав викрикувати в слід:

– Ти знову до Темного Лорда?! Ти з ним проводиш більше часу ніж зі мною.

Брюнетка все таки відреагувала на «промову» Барті та повернулась до нього обличчям:

– На відміну від тебе, Бартеміусе, я реально виконую його вказівки. Чи пропонуєш мені відмовитись, бо ти вважаєш, що я з тобою часу мало проводжу?! – Пронизливо поглянувши на чоловіка, дівчина так і не дочекалась відповіді, тому швидко додала: – Мовчиш? Ну і правильно робиш.

Волдеморт також відчував страшенну тривогу та напругу, хоч і не знав з чим вона пов’язана. Підозри чоловіка пали на можливий план його знищення зі сторони Северуса. Він добре пам’ятав про його давню дружбу зі вбитою Лілі Поттер. Хоч той і запевняв Володаря, що змінив до неї ставлення та її смерть навіть доставила йому морального задоволення, але щось завжди змушувало чоловіка сумніватись.

Другою ж причиною була Леона. Дівчина, яка змогла заповнити його голову думками про неї.

Волдеморт підійшов до дзеркала та уважно розглядав себе. Чоловік спустив зі своїх плечей сорочку та почав проводити по ним руками. Його долоні спускалися в низ, насолоджуючись м’якістю своєї шкіри. Він не міг відвести погляд від нового себе та так само не розумів, як Леона могла від цього відмовитись.

Темний Лорд вважав, що в ньому ідеальне все. Руки, тіло, обличчя, волосся. І вона також це помітила.

« – Так, звичайно, вона це помітила. А як це можна не помітити? Вона дивилась на мене та в її очах читалось бажання. Але, не дивлячись на все, вона сказала ні!»

Темний Лорд не звик приймати відмови. Він звик отримувати бажане. І міг би взяти те, що бажає, силою, проте в такому випадку він зламає її сутність, що не на жарт його зачепила. І відтепер Волдеморт бажав бачити Леону не тільки інкубатором своїх дітей, але й чимось більшим.

В ній поєднувались всі ті якості, які він колись хотів бачити в Беллатрікс. Проте та демонструвала свій «характер» лише з оточуючими, а з ним боялась навіть зайвий раз промовити слово. Вона робила все, що він наказував, переступала крізь всі свої ні, вмирала за ним, спроможна була зробити все і в кінці повністю збожеволіла. А кому потрібен вже цей овоч? Да і минулої краси.. Її вже й не прогледіти.

І Волдеморт більше не планував навіть навідуватися до матері свого первістка. Белатрікс була більше ні на що не спроможна. Її шаленість вийшла за всі рамки. На обличчі Врлдеморта зявилась хитра посмішка, після чого він нарешті відійшов від дзеркала.

Проте так званого полегшення чоловік не відчув, навіть після того як спробував зрозуміти себе. Це тіло було якимось не таким, наче інші нервові імпульси віддавали в мозок. Чоловік сів на своє крісло, та гучно викрикнув :

– Хвіст!

І підлеглий не змушував себе очікувати. Повставши перед чоловіком , Пітер уважно чекав на його вказівки не піднімаючи своїх очей.

– Твоя міссія – Снейп! – Гиркнув Волдеморт, дивлячись прямо перед собою. – Мене цікавить все: з ким спілкується, куди ходить, про що думає, в чому спить. Я маю знати все. Все і навіть більше.

Було помітно, як Волдеморт нервує, згинаючи до хрусту свої пальці, хоч той і намагався не афішувати це.

Хвіст завжди відносився до Волдеморта дуже обережно , але зараз він вже знав те, про що може повідати Володарю.

– Мій Лорде. – Не гаючи часу промовив Пітер. – Я завжди стежу за всіма, знаю багато чого, майже про кожного…

Чоловік заїкався і дуже довга передмова також виводила Волдеморта. Він стиснув кулак та гучно вскрикнув.

– Швидше!

І Пітер гучно ковтнувши свою слину відповів:

– Северус багато часу проводить в маєтку Блеків з колишньою дружиною Мелфоя старшого.

– Ооон воно як. – Агресія та роздратованість чоловіка змінилась на широку посмішку. Він притулив свого кулака до рота та мовчки дивився перед собою. – Вони паруються чи це щось інше?

– Я не знаю подробиць, але це єдине місце куди він ходить від нас.

– Якщо ти не знаєш подробиць, клятий ти Хвіст, – Темний Лорд піднявся з місця та знову помітно підвищив тон на чоловіка. – Якого біса ти ще тут?

Пітер перелякано підняв дві руки з довгими брудними нігтями та, відчувши загрозу, швидко прийняв мета форму і побіг виконувати вказівки.

Але навіть ця інформація вже порадувала Волдеморта, адже Снейп був єдиним Смертожером, слабкість котрого він не знав. Він не мав жодної близької людини, прив’язаності і це робило його не вразливим, не схильним до контролю.

Чого вже не можна було сказати про Драко, який розумів, що зараз він затиснутий з двох сторін. І що робити хлопець не розумів. Розповісти все батькам вже не варіант. Занадто небезпечно. Ніяких теплих почуттів ні до Ордену, ні до Смертожерів він не відчував.

Аналіз ситуації було занадто важким терміном. Батьки завжди вирішували все за нього. І ніколи не давали йому можливості помилятися, приймати рішення. Першим і єдиним його «бунтом» була Герміона.

І якби кордон «правил» першим не переступив батько, хлопець ніколи б на це не наважився і він віддавав собі звіт про це.

Але батьки мали рацію. І все, що він там вирішив, обернулось для нього майже трагедією.

« Що робити? – не даючи спокою, нав’язливо крутилось в його голові. – Що робити?

Дамблдор відпустив хлопця, натякаючи про те, що якщо той оступиться хоч один раз, постраждає вся його родина. І це дало йому чітке розуміння, що Альбус не такий яким хоче здаватись. І він спокійно переступає через правила, що написані ним же.

Драко повільно пересувався коридором повністю поринувши в свої думки.

Німа темрява, кам’яні коридори.

– Що ти тут робиш?! – Пролунало наче грім серед ясного неба. Змушуючи Мелфоя одразу повернутись зі своєї прірви.

Блондин підняв голову, та побачив неподалік себе Ґрейнджер, в очі йому одразу кинулось те, що дівчина більше не приховувала свого положення.

– Ти глухий?! Мелфой! Ти втік?! Чи?

– Хочеш ще раз мене здати? – Абсолютно спокійно та врівноважено відповів він.

Хлопець швидко наблизився до неї та, підійшовши на максимальну дистанцію, мовчки зазирнув в очі. Між парою повисла напружена тиша. Драко не розумів, за що вона так вчинила з ним? Чому навіть не вислухала? Не спробувала зрозуміти.

– Якщо ти зробиш хоч щось зі мною, я буду кричати!

– Все, що я мав зробити з тобою, Ґрейнджер, я вже не зробив.

Герміона здивовано звела свої брови та продовжувала оглядати хлопця.

– Я не мав зв’язуватися з тобою. Не мав йти проти своїх батьків. Не мав зраджувати родину.

– Зраджувати Смертожерів?! Да ти в своєму розумі!? І знаєш, що ти мав дійсно зробити?!

– Що?! Ну скажи мені що!? – Перебиваючи вскрикнув він.

Розмова помітно набирала обертів, і двоє починали вивільняти назовні свої емоції та почуття .

– Ти мав розповісти мені все з початку! Розповісти, що ти трясця його… Да я навіть промовляти це не хочу, Драко! Невже ти не розумієш!!?

– Я не розумію? А що розумієш ти?! Я захищав свою родину! Я не мав вибору. – Драко розумів, що історія, яку він наляпав Дамблдору, має бути однаковою для оточуючих, тому на всіх парах вивалив все як на духу. – Якби я цього не зробив, він би знову використав Імперіо на мого батька! І вдруге це все б точно не обійшло стороною його свідомість!

Почувши це, груди Герміони опустилися, вона нервово поклала свою руку на живіт та поглянула на блондина.

– Він погрожував тобі? Тобто… ну.. був же якийсь вихід?

– Був. Я його обрав. Я не вбивця, я не катівник і навіть не стукач. Я не передав жодної інформації. І пішов проти всіх законів Смертожерів, за що Темний Лорд має мене вбити! А зараз я стою перед тією самою причиною своєї можливої смерті та дивлюсь їй в очі. І я переступив заради неї все, що міг. Та приніс в жертву все, що мав… А вона принесла в жертву мене, щоб мати те, що хоче вона.

– Драко.. послухай..

– Це ти мене послухай. – Суворо перебив її Мелфой. – Ти так вперто не хотіла цього робити, дізнавшись мою таємницю. І я не розповів тобі, бо хотів тебе захистити. А зараз розумію, що захищати нічого, Ґрейнджер. Ти ніщо. Ти бруд. І справа не в твоїй крові, не в твоєму походженні. Справа в тобі. В тобі і більше ні в чому.

Сказане помітно зачепило Герміону, вона не зводячи очей дивилась на хлопця та не вірила в те, що зараз чує. Вона сама себе карала за те, що ось так здала його аврорам, за те, що піддалась емоціям.

В її голові існувала лише одна установа: Волдеморт та всі Смертожери дорівнює суцільне зло, зло без ніяких «але», без ніяких умовностей. Вона навіть і подумати не могла про те, що Драко міг прийняти мітку не по своїй волі, чи те, що на нього тиснули… Да вона взагалі не думала, не думала, розцінюючи цю інформацію як безумовну зраду.

– Не кажи так! Драко! Прошу тебе. Давай поговоримо.

– А я не просив тебе?! Ай до біса все! – Знову гучно вскрикнув блондин, проходячи повз дівчину вперед.

Відчувши те, як хлопець промайнув, дівчина одразу зачинила очі, з котрих покотились сльози.

– Заради дитини.. Драко! – Прозвучало з вуст Ґрейнджер як остання надія.

Хлопець різко зупинився та розвернувся, пронизуючи Ґрейнджер своїм розлюченим поглядом.

– Заради дитини?! – Здивовано, але не менш розлючено переспитав хлопець. – Заради дитини я буду наполягати аби вона чи він були зі мною. Я подам в суд. І повір мені, Ґрейнджер, я та моя родина отримаємо перемогу в цій справі.

– Драко! – Крикнула вона у відповідь, але в цей раз хлопця вже було не зупинити.

Він рванув з місця наче ошпарений та нісся в невідомому йому напрямку. А Герміона продовжувала стояти на місці. Вона здавалось давилась сльозами та болем, який душив її з середини, не даючи зробити видих.

Ранок Северуса також почався з негативних думок.

Ну чому він відмовив їй в пропозиції « Випити чаю?», як взагалі можна бути таким ідіотом? А якщо вона вирішить, що той знову так і не наважиться бути з нею? Чи нічого не відчуває до неї? Все ж і ідіоту вже зрозуміло: вона не байдужа до нього, він не байдужий до неї.

Ні… Вона точно образилась.

Проте сама Нарциса відчувала винною лише себе.

Так ніяково, ну куди вона поспішає? Як можна було самій зробити цей крок? Як можна було таке запропонувати? Він напевно подумає не зрозумій що!.. Але так хочеться відчути себе щасливою, коханою, хочеться пірнути в цього чоловіка з головою. Скільки можна чекати свого часу?

Луціус зміг знайти своє щастя і, як би це не звучало… Жінка не прийняла серйозно слова Северуса з приводу горокраксу, вона розуміла, що Снейп просто хотів її заспокоїти, вселити надію. Волдеморт не юний телепень, який би не знав про створення горокраксу ним же. А навіть, якщо і так.. Чи має це якесь значення?

В новому тілі Темний Лорд безумовно отримає перемогу у війні, да і самої війни не знадобитися аби захопити владу в світі магії. А судячи з чуток, його нове тіло має багато можливостей, навіть більше ніж в миному, коли в нього майже вийшло підкорити цей світ.

І незважаючи на те, що Нарциса вважала все брехнею, це було надзвичайно приємна брехня. Він хотів її заспокоїти, зробити приємно. Чому життя таке несправедливе? Чому вони втратили стільки часу?

Дивно, але ці ж думки і в цей же час прийшли в голову і Северусу. Чому вони втратили стільки часу? І чи варто втрачати його знову чекаючи на якісь умовності, якщо все все зрозуміло!

Ні, стовідсотково НІ!

Северус тільки вийшов з душу та ступив вологою ногою на килимок, в його руках був рушник. Краплі води стікали з його волосся по обличчю, далі прямуючи по тілу.

Снейп швидко позбувся зайвої вологи на тілі та вдягнувся в чисті нещодавно випрасувані речі. Чоловік зайшов до Волдеморта, повідомив його, що збирається за травами та скоро повернеться.

Це викликало на диво посмішку на обличчі Темного Лорда, проте Северус не придав цьому значення. Як тільки за Снейпом зачинились двері, Темний лорд клацнув своїми пальцями – і слідом за чаклуном побіг величенький пацюк.

Він прямував до неї. До жінки всього його життя. Досить! Досить себе карати, досить відчувати провину та не давати собі бути щасливим.

Снейп особисто вигадав собі це покарання за свою провину в смерті Лілі. Він буде один до кінця своїх днів. Він буде нести відповідальність та завжди відчувати провину. Завжди пам’ятати, що це через нього її вбили. Він не пізнає кохання, не пізнає, що таке родина. Він посвятить себе помсті, вченню, він буде корисним.

Але все майже скінчено, Волдеморт помре. Його план був стовідсотковим: він збереже життя Гаррі та Дельфі , тим самим виправивши всі свої помилки і навіть більше. Тільки так можна знищити Волдеморта одним махом, тільки так можна бути певним, що живі тіла носіїв горокраксу залишиться цілими.

Тож чекати умовностей..

Северус швидко здійнявся великою чорною хмарою в повітря та прямував до маєтку Блеків. Чоловік ігнорував все навколо, існувала лише одна мета – вона.

Діставшись до пункту призначення, Снейп швидко дістав паличку та відкрив двері. Коридори здавались чоловіку нескінченними, а від нервів навіть руки спітніли.

Судячи з часу, чаклун думав , що Нарицса ще спала чи як раз збиралась аби зустріти новий день.

Брюнет зупинився прямо перед дверима, не зводячи з них погляду. Вона там.. В чоловіка було лише одне бажання: вірватись в кімнату та сказати їй все, що той думає. Він стиснув свій кулак та підняв руку в гору, аби все таки постукати в двері.

Але знову почуття страху та раптової хвилі невпевненості. А якщо в нього не вийде все сказати? Чи вона все таки образилась? Дідько, треба було хоч якісь квіти взяти. Телепень!

Поки чаклун знову тонув в своїх думках, двері відчинилися і прямо перед ним повстала Нарциса.

Погляди закоханих зустрілись, проте жоден не промовив ні слова, думаючи, що їх почуття знову будуть недоречними.

Першим здався Северус, який все таки промовив:

– Нарцисо, я прийшов…

Але голосові зв’язки вирішили підвести чоловіка, та здається переплелись в величезний ком.

Блондинка оглянула його та посміхнулась.

– Так, я бачу, що ти прийшов. – Вона помітила, що Северус занадто схвильований. І її посмішка швидко покинула обличчя. – Щось сталось? Щось з Драко? Чи з тобою?

Але Северус продовжував намагатись підібрати « правильні слова», що змушувало жінку ще більше нервувати. Вона вчепилась в верхню частину його руки своїми пальцями, повторюючи питання:

– Северусе! Що сталось!?

Чоловік знову поглянув на неї та швидко видихнув.

– Я тебе кохаю, кохав і завжди буду кохати. І я думаю що… – Чоловік знову набрав повні легені повітря, спостерігаючи, як посмішка знову осяяла її обличчя.

Проте замість слів та продовження Нарциса встала навшпиньки та поцілувала чоловіка, одразу віддаляючись та стаючи на своє місце.

І Северус більше не ладен був гаяти час. Він зробив крок вперед та пара одразу опинилась в кімнаті жінки. Вона не до кінця розуміла, що відбувається, проте підсвідомості і не потрібно було нічого розуміти. Але знаючи Северуса…

Чоловік окинув її тіло поглядом, зніяковіло відвертаючись. Він намагався послабити комір своєї мантії, але, продовжуючи дивитись на Нарцису, це йому не допомогло. Кисню не стало більше.

– Я не хочу більше втрачати часу, Нарцисо. Дозволь мені бути з тобою весь час, який в нас залишився? Бо я вже не хочу відкладати наше щастя ні на секунду.

Над парою знову повисла напружена тиша. І Северус опустив свій погляд до підлоги. Він розумів, що це мовчання може значити лише одне. І він зараз переживає саме ту ситуацію, якої так боявся.

Йти геть? Вибачитись? Поки чоловік думав, які слова та дії підібрати далі, Нарциса швидко розстібнула свою сукню та скинула її на підлогу. Северус помітив це не одразу. Але все таки зловивши цей момент, його очі розширились і він завмерши підняв свою голову.

Погляду чоловіка відкрилось її дивовижне, як йому здавалось, тіло: чорна витончена білизна, ці форми, накручені локони, які спадали на плечі.

Жінка переступила через свої речі та підійшла до чоловіка настільки близько, наскільки це було можливо. Їх вуста знаходились критично близько, проте жоден не робив першого кроку. Груди жінки здимались від збудження та хвилювання, а Северус, що спостерігав за цим, періодично то червонів , то бліднів.

І нарешті він наважився підняти свої руки та покласти на її талію. Пара поєднались в поцілунку, який з кожною секундою ставав все палкішим.

Пальці Нарицси прямували до передньої частини його мантії, намагаючись розстібнути ґудзики. Але руки зрадливо не слухались.Слідом вона поклала свої долоні чоловіку на груди, обперлась головою та сміючись повідомила:

– Мені наче знову шіснадцять і я вперше намагаюсь зайнятись сексом.

– Знаєш, Нарцисо. – Промовив у відповідь той. – Я хоч і не відчуваю, що мені шістнадцять, проте… – Снейп відвів погляд. Та невпевнено додав: – Але я ніколи.. і ні з ким…

– Северусе…

– Зачекай. – Одразу ж перебив її чоловік. – Я маю договорити. – По виразу обличчя було помітно, що Снейпу дуже важко, дуже ніяково про все це говорити, але він більше не міг мовчати, не міг бути « не так зрозумілим». – Я не хочу, аби ти думала, що це все просто так. Що я просто прийшов, аби отримати тебе і забути. Я хочу сказати все саме зараз, аби наші погляди співпали. І я розумію, що ти тільки розлучилась. Але я не можу більше втрачати час, наш час. Я хочу аби ти стала моєю дружиною!

Нарциса уважно дивилась на чоловіка, на її обличчі з’являлась ледь помітна посмішка. Їй так хотілось, сказати йому щось, але перебивати знову.. ні.. Він має все договорити. А вона має це все почути. І він продовжував:

– Я хочу дитину. Так, я думав, що я ніколи не захочу стати батьком, стільки років працюючи в школі. Але я певен, що в нас вийде стати кращими батьками. І.. напевно… – Чоловік ще раз оглянув напів оголену жінку – Я не маю казати про це все зараз, але інакше я не можу. Бо я все життя відчував, що втратив найважливіше, що може бути в моєму житті. І якщо ти зараз не готова до цього всього, то я зрозумію, правда зрозумію. Але я не можу ось все це починати просто так. Розумієш?

Їх погляди знову зустрілись і Нарциса провела пальцями по щоці чоловіка зазираючи йому в очі.

– Я розумію, що колись вийшла заміж не за того чоловіка. А той самий зараз не зводить з мене очей.

Жінка обережно взяла руку чоловіка та його долонею провела по своєму обличчю. Знову поцілунки, Нарциса направляла Северуса до свого ліжка. І щойно вони до нього дістались, блондинка обережно підштовхнула Снейпа, аби той приземлив на нього своє тіло. Вона обережно сіла зверху чоловіка.

Ця дія знову змусила його напружитись, але він швидко прийшов до тями та навіть намагався розстібнути бюстгалтер коханої. І після першої невдалої спроби, Нарциса швидко зробила це за нього. Северус невпевнено провів пальцями по її грудях, змушуючи їх напружуватись, а саму жінку здригнутись. Вона ж у відповідь знову почала звільняти чоловіка від одягу і нарешті розстібнула всі гудзики на його мантії, та слідом на сорочці.

– Стільки ґудзиків.. до наступного раху я їх відріжу.

Нарцису вже охоплювало шалене відчуття бажання і їй хотілось негайно зірвати зі Снейпа абсолютно весь одяг і нарешті поєднатись. І новина про відсутність в нього досвіду на подив самого Снейпа не злякала її, а навпаки вселила віру в себе та вивільнила від непотрібних думок. Вона розуміла, що все в її руках і перестала думати, що все буде не так.

Адже з Луціусом Нарциса не мала змоги розкрити себе і все сходило до банального втамування лише його «потреб», де жінка боялась зробити зайвий рух.

Снейп також бажав нарешті поєднатись та відчути, що таке бути з по-справжньому коханою людиною. Проте як тільки Нарциса торкнулась його ременя, чоловік весь напружився та заплющив очі аби приховати свій страх. На що Нарциса також одразу відповіла:

– Я зроблю все сама.

І наступним, що відчув Снейп були її теплі долоні, які торкнулись його рук. Жінка поклала їх на своє тіло та повільно керувала ними, піднімаючи вгору та підтримуючи з чоловіком зоровий контакт .

Дійшовши до грудей, Нарциса прибрала свої руки та з її вуст зірвався ледь чутний стогін який перемішався з глибоким видохом. Руки чоловіка продовжувала блукати по її тілу, не залишаючи жодного куточку без своєї уваги. Воно вигиналось назустріч його дотикам.

І терпець Нарциси геть урвався. Вона злізла зі Снейпа та швидко стягнула з нього чорні брюки і слідом абсолютно все, що було на чоловікові. Те ж саме вона зробила з собою.

І знову ця незручна та напружена пауза.

Проте Нарциса повернулась в минуле своє положення. І тепер їх оголені тіла відчували одне одного. Вона бачила та відчувала як шкіра чоловіка, і не тільки шкіра, напружувалась та твердішала.

Северус також присів та пристрасно поцілував жінку. Він стискаючи пальцями шкіру, провів руками по її спині та зупинився на стегнах коханої.

Їх сердця здавалось ось- ось вирвуться з грудей. Трепетання охоплювало все тіло. І вуста знову поєднались в поцілунку, перехоплюючи подих. Северус відчув, як рука жінки обережно торкнулась його прутня, від чого він протяжно видихнув повітря,не розриваючи поцілунку.

Не даючи оговтатись, Нарциса спрямувала його до свого лона і повільно опускалася на нього. Чарівниця почала рухатись, а їх поцілунок при цьому ні на секунду не розвивався. Чоловіка охоплювало неймовірна насолода, розуміючи, що він повністю відчуває кохану.

Так, він чекав саме цього відчуття все своє життя і воно вартувало всіх років, всіх негараздів аби бути разом.

Стогони наповнювали кімнату і хоч рухи та дотики Северуса були незграбними та все ще не до кінця впевненими, Нарциса відчувала себе най бажанішою, та най щасливішою жінкою на цій клятій планеті.

По тілу Снейпа починали бігти мурашки і хвиля задоволення накривала чоловіка з головою. Він був більше не в силах стримуватись, жадібно стиснувши стегна жінки він різко зупинився, видаючи протяжний стогін, його тіло скорочувалось, ще декілька глибоких поштовхів і чоловік різко розслабився.

Пара глибоко дихала. Нарциса продовжувала знаходитись зверху та обіймала його за шию.

– Пробач, що так швидко. – Цілуючи жінку, промовив Снейп.

– Тобі ні за що вибачатись. Я все розумію.

– Ні – Твердо відповів він. Перевертаючи Нарцису на спину та нависаючи над нею.

Чоловік одразу почав покривати її тіло поцілунками, які поступово спускались вниз, залишаючи по собі вологі сліди. Жінка вигиналась йому назустріч і як тільки його вуста дійшли до нижньої частини живота блондинка трепетаючи видихнула:

– Ти ж ніколи…

– Але я багато читав..

32.3

Кравч метушився по кімнаті, намагаючись вгамувати свої хвилювання. Леона знову не з ним, Дельфі так і не прийшла до тями. Те, що вона пережила цю ніч і ранок , вже можна вважати магією. І цей клятий Луціус, який просто не підпускає його до Блек. Від думок чоловіка відволік стукіт в двері.

– Барті, ти тут? – Роздався жіночій голос з коридору.

– Ще тебе тут не вистачало! Заходь швидко!

До кімнати зайшла дівчина не великого зросту, її явно не оминули стороною новини, які встигли розлетітись по всім Смертожерам. І звичайно, Барті впізнав голос Пенсі ще не побачивши її, тому той навіть не окинув її поглядом.

– Ти вже знаєш про Дельфі? – сполохано викрикнула вона.

– З такою швидкістю доставки новин, тебе навіть на роботу в якості поштової сови не візьмуть, Паркінсон.

На мить обличчя Кравча видало занепокоєння.

« – А якщо вона знає щось, чого не знаю я? Що якщо ситуація погіршилась?»

– Вона собі вени вспанахала прикинь?

І почувши це, Барті видихнув з полегшенням.

– Прикидаю.- Посміхаючись відповів він же.

– Ти так просто про це кажеш. Вона взагалі то померти могла. – Паркінсон підійшла до Барті та ледь чутно спитала. – Може вона це зробила, бо дізналась, що в Луціуса коханка?

Кравч скривив гримасу та високо піднявши свої брови відповів:

– В нього є коханка?

– Я не знаю. Дельфі ж була, значить і зараз напевно є.

Барті гучно засміявся. Пенсі завжди дивувала його своєю якоюсь дурною безпосередністю.

– Ага, Паркінсон. Це як в автобусі працює, з місця встали на місце сіли. Ось так і з Мелфоєм. Хм.. порівняння Луціуса та громадського транспорту мені навіть дуже по душі.

Пенсі насупилась та з-під лоба глянула на чоловіка.

– Ти ось знущаєшься як завжди, а я серйозно.

– Да я також серйозно. – Не приховуючи іронічної посмішки відповів Кравч. – Ну не ображайся, просто я не думаю, що ми зможемо вгадати правду, а навіть якщо і зробимо це, не зможемо впевнитись в її достовірності. Блек у відключці. І не факт, що з неї вийде.

Пенсі опустила погляд, дівчира помітно нервувала та щось намагалась розгледіти на своїх пальцях.

– Я поговорити з тобою хотіла. Через це і прийшла… – Вона зробила невелику паузу, наче намагалась налаштуватись. – Барті…

Проте чоловік різко перебив, кладучи долоню на плече.

– Давай потім. Дурний ранок, нічого не можу второпати.

– Я тобі хотіла сказати, щось дуже важливе!

Але Кравч вже не став абсолютно нічого слухати та пішов вперед. Його думки були заповнені Дельфі. Він і правда не розумів, навіщо вона так вчинила. І зараз, коли все почало ставати на свої місця. А не в той клятий день коли він майже не вбив її, принизив, коли всі Смертожери були впевнені в її зраді і жоден не вірив їй.

Але ж має бути вихід, має бути шанс на порятунок. Навіть якщо він є, Лео точно про нього не скаже. І просити її буде вже занадто. Северус хоч і могутній чаклун і дуже допоміг Темному Лорду, але він, трясця його, не знається саме на таких медичних закляттях.

«Дельфі- Дельфі… Ще й спосіб такий вибрала, сказав би, маглівський.»

А що якщо…? Очі чоловіка в мить загорілись і він швидко побіг до виходу в сторону магічного лісу. Він біг вперед, намагаючись відсувати руками гілля дерев та ялин, але виходило це дуже погано і тому кожна друга гілка била його, приносячи не зовсім приємні відчуття, але чоловік цього майже не відчував.

«І в цей раз ця клята хатина мала з’явитись як тільки я переступив кордон лісу!»

Ще деякий час чоловік блукав хащами і нарешті «диво» сталось – перед ним з’явився будинок Блека.

Луціус також збирався навідатись в «гості», проте як би це дивно не було в данній ситуації, але до своєї колишньої дружини. Бо він дуже сильно хвилювався ще й за свого сина, який не виходив на зв’язок. І Луціуса були жахливі думки з цього приводу. Але він ще не знав, який сюрприз очікував його в маєтку Блеків.

Зайшовши всередину, Луціус йшов в дуже добре знайомому напрямку та впевнено постукав в двері.

Нарциса та Северус ще досі ніжились в ліжку не в змозі намилуватись одне одним. Ці всі обійми, моменти, погляди, це тепло, яке утворилось між ними.

Почувши стукіт жінка подумала, що це її покоївка. Яку вона до цього просила принести їм сніданок в ліжко. І хоч Северус був абсолютно проти цієї події, бо їсти в ліжку – це дурний тон, Нарциса все таки змогла його переконати.

Але яким було її здивуванням, коли поріг кімнати переступив її колишній чоловік. Очі котрого в мить здається полізли не те що на лоба, а кудись до зірок.

– Що тут відбувається?! – Вскрикнув він же, побачивши оголених Северуса та Нарцису разом в ліжку.

Цисі приголомшено поглянула на Мелфоя, потім на Снейпа і на мить навіть розгубилася від такої бурхливої реакції колишнього.

– В мене зустрічне питання, Мелфой, що робиш тут ти! – Також підвищивши тон зауважив Брюнет.

В цей раз в діалог вступити вирішила вже володарка маєтку:

– Так! Тихо. Луціусе, я також не розумію, що тут відбувається. Я вільна жінка і маю право на стосунки. А в мене таке відчуття, що ти притиснув мене до стінки та намагаєшся допитувати.

– Справа не в цьому. Цисі…

Жінка простягнула руку, аби дістати свій шовковий халат, який знаходився неподалік. Вона накинули його на свої плечі, та швидко затягнула пасок.

– Ні, Луціусе. – Паралельно відповіла вона ж. – В цьому. І в мене є чоловік, якого я кохаю, і якщо тебе цікавило це… То я відповіла на твоє питання.

– Ти не маєш перед ним звітуватись! – Незадоволено гарикнув Снейп.

Почуте явно не сподобалось Северусу, а якщо бути точнішими, йому не сподобалась реакція Луціуса, наче той застав його в ліжку з все ще його дружиною.

– Вона може сама… – Мелфой перекинув погляд на Северуса та продовжив: – Вирішувати, що їй робити а що ні. Без кабінетних Гоґвартських щурів.

Але на його подив, кімнату наповнив гучний жіночий крик:

– Пішов геть!

– Нарцисо я прийшов…

Але жінка наполегливо повторювала:

– Геть! – Її рука піднялась і пальцем блондинка одразу ж вказала на двері. – Я не кликала тебе і не чекала. Ти не можеш вриватися до мене в будинок ось так, і псувати мені день.

– Дослухай мене!!!

Раніше жінка ніколи не розмовляла з ним в такому тоні, і це жахливо роздратувало і здивувало чоловіка одночасно. Бо він просто не був готовий до такого перебігу подій.

– Геть!!

І йому нічого не залишилось як поправити свій одяг та покрокувати геть з маєтку, навіть поверхнево не розповівши про свої тривоги.

Барті ж також знаходився на порозі чужого будинку і вже мовчки переступив його, так як ніякої перешкоди в цьому не було. На диво двері в будинок були відчинені та підперті якоюсь великою каменюкою.

– Я знаю за чим ти прийшов, Кравч. – Одразу ж почув Барті, як переступив поріг хатини.

– Тоді врятуй її без зайвих слів.

Барті глибоко дихав та помітно нервував, його руки постійно не могли знайти собі місця, а очі метушливо бігали по кімнаті.

– Моя відповідь – ні. – Холодно відповів Регулус, продовжуючи робити свої справи. – Я відповів це ж саме Скабіору і повторю тобі. – Чоловік повернув голову до Барті та пронизливо подивився на нього. – Я не рятую самогубць. Це її свідоме рішення. Вона вирішила померти. Вона зробила все аби померти. Тягнути її зі світу мертвих душ? Ні. Я не буду цього робити..

– Значить і Скаб вже був в тебе?

– До тебе, Кравч, завжди доходило пізніше. А тепер повертайся звідки прийшов. І прийди до мене рівно через три дні. Тобі я ще зможу допомогти. Я майже доваарив потрібне зілля.

Але Барті не поспішав і тіпнутись аби зрушити з місця.

– Не допомагай мені. – Вперто затверджував той. – Допоможи їй!

І Регулус остаточно залишив свої трави та підійшов до Барті, уважно роздивляючись його.

– Що ти винюхуєш в мені як собака! – Не стримуючись промовив Кравч.

– Не розумію, коли в тобі з’явилась ця жертовність. І ще до кого. – Чоловік спокійно сів на крісло та поклав руки на свої коліна, продовжуючи: – Але навіть в такому випадку вона не стає менш самогубцею.

Слідом, чаклун спокійно показав Кравчу рукою на двері.

– Йди, Кравч, інакше я і тобі передумаю допомагати.

– Я знаю, що має бути ритуал, який зможе це все виправити! Я знаю, Регулус!

І у відповідь той лише усміхнувся.

– Знаєш? А чи знаєш ти, що за нього треба віддати життя?

– Життя? – Трохи «осівши» переспитав чоловік.

– Життя. – Повторив Блек, не встаючи з місця. – Око за око.

– Тобі потрібне тіло? Чи ще жива людина?

У відповідь Регулус лише засміявся.

– О нііі…

– Ти свідомо знущаєшся? Так? Почуй мене, вона потребує допомоги НЕГАЙНО!

– Я це вже чув і дав свою відповідь. Хоча.. – Регулус взяв довгу паузу, тримаючи зі збудженим Кравчем зоровий контакт. Він добре бачив його стан, бачив як він метушиться, бачив , що не дивлячись на сильне зілля, емоції все одно накривають його. – Життя самогубці можна обміняти за життя самогубці.

– Мені самогубцю знайти?! Добре. – Швидко промовив Барті. Я знайду самогубцю.

– О нііі.. ти знову не зрозумів мене. Я обміняю її життя на твоє. Віддай його добровільно. І вона буде жити.

На обличчі Блека з’являлась глумлива посмішка, яка натягувалась з кожною секундою як він спостерігав за реакцією Кравча. Він різко відвернувся, його кінцівки перестали метушитись та чіплятися за все, що тільки можна. Чоловік замовк. А якщо Кравч мовчить… тут і пояснювати не потрібно.

І так, в голові чоловіка зав’язався величезний вузол. Його життя в обмін.

– А чого вартує його життя? Ні.. ні.. Вже стільки пройдено. А як…? НІ.

Кравч розвернувся та так само мовчки покрокував до дверей. Регулус в цей же час знову посміхнувся.

« Іншого і очікувати було не можливо.- Промайнуло в голові Блека – Да тим паче від нього. Враховуючи, що його імпульсивність подавлена і зараз Кравч являється максимально раціональним. Який ідіот віддасть своє життя за життя когось?

Проте Барті несподівано зупинився та стиснув свої кулаки. Блек уважно дивився на нього, очікуючи на черговий випад маніпуляцій. «Врятуй її вона ж твоя племінниця». Ти втратив брата, тепер втратиш і її. Бла – бла.

– Я згоден. – Пролунало наче грім серед ясного неба.

– Ти що? – Здивовано переспитав Брюнет. – Згоден? Ти зрозумів, шо помреш?

– Вірогідність того , що вона буде жити стовідсоткова? – Ігноруючи питання, спокійно промовив він.

Кравч так само стояв спиною до чоловіка. Його руки були стиснуті і кулаці, а очі заплющені.

– Так. Стовідсоткова.

– Тоді можеш вважати мене самогубцею. Що я маю зробити?

– Це не перевірка. – Посмішка з обличчя чоловіка змінилась шаленим здивуванням. – Ти помреш! – Наполегливо повторював чоловік.

– Значить поховаєш мене. Під кущем.

Регулус був не готовий до цієї відповіді. Він трохи привстав та пристально дивився на Барті, який як раз повернувся до нього обличчям.

– Мені потрібна твоя та її кров.

Блек встав з місця та підійшов до комоду в якому зберігалось багато магічних атрибутів. Чоловік дістав невелику скриньку в якій зберігались різноманітні аксесуари, слідом він дістав каблучку, точніше великий срібний перстень, на ньому була вигравіювана змія.

Регулус простягнув Барті його та промовив.

– Коли дістанеш кров, надягни перстень. І ти опинишся в цьому місці.

– Рушник з кров’ю підійде?

Блек лише кивнув головою і його волосся почало розвиватися від вітру, який залишив по собі Барті. Він швидко вийшов з хатинки та, відірвавшись від землі, прямував в маєток.

Чоловік пам’ятав, Лео витерла свої руки від крові Дельфі та одразу кинула його в скриню з брудним одягом. Це і була його ціль. Чоловік більше не задавав собі зайвих питань. Він просто знав, що хоче і має це зробити. І нехай його ніхто не зрозуміє, але давши їй померти він все життя буде не розуміти себе. Да і тішити ілюзіями, що той зможе довго та щасливо прожити. Яка різниця як помирати, якщо це неминуче? Вона буде жити. І пояснити свої відчуття, чоловік не міг.

Трохи покопирсавшись в скрині, Браті одразу знайшов те, що йому було потрібно. Тримаючи рушник, він підніс його до свого обличчя та глибоко вдихнув аромат. Його охопив страх, чоловік розумів, що це останні моменти в його житті.

Кравч знав, що Луціус покинув маєток та кудись пішов, і це була можливість в останнє побачити її.

Луціус зачинив двері та не давав нікому проходити в середину без нього. Напевно так чоловік намагався охороняти свою кохану.Він вирішив скористатися каміном і зайшовши в середину та взявши трохи магічного попелу в руки, розвіяв його, промовивши номер каміну її кімнати.

Ще мить і Кравч був на місці. Вона так само просто лежала на місці.

Така вродлива, але все ще наче мертва. Барті підійшов до ліжка та обережно сів поряд, прибираючи з її обличчя коротку прядку кучерявого волосся. І його взору повністю відкрилось бліде обличчя.

Він обережно провів пальцями по її обличчю і почав говорити:

– Пробач мене, Дельфі. Я був жахливим другом, жахливою людиною і таким боягузом. Я не знаю, що я відчував до тебе, але я відчував. Ти робила мене щасливим і я чіплявся за тебе як за рятувальне коло, я так боявся тебе втратити, що сам не помітив, як втратив себе і ледь не погубив тебе. І мені правда немає прощення, да і не чекаю я на нього. І нащо кажу тобі це все я не знаю. – Барті посміхнувся та міцно стиснув холодну долоню дівчини. – Напевно це єдина можливість сказати тобі все, аби ти не уткнула чогось, чи не перебила, не іронізувала все. Навіть якось незвично. Я пам’ятаю, як вперше тебе побачив. Я подумав, що така як ти ніколи не зрівняє до себе такого як я. Я намагався бути корисним, слідкував за тобою, ти була такою кумедною. Завжди голодною, тож я носив з собою їжу. – Голос чоловіка починав тремтіти, язик нервово облизував губи, але він продовжував, продовжував , незважаючи ні на що. Кравч розумів, що це прощання і іншого часу вже ніколи не буде. – Ти ніколи не могла приборкати свого волосся, Снейпа це завжди дратувало, а я завжди спостерігав за цим. Пам’ятаєш тоді в лісі я носив з собою резинки, аби зайвий раз була змога тебе торкнутись. А ти клубком полетіла з гірки та впала на Снейпа. Це було так смішно, а я в середині себе злився, що на його місці був не я. Все так закрутилось, твої сварки з Луціусом, ми ставали ближчими. І та ніч… Ти танцювала на цьому клятому столі. Я пам’ятаю якою ти тоді була вродливою. Ми багато пили, сміялись, і на цей раз ти впала вже на мене. Я розумів, що якщо ми переспимо, то все ніколи не стане як раніше… – Барті стиснув свої зуби та замовчав. Він ковтнув ком, який утворився в його горлі та відпустив її руку. – Напевно, своїми тупими розмовами я зараз з іншого світу тебе дістану, без Регулуса. І мені прийдеться все одно аваднути себе, після всього сказаного. Да і без мене тобі буде легше.

Барті встав та ще раз поглянув на дівчину, глибоко вдихнув повітря та дістав з кишені перстень, який дав йому Регулус.

– Прощавай, Принцесо – Промовив він, надягаючи перстень на свій вказівний палець.

– Я вже думав ти змінив своє рішення..

Блек сидів до нього спиною за обіднім столом, навколо нього була купа свічок, якихось склянок,трав, піску чи що то було, Барті не розгледів, да і пофіг якось. Кравч протер свої скляні очі, Чоловік зібрався, та поклав рушник на край столу, прямо біля Регулуса.

– Ти впевнений? – Піднявши очі, переспитав Блек. – Я вже почав ритуал. І залишилась лише ваша кров.

Кравч без зайвих слів схопив ніж, який лежав на цьому ж столі та провів ним, притискаючи з усієї сили по долоні. Кров одразу ж почала сочитись з рани, і він простягнув свою руку до Регулуса.

Їх погляди зустрілись і в цей момент Блек зрозумів, що це не жарт, він реально віддає своє життя. І навіть здавалось такий сталевий чоловік як Регулус відчув достатньо дивні та змішані почуття. Щось в середині стиснулось. І він мовчки дивився в очі Кравча, які також були спрямовані на нього.

Чоловік побачив намальоване коло та накрапав свою кров прямо в середину нього.Він спокійно сів поряд,відкинув голову назад та промовив:

– Починай.

І Блек, не взмозі промовити ні слова, взяв правою рукою рушник та почав свій ритуал…