Глава 39

Глава 39

39.1

Почувши цю новину, увесь зал спрямував свої здивовані погляди на Дельфі. Смертожери почали щось шепотіти одне одному, а «наречені» були настільки шоковані, що навіть не знали, що відповісти, враховуючи смерть Барті та Скабіора. Очікувати можна було на що завгодно.

-Батьку.. -Все таки спробувала промовити Блек. -Драко мій брат.

-Двоюрідний. -В цю ж мить додав хлопець.

Дельфі поглянула на хлопця пронизуючи поглядом та знову звернулась до батька:

-Ми рідні!

-Тим краще для вас. Тобі, моя мила, час задуматись над чистим союзом та виправляти всі свої помилки.

-Але ж батьку..

Волдеморт гучно грюкнув рукою по столу не даючи їй договорити

-ДЕЛЬФІ! – Рявкнув він же, направляючи свою паличку на неї.

Блек опустила свою голову вниз та ледь чутно відповіла :

-Все буде як ви скажете, мій Володарю.

Почувши це, чоловік посміхнувся та опустив свою руку. Темний Лорд поглянув на Драко, очі котрого хаотично бігали по залу.

-Дякую за честь. -Промовив він.

-Мій Лорде -прорізався голос Мелфоя старшого, не в силах стримуватись від такого повороту. -Ви казали…

-Я казав, Луціусе, що ваша родина буде нагороджена. Ось моя нагорода.

Темний Лорд встав зі свого місця та повільно прямував в сторону чоловіка, оминаючи Смертожерів, які сиділи ближче.

Сердце аристократа шалено калатало. Він підняв руку та розстібнув верхній ґудзик своєї сорочки.

-Ти маєш щось проти? Скажи… Луціусе?

Мелфой натягнув свою посмішку на обличчя та відповів:

-Я дуже пишаюсь вашим рішенням. -Промовляючи це чоловік ліктем штурхнув сина в бік, додавши: – Так, Дарко?

Від несподіванки Мелфой молодший підстрибнув на стільці і одразу ж перелякано кивнув головою у відповідь.

-Т-так, Мій Володарю, я все життя тільки про це й мріяв..

-А я то як мріяла, -Знервовано підхопила Дельфі, схрестивши руки на грудях.

Засідання було завершено і приголомшені новинами Смертожери розходились. Дивне відчуття, адже кожен з них більше не був в розшуку. Світ святкував перемогу над Темним Лордом.

І лише Гаррі відчував щось неладне. Він все одно відчував його присутність, проте заряджені ейфорією члени Ордену Фенікса навіть не бажали слухати, вважаючи хлопця занадто травмованим втратою кращої подруги, тіло котрої передали її батькам.

Гаррі досі не міг пробачити того, що не зміг бути присутній на її похоронах, що ніхто навіть і не говорить про дитину. Наче малюка ніколи не існувало. Всім абсолютно чхати, що з ним.

Рон зачинився в собі. Герміона, Джині, мама.. Жінка залишалась живою, проте ніхто не міг вивести її з того трансу. А вона єдина хто носила в собі таємницю, що ж сталось з її єдиною донькою, на яку вони так очікували. Хлопець розумів, в цьому винна лише одна особа, але Дельфі все ще на волі. І де справедливість? Міністр Магії пробачив їй все, тепер її вважають майже героїнею. Ніби забувши про те, як вона всім брехала, не згадуючи змарноване життя Невіла. Випускний також не приносив хлопцю ніяких теплих думок, адже свого майбутнього він просто бачив..

Після засідання всі шоковані розходились по своїм кімнатам. Волдеморт покинув залу першим, слідом за ним зникла і Леона. Вона знала, що могла його врятувати і якась частинка її картала себе, але інша в цю ж секунду нагадувала про весь той бруд. І те, що цей світ більше ніколи не побачить слабку Леону. Більше ніколи..

В залі засідання залишились лише дві людини. Дельфі сиділа на стільці склавши свої руки. Погляд дівчини був спрямований перед собою, а з очей котились гарячі, гіркі сльози. Мелфой Старший також знаходився на своєму місці, нервово жуючи внутрішню сторону своїх щік.

-Дельфія.. -Спробував промовити він, але Блек в цю ж мить перебила його.

-Ну що ж.. -Тремтячим голосом промовила вона, витираючи свої сльози та ніс. -Ти стримав своє слово. Я дійсно стану Місіс Мелфой. Ти цього хотів?

-Я хотів зробити тебе щасливою! Я хотів бути з тобою! Я все зробив…

-Ти зробив все аби знищити мене! -Дельфі різко вскочила з місця та додала: – І в тебе це вийшло! Ти знищив мене! Кожна клітина мого сердця померла разом з Барті та Скабіором. Вони померли через тебе!

-Твій Кравч отримав по своїм заслугами!

-Ти хотів мене зґвалтувати! -Істерично викрикнула вона.

-Я тебе кохаю! -Ще гучніше прокричав він.

-А я кохала Барті. Весь час кохала його. Я кохаю його досі і буду кохати до своєї смерті! Ти вбив його, але ти не вб’єш моє кохання до нього поки я жива! Я ніколи не буду з тобою.

В цей момент Луціус також вскочив зі свого місця та обперся руками о стіл.

-Перестань жалити мене, Дельфія! Я дуже добре знаю тебе і твої вибрики! І зараз не той час, аби демонструвати свій стервозний характер!

-Я хотіла вжалити його, тому і погодилась вийти за тебе! Я спала з тобою ковтаючи свою огиду до тебе. Я ненавиджу тебе, Мелфой. І ненавидітиму тебе стільки ж, скільки кохатиму Барті!

Дельфі що є духу зірвалась з місця та побігла геть з маєтку, дівчина бігла довжелезними коридорами захлинаючись своїми сльозами. Вона наче куля вилетіла з маєтку, глибоко дихаючи. Їй все ще здавалось, що все навколо давить на неї. Блек оглядалась навколо та побачила речі Барті, які досі лежали на землі. Вона швидко зібрала їх та обійняла вдихаючи аромат чоловіка. Його немає, але вони все ще пахли ним. Наче він десь поряд.

Дівчина зібрала залишок того, що лежало та розлючено повернулась назад. Вона наче зграя розлючених коршунів злетіла в кімнату своєї сестри, яка знову сиділа на підвіконні.

– Та як ти так можеш!!!? -Істерично викрикнула Дельфі, відкриваючи двері з ноги.

І на відміну від розмови зі Скабіором, Лео одразу поглянула на сестру.

-Лео! -Знову викрикнула Блек. – Та як ти могла ось так просто залишити все там!? Просто під вікнами! Це ж єдине, що від нього залишилось.

-Ти маєш рацію. -Абсолютно спокійно відповіла дівчина, спрямовуючи погляд перед собою. – Я хотіла їх спалити, аби від нього дійсно нічого не залишилось. -Леона повернула свою голову та подививлась на неї, в цю мить Дельфі здавалось пронизало до самих кісток. – Хоча… Якщо ти так любиш збирати сміття. Залиш собі.

-Лео, я не знала! Точніше… Тоді..

-Він знав. -Перебила її сестра. -Він знав, що тоді.. Після балу.. ми вперше.. Я вперше, Дельфі. А вже через годину… чи менше? Він спав з тобою, а я вибачалась перед ним, що не дотерпіла все до кінця.. Бо мені було страшно і боляче.

Почувши це Дельфі гучно видихнула повітря зі своїх грудей та заплющила очі.

-Огидно від того, що я була така нікчемна з ним? -Перепитала вона.

А Дельфі прекрасно відчувала погляд сестри на собі, проте підняти очей після такої відвертості дівчина просто не могла.

– Огидно вчинив лише він. Ти не винна ні в чому.

– Я не жертва! – Гаркнула Леона та швидко відкрила вікно, після чого в її обличчя одразу подув вітер, що розвіяв довге чорне волосся дівчини.

-Я розумію як тобі боляче.. Лео.. Мені також дуже боляче, але…

Не дослухавши сестру, Леона вистрибнула у вікно. І Дельфі впустила всі речі та швидко підбігла до цього місця, гучно викрикуючи :

-Лео!!!!!

Блек опустила свою голову, аби побачити в якому стані сестра, але побачила відблиски шерсті та два величезних жовтих ока. Леона без жодної травми приземлилася на котячі лапи та швидко бігла в магічний ліс..

Вона ненавиділа себе за ці почуття, але смерть Барті дійсно вдарила її. Покинувши видимий периметр маєтку, Леона повернулась в своє тіло. Дівчина дививлась на свої руки, котрими згодом торкнулась свого обличчя. Брюнетка дістала зі своєї кишені невеличке люстерко та поглянула в нього.

«Всі навкоколо кажуть , що я вродлива. -Пролунали думки в її голові. – Але я цього не відчуваю. Де ця врода? Де?!»

Леона скривила своє обличчя та жрубнула люстерко в дерево, від чого воно розбилось на декілька частин. Раптово дівчина різко повернула свою голову в бік лісової хащі, з котрої роздався чоловічий голос:

-Сама в лісі? Ще й така красуня?Якщо пам’ять мені не зраджує, в тебе більше немає захисників.

-В мене є багато життів, Долохов, а в тебе ні.

Чоловік зробив ще декілька кроків вперед та оглянув дівчину.

-Можу тебе захищати, -Промовив він же, розпливаючись в мерзенній посмішці.

Леона ледь помітно прищурилась та гучно подібно кішці зашипіла. Аби той відійшов. В її голові пролунали слова Барті, який також обіцяв захищати… Але зараз це все просто гучні слова, аби отримати..

-Ні… -Наче з глибини свідомості пролунало з вуст Леони. – Ні!!! – Повторила вона знову та відійшла від чоловіка простягаючи руку перед собою.

Невже і тоді це все було просто локшиною на її вухах? Але вона повірила, дійсно повірила!!!

-Да чого ти, – промовив чоловік, нічого не розуміючи, – чим сильніший чоловік поряд з жінкою, тим сильніша сама жінка. Я може і не сильніший за Кравча, але…

Леона істерично гаркнула, чим саме і перебила чоловіка. Несподівано її зіниці звузились, а колір очей став бурштиново жовтим. Воно зустрілась поглядом з Антоніном, який продовжував оглядати її. Опустивши погляд на її руки, він побачив як з пучок пальців дівчини з’явились великі, гострі, звірині кігті. Він звів брови до купи та продовжував спостерігати за дівчиною.

Але не встиг чоловік підняти своєї голови, як Лео була вже біля нього. Вона різко розмахнула рукою, наче розрізаючи повітря навколо. Проте в цей ж момент з горла чоловіка фонтаном полилась темно багряна кров, він спробував закрити прорізи руками, але нічого не виходило.

Антонін так само тримався за своє горло, зустрівшись розгубленим поглядом з дівчиною. А на обличчі Леони з’явилась тріумфальна ппосмішка, яка ставала все ширшою з кожним хрипом чоловіка. І Леона з великим захватом спостерігала, як останні краплі життя покидали тіло чоловіка.

Дівчина заплющила очі і її обличчя прийняло звичайний вираз, вона переступила через вже мертвого Смертожера та пішла назад в маєток.

Леона зайшла в свою кімнату та скинула речі з себе на підлогу. І слідом спокійно лягла спати.

«Більше ніякого Барті, ніяких слабкостей.» -Крутилось в голові дівчини, після чого вона занурилась в міцний сон. Про який могла тільки мріяти Дельфі.

Дівчина також повернулась в свою кімнату, вона забрала всі речі Барті, скинула їх до себе на ліжко та згорнувшись клубочком лягла поряд.

На наступний ранок Дельфі відмовилась виходити зі своєї кімнати та відчиняти комусь двері взагалі. Дівчина продовжувала лежати в купі речей чоловіка не реагуючи ні на що. Родині Мелфоїв навіть прийшлось винести двері, аби впевнитись, що вона жива. І, вибивши двері, вони побачили скручену та здавалось без жодних сил дівчину, її очі та ніс були червоними та запухшими.

Драко дуже хотів поговорити з дівчиною, аби зрозуміти, що взагалі робити далі. Але Дельфі ігнорувала всі його спроби вступити в діалог. І юний аристократ просто не розумів, що з нею коїться. І, що найголовніше, що тепер буде з ним!

А ось Леона піднялась зі свого ліжка з першим променем сонця, який завітав, тепер вже в її особисту кімнату. Дівчина сиділа біля великого дзеркала на стільці та уважно розглядала себе. Юначка торкалася свого обличчя кінчиками пальців, намагаючись спробувати зрозуміти себе, спробувати прийняти себе, зробити себе кращою. Вона оглянула стіл, за яким сиділа і зрозуміла, що в неї абсолютно немає косметики, нічого окрім одного чорного олівця для очей. В Гоґвартсі коли вона готувалась до балу, їй допомагали однокурсниці, а зараз…

Брюнетка вскочила з місця та підійшла до шафи. Дівчина відчинила її, дістаючи з середини чорну сукню. Вона колись купила її для Барті, але так і не наважилась вдягнути. Довжина нижче коліна, закрита горловина, та повністю відкриті руки. Але було дещо, що робило цю річ особливою. Це глибокий розріз вдовж ноги.

Проте вже через мить Леона гучно фиркнула та повісила цю сукню назад в шафу.

-Ні.. -Промовила вона сама до себе. -Не зараз. Це все точно не зараз.

Зараз прийшов час розставити всі крапки над ї та закріпитись в цьому світі, довести всім, що вона може бути на вершині.

Дівчина швидко прийняла звірину форму та стрибнула під ліжко.

39.2

Волдеморт сидів на великому шкіряному кріслі, чоловік палив цигарку та запивав густий дим червоним солодким вином. Він нарешті відчував смак цього життя, той смак, який він ніколи не міг відчути. Після цього переродження, щось змінилось. Все навколо стало яскравішим, вино солодшим, жінки здавались гарнішими і все в середині виривалось назовні.

Чоловік відчував таку неймовірну та тріумфальну перемогу. Гоґвартс і так був не захищеним. А через деякий час, коли вся взбучка закінчиться. Він знищить всіх, всіх і стане королем цього світу та буде будувати його так, як забажає.

Вдихаючі повні груди повітря, Волдеморт посміхнувся та поставив свій бокал на стіл.

-Ти захотіла, аби я тебе відчув. – Промовив він, випускаючи зі своїх легень дим.

З-за його спини, граціозно вийшла величезна чорна кішка. І, зупинившись прямісінько навпроти Темного Лорда, Леона повернула собі людське тіло та спрямувала свій погляд на нього.

-Ну, якщо ти прийшла просто розважити мене своєю присутністю, – трохи насмішливо почав він, – Танцюй.

-Я згодна. -Впевнено промовила дівчина, після чого посмішка з обличчя чоловіка швидко злетіла.

– Танцювати?

– Я стану вашою дружиною. -Навіть не поворухнувши жодним нервом свого обличчя, почала брюнетка. – Я буду єдиною дружиною. І більше нікого окрім мене. Я народжу сина. І буду рівною Вам.

Чоловік потушив цигарку об червоний дубовий стіл та в цю ж мить встав з крісла, опиняючись прямо навпроти неї. Волдеморт розправив свої плечі та почав говорити:

-Рівною мені? Ти хочеш бути рівною мені?

-Так. -Чітко затвердила та. – Я не ладна бути одною з ваших жінок для втіх. Я вб’ю кожну хто наблизиться до Вас. Я хочу бути гідною Вас, бути поряд з Вами. І в моєму житті будете лише ви.

Слухаючи це чоловік розстібнув верхній ґудзик своєї сорочки та поглянув дівчині прямісінько в очі. Леона не відводила свого погляду, від котрого навіть в самого Волдеморта ціпеніли кінцівки.

« І що в цій голові?» -Промовив про себе чоловік, також не відводячи очей від дівчини.

Темний Лорд підняв руку та одним пальцем провів по вигину талії Леони, вона опустила погляд, слідкуючи за рухами чоловіка. Але в наступну мить її очі вже були спрямовані на нього. Темний Лорд розім’яв свою шию до хрусту і Леона відчула, що рука чоловіка вже була на її спині. Він підтягнув дівчину до себе і їх вуста майже зустрілись. Леона відкрила свої губи та видихнула гаряче повітря яке одразу вдихнув чоловік.

І, хоч вона і трималась достатньо сміливо, юначка все ще відчувала легкий тремор від присутності такої людини як Волдеморт.В наступну мить, Лео відчула його теплі губи та гіркуватий смак на своїх вустах.

-Ми не одружені. -Промовила вона розриваючи поцілунок.

У відповідь на що, чоловік збуджено рикнув, він занадто довго чекав і вже був ледь взмозі триматись, аби не зрівати з неї весь одяг прямо тут і зараз.

– Я все вирішую тут. – Крізь зуби прогарчав він. – Ти моя дружина. – Додав чоловік закриваючи очі та повертаючись до її губ.

Але Леона підняла свою руку, прикладаючи вказівний палець до своїх вуст, і чоловік одразу зустрівся з цим бар’єром та розплющив свої очі.

-Значить і так просто можете вирішити, що я Вам більше не дружина.

Волдеморт знову стиснув свої зуби та мовчки сів на своє місце, він уважно дивився на Леону яка непорушно стояла навпроти.

-Ти вирішила пограти зі мною? Це небезпечна гра. Розумієш?

-Я вирішила стати вашою дружиною. -Не дослухавши чоловіка, сміливо затвердила вона.

На подив Леони, Волдеморт широко посміхнувся та закусив свій зігнутий палець, який все ще був біля його вуст.

-Хвіст!!!!! -Істерично прокричав він. -Хвіст! Блядська ти дитина!

І за декілька хвилин біля нього з’явився переляканий чоловік, який одразу ж схилив коліно та очікував на доручення.

-Сповісти всіх про позачерговий збір. -Чоловік різко змінився в обличчі, яке знову осяяла посмішка. -В нас свято.

Чоловік ще раз поклонився та заїкаючись повторив:

– В лісі знайшли труп Долохова.. Мій Володарю, на його шиї були сліди звіриних кігтей.Схожі на кігті великої дикої кішки. Проте нанесена травма здається дуже дивно професійною.

Волдеморт одразу перевів погляд на Леону та слідом підняв свої брови. У відповідь на що дівчина високо задерла носа і відвела погляд.

-Хвіст, ти вільний! -Викрикнув він та знову вскочив, близько підходячи до брюнетки. Їх погляди зустрілись, і знову жодного страху в її очах.

-Як це розуміти? Чи може хоч спробуєш виправдатися, що це не ти?!

-Це я. -Абсолютно спокійно відповіла дівчина, прямісінько в вуста чоловіка.

В цю ж мить Темний Лорд дістав свою магічну паличку та провів нею по горлу юначки, зупиняючись на її підборідді.

-Ти думаєш, я не вб’ю тебе, бо жадаю твоєї плоті? -Розлючено промовив Володар.

-Я думаю.. -Почала промовляти брюнетка опускаючи погляд на паличку, а потім знову зазираючи в очі чоловіка. – Що я так жадаю, аби ви вбили мене.

Темний Лорд різко прибрав свою паличку та відійшов в сторону.

-Мій Володарю. -Тоненьким голосом промовила дівчина. – Чи дозволяєте Ви мені піти?

Чоловік розвернувся спрямовуючи погляд на неї.

-Тебе різко став цікавити дозвіл?! -Викрикнув він.

-Він завжди мене цікавив.

Волдеморт зробив декілька повільних кроків опиняючись прямо біля неї, чоловік повернув свою паличку до її шиї та нахилив голову знову накриваючи її вуста поцілунком.

-Вільна.. -Прошепотів він, розриваючи поцілунок та плюхаючись назад в крісло.

Не гаючи часу Леона повернулась в свої покої, її сердце шалено калатало. Ні.. Вона не боялась смерті, можливо якоюсь частиною своєї душі і бажала нарешті знайти спокій в цьому світі. Але зараз вона жадала іншого. І це інше міг дати їй тільки Волдеморт. Нехай Долохов і мав рацію, але все завжди можна змінити.

Нічого не розуміючі Смертожери знову жваво збирались в залі. Подібні новини, змушували людей відчути страшенну напругу, особливо після вчорашніх подій. Невже знову? Невже хтось з них буде наступним? Із присутніх не було лише двох сестер Блек та Долохова.

Чи зміг би Темний Лорд вбити свою рідну доньку? Проте Дельфі розвіяла всі думки та чутки своєю несподіваною появою. Дівчина повільно крокувала до свого місця. Але впізнати в цій постаті ту саму Дельфію Блек Смертожери ледь змогли. Її волосся було геть сплутане та більше нагадувало якусь стару металеву мочалку – дряпалку. На обличчі виднілись залишки туші, яку панянка не дуже вже й старалась прибрати. В її очах читалась порожнеча, яку неприпинно відчувала вона сама.

Дівчина навіть не розуміла навіщо вона взагалі прийшла сюди. Втрачати їй більше нікого, її батько вб’є навряд. А ще й треба якось сповістити його про вагітність. Тоді їй точно кінець. Але тепер на тому світі на неї очікують…

– Я відчуваю вашу напругу. -Перервавши тишу заявив Волдеморт, тільки-но з’явившись в залі. – Сьогодні я дарую вам чудову новину.

І всі одразу спрямували свої погляди на Володаря, лише Дельфі дививлась наче повз нього. Чоловік почав робити повільні кроки впевнено просуваючись вперед. Його рука торкалася кожного стільця, проходячи повз, що змушувало ціпеніти бідолашних, що сиділи на них.

Дельфі помітила, що в кімнаті не було її сестри.

«Невже після їх розмови, – Нав’язливо крутилось в голові Дельфі, – Вона відчула біль після втрати Барті та пішла на емоціях до батька і той… Він вбив і її?»

Проте обличчя чоловіка не покидала посмішка та якесь абсолютне відчуття щастя. І таким його давно ніхто не бачив. Чи взагалі ніколи. Сівши за стіл, той відкинувся на спинці та почав оглядати кожного присутнього.

-Сьогодні важливий день. І ви всі, мої найвідданіші, -Чоловік приклав свою руку до підборіддя та провів по ньому своїм вказівним пальцем, зробивши невелику паузу. – Соратники. Та до чорта, сьогодні можна навіть назвати нас друзями. І тільки сьогодні я дозволяю вам пити скільки душі завгодно, спарюватись з тими, з ким захочете ви!

Волдеморт продовжував ловити на собі розгублені погляди і остаточно насолодившись такою тамуючою інтригою, чоловік все таки продовжив:

-Я хочу представити вам свою дружину.

Темний Лорд підняв свою паличку та взмахнув нею поряд з собою. В цю ж мить біля нього зявився великий стілець, який був дуже подібним до того, на якому сидів сам він.

В цю ж мить на стіл граційно застрибнула чорна кішка, яку не могли оминути своєю увагою жоден. Вона йшла вздовж залишаючи по собі шлейф якоїсь лякаючої величності. І проходячи повз Дельфі, тварина зупинилась та повернула голову зустрівшись з тою поглядами.

Проте Леона зробила фінальний крок та опинилась на самому краї стола. Дівчина зістрибнула з нього та приземлилася на стілець поряд з Волдемортом, в цю ж мить перетворюючись на людину. І, побачивши її, всі навколо дивились лише в сторону юначки. Вона була одягнена в ту саму чорну сукню з глибоким вирізом вздовж ноги, який відкривав її білосніжну шкіру і дівчина знову не залишила байдужим нікого, навіть Темного Лорда, очі котрого одразу ковзнули туди.

Леона була босоніж і проводячи ногою по своїй же голені повільно закинула ногу на ногу та розправила свої плечі. Вона знову подивилась на сестру і високо підняла свою голову, спрямовуючи погляд перед собою.

-Леона Блек. -Промовив Волдеморт перериваючи тишу та здається повертаючи всіх присутніх на цей світ. -Моя дружина.

Дельфі не могла повірити в те, що тільки що почула та побачила. Батько і хто? Хто?! Її сестра. Драко дивився на неї, не стримуючись розплився в посмішці. До жаху знайома ситуація. І може той бумеранг таки існує?

І, не зважаючи на слова чоловіка, обличчя Леони не видало жодної емоції, вона сиділа на стільці наче витягнута струнка.

А Смертожери не розуміючи, як реагувати на таку новину, німо переглядались. Поки Рудольфус не підняв руки та не почав гучно плескати в долоні, що слідом почали робити і інші. І навіть Дельфі ковтнувши всю свою образу і біль, змушена була робити те саме, бо батько вже окинув її тим самим «поглядом».

А ось Темний Лорд продовжував світитись від щастя, чоловік підняв руку та клацнув своїми пальцями, після чого на столах з’явились наповнені келихи червоного вина.

І ще деякий час найвідданіші прихильники Темного Лорда осипали його та Лео лестощами. Пили вино та здавалось забули, що ще вчора на цьому місці вбили одного з них. Людину з котрою вони бились пліч-о-пліч.

Дельфі відчувала себе наче в якійсь паралельній реальності. Де лише в неї вбили коханого, друзів, де всі продовжують веселитися, а Лео..

Дівчата ще дуже довго пропалювали одна одну поглядом, поки Дельфі різко не встала. Слідом дівчина вклонилась та промовила в сторону батька:

-Володарю, прийміть мої щирі привітання. Бажаю вам з вашою новою дружиною мільйон дітей. І аби всі вони були здоровими, а головне хлопчиками. -Після промовленого Дельфі ще раз схилила голову та додала : – З вашого дозволу, я відкланяюсь, бо щось мені зле.

Волдеморт схвалив прохання доньки та дозволив їй піти. Слідом за нею, обережно зі свого місця почала вставати і Леона, міцно опираючись на перила стільця. Але чоловік швидко накрив руку дівчини своєю, даючи їй зрозуміти, що та має сісти назад.

-Мені треба вийти у вбиральню, – Все таки підвівшись затвердила вона.

Погляд чоловіка здавалось пропалював її з середини, але Волдеморт прибрав свою руку та випив келих вина одним великим ковтком.

-Після одразу крокуй до моїх покоїв. Я буду очікувати тебе там. – Промовляючи це Темний Лорд розім’яв свою шию та знову наповнив свій келих.

Леона швидким кроком пішла за Дельфі та, вийшовши з зали, гукнула дівчину, яка вже знаходилась в іншій частині коридору. Блек озирнулась і одразу повернулась до сестри , дівчата почали крокувати одна одній на зустріч і, нарешті зустрівшись, Дельфі схрестила свої руки на грудях та почала уважно роздивлятись сестру.

-Кажи все, що хотіла. -Промовила Леона, дивлячись їй прямо в очі. -Я бачила всі твої погляди. Чи ти говориш тільки тоді, коли знаєш, що тобі нічого за це не буде?

– Я просто не розумію. – Все таки почала Дельфі. -Не розумію, як ти так можеш: вчора помер твій коханий, сьогодні ти дружина мого батька. І на твоєму обличчі немає ні краплі смутку. Коли ми розмовляли з тобою, ти запевняла, що кохаєш його, що він єдиний..

– Правильно, Дельфі. -Перебиваючи затвердила Леона. -Саме наша розмова допомогла мені бути там, де я знаходжусь. Кохання? -Продовжила вона. – Лежати в купі багна? Принижуватись? Бути зрадженою? Ні.. Якби Кравч не помер, я би зробила все, аби вбити його особисто. Бо всі, хто стоїть на моєму шляху, будуть знищені. А тепер.. – Лео відштовхнула рукою Дельфі в сторону та промовила : – Геть з моєї дороги та захлинайся в своїх шмарклях сама, доню!

Дівчина продовжувала стояти та терти своє плече. Вона дивилась як Лео йде, зникаючи десь в пітьмі коридору.

А сама брюнетка прямувала до кімнати вже свого чоловіка. І дівчина прекрасно розуміла навіщо.

Вона впевнено штовхнула двері та без попередження зайшла в кімнату чоловіка. Він стояв навпроти вікна та як раз допалював цигарку. І Леона вдихнула цей аромат та роздратовано заплющила очі.

-Навіть не постукала. -Промовив він, затушуючи цигарку і крокуючи в сторону Леони.

-Я дружина. Можу заходити, до свого чоловіка, коли захочу. – Затвердила дівчина не опускаючи погляду.

-Ти ба… -Протяжно промовив Волдеморт. – Я зрозуміти не можу, ти не вихована чи абсолютно безстрашна?

-Мене виховали так, аби я нічого не боялась.

Темний Лорд розплився в посмішці та провів пальцем по талії дівчини.

-Всі наречені носять білі сукні. А ти в чорній. – Прошипів він, наблизившись ще ближче.

Але дівчина стояла наче вкопана здавалось намагаючись заглянути прямісінько в його душу, якої в нього ніколи й не було.

-Якби ви хотіли всіх, ви би не одружитись на мені.

І в цей момент Волдеморт зрушив з місця та почав обходити дівчину, зупинившись за її спиною та знову проводячи своїм пальцем по оголений частині спини дружини.

-А ти стала ще сміливішою. Раніше здригалась від моїх дротиків. -Ледь чутно прошепотів він.

-А ви раніше не одружувались на мені.

Чоловік знову посміхнувся та відповів:

-А я думаю не в цьому річ. Чи розбилась твоя душа на мільйон кришталиків, коли твоє таке щире кохання виявилось звичайним фарсом і грою?

Волдеморт відчував як сердце дівчини починало несамовито калатати, але несподівано для нього самого вона одразу відповіла:

-Моя душа розбилася, коли ви не дали мені можливості вбити його власноруч.

І після цих слів, Темний Лорд голосно видихнув повітря зі своїх грудей та різко притиснувся до тіла юначки, досі залишаючись позаду неї. Його долоні ковзнули збоку стегон дівчини чіпляючись пальцями за її сукню. І Леона заплющила очі та також видихнула повітря, відчуваючи, як чоловік повільно тягне її сукню вгору.

-М-мій Лорд..

-М?? – Майже прогарчав той їй на вухо.

– Ви же хотіли нащадка, ну.. -Зробивши невелику паузу промовила вона. -Аби .. Аби я народила його вам.

-Я і зараз цього хочу, я би сказав навіть дуже. -Відповів Волдеморт, проводячи своїм язиком по вуху юначки.

– Зараз не той день. В мене немає овуляції. – Впевнено промовила дівчина, роблячи крок вперед та вириваючись тим самим з лещат чоловіка.

І це все вже не на жарт роздратувало чоловіка. Він різко потягнув дівчину назад та розвернув до себе обличчям. Темний Лорд ще раз оглянув її та схопився рукою за її потилицю наближаючи до себе.

-Ти забулась, дружино! -Рявкнув той їй в обличчя.

– А то що? Так само підвищивши тон повідомила вона. -Що? Вб’єте мене? Вбивайте, мені все одно! Будете погрожувати мені, що вб’єте когось з моїх рідних? В мене нікого немає, нікого не залишилось. Я знищила всіх! -Дівчина зробила невелику паузу та опустила погляд на його губи. -Окрім.. -Леона понизила тон, та прошепотіла піднімаючи погляд до шалених очей чоловіка. – Тебе.

І це нахабство в перемішку з шаленою сміливістю та неймовірною вродою здавалось повністю затьмарили чоловіку розум. Він давно жадав її плоті і притягнувши дівчину ще ближче до себе пристрасно поцілував. І Леона знову відчула як її сукня зрадницьки підіймається вгору.. І не дарма вона так не любила це кляте вбрання.

І не те, щоб вона вже так сильно не бажала цього чоловіка. Суть полягала в тому, що якщо вона завагітніє зараз, вона просто не буде знати чия ця дитина. А сказати про це Волдеморту буде рівносильно підписати собі реальний смертний вирок. А в неї на це життя були вже інші плани.

І Темний Лорд знову розвернув дівчину до себе задом почав крокувати вперед, напрявляючись до свого ліжка. Леона намагалась згенерувати щось геніальне в своїй голові. Але в дівчини абсолютно нічого не виходило. І усвідомлення, що вдіяти вона більше нічого не може прийшло тоді, коли вона відчула, що Волдеморт вже починає нахиляти її вперед.

І дівчина різко випрямилась та розвернулась обличчям до нього.

-Леоно… -Роздратовано прошепотів той, блукаючи руками по її тілу.

Але несподівано для нього самого, юначка розвернула і його і вже він стояв спиною до свого ліжка.

В голові дівчини лунали голоси Дельфі, вона добре пам’ятала, що по своїй дуже прекрасній щедрості радила їй та. Вона штовхнула Темного Лорда руками і той впав спиною на своє ж ліжко. Від несподіванки чоловік широко вирячив свої очі та трохи привстав, опираючись на свої лікті.

Але Леона швидко опинилась на тому самому ліжку та підбиралась наче хижачка до нього. Дівчина сіла зверху чоловіка та поклала руки йому на плечі, втискаючи його в ліжко. Аби той ліг назад.

Міміка Волдеморта почала активно виражатися і він вже почав щось промовляти, але в цю ж мить, Леона почала знімати свою сукню через голову, відкидаючи її в сторону.

І Темний Лорд здавалось зажував свого язика. Його очі жадібно роздивлялись її тіло а руки вже тягнулись в бажанні доторкнутися до цієї неймовірно манкої шкіри.

-Стоп. -Наказовим тоном промовила дівчина.

-Ле-о-ноо.. -По складах прогарчав той. Проте в цю ж мить зупинив свої руки.

Брюнетка закусила губу та опустила погляд на груди чоловіка.

-Сорочка зайва. Знімай.

Темний Лорд гучно засміявся та відкинув голову назад. Його жахливо дратувала така не звична для нього надмінність. І як вона взагалі дозволяє так поводитись з ним. Але зграя мурашок, яка пробіглась по його тілу змушувала прийняти цю гру і чоловік вже розстібав свою сорочку, але пальці зрадливо промахувались, що ще більше дратувало його. Чоловік стиснув руки в кулаки та вдарив зі всієї сили по ліжку, слідом він схопив дружину за стегна та міцно притиснув до себе. І дівчина дуже добре відчула, куди прилинула майже вся кров з його голови. В цей момент Леона сама потягнула руки до сорочки, та одним різким рухом розірвала її.

І знову все не так як він бажав, відірвані ґудзики здавалось зводили чоловіка з розуму тому він уважно сконцентрувався на них та міцно стиснув зуби.

Волдеморт різко встав вже бажаючи виписати добрячого покарання за таку нахабність, але наблизившись своїм обличчям до обличчя дівчини, знову німо застиг, відчуваючи на собі її дихання. Руки Володаря ковзнули до її спини а вуста вже тягнулись аби знову поєднатись в поцілунку. Але дівчина ледь помітно відсунулась.

-То все таки. Ви хочете просто дитину чи мене? – Несподівано пролунало з вуст Леони.

І Темний Лорд заплющив свої очі та гучно видихнув. Лео наблизилась до нього і відчувши, що той знову намагається її поцілувати обережно віддалилась. Вона відчувала шалене напруження чоловіка. Та в цю ж мить Володар відчув як її руки наблизились до його брюк. Дівчина нахабно спустила їх все ще залишаючись зверху. Погляди подружжя зустрілись. І Лео повторила своє питання:

-То чого мій Володар бажає, просто дитину чи мене?

Вона дуже добре бачила, що той фактично згорає від накрившого його бажання. Чоловік привстав та наблизився до її губ. Він міцно стиснув її стегна, але не дивлячись на це, дівчина знову ухилилась від поцілунку та ледь чутно промовила:

-Тш…

Після чого знову штовхнула чоловіка за плечі аби той ліг на спину і чоловік зробив це залишаючи свої руки на її стегнах. Але і це не влаштувало юначку. Вона торкнулась своїми пальцями його рук та розчепила їх, відкладаючи на ліжко. Несподівано Леона схопила свою магічну паличку, яка все ще залишалась неподалік та взмахнула нею. І руки чоловіка різко піднялись над ним та втиснулись в бильце ліжка. Він знову гучно гаркнув та сіпався намагаючись звільнитись.

-Я вб’ю тебе! -Нестримано прокричав чоловік.

Але брюнетка продовжувала бути абсолютно спокійна та проводила пальцями з нижньої частини його живота до грудей. Леона оглянула випуклі ключиці чоловіка та нахилилась проводячи по ним губами. Дівчина осипала його поцілунками, і хоч чоловік і висмикувався та істерично викрикував її ім’я, Лео дійшла до його вуха та прошепотіла.

-Вб’єш, але спочатку я тебе трахну.

І Володар навіть не встиг нікого сказати, тому що саме після цих слів, він відчув як пальці дівчини торкнулись його прутня і спрямували його в середину свого лона. Чоловік н протяжно рикнув, спостерігаючи за тим як тіло Лео скоротилось від його присутності в ній. Волдеморт дивився в очі дівчини і вона так само підтримувала з ним зоровий контакт починаючи колові рухи своїми стегнами, уважно спостерігаючи за тим, як змінюється вираз обличчя Темного Лорда. Вона продовжувала проводити своїми руками по його тілу, по його сильно вираженим венам на руках та ключицях, з кожним рухом прискорюючи свій темп.

Леона уважно вдивлялась в його обличчя, намагаючись спіймати кожну емоцію, кожен його подих. І чоловік глибоко дихав, жадібно хапаючи кожен ковток повітря.

-Звільни руки! -Наказовим тоном промовив Волдеморт.

Але Леона лише похитала головою в знак відмови.

-Я не ладна помирати, поки ти не закінчиш, я тримаю своє слово.

-О ніі… -Крізь стогін прогарчав Волдеморт – Обіцяю , що вбивати тебе я точно не буду! – Додав чоловік звиваючись під дівчиною наче змія.

Леона не припиняла рухатись та знову взялась за свою магічну паличку взмахуючи нею на рівні рук чоловіка.

І як тільки Темний Лорд отримав таку довгоочікувану волю, він швидко схопився за стегна дівчини, а слідом вирвав з її рук паличку та в мить опинитися зверху сам, не виходячи з неї.

Чоловік підставив паличку до горла дівчини, розлючено дивлячись їй в очі в яких і зараз не було ні краплі страху.

-Невже сам Лорд Волдеморт не стримує свої слова? -Промовила вона ж.

Чоловік посміхнувся та одразу ж відповів:

-Ти сьогодні перейшла всі можливі межі, а тепер ще й ім’я моє назвала.

Його рука продовжувала тримати паличку а пальці Леони торкнулись його спини обережно проводячи по ній.

-Круціо! -Крізь зуби рявкнув Темний Лорд.

І тіло дівчини одразу ж почало битись в судомах від болю. В цей момент очі Темного Лорда почали відблискувати в темряві. Він відчував як скорочуються її м’язи і як дівчина скиглить від болю в його руках.

Але несподівано для нього, Леона почала глибоко та протяжно дихати вигинаючись під ним. І те саме скиглення набувало іншого характеру, переростаючи в протяжний стогін.

На руках дівчини з’явились кігті і вона що є сили впилась ними в спину чоловіка, залишаючи за собою глибокі прорізи, з яких сочилась кров. Її тіло скорочувалось та билось в хвилях задоволення, яке накривало її все сильніше і сильніше.

І як тільки Волдеморт зрозумів що відбувається, він широко розплющив і зустрічаючись з очами дівчини, яка в цей раз сама накрила його вуста поцілунком і слідом прошепотіла йому на вухо:

-Дякую, але я планувала аби закінчив ти.

Німий шок оговтав Темного Лорда, він був здивований, захоплений і в одночас переповнений бажанням. І те що відбувалось навіть не могло конкурувати з його найпотужнішими бажаннями з якими він вже не бажав боротись починаючи рухатись в ній, поштовх за поштовхом, різкий та глибокий, Леона впивалась зубами в його плечі а той все швидше та глибше продовжував діставатись до свого піку.

І довго очікувати цього не знадобилось адже вже через декілька хвилин Темний Лорд гучно та протяжно застогнав, міцно стискаючи та наповнюючи її своєю насолодою.

Чоловік впав поряд, проводячи долонями по своєму обличчю, намагаючись повернутись в цей всесвіт. Леона ж мовчки дивилась в стелю та глибоко дихала. Волдеморт повернув свою голову до неї, починаючи розглядати дружину.

Але та несподівано вскочила з ліжка та рукою підтягнула до себе свої речі.

-Я думав ти залишишся на ніч. -Промовив він, не відводячи очей.

-Ніч вже дуже скоро закінчується. -Відповіла вона, пірнаючи в свою метаформу.

Вона залишила Темного Лорда одного разом з усіма своїми речами, які дівчина так і не вдягнула на себе.

39.3

Проходили дні, за якими тягнулись і тижні. Всі навколо продовжували гучно святкували остаточну перемогу над всесвітнім злом. Дельфі стала без перебільшення героїнею всього магічного світу, яка ще так феєрично зникла з усіх радарів. Проте сама Блек все ще не могла змиритися зі смертю своїх найближчих. Вона весь час проводила в своїй кімнаті ні на мить не розстаючись з речами Барті, які вже навіть майже втратили його аромат.

Єдине щастя полягало в тому, що батько не наполягав з весіллям, проте це водночас було і її якорем, бо дуже скоро вона більше не зможе приховувати свою вагітність. І зараз звичайно ні про які аборти йти мова не мала. Все про що мріяла Дельфі, аби народився хлопчик, який буде схожим на Барті і якого прийме її батько та не зруйнує його життя. Це була б єдина мотивація не піти й цього світу. Адже весь їх план зі Скабіором зірвався. І Реґулус перестав давати можливість себе знати.

А ось батько самого Кравча не покидав надії знайти свого сина. Він відчув хоч маленьку надію вимолити в нього пробачення, спробувати дізнатись його. Та надолужити весь той час, який він втратив по своїй особистій тупості. І чоловік навіть і підозрювати не міг, що його сина вже немає в живих.

Орден Фенікса більше не існував як бойова та захисна організація, де кожен намагався побудувати своє життя по новому. Хоч і родина Візлі ніяк не могла оговтатися після всього того, що завалилось на їх плечі. Рон досі страждав через втрату Герміони та її дитини, він карав себе, ненавидів, їх дружба з Гаррі закінчилась, і після випускного вони навіть не бачилися.

В маєтку Волдеморта, також панувала злагода. На диво весь час пройшов без жодного казусного чи трагічного моменту, всі ще довго святкували весілля Володаря, а сам чоловік відчував, що в його руках знаходився скарб, про який він і уявити не міг за стільки років його існування. І цим скарбом була Леона.

Це все було ще одною причиною чому Дельфі здавалось сходила з розуму. Проте була єдина людина, яка на диво підтримувала її. І це був Рудольфус. Чоловік намагався зробити все, аби вона забула про Барті, забула по Скабіора і почала жити нове життя, він брехав їй про матір, аби не вбивати дівчину остаточно. Проте вона єдине, що залишилось від кохання всього його життя. І та Белла, яка так чекала на дитину безмежно хотіла, аби вона була щасливою.

Дельфі продовжувала лежати в ліжку обіймаючи подушку на яку була одягнена футболка Кравча. Після довгого стукоту та повного ігнорування його, в кімнату зайшов Рудольфус. Чоловік обережно присів на край ліжка.

-Пройшло вже більше місця. Відпусти його… -Промовив чоловік, спостерігаючи, як з очей дівчини крапають сльози.

-Да хоч роки.. -Схлипуючи затвердила Блек. – Я ніколи його не відпущу. Ніколи.

-Пройде час і..

-Да який час!? Який!? -Викрикнула Дельфі встаючи з ліжка та витираючи свої сльози. – Досить говорити цими всіми стандартини фразами! Ти би забув маму? Забув?- Побачивши як Рудольфус приховав погляд після почутого, Дельфі продовжила: – Не забув би!!! Час не лікує! Я кохаю його! А зараз навіть не можу попрощатися з ним! Єдиною людиною, яка знала де він похоронений, був Скабіор!

Рудольфус заплющив очі, та гучно видихнув. Дельфі не знала, що він володів цією інформацією і сам чоловік не бажав, аби його донька переживала ще раз всі ці жахливі емоції, тому весь час мовчав.

-Ти знаєш де в зачарованому лісі вічно червоні клени? -Ховаючи погляд промовив чоловік.

Очі Дельфі розплющились, дівчина підскочила та викрикнула:

-Це ж місце.. Барті розповідав мені про нього! -То це там? І ти все знав?! – Сполохано викрикнула дівчина.

Блек швидко вскочила з ліжка та швидко побігла до ще відкритих вхідних дверей.

-Дельфі, зачекай! -Також крикнув їй в слід вітчим. – Там гроза збирається!

Але брюнетка не слухала його і що є сили неслась, аби все таки знайти те саме місце.

Дельфі швидко бігла лісом оглядаючи все навколо.

-І де ж це кляте місце?! – Промовила сама до себе прибираючи прядку волосся зі свого обличчя. -Треба було слухати Скабіора! Коли він розповідав про ці червоні клени чи дуби.. Ааа…. -Також бубніла собі під ніс вона.

Раптово дівчина прищурила очі, та побачила невеликий червоний листок, який ледь проглядався крізь густі лісові хащі. Вона одразу почала пробиратись в це місце, абсолютно ігноруючи наявність стежки неподалік, яка особисто вела в те ж саме місце.

Блек вийшла з хащі та озирнулась, на схилі вона одразу побачила гірку свіжої землі. Її серде почало несамовито калатати. Дельфі стояла та дивилась на це місце. Страшенне відчуття фінальної крапки. Бо поки вона не бачила його могили, в голові дівчини він все ще був живий. Хоч і останній подих чоловіка був на її руках. Завжди в сердці таїться якась абсолютно абсурдна, але надія. А що, якщо його врятували, ховають, чи Скабіор знав якесь чудо закляття?

Брюнетка почала крокувати до могили та сіла навпроти. Вона не знала, що робити, але так хотілось просто бути поряд.

-Якби я не була такою ідіоткою, Кравч, ти був би живий. -Дівчина поклала свою руку на землю та продовжила говорити. -Знаєш, в мене вже відчуття, що помирають всі люди яких я вважала рідними. Ти, Герміона, Сіріус… -Блек глибоко видихнула, її голос охоплював тремор, але вона все ще говорила. – Ти вже знаєш, що Скабіор помер? Напевно ви там разом в якомусь місті, де спочивають такі придурошні, як ми з вами. – З очей брюнетки покотились сльози але дівчина в цю ж секунду витерла їх та почала посміхатись. – Я знаю, що ти б зараз швидко змусив би мене посміхнутись , ти завжди так робив, а я не цінувала. Мені здавалось, що в нас вже життя попереду. А зааааараз. – Протяжним і тремтячим голосом затвердила вона : – Ти б щось сказав гострого про вік Луціуса, аби спробувала вколоти тебе сильніше. Ти постійно вибачався, а я завжди робила тобі боляче і вважала винним в всьому тебе. Я не розуміла як тобі важко, що ти пережив і навіть будучи не в своєму розумі ти продовжував боротись з собою. А я завжди тобі заважала. Напевно ти був би таким щасливим, якби не зустрів мене. Ви з Лео були гарною парою. І вона цінувала тебе, чула, намагалась знайти до тебе шлях. А я і тут все зруйнувала. І в її житті, і в твоєму. Я правда намагалась вам допомогти, а зараз вона дружина мого батька. Уявляєш? Тепер в мене є матуся. Я розумію чому все так, розумію, але не хочу а це вірити.

З очей дівчини рікою лились гіркі сльози які вона вже не могла стримувати. Хмари над лісом ставали все густішими, але Дельфі цього навіть не помічала. Їй так хотілось обійняти Барті. Від нього завжди йшло якесь особливе тепло. Блек відчувала страшенний біль, який скручувавсь у великий ком в середині її грудної клітини. Дівчина просто лягла в свіжу землю скручуючись в форму ембріона, міцно притискаючи свої ноги до себе.

-Можливо ти станеш батьком. -Прошепотіла вона щокою торкаючись землі. -Не знаю чи був би ти щасливий, але я так хочу аби малюк був від тебе. В мене залишиться хоч щось, чуєш мене?

На обличчя дівчини почав крапати дощ, який змішувався з її сльозами. Небо осяяла яскрава блискавка, слідом за котрою гучний грім, але Дельфі навіть не поворухнулась намагаючись глибше забуритись в землю.

Чарівний ліс накрила потужна гроза. Проте панянка не збиралась покидати його і якби вона могла, вона б вічно лежала тут аби просто побути з ним.

Драко ж обшував вже весь маєток, не розуміючи, де ж йому знайти свою, трясця його, наречену.. В маєтку блондин зустрів Рудольфуса, який розповів і йому про це місце. Чоловік сподівався, що хлопець зможе підібрати правильні слова. Вони все таки родина.

З тих самих лісових хащ вийшов Драко, який одразу оглянув дівчину та мовчки сів поряд.

-Дельфі.. -Промовив хлопець дивлячись на неї.

Дівчина припіднялась опираючись на свої руки і спрямувала спустошений погляд на нього.

-Рудольфус сказав, що ти тут. Що з твоїм виглядом? Тебе наче в вигрібну яку кинули.

-Тебе хвилює вигляд?! Тебе хвилює мій вигляд? – Надривно повторила Дельфі сідаючи на коліна та стискаючи землю під своїми руками. – Хто як не ти, довбень, має розуміти мій вигляд! Ти втратив Герміону! Ти втратив своє кохання! Да чи тобі взагалі похуй було на неї!? Як ти так просто живеш з таким болем?!

Драко опустив погляд та глибоко видихнув заплющуючи свої очі.

-Я маю триматись, я не можу її повернути, але життя йде, я маю виховати нашого сина. Знаєш.. -Хлопець знову зітхнув та подивився на дівчину, яку здавалось викручувало від болю. – Я часто думаю, що вона жива. Просто пішла від мене, обрала краще життя і зараз дуже-дуже щаслива. А я тут просто розплачуюсь за всі свої помилки та тупість. І нам потрібно думати як вижити, Дельфі. І тепер думати потрібно швидше. -Хлопець жадібно ковтнув повітря та крізь зуби додав: – Моя матір померла.

-Щ-що? Як?! – Гучно викрикнула Дельфі, простягаючи руку та кладучи її на ногу брату.

-Северус.. Її вбив клятий Северус. Про це розповіла покоївка після допиту. Його шукають, але цього клятого… -Драко знову гучно ковтнув свою слину, та продовжив: – Його ніде немає. Останній раз його бачили біля річки..

-Треба швидше одружитись. – Схлипуючи та витираючи носа повідомила дівчина.

-Швидше? – Здивовано переспитав той. Хлопець не розумів, чому Дельфі так швидко перевела тему, да ще й на яку. -Я думав ми будемо тягнути до останнього. Ти не повіриш, Блек, але я не дуже хочу одружуватись на своїй сестрі. І.. Волдеморт буде чекати на поповнення, а я з тобою спати не буду.

-Це і не потрібно…

-Знайшла ще одного коханця, як свого клятого Кравча? Навіщо тільки родину мою руйнувати було. Від тебе всі біди, Дельфі.

Блек повернула голову в сторону хлопця, її очі набули несамовитої злості. Дівчина різко встала та пішла вперед.

-Це твоя родина зруйнувала моє життя! -Промовила вона прямо в обличчя хлопця. – Це твій батько підставив Барті! Через нього він помер! Я не змушувала твого батька знайомитись зі мною в барі, не змушувала бігати до мене і не змушувала зі мною спати! Я не знала, що він одружений! Я не знала, що він твій батько!

-Але потім ти ж дізналась! – Не стримано також викрикнув у відповідь він.

-Да щоб тебе!! Із всього, що я сказала ти зачепився за це?! А в Луціуса пам’ять відшибло?! Він в нас живе в паралельній реальності де тебе та твоєї матері не було!?

-Ти перекручуєш!

– Я не договорила! Ти ненавидиш мене! Я знаю, то дивись на мене і тішся, твій батько знищив мене! Все, що було важливим для мене знаходиться тут, під землею!Я кохала Барті! Я кохала лише його. А іншу частину мого життя переварила величезна змія!

Драко гучно цокнув та закотив свої очі.

-Я не можу забігти в минуле та щось змінити! Треба жити далі, Дельфі! А зараз ти вже битий місяць ведеш себе, як велика страдалиця!

В мить очі Дельфі широко розплющились, дівчина жадібно хапнула повітря та швидко рванула з місця.

-Забігти в минуле. -Бубніла вона ж собі під ніс вона. – Як же я одразу не здогадалась.

Блек бігла босоніж через ліс, гострі гілки чіплялись за тіло та залишали за собою царапини, її ноги також були пошкодженні, але дівчина зовсім не відчувала болю. Через декілька хвилин перед нею була хатина Реґулуса.

-Є! -Викрикнула Дельфі. -Є.. Показалась, грьобаний ти шматок дерева!!

Дельфі вірвалась в середину, де її зустріла Тонкс , яка як раз колисала на руках маленького Абрахаса. І, побачивши Блек, молода мама з жахом огляділа її та запитала.

-Дельфі. Де ти була! Де ти була весь цей час?!

Проте вона ігнорувала всі поставленні їй запитання.

-Де Реґулус!? -Викрикнула вона, після чого гучно заплакав малюк.

-Тш.. -Прошепотіла Тонкс, починаючи дужче гойдати його. -Я не знаю, не кричи! Ніхто ж не помер!

-Барті та Скабіор! – Тремтячим голосом відповіла та. – Тепер я можу кричати?

І після цієї новини Дора швидко змінилась в обличчі.

-Щ-що? -Жінка швидко поклала малюка в колиску та знову підбігла до Дельфі. – Скабіор? Як це сталось.

Але замість пояснень Блек повторила по складам:

-Де шариться Реґулус?! Насрати -Додала вона ж.

Дельфі почала швидко вивертати всі полички та шафи, вона шукала річ, яка залишилась лише в нього. Дівчина добре знала, що ці магічні предмети були всі знищені і останній залишався в Реґулуса. І, як вважали всі інші, знаходився він на дні магічного озера.

-Це шукаєш? -Несподівано роздався голос чоловіка позаду.

Його рука була витягнута, а між пальцями затиснутий ланцюг з великим круглим медальйоном в середині котрого знаходився пісочний годинник.

Блек швидко підбіга та спробувала вирвати річ з рук чоловіка, але він швидко сховав її в кишеню та продовжив дивитись на неї.

-Ти все ще повільна, Блек. -Промовив він же. -Ти маєш ставати сильнішою, а не займатись цією фігнею. Ти хотіла бути сама, ти хотіла не залежати від чоловіків. Тепер ти можеш повністю зайнятись собою, не поглядаючи на Кравча.

-Вони були твоїми друзями! -Нестримано викрикнула Дельфі. -Як ти так можеш!?

-В мене немає друзів. Все йде як має йти. За свої вчинки люди мають відповідати. Вони відповіли. А ти продовжуєш бути сентименталіною слабочкою. І місяця не протрималась, аби не прибігти сюди і не спробувати змінити минуле. Як і Кравч, який готовий був віддати своє життя, аби я підняв тебе з того світу.

Дельфі глибоко дихала і здавалось ось ось просто розмаже по стінці свого любого дядечка. Але несподівано дівчина видихнула, вона продовжувала дивитись в очі Реґулусу та посміхнулась.

-Ти маєш рацію. -Відповіла вона. -Я маю бути сильнішою. Навчатись та йти до своїх цілей. І їх не повернути. Який ідіот зсуне плити часу через якусь там людину..

Почувши це Реґулус також посміхнувся та в цю ж мить промовив:

-А ти не безнадійна, Дельфі.

-Звичайно не безнадійна. – Вона зробила невелику паузу та прибрала порядку волосся зі свого обличчя. -Я ідіотка.

Дівчина різко схопилась за плечі чоловіка та коліном нанесла сильний удар прямісінько в в «сердце» пахової зони Реґулуса. І він одразу вскрикнув, скрючившись наче велика морська креветка.

Не гаючи часу, Блек нахабно заснула свою руку в його кишеню та дістала маховик часу, да так швидко , що бідолашний навіть не встиг відреагувати.

-Не смій!! -Крізь біль викрикнув чоловік, простягаючи руку вперед.

Але Дельфі почала швидше закручувати маховик і перед її очима почали наче блимати різні моменти її життя. Дівчина хотіла повернутись в день битви, врятувати Пенсі, всіх. Але Реґулус черз крик розігнувся та спробував атакувати. Проте Блек швидко зупинила маховик та зникла.

Вона опинилась в лісі, між деревами і, повернувши голову вона побачила як втікає від Барті, від живого Барті! Як чоловік злиться та намагається вдягтися. Дельфі вибігла з кущів та буквально застрибнула на нього обіймаючи його до хрусту кісток.

-Блек, ти зовсім йобнута?! -Рявкнув той, та трохи відсторонив брюнетку від себе. Але оглянувши дівчину він дуже швидко змінився в обличчі.

-Ти ж в іншу сторону побігла… і… Ти шо така худа? Тааак..- Протяжно промовив він же, розправляючи руки в боки. Що відбувається?

Чоловік поглянув в те місце в яке ще декілька хвилин тому, побігла Делфі і повернув погляд на дівчину, яка стояла перед ним.

-Барті, часу немає! Зараз мене зустріне Луціус! -Почала Блек намагаючись стримати свій тремор. – Він намагатиметься мене… -Дівчина ковтнула свою слину та продовжила. – Взяти…

-Чогоо?! – Перебив її Кравч, намагаючись зірвалися з місця.

Але Блек схопила його руку та зупинила.

-Ось саме цього робити не потрібно. Я з майбутнього!

Кравч прищурився але в мить його очі широко розплющились та долоня ляснула себе по обличчю.

-Ти скористалась маховиком?! Ти дурна?!

-Ти помер!!! -Істерично викрикнула Блек. -Ти помер, Барті. -Повторила вона вже тихіше, торкаючись долонею його обличчя. Скабіор помер.

-Да що там в біса відбулось?

-Ти відфігачив Мелфоя, а він пішов до батька. Він вбив тебе, вважаючи твої дії зрадою. І Скабіора також вбив він. Ти маєш просто захистити мене, не наносячи Мелфою значних ран!! І тоді…

І тоді Барті зірвався з місця та побіг в тому напрямку, в якому побігла Дельфі з його реальності.

-Барті! -Викрикнула дівчина, намагаючись впевнитись в тому, що Кравч все зрозумів.

-Тобі там зараз дуже страшно. – На останок промовив він не зупиняючись. – А я тут розмовляю!

Сказане Кравчем мало заспокоїло дівчину, тому вона обережно покрокувала слідом за чоловіком. І на великий подив Дельфі, коли вона дібралась до місця, Луціус вже був «ліквідований» Чоловік лежав на землі, зв’язаний мотузками, а Барті міцно її обіймав.

Блек посміхнулась і саме в цей момент Кравч помітив її в кущах. Дівчина підняла маховик, та прокрутила назад, аби повернутись вже в свій час. Дельфі повернулась в ту саму хатину, на те саме місце. Блек глибоко вдихнула повітря та посміхнулась.

-Тобто аби ти зрозуміла, що я тобі потрібен, мені потрібно було здохнути?!

Почувши голос Барті за своєю спиною Дельфі гучно закашлялась та намагалась вдихнути повітря назад. Дівчина повернулась до чоловіка і через декілька секунд все таки відкашлялась.

-А тобі аби врятувати мене, віддати своє життя?

Кравч звів свої вуста до купи і уважно дивився на зморену дівчину.

-Мг.. Реґулус значить. -Скреґочучи зубами затвердив той.

Молодики мовчки дивились одне на одного. І ні Дельфія, ні Барті не розуміли, що взагалі варто казати.

Блек так само відмовила йому тоді, після всієї цієї котовасії. Тому Смертожер просто не розумів, як себе поводити. І хто вони одне одному?

-Значить Реґулус. -Перервав мовчання та затвердив відповідь на своє ж запитання.

Дельфі заплющила очі та розвернулась аби піти. Проте Барті обережно розвернув її та міцно обійняв. І дівчина, що є сили пригорнулась до його грудей. Все скінчено, він живий. Живий він, живий!

Молодики мовчали.. Барті занурився своїм носом в волосся Дельфі та крізь посмішку прошепотів їй на вухо:

-От скажи чесно, Блек. Ти дуже сильно ревіла, коли я помер?

І почувши це, панянка різко підскочила та відштовхнула чоловіка від себе.

-Ти ідіот чи так? – Крикнула вона, активно розмахуючи руками.

-Я знаааав. -Протяжно затвердив той. -Тооочно ревіла.

-Я тебе зараз назад закопаю! Я пам’ятаю куди!

-Не закопаєш. -Посміхаючись повідомив Кравч.

Дельфі зробила крок вперед та простягнула свій вказівний палець.

-Закопаю! Ще й як закопаю. – Блек продемонструвала чоловіку дві свої руки тикаючи ними прямо йому в обличчя. – Ось цими руками, Кравч! Особисто!

Барті почав гучно сміятись та зняв з пальців дівчини ціпок з маховиком.І саме в цей час цих двох застав розлючений Реґулус, який звичайно помітив пропажу за весь цей час. Та зрозумів, що хтось вирішив пограти з часом.

-То все таки це ви! -Рявкнув чоловік. -Ви хоч уявляєте, що ви вдвох натворили!

-Натворили?! -Розвертаючись до чоловіка також підвищила тон дівчина. – Ми натворили?! Я рятувала людину яку я кохаю! Яка померла через мене!

-Це все не вартує небезпеки ігор з часом, Дельфія!

-Оооо… -Протяжно зойкнув Кравч. -То все таки кохану!?

-Закрий рота! – В один голос крикнули на чоловіка родичі у відповідь на що, чоловік мовчки почухав свою брову.

-Звичайно, ти ж нікого не любиш! -Продовжувала Блек. – Ніхто тобі не потрібен! Весь такий холодний Мен, який розумніший за всіх.

-Тааак Дельфі! Уяви собі! Розумніший, тому я живий! Тому я стою перед тобою і затверджую, що ви вдвох останні ідіоти! І поки живий один з вас, ви вдвох назавжди будете слабкими!

-А ти назавжди будеш жити в своїй розвалюсі! Один! В обіймах своєї чудо сили! От і загнись тут!

І як же Блек дратувала його в цей самий період і чоловік не розумів, що то за відчуття, чи вплив горокраксу, чи то просто базова комплектація цієї особи, але ніхто окрім неї не мій його вивести з себе на стільки, що хотілось взяти щось важке та забити людину в підлогу як цвях!

І Реґулус вже приготувався відповідати, як його відволік дзвінкий звук, який наповнював його будинок. Це був маховик, який Кравч випустив з своїх рук та що є сили гупнув його ногою, від чого він розбився на сотні крихт. Чоловік швидко підтягнув Дельфі до себе і молодики швидко зникли зі свого місця, опиняючись в кімнаті Блек.

-Барті! -Гучно викрикнула дівчина відштовхуючи чоловіка. -Він нас по стінці розмаже!

-Мені дуже подобається словосполучення нас. -Усміхаючись затвердив Кравч, зробивши крок до неї.

Дельфі схрестила свої руки на грудях та незадоволення поглянула на чоловіка.

-Ось тільки не потрібно так дивитись на мене! Ну Блеееек. -Протяжно промовив чоловік. -Один раз я вже помер. Значить і другий раз воскресну!

-Я починаю сумніватись в тверезості своїх минулих дій!

-Бу-бу-бу. – Іронічно перекривляв її чоловік. – І доречі, ти з цього часу дуже цинічно мене відшила , навіть після того, як я врятував тебе, від твого шизанутого нареченого.

-Я з іншого часу була не менш цинічна, Барті. -Дельфі гучно видихнула та оглянулась навколо. -А Скабіор?…

-З ним все добре. Правда в мене відчуття, що він щось від мене приховує. -Промовляючи це, Кравч підняв свою руку, та почухав потилицю. – Хоча пофіг..

Блек посміхнулась але в цю ж мить насупила брови та спитала:

-А я?..

Дівчина дуже добре пам’ятала, те, що в своїй реальності вона мала б стати дружиною свого брата… Але тут. Можливо і це вийшло змінити?

-Ну що ти. Виходиш заміж за Снейпа, краща подруга своєї сестри Леони…

-Чогооооо?! -Зойкнула вона, перебиваючи чоловіка.

Але у відповідь чоловік гучно засміявся.

-А тепер граємо в гру. Вгадай, що з цього не правда.

-Тобто я виходжу заміж за Снейпа? – Спантеличено переспитала вона.. Значить він не вбив Цисі?

Почувши це, Барті скривив обличчя та махнув рукою в її сторону

-Да який заміж? Давай про це все потім?

-Да ну бути цього не може. Я і Лео. Ми дійсно до твого тріумфального зізнання поговорили і все вирішили. Але ти, Кравч. -Дівчина підняла свою руку, та вказівним пальцем, тикнула чоловіку в плече..

-Все зіпсував. -Одночасно з Дельфі промовив він.

Рука Блек все ще була на рівні грудей чоловіка, вона розправила свої пальці, та обережно торкнулась його ще раз. Дівчина опустила свій погляд на руку і це ж саме зробив і Барті накривши своєю долонею кінцівку дівчини. І від тепла чоловіка її тіло мимоволі скоротилось. Кравч розправив свої плечі та глибоко вдихнув повітря.

-Так, Блек. -Гучно затвердив Барті та простягнув свої руки. -Повийобувались і досить. Йди до мене,а?

І почувши це Дельфі поморщила носа та підняла свої великі скляні очі. Дівчина зірвалась з місця і що є сили його обійняла . Чоловік відчував як хрустять його кіски. Блек поклала голову на його груди і ледь чутно прошепотіла:

-Який же ти ідіот, Кравч…

-Протилежності притягаються. – Усміхнено відповів він.

Дельфі трохи відсторонилась, дівчина розтиснула свої обійми і поклала дві долоні на груди чоловіка. Їх погляди зустрілись, а посмішка не сходила з обличчя. Руки Браті ковзнули з талії дівчини та опинилась на її щоках. Дівчина заплющила очі та ледь відкрила свої пухкі вуста. Кравч нахилився та обережно поцілував її. Він відчував як все в середині нього клокоче, цей поцілунок не здавався випадковістю, якимось ідіотским поривом, як це було завжди. Дельфі обвила своїми руками шию чоловіка та встала навшпиньки.

-Хоч би не прокинутись.. -Прошепотіла дівчина в його вуста розриваючи поцілунок.

Але у відповідь руки Барті опустилися до її сідниць та що сили притиснули дівчину до себе.

-Барті.. Я вся брудна..

Але чоловік лише посміхнувся, і слідом Дельфі відчула різкий біль та гучно зойкнула.

-Ай блін! Ти навіщо мене ущипнув!?

-Аби ти знала, що не спиш.

Ніздрі Дельфі починали рухатись, це не оминуло уваги чоловіка. І тільки Блек набрала повні груди повітря, аби почати щось гучно виказувати чоловіку, він знову швидко поцілував її.

Барті почав обережно йти в напрямку ванної кімнати і Дельфі покірно крокувала назад, повністю довіряючи його діям.

І за мить вони вже знаходились біля дверей. Дельфі переступила поріг перша, дивлячись чоловіку в очі і знову поморщила свого носа та встала навшпиньки.

-Холодна?

-Мг.. -Киваючи головою відповіла та.

Чоловік зробив крок вперед та обережно взяв дівчину за талію припіднімаючи та ставлячи на свої ноги. Дельфі стояла навшпиньках і широко посміхалась, Барті робив кроки і вони разом наближались до душової. Дельфі гучно засміялась, міцно тримаючись та обіймаючи його шию.

-Топити мене будеш? -Так само Сміючись промовила вона.

-Минуле, Блек, треба змивати. Чи не так?

-Але якщо я зітру минуле, -Швидко відповіла та проводячи рукою по його обличчю. -Я зітру і тебе.

Барті поклав свою долоню на руку дівчини та пошепки відповів:

-Але змінивши його ти врятувала мене.

Погляди молодиків зустрілись, але чомусь що Дельфі, що Барті було дуже ніяково. Наче вони вперше стояли ось так поряд та не розуміли, що ж їм робити. Чоловік підняв свою руку та прокрутив два крани, після чого на них двох полилась вода.

-Холодна!!! – Гучно крикнула Дельфі, відскакуючи в сторону. Але Кравч в цю ж секунду притягнув її назад.

-Ааа… -Сміючись промовив він. -А ти думаєш, вода якою ти мене обфігачила вперше була дуже теплою?

Дельфі посміхнулась та опустила свій погляд на підлогу. Чоловік оглянув дівчину та обережно торкнувся брительок її сукні, спускаючи їх вниз.

-Б-барті.. -Ледь чутно зойкнула вона.

-Просто душ. -Заспокійливо відповів він беручи з полиці пляшку з якимось гелем для душу. -То як?

Блек торкнулась ґудзиків сірої сорочки чоловіка спрямовуючи погляд на нього.

-Ну тоді з тебе також гріхи змивати будемо?

В цей момент з допомогою Барті сукня дівчини швидко полетіла на підлогу, те саме сталось і з його сорочкою. Слідом , Кравч швидко розстібнув свої джинси, які також дуже швидко полетіли в сторону, залишаючись в спідній білизні.

Дельфі не зовсім розуміла, що взагалі відбувається, але чоловік відкрив ту саму пляшку яку все ще тримав в руці, обережно вичавив трохи його вмісту собі на руку, так само обережно намилюючи плечі дівчини, спускаючи шлейки верхньої частини білизни.

-Я вибачаюсь перед тобою за те, що був таким ідіотом та боягузом. – Промовив він, знову зазираючи в очі дівчині.

І в цю ж секунду дівчина забрала пляшку з його рук та так само набрала її вміст та провела рукою по грудях чоловіка.

-Я вибачаюсь перед тобою за те, що постійно намагалась зробити тобі боляче.

Почувши це Барті гучно видихнув повітря та торкнувся пальцями застібки бюстгалтеру Блек, обережно знімаючи його та опускаючи руками піну з її плечей вниз.

-Пробач мене за те, що я змушував тебе страждати, пробач за.. -Кравч ковзнув рукою до того самого рубця та обережно провів пальцем по ньому. – За те, що я не зміг вберегти тебе від самого себе. Пробач за те, що замість щастя, я приносив тобі одні страждання. Не дав можливості одружитись та побудувати родину наповнену коханням.

І Дельфі також продовжувала проводити своїми долонями по тілу чоловіка, промовляючи йому у відповідь.

-Пробач мене за те, що я змусила себе майже вийти заміж за того, кого більше не кохала.

-Ти?.. -Розгублено почав чоловік.

Дельфі зупинила руки чоловіка своїми знову заглядаючи йому в очі.

– Я погодилась вийти за Луціуса лише через те, аби запевнити себе та тебе, що я не кохаю тебе. Аби мені не було так нестерпно боляче бачити тебе…

-Я кохаю тебе, Блек. -Перебиваючи дівчину затвердив той, знову повторюючи це по складах. – Я тебе кохаю. Тільки тебе.

Дельфі зплющила очі та міцно стиснула руку Барті.

-Я тебе також кохаю. – Відповіла вона, слідом підіймаючи очі на чоловіка.

І вони продовжували розповсюджувати піну по всьому тілу, звільняючи одне одного від залишків одягу. Дельфі досі не могла повірити в те, що торкається його. Він живий, він… Це він! І коли абсолютно все їх тіло було покрите піною, над молодиками повисла напружена тиша. Дельфі спостерігала як краплі води стікають на його давно не голену щетину та змішувались з піною на його тілі, яка також стікала вниз під струменями вже гарячої води. Чоловік глибоко дихав, його язик нервово облизав губи.

– Давай спробуємо почати все з початку? – Нарешті наважившись перервати тишу, чоловік визволив свою руку з лещат дівчини та простягнув її промовляючи : -Барті.

Дельфі гучно засміялась та потиснула його руку.

-Знаєш, наше перше знайомство здалось мені більш ефектним.

-Тобі здалось…

І, несподівано для самої себе, Дельфі зірвалась з місця та впилась своїми вустами в його.

-Стій. – Розриваючи поцілунок гучно вимовив він.

Чоловік обережно відійшов знімаючи з вішака два рушника, одним з котрих він одразу ж накрив тіло дівчини, а другий пов’язав собі на поясі. Він взяв розгублену Дельфі за руку та мовчки почав виводити її з ванної в кімнату. І, зайшовши в середину, очі Дельфі одразразу збільшились в розмірі та відмовлялись вірити в те, що вони бачать: все навколо здавалось було всипано запаленими свічками, постіль була обережно заправлена багряним шовковим простирадлом, а навколо літало купа різнокольорових метеликів, які сідали на ніби скам’янілу дівчину.

-Будеш.. -Нервово почав промовляти Барті, намагаючись зрозуміти реакцію Дельфі. – Ти будеш моєю дівчиною. Ні.. -Знову виправив себе він. -Ти будеш зі мною? По справжньому зі мною тільки ти і я. Я обіцяю, що більше не зроблю тобі боляче, буду постійно пити зілля і завжди буду поряд.

Але Дельфі продовжувала мовчки оглядати все навколо, не віривши в те, що бачать її очі. В цей момент Барті гучно ляснув себе долонею по лобу та швидко відбіг в іншу сторону кімнату. Дістаючи з шафи величезний букет червоних троянд. Кравч швидко простягнув їх дівчині. Яка одразу ж нахмурилась, але несподівано для нього почала гучно сміятись.

-Я ненавиджу троянди.. -Промовила вона ж, все таки забираючи квіти з його рук.

-Бляха.. -Нервово чухаючи свою потилицю відповів він. -Просто я бачив як Луціус завжди дарував їх тобі..

-Луціус і дружину мав. Сподіваюсь ти і її не ховаєш в шафі?

Барті зірвався з місця і в цей момент Дельфі нервово осіпнулась та викрикнула:

-Барті!

Але той знову направився до тої шафи та дістав вазон.

– Луна сказала, що зрізані троянди це мертвий подарунок і сказала, що від цього буде в захваті будь-яка дівчина. – Простягаючи вазон Барті прямував до ще більше здивованої Блек, яка ледь стримувала хвилю сміху, яка її охоплювала. І, підійшовши ближче, Барті промовив ще раз: -То будеш зі мною?

-Це?.. -Промовляючи це, Дельфі не стрималась на почала гучно сміятись. -Це м-мох?!

Кравч поставив вазон на стіл, який знаходився неподалік та здавалось скрутився в три погибелі, чоловік боявся підняти погляд, продовжуючи чути, як надривно сміється панянка.

-Бааартііі. – Протяжно промовила вона ж підходячи ближче та підіймаючи його голову до себе долонями. – Я покохала саме такого тебе, з вічним словесним проносом, дурним гумором і.. -Дельфі поглянула на стіл та посміхнулась, повертаючи на чоловіка свій погляд. -І з мохом.. Прошу тебе, не намагайся бути Луціусом, бо саме такий ти зміг вичавити з мого сердця його.

В цей момент Кравч наповнився якоюсь незгасаючою надією та почав промовляти:

-То ми?…

-Я не можу ще раз втратити тебе. -Перебиваючи затвердила дівчина. -Батько не дасть більше дозволу. Нехай ти будеш не зі мною, але живий. Ми впустили наш час.

Кравч нервово облизав свої губи та взяв долоні дівчини в свої.

-А я колись покохав дівчину, яка стіни зносила своєю впевненістю, яка йшла до своєї мети ігноруючи все навколо і…

-Ти вирішув завжди мої проблеми, які я створювала! -Знову не давши договорити перебила панянка.

-Ти дістала мене з могили, Блек. І зараз кажеш, що ми впустили свій шанс? Повертай тоді мене назад в могилу! Бо я не можу жити в світі, де я знаю, що ти кохаєш мене, я кохаю тебе і ми не будемо разом. Не дозволить батько? Окей. – Додав чоловік міцніше притискаючи дівчину до себе. – Видасть тебе за когось? Буду твоїм коханцем!Але я не хочу без тебе. Я приймаю це кляте зілля заради того, аби залишитись собою, аби відчувати те, що змушує мене жити та… -Кравч зробив невелику паузу і знову продовжив. -Ставати кращим. Я не хочу повертатись в те життя, де мною керує ненависть.

І після цих слів все в середині Дельфі наче обірвалось. Дівчина гучно ковтнула свою слину та промовила:

-Якщо тебе знову вб’ють, знай, що я помру з тобою!

Блек підняла руки та занурила свої пальці в волосся чоловіка і вони поєднались в поцілунку. Не гаючи більше жодного часу, Дельфі направляла чоловіка і вони разом крокували до її ліжка ігноруючи всі перепони. Кравч відчував як швидко з його стегон полетів той бідолашний рушник, який дивом не вписався прямісінько в запалені свічки.

-Блек, ти впевнена, що секс на першому побаченні це норма для нових стосунків? – Іронічно пробубнів Барті, розриваючи поцілунок.

-Я впевнена, що зараз голову тобі відкушу, якщо ти скажеш ще слово!

І Кравч швидко підхопив дівчину і вона обвила свої ноги над його стегнами. Вже через мить пара знаходилась в ліжку, покриваючи одне одного такими довгоочікуваними поцілунками. Кравч написав над тілом дівчини яка від збудження вигиналась під ним, впиваючись своїми пальцями і його спину.

-Швидше.. -Прошепотіла Дельфі на вухо чоловіку, аби нарешті поєднатись з ним.

І у відповідь той лише хтиво посміхнувся та облизав свої губи язиком. І вже за мить дівчина відчула обережний але достатньо амплітудний поштовх, гучно видихнувши з її вуст зірвався ледь чутний стогін. Барті також тихо рикнув, одразу починаючи рухатись стегнами, те саме робила Дельфі йому назустріч. І в цей момент вони вдвох відчували, як всі їх проблеми, які існували до цього, ставали такими не важливими. Вони так довго йшли аби нарешті бути разом. Прийняти одне одного, не намагаючись змінити.

Кімната наповнювалась гучними стогнами і все навколо здавалось ось ось загориться від полум’я, яке йшло від цих двох. Після бурхливого завершення Дельфі лежала на грудях чоловіка, а той глибоко дихаючи та посміхаючись крутив її кучері між своїми пальцями.

-Мені так спокійно з тобою – Промовила Дельфі, ластячись щокою об його груди. -Але я не знаю, що буде далі і як ми зможемо існувати далі.

-Ну… -Протяжно промовив чоловік розглядаючи порядку волосся брюнетки. -Можемо все таки одружитись. Тим паче твій батько вже дав дозвіл.

Почувши це Дельфі різко скочила та обперлась об свої руки.

-Почекаааай! -Гучно викрикнула вона. -Тобто весь цей час ти, падлюка така, все це знав і мені нічого не сказав!?

Після цього Барті широко посміхнувся та спрямував свої очі на дівчину. Проте Дельфі швидко схопила подушку та з усієї сили влупила нею по обличчю чоловіка, затримуючи на ньому та натискаючи руками зверху.

-Я тебе приб’ю!!! – Викрикувала вона ще дужче натискаючи на подушку під котрою була голова чоловіка.