Глава 30

Хель все ще хникав, хоча я начарував йому теплий плед й накинув на плечі. Неймовірно вразливий омега, так і не скажеш, що з нього вийшов гарний маніпулятор.

Спочатку, залишившись наодинці, ми мовчали, але Хель знову почав плакати, а я не знав, що мені треба робити, тому чекав, коли він закінчить. А він все не кінчав. Я зітхнув. Почувався паршиво. Ненавиджу, коли комусь погано через мене, моє сумління штука дивна. Нехай я ненавиджу Хеля за те, що він зробив, але ж я не бажав йому зла по-справжньому.

— Ти ще довго плакатимеш? — поцікавився я.

— Так, — прогудів він, тикаючи обличчя у свої маленькі долоні.

— Я дуже винен перед тобою. Хотілося б прикритись тим, що на мені були чари, але це не так. Все ж таки я діяв виходячи від своїх таємних бажань чи емоцій, сам ще не зрозумів.

— Повір, багато омег хотіли б мене вбити, — і знову схлипнув.

— Я бета.

— Що?.. Хіба не…

— Сам нещодавно дізнався, — я намагався не дивитись на Хель, бо теж розплачусь. — От і ходив нервовий. Але це не важливо. Блейз правильно сказав, стать — це другорядне, я просто драматизую.

Хель знову захникав. Та що я не так сказав? Дивно, адже я намагаюся підбирати влучні слова і таке інше… Може, добре, що я не омега? А то був би таким же емоційним.

— Поговоримо нормально, — сказав я. — Годі вже плакати.

— Нам нема про що розмовляти, — відрізав він.

— Тоді б ти не сидів біля мене, а встав би та пішов би, — я простяг руку, в ній виникла чиста біла хустка, яку я запропонував Хелю, а він нерішуче потягся за нею. — Відкинь старі образи хоча б зараз. Знаєш, ти теж добренько пошматував мені нерви.

Хель витер сльози хусткою, а потім вже заговорив:

— Ти все одно не повіриш мені. Мені ніхто не вірить.

— Ну, тут ти заслужив.

У відповідь він замовк, ніби не знає, що сказати. Напевно, мені варто розпочати нашу розмову інакше.

— Ти сказав, що Блейн …

— Це правда! — різко почав виправдовуватися Хель. — Зараз він змінився, але раніше був просто нестерпним!

— Так, я знаю, — кивнув я. — Він змінився, бо закохався в одного альфу, завів друзів, і потреба в дурній поведінці відпала.

— Але ж він завів друзів! А мене омеги ненавидять тільки через те, що я є! — Хель знову схлипнув, уткнувшись у хустку. — Це все через мою зовнішність! Альфи, коли бачать мене та відчувають мій запах, завжди втрачають голови! Ними так просто маніпулювати, бо вони… — він знову схлипнув. — Вони підкоряються своїм природним інстинктам…

— Гаразд. У це неважко повірити. Але Блейн тут до чого?

— Тебе ще не було в місті, — почав Хель. — Був час, коли ми з Блейзом дуже дружили, але він вже і не пам’ятає цього. У мене не було жодного друга. Омеги завжди мені заздрили, це було видно ще в дитсадку. Якось Блейз захистив мене від натовпу дітей. Вони бувають жорстокими. І з того часу ми ніби дружили. Блейн був старший. І коли ми з Блейзом пішли в молодший клас, все і почалося. Чесно кажучи, я вже й не пам’ятаю, чому я не сподобався Блейну. Можливо, через зовнішність, а може, він просто ревнував брата, але факт є факт… — він тяжко зітхнув. — Він познайомив Блейза з іншими людьми, запропонував йому займатися фехтуванням, загалом… Я не встиг і схаменутися, як Блейз уже грав у футбол з альфами, балакав з ними про якогось дурного мультика про роботів, а після школи одразу ж їхав у клуб фехтування…

— Отже, ти залишився зовсім один, — зрозумів я.

— Так, — слабо кивнув Хель, дивлячись на корінці під ногами. — Коли це сталося, коли наші однокласники… та й не тільки вони… зрозуміли, що я залишився без захисту, почалося моє персональне пекло. Спочатку літачки, потім змальовані парти, дрібні знущання… Можливо, зараз це вже не катастрофа, але коли тобі дев’ять років, і ти зовсім не розумієш, чим завинив…

— А вчителі?

— На них ніколи не можна покластися, — насупився Хель. — Коли я скаржився, вони тільки погіршували становище! Починали вичитувати винуватців при всіх, виставляючи мене стукачем. Коли ми перейшли до п’ятого класу, Блейз навіть не здогадувався, що ці омеги вирішили влаштувати, бо він знову пішов із альфами грати у футбол на фізкультурі, а нас, омег, залишили грати у волейбол. Ну, те, як ми грали, важко назвати волейболом, правда…

Він замовк, а я акуратно підштовхнув його продовжити розповідь:

— А що далі?

— Це було жахливо, — Хель стиснувся. — Першого дня один омега запустив мені м’яч в обличчя, спеціально. Вони… закидали мене м’ячами, це боляче, якщо ти не знаєш! Але вчителям не доведеш. Наступного дня це повторилося. І потім також. Вчителі починали щось підозрювати, але вони казали, що це я над усіма знущаюся. Одного разу… Мене замкнули у кабінці туалету та пішли. Якби не прибиральник, що прийшов увечері, я сидів би там до ранку!

Я слухав його розповідь і жахався, адже Хель не брехав. Я можу бути наївним у цьому плані, але коли люди справді переживають щось подібне, вони не можуть залишатися спокійними. Хель не міг. Він раз у раз здригався від спогадів, явно упускаючи деякі подробиці.

— Але найжахливіше було не це, — сказав він, мабуть, наважившись. — Я був у шостому класі, а в нас у школі була група омег-восьмикласників, які славилися своїми глузуваннями з молодших. Якось вони побачили мене і довго тероризували. Спочатку відбирали зошит, ховали рюкзак, закривали у класі… Ну, я терпів, розуміючи, що це дрібниці. Напевно, вони теж вважали це дрібницею, і…

— І?

— Вони… — Хель відвів очі. — Пообіцяй не сміятися.

— Обіцяю. Що далі?

— Вони засунули мою голову в унітаз та лякали, що втоплять мене в ньому.

Я вражено дивився на Хель, його щоки почервоніли, а очі знову зрадливо заблищали. Виходить, він був жертвою до того, як став хижаком? Тому що мав свою ідеальну межу зовнішність?

— Я не витримав і розповів батькам, — продовжив Хель. — Щоб не ганьбити мене і не оголошувати справу, батько прийшов до директора та заявив, що засудить батьків тих омег, якщо вони не переведуться до іншої школи. У мене доволі впливові батьки, це допомогло. Але я зрозумів, що так не може тривати. Я не міг захистити себе, у мене тонкі руки, тендітні кістки… Я створений для того, щоб мною милувалися альфи, хіба не видно? Але тоді я все зрозумів. Якщо все, що я маю — це зовнішність, то я маю захищатися за її допомогою.

— І з того часу ти почав використовувати альф?

— Так. Омеги шипіли і злилися, але я весь час оточував себе альфами, і вони просто не могли щось зробити. Я знову хотів відновити дружбу з Блейзом, але мені знову завадив Блейн. Він сказав, щоб я більше ніколи не розмовляв з його братом, ні… він погрожував мені. Ось я й відповів! Я поскаржився альфам, трохи прикрасив, і… і…

— І вони стали переслідувати Блейна після школи, — зрозумів я весь ланцюжок подій. — Блейз був злий на тебе, і ви вже не могли стати друзями.

— Правильно, — сумно промовив Хель. — Я був… Мені було так боляче та прикро… Я ненавидів омег. І я мстився їм усім. Декілька років поспіль. Я досі не довіряю омегам, але… Знаю, що зіпсував багато життів, але вони перші зіпсували мою! — Хель у розпачі обернувся до мене. — Якщо я зараз опинюся без захисту, то знову стану жертвою знущань! Адже часом мені так не вистачає друзів. Альфи дивляться на мене як на іграшку, вони бачать зовнішність, але це нормально для них, тільки просто друзями бути вони не хочуть…

Я зітхнув, розуміючи, що не всі стають поганими просто так:

— Гаразд, я вірю, що ти став такою сволотою не без причини. Але давай перейдемо до іншого. До того ж з чого, власне, все почалося. Ти поїхав до Норвегії, повернувся, і…

— І побачив вас із Бренданом. Ви обидва… — він відвів винуватий погляд. — Як же я заздрив тобі! Альфа дивився не на твою зовнішність, а на тебе самого. Мабуть, тоді я згадав, як ненавиджу це місце.

— Але навіщо ти сказав про лакея?

— Це… це… — він різко почервонів. — Я думав, що ми так потоваришуємо! У мене не було друзів, я… Я не знаю як поводитися, не знаю, що люди роблять… Якби ти погодився, то… мені здавалося, що це типу зблизить нас… Ти ще не знав мене, як знають інші, мені здавалося, що це гарна ідея…

Ось як. Це все пояснює.

Хель настільки звик боятися омег, що намагається відштовхнути їх так далеко, як тільки може. Це навіть пролило світло на ситуацію. Не витримавши, я безглуздо засміявся.

— От дідько, все так безглуздо вийшло, — сказав я, посміхаючись Хелю. — Якби ти був відвертим з самого початку, то все обійшлося б.

— Але… — Хель опустив погляд. — Але я не… Якщо говориш омегам прямо, що бажаєш дружити, вони лише фальшивлять та чекають моменту, щоб зрадити. І не виправдовуй їх! Заздрість з’їдає кожного!

— Ти частково маєш рацію. Але, знаєш, сьогодні ти особливо вразливий, — я спробував підійти до цієї теми акуратно. — Ти закоханий у когось, а він не відповідає тобі взаємністю?

Хель остаточно закрився руками, я бачив, як почервоніли його вуха. Ось чому він на вечірці виглядав таким нещасним.

— Але якщо так, то навіщо тобі Брендан?

— Я хотів забутися, — зізнався той. — Я не давав йому надії на стосунки. Зовсім ні. Просто цього вечора… Він хотів змусити тебе ревнувати, а я хотів забути того, хто сидить у моєму серці і не бажає вилазити, от і… Так сталося. Поцілунок був бридким. Я не хочу таких стосунків! Я надто романтичний омега, я хочу бути коханим.

— Ти не скажеш, в кого закоханий?

— Це… — він глянув на свої руки, немов вони у бруді. — Неправильно. Я маю забути його. Але не можу.

У моїй голові пролетіли спогади, пов’язані з усім, що я коли-небудь чув про Хеля… Він не бреше, і не грає, він просто каже правду інакше, вибірково. Він не має акторських даних. Крист’ян згадував, що знає його великий секрет…

— Подумай про свої гріхи. Швидше.

— Мої гріхи — любов моя до тебе!

І тоді я округлив очі. Він омега, котрий закохався в іншого омегу! Тому його помста має сенс! Тому він не зміг вибачити омег! Це ж пояснює те погане, що він встиг зробити!

— Блейз, — сказав тоді я, а він здригнувся. — Ти почув, як Крист’ян розповів мені, що він і Джил — Істинні, і тоді ти повністю розклеївся.

Хель схлипнув, не спромігшись стримати емоції, і знову розплакався. Так, у нього справді немає акторських даних! Він просто не здатний вдавати, що це неправда. Він не може захистити себе!

— Я благаю тебе, не кажи йому, — крізь сльози промовив Хель. — Нікому не кажи. Я знаю, що це неправильно, знаю, що я не маю шансів, але… Це так боляче.

— Я тебе розумію, — сказав я, на мить засумувавши. — Я так само дивлюся на Брендана. Він не знає, що я бета, але коли дізнається… Я не маю шансів проти омег. Він знайде свого Істинного, і як би зараз не присягався у коханні, я вже переконався, що природа візьме своє.

Хель здивувався:

— Тоді чому ти не плачеш, як це я постійно роблю?

— Тобто? — тепер і я здивувався. — Не передати, скільки я наплакався за останні дні. Не тільки через тебе та Брендана. У моїй родині все змінилося, я виявився не тим, ким вважав себе, і… Це складно, але я маю бути сильним. Навіть якщо одного разу Брендан знайде Істинного, я відпущу його.

— Знаєш, у наших ситуаціях є різниця, — сказав Хель, намагаючись витерти сльози. — Ти з Бренданом у чудових стосунках. Блейз мене навіть не пам’ятає. Я не був для нього такою важливою подією, щоб запам’ятовувати мене та нашу дружбу. Поки я жив у Норвегії, то старався… — він затнувся і почервонів. — Я намагався завести омегу, але мені з ними катастрофічно не щастить, а альфи мене не цікавлять. Тільки я не думав, що Блейз стане таким… — Хель зніяковіло уткнувся в долоні. — Таким гарним, боже мій! Так, схожий на альфу, але залишається таким самим… Таким же надійним і…

Я усміхнувся, дивуючись, яким Хель може бути милим, виявляється. І смішно, і грішно, що альфи його не цікавлять, але вони його оточують. Напевно, Хель було дуже складно. Та що там! Якщо він стільки років продовжує любити Блейза, то мені шкода його.

— Досить, — вирішив я. — Почнемо все заново, гаразд?

— Що?.. — він зворушено глянув на мене.

— Мене звуть Мелорі, — я простяг йому руку, посміхаючись. — А тебе?

Він моргнув, не розуміючи, що на мене найшло. Але підіграв, мабуть, тільки з цікавості, простягнувши мені руку, таку тендітну, у відповідь:

— Хель.

— Що ж Хеле, приємно познайомитись! Будемо друзями!

Він спочатку не зрозумів, а потім бліді блакитні очі округлились і налилися сльозами. Він захникав, ніби побачив сентиментальний фільм, але я знав, що справа зовсім не в цьому.

— Але ти не можеш… — прошепотів він. — Це неможливо… Я ж… Я стільки всього зробив!

— І до тебе були проблеми, — сказав я. — Брендан спочатку виливав на мене колу, Блейн налаштував проти мене омег і вони розмальовували мою шафку. А тепер ми добрі друзі. Потрібно вміти давати людям шанс, Хеле. Не всі на це заслуговують, не всі… Але краще набити багато шишок, ніж назавжди залишитися одному, як це зробив ти.

Він витер сльози рукавом світлого кардигана, мабуть, забув про хустку, що лежала на колінах.

— Інші тебе не зрозуміють…

— Начхати, — відрізав я. — Спочатку тобі буде дуже важко, тобі захочеться знову втекти до своїх альф. Але ти маєш розуміти і почуття тих, кому ти нашкодив.

— Блейну теж було непросто?

— Так. Його шафка теж побачила гидотні мальописи та її потріпали, але це в минулому.

— А що коли захочуть потріпати мене? Як це зробив ти? — спитав Хель, а потім відсмикнув себе: — Точніше, мало не зробив.

— Я допоможу тобі, — я підвівся і простяг йому руку. — Досить сидіти у своєму коконі та безглуздо мститись. Хочеш мати друзів, а не натовп альфів? Хочеш змінити своє життя? Тоді вистачить плакати, стисні зуби та йди наперекір складностям. Чим їх більше, тим дорожча нагорода.

***

Наша компанія бродила біля ганку, де валялися вибиті двері. Якщо хтось на вечірці це і помітив, то не став загострювати уваги. Ось не знаю, чому. Може, таке трапляється? Чи вони надто п’яні? А може, ця компанія, яка сидить в очікуванні, знайшла виправдання.

Я вивів Хеля за руку, він боявся показуватися на людях, тому тільки сильніше стиснув мою долоню. Він не дивився ні на кого в компанії, йому було по-справжньому соромно. Мабуть, навіть страшно.

— Поговорили? — Блейн, а за ним і Блейз, наблизилися до нас, залишивши альф сидіти далі.

— Так, — я посміхнувся, давши зрозуміти цим двом пригальмувати з розпитуваннями. — Блейн, ти пам’ятаєш, чому Хель колись давно розлютився на тебе?

Блейн насупився, намагаючись згадати, але заперечливо помахав головою:

— Це було давно, я точно не пам’ятаю…

— Точно не пам’ятаєш? — підозріло мовив я.

Той відразу сприйняв у багнети:

— Слухай, я взагалі конфліктна людина! Що трапилося?

— Згадай, як ти заборонив йому спілкування з Блейзом, — сказав я.

Блейн подумав, а потім округлив очі, начебто сам собі жахнувся. Напевно, він так часто комусь погрожував у восьмому класі, що навіть не запам’ятав, що Хель був серед них. Він щиро жахнувся:

— О боже! Точно! Я погрожував тобі!

Блейз здивувався:

— Що-що?

— Пам’ятаєш, ми почали сильно сваритися з тобою? — поспішно промовив Блейн. — Та в мене ще й мізків тоді не було! Я думав, справа у твоєму колі спілкування, а не в моїй поведінці! От і… Боже, то це я у всьому винен?

— Ні, — сказав я. — Це просто пояснення, чому Хель боявся тебе так сильно, що в тебе виникли неприємності. Хель має багато причин насправді. І, правду кажучи, не такий він вже й поганий. Плакса, правда…

— Плакса?.. — зачепився за слово Блейз. — Агов, і правда! В дитячому садку! Ти постійно плакав, Хеле! Я назвав тебе плаксою і зголосився захищати!

Хель невпевнено кивнув, грудкаючи рукав кардигана.

— Я невиразно згадую, але не все, — зізнався Блейз. — Ми що, дружили?

Знову кивок.

— Хелю треба сказати вам щось важливе, — я підбадьорливо посміхнувся Хелю. — Все добре.

Він набрав повітря в легені і швидко видавив:

— Пробачте мені!