Глава 3

Грімм, вислухавши директора, вийшов з кабінету та пішов по своїх справах. Айві вирішила затриматися, бо у неї досі залишалися питання, на які у неї не було відповіді:
— Зачекайте! Як я так легко вступила? Я ж в будь-який момент зможу випадково розкрити свою справжню стать. Чи не краще буде сказати всім, що я дівчина, але мені було зроблено виключення, тому що ніхто не розуміє, як мені потрапити додому?
— Недопустимо, щоб в нашому закладі навчалися дівчата! Твою зовнішність можна легко замаскувати під хлопця і ні в кого не виникне зайвих питань. Я тобі замовлю одяг, який буде на розмір більший за твій. Який я все-таки хороший! —промовив директор та весело посміхнувся дівчині. Алексіс не оцінила план Кроулі та віднеслася до нього з недовірою. Її сильно бентежив той факт, що вона опинилась у коледжі, який кишить дивними хлопцями, на додачу з привидами та ненормальним котом. І картину зовсім не красило, що директор абсолютно безвідповідально ставиться до дівчини.

Айві задала ще одне питання:

— А якщо виявиться, що моє перетворення – це випадковість або чийсь злий жарт, а не магічна здібність. У мене ж раніше було звичайне людське життя без ніякої магії!

Та чоловіка мало хвилювало переживання дівчини. На вигляд, він був впевнений у своїх діях та словах, ніби усе було задовго сплановано. Кроулі продовжив розмову:

— У нас буде час зрозуміти, що відбулося насправді. Можливо, твоя магія довгий час ховалася всередині, а лише сьогодні прийшов час їй вийти! В світі чарів рідко бувають такі “випадковості”. На даний час – це єдине, що я тобі можу запропонувати. Якщо тебе щось не влаштовує, ти можеш в будь-який момент звідси піти: мені і без тебе вистачає проблем, – промовив директор, сів за свій робочий стіл та почав займатися робочими паперами.

Алексіс вже почала дратувати ця ситуація, а особливо поведінка Кроулі. Вона з останніх сил старалась тримати себе в руках.

— Добре, тоді ще одне питання до вас. Що за статуї знаходяться на подвір’ї коледжу. Вони відіграють якусь важливу роль в цьому світі? — запитала вона.

Алексіс вирішила приховати те, що вона знає цих персонажів, щоб їй дали точну відповідь про їх значення тут.

— Це «Велика семірка», яка складається з дуже важливих постатей для наших країв, — відповів Кроулі, — кожен гуртожиток символізує певна персона. Якщо тобі хочеться про це детальніше дізнатися, то можеш звернутися до бібліотеки або спитати у вчителів чи учнів. А зараз попрошу тебе залишити мене одного.

— Зачекайте! А на що я маю жити? Де я маю добувати їжу для життя? В мене ж грошей у цьому світі немає і найближчим часом не буде! – зриваючись на крик , намагалась хоч таким чином привернути увагу Кроулі бідна дівчина.

Але чоловіка ця ситуація вже також почала дратувати. Він похмуро глянув на Алексіс та промовив низьким басистим голосом:

— На перший час я тобі дам гроші, проте постійно забезпечувати тебе не буду.

Чоловік піднявся зі свого місця та повільно підійшов до Айві. Дівчина почала потихеньку рухатись у бік дверей злякавшись директора та його тону. Кроулі продовжив свій монолог:

— В нашому коледжі за хороші академічні досягнення можна отримувати стипендію. Це твоя можливість заробляти гроші. Але ти повинна добре постаратися, адже місця обмежені.

Закінчивши промову, він мило усміхнувся, повернувся на своє місце та продовжив переглядати папери.

Дівчина зрозуміла, що далі ця розмова тривати не може, тому вирішила швидко покинути кабінет. Вийшовши з приміщення Алі опинилась у безлюдному коридорі коледжу. На цьому моменті у Алексіс виникла наступна проблема: як їй повернутися до свого гуртожитку. Варіант “спитати у директора дорогу” відразу відпав по зрозумілих причинах, а поцікавитися у інших студентів не було можливості, бо поблизу не знаходилося ні однієї живої душі. Але дівчині самій не дуже хотілося з кимось контактувати. Спілкування з іншими людьми завжди давалося їй складно, тому у неї залишався лише один варіант: ходити коридорами з надією знайти знайому алею зі статуями.

***

йві вже близько години блукала темними коридорами та ніяких результатів це не дало.
Дівчина відчувала як занепадає духом. Останні події сильно вдарили по її моральному стану, а блукання коледжем лише погіршувало ситуацію. Єдине, що радувало — це архітектура будівлі. Висока стеля, гарно оформлені колони, ніби у стародавньому замку, застелена килимами підлога, на камʼяних стінах висять гарно оздоблені картини. А також приємно дивувала місцевість, яка була доволі чиста, без сміття, незважаючи на те, що тут навчаються лише хлопці. Пройшовши ще декілька метрів, дівчина зупинилась та почала шукати куточок, в якому можна було би присісти. Ноги вже сильно боліли. Алі не звикла до таких довгих прогулянок, у своєму світі вона рідко гуляла та надавала перевагу пасивному відпочинку вдома або пікніку у глибині якогось міського парку. Із думок дівчину вивів промінчик сонця, що зустрівся їй на шляху. Дівчина повернулася у бік вікна та побачила неймовірно красиву картину: яскраво червоне сонце заходило за високі гори, які були густо вкриті деревами. У фіолетовому небі пливли поодинокі хмаринки. Дійсно неймовірна картина! Але Алексіс розуміла, що не може довго насолоджуватися видом тому, що наближається ніч. Айві досі не знала, де знаходиться. Алі жахала думка про те, що вона блукатиме вночі незнайомою територією, тому дівчина вирішила пришвидшитись і все-таки попросити у когось допомоги.

І в цей момент дівчини побачила силует незнайомця, який наближався до неї. У сутінках вона трохи змогла роздивитися його. Щось незвичайне було в ньому: на голові стирчали вовчі вуха. Невже це їй здається? Айві вже хотіла повернутися назад та бігти, але все ж таки змогла себе пересилити та залишилась на місці. Силует підходив все ближче і дівчина змогла роздивитися його краще: це був високий смуглявий хлопець у чудовій фізичній формі з срібним волоссям та такого ж кольору вухами та хвостом. Алексіс знову захотілося втекти, але вона змогла стримати себе. Незнайомець був одягнений у форму коледжу, тому дівчина тішила себе надією, що він їй не зашкодить! Та у Алексіс не було часу думати, хлопець вже був зовсім близько. Дівчина різко хоробро випалила:

— Добрий день! Хороша сьогодні погодка, чи не так?

— Ха? Та вже не день, — промовив хлопець.

Це був провал. Повний. Дівчина почервоніла, їй хотілось провалитися крізь землю. Навіщо вона це сказала? Алексіс хотілося втекти, залізти під ковдру і не вилізати з-під неї тиждень. Та тікати вже нікуди, потрібно було довести діло до кінця.

— Я тут новенький і ще погано орієнтуюсь, — сказала Алі, видаючи себе за хлопця. — Чи не міг би ти мені допомогти дійти до алеї зі статуями, будь ласка? — жадібно промовила дівчина, дивлячись на юнака.

— І чому я маю це робити? Ти вже не маленький. Сам іди шукай!

Айві у розпачі. Вона більше нічого не може сказати йому. Хлопець вже збирається йти далі, але дівчина хапає його за піджак та кричить:

— Будь ласка, не кидай мене! Я вже тут годину блукаю і ти єдиний, хто мені трапився! Я не знаю, що робити!

— Ти зовсім хворий?! Відпусти мене! Якщо не відпустиш, я тобі пику набʼю! — Хлопець старається відчепити від себе Айві та дівчина впилася в нього мертвою хваткою.

— Проведи тільки до алеї!! Я тобі потім куплю щось смачне за допомогу! — Не здавалась Алексіс.

— Іди геть від мене!!! — Хлопцю вдається відштовхнути Айві, але вона падає на землю та сильно бʼється спиною об камʼяну підлогу.

Юнак спочатку злякався та хотів попросити вибачення, але вирішив як найшвидше піти. Дівчина так і продовжила лежати на підлозі.

— Ха… Так сильно я ще ніколи не позорилась… — тихо промовила Айві, вона спробувала піднятися, але це вдалося їй з великими зусиллями. Спина дівчини боліла, ніби по ній пробігло стадо слонів та антилоп. Піднявшись на ліктях, Алі вирішила ще посидіти на підлозі, чекаючи поки спина хоч трохи перестане боліти. Через деякий час вона помітила вже знайомий силует і зрозуміла, що хлопець повертається. Дівчина дивилась на нього не дуже добрим поглядом, не знаючи, що від нього очікувати.

— Я.. Вибач мене. Я трохи не розрахував силу… — промовив він, намагаючись не дивитися у вічі.

 

Дівчина, стримуючи злість, спробувала отримати з цієї ситуації вигоду.

 

— Пробачу якщо проведеш мене до алеї.

 

— А? Ти знову за своє? Гаразд. Давай руку. — Юнак простягнув руку Алексіс, дівчина одразу схопилася за неї та піднялася на ноги. — Зможеш сам дійти?

 

— Постараюся. Доречі, як тебе звати?

 

— Джек, а тебе?

 

Дівчина хотіла представитися своїм справжнім іменем, але вчасно себе зупинила.

 

— Мене звати Алекс. Приємно познайомитися.

 

— Ага. Ідем вже.

 

На вулиці вже зовсім стемніло. Стало ще прохолодніше. Алі та Джек пришвидшили ходу, щоб скоріше потрапити до своїх гуртожитків.

 

 

***

 

Прийшовши до гуртожитку, Алексіс побачила кота, який про щось сперечався з привидами, але напівпрозорі створіння вмить зникли, побачивши дівчину. Було зрозуміло, що слова Кроулі вони пам’ятали та боялися порушити наказ. Залишившись на одинці з котом, Айві все-таки вирішила розпитати його про те, як вона сюди потрапила:

 

— Грімм, давай поговоримо, — після розмови з директором Алексіс також хотіла поговорити з котом, щоб хоч трошки полегшити своє життя. — Тільки давай чесно. Як ти зміг перемістити мене до цього світу?

— В сенсі як я зміг? — здивовано запитав кіт. — Що тебе наштовхнуло на думку, що ти за допомогою мене сюди потрапив?

— А чому, коли я вийшов з домовини, в залі стояв лише ти? Там нікого більше не було! І саме ти змусив одягнути мене той дивний одяг! Це було для якогось ритуалу? — Дівчині досі було незрозуміло як вона сюди потрапила. Алексіс була впевнена, що кіт був тут точно причетний, бо сам хотів навчатися в цьому коледжі за її рахунок.

— Це просто збіг! Я прийшов до коледжу, щоб домогтися можливості навчатися тут. У мене немає ніяких здібностей з переміщення людей! Я просто хотів показати на фоні тебе наскільки Грім-сама крутий чаклун! А тебе вибрав випадково. — Кіт говорив доволі впевнено.

— А як я тоді сюди потрапив? Я не пам’ятаю нічого з моменту того, як впав в яму!

— Звідки мені знати? Сам винний, що незрозуміло де гуляєш, — промовив кіт.

 

Від цих слів Алексіс роздратувалась. Цілий день вона була змушена говорити з не дуже приємними людьми (чи нелюдами), а тут ще й кіт додає масла у вогонь. Тому Алі вирішила трохи заспокоїтися та подражнити кота за це:

 

— Ха, я мав би раніше здогадатися, що такий нікчема, як ти, не здібний на таку магію,— сказала дівчина та зло посміхнулась коту.

 

— Та як ти можеш таке казати великому Грім-сама, найкращому чарівнику цього світу! Та я тебе…

 

Але Айві вже не слухала та швидко побігла до своєї кімнати. Цей день потрібно було закінчувати, тому вона швиденько прийняла душ, а потім лягла спати у своє стареньке ліжечко.

 

*наступний день*

 

Алексіс з Гріммом ледве не проспали першу пару через те, що обидва забули завести будильники. На щастя, привиди були дуже любʼязні та дуже ніжно скинули двох студентів з їх ліжок. Директор, як і обіцяв, надіслав Алі навчальну форму. Вона була на розмір більша, тому приховувала дівочу статуру, але Алі думала, що цього недостатньо тому на всякий випадок перевʼязала груди хусткою для більшої надійності. Своє довге волосся вона звʼязала у високий хвіст та побігла по сходах на перший поверх, де її вже чекав Грім. Дівчина та кіт бігли якнайшвидше та все-таки встигли на пару. Прийшовши до аудиторії, вони зайняли останні два вільних місця за першою партою. Приміщення було майже повністю заставлене стелажами з різними баночками, книгами та приладдям для варіння зілля. Також тут було доволі багато парт та казанів. Пари з алхімії викликали великі очікування, оскільки дівчину з дитинства цікавили різні трави та способи їх поєднання.

 

В приміщенні було доволі галасливо: дівчині одразу згадалися молодші класи школи, коли хлопці бігали по класі та ламали все на своєму шляху. Та дівчину більше хвилювали насторожені погляди інших студентів у їх бік. Дивуватися тут було нічому. Вони в перший день свого перебування наробили чимало шуму. Алі було тривожно через надмірну увагу до своєї персони та дівчина старалась не зациклюватися на цьому.

Її думки раптово перервала поява високого чоловіка. Він був одягнений чорно-білу шубу, ззаду якої були прикріплені три хвости. Також дуже кидався в око колір його волосся: одна частина була чорна, інша — біла.

 

Він когось нагадував Алексіс, але вона не могла згадати. І тут її погляд привертає його указка, до якої ніби був підʼєднаний нашийник для собак. Ну, звичайно! Це ж дуже схоже на одяг Круели. Як вона могла одразу не зрозуміти? Але чому викладач вдягнений так? Він її вірний фанат? Алі була дуже здивована і налякана, бо якщо він буде наслідувати Круелу, то біда прийде дуже швидко.

— Моє імʼя — Дивус Круел, але ви можете називати мене «Господар Круел», мої цуцики.

— Нам труба, — тихо прошепотіла Алі.

***

Оскільки це була перша пара, то Круел тільки розповідав план наступних занять та основу алхімії. Це були 100 видів лікувальних та отруйних трав. Студенти повинні були записати собі у конспекти назви та вивчити їх на наступну пару.

— Ви всі у мене будете добре вчитися, щоб скласти екзамен з цього предмету, — чоловік весело усміхається до учнів. — Ви ж не хочете бути покараними, цуцики?

З задніх парт почали лунати тихі хникання учнів про несправедливе життя. Алі вже була готова до такого ставлення з самого початку пари, тому вона просто змирилась і вже уявляла свої безсонні ночі за конспектом з алхімії.

— Навіщо це вчити? Трави треба розрізняти на їстівні та неїстівні, — тихо сказав Грім.

— Можеш не вчити: ти ж всеодно не студент коледжу, — сказала Алексіс, посміхаючись коту хитрою усмішкою.

— Ах ти нахал! Ти хоч знаєш, що я тобі…

В цей момент в Гріма прилітає книжка з алхімії.

— Погано вихованих цуценят виставляють за двері, тому прошу до виходу.

Грім був дуже злий, але нічого не міг з цим вдіяти тому тихо зібрався та повільними кроками пішов у сторону дверей. На останок він обернувся та подивився на Алі. Дівчина весело махала рукою йому на прощання. Сказати, що кіт ще більше розізлився — нічого не сказати.

 

/висловлюємо особливу подяку нашій генераторці ідей за написання цієї глави, ми тебе любимо, сонце/