Глава 3

Глава 3

Посади мене на свій чорний мотоцикл,
Півсотні лялькових суконь за моє “Згодна”
“Yayo” | Lana Del Rey

Доріс давно не пригадувала такого хвилювання, яке билось у ній, немов спійманий на гачок тунець. Дні минали швидко, а вона все так само не наважувалась заявитись до Пірса в кабінет, гримнути кулаком по столі і гордо проказати:

– Я готова до місії. Кличте свого Рамлоу. 

Готова до місії. Такі бажані слова. Шепочучи їх про себе, вона отримувала задоволення, наче щойно вколола собі пристойну дозу дешевого ширу. Вона уявляла, як їх промовляють усі знайомі: Пірс, Холлі з відділу геофізики, Ф’юрі. І Волтер. Як його повні губи рухаються супроти волі господара, очі округлюються і стають схожими на більярдні кулі, такі ж блискучі і неживі. Так, це було збіса приємно. 

Волтер не згадував про ту розмову ні за класичними англійськими сніданками, ні по дорозі до Тріскеліону. Він продовжував грати роль терплячого до вибриків своєї дружини чоловіка, тож Доріс замкнулась у собі, відчуваючи його байдужість. Минуло три дні з тієї вечірки, і вона відчайдушно трималася, щоб він нічого не запідозрив. Ну, хіба їжа то недоварювалася, то виявлялась пересоленою, але з ким не буває. 

Та все ж, Террі зроду не була подвійним агентом. Її збудження давалось взнаки. Ні, не так, воно світилось в ній, наче радіоактивні частинки вирували в крові. Волтер зі здивуванням помітив, що його кохана почала говорити уві сні, як, за її словами, робила в дитинстві. Її очі позбулися скляного виразу. Пальці, зазвичай вимазані чорнилом або фарбами, взяли за звичку тарабанити по поверхнях різного роду. Це його дратувало. Навіть в ліжку вона була якоюсь нервовою. 

Коридори ставали неймовірно тісними, їхні стіни звужувалися, погрожуючи прихлопнути її, мов муху, коли Пірс потрапляв у поле зору. Доріс тихенько віталась і вдивлялась у його слизькі очі, щоб побачити хоч щось. Вона не розуміла як, але та сама лукава посмішка застигла за скельцями дорогих окулярів. Тому Террі відводила погляд, обіцяючи, що наступного разу проголосить про свою готовність. 

“Боже, Доріс, ти не можеш навіть зі власним шлюбом розібратися, що говорити про місії світового масштабу”

Це були ті думки, які жерли мозок перед сном. Інші, більш втішні, пролітали не частіше, ніж літаки у сніговий шторм. Але вона не могла втратити таку можливість. 

Тому, коли Честер вставила навушники у вуха і включила одну зі своїх улюблених пісень Кеті Перрі, Доріс вислизнула з канцелярії, нібито в туалет. Брюнетка лише похитала головою, чи то їй у відповідь, чи то в такт музиці. 

Кабінет Пірса був поверхом вище. Видираючись сходинками наверх, наче яка середньовічна принцесса, жінка прокручувала в голові геніальну промову, якій позаздрив би сам Гомер. Відстань між нею та лакованими вишневими дверима все скорочувалась. Доріс дійшла до тридцяти, коли торкнулася холодної ручки. Метал обпік шкіру.

“Давай. Берися за неї і крути до чортової матері”

Але вона відняла руку. Срібний завиток нахабно сміявся з неї, сичав, наче отруйна змія з хащів мідних джунглів. Доріс стояла і ніяково кусала губи, зважуючи всі за і проти.

– Заходиш чи ні? – пролунало за мить до глухих кроків. Брок став поруч, вирівняв груди, обтягнуті чорною футболкою і оперезані ременями. Він прослідкував за її зосередженим поглядом.

– Живописна ручка, я згоден. 

Доріс придусила короткий смішок. Кого вона дурить? Не візьметься вона за це. Не вистачить хоробрості. Їй так набрид весь набір шкільного приладдя, що чекав на неї в канцелярії, але мурашки дерлися по спині, коли перед очима поставав можливий хід подій на завданні. 

Террі плутає документи. Террі розкриває свою справжню особистість, і їх з Броком ловлять. Террі впускає зброю у найвідповідніший момент. Террі… 

– Ну, ти як хочеш, а я не маю часу на розглядання предметів інтер’єру, – Брок вхопився за ручку і ступив до кабінету.

– Зачекай, – Доріс чкурнула за ним, вдарившись плечем об одвірок. 

За ті роки, що вона пропрацювала секретаркою, Доріс усвідомила одну річ: кабінет уособлює свого власника. Якщо шпалери у кабінеті Стінга були в брудно-коричневу смужку (як не дивно), крісло таке ж опасисте і приземкувате, а всі рослини давно зів’яли, то кабінет Ф’юрі та його бліді кольори змушували замерзати. Пірс розташувався десь посередині. За вишневими дверима простягалась затишна темна кімната, проте в ній одразу відчувалось, що ти лише гість. Тому, коли Пірс привітав їх словами: “Почувайтесь як вдома”, Террі ніяково потерла потилицю. 

– Місіс Террі? І ви тут? – Пірс запитально вигнув світлу брову, крутячи ручку в руках. Ріденьке сонячне світло, яке пробивалось крізь важкі штори, раз по раз іскрилось на металевому корпусі, відкидаючи зайчиків.

– Містере Пірс, – вона вдихнула повітря так сильно, що, здавалось, її ребра розправились, наче кобрин капюшон, – я прийшла, щоб підписати угоду щодо місії. Я їду. 

Вона очікувала побачити все, що тільки можна побачити на обличчі людини, плани якої щойно набули реальних обрисів. Проте не повну байдужість. Ну от, з хвилини на хвилину він протяжно позіхне і прикриє сухі губи пальцями-обрубками. Мовляв, чого вона забирає в мене час на те, що я й так знаю, дозвольте мені пляшечку “Карлінг Блек Лейбл” та домашні капці з алігатора. 

– Перепрошую? – Брок виступив вперед. – Я вже маю напарника. 

Пірс підніс прохолодну ручку до скроні, наче в нього щойно розігралась мігрень. 

– Я знаю, не варто мені нагадувати. 

– Напарника? – Доріс нахмурилась. – Тобто? 

Пірс поклав ручку на стіл і склав долоні докупи, пучками пальців до пучків. 

– Звісно, напарника. Ейдріена Темпела з відділу біотехнологій, знаєте його? Приємний хлопчина.

Доріс хапнула ротом повітря. Думки зі швидкістю світла шугали по її мозку у безкінечному марафоні під назвою “Тебе обдурили, селючко з другого поверху”.

“Над тобою посміялись, а ти повірила, повірила і відкрилася, наче школярка, сидячи на задньому сидінні машини на першому побаченні. Дурепа дурепа дурепа”

– Який Ейдріен? – Террі втупилась у риб’ячі очі свого боса, тамуючи бажання розплакатись і запустити кріслом у когось із них двох. 

– А що вас так дивує? 

– Ви ж… Ви ж пропонували це місце мені. Тоді, на вечірці в честь приїзду мого чоловіка, ви підійшли до мене і сказали, що я хороший кандидат, – з кожним її словом Пірс мінявся на обличчі, от лише напрям змін був невизначений.

– Ах, тоді… – директор поблажливо усміхнувся, кинувши погляд на Брока, що досі мовчки спостерігав. – Так, я пригадую. 

– І? – Доріс відтягнула резинку для волосся на зап’ясті. 

– Боюсь, ви занадто довго вирішували. 

На неї наче вилили окріп. Ні, не так, її запхали в блендер, перемололи усі кісточки, плюнули і лише тоді облили окропом. 

Волтер переможно сміявся в стороні. 

Тобто вона занадто довго вирішувала? 

– Але я прийшла, я готова до місії. 

– Радий це чути, можливо, у мене знайдеться щось для вас… – Пірс підвівся і з вдаваною заклопотаність почав ритися в теках у шафі позаду. 

– Я не хочу чогось іншого, – Доріс опустила обидві руки на гладенькі поверхню столу, зсунувши з місця золоту табличку з гравіюванням “Александр Пірс”.

Брок опустив руки з грудей, дещо здивований таким поворотом подій. Пірс залишив теки в спокою і обернувся до Террі. Одна папка все ж була в його руках, проте він тримав її так, що жінка не могла прочитати номер та назву. 

– І що ж ви пропонуєте? Залишити Ейдріена без роботи? А в нього день народження наступного місяця. 

– Мені байдуже, коли в нього день народження. Ця місія моя, а не його. Я впораюсь. 

Пірс послинив палець і відкрив тоненький зшиток. Його очі почали бігати туди-сюди, опускаючись все нижче і нижче. Він читав. 

Доріс нахилила голову достатньо, аби побачити лицеву сторінку. Виведене стандартним чорним шрифтом на папері “Ікс-Акто”, її власне ім’я грайливо підморгувало до власниці. 

– Хм, двадцять вісім років, із них три в Щ.И.Т.і, до того – бібліотекарка та офіціантка. Батьки розлучені, є сестра, ну, це я знаю… – бурмотів про себе Пірс, доки Террі ніяково слухала автобіографічні факти. 

– Ваш чоловік теж працює в нас. І ви, і він. Сімейний бізнес, тому таке бажання? – Пірс усміхнувся, але побачивши Брока, що застережливо хитав головою, посерйознішав і знову сховав носа в резюме. 

– П’ять футів два дюйми зросту. – директор відірвався від читання і окинув її поглядом. – Ніколи б не подумав, що ви така… мініатюрна.

– Містере Пірс, я б хотів поговорити з вами про місію, – Броку увірвався терпець. – Чим швидше, тим краще. 

– Так, звісно, ви праві, – чоловік недбало кинув папку на стіл. Звідти вилетіла фотографія Террі, зроблена у день прийняття до Щ.И.Т.а. Усміхнена Доріс у новісінькій формі, яку потім віддали достойнішому агенту. 

“Як там співається? Вибачте, стара Дорі не може підійти до телефону, бо вона мертва?”

– Будь ласка. Дайте мені шанс.

– А чому, власне, ви так хочете, так прагнете цієї місії? – Пірс знову вмостився у крісло, заклавши ногу за ногу. – У нас є багато інших, не менш важливих. 

– Ага, відповідати замість вас на запрошення світських левиць та приносити китайську їжу на обід, – Террі скривила носа. – Я можу більше.

Кабінет затих. Рамлоу власні кулаки зацікавили набагато більше, аніж роздратована жінка в окулярах. А Пірс усміхався, хоча відчував, як під пахвами збирається липкий піт. 

– Що ж, нехай. Передамо Ейдріену, що презент на день народження відміняється, бо одна міледі хоче показати усім, де раки зимують.

Він простягнув іншу, тоншу папку, але його рука застигла на півдорозі. 

– А ваш чоловік не буде проти? 

Вона заклякла. Волтер. Як йому пояснити, куди і чому її відправляють на невизначений термін? І, якщо місія пройде вдало (про таке вона могла лише мріяти), чи пробачить він їй брехню? 

– А от з цим у нас, бачу, проблема, – Пірс стиснув губи. – Ну, нічого. Тримайте, з містером Лейном я поговорю віч-на-віч.

Террі глянула на нього поглядом, з якого сочилася вдячність. Вона поспішно вхопила справу, переживаючи, що, тільки-но її пальці торкнуться шорсткої поверхні, все зникне. Двері за нею зачинилися, і жар, яким був наповнений кабінет, знизився. 

Брок провів рукою по шевелюрі, пропускаючи вугільні пасма крізь пальці.

– Як я розумію, вона й гадки не має, що цього вашого Ейдріена не існує? І взагалі, для чого був весь цей спектакль? 

Пірс ласкаво цитьнув на нього пальцем. 

– Краще скажи, ти зв’язався з нею? 

– Зв’язався. Посвідчення готові, вона зустріне нас на базі. 

– Чудово. І прошу тебе, не викрий себе перед Террі. Відкладіть ваші справи на вільний час, – Пірс гидливо скривився. – Вона дурнувата, але всяке може бути. 

– Зрозумів.