Глава 3 — Я божеволію, так? – Ви здорові. — Від цього мені ще страшніше.

Глава 3
— Я божеволію, так?
– Ви здорові.
— Від цього мені ще страшніше.

Дорогою до готелю Дін мовчав і це насторожувало Сема і він запитав у брата – Дін, може щось скажеш? Чи далі будеш грати у мовчанку?
– А що ти хочеш від мене почути?! Молодець, що розповів їй про нас, про наші справи? Що? – раз за разом запитував його Дін. Але Дін злився через те що він з братом втягнули в цю ситуацію невинну дівчину та її сестру.
– Ну для початку можна було сказати, що ти пропонуєш робити далі, тобто як діяти нам. – відповів Сем брату.
– Семмі, а тобі не здається, що ти всю нашу справу поставив під удар? І в тому числі тих дівчат, це як мінімум. – сказав Дін. – В наш план не входило – розповісти правду. Ти ж сам всю дорогу сюди мені нагадував, щоб я не проговорився, а сам розповів їй хто вона насправді. Все це пішло коту під хвіст. – продовжив він.
– Я знаю, але це було необхідно. Після тих ведіннь я зрозумів, що вона має знати правду. Але не зараз і не всю. І по ідеї це має їх врятувати. – повчально зазначив Сем.
– Ох, Семмі. Ти вважаєш, що правда її врятує? Через твої ведіння? Та не сміши мене. Що ж, можливо, але я тобі нагадаю, ідея в тому, що ми рятуємо людям життя від надприродних істот, не розповідаючи їм про це. В цьому полягає наша робота. Вони не мають про це знати. Не повинні. – нервово проказав Дін, виділяючи останнє речення.
– Але, Дін, вона і є надприродна істота. Правда ми ще не знаємо яка саме. – намагався переконати брата Сем.
Коли вони приїхали до готелю одразу полягали спати, бо втомилися не так фізично, як морально, і, щоб знову не почати сваритися.
А тим часом у Єлени вже підходив до кінця робочий день і вона збиралася йти додому, як її спинив Джаспер. Він поцікавився як вона себе почуває, на що отримав досить стандартну відповідь «так, все добре», хоча це було не зовсім правдою. Хлопець зрозумів, що відповідь була не чесною, тому перепитав удруге, аргументуючи тим, що він як проходив сьогодні повз її кабінет, чув крик і став хвилюватися, але не став її турбувати тоді, вирішивши, що запитає пізніше. Але цього разу відповідь була зовсім іншою.
– Так ти тепер стежиш за мною? За мене турбуватися не варто. І на майбутнє – ніколи так не роби, я думаю, що ти розумієш чому. -зачиняючи свій кабінет сказала дівчина і напрявлялася до виходу коли Джаспер їй сказав: – Добре, але пам’ятай, що я можу завжди тебе вислухати, якщо тобі це потрібно.
– В мене немає часу на беззмістовні балачки. До завтра, Джаспер. – сказала вона, виходячи з будівлі.
Єлена по дорозі додому заїхала до супермаркету купити продукти. Зайшовши до магазину вона взяла візок і думала, що ж їй приготувати на вечерю. Дівчина взяла молоко, вершки, сир «Пармезан», улюблений десерт, і зупинилася в м’ясному відділі та задумалася, що їй краще обрати шинку чи бекон. Так як Єлена планувала приготувати пасту «Карбонару», вона обрала шинку, але трохи постоявши вона взяла і бекон, зазначивши про себе, що бекон може знадобитися. Проходивши повз відділення алкогольних напоїв, вона подумала, що було б добре поповнити свої запаси і взяла з полиці кілька пляшок червоного вина та пляшку улюбленого бурбону і направилася до каси.
Заплативши за продукти, вона попрямувала до своєї машини, але її зупинив різкий головний біль. Коли дівчина сіла в машину біль посилився, він нагадував ніби мозок проколювали тисячі голок. Це тривало близько 5-7 хвилин. Трохи заспокоївшись, Єлена списала все на стрес, хоча раніше такого ніколи не ставалося, так як з її роботою з часом звикаєш до стресу і не звертаєш уваги на подібні речі.
Приїхавши додому Єлена вирішила на всяк випадок випити таблетку від головного болю. Розібравши пакунки, дівчина увімкнула улюблений плейлист, а потім вона приступила до приготування пасти.
Під час процесу приготування вона намагалася розібратися з «тарганами» в голові, але виходило в неї не дуже. Тому Єлена вирішила відкласти вирішення цієї проблеми на завтра, а зараз повечеряти, що вона і зробила. Приготувавши вечерю, вона стала сервірувати стіл. Єлена накрила квадратний дубовий стіл скатертиною ніжно-бузкового кольору, розклала прибори для себе та насипала у свою тарілку пасти і відкоркувала пляшку червоного вина, яке вона сьогодні придбала. Як тільки дівчина почала трапезу навпроти неї за столом з’явився чоловік з бородою весь у чорному, це був Кроулі. Від несподіваної появи непроханого гостя, дівчина вдавилася та почала кашляти.
– Смачного, лапуля. Сподіваюсь, я тобі не завадив. – спокійним голосом та із посмішкою почав говорити Кроулі.
Після цих слів у дівчини виникло враження, що вона вже знає цього чоловіка. І чим більше Єлена про це думала, тим більше в неї виникало питань.
– Хто Ви? Як тут опинилися і якого біса тут робите? – схвильовано запитала дівчина.
Відповіді на свої запитання дівчина не отримала, але в неї це викликало відчуття азарту, вона це сприйняла як чергове завдання або загадку, яку потрібно розгадати.
Сидячи за столом навпроти неї, Кроулі лише розглядав її, не поспішаючи переконуючись, що це та сама дівчина, яка змусила його підняти на вуха мало не все пекло. Пауза затягнулася. Дівчина зрозуміла, що потрібно змінювати тактику, якщо вона хоче хоч щось дізнатися. Тому вона вирішила запропонувати чоловікові повечеряти з нею, і він з радістю погодився. Єлена подала чоловікові порцію та запропонувала вибір: вино чи бурбон, він обрав бурбон.
Знову мовчанка. Чоловік, тим часом, взявся куштувати страву. Раптом вона теж стала його розглядати, наче вивчала, аналізувала аби зрозуміти в чому справа. Він намагався прочитати її думки, але не зміг, щось не давало йому це зробити. І це його жахливо дратувало, адже він до такого не звик.
Це німе кіно не могло тривати вічно, тому він вирішив почати першим говорити: – Паста, на диво, дуже смачна. В тебе прекрасний вибір щодо бурбону. Не кожному до смаку бурбон 1890 року. – зазначив Кроулі.
– Дякую, напевно. – якось невпевнено відповіла Єлена.
Знову мовчанка. Кроулі далі куштував пасту і знову намагався прочитати її думки, але безуспішно. А вона тим часом, нервово попивала вино. Через якийсь період часу вона гримнула кулаком по столі зі словами: – Якого біса?
– Вау, то ти в нас більш запальна, ніж я думав. – спокійно зазначив чоловік.
– Досить з мене! Або Ви починаєте говорити хто Ви і як тут опинилися, або я викличу копів. – вигукнула дівчина. Але така поведінка дівчини у Кроулі викликала лише посмішку.
– Лапуля, ти задала неправильні запитання. – з посмішкою відповів їй чоловік.
Така відповідь дівчину ще більше збентежила. Що це могло взагалі означати? Тут їй на думку спала одна досить ризикова ідея: вистрілити у нього з пістолета. Так як в неї зараз при собі був лише травматичний пістолет, то великої шкоди завдати чоловікові вона не могла, та й не хотіла, Єлена тільки прагнула дізнатися, що відбувається. Тому вона скористалася тим, що він п’є бурбон, дістала пістолет, і направила на чоловіка зі словами: – У Вас рівно 30 секунд, щоб розповісти!
На ці слова Кроулі різко встав зі столу і попрямував у бік Єлени, а вона побачивши, що він наближається до неї вирішила стріляти, але з метою самозахисту. Але перший постріл у стегно лівої ноги його не зупинив і дівчина здійснила ще близько чотирьох пострілів, таке враження склалося, що він невразливий. А коли патрони скінчилися Кроулі вже був у тридцяти сантиметрах від неї. Єлена вирішила вдарити його пістолетом по обличчю, щоб виграти для себе кілька секунд аби втекти.
Але як тільки вона замахнулася на нього, чоловік паралізував Єлену помахом руки. Вона не могла поворохнутися, їй залишалося чекати та спостерігати за ним.
– Погана дівчинка, дуже погана. Ти от так всіх гостей приймаєш? – спокійно запитав її Кроулі.
– А Ви до всіх так раптово і без запрошення заявляєтеся? – з викликом задала Єлена зустрічне запитання.
– По-твоєму, мені потрібне запрошення? – пройшовши до вітальні, сказав він. – Я, Кроулі – Король пекла. Мені не потрібне запрошення. А тим паче, я тут саме через тебе. – продовжив чоловік.
Після цього діалогу Кроулі перемістив паралізовану Єлену до вітальні та посадив на диван. А сам сів у крісло навпроти. Почувши нарешті відповідь на свої запитання вона і надалі не могла зрозуміти, що відбувається.
– Мав би совість! Відпусти мене, я в себе вдома! Ти не зможеш мене вічно стримувати! І що це все значить? – сказавши ці слова дівчина відчула легеньку вібрацію навколо свого тіла, яке було паралізоване.
-Оу, це добре, що ми перейшли на «ти». Лапуля, у таких як ми совісті немає. Але ти права, я не зможу вічно тебе стримувати. Та і не потрібно. Я тут аби запропонувати тобі свої послуги в якості наставника. – промовив Кроулі.
– Кого? Наставника? Для чого? Я нічого не розумію! – кричала вона.
– Ти думаєш, що твій головний біль це просто звичайний «головний біль», як у всіх людей? Ну тоді я тебе розчарую. Або порадую. Ти сифон. Якщо простіше – ти відьма. – повідомив він Єлені.
Від почутого дівчина не знала, що і думати, куди себе подіти, враховуючи те, що вона не може ще й поворохнутися. Вона намагалася знайти логічне пояснення тому що зараз відбувається з нею, але не змогла.
– Чорт, я відьма. А може це взагалі якийсь божевільний і це все не насправді. – думала Єлена про себе.
– Ах, так. Так, як я не можу прочитати твої думки тому, бажано, щоб ти їх озвучувала. – трохи зі злістю сказав Кроулі.
-Аха-хах, та ти ще і думки вмієш читати. Але не мої! Клас! – нервово сміючись відповіла вона. І після цього Єлена відчула, що вона більше не паралізована, пересіла у крісло навпроти каміну та сказала: – Наскільки я зрозуміла, твоя магія вже не діє, Кроулі.
– Що ж, це підтвердження того, що ти сифон. Ти та хто може поглинати магію. А ще я тобі більше скажу: існує пекло та рай, інші відьми, не такі як ти звичайно, вампіри, привиди, демони, ангели. А така як ти може керувати тими істотами. – радісно промовив Кроулі.
– Зачекай. А ти знаєш Вінчестерів? – зі злістю запитала дівчина.
– Ахах, ми з ними найкращі друзяки. І наскільки я зрозумів, вони тебе вже посвятили у свою банду. – промовив Кроулі.
Раптом їх розмову перервав мобільний дзвінок. Це телефонував Сем.
– Ох, добре. Даю тобі два дні на роздуми. Якщо ти вирішиш раніше, призви мене, потрібно просто подумати про мене і промовити моє ім’я. Дякую за вечерю. А, мало не забув. Краще Вінчестерам про наше знайомство не знати. – попередив її Кроулі та зник.
Тим часом у номері Вінчестерів. Сем і Дін обговорювали план подальших дій. Сем переконував брата, що Єлена повинна знати, хто вона і на що здатна. Та додав що, вона погодиться їм допомогти у вирішені всесвітніх проблем, якщо вони нічого не будуть від неї приховувати. А Дін вкотре повторював брату, що подібна діяльність Сема вилізе їм боком. Брати сперичалися більше години, але змогли знайти компроміс: спочатку вони домовилися, що Сем поздвонить Єлені, щоб з нею зустрітися і розповісти план дій, як їм далі діяти. А доки вони не зустрілися, Дін запропонував у літературі знайти хоч якійсь згадки про подібних відьом та дізнатися про Єлену і її сім’ю як можна більше.
Сем передзвонив удруге і Єлена підняла слухавку: – Ало, привіт. Це Сем. Єлено, з тобою все добре? – почав Сем.
– Привіт. Якщо я не беру слухавку то це не значить що я валяюся мертвою десь в канаві. – злісно відповіла вона.
– Що ж, добре. В нас є нова інформація. Нам потрібно зустрітися. – пояснив Сем. – Чи могли б ми приїхати до тебе додому? – запитав він.
– Добре, 19:00. 13-та вулиця, номер 333. І переконайтеся, що за вами немає хвоста, мені зайвих гостей не потрібно. – коротко відповіла Єлена та поклала слухавку.
Після короткої телефоної розмови дівчина вирішила прибрати та помити посуд, щоб хоч якось відволіктися. Але їй це не допомогло, вона і надалі продовжила обмірковувати все що з нею сталося сьогодні. Агенти-мисливці на нечисть, Король пекла, ангели, вампіри… Невже це все правда?
– Вона погодилася зустрітися завтра о 19:00. – повідомив брата Сем.
– Добре. Пропоную діяти наступним чином: ти їдеш в міську бібліотеку і знаходиш там щось по нашій справі, а я поїду до Єлени і розповім наш план. Хоча думаю, вона стане його критикувати. – сказав Дін, сподівався знову її побачити.
– Ти серйозно думаєш, що я тебе залишу з нею одного? Ви мало не повбивали один одного сьогодні. – зазначив Сем.
– Я можу про себе подбати. Тим більше в мене є противідьомські кулі. – заперечив Дін. Але він і не планував їх використовувати.
– Тому я тебе самого не відпущу. І ніяких пістолетів, Дін. – суворо промовив Сем.